Вступ до історії України та громадянської освіти. 5 клас. Сорочинська

Розділ ІІІ. Історична наука та історична пам’ять

§ 16. Становлення історичної науки. Історичні дослідження на теренах України. Видатні українські історики. Відображення історії в художній літературі

За цим параграфом ви зможете:

  • розповідати про розвиток історичної науки в Україні, про видатних українських істориків;
  • характеризувати роль літератури у вивченні історії.

Пригадайте!

  • 1. Хто такі історики?
  • 2. Що допомагає історикам дізнатися про минуле?

1. Історичні дослідження на теренах України. Видатні українські історики.

Хоча історія України як наука сформувалася в XIX ст. відлік її шляху розвитку можна розпочати з перших літописних творів часів Русі-України.

У 1113 р. чернець Нестор склав літопис, який відомий під назвою «Повість минулих літ». Цим твором він намагався пояснити, як постала Руська земля, хто в ній почав княжити і як розвивалися події у продовж декілька століть.

Нестор не тільки оповідав про події, а й давав їм оцінки, намагався з’ясувати причинно-наслідкові зв'язки.

Нестор-літописець. Скульптура М. Антокольського. 1889 р.

Твір Нестора-літописця став для його послідовників у вивченні історії головним, а інколи — єдиним джерелом інформації про ті далекі часи. Недарма сьогодні «Повість минулих літ» входить до списку 100 найвідоміших і найдавніших книг світу. Своєю працею Нестор заклав традицію літописання, що тривала майже до кінця XVII ст. Наступні автори намагалися доповнити твір Нестора описом сучасних їм подій.

Цікаво знати

У 1674 р. надрукований перший короткий виклад історії подій Русі-України «Синопсис». Він кілька століть був своєрідним підручником з історії і витримав близько тридцяти видань. Багато істориків вважають, що автором «Синопсиса» був архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель.

«Синопсис» — перший підручник з історії

На початку XVHI ст. літописання набуло нових форм. Була створена низка творів, які присвячені подіям Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та їх результатам і наслідкам. Написані діячами козацької доби Романом Ракушкою-Романовським, Самійлом Величком та Григорієм Грабянкою, вони вони отримали узагальнювальну назву козацькі літописи. Ці твори вже більш нагадували історичні дослідження, ніж літописи.

Інокентій Гізель. Припускають, що саме він був автором «Синопсиса»

У XIX — на початку XX ст. дослідження історії України починають здійснюватися за всіма науковими правилами. Серед видатних українських істориків / історикинь тієї доби можна відзначити Миколу Костомарова, Володимира Антоновича, Олександра Єфименко, Наталію Полонську-Василенко, Дмитра Яворницького, Михайла Грушевського та інших. Кожен з них зробив свій внесок у розвиток історичної науки.

Так, Микола Костомаров (1817-1885) розглядав народ як головну рушійну силу історії, доводячи це в своїх працях.

Володимир Антонович (1834-1908) першим серед українських істориків став використовувати термін «Україна-Русь», приділив багато уваги збиранню і збереженню історичних джерел, сприяв формуванню української історичної школи. Дослідженню історії українського козацтва присвятив своє життя Дмитро Яворницький (1855-1940). Підсумком його багаторічної дослідницької роботи стала «Історія запорозьких козаків» у трьох томах.

Володимир Антонович

Олександра Єфименко (1848-1918) стала першою історикинею. Найвідомішими серед її праць стали «Турбаївська катастрофа», «Нариси з історії Правобережної України», «Історія українського народу».

Дмитро Бантиш-Каменський

Ще однією відомою історикинею була Наталія Полонська-Василенко (1884-1973). Народилася вона в родині історика, що зумовило розвиток її подальших інтересів. Під час навчання на історико-філологічному відділенні Вищих жіночих курсів у Києві зацікавилась археологією. Брала участь в археологічній експедиції під керівництвом Вікентія Хвойки. Як щира патріотка України вона зазнала гонінь з боку влади і була змушена виїхати за кордон, де продовжувала досліджувати історію Батьківщини. Найвідомішою її працею стала двотомна «Історія України».

Наталія Полонська-Василенко

Дмитро Яворницький, дослідник українського козацтва

Робочий стіл Д. Яворницького

Значний внесок в дослідження історії України, в координацію цих досліджень зробив Михайло Грушевський (1866-1934). Його вагомим доробком стало узагальнювальне дослідження історії України від найдавніших часів до 2-ї половини XVII ст. «Історія України-Руси» у 10 томах.

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського

Михайло Грушевський у робочому кабінеті

У XX ст. дослідження історії України набуло нового імпульсу. Історик Дмитро Дорошенко (1882-1951) відомий своєю книгою «Історія України 1917-1923 рр.», у якій він описав боротьбу України за незалежність на початку XX ст.

Д. Дорошенко

Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) намагався осучаснити підходи до писання історії України, роблячи це за зразком західноєвропейських істориків. Базуючись на європейській хронології, він запропонував авторську періодизацію історії України, порадив, як її вписати у світовий контекст.

І. Лисяк-Рудницький

Вивчення минулого нашої Батьківщини триває і сьогодні. Нині над проблемами історії України працюють потужні наукові інститути. Кожен історик глибоко досліджує окремі аспекти. Завдяки наполегливій дослідницькій роботі сучасних учених зібрано і проаналізовано достатньо фактів і подій, щоб створити науково доведену історію нашої Батьківщини. Це є заслугою багатьох поколінь українських учених-істориків.

Історіографія — всі історичні дослідження, присвячені певній темі, історичній епосі.

На теперішній час історики перш ніж оприлюднити свою позицію з будь-якої проблеми, повинні повинен опрацювати наявну літературу і дізнатись, якими були думки стосовно неї його у попередників. Наука, яка вивчає розвиток історичної думки, називається історіографія. Розвиток історіографії є свідченням зрілості історичної науки.

