Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Слоньовська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

ВАЛЕР'ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ (1901—1937)

Життєвий і творчий шлях

Валер'ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у селі Чаплі на Катеринославщині (тепер Дніпропетровщина) у селянській родині. Саме в дитинстві слід шукати витоки, що сформували його світогляд: генетично передані від запорозького лицарства чесноти, вплив матері, що увесь вік працювала коло землі і відзначалася природженим розумом, делікатністю й суворою гідністю. Своєю ерудицією, ґрунтовною освітою хлопець завдячував і батькові: конторщик графа Воронцова-Дашкова Петро Підмогильний прагнув бачити своїх дітей освіченими, тому запросив для них учителя французької. В. Підмогильний успішно закінчив церковно-парафіяльну школу (1910) і Катеринославське реальне училище (1918), де вивчали точні науки.

Його творче життя розпочалося досить рано - з написання 1918 р. оповідань «Добрий Бог», «Гайдамака» і «Пророк». Уже перша збірка під дещо викличною назвою «Твори. Том 1» (1920) зробила В. Підмогильного відомим.

Після закінчення училища Валер'ян продовжив навчання в Катеринославському університеті (на математичному й правничому факультетах). Працював учителем і постійно займався самоосвітою: досконало опанував французьку, німецьку, англійську мови, вивчав західноєвропейські літератури, перекладав.

Наскільки така праця над собою була успішною, свідчить те, що в 20 років В. Підмогильний переклав роман свого улюбленого письменника Анатоля Франса «Таїс». До речі, саме твори цього автора позначені близькими для самого Підмогильного рисами - самозаглибленням, психологізмом й іронічністю.

У цей період митець написав повість «Остап Шаптала» (1921), цикл «Повстанці» (опубліковано в еміграційному журналі «Нова Україна» у Берліні 1923 р.), у Лейпцигу окремою книжкою вийшло оповідання «В епідемічному бараці» (1922).

Валер'ян Підмогильний (у центрі зліва) і учні та учениці ворзельської школи (1921)

Із 1924 р. письменник разом із дружиною Катериною Червінською (акторкою Театру юного глядача) переїздить до Києва, де працює редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя й революція».

Вир літературно-культурного життя захоплює його. Митець засновує літературно-мистецьке угруповання «Ланка»1, згодом перейменоване на МАРС.

1 «Ланківці» обстоювали традиції класичної літератури й орієнтувалися на модерні стилі.

Збірки новел «Син» (1923), «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927) засвідчили прихід в українську літературу прозаїка з цілком самобутнім стилем, майстра короткого жанру. Але вже тоді на В. Підмогильного почалися перші нападки «пролетарських критиків»: «песимізму та скептицизму, - волали їхні голоси, - не місце в пролетарській літературі».

Київ. На розі вул. Прорізної та Музичного провулку. Фото (1920-ті рр.)

Дозволена більшовиками «українізація» виявилася лиш засобом виявити найкращих, найталановитіших, аби згодом знищити їх фізично.

Із 1929 р. письменник живе у Харкові. Навколо його роману «Місто» точаться запеклі дискусії: одні визнають твір значним здобутком української прози, інші - трактують як «класовий антагонізм».

«Уже в квітні 1929 року були організовані процеси над українськими націоналістами. Протягом того ж року відбулися публічні нападки на найвідоміших українських академіків. У липні було заарештовано 5 тисяч осіб вигаданої підпільної організації “Спілка Визволення України”».

Роберт Конквест «Жнива скорботи»

Валер'ян Підмогильний повністю зосереджується на перекладацькій роботі, керує підготовкою багатотомних видань українською мовою творів Гі де Мопассана, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса, двотомника Дені Дідро. Перекладає Гюстава Флобера, Віктора Гюго, Проспера Меріме, Жуля Верна та інших.

Митцеві закидають «буржуазний націоналізм», називають його твори «класово ворожими» - і перестають друкувати, звільняють із роботи.

