Історія України. 7 клас. Сорочинська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 25. Господарський розвиток українських земель у другій половині ХІV–ХV ст.

1. Сільське господарство. Життя селянина

Упродовж XIV-XV ст. основою господарського життя населення українських земель продовжувало залишатися сільське господарство, яке мало переважно натуральний характер. Проте завдяки поширенню колісного плуга, сохи з лемешем і сошником зросла врожайність і збільшились посівні площі. Поряд з вирощуванням зернових значного поширення набуло городництво й садівництво. Бортництво заступило присадибне бджільництво. Продовжували розвиватися промисли, передусім ті, що переробляли сільськогосподарські продукти: млинарський (виготовлення різних сортів борошна, круп), винокурний (виготовлення горілки) та пов’язаний із ним корчмарський. Важливим промислом було рибальство. Воно процвітало не тільки на великих річках. Феодали і навіть селяни споруджували стави на річках, струмках і заболочених місцевостях. Солеварінням займалися в Карпатах і на солоних озерах Північного Причорномор’я.

У період феодалізму полювання було привілеєм феодалів. Проте на Подніпров’ї до нього вдалися місцеві селяни та міщани, що приносило їм чималий дохід.

Зміни відбулися і в правовому становищі селян. У цілому воно залежало від правового устрою сіл — руського (українського), волоського чи німецького. Переважна більшість сільського населення проживала в селах руського (українського) права. У XIV ст. більшість селян на українських землях були вільними та лише сплачували данину за користування землею, яка розподілялася ланами (волоками) по 16,8-21,4 га між селянськими дворищами. Дворище складалося з 5-10 хат (димів), у яких жила велика селянська родина. Податок — подимне — платили з кожного диму. Кілька дворищ утворювали сільську громаду (село), яку очолював отаман. Кілька сіл об’єднувалися у волость — копу, яку очолював староста («старець»). На зборах копи розглядалися всі важливі справи. Також діяв копний суд.

Селяни віддають оброк. Гравюра XV ст.

Художники П. Кресцентін, М. Рей

Освоєння нових земель

Оранка

Сівба

Сінокіс

Збір урожаю

Молотьба

Перенесення зерна до комори

Розгляньте малюнки і скажіть:

  • Які етапи сільськогосподарського циклу зображено на малюнках?
  • Які використовуються знаряддя праці?
  • Які деталі малюнків вас зацікавили?

Крім того, за правовим становищем селяни поділялися на дві основні групи: «похожих» (вільних), які мали право відходити від феодала, та «непохожих» («отчичів»), позбавлених такого права. Протягом XIV - першої половини XVI ст. відбувався процес перетворення «рабів», «челяді», «холопів» (тобто рабів) на залежних селян. Третій Литовський статут у 1588 р. перевів їх у стан отчичів.

Також селяни поділялися на різні категорії за майновим станом. До найзаможніших належали служилі селяни — слуги, які перебували на службах, за що отримували 1-2 волоки землі та звільнялися від інших повинностей. Вільними залишалися й данники, які сплачували данину державі натурою або грішми. Тяглові селяни за користування землею відпрацьовували повинність (оранка поля, засівання зерна, збирання врожаю та інші роботи) зі своїм тяглом (робочою худобою) на користь держави, а згодом і феодалів. Серед селян було чимало збіднілих: сусідки й підсусідки, котрі селилися при дворах заможних селян, коморники, які не мали свого житла й наймали комори, городники (загородники), що володіли тільки городами, та халупники, які мали тільки хати.

Селяни сплачували чимало податків і виконували різні повинності. Основним державним грошовим податком у Великому князівстві Литовському був податок на військові потреби. Селяни також відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости та греблі, прокладали та обслуговували шляхи тощо. Церкві виплачували десятину.

Селяни феодальних маєтків віддавали оброк продуктами чи грошима і відробляли панщину. У XV ст. панщина становила 14 днів на рік із лану (волоку). У 1520 р. в Польщі впроваджується одноденна панщина на тиждень, а в 1557 р. така ж установлюється в Литві. У Закарпатті на цей час панщина становила вже два дні на тиждень. На Північній Буковині існувало близько 20 повинностей і податків.

