Підручник з Основ правознавства. 9 клас. Ратушняк - Нова програма

Технології та методи роботи на уроках правознавства

Як працювати в малих групах

Робота в малих групах дає змогу набути навичок спілкування та співпраці. Обговорення в малій групі — це діяльність, яка дозволяє слухачам обмінюватися досвідом та враженнями чи вирішувати проблему.

Учні об’єднуються у групи по 4—6 осіб і отримують завдання у вчителя. Встановлюється певний визначений учителем час для виконання цього завдання.

Правила роботи в малих групах:

1. Швидко розподіліть ролі в групі.

Спікер (керівник групи):

• зачитує завдання групи;

• організовує порядок виконання;

• пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

• заохочує групу до роботи;

• підбиває підсумки роботи;

• за згодою групи визначає доповідача.

Секретар:

• коротко і розбірливо веде записи результатів роботи своєї групи;

• як член групи має бути готовим висловити думку групи під час підведення підсумків або допомогти доповідачеві.

Посередник:

• слідкує за часом;

• заохочує групу до роботи.

Доповідач:

• чітко висловлює спільну думку, до якої дійшла група;

• доповідає про результати роботи групи.

2. Починайте висловлюватися спершу за бажанням, а потім по черзі.

3. Дотримуйтесь правил активного слухання, головне — не перебивайте один одного.

4. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею.

5. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

6. Намагайтесь дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у когось із групи може бути особлива думка, і вона має право на існування.

Як працювати в парах

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Вона дає змогу учням оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати.

Робота учнів організовується таким чином (інструктаж учителя):

• Разом прочитайте надане завдання та інформацію щодо його виконання.

• Визначте, хто говоритиме першим.

• По черзі висловіть свої думки, погляди на проблему.

• Дійдіть спільного рішення.

• Визначте, хто представлятиме результати роботи класу та підготуйтеся до представлення.

Для ефективного спілкування в парах:

1. Зверніть увагу на мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, установіть контакт очима.

2. Допомагайте співрозмовнику говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичлива посмішка, слова «так-так».

3. Якщо необхідно, ставте уточнювальні запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, такі: «Ти маєш на увазі, що ...?», «Чи я правильно зрозуміла, що...?»).

4. Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводячи приклади і пояснюючи свої думки.

Під час активного слухання не слід:

• давати поради;

• змінювати тему розмови;

• давати оцінку людині, яка говорить;

• перебивати;

• розповідати про власний досвід.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями й аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

«Метаплан» (план обміну думками)

Цей метод обміну думками особливий у тому сенсі, що учасники не можуть сперечатися між собою.

Робота виконується на невеликих листках паперу із чітким викладом думок. Цей метод використовується для проведення аналізу ситуації, якою у даний момент займається група.

Організація роботи. Обирається певна проблема. Учасники об’єднуються у групи. У цих групах вони складають відповіді на питання, пов’язані із цією проблемою за 4-ма позиціями:

• реальний стан справ;

• як повинно бути;

• чому у дійсності саме так, а не як повинно бути;

• пропозиції.

Завдання виконується на плакаті за схемою (всі чотири поля заповнює кожна група):

Проблема

Реальний стан справ.

Як повинно бути?

Чому у дійсності саме так, а не як повинно бути?

Пропозиції.

«Мозковий штурм»

Це ефективний метод заохочення творчої активності швидкого генерування великої кількості ідей. Він спонукає учнів розвивати уяву і творчість, відверто висловлювати думки, знаходити кілька рішень конкретної проблеми. Його варто застосовувати саме для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання.

Порядок проведення:

• Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено.

• Визначте основні правила (див. нижче).

• Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

• Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

• Записуйте всі ідеї у порядку надходження. Не вносьте в ідеї жодних коректив.

• Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні.

• Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей.

• Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

• Наостанку обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

Правила проведення «мозкового штурму», які варто запропонувати учням:

Почніть висувати ідеї щодо розв’язання проблеми. Ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними.

Один із вас записуватиме їх на дошці.

Коли кожен і кожна вважатимуть кількість поданих ідей достатньою, їх висування припиняється.

Після того, як ідеї зібрано, їх групують, аналізують, розвивають усім класом.

Відбираються ті ідеї, що, на думку класу, допоможуть вирішенню поставленої проблеми.

Під час «мозкового штурму»:

• намагайтеся зібрати якомога більше ідей;

• примусьте працювати свою уяву: не відкидайте жодної ідеї тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

• можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших;

• не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.

«Займи позицію»

Цей метод допоможе вам організувати обговорення чи дискусію із суперечливого питання, надасть можливість висловитися кожному і кожній, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргументи протилежної сторони були переконливими. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають однозначної (правильної) відповіді.

Порядок проведення:

• Розмістіть плакати у трьох протилежних кінцях кімнати. На першому з них має бути написано «Згоден (згодна)», на другому — «Не згоден (не згодна)», на третьому — «Не визначився (не визначилася)». Як варіант, на плакатах можна викласти протилежні позиції щодо проблеми: наприклад, «пробувати наркотики заборонено» і «пробувати наркотики дозволено всім»...

• Вивісьте (розкажіть) правила проведення вправи (див. нижче) з можливим обговоренням.

• Після того, як учитель назве тему, учні стають біля відповідного плаката, — залежно від їхньої думки з обговорюваної проблеми.

• Дається кілька хвилин для підготовки до обґрунтування своєї позиції.

• Вислуховуються різні точки зору — по кілька учасників від кожної позиції (учні обираються довільно, за власним бажанням).

• Вислухавши різні точки зору, запитайте, чи не змінив хтось із учасників своєї думки, чи не бажає перейти до іншого плаката? Якщо такі учні є, слід попросити їх обґрунтувати причини свого переходу.

• Попросіть учнів назвати найпереконливіші аргументи своєї та протилежної сторони.

Правила проведення вправи, що пропонуються учням:

• Говорити по черзі, не перебивати. Одночасно говорить тільки одна людина.

• Не сперечатися між собою.

• Наводити нові причини або ідеї.

• Перейти від одного плаката до іншого можна у будь-який час. Будьте готові пояснити причини зміни своєї позиції.

• Вислухайте аргументи й ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові сказати, які аргументи або ідеї вам сподобалися найбільше.

«Шкала думок»

Різновидом методу «Займи позицію» є метод «Шкала думок». Підготувавши аргументи щодо обговорюваної проблеми, розташуйтеся однією лінією у будь-якому вільному місці класу (наприклад, біля дошки). Визначити вам ваше місце допоможуть плакати, що розміщуватимуться на початку, посередині та у кінці шкали («згодна, згоден на 100 %», «згодна, згоден на 50 %», «згодна, згоден на 0 %»). Після аргументації всіма, хто вишикувався по шкалі, ви можете змінити свою позицію, пояснивши, які саме аргументи вплинули на ваше рішення.

«Навчаючи — вчуся»

Цей метод дає учням можливість взяти участь у навчанні та передачі знань своїм однокласникам.

Порядок організації роботи:

• Учитель роздає учням картки із завданнями, учні ознайомлюються із вміщеною на них інформацією.

• Якщо учневі щось незрозуміло, слід запитати про це в учителя, перевіривши, чи правильно він розуміє інформацію.

• Учень у доступній формі ознайомлює зі своєю інформацією інших однокласників.

• Слід говорити тільки з однією особою, переказавши їй свою інформацію та уважно вислухавши інформацію від неї;

• Коли час виконання вправи сплине, учні розказують у класі, про що вони дізналися від інших.

«Мікрофон»

Метод «Мікрофон» дає можливість кожному й кожній висловити свою думку швидко, по черзі, відповідаючи на запитання.

Правила проведення:

• Учитель учням: «Уявіть, що у вас в руках мікрофон і вам потрібно висловити думку».

• Говорить тільки той або та, у кого уявний мікрофон.

• Відповіді не коментуються і не оцінюються.

«Незакінчене речення»

Цей прийом часто поєднують із «Мікрофоном». Він дає змогу ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою спонукає долати стереотипи, вільніше висловлюватися стосовно запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити стисло, але по суті й переконливо.

Як організувати роботу.

Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватися в «колі ідей» (див. нижче) або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчену тезу і пропонує учням завершити її. Кожен наступний учасник обговорення має починати свій виступ із запропонованої формули. Учасники працюють із відкритими реченнями, наприклад: «На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було...»; або: «Ця інформація дає нам підстави для висновку, що...»; або: «Це рішення було прийнято, бо...» тощо.

Метод «Прес»

Метод «Прес» використовується у випадках, коли виникають суперечливі думки щодо обговорюваної проблеми і потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену власну позицію. Метою застосування цього методу є надання учням та ученицям можливості під час уроків навчитися формулювати й висловлювати свою думку з дискусійного питання аргументовано в чіткій та стислій формі.

Метод має таку структуру та етапи (слід роздати (написати на дошці, на плакаті) учням матеріали, в яких зазначені чотири етапи методу):

1. ПОЗИЦІЯ

Я вважаю, що ... (висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваш погляд)

2. ОБҐРУНТУВАННЯ

...тому, що... (наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)

3. ПРИКЛАД

... наприклад... (наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію)

4. ВИСНОВКИ

Отже (тому), я вважаю... (узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це є заклик прийняти вашу позицію)

Захищаючи свою позицію, намагайтесь дотримуватися структури методу.

Розігрування ситуації за ролями

Рольова гра — це невеличка п’єса, яку можна поставити на уроці. В її основі лежить імпровізація. Учні інсценують запропоновані вчителем ситуації. Метою розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями є визначення учнями власного ставлення до неї, набуття ними досвіду у грі, подальший розвиток уяви й навичок критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання здатності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; співчування іншим.

Порядок підготовки й реалізації:

1. Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, вона потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими, з подальшим ускладненням.

2. Є чотири основні елементи: а) попереднє планування і підготовка вчителя, б) підготовка і тренування учнів, в) активна участь класу в проведенні вправи; г) ретельний аналіз і обговорення вправи.

3. Не очікуйте відшліфованої гри від самого початку. Дайте учням змогу провести рольову гру й імітувати історичні та сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

4. Такі вправи треба проводи в обстановці довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні мають розуміти, що реагувати можна по-різному. Практика допоможе їм почуватися впевненіше під час проведення цих вправ.

5. Після завершення вправи учасники та «спостерігачі» ретельно і поглиблено аналізують набутий досвід, власні думки і почуття.

Після проведення гри необхідно вивести дітей із ролей. Для цього проводять детальне обговорення ситуації. Пам’ятайте, що кожен (кожна) мають відповісти на запитання:

• Як ви почувалися в тій чи іншій ролі?

• Що подобалося під час гри, а що — ні?

• Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

Рекомендації вчителя для учнів-виконавців:

• чітко дотримуйтеся своєї ролі;

• слухайте інших «акторів» і вчителя;

• не коментуйте дій інших, перебуваючи в ролі;

• ставтесь до своєї ролі, як до реальної життєвої ситуації, в яку потрапили.

Аналіз ситуації

Учні можуть аналізувати:

• нормативно-правові акти (закони, постанови...);

• статті із періодики (газет, журналів...);

• статистичні дані;

• історичні джерела;

• художню літературу тощо...

Цей метод є надзвичайно важливим при правильному та ефективному його застосуванні: учні здійснюють самостійний пошук і добір інформації; критично її аналізують, оцінюють достовірність; аналізують специфіку конкретної доби, ситуації, за якої був створений певний текст, а також погляди його автора.

Аналіз ситуації відбувається за схемою:

A) факти: Що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими? Які — другорядними?

Б) проблеми: У чому полягає конфлікт? Яке питання ми повинні вирішити для розв’язання ситуації?

B) аргументи: Якими є ваші аргументи на захист кожної зі сторін ситуації?

Г) рішення: Яким буде рішення зі справи? Якими є причини вашого рішення? Якими можуть бути його наслідки?

Дискусія

Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або із суперечливого питання. Обговорення в ході дискусії навчить учнів слухати свого співрозмовника та висувати переконливі аргументи. Для того, щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги.

При проведенні дискусії слід дотримуватись таких правил:

• Говорити по черзі, а не одночасно.

• Не перебивати того, хто говорить.

• Критикувати ідею, а не особу, яка її висловила.

• Поважати всі висловлені думки (позиції).

• Не сміятися, коли хтось говорить, за винятком хіба що жарту.

• Не змінювати тему дискусії.

• Намагатися заохочувати до участі в дискусії інших.

У класі ви можете доповнити ці правила, прийняти їх після обговорення та дотримуватися під час проведення дискусій.

Перебіг дискусії:

• Повторіть основні правила участі в дискусії.

• Активно користуйтеся жестами й мімікою, що допомагають підтримувати перебіг дискусії, не перериваючи її.

• Уважно слухайте інших, слідкуйте за обговоренням, настроєм, не давайте відхилитися від теми. Аби повернутися до теми обговорення, скажіть, наприклад так: «Напевно, ми відхилилися, тож повернімося до поняття...»

• Не дозволяйте обговоренню перетворитися у гарячу суперечку, але й не гасіть усі прояви емоцій. Ставте конкретні запитання, щоб викликати обговорення, та абстрактні, щоб зменшити гостроту дискусії.

• Змініть формулювання проблем, що обговорюються, або застосуйте інший спосіб пожвавлення думок, якщо дискусія вщухає.

Після дискусії підведіть підсумки за такою схемою:

Які найбільш переконливі аргументи обох сторін? Перелічіть їх.

Де можна отримати інформацію, якщо під час обговорення виникли додаткові запитання?

Ток-шоу

Метою ток-шоу є набуття навичок публічного виступу та дискутування.

Учитель на такому уроці є ведучим.

Робота організується таким чином:

• Оголошується тема дискусії.

• «Гості» запрошуються висловитися із запропонованої теми.

• Слово надається глядачам, які можуть висловити свою думку або поставити запитання «запрошеним» за одну хвилину.

• «Запрошені» мають відповідати якомога коротше і конкретніше.

• Ведучий може ставити своє запитання або переривати промовця через ліміт часу.

Ця форма роботи допоможе учням навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати й захищати власну позицію.

«Ажурна пилка»

Метод дає змогу учням працювати разом, щоби засвоїти значну кількість інформації за короткий відтинок часу, а також заохочує допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Під час роботи за методом «Ажурна пилка» учні повинні бути готовими працювати в різних групах.

Спершу кожен учень працюватимете в «домашній» групі. Завданням для кожного учня у домашній групі є аналіз та засвоєння певної порції інформації на такому рівні, щоб він був здатний чітко і зрозуміло викласти її з метою навчання інших учнів.

Потім в іншій групі, яка називається «експертною», такі учні виступатимуть в ролі «експертів» із питання, над яким вони працювали в «домашній групі», навчатимуть цій інформації інших та відповідатимуть на їхні запитання. В експертній групі учні також повинні отримати інформацію від представників інших груп. Завдання експертної групи — здійснити обмін інформацією.

В останній частині уроку учні знову повертаються до своєї домашньої групи, щоби поділитися тією новою інформацією, яку їм надали учасники та учасниці інших груп. Їхнім завданням тепер буде знов обмінятись інформацією, узагальнити її та виробити спільні рішення разом з учасниками домашньої групи.

Порядок роботи в домашніх групах:

• кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал;

• бажано обрати в групі головуючого, тайм-кіпера (того, хто стежить за часом) та особу, яка ставить запитання, аби переконатися, що кожний (кожна) розуміє зміст матеріалу.

Порядок роботи в експертних групах:

• після того, як учитель об’єднав вас у нові групи, ви стаєте експертами з тієї теми, що вивчалась у вашій домашній групі;

• почергово кожний або кожна мають за визначений вчителем час якісно і в повному обсязі донести інформацію членам інших груп і сприйняти нову інформацію від представників інших груп.

Після повернення до домашніх груп:

• учні мають поділитися з членами своєї домашньої групи новою інформацією, яку вони отримали від представників інших груп, а також узагальнити її;

• виробити спільні висновки та рішення.

Таким чином, за допомогою методу «Ажурна пилка» за короткий відтинок часу можна отримати велику кількість інформації.

«Коло ідей»

Цей метод ефективний при вирішенні гострих суперечливих питань і корисний для створення списку ідей. Він дозволяє залучити усіх учнів до дискусії. Його належить використовувати, коли відбувається загальне обговорення питання або виступають доповідачі від малих груп.

Метою методу є залучення усіх до обговорення поставленого питання. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію з проблеми.

Порядок проведення:

• учитель висуває дискусійне питання та пропонує обговорити його в кожній групі;

• після того, як час на обговорення вичерпався, кожна група представляє лише один аспект того, що обговорювали;

• групи висловлюються по черзі (по колу), поки не буде озвучено всі відповіді;

• під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей.

Метод можна застосовувати й при створенні списку ідей. Попросіть кожного подавати лише одну ідею (по черзі).

Також цей метод є ефективним під час вирішення гострих проблем. Попросіть учнів написати свою думку або ідею на аркуші паперу без імені. Вчитель збирає усі відповіді і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

«Суд від свого імені»

Цей метод дозволяє учням отримати уявлення про спрощену процедуру винесення судового рішення та провести рольову гру — судовий процес із мінімальною кількістю учасників (3-х осіб): судді, що слухатиме обидві сторони і винесе остаточне рішення, позивача та відповідача (якщо йтиметься про розгляд кримінальної справи, то учасниками будуть обвинувач та обвинувачений).

Учитель об’єднує учнів у три групи — судді, позивачі та відповідачі, котрі протягом відведеного часу:

• судді — знайомляться зі судовою процедурою та готують запитання до обох сторін;

• позивачі — обговорюють зміст вступної промови та можливі аргументи;

• відповідачі — готують зміст заяви-відповіді та аргументи захисту.

По закінченні відведеного учителем часу учні об’єднуються в групи по три особи — суддя, позивач, відповідач. Відтепер можна починати судовий розгляд справи у кожній групі за таким порядком:

1. Суддя викладає суть справи.

2. Заслуховується заява позивача.

3. Позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання.

4. Відповідач викладає аргументи захисту, суддя ставить йому запитання.

5. Суддя виносить рішення.

Судді оголошують свої рішення після об’єднання груп у велике коло.

Різновидом методу «Суд від свого імені» є такий спосіб, коли «судове засідання» відбувається за участю трьох груп одночасно: групи «суддів», групи «захисників», групи «прокурорів». Кожна група по черзі має слово під час процедури: спочатку «прокурори», потім «захисники», нарешті «судді» — вони приймають та мотивують рішення.

Пущений по колу лист паперу

Цю техніку слід використовувати для збору максимальної кількості інформації.

Організація роботи. Формулюється спільна проблема. Клас ділиться на групи. Кожна група отримує окреме завдання, наприклад, визначити фактори, причини, наслідки, пов’язані з проблемою. Всі групи сидять у формі кола. Кожна група (одночасно працюють усі групи) визначає у своєму колі одну причину (наслідок, фактор тощо), записуючи її на лист паперу. Цей листок вона передає наступній групі, і таким чином, він ходить по колу доти, поки дана тема не буде вичерпана.

Слід звернути увагу на те, щоб учасники заняття не дублювали вже записаних думок.

«Акваріум»

Цей метод є ефективним для розвитку вміння дискутувати в малих групах.

Учитель об’єднує учнів у три-чотири групи (по 4—6 учнів) і надає кожній із них завдання та необхідну інформацію. Одна із груп сідає в центр кола (класу), утворивши внутрішнє коло. Поки група займає місце в центрі, вчитель знайомить клас із цим завданням і нагадує правила дискусії у малих групах.

Учасники та учасниці цієї групи обговорюють запропоновану вчителем проблему таким чином:

• один із групи прочитує вголос ситуацію;

• група обговорює ситуацію у ході дискутування;

• приймається спільне рішення або підсумовується дискусія.

На цю роботу групі відводиться 3—5 хвилин. Усі інші учні класу не втручаються в обговорення, а лише спостерігають за ходом дискусії — вони знаходяться начебто за товстим склом акваріума.

Після цього група повертається на свої місця, а вчитель ставить класу запитання:

• Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

• Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

• Який аргумент ви вважаєте найпереконливішим?

Така бесіда триває 2—3 хв. Далі місце першої групи в «акваріумі» займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи почережно мають побувати в «акваріумі», і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.

Наприкінці вчитель має прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення цих навичок — 2—3 хв. У межах «Акваріума» можна підсумувати весь урок або, за браком часу, обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

Метод «Снігова куля» («Два — чотири — вісім»)

Використовується, коли необхідно, щоб учасники обговорили якесь питання спершу в парах, потім у квартетах, пізніше в октетах тощо. Важливим для навчання є як викладення, так і вислуховування поглядів, аргументів, характеристики речей, ознайомлення з різними підходами. Переваги методу в тому, що він навчає вести переговори, робити вибір та досягати консенсусу (згоди). Проте слід пам’ятати, що його використання (багаторазове повторення) буде ефективним тоді, коли проблема цього варта.

Організація роботи:

• Поставте учням запитання для обговорення, дискусії тощо.

• Об’єднайте учнів у пари і дайте час для обговорення завдання та ухвалення узгодженого рішення. Попередьте, що пари обов’язково мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

• Об’єднайте пари в четвірки і обговоріть попередньо узгоджені рішення щодо поставленої проблеми. Ухвалення спільного рішення є обов’язковим.

• Об’єднайте четвірки в більші групи і дайте час на обговорення питання, узгодження позицій і вироблення спільного рішення.

Метод «Карусель»

Ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами (групами). Передбачає:

• добір аргументів кожним учасником на задану тему;

• вислуховування одним учнем достатньо великої кількості однокласників;

• пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результатів роботи групи.

Організація роботи:

1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому — обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого, висловлює і вислуховує ідеї (аргумент, приклад).

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє — рухоме: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером, з яким повторюють ту саму процедуру. Мета — пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

При організації роботи в групах необхідно «пускати по колу» результати роботи кожної групи (заповнений аркуш, створена таблиця, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиблення новим змістом тощо.

Метод «Броунівський рух»

Метод, який дозволяє кожному учневі виступити у «ролі учителя», передаючи свої знання однокласникам. Використання цього методу дає можливість багаторазового повторення учнем «своєї частини навчального матеріалу», ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

Організація роботи:

• Кожний учень повинен отримати свій «навчальний блок» з теми (пункт параграфа, текст на окремому аркуші, витяг з документа тощо).

• Протягом декількох хвилин учні читають інформацію. Важливо переконатися, чи розуміють вони прочитане.

• Запропонуйте їм почати ходити по класу і ознайомлювати зі своєю інформацією однокласників.

• Учень може одночасно спілкуватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоби поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших для отримання якомога повнішої інформації з теми.

• Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть одержані ними знання. Відповіді можна записувати на дошці.

Метод проектів

Проект — у буквальному значенні — це «кинутий наперед», тобто прототип якогось виду діяльності. Цей метод є чудовим дидактичним засобом активізації пізнавальної діяльності, розвитку креативності і одночасно формування певних рис особистості.

Педагогічна технологія методу зорієнтована на застосування фактичних знань та набуття нових (часто шляхом самоосвіти) і передбачає поєднання урочної та позаурочної діяльності. Тема проекту завжди є чимось більшим, ніж навчальні завдання. Педагогічна література подає кілька типів проектів, що використовуються у шкільному навчанні.

1. Дослідницькі проекти, які цілком підпорядковані логіці дослідження і мають структуру, наближену або повністю відповідну справжньому науковому дослідженню (аргументація, актуальність теми, визначення проблеми, предмета і об’єкта дослідження; окреслення завдань, методів дослідження, джерел інформації; висування гіпотез, означення шляхів їх розв’язання, обговорення отриманих результатів, їх оформлення).

2. Творчі проекти, які не мають детально опрацьованої структури діяльності учасників. Вона лише накреслюється і розвивається відповідно до жанру і форми кінцевого результату (спільна газета, твір, відеофільм, драматизація тощо.)

3. Пригодницькі та ігрові проекти, які також не мають чіткої структури. Вона визначається під час опрацювання учасниками проекту ролей, зумовлених характером і змістом проекту (історичні особи, вигадані герої, які імітують офіційні та ділові відносини).

4. Інформаційні проекти, які зорієнтовані на збирання інформації, мають чітку структуру (мета, актуальність, методи отримання і обробки інформації, оформлення результатів та їх презентація).

5. Практично-організаційні, спрямовані на вироблення конкретної програми дій, методичних рекомендацій.

Методика виконання проектів передбачає:

• Вибір теми або проблеми. Теми може запропонувати вчитель або ж їх вибирає клас безпосередньо із тих пропозицій, які були запропоновані під час «мозкового штурму».

• Планування проекту. Вчитель і учні узгоджують всі складові процесу виконання проекту (на який час він розрахований, які ресурси будуть використані, яким чином учні працюватимуть (групою чи поодинці).

• Процес дослідження/дії.

• Результати і/чи висновки.

• Представлення проекту (презентаційні стенди, публічна презентація результатів роботи).

• Оцінювання успішності проекту.

Проект може бути монопроектним, міжпредметним і надпредметним. Виконання проектів має різні етапи, однак на всіх етапах необхідно наголошувати, що відповідальність учнів за їхнє навчання лежить на них самих.

Це дуже ефективний спосіб співпраці у рамках узгодженої теми чи питання. Він вчить окреслювати цілі, планувати (структурувати) роботу, оцінювати результати. Передбачає високу активність і незалежність виконавців проекту.

Метод усіх можливих варіантів («Дерево рішень»)

Так називається техніка, яка використовується для раціоналізації процесу прийняття рішень у ситуації, коли неможливо дати простої й однозначної відповіді на поставлене завдання. Застосовується вона також при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, що зумовили прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

Зокрема, слід відзначити ефективність використання методу на уроках під час аналізу суперечливих подій та явищ.

Учасники обговорення детально аналізують усі можливі варіанти рішень і виписують у колонки переваги та недоліки кожного з них, а також ті наслідки, до яких вони можуть призвести. У ході обговорення учні заповнюють таблицю.

Ця методика дозволяє учням краще зрозуміти механізм прийняття складних рішень, проаналізувати суперечливі дані. Вчитель отримує можливість точніше оцінити рівень базових знань та виявити ступінь підготовки учнів.

Проблема

Варіант 1

Переваги

Недоліки

Варіант 2

Переваги

Недоліки

Варіант 3

Переваги

Недоліки

Методика проведення обговорення:

1. Учитель формулює завдання для обговорення.

2. Учасники отримують базову інформацію з проблеми, історичні документи, факти тощо (це може бути частиною домашнього завдання напередодні обговорення).

3. Учитель об’єднує учнів у групи по чотири—п’ять осіб та визначає час для виконання завдання (10—20 хв). Працюючи в групах, учні заповнюють таблицю, записуючи у стовпчики переваги і недоліки кожного варіанта, і приймають рішення з проблеми.

4. Представники кожної групи доповідають про результати. Учитель порівнює отримані результати, запитує, чому групи прийняли такі рішення, відповідає на запитання учнів.

Метод вільних дебатів

Вільні дебати у великих аудиторіях (декілька десятків учасників) дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дискусії повинні вміти подати аргументи «за» чи «проти» обговорюваної ідеї, переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої аргументації. Неприйнятними при тому є будь-які агресивні випади в бік співрозмовників. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмежений та однаковий для усіх.

Практика проведення дебатів показує, що для ефективного обговорення проблеми необхідно створити групу у складі двадцяти осіб і дати час до 45 хв. Обговорення повинен проводити ґрунтовно підготовлений, досвідчений керівник, який має авторитет серед учасників.

Методика проведення дебатів:

• під час підготовки дискусії її керівник має спланувати загальний хід бесіди і повідомити учасникам тему запланованої дискусії;

• відкриваючи дебати, ведучий нагадує тему та представляє план проведення обговорення;

• ведучий стежить за регламентом та обмежує виступи учасників — 3—5 хв. Він прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;

• упродовж дискусії ведучий виносить на обговорення наступні пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керівник підводить загальний підсумок обговорення або надає таку можливість одному з учасників, аналізуючи подібність та відмінність позицій з кожного питання. Підсумовуючи, доцільно використати таблицю, складену під час дискусії, накресливши її на великому аркуші паперу чи збільшивши за допомогою проектора.

«Робімо позначки»

Цей спосіб дає можливість порівняти очікування від інформації з результатами читання. Слід уважно читати текст і одночасно позначати його частини відповідно до рівня свого попереднього ознайомлення з інформацією, вміщеною у ньому.

Позначайте окремі фрагменти тексту таким чином:

• значком «+» (плюс) те, що вам добре відомо;

• значком «-» (мінус) те, що для вас зовсім нове і ви про це не знали;

• значком «!» (знак оклику) — найбільш важливі думки;

• значком «?» (знак питання) — фрагменти, що викликали у вас запитання.

Після читання обговоріть усі позначки, з’ясуйте і розв’яжіть усі незрозумілі питання.

«Запитайте в автора»

Уявіть собі, що зараз ви матимете можливість спілкуватися з автором запропонованого тексту. Під час читання тексту підготуйте запитання до автора. У кожного з вас їх має бути не менше ніж 5. Наприклад, ви можете запитати про те, що мав на увазі автор у даному фрагменті, як він міг би висловити певне положення більш зрозуміло, чому автор повідомляє нам це саме зараз (у цьому місці тексту), що необхідно знати, аби зрозуміти те, що ми читаємо, та ін.

Оберіть одного з учнів, який виконуватиме роль автора, та поставте йому частину ваших запитань. Потім надайте слово іншому «автору». Продовжуйте обговорення, змінюючи авторів доти, доки у вас є запитання.

Читання в парах

Об’єднайтеся в пари. Нехай один із пари учень прочитає вголос абзац тексту і підведе одним-двома реченнями підсумок (резюме) того, про що йдеться в ньому, відповівши на запитання: про що йшлося? Інший з пари має поставити 1—2 запитання до прочитаного. Питання записуються, обидва учні намагаються відповісти на них. Далі другий з пари учень читає, а перший ставить питання. Такий обмін ролями відбувається до кінця читання.

Після завершення читання всього тексту пари презентують класу найбільш цікаві питання й ті, на які вони не спромоглися знайти відповідь. Ці питання обговорюються в загальному колі.

Карта понять, ідей

Карта понять, ідей передбачає відображення змісту тексту у вигляді схеми, де поняття розташовуються по групах за певними ознаками, визначеними вами. Схема (карта понять) має відображати групування понять, зв’язки між ними, послідовність, їх ранжування на більш і менш важливі тощо.

Картографування думок, ідей, понять — це візуальна презентація, що показує, як можна співвідносити ідеї чи поняття. Необхідно уявити ідеї в просторі подібно до того, як вони уявляються нам подумки. Це просторове уявлення і є картою.

Послідовність роботи над картою може бути такою:

• Почніть з того, що ви вважаєте найголовнішим (чільним) поняттям — воно має бути в центрі карти.

• Напишіть усі основні поняття, що пов’язані з центральним.

• Напишіть усі другорядні ідеї, поняття, що походять від головних.

• Визначте зв’язки між ідеями, поняттями, частинами схеми відповідними стрілками.

Щоденник розвитку ідей

Ця технологія дає змогу зафіксувати те, як розвивалося ваше розуміння написаного у тексті.

Прочитайте індивідуально або вголос назву та перший абзац тексту. Запишіть два положення, які ви вже знаєте з цієї теми, та хоча б два питання, відповіді на які сподіваєтеся знайти у ньому.

Продовжіть читання тексту. Коли знайдете відповіді на свої питання, запишіть їх. Крім того, під час читання знайдіть у тексті принаймні 2—3 ідеї, положення, яких ви не очікували зустріти, або ті, що здалися вам найбільш цікавими. Запишіть їх.

«Залишіть за мною останнє слово»

Працюючи в парах, прочитайте текст та оберіть найбільш важливий, на вашу думку, уривок (один-два абзаци), запишіть його чи позначте в тексті посібника. Підготуйте до нього коментар, відповідаючи на такі запитання: Які думки викликав цей уривок? Чому це важливо? Чи можна піддати це сумніву?

По завершенні роботи представник від пари зачитує класові обраний уривок. Інші учні коментують його. Вислухавши всі думки, той, хто презентує, виголошує заздалегідь підготовлений парою коментар. Отже, за ним залишається останнє слово.

Дебатування

Щоби провести дебатування, слід пам’ятати основні принципи дебатів:

• дебатери переконують не одне одного, а третю сторону (того, хто слухає чи ухвалює рішення);

• виступи чітко регламентовано;

• кожна сторона має рівні можливості за часом і кількістю виступів;

• порядок виступів і час визначається форматом дебатів.

Перший виступ надається стороні, яка захищає стверджувальну лінію. Її представник проголошує промову (наприклад, 2 хв), після якої опоненти мають можливість поставити йому запитання впродовж визначеного часу (зазвичай 2—3 хв). Представник опонентів виголошує свою промову (наприклад, теж 2 хв), у якій спростовує аргументи першого виступаючого та презентує свою лінію аргументації. Йому також можуть бути поставлені запитання у відведений, рівний з опонентами, час.

Така послідовність може зберігатися доти, доки не висловляться представники всіх груп, що готувалися. Двом останнім промовцям запитань не ставлять. Їхнє завдання — узагальнити позицію всіх попередніх і підвести підсумки обговорення.

Об’єднайтесь у 4, 6 малих груп. Працюючи у групах протягом 5 хвилин, доберіть аргументи на захист наданої (стверджувальної або заперечувальної) позиції. Проведіть дебати у такому порядку:

Перша промова (3 хв) — представник першої групи, що захищає позицію «так».

Перехресне опитування (2 хв) — представники опонентів ставлять запитання ораторові.

Друга промова (3 хв) — представник першої групи, що захищає позицію «ні».

Перехресне опитування (2 хв) — представники опонентів ставлять запитання ораторові.

Третя промова (3 хв) — представник другої групи, що захищає позицію «так».

Перехресне опитування (2 хв) — представники опонентів ставлять питання ораторові.

Четверта промова (3 хв) — представник другої групи, що захищає позицію «ні».

Перехресне опитування (2 хв) — представники опонентів ставлять питання ораторові.

П’ята промова (3 хв) — підсумкова промова представника стверджувальної позиції.

Шоста промова (3 хв) — підсумкова промова представника заперечувальної позиції.

Дебатування із заданої позиції

Об’єднайтесь у 3—6 малих груп. Нехай кожна з них отримає позицію «так», «ні» або «це — складне питання для мене». Працюючи у групах упродовж п’яти хвилин, доберіть по два аргументи на захист цієї позиції. Для формулювання аргументів використовуйте метод «Прес».

Проведіть дебати у такому порядку:

Перша промова (1 хв) — представник першої групи, що захищає позицію «так».

Друга промова (1 хв) — представник першої групи, що захищає позицію «ні».

Третя промова (1 хв) — представник першої групи, що захищає позицію «це — складне питання для мене».

Четверта промова (1 хв) — представник другої групи, що захищає позицію «це — складне питання для мене».

П’ята промова (1 хв) — представник другої групи, що захищає позицію «ні».

Шоста промова (1 хв) — представник другої групи, що захищає позицію «так».

По завершенні промов голосуванням визначте, чия промова була найбільш переконливою.

«Спаринг»

Визначте двох добровольців. Нехай вони оберуть сторону в дискусії (ствердження чи заперечення позиції). Учасники матимуть 5 хв на підготовку. Проведіть швидкі дебати: вступна промова ствердження — 90 с, раунд запитань — 60 с, вступна промова заперечення — 90 с, раунд запитань — 60 с, підсумкова промова ствердження — 45 с, підсумкова промова заперечення — 45 с. Після дебатів обговоріть сильні аргументи та стратегії учасників. Пар учнів, що дебатують між собою, може бути декілька.

«Один за всіх...»

Об’єднайтесь у дві (чи більше) групи. Нехай одна половина учасників напише аргумент для лінії ствердження, а інша — для лінії заперечення. Потім кожна сторона надасть свій аргумент. Запросіть по одному представнику від кожної сторони і проведіть раунд запитань і відповідей. Тільки-но один із учасників завагається з продовженням низки запитань чи відповідей, партнер по команді може зайняти його місце. Після закінчення раунду обговоріть якість виступів і стратегію ораторів.

«Тільки хвилина»

Оберіть тему, що добре вам відома, аби говорити з неї 1 хв, не повторюючись, без невпевненості чи зупинок. Оберіть того, хто висловлюватиметься першим. Тільки він почне говорити, запустіть секундомір. Якщо оратор повторюватиметься, вагатиметься або говоритиме щось поза темою, його виступ може бути перервано. Той, хто кине виклик, має підняти руку, а оратор — перервати промову. Секундомір зупиняється теж. Особа, яка підняла руку, має пояснити причину своїх дій. Якщо виклик особи визнається справедливим, то слово переходить до неї, і секундомір запускається знову. Учень, чия промова триватиме 1 хв без переривання, нагороджується оплесками.

Структуроване написання аргументів

Обговорюючи просту тему, напишіть такі структурні частини аргументів до неї: назва (теза, що доводить тему); вступне твердження (одне чи два речення, пояснюють тезу); підпункт А (перша причина, що доводить правильність запропонованої тези); підпункт Б (друга причина, що доводить правильність запропонованої тези). По закінченні роботи аргументи презентуються та обговорюються у парах, четвірках або загальному колі.

Інтерактивна стратегія «Таблиця Знаємо — Хочемо довідатися — Довідаємося» ( З-Х-Д)

З — знаємо

Х — хочемо довідатися

Д — довідаємося

Навчання починається з активізації того, що учні вже знають з даної теми. Для початку запитуєте, що вони знають. Покажіть їм малюнок чи предмет або обговоріть те, що знаєте ви самі. Коли учні почнуть пропонувати свої ідеї, виписуйте їх на дошку в перший стовпчик таблиці.

Метод «Торнадо»

Метод дозволяє:

• розвинути уміння висувати аргументи на захист своєї позиції;

• ставити запитання і відповідати на них;

• сформувати культуру ведення дискусії;

• розвивати уміння взаємодіяти в групі;

• набути досвіду підготовки повідомлення і виступу з ним.

Підготовка і проведення.

На початку заняття педагог ділить групу на три малі і розставляє меблі у формі «Дискусійний клуб» (по два столи зіставляються разом), фіксує норми і критерії оцінки роботи в групах, розповідає про послідовність проведення дискусії.

Метод передбачає кілька етапів проведення. За виконання кожного етапу вчитель нараховує бали (звичайно шкала оцінок відповідає кількості груп, що беруть участь у дискусії: три групи оцінюються за трибальною шкалою). Педагог виставляє бали, відзначаючи яскраві виступи учнів на захист їхньої позиції, фіксуючи цікаві думки, запитання, добре аргументовані відповіді.

Перший етап. Протягом 1—2 хвилин всі групи обирають собі лідерів, придумують назви і девізи. В ході подачі педагог фіксує на дошці (аркуші паперу) назви груп.

Другий етап. Учитель пропонує протягом 1 хвилини навчитися казати скоромовку (одна для всіх груп) усією малою групою.

Третій етап. Педагог оголошує тему обговорення і формулює твердження, навколо якого буде розгортатися дискусія. Потім пропонує одній групі навести аргументи на захист твердження, іншій — спробувати його заперечити. Після уточнення завдання ці групи протягом 10 хвилин готують невеликий усний виступ.

Завдання третьої групи — сформулювати 10 запитань (по 5 кожній малій групі) з метою уточнення і з’ясування позицій двох перших груп.

Четвертий етап. Презентація роботи малих груп проходить за такою схемою:

1. Виступає лідер групи, що наводить аргументи на захист твердження.

2. Представники третьої групи ставлять 5 запитань. На підготовку кожної відповіді групі, що виступала, відводиться по 30 секунд. Тут вступає в силу ще одне правило: один учень з третьої групи може поставити тільки одне запитання команді, що виступала. У підготовці відповіді бере участь уся група, але кожний учень має право дати відповідь тільки на одне запитання. Лідер бере участь в обговоренні відповідей на поставлені запитання, але не відповідає на них. Це правило діє і на п’ятому кроці презентації.

3. Педагог оцінює виступ лідера і відповіді на запитання третьої групи, виставляючи дві оцінки.

4. Виступає лідер групи, яка заперечувала запропоноване твердження.

5. Представники третьої групи ставлять 5 запитань.

6. Учитель оцінює виступ лідера і відповіді на запитання третьої групи, виставляючи дві оцінки.

7. Педагог оцінює роботу третьої групи, виставляючи оцінки за кожний блок запитань.

П’ятий етап. Закінчення дискусії, підведення учителем підсумків групової роботи.

На що слід звернути увагу: групу з 25 осіб і більше педагог може розділити на 4 групи, дві з яких будуть працювати над текстом, а решта — готувати і ставити запитання.

Метод «Порожній стілець»

Метод дозволяє:

• розширити уявлення учнів про обговорювану тему;

• звернути увагу на різноманітність думок і точок зору щодо запропонованої теми;

• розвивати уміння учнів робити вибір і аргументувати його.

Підготовка і проведення.

Педагог обирає тему, готує 4 вислови, що представляють різні точки зору на обговорюване питання, і розставляє меблі у формі кола.

Кожний вислів він пише на окремому великому аркуші наперу і розміщує на підлозі, утворюючи коло. Всі учні встають і, переходячи від аркуша до аркуша, знайомляться зі змістом висловів. Потім кожен з них обирає той вислів, з яким він згоден, і сідає біля нього. Таким чином створюються малі групи для дискусії.

Кожна група протягом 10—15 хвилин обговорює зміст висловів, фіксуючи аргументи, що підтверджують вибір.

Після обговорення в малих групах перед кожною з них на поставлений стілець сідає представник групи, щоб висловити спільно вироблену думку з обговорюваної теми і почати дискусію. Час виступу — 2—3 хвилини.

Завершивши виступ, він повертається до малої групи. Кожний учень може продовжити дискусію, висловлюючи свою думку, підтримуючи аргументами позицію групи або відзначаючи неточності попередніх виступів. Аби включитися в обговорення, він повинен зайняти порожній стілець, що стоїть перед малою групою. Учасник може зайняти порожній стілець тільки один раз.

Педагог завершує дискусію за 5 хвилин до кінця заняття, щоби підвести підсумки роботи груп і, якщо необхідно, виставити оцінки.

Матеріальне забезпечення: аркуші паперу з написаними тезами.

На що слід звернути увагу:

• кількість висловів не повинна перевершувати чотирьох;

• при наявності труднощів в учнів з визначенням своєї позиції вчитель може запропонувати вибрати той вислів, який найближчий до їхніх переконань;

• при великій кількості учнів у малих групах і бажанні активної участі усіх членів команди педагог може обмежувати час виступів представників команд.

Розвиткові в учнів навичок ведення дискусії сприяють не тільки заняття-дискусії, але й спостереження за ходом дискусії. Учні, з одного боку, мають можливість проаналізувати власний досвід участі у цьому виді діяльності, з другого — визначити сильні і слабкі сторони дискусії, спостерігаючи за її ходом. Метод «Прийняття рішення» дозволить педагогу організувати таку діяльність.

Метод «Письмові дебати»

Метод дозволяє:

• сформувати культуру дискусії;

• розвивати уміння формулювати аргументи на захист своєї позиції;

• розвивати навички письмового мовлення.

Підготовка і проведення.

Учні знайомляться з темою, котра є предметом дебатів, і з механізмом їх проведення. Педагог об’єднує учнів у пари і визначає, яку позицію буде відстоювати кожний учасник (наприклад, один — прихильник даної позиції, другий — противник). Якщо в групі є непарна кількість учнів, то педагог організує роботу одної тріади.

Учні сідають спиною один до одного. Педагог зачитує твердження, і учні починають письмовий діалог. На формулювання аргументів на захист своєї позиції відводиться 5 хвилин. Учасники записують їх на аркуші паперу у формі розгорнутих тез.

По закінченні відведеного часу учні міняються аркушами, читають тези своїх опонентів і наводять ряд антитез. Час роботи — 5 хвилин. Така процедура обміну аркушами повторюється 2—3 рази.

В останньому раунді учні пишуть індивідуально (або спільно, в парах) підсумкову роботу по дискусії і здають її педагогу.

При підведенні підсумків письмових дебатів учитель може поставити запитання: Які найкращі аргументи є у партнера? Що сподобалось в аргументах твого партнера? Що викликало нерозуміння в аргументах партнера?

Матеріальне забезпечення: аркуші паперу (формат А4).

На що слід звернути увагу:

• робота учнів може бути оцінена індивідуально або попарно;

• якщо педагог планує виставити оцінки за роботу, він повинен попередити про це на початку заняття.

Метод «Письмова дискусія»

Метод дозволяє:

• організувати змістовне обговорення теми заняття;

• розвивати уміння аргументувати письмово свою позицію, наводити чіткі і конкретні тези;

• розвивати комунікативні навички.

Підготовка і проведення.

На початку заняття педагог вивішує три аркуші паперу, на кожному з яких чітко зазначена позиція з обговорюваної проблеми. Потім ознайомлює учнів з темою письмової дискусії, з позиціями, з механізмом проведення обговорення і дає їм можливість поставити уточнюючі запитання, пов’язані з організацією і проведенням дискусії.

Обговорення теми заняття проходить так. Учасникам необхідно підійти до всіх трьох аркушів паперу, ознайомитися з їхнім змістом і обміркувати його.

Учень, готовий зафіксувати на одному з аркушів тезу або аргумент на підтримку або заперечення тієї чи іншої позиції, бере фломастер, пише своє ім’я, ставить двокрапку, записує аргумент або тезу, а потім переходить до інших аркушів для того, щоб висловити свою думку щодо існуючих позицій.

У процесі дискусії учасники ознайомлюються з уже записаними аргументами і тезами інших учнів. Вони також можуть письмово висловити своє ставлення до вже записаних висловів: учасник на аркуші пише своє ім’я, малює стрілку і вказує ім’я автора раніше записаної тези. Такий запис дозволить усім учням побачити зв’язок між наведеними аргументами і тезами, не втратити логіки і не вийти за рамки теми дискусії.

Процес мовчазного обговорення триває 30 хвилин. Після завершення дискусії педагог разом з учнями підбиває підсумки.

Матеріальне забезпечення: аркуші паперу (формат А1), фломастери, скотч.

На що слід звернути увагу:

• кожний учень повинен записувати на аркуш чітко сформульовану думку;

• між учасниками відсутні вербальні контакти. Процес обговорення позицій проходить у письмовій формі.

(Вправи подано за матеріалами посібників: Инновационные методы обучения в гражданском образовании. — Минск, 1999; Кларин М. В. Инновационные модели обучения в зарубежных педагогических поисках. — М., 1994; Ми — громадяни України. Методичний посібник з громадянської освіти для 9(10) класу середніх загальноосвітніх навчальних закладів / за ред. О. Пометун. — Львів, 2002; Несколько шагов к возможной победе. — Ашхабад, 1997; Практичне право. Навчальний посібник для 8 класу заг. осв. навч. зак. / за ред. О. Пометун. — К., 2002; Пометун О. І, Ремех Т. О. Мої і твої права: Навч. посіб.: 10—11 кл. — Біла Церква: ПП Надтока О. Ф., 2006; Живи за правилами: Мет. посібник з правової освіти... / Автори-укладачі: Голосова Н., Ратушняк С., Ремех Т. — Львів: ВА «Нова Доба», 2009).

ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

До кінця XIX століття права дитини не були захищені юридично. Не існувало організацій, які б опікувались захистом прав дитини.

1874 р., Балтімор, США. На допомогу 8-річній Марі Елен Уільсон, яку систематично жорстоко била мати, прийшли члени місцевого Товариства по боротьбі з жорстокістю у поводженні з тваринами (Local Society for Prevention of Cruelty to Animals).

З 1880 року в Європі виникають перші міжнародні об'єднання — наприклад, криміналістів, суддів у справах дітей, опіки над занедбаними та бездомними дітьми.

1890 р. Конгрес криміналістів прийняв резолюцію, що визначала вік 14 років як межу, нижче від якої не можна застосовувати кримінальні покарання.

1892 р. Створено Міжнародне товариство опіки над дитиною.

1900 р. У Чикаго створено перший суд для неповнолітніх, що передбачало особливий, м'якіший підхід до малолітніх злочинців.

1913 р. І-й Міжнародний конгрес з опіки над дитиною.

1915 р. Норвегія. На законодавчому рівні визнається рівність прав дітей, що були народжені у шлюбі та поза шлюбом. «(...) національне законодавство більшості держав — членів Ради Європи, а разом з ним і різноманітні акти міжнародного права еволюціонують у напрямку повного визнання рівноправності дітей, народжених поза шлюбом, із «законно народженими дітьми».

Справа Markx проти Бельгії, 1979 р. Європейський суд з прав людини.

1919 р. Конвенція Міжнародної організації праці щодо мінімального віку прийому на роботу, вперше встановлює межу працевлаштування в промисловості — 14 років.

1919 р. Англія. Виникає перша в світі організація із захисту дітей — Save the Children. Ініціатором цього руху була Еглантін Джебб (Eglantyne Jabb), яка згодом розробила текст декларації про права дитини («Женевська Декларація», 1924 р.)

1920 р. Створена Міжнародна рада допомоги дітям — Union Internacionale de Secours aux Enfants (UISE).

1924 р. Генеральна асамблея Ліги Націй прийняла Декларацію про права дитини (Женевська Декларація прав дитини). Декларація містить п’ять принципів щодо того, яким має бути поводження дорослих з дітьми незалежно від їх раси, національності, віросповідання. Вона встановила принцип необхідності піклування і допомоги дітям, особливо в ситуації загрози.

1946 р. Генеральна Асамблея ООН приймає рішення про створення UNICEF.

1946 р. Розпочинає діяльність ЮНЕСКО, що зокрема сприяє розвитку просвітництва і шкільній освіті.

1948 р. Генеральна асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини.

«Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, мають користуватися однаковим соціальним захистом».

Стаття 25, п. 2 Загальної декларації прав людини.

1950 р. Європейська конвенція з прав людини.

Це один з найпотужніших сучасних механізмів захисту прав людини/дитини

1959 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 р. є розширенням Женевської декларації і включає 10 основних принципів:

— Рівність усіх дітей без будь-яких виключень і відмінностей.

— Можливість особливого правового захисту.

— Право на ім’я та громадянство.

— Можливість користуватись соціальною допомогою.

— Особлива турбота про дітей, які потребують спеціального піклування.

— Любов та розуміння як основа розвитку.

— Безоплатна і обов’язкова освіта на рівні щонайменше початкової.

— Перевага при отриманні захисту та допомоги.

— Захист дитини від усіх форм відсутності турботи або поганого поводження, експлуатації та жорстокості.

— Виховання в дусі взаєморозуміння, братерства та терпимості.

1961 р. Європейська соціальна хартія.

Стаття 7 Європейської соціальної хартії стосується принципів захисту дітей від важкої праці і яка може завдати шкоди їхньому здоров’ю або розвитку. Мінімальний вік, допустимий для працевлаштування, встановлено 15 років.

1966 р. міжнародний пакт про громадянські і політичні права (набув чинності в 1976 р.)

«1. Кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі, як малолітньої, з боку її сім’ї, суспільства і держави.

2. Кожна дитина повинна бути зареєстрована негайно після її народження і повинна мати ім’я.

3. Кожна дитина має право на набуття громадянства».

Стаття 24, МПГПП

1966 р. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (набув чинності в 1976 р.)

Відповідно до ст. 10 Пакту заходи щодо охорони та допомоги мають застосовуватися до всіх дітей та підлітків без будь-якої дискримінації. Особливо діти та підлітки мають бути захищені від економічної експлуатації та використання їхньої праці, якщо це для них шкідливо у сфері моральності та здоров’я.

1989 р. Конвенція про права дитини (прийнята 20 листопада 1989 р., набула чинності 2 вересня 1990 р.) Ця міжнародна угода є фундаментом для міжнародного захисту прав дитини. День прийняття конвенції зараз є Міжнародним днем захисту прав дитини.

1990 р. Нью-Йорк, Всесвітній саміт на тему «Діти». Прийнято Всесвітню декларацію та План дій щодо виживання, захисту та розвитку дітей.

1990 р. Комісія ООН з прав людини призначила Спеціального доповідача з проблем торгівлі дітьми, дитячої проституції і порнