Правління князів: походи й реформи. 7 клас. Васильків

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Княгиня Ольга

Світанок імперії

То були страшні роки... Скреготіли мечі, лилася кров... І людське життя нічого не вартувало. Правили сильні, звиклі до війни чоловіки... Саме тоді жила княгиня Ольга — одна з найбільш знакових і могутніх жінок Середньовіччя. Якби тоді хтось створював рейтинг, то, очевидно, Ольга опинилася б у десятці, а можливо, і в п’ятірці найвпливовіших жінок. Чому? Мудра, хитра, мужня, жорстока, мстива... Свята. Жорстокою була, бо жила та володарювала в непростий період, а неймовірна якість її правління — найкраще свідчення насправді яскравого і непересічного розуму. Важко оцінити. Мабуть, так має поводитися жінка в оточенні чоловіків.

Народження і походження Ольги оповито легендами. Літописець Нестор нечітко описує це у своїй «Повісті...». У ній так багато неточностей і неузгодженостей, що деякі з істориків взагалі відмовляються вважати твір ченця джерелом. Але сучасні гуманітарні науки все ж опираються саме на його працю.

Свята княгиня Ольга, модель пам’ятника, скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 2000 р.

Росіяни вважають, що княгиня походила із сучасного російського міста Псков. Його ототожнюють із «Плесковом». Але ця версія доведена недостатньо. Адже, згідно з археологічними даними, такого города тоді не існувало! Отак-то!

Є також історики, які твердять, що Ольга походить із княжого болгарського роду, з міста Плиска. А тому вона не простолюдинка! Болгарська княжна! Її становище при дворі було винятковим. Чому й ні? Але знову невеличка, та дуже суттєва зазубрина: ім’я Ольга (Хельґа) скандинавське. І чому б це у болгарському правлячому роду мала з’явитися дівчинка з варязьким іменем? Подумай!

«Княгиня Ольга і князь Олег, останнє полювання», художник Володимир Форостецький

Той факт, що ім’я княгині варязького походження, підкидає іншу гіпотезу, а співзвучність із чоловічим Олег (Хельґ) тільки її підсилює. Український дослідник Ігор Мицько вважає, що і князь Олег, і княгиня Ольга пов’язані із землями сучасної Галичини. Тобто із городом Пліснесько, про який мовилося в попередній оповіді. Але звідки ж взялися варязькі імена? Така думка, мабуть, уже крутиться у твоїй голові. Насправді все просто. Князь Олег справді був скандинавом — данцем. Шукав кращої долі. Знайшов у слов’ян. Таким же норманським іменем назвав, мабуть, прийомну доньку — Ольгу. Напевно, на свою честь. Бачиш, який логічний ланцюжок склався.

Із Галичини привіз доньку в Київ. Як кожен батько, хотів для неї добра. А ще бачив її блискавичний розум, вроду і владний характер. Тож вирішив: кому, як не їй, бути княгинею київською? Одружив її з князем Ігорем. І радів, бо його онуки (нащадки по жіночій лінії) залишаться при владі.

Доволі обізнаною Ольга була в державних справах. Не підвела Олега! Недарма ж виховував і вчив її як майбутню правительку (чи співправительку, як то було у Візантії). А ще! Ти лише задумайся на хвильку: після смерті Ігоря дружина фактично беззастережно прийняла жінку-командувачку... Хіба не дивно? Так, був малолітній Святослав як спадкоємець... Але чітке престолонаслідування в Русі так і не вибудувалося, тому визнання жінки-регентки було абсолютно нетиповим, майже неймовірним натоді! Навряд це могло б удатися якійсь простолюдинці-чужинці. А якщо це Олегова донька? Чому б і ні.

Після вбивства чоловіка помста заполонила її єство. Так каже легенда. Покарала бунтівних деревлян. Та це ж перший в історії України геноцид (цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими, корисливими або релігійними мотивами).

Вір, але перевір

Письменник Сергій Осока про помсту княгині Ольги деревлянам розповів так: «Власне в легенді про помсту Ольги деревлянам не бракує ні яскравих барв та різноманітних декорацій, ні вигадки, ні гніву, ні вогню. Сама помста проходила в три етапи. Перший етап Ольга втілила в життя тоді, коли деревляни, сп’янілі від безкарності, вирішили, що смерті великого князя їм тепер замало: "Оце князя руського ми вбили, візьмемо жону його Ольгу за князя Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочемо”.

Довідавшись про приїзд послів, княгиня Ольга веліла привести їх до неї зі словами: "Добрі гості прийшли!” На її запитання про мету візиту в Київ деревляни відповіли надзвичайно нахабно: "Мужа твого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав нас і грабував, а наші князі добрі є, бо пильно подбали вони про деревлянську землю. Іди-но за нашого князя, за Мала”.

Княгиня, певно, зуміла опанувати себе, угамувала лють і відповіла, що загалом згодна з їхніми словами, але хоче належно дорогих гостей ушанувати. Завтра зранку. Відіслала послів спати, а сама веліла викопати в теремному дворі глибокий рів. Коли на ранок послів, які пишалися та чванилися, просто на човні принесли перед її очі, вона помахом білої хустинки веліла пожбурити їх разом із човном у яму. А тоді стала над нею та й запитала: "Чи добра вам честь?”. Після чого дорогих гостей живцем закопали — разом із транспортним засобом...

Пошанувавши таким чином сватів, Ольга, не гаючись, узялася втілювати в життя другу частину свого кривавого плану. Вона знову звернулася до деревлян: "Якщо ви мене щиро просите, то пришліть до мене нарочитих мужів хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські”. Хтозна, чи то деревляни ще не знали, яка доля спіткала перших послів, чи то вважали, що помста вже здійснена й боятися нічого, чи то взагалі їхня свідомість пов’язувала факти й продукувала висновки геть інакше, ніж це робиться тепер, але деревляни сватів знову прислали — до того ж, легенда свідчить, що то були дуже знатні мужі. Княгиня Ольга запропонувала їм помитися з дороги в лазні, а поки вони милися, веліла лазню підпалити.

Якщо хтось думає, що третій акт помсти обійшовся без хитрощів, що деревляни вже не йняли віри підступній княгині, він помиляється. Збираючись у похід на їхні землі, Ольга знову звернулася до деревлян словесно: "Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму”. Неподалік від містечка Іскоростень княгиня веліла насипати курган і правила тризну. Деревляни пили мед разом із нею. Коли деревляни допилися й дотанцювалися до безпам’ятства (так, тоді на поминальних учтах співали, танцювали й улаштовували ігрища та змагання), княгиня веліла своїм отрокам убити їх. "Посічено було п’ять тисяч”.

Тепер помсту можна було вважати зробленою. До речі, скільки в ній символізму — спершу землею, тоді вогнем, і нарешті — мечем. Хтозна, може в цьому теж є якийсь таємний знак, розгадати який стане хисту історикам майбутнього...

Проте, якщо навіть деревляни вірили в магію числа "три” й уважали, що на цьому все, вони знову помилилися. Адже це тільки княгиня Ольга мстилася за чоловіка, а син Святослав за батька ще не мстився. Отож, 946 року Ольга збирає велике військо, разом із малим Святославом стає на його чолі й рушає в похід на деревлянські землі. Цього разу деревляни, навчені гірким досвідом, виставили й своє військо. Малий Святослав буцімто першим метнув свого списа, не влучив, але символічно означив початок битви.

Ольжине військо обложило Іскоростень аж на цілий рік, але не могло взяти міста. Княгиня відрядила послів і звеліла їм сказати деревлянам, що помсти вона вже не хоче, а хоче тільки ще раз помолитися на могилі Ігоря й зібрати деяку незвичну данину: "Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців”. Хтозна чи темні деревляни (це порівняно з київськими полянами!) чекали якого підступу від княгині, а чи просто не могли здогадатися, якого лиха ждати від мирних пташок, але вимогу вони виконали й данину голубами та горобцями заплатили.

Що було далі, знають усі, адже це найпопулярніша легенда про княжі часи: Ольга веліла прив’язати до кожної пташки трут, підпалити й відпустити... Пташки полетіли додому й дощенту спалили Іскоростень. Наостанок княгиня Ольга веліла частину людей убити, частину продати в рабство, а решту обкласти даниною. Певно, щоб уже назавжди закарбували собі в пам’ять, що з князями жарти вкрай погані... До речі, саме цей похід на Іскоростень, за даними літописних джерел, символізує прихід до влади її сина Святослава. Однак до цього часу Ольга встигла ще багато».

Так, не солодко випало деревлянам. Княгиня їх ледь не знищила повністю. Але чи могла Ольга вчинити по-іншому? Хіба в неї були інші варіанти? Якби погодилася на пропозицію язичника-Мала? Чи могла почуватися впевненою в тому, що її не позбудуться в якийсь зручний момент? А доля маленького Святослава? Одруження Ольги з Малом стало б йому смертним вироком. Для чого новій династії нащадки старої? Добре це все розуміла Ольга. Тож вихід був лише один — княжити! Міцно тримати владу в руках. Щоб вижити, і щоб вижив син Святослав. І кроки княгині до влади мали бути настільки твердими, щоб ні в кого не виникло сумнівів щодо правомірності і могутності її правління. Безжальний період вимагав безжальних рішень. Боротьба велася не на життя, а на смерть. Княгиня Ольга перемогла. А помстившись деревлянам та утвердившись при владі, вона більше жодного разу не вдавалася до схожих учинків. Її наступне правління відзначалося миром і спокоєм.

Пам’ятник княгині Ользі, скульптор Ігор Зарічний, місто Коростень, Житомирська область

Велика княгиня київська Ольга розпочала будівництво основ держави. Вона стала правителькою, яка змогла мислити по-сучасному та закласти підмурівок нової, досконалішої, повноцінної влади в Русі-Україні.

Жахлива загибель чоловіка загострила питання збору данини-полюддя. Податкової системи не існувало. Цю проблему Ольга вирішила якнайшвидше. Установила точний розмір полюддя — «уроки» і час їх «сплати». По всій країні звела «погости» — місця збору данини, куди її належало доправляти. Відтоді князі особисто не об’їжджали всі селища величезної держави, постійно ризикуючи потрапити в засідку. Повсякдень у погостах постійно перебували київські чиновники і військовий загін. Скарбницю Ольга розділила на дві частини: державну й особисту. Ніколи їх не плутала. Землі Русі розмежували в умовні адміністративні округи, які очолювали представники княгині. Усі ці заходи впорядкували оподаткування в країні, зробили процес більш справедливим і цивілізованим. Продукти й гроші тепер самі «йшли» до державної скарбниці. Реформа виявилася настільки вдалою, що наші сучасники називають Ольгу «матір’ю податкової системи».

У зовнішній політиці княгиня теж виявилася новаторкою. Усі міжнародні питання вона вирішувала дипломатичним шляхом, а не зі зброєю в руках. За її правління, а це понад 20 років, Русь не провела жодної (!) повномасштабної війни.

Найзнаковішою подією в житті руської правительки, мабуть, став візит до візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного в 957 році. Літописець подейкував, що там вона охрестилася, після чого взяла ім’я Олена. Чому християнство? Княгиня добре знала всі механізми функціонування держави, чітко усвідомлювала: для того, аби Русь зайняла достойну позицію в Євразії, треба якомога швидше замінити язичництво на одну з трьох панівних у світі релігій — християнство, мусульманство чи іудаїзм. Без цього її нова система управління виглядатиме неспроможною. Велика частина тогочасного світу давно вже асоціювала поганство з неосвіченістю, примітивністю та варварством. Княгиня Ольга ж мала намір перетворити свою країну на прогресивну і сучасну.