Валер'яна Підмогильного заарештували 8 грудня 1934 р. за сфабрикованими звинувачуваннями. До того він устиг іще закінчити новий роман «Невеличка драма», у шухляді залишився рукопис «Повісті без назви».

Автора одного з перших українських урбаністичних романів було засуджено на 10 років ув'язнення в соловецьких таборах, проте в застінках В. Підмогильний тримався гідно, намагався заспокоїти рідних, турбувався про дружину і сина. Навіть у цих умовах працював - у листах є згадка про початок нового роману, про задум перекладів з англійської.

9 жовтня 1937 р. «особлива трійка» переглянула справу В. Підмогильного й засудила письменника до розстрілу. 3 листопада за браму Соловецького монастиря конвой вивів довгу шеренгу «ворогів народу»...

Родина Валер'яна Підмогильного - дружина Катерина Червінська і син Роман (1935). Фото з Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України

Родині Валер'яна Підмогильного довго не надходило ніяких звісток про його долю. Згодом на запити дружини повідомили, що письменник помер 19 грудня 1941 р. від хвороби.

«Підпис під протоколом самого Підмогильного значно коротший звичайного, і біля нього чітко проступають на папері водяна і червона пляма».

Володимир Мельник

Загальна характеристика творчості Валер'яна Підмогильного

У перші пореволюційні роки в українській прозі панував лірично-орнаментальний, безсюжетний жанр. Тому сюжетні новели й оповідання В. Підмогильного виглядали цілком новаторськими на тлі цієї ліризованої стильової манери.

Цікаво знати!

«Усі екзистенціалісти за своєю природою були моралістами. Французи Сент-Екзюпері, Мальро, Сартр, Камю виходили з моралістичної практики Монтеня, Паскаля, Вольтера, Дідро та Руссо. Валер'ян Підмогильний також класичний мораліст, який виходив не тільки з моралістичного досвіду французької літератури, а й моралізму Григорія Сковороди. Всі його твори - це своєрідні морально-етичні трактати».

Валерій Шевчук

Новелістика письменника засвідчила, що його творчості притаманні екзистенціальні1 мотиви2. Не повертається з польоту талановитий авіатор Сергій («Військовий літун»). Вроджене фізичне каліцтво прирікає його на нездійсненність бажання - викликати захоплення в жінки, аж до екзальтованого обожнення.

1 Екзистенціальний - пов'язаний з існуванням людини.

2 Див. визначення екзистенціалізму та особливості розвитку цієї течії в літературі та філософії в розділі про В. Стуса.

Герой оповідання «Проблема хліба» - студент-філолог - іронізує над собою, намагаючись потамувати нестерпне почуття голоду, адже мусить думати «про перевагу борщу над пізнанням Канта».

В оповіданні «Син» пророчо порушена тема випробування Людини страшною екзистенціальною силою - голодом.

Основну тему творчості В. Підмогильного можна окреслити словами одного з героїв «Повісті без назви»: «показати людей і ідеї нашого часу в їхніх сутичках і перетворенні».

У циклі оповідань «Повстанці» В. Підмогильний означив дилему, що постала перед тогочасним селянством: вирощувати хліб чи «обух сталить» проти міста, із якого «ішли всі накази, лунала чужа мова, куди возились податки й зникав викоханий у степах хліб». До циклу входить оповідання «Іван Босий», а його центральний персонаж - селянський пророк - постає спочатку в ореолі містики: Івана не беруть навіть кулі. Та начміліції, попри першу осічку, таки вбиває Босого. І ось перед ним - безживне тіло, «купа гною».

Василь Седляр. На току (1930)

Проблема протистояння міста і села у творчості В. Підмогильного чітко окреслюється вже у повісті «Остап Шаптала». Другим своєрідним етапом осмислення цієї проблеми стала повість «Третя революція»: саме так анархісти називали боротьбу села з містом. У повісті автор описує події, що призвели до роз'єднання сил українського народу - справжньої національної трагедії.

«Інтелектуальна проза - твір одночасно і художній, і філософський. Письменник не просто щось змальовує, відображає чи передає свої почування, але й пропонує нам власне бачення світу, розуміння життя і його суті. Такий твір - понад конкретними стилями чи теоріями».

Олена Галета

Романи «Місто» та «Невеличка драма» В. Підмогильного разом із творами М. Йогансена та В. Домонтовича започаткували українську інтелектуальну прозу. Для неї характерна тематично-проблемна домінанта європейської літератури - зображення «цілісної» людини у єдності біологічного, духовного, соціального. У часи, коли ідеологія приписувала радянським письменникам цікавитися людством, В. Підмогильний цікавився людиною - її внутрішнім світом і становленням її як особистості. Тому його проза є психологічною.

Педро Альварес. Танго (поч. ХХІ ст.)

Митця цікавить, як зазначала Соломія Павличко, не політика, країна, а людина з її універсальними проблемами: самотності, занурення в себе, влади інстинктів і протистояння їй розуму, пізнання інших, смерті. А це прикмети, властиві філософії й літературі екзистенціалізму.

На творчості В. Підмогильного відчутно позначився вплив і філософії фройдизму. Письменник був добре обізнаний із працями Зигмунда Фройда1, засновника психоаналітичної теорії творчості: свідчення цьому - блискуче написана ним праця «Іван Левицький: спроба психоаналізу творчості». Відгомін ідей фройдизму (зокрема про Едипів комплекс) виразно відчутний у змалюванні образу Максима Гнідого і його стосунків із матір'ю («Місто»).

1 Зигмунд Фройд (1856-1939) - австрійський психолог, невропатолог, психіатр, а також філософ, засновник психоаналітичної теорії творчості. За його вченням, людська психіка складається із свідомості (Ego) і підсвідомості (Id - інстинктивних потягів, із яких панівними є еротичний і потяг до смерті) та надсвідомості (Superego - прийнятих у суспільстві норм поведінки, вияву і задоволення бажань).

За Фройдом, почуття, викликане еротичним потягом, є двополюсним: любов - і ненависть. Герої В. Підмогильного, сповідуючи «раціо», переживають бунт проти власного розуму: так бунтує біологічна сила життя.

У прозі В. Підмогильного відчутний вплив праць одного з «батьків» філософії ХХ ст. - Фрідріха Ніцше. До свого оповідання «Проблема хліба» письменник підбирає епіграф із твору філософа.

Чому прозу В. Підмогильного називають інтелектуально-іронічною? Бо автор іронізує і над своїми персонажами, і над «всезнаючим» розумом людини, і над сентиментально-розчуленим ідеалом народницької літератури.

Діалог із текстом

  • 1. Що ви можете розповісти про дитинство й становлення таланту В. Підмогильного?
  • 2. Учасником яких літературно-мистецьких угруповань був В. Підмогильний?
  • 3. Дайте визначення терміна «націоналізм». Чому в радянській Україні його часто вживали в значенні «буржуазний»?
  • 4. Розкажіть про перекладацьку діяльність митця.
  • 5. Що ви знаєте про соловецькі табори, де відбував ув'язнення письменник, про трагедію в урочищі Сандармох?
  • 6. Чому рідні довго не знали про розстріл письменника, а згодом їм повідомили, що В. Підмогильний помер від хвороби?
  • 7. Як ви розумієте поняття «інтелектуальна проза»? Назвіть її основні прикмети? Чому прозу В. Підмогильного називають інтелектуально-іронічною?
  • 8. У яких творах В. Підмогильний порушує проблему села і міста? Чим його проза відрізняється від народницької літератури?
  • 9. Як ідеї модерних філософських учень вплинули на творчість В. Підмогильного?
  • 10. Чому українського письменника називають попередником екзистенціалізму?
  • 11. Прочитайте тезу з цього розділу підручника: «У часи, коли ідеологія приписувала радянським письменникам цікавитися людством, В. Підмогильний цікавився людиною - її внутрішнім світом і становленням її як особистості». Як ви ставитеся до такої позиції письменника? Чому?

Діалоги текстів

  • 1. Порівняйте життя В. Підмогильного з трагічною долею інших письменників із плеяди «розстріляного відродження».
  • 2. Як позначились ідеї фройдизму на творчості В. Підмогильного?
  • 3. Підготуйте реферат «Філософські погляди Фрідріха Ніцше» та розкажіть про основні ідеї філософії Ніцше у класі.

Мистецькі діалоги

  • 1. Розгляньте фотографії, вміщені в цьому розділі підручника. Наскільки вони інформативні й цінні для розуміння особистості митця та епохи, у яку він жив і творив? Своїми думками обміняйтеся в класі.
  • 2. Проаналізуйте колористику мистецького полотна В. Седляра «На току», репродукція якого вміщена в цьому розділі, і скажіть, чи може вона бути ілюстрацією до теми селянства та його протистояння місту в творчості В. Підмогильного. Обміняйтеся думками в класі.
  • 3. Розгляньте репродукцію картини Педро Альвареса «Танго». Проаналізуйте, чи справді танець, зокрема аргентинське танго, передає амбівалентність1 почуттів чоловіка і жінки. Розкрийте символіку кольорової гами полотна.

1 Амбівалентність (латин. ambo - обидва, водночас і valentia - сила, міць) - суперечливість, двоїстість почуттів, які одночасно переживає людина щодо однієї й тієї самої події чи об'єкта.

Роман «Місто»

Для українця ХІХ ст. місто було водночас і чимось чужим, і «мрією, до якої тяглась українська душа». Тому наша література якщо й зверталася до теми міста, то лише спорадично, показуючи його крізь призму сприйняття селянина. У творах Панаса Мирного, Л. Яновської, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка місто постає як вороже середовище, що калічить долі персонажів.

«“Місто” урбаністичне не лише своєю темою, не лише ствердженням міста. Воно урбаністичне й протинародницьке самим підходом, творчою методою автора. Місто є символом певного типу свідомості як автора, так і його героя. Ця свідомість достатньо рафінована, вона вихована бібліотекою, а не природою, вона пізнала філософські сумніви, розчарування й біль самотності, внутрішню дисгармонію».

Соломія Павличко

Це Хон Нінг. Мандрівник оглядає нічне місто з найвищої гори в Гонконгу. Фото (поч. ХХІ ст.)

Але у 20-х рр. ХХ ст. ситуація змінюється: місто оспівує М. Семенко, у нього закоханий Микола Хвильовий, «урбанізують» своїх героїв Ю. Яновський, М. Йогансен. Отже, прикметою українського модернізму 1920-х рр. стає звернення до урбаністичної (латин. urbi - місто) тематики. Найповніше ця тематика реалізувалася у творчості В. Підмогильного.

У 1928 р. виходить роман В. Підмогильного «Місто» (друге видання - 1929 р.), що стає першим цілком урбаністичним твором української літератури.

Олександра Екстер. Місто вночі (1919)

На задумі твору та його художній реалізації позначилося захоплення В. Підмогильного французькою літературою - творчістю Оноре де Бальзака («Батько Горіо»), Гі де Мопассана («Любий друг»), Вольтера, Анатоля Франса. Твір викликав хвилю обговорень, оцінок, часто - діаметрально протилежних: одні захоплювалися ним як справді знаковим твором в українській літературі, інші - критикували як «антирадянський». Дехто з критиків вважав роман автобіографічним, ототожнював головного героя з автором, хоча автор застерігав читачів від цього. Звісно, деякі з героїв мали безпосередніх прототипів - у маститому критикові Світозарову впізнаємо Миколу Зерова, риси Євгена Плужника вгадуються в образі поета Вигорського. Його, вірного друга, у день свого 35-ліття В. Підмогильний хоронив у промерзлій соловецькій землі. За жанром «Місто» В. Підмогильного - це модерний роман, у якому новітньою для української прози є не тільки урбаністична тематика. Тут порушені філософські проблеми буття, зображена людина в єдності біологічного, духовного, соціального. Не випадково епіграфом до книжки автор узяв рядки з улюбленого роману Анатоля Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?».

«Я... написав “Місто”, щоб наблизити місто до української психіки».

Валер'ян Підмогильний

Абрам Маневич. Міський пейзаж (1925)

Зміст, тематика, особливості композиції

Розповідь у романі ведеться від третьої особи, але читач бачить світ очима Степана Радченка. Така оповідна манера, коли «розповідач ідентифікується із внутрішнім життям персонажа, його почуттями й думками», у європейському письменстві була властива творам Гі де Мопассана. Ця викладова форма давала можливість авторові «звільнитися від народницької традиції змалювання подій» (М. Ткачук), дистанціюватись від поглядів героя, уникнути їх оцінки. Думки, почуття Степана Радченка стають епіцентром, від якого розходяться кола в різні сфери буття суспільства. Такий тип сюжетно-композиційної структури називають «відцентровою».

Образ Степана Радченка. Сільський хлопець, сирота, який пройшов непросту школу життя - «за свої двадцять п'ять він був підпасичем-приймаком, потім просто хлопцем, далі повстанцем і наприкінці секретарем сільбюро Спілки робземлісу», вольовий, дуже організований, здібний до науки й наполегливий. Таким Степан Радченко вирушає з села до Києва, міста своєї мрії, щоб вступити до інституту. Уперше ступивши на київські вулиці, герой, мов зачарований, зупиняється «коло невеличкої подільської книгарні, що здавалася йому сліпучою». Фінанси не дають змоги хлопцеві нормально поїсти, однак він не шкодує грошей, щоб потрапити до історичного музею і музею Ханенків.

Любомир Валівоць у ролі Степана Радченка у виставі «Місто». Театр юного глядача на Липках (м. Київ)

Обурення жахливими умовами побуту в крамаря Гнідого - жити хлопець мав у хліву разом із худобою - тільки посилило бажання утвердитися в місті.

У місті Степан уперше зіткнувся з бюрократизмом - спроба знайти роботу наштовхнулася на байдужість, приховану за «солоденькою ввічливістю». Радченко відчуває себе «новою силою, покликаною із сіл сміливо будувати майбутнє». Побувавши в гостях у земляка, Степан із холодним цинізмом виносить присуд міській людині: «горожани - це старий порох, який треба стерти, і він до цього покликаний».

Радченко вирішує: «Не ненавидіти треба місто, а здобути». Отримавши працю лектора на курсах українізації, він міняє стиль життя: купує новий одяг, відвідує літвечірки, сам береться за написання художніх творів і здобуває успіх.

Хлопець досить успішно реалізовує себе в соціальному плані. Щоб «підкорити місто», він спілкується з жінками різного соціального рівня, однак ці стосунки швидко вичерпуються. Землячка Надійка із коханої перетворюється на «путо, що прив'язує в'язня до стіни».

Взаємини з Тамарою Василівною (Мусінькою) спочатку влаштовують своєю «зручністю» і тим, що утверджують його самолюбство. Але тільки у хлопця з'являються фінансові можливості почати нове життя, він роздивляється у ній «міщанку з круглою спиною», «з висоти свого європейського одягу, добачаючи в ній стільки ж занепаду, як вона в ньому розквіту».

До Зоськи Степана притягує таємниця справжньої міської дівчини - «саме міськість і вабила його в ній». Але з часом настає розчарування, а необачно зроблена ним пропозиція шлюбу ставить крапку: Степана жахає навіть думка про втрату свободи. «Обридла ти мені», - говорить він учорашній коханці.

Стрімко піднімаючись щаблями міського життя, Радченко відкидає кожну попередню жінку. Нарешті на найвищому - зустрічає Риту - «досконале напівреальне створіння», вишукану балерину, красуню, яка нічого не вимагає за своє кохання, не обтяжує його постійною присутністю: вона з'являється і зникає. Ця оповита таємницею жінка - це «душа міста», вона дає Радченкові відчуття, що він не просто переміг місто (на початку роману це був потяг вчорашнього селюка до невідомого, але бажаного), а й органічно увійшов до урбаністичної культури. Про це свідчить його поцілунок, зронений містові, що «покірно лежало внизу».