Дещо відмінним було становище мешканців сіл, де діяло німецьке або волоське право. Кількість сіл, що користувалися німецьким правом, у XIV ст. швидко зростала за рахунок німецьких і польських переселенців. Ці переселенці (осадники) сплачували панові певну суму і здобували право утворити село й посаду війта, яка ставала спадковою та надавала йому ряд привілеїв: зосередження у своїх руках адміністративної і судової влади, володіння вдвічі більшою ділянкою землі тощо. Ці селяни сплачували лише оброк і не відробляли панщини. Села з німецьким правом не знали общинної організації.

Словничок

Латифундія — велике приватновласницьке земельне володіння із натуральним характером господарювання, в якому застосовувалася праця залежного населення.

Від кінця XIV ст. на Галичині, а згодом і в інших районах набули поширення села з волоським правом. Мешканці цих сіл, об’єднані в громади, не відробляли панщини, переважно вирощували худобу. Оброк і податок вони сплачували худобою, а судилися за звичаєвим правом.

Упродовж XIV-XV ст. відбулося помітне зростання великого феодального землеволодіння. Уже наприкінці XIV ст. на українських землях налічувалося кілька десятків латифундій. Їх зростання було зумовлено великокнязівськими даруваннями, захопленнями общинних земель, купівлею маєтків у їхніх власників, освоєнням нових земель.

Переважну більшість земель було сконцентровано у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів супроводжувалося наступом на території і права селянських общин, що проявлялось у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.

У XIV-XV ст. зі зростанням попиту на продукти харчування (особливо на зерно і м’ясо) у Західній Європі відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки.

В’їзні ворота до фільварку

Словничок

Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян та були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоч і зберігали чимало рис натурального господарства.

Кріпацтво — система правових норм, які встановлювали залежність селянина від феодала й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Садиба шляхтича у фільварку

Праця селян у фільварку

Найбільшого поширення фільваркові господарства набули в Галичині, Західній Волині, Західному Поділлі, Київському Поліссі. На решті українських земель вони поширилися лише від середини XVI ст. Для існування фільварків було потрібно багато землі, тому феодали почали відбирати її в селян, водночас збільшуючи панщину та запроваджуючи кріпацтво.

Починаючи від XV ст., селяни переводяться під судочинство феодалів. На початку XVI ст. вони вже не мали права скаржитися на феодалів великому князеві чи королю. Майже припиняється діяльність копних судів. Водночас обмежується право селян на переселення (перехід). Так, у 30-х роках XV ст. в Галичині було визначено певний час для переходів — тільки в дні Різдва за умови виплати панові викупу. Сейм 1496 р. постановив: протягом року залишити село мав право тільки один селянин. Сейм 1503 р. видав ухвалу, що селяни не можуть переселятися без дозволу панів, що означало втрату ними особистої свободи.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського процес закріпачення відбувався дещо повільніше. Це було зумовлено набігами татар і нестачею робочих рук.

Остаточне закріпачення селян відбулося на території Польщі в 1573 р., а на землях Великого князівства Литовського — в 1588 р., що було законодавчо закріплено в сеймовому законі та III Литовському статуті.

Хати селяни будували з дерева або хмизу, обмазаного глиною (мазанки), рідко з каменю. Одягалися в білий полотняний одяг без зайвих прикрас. Основною їжею був житній хліб, каші. Від кінця XV ст. в раціоні з’являються борщі — варіанти перших страв з різних інгредієнтів з характерною кислинкою, які згодом, з появою томатів і картоплі, трансформувалися у відомий тепер борщ.

Які промисли були в українських селян і міщан? Що таке фільварок?

2. Соціальні виступи

3. Міста та їхні жителі. Магдебурзьке право

У XIV-XV ст. став помітним процес урбанізації — зростання кількості й населення міст та посилення їхньої ролі в економічному та культурному житті суспільства. Поступово, але повільно відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали, з’являлися нові. У цей період українські міста зберігали аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами, частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували в залежності від магнатів і, подібно до селян, відбували повинності, сплачували їм оброк натурою, інколи грошима. Населення багатьох міст у Подніпров’ї відбувало виключно військову повинність, що було пов’язано з нападами татар.

Система самоврядування в українських містах, що мали маґдебурзьке право

Правовою основою життя багатьох українських міст було руське право, що розвивалося від часів Русі-України. Війт був головною посадовою особою в місті — мав право ухвалювати остаточне рішення в усіх судових справах, міг навіть засудити винуватця до страти. Війт керував роботою ради, що складалася з 8-12 осіб.

Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі й ремесел, які поступово стають основними заняттями жителів міст. Міста ставали осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя.

Міста, залежно від розташування — на державній чи приватній землі — поділялися на королівські (великокнязівські) і приватні. Як і в інших європейських країнах, міщани прагнули позбутися залежності від своїх власників або державних урядовців і здобути самоврядування. Від XIV ст. українські міста починають отримувати маґдебурзьке право, на зразок того, яке існувало в містах Німеччини з 1188 р. Маґдебурзьке право визначало порядок виборів і функції органів самоврядування та суду, регулювало господарське життя міста, визначало покарання за різні злочини тощо.

Засідання міського уряду, XVI ст.

В Україні раніше за інших магдебурзьке право отримали міста Закарпаття, які перебували під владою Угорщини. З 1329 р. маґдебурзьким правом користувалися Хуст, Вишкове, Тячів. Згодом його отримали Санок (1339), Львів (1356), Кам’янець (1374), Київ (1494-1497 або 1499).

Міста, які здобули маґдебурзьке право, звільнялися від управління й суду війтів, воєвод чи старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування. Усі справи міського життя вирішував виборний магістрат, який формувався із заможних міщан. Вибори відбувалися раз на рік. Магістрат поділявся на лаву (суд у кримінальних справах), очолювану війтом, і раду (адміністративний орган і суд у цивільних справах), очолювану бургомістром. Посаду війта міг обіймати лише шляхтич.

Ратуша міста Коломия (сучасний вигляд)

Кодекс магдебурзького права

Спочатку маґдебурзьке право поширювалося переважно на католиків, унаслідок чого православні українці усувалися від управління містом. Незважаючи на це, поширення маґдебурзького права мало позитивне значення для розвитку українських міст.

У тогочасних містах на українських землях проживало чимало громад вірменів, євреїв, греків, татар, караїмів тощо. Зазвичай, вони селилися компактно, займаючи певний квартал чи вулицю міста. У них були свої органи самоврядування, які переважно переймалися релігійними, культурними справами, вирішували питання відносин із місцевою владою. Самоврядні громади євреїв — кагали — існували у великих містах. Найбільші вірменські громади проживали в Кам’янці та Львові. У Львові розміщувалася резиденція вірменського архієпископа. У Луцьку й Галичі мешкали значні громади караїмів, які були вихідцями з Криму.

У якому столітті на українських землях починало поширюватися маґдебурзьке право?

4. Ремесла й торгівля

У період XIV-XV ст. відродилися та продовжували розвиватися ремесла й торгівля, які зазнали значного нищення від монгольської навали. Зростала кількість ремісничих спеціальностей, вироблялися нові товари. На кінець XV ст. налічувалося вже понад 200 ремісничих спеціальностей (за часів Русі-України — 70).

Для регулювання виробництва й захисту власних інтересів міські ремісники певних спеціальностей об’єднувалися в особливі організації — цехи, діяльність яких визначалася цеховими статутами. Цех володів судовою владою над своїми членами, обкладав їх податками, а в разі потреби створював власне ополчення для «оборони міста». Цехи очолювалися виборними посадовими особами — цехмістрами. Ремісники були зобов’язані випускати якісну продукцію та збувати її за однаковою ціною. Конкуренція між членами цеху не допускалася. Тих ремісників, які не входили до складу цеху, називали партачами. Цехи намагалися витіснити партачів за межі міст.

Печатка цеху ювелірів

Майстерня з виробництва возів та карет

Торговельні ряди (площа-ринок) у Володимирі-Волинському

Перші цехи на українських землях виникли наприкінці XIV ст. в Галичині й Закарпатті, а від кінця XV ст. цеховий устрій поширився на ремісників міст Волині, Київщини і Західного Поділля. Початковий етап запровадження цехової організації ремесла на українських землях мав неоднозначний характер. Цех міг об’єднувати не лише ремісників однієї спеціальності, а й осіб однієї мови, віри. Оскільки цехову організацію було запозичено з Німеччини та Польщі, то формально членами цехів могли ставати лише католики. Унаслідок цього православні українці позбавлялися права ставати членами цехів.