• Кого вважають батьком української історії?

2. Відображення історії в художній літературі

Історія є натхненником для письменників художньої літератури. Заплутаність перебігу історичних подій іноді перевершує будь-який видуманий художній сюжет. Заслугою прозаїків і поетів є те, що вони створюють образ епохи, постатей, а це допомагає краще зрозуміти минуле. Крім того, історичні твори є просвітительськими, служать своєрідними посібниками для вивчення історії України. Також вони можуть мобілізовувати народний дух для опору ворогам.

П. Куліш і обкладинка першого видання роману «Чорна рада»

У багатьох своїх творах, особливо в поемі «Гайдамаки», видатний поет Тарас Шевченко звернувся до визначальної доби в історії українського народу — козаччини, відтворив події гайдамацького руху. Великий Кобзар змалював образи Богдана Хмельницького, Івана Ґонти, Максима Кривоноса, Байди-Вишневецького та інших козацьких ватажків.

Перший історичний роман української Літератури називався «Чорна рада». Його автор Пантелеймон Куліш намагався показати трагічну сторінку Козацької держави після смерті Богдана Хмельницького.

Історію рідного народу і його боротьбу за незалежність змальовано в художніх творах Івана Франка («Захар Беркут»), Михайла Старицького («Останні орли», «Оборона Буші») Володимира Малика («Таємний посол»), Юрія Мушкетика («На брата брат»), Романа Іваничука («Орда»), Олеся Гончара («Собор») та ін.

Палітурка видання ЛіМу «Захар Беркут» авторства Івана Падалки, 1932 р.

Не тільки давні часи, а і драматичні, героїчні події XX ст. стали джерелом для літературних образів поетів, прозаїків, драматургів. У літературних творах осмислено події Першої та Другої світових воєн, Української революції, Голодомору і репресій 1920-1930-х років тощо.

Твором світової слави став роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський», в якому передано трагедію українського української інтелігенції 1920-1930 х рр. На цю ж тему І. Багряний написав і роман «Тигролови» (перша назва «Звіролови»), а про події Другої світової війни — «Огненне коло».

Історичну тематику впродовж усієї творчості розробляв Павло Загребельний. Видатні його твори романи «Диво» (тема якого пов’язана з будівництвом Софійського собору), «Роксолана» «Я, Богдан» та ін.

Павло Загребельний — майстер історичних романів, за роботою

• Яка роль літератури у популяризації історії?

ВИСНОВКИ

• Із часів Русі-України існує безперервна традиція досліджень історії України. Як наука історія остаточно сформувалася в XIX ст. Завдяки дослідницькій діяльності Михайла Грушевського була створена 10-томна «Історія України-Руси». Вона стала, з одного боку, підсумком усієї попередньої діяльності українських істориків; з іншого — підґрунтям для подальшого розвитку історичної науки в Україні.

• Вивчення минулого нашої Батьківщини активно триває і сьогодні.

• Важливу роль у популяризації історії України відіграє художня література. Завдяки художньому слову письменники створюють яскраві образи минулого.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Хто такі історики та історикині? Кого з видатних українських істориків ви знаєте?

2. За допомогою додаткових джерел підготуйте презентацію про одного з українського історика або українську історикиню.

3. Чим вирізняються літописи?

4. Кого вважають батьком української історії, а кого першим істориком України?

5. Хто з українських істориків створив 10-томну «Історію України-Руси»? Який український історик присвятив своє життя вивченню українського козацтва?

6. Обговоріть у групах. Який головний здобуток праці істориків?

7. Які художні твори про минуле України вивчали ви на уроках літератури? Хто був автором першого українського історичного роману?

8. Поясніть вислів: «Література буде нам допомагати вглядатися у криниці минулого, щоб побачити небо сучасного і майбутнього».

9. За допомогою додаткових засобів інформації дізнайтеся, в яких літературних творах відображені сучасні події в Україні.

10. Визначте, який із наведених текстів науково-популярний, а який — літературний.

1) Це була людина воістину варта звання гетьмана. Він не боявся біди, у найтяжчому становищі не втрачав голови, не боявся найтяжчої роботи, був міцний духом; з однаковою мужністю зносив мороз і спеку, їв і пив не скільки хотів, а скільки можна було, ні вдень ні вночі не знемагав від безсоння, а коли справи і труд воїна зморювали його, то він спав невеличку крихту часу, і спав не на коштовних ліжках, а в постелі, що до лиця воїну Лягаючи спати, не думав, як би знайти тихий куточок, а вкладався посеред військового гамору; одягався він так, як і всі інші, мав коней та зброю не набагато кращу, ніж в інших.

Не раз його бачили, як, укрившись військовим плащем, знеможений, він спав посеред сторожі. Він завжди першим кидався в бій і останнім повертався з битви. Маючи ці та до цих подібні достоїнства, зовсім не дивно, що він став переможцем та пострахом для ляхів, а мирянам припав до душі, бо, відійшовши від військових справ та ученій, повністю зайнявся собою. У його воїнства все так було злагоджено, що коли б він не пощадив (про це мовилось уже), то зовсім міг би знищити Польщу.

2) Богдан Михайлович Хмельницький — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Створена Богданом Хмельницьким за короткий час і в екстремальних умовах бойових дій козацька держава характеризувалася демократичними принципами організації. Протягом свого гетьманування укладав союзи з Кримським ханством, Молдавським князівством, зі Швецією, Московською державою. На початку весни 1648 р. козацька армія під проводом Б. Хмельницького завдала перших нищівних поразок польському війську під Жовтими Водами та під Корсунем.