Однак важливішими, ніж стосунки з жінками, є відносини Радченка з літературою, із власною творчістю. Вони проходять певну еволюцію - від «хлоп'ячої витівки» до «душевної виразки». Шанс стати справжнім письменником Степан Радченко отримав тільки тоді, коли навчився шанувати в людині особистість. Сцена зустрічі з повією, цікавість не до тіла, а до її життя, почуттів, показує ці зміни в світогляді персонажа.

Міра його зростання і як людини, і як письменника полягає в різниці між його першим оповіданням і романом, який він збирається написати у фіналі твору. Шукаючи матеріал для своїх оповідань, Степан спрямовує погляд у власну душу, але там знаходить «то пустку, то надмір». Він талановитий, однак самого інтелекту й ерудиції замало: механістично прораховані, прокреслені схеми сюжетів не замінять глибини людської душі. Без бажання зрозуміти людину джерела творчості швидко міліють. Герой твору приходить до усвідомлення цієї істини. Тому заключне речення роману - «в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей» - стає центральним у тематичній будові тексту.

Жіночі образи роману

Щоб розкрити етапи розвитку образу головного героя, автор показує його у взаєминах із жінками. Переважання біологічного начала - це етап взаємин із Надійкою і Тамарою Василівною.

Надійка, «білокоса русалка вечірніх полів». Духовно чиста, наївна Степанова землячка, «з якою вони разом переходили кордон майбутнього». Ці риси характеру знайшли відображення і в описі рис її зовнішності. Степана вабить місто, але ще не відпускає село, минуле озивається в його серці «болісною луною», і Надійка стає своєрідною «точкою опори» для віднайдення персонажем внутрішньої рівноваги в чужому середовищі: «В ній вабила його нештучність, рідна його душі».

Андрій Коцка. Жінка з Колочави (1958)

Дівчина дивиться на нього з неприхованим захопленням, слухає, затамувавши подих. Вона бачить світ широко відкритими очима, не помічаючи бруду й недосконалості. «Саме ім'я її було надією».

Степан вважає, що щиро кохає дівчину. Та насправді кохати він ще не вміє - біологічне бажання бере верх. Підкорившись інстинктові завойовника, Степан компенсує відчуття приниження від зустрічі з критиком Світозаровим наругою над дівчиною. Так вона із символу Надії перетворюється на неприємний «рубець» у душі, але невдовзі перша ж «помащена Парижем киянка» згладила той «рубець» «в бліду, непомітну смужку».

Однак, на відміну від збезчещених героїнь народницької прози, Надійка зуміла вистояти в місті, реалізуватися як взірцева дружина й матір. Не випадково Степан, уже досягнувши успіху, подумки називає її «білокосою русалкою вечірніх полів». Він раптом зрозумів, що «не забував її ніколи». Але ж роман є інтелектуально-іронічним, тому ці сентиментальні роздуми персонажа швидко зазнають іронічної корекції.

Життя в Надійки влаштоване, вона - самодостатня. Це вже не та дівчина, що боготворила його. Тим більше, вона вагітна («Як вона посміла!»). Степан покидає її помешкання, переповнений обуренням, для нього вона тепер - «пузата міщанка».

Тамара Василівна (Мусінька). Усе її життя, здавалося б, вкладається у кілька рядків: «Покірна купецька доня, чоловік - зрадник і тиран, материнство й захоплення наприкінці гарним юнаком». Вона мало говорить про себе, але за скупою розповіддю постає трагедія жіночої долі.

У зовнішності сорокалітньої жінки ще зберігається відсвіт колишньої краси. Тамара Василівна любить Степана самовіддано - навіть відмовляється виконувати ультиматум сина. Вона дбає про Радченка, дарує свою ласку й тепло.

Зінаїда Серебрякова. Портрет няні (1908-1909)

Звичайно, для героя такий зв'язок є дуже зручним. Однак що ж приваблює його в цій зрілій жінці? Вона «вплелася в його життя могутнім чинником, даючи, крім того, спізнати в собі жінку, що не розмінюється на дрібні кривляння й не силкується нічого вдавати»; «хлопець відчував у ній щось віддане й невимовне, в її умінні любити не було нічого штучного». Мусінька не обтяжувала Степана ніякими зобов'язаннями, «ніколи не турбувала його своєю душею», бо знати чужу душу для нього було справжнім тягарем. Ця жінка уміла слухати й жартувати. Йому лестить, що «зміг втиснутись у її життя, здолав збурити його і собі підпорядкувати». Він, здається, відчуває до неї ніжність.

Та коли Мусінька висловлює своє невдоволення Степановою брехнею, він вибухає обуренням: «досить йому вже панькатись з цією бабою!». Власне, він невдоволений і з себе - його інтелект бунтує проти інстинкту. Радченко розуміє, що ці стосунки не ведуть його до вдосконалення. Він міняє статус, одяг, помешкання і... жінку.

Зоська. «В сухості її обрисів він зачував витончені, містом породжені чари». Спочатку - сповнена загадковості, іронічна, непередбачувана, вабить Степана таємницею «містом породжених чар», «бо стати справжнім горожанином було першим завданням його сходу».

Зоська, на відміну від попередниць, не співає Степанові дифірамбів - навпаки, іронізує, називаючи його «богорівним». Саме Зоська ставить йому «діагноз»: «душа в тебе погана». Вона тримає Степана на віддалі - і йому підсвідомо імпонує ця влада її розуму над інстинктами, хоча й розпалює хіть.

Хлопець знову сприймає невтамовану хіть за кохання. Зоська вчить Степана, як треба залицятися до дівчини, - він починає витрачатись на дорогі подарунки, робить для себе відкриття, що дівчина, щось від хлопця дістаючи, не «має бути йому винна». Селюк потихеньку перетворюється на вправного залицяльника.

Адальберт Ерделі. Жіночий портрет в інтер'єрі (1926)

Але тільки Зоська починає втрачати себе, стає психологічно залежною від нього, її таємниця «вичерпана його чуттям». І «його душа в своєму простуванні» покинула дівчину ще до розриву. Її згоду на Степанову пропозицію одружитися він сприймає як пастку, міщанське болото, у якому згинуть нереалізованими усі його мрії: «Як вона могла так зрадливо скористатись його шляхетним поривом!».

Рита. «Довгасте обличчя... нагадувало щось старовинне, витончене й застигле, незмінно молоде, певне своєї краси й урочисте, як обличчя давніх єгиптянок, що йшли з віялом за фараоном».

«Вона складена була з двох тонів» - такою бачить цю жінку Степан. Опис зовнішності Рити, поєднання в її образі чорного й смаглявого, мінливого, динамічного - й застиглого, сонного, перегукується з одним із перших вражень Радченка від міста («Місто чудне. Зокола воно рухливе...»). Тому ця граційна вишукана жінка - наче душа самого міста. Вона владно підкоряє Степанову волю.

Гаврило Глюк. Жінка в ресторані (1947)

Хлопець переживає неймовірне захоплення - й водночас йому стає сумно: він боїться втратити свободу, закохатися («Невже тут знову почнеться оте кохання, ота нудна тяганина між чоловіком та жінкою?»). Та Рита не зазіхає на його свободу: успішна балерина спрямована на самореалізацію. Ця жінка, наче королева, не вимагає, не випрошує, не змушує. Вона з'являється в його житті знову на один день після тривалої розлуки, щоб обдарувати енергією творчості.

Художньо-стильові особливості твору

На модерній творчості В. Підмогильного не могли не позначитися традиції українського письменства. Тут дослідники називають В. Винниченка та М. Коцюбинського. Не випадково Степан Радченко, читаючи твір Михайла Коцюбинського, із відчаєм вигукує: «Ніколи, ніколи я такого не напишу!». Якщо деякі паралелі з прозою В. Винниченка можна провести щодо тематики й проблематики, то з творчістю М. Коцюбинського - на рівні стильовому. Особливо риси психологічного імпресіонізму В. Підмогильного виявляються в урбаністичних описах: із фрагментів звуків, речей, людських силуетів автор складає портрет міста.

Діалог із текстом

  • 1. Чому роман «Місто» називають урбаністичним?
  • 2. Розкрийте роль епіграфів до роману у визначенні центральної проблеми твору. Який твір М. Коцюбинського читає С. Радченко? Чому він вигукує: «Ніколи, ніколи я такого не напишу!»?
  • 3. Назвіть дійових осіб роману й доведіть, що це переважно вихідці із села. Чому саме велике місто стало їхнім життєвим вибором? Доведіть, що стиль урбаністичних описів у «Місті» - імпресіоністичний.
  • 4. У чому специфіка оповідної манери в романі В. Підмогильного?
  • 5. Об'єднайтеся у пари й розіграйте в діалогах найгостріші ситуації роману «Місто».
  • 6. У чому полягає неоднозначність образу Степана Радченка? Чим вам імпонує цей образ, а чим - ні? «Він не брехав перед собою ні в думках, ні в учинках, і життя не переставало бути пахучим, хоч і гірким мигдалем». Поясніть цю самохарактеристику персонажа.
  • 7. Яку роль у розкритті образу Степана Радченка відіграють жіночі образи? Як склалася подальша доля кожної жінки?
  • 8. Чи погоджуєтеся ви із твердженням Максима Тарнавського, що «Степан навчився дивитися на людину як на індивідуальність»? Доведіть свою думку, посилаючись на текст твору.

Діалоги текстів

  • 1. Прокоментуйте слова Соломії Павличко: «Місто є символом певного типу свідомості як автора, так і його героя». Яку фабульну модель європейських романів використав у своєму творі В. Підмогильний?
  • 2. Які прикмети екзистенціалізму можна знайти у романі В. Підмогильного «Місто»? Герой роману Жана-Поля Сартра, одного з найавторитетніших представників літератури екзистенціалізму, також у кінці твору береться писати роман. Чи справедливим є твердження, що «письмо як спосіб осягнення екзистенції - прикмета екзистенціалістської літератури»?
  • 3. Прочитайте вислів Валерія Шевчука: «Впізнаємо в герої В. Підмогильного й Любого Друга з відомого роману Гі де Мопассана, але він складніший, неординарніший, я б сказав, небезпечніший від Любого Друга, бо й темінь його душі неоглядна для нього самого. Більше - герой легковажить нею, адже мета в нього одна - завойовництво, і саме на це він витрачає себе, свої здібності і талант». Підготуйте стислу розповідь про названий французький роман і його вплив на тогочасне суспільство.
  • 4. Об'єднайтеся в «малі» групи, підготуйтеся і проведіть дискусію «Урбаністичні за тематикою твори Валер'яна Підмогильного - це реалістичні чи питомо модерністські художні тексти?»

Мистецькі діалоги

  • 1. Розгляньте репродукції картин, подані в підручнику як ілюстрації до роману «Місто» В. Підмогильного. Доведіть, що це художні полотна у стилі модернізму. Підготуйте короткі усні виступи про авторів/авторок цих картин.
  • 2. Розгляньте фото Це Хон Нінга і репродукцію картини Олександри Екстер, на тему нічного міста, вміщені у цьому розділі підручника. Знайдіть у тексті роману В. Підмогильного цитати, до яких вони могли б стати ілюстраціями.
  • 3. Поміркуйте, як перегукуються рядки з роману «Ніщо не викриває так штучності міста, як саме весна» із картиною Якова Гніздовського «Авеню Бретей», яку ви самостійно знайдете в інтернеті і продемонструєте перед класом на медіадошці.
  • 4. Розіграйте в ролях один з епізодів роману «Місто».