Розгляньте малюнок. Майстрів якого цеху зображено?

У 1425 р. у Львові існувало 9 ремісничих цехів та одна купецька гільдія. За зображеними гербами визначте, майстри яких професій були об’єднані в цехи.

У майстерні гончарів

У торгівлі теж з’являються нові явища. Так, купці об’єднуються в гільдії. У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно діяли у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та інших містах), що було першою ознакою становлення ринкових відносин, — коли вироблена продукція йде на продаж, а не на власне споживання або на обмін. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевальним пунктом зернового експорту стає місто Ґданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж.

На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, а потім вони переганялися далі на захід.

Що таке цех?

Робота з історичними джерелами

Повідомлення литовського дипломата Михайла Литвина про розвиток торгівлі в Києві (середина XVI ст.)

Львів XIV ст.

У XIV ст. у Львові проживало 10 тис. осіб, із яких 500 були ремісниками. Вони об’єднувалися в 14 цехів. Згодом кількість цехів зросла до 35. Зберігся реєстр цехів міста першої половини XIV ст. Кожен цех мав свій номер згідно з порядком свого заснування. У реєстрі подано такий перелік цехів: купці, різники, пекарі, ковалі, шевці, кравці, римарі (шевці упряжі, ременів) й сідельники, солодовники (пивовари), кушніри (шевці хутряного одягу).

Кушнірська вежа у Львові

Чому у тогочасних фортецях окремі оборонні споруди мали назву ремісничих цехів?

ВИСНОВКИ

У господарському розвитку українських земель XIV - першої половини XVI ст. відбулися певні помітні зрушення. Удосконалюється техніка обробітку землі, освоюються нові землі. Поряд із цим набувають розвитку й нові форми господарювання.

У результаті зростання попиту на продукти сільського господарства у Європі на українських землях починає ширитися фільваркове господарство, завдяки якому великі землевласники намагаються отримати якомога більше прибутків за рахунок посилення визиску селян. Відбувається закріпачення селян.

Порушення споконвічних традицій і загальне погіршення життя викликало опір селянства. Найбільшим виступом селян XIV-XV ст. стало повстання 1490-1492 рр., яке мало соціальний і визвольний характер.

Починаючи від кінця XIV ст., найбільшим українським містам надається маґдебурзьке право, яке регулювало життя міста. Також мали місце зміни і в становищі жителів міст. Під впливом загального пожвавлення торгівлі швидко розвиваються й ремесла, що, своєю чергою, зумовлює розквіт міст. У ремеслі зростає спеціалізація, поширюються західноєвропейські форми організації ремісничого виробництва — цехи. Торгівля теж зазнає змін: купці починають об’єднуватися в гільдії.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

  • 1. Які нові явища в розвитку сільського господарства мали місце в XIV — першій половині XVI ст.?
  • 2. Які галузі сільського господарства набули розвитку в XIV — першій половині XVI ст.?
  • 3. Що таке кріпацтво? Визначте основні етапи закріпачення селян на українських землях.
  • 4. Обговоріть у групах. Чому на українських землях існувало таке розмаїття правового становища селян?
  • 5. Назвіть основні соціальні виступи українських селян XV ст. Які причини поразок селянських виступів?
  • 6. Чим була зумовлена поява фільварків? Які це мало наслідки?
  • 7. Яка особливість організації ремісничих цехів і торговельних гільдій на українських землях у порівнянні з країнами Західної Європи?
  • 8. Охарактеризуйте становище українських міщан у Великому князівстві Литовському та Польщі в XIV — першій половині XVI ст. Чому міщани так прагнули отримати маґдебурзьке право для свого міста?
  • 9. Що нового з’явилося в розвитку торгівлі на українських землях у XIV-XV ст.?
  • 10. Обговоріть у групах. Чому в Західній Європі розвиток господарства й ринкових відносин зумовив .ліквідацію кріпацтва, а на українських землях усе сталося навпаки?
  • 11. За допомогою додаткових джерел підготуйте презентацію «Магдебурзьке право в Україні».


Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.