Правління князів: походи й реформи. 7 клас. Васильків

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Мстислав Хоробрий

Творець української Равенни

Тобі відомо з попередньої оповіді, що до 1036 року в руській державі існував дуумвірат. Князь Ярослав правив не один, а ділив владу із братом Мстиславом тмутороканським. Хто ж він, цей Мстислав, який увібрав дідові гени?

Князь Мстислав — другий із десяти синів Володимира Великого. У ході розподілу йому дісталося віддалене від Русі князівство Тмуторокань — на теренах нинішніх Керченського й Таманського півостровів.

Молодий і рішучий, відважний і безкомпромісний, як Святослав, він увійшов в історію під прізвиськом Хоробрий. Як ти гадаєш, чому? Усе правильно. Він збройно розширював володіння. Воював, але лицарської честі не втрачав. Тому й любили його дружинники. Чернець Нестор у літописі розповідав, що 1022 року Мстислав виступив із військом у похід проти касогів (імовірних предків сучасних черкесів — народів Росії, Близького Сходу, Балкан та ін.). Коли обидва воєводи постали один проти одного, касозький князь Редедя сказав: «Для чого ми будемо губити дружини один одному? Станемо на герць, і якщо ти мене здолаєш, то візьмеш і моє майно, і мою дружину, і мою землю.

Князь Мстислав Хоробрий, портрет-реконструкція

Якщо ж я здолаю, то візьму усе твоє». «Хай буде так!» — відповів Мстислав. А потім запропонував Редедя: «Давай не зброєю битися, а боротися!». Ох, як довго боролися ці два богатирі! Касог сильним і вправним воїном був. Що ж робити русові? Розумів, що не тільки за себе, а й за землю свою відповідає. І раптом його думка осяяла. Допомоги в Матері Божої попросив: «О, Пресвята Богородице, допоможи мені! Якщо я його здолаю, то побудую церкву на честь Твою». Сказав, і якось відразу сили додалося. У «Повісті...» зафіксовано, що кинув Редедю об землю і, вихопивши ніж, ударив ним суперника в гортань. Перемігши супротивника, приєднав його землі і наклав данину. Повернувся додому в Тмуторокань і дотримав слова — звів церкву Пресвятої Богородиці.

Убивство Мстиславом Редеді перед касогами, мініатюра з Радзивіллівського літопису

Зміцнював позиції у Приазов’ї і спокійно спостерігав за тим, що брати в Києві творили. Не подобалося йому те, що в батьківському домі відбувалося. Після смерті великого князя київського Володимира в столиці сів Святополк. Із Вишгорода примчав, бо першим дізнався про горе.

«Тмутороканъ», художник Микола Pepix, 1919 р.

Бачив Мстислав, що недобре чинить київський «самоставленик» — меч проти рідних піднімає. Убив Бориса, Гліба і Святослава, які могли претендувати на «великий» престол. Дехто з істориків сьогодні доводить, що в ті далекі роки події розгорталися не зовсім так. Не Святополк до смерті братів причетний. Але прізвисько «Окаянний» він все ж таки отримав. Та не судилося йому стати великим князем, бо в суперечку рішуче вступив новгородський Ярослав. Йому, після тривалих перипетій, урешті вдалося захопити столичний престол.

Що ж зробив Мстислав? Оскільки дехто поліг в усобицях, а декого Київ не цікавив (були й такі), то тмутороканський князь кинув виклик братові в змаганні за владу. Ще в 1019 році він написав Ярославові листа з проханням віддати частину території, якою той заволодів, адже вони сини одного батька і так буде справедливо. У відповідь отримав місто Муром, однак не задовольнився ним і взявся готуватися до війни. Зібравши свою дружину та союзників — хозарів та касогів, вичікував слушної нагоди.

І в 1024 році ця нагода випала. Із великим військом Мстислав підійшов до батькової столиці. Літопис розповідає, що «не прийняли його кияни». Чи могло таке статися, спитаєш ти? Якщо врахувати, що тоді влада поділялася між князем і віче, то таке рішення городян не виглядало незвичайним. Вдатися до штурму не випадало — надто чисельних утрат зазнали б нападники. Це досвідчений полководець розумів добре. То ж відійшов до города Чернігів. Вирішив саме його зробити центром власних володінь. Сіверяни радо прийняли Мстислава Володимировича. Князя в них тоді не було. Тому появу представника законної династії сприйняли як дарунок долі.

Брат Ярослав (а ти, мабуть, пам’ятаєш, що перебував він у Новгороді), дізнавшись про те, що чиниться колотнеча щодо Києва, з найманцями варягами поспішив на допомогу. Звісно, хотів здобути те, що вважав своїм. Чернігівський володар вирушив назустріч. Він зупинився й чекав у городку Листвен (нині село Малий Листвен Чернігівської області), що розкинулося на річці Білоус, приблизно посередині між Любечем і Черніговом, у найвужчому місці вододілу річок Білоус і Стрижень. Оточене низинами й болотами, воно здавалося неприступним. Водночас звідти можна було спостерігати за наближенням і переміщенням ворогів. Тому його й обрав Мстислав для вирішальної битви.

Він мав змогу добре підготуватися. У центрі поставив загони сіверян, свої ж розмістив на флангах. Найімовірніше, атакував Ярославових воїнів відразу після привалу, не давши їм вишикуватися в бойові порядки. Чернець Нестор детально описав результат протистояння між братами: «Побачивши, що їх перемагають, Ярослав і Якун кинулися навтьоки, при цьому Якун навіть втратив свою знамениту накидку, ткану золотом». Перемога поблизу Листвена справила не лише військовий і політичний, а й моральний ефект, оскільки то була перемога над вікінгами, професіоналами, яких доти вважали нездоланними.

Князь Мстислав Хоробрий відомий не тільки як відважний полководець, стратег і тактик. Він уславився здатністю ухвалювати доленосні рішення. Саме так учинив після Лиственської битви.

Незважаючи на здобутий результат, визнав першість Ярослава і відправив до нього посла з пропозицією посісти київський стіл. Собі ж вимагав руських територій на Лівобережжі. Брат не погодився. Тільки через два роки вони остаточно помирилися, розмежувавши Русь-Україну по річці Дніпро. Радість від миру, очевидно, відчував і літописець, який зафіксував: «І розділили вони по Дніпру Руську землю: Ярослав узяв сю сторону, а Мстислав — ту. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській». Відтоді Ярослав і Мстислав неодноразово провадили спільні походи проти загарбників.

Отож Чернігів став центром могутнього й просторого князівства, межі якого сягали річок Ока і Дон та Азовського моря. Податки до скарбниці надходили з території, що за розміром дорівнює сучасній Франції. Правління князя Мстислава називають «золотою добою» господарського й духовного життя в його вотчині. Розквітали ремесла, мистецтва, писали літописи, поставав особливий архітектурний стиль: зводили чудові споруди! Деякі з них збереглися до наших днів. У першій третині XI століття Чернігів розрісся в одне з найбільших міст Європи, його укріплена площа перевищувала два квадратні кілометри, а населення становило близько 25 тисяч. Чернігівські купці подорожували повсюдно, їх можна було зустріти навіть в англійській столиці — місті Лондон.

У 1030 році, як головну окрасу улюбленого города, Мстислав звелів закласти Спасо-Преображенський собор. Та не судилося йому побачити завершеним цей, без перебільшення, величний храм. У 1036 році князь застудився на полюванні і невдовзі помер, не залишивши спадкоємців. «Невже за 6 років сіверяни не збудували храму?» — мабуть, подумалося тобі. Насправді на той час стіни вимурували лише на висоту долоні вершника, який сидів на коні з простягнутою вгору рукою.

Поховали сіверяни свого правителя і заступника в цьому недобудованому соборі. І досі височіє він на березі річки Десна, нагадуючи нащадкам про славне минуле «української Равенни». Саме так називав Чернігів історик Михайло Грушевський.

Спасо-Преображенський собор, місто Чернігів, 1036 р., вигляд зовні, усередині

Спасо-Преображенський собор у Чернігові — майже ровесник Софійського собору в Києві. Як ти гадаєш, можливо, князі змагалися між собою, споруджуючи храми величніші, пишніші, ніж у родичів? Чому вони так чинили?

Мовою джерел

«Повість минулих літ» про битву поблизу города Листвен:

«...Була і пітьма, і грім, і блискавки, і дощ. І сказав Мстислав дружині: "Підемо на них!" І зустрілися варяги лоб у лоб із сіверянами. І трудилися варяги, рубаючи сіверян. А потім вступив у бій Мстислав зі своєю дружиною і став сікти варягів. І була сильною і страшною та січ: у світлі блискавок виблискувала зброя».

Вір, але перевір

Князя Мстислава Хороброго ще називають тмутороканським, бо розпочав правління він з цього, без перебільшення, вдалого краю. Він мало того, що кліматом теплий (південь все-таки, то не холодна північ), та ще й яким прибутковим виявився. Ти, напевне, пам’ятаєш із попередніх розділів, що саме через Тмуторокань проходила одна з гілок «Великого шовкового шляху». Найпотужнішого, а тому найприбутковішого в Середньовіччі. Керченсько-таманський митний пункт, приносив неабиякі прибутки, і, відповідно, неабияк збагачував своїх володарів. Тому й поглядали великі князі київські в той бік. Чи то Святослав Завойовник, чи Володимир Великий закріпив причорноморсько-приазовський анклав для нащадків Рюриковичів.

Отож, володіючи «джерелом» поповнення казни, Мстислав Володимирович конкурував, та ще й вдало, з великим князем київським Ярославом. Домігся того, що йому все Лівобережжя віддали, та й радий був. Княж — і горя не знай. І мудро вчинив. Із братом склалася в них потужна суголоса пара. А на кошти, отримані з Тмутороканського князівства, старший Володимирович зумів місто Чернігів розбудувати, на перлину його перетворити. Ось бач, які в історії заплутані стежки бувають. Велика княжа Русь міцніла завдяки торгівлі з далеким ще більшим Китаєм!



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.