«Свята велика княгиня Ольга», художник Микола Бруні, полотно, олія, 1901 р.

Однак чому вона цього не зробила? Чому слава хрестителя Русі дісталася її онукові Володимиру? Чи можемо відповісти на ці запитання однозначно? Можемо хіба припустити: Ольга побоювалася, що такий крок поставить Русь у залежність від Візантійської імперії. Раз і назавжди відрубає інші варіанти. Ще одна причина зволікань — внутрішня. Вона складна й багатошарова. Вочевидь, русинка добре пам’ятала сумну долю перших князів-християн Аскольда і Діра. Ці славні воїни поплатилися життям, надто різко впровадивши нову релігію. Найвпливовіша знать при столичному дворі була ще не готова до такої зміни. Так би мовити, не дозріла, не доросла. Не готовим було і військо. Так вже склалося, що дружинники зазвичай відігравали далеко не останню роль у державних справах. Вони зазвичай «мовили» свої вирішальні слова — мовчки, під брязкіт зброї... Князь Святослав, який ось-ось мав успадкувати владу, схилявся до тієї самої думки, що і його рать.

Та й, зрештою, у Візантії тоді, у 957 році, щось пішло не так. Адже зовсім скоро, вже в 959 р. Ольга направила послів до німецького правителя Оттона І з пропозицією надіслати до Києва християнських проповідників. Так у Русь прибув єпископ Адальберт — представник Святого Престолу, що в Римі. І знову — чому? Чи сумнівалася Ольга у виборі між Сходом і Заходом? Чи все-таки проявила себе як далекоглядна правителька? Шукала союзника для тиску на Візантію, бо хотіла ввійти до кола християнських держав на більш вигідних умовах. Проте місія Адальберта виявилася невдалою. У дипломатичній боротьбі з Римом Константинополь виборов перемогу. Візантії таки вдалося втримати русів в орбіті свого впливу. Та хай там як, а всі релігійні ініціативи матері повністю знецінив язичник син. Що ж поробиш, не готовими виявилися люди до нової релігії. А шкода...

На початку 960-х років Ольга відійшла від справ. Передала владу Святославові. Померла велика княгиня 969 року. «І плакали по ній плачем великим син її і внуки її, і всі люди, і понесли, і поховали її на обраному місці, Ольга ж заповідала не здійснювати по ній тризни, оскільки мала при собі священика — той і поховав блаженну.

Вір, але перевір

Деякі історики вважають матір’ю Володимира (того, якого нащадки назвали Великим) ключницю княгині Ольги на ймення Малуша. Ти теж помічаєш співзвучність? Дослідники доводять, що ім’я дівчина успадкувала від батька Мала, так само, як, можливо, Ольга від Олега. Розправившись із деревлянською верхівкою, і зокрема з нареченим-невдахою, Ольга, як матір, яка теж кістьми лягала для порятунку своєї дитини, таки змилосердилася над донькою вбитого (чи полоненого) князя і взяла її на виховання. Саме красуню Малушу покохав Святослав, і вона виявилася позашлюбною матір’ю його наймолодшого сина Володимира, якому судилося стати одним із наймогутніших правителів Середньовіччя. У такий спосіб, хоча й опосередковано, нащадки деревлянського князя змогли посісти київський престол.

Пам’ятник княгині Ользі, апостолу Андрієві Первозваному, просвітителям Мефодію й Кирилові; скульптори Іван Кавалерідзе, Петро Сниткін, Віталій Сівко, Микола Білик, Віталій Шишов, Михайлівська площа, місто Київ

Дізнайся, які історичні споруди та державні установи розташовані поруч із пам’ятником. Скористайтеся пошуковим застосунком «Ґуґл». Як ти вважаєш, чи деревляни поставили би пам’ятник княгині Ользі?

Вір, але перевір

Уперше пам’ятник княгині Ользі, апостолові Андрієві Первозваному, просвітителям Мефодію та Кирилові відкрито 4 вересня 1911 року. Його створили скульптори Іван Кавалерідзе, Петро Сниткін та архітектор Валеріян Риков. У 1919 році більшовики зруйнували пам’ятку, а до 1935 року демонтували.

У 1996 році монументальну композицію відновили. Автори реконструкції — скульптори Віталій Сівко, Микола Білик та Віталій Шишов. Постаті Андрія, Ольги, братів Кирила та Мефодія нагадують про поширення християнства, слов’янської писемності, уособлюють історичні події, важливі для українського народу. Скульптурна група також відображає важливі поняття: держава, наука, релігія. Загалом вона займає площу 9,2х4,51 м. Висота статуї княгині Ольги — 3,5 м, бічних — 2,73 м, постаменту — 2,45 м, стилобата (східчастої частини підніжжя) — 2,0 м. У 1996 р. під час розкопок на Михайлівській площі знайшли уламки первинного памятника: усі частини скульптури княгині Ольги, окрім голови. Їх скріпили і встановили поруч із музеєм скульптора Івана Кавалерідзе.

Пам’ятна монета «1075 років з часу правління княгині Ольги», серія «Княжа Україна», художниця Фандікова Наталія; скульптори Дем’яненко Володимир, Дем’яненко Анатолій, срібло, 2020 р.

Вір, але перевір

Легенда оповідає: побачивши красуню-Ольгу, ромейський імператор Костянтин VII Багрянородний так у неї закохався, що, не роздумуючи, запропонував «руку і серце». Княгиня, не бажаючи одружуватися, бо тоді владу над Руссю отримав би її чоловік, але і не бажаючи образити господаря, пішла на хитрість. Попросила охрестити її. А хрещеним батьком забажала не абикого, а Костянтина! Процедура відбулася, і виявилося, що вони тим паче не можуть одружитися, адже хрещений батько не може пошлюбити хрещеницю. Імператор остовпів, захоплений не лишень красою Ольги, а й її розумом. І, ймовірно, ми теж захоплювалися б, але, мабуть, літописець укотре нафантазував.

Поміркуймо! Факти доводять, що, Ольга відвідувала Візантію зрілою (а можливо, навіть і літньою), до того ж, уже хрещеною. Та є й інший «нюанс» — імператор мав законну дружину! Розлучення церква дозволить лише через тисячоліття, а двоєженства не визнає й досі. То кого і чи перехитрила княгиня? Як бачиш, історія містить фейки, але, критично мислячи, ти легко зможеш їх розпізнати.

«Свята Ольга», художник Володимир Липовий

«Свята княгиня Ольга», серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 49x64 см, 2000 р.

Вір, але перевір

Після смерті Ольги, її онук — Володимир, переніс бабусині мощі в знамениту Десятинну церкву — Успіння Пресвятої Богородиці — перший кам’яний храм Русі-України. Тоді ж, у період його правління, княгиню почали вшановувати як Святу. У 1547 році її канонізували як Рівноапостольну, з визначенням дня пам’яті — 24 липня. Її вшановує і православна, і католицька церкви. За всю історію християнства тільки п’ять жінок, крім руської правительки, удостоювалися такої честі.

Народ називав Ольгу хитрою, історія — мудрою, церква — Святою. А якою її назвеш ти? Прочитай оповідь, свідчення, розглянь зображення картин, скульптур, монети. Зістав відомості про княгиню Ольгу. Які факти збігаються? Які різняться? Поясни причини розбіжностей. Які з описаних версій ти вважаєш правдоподібними?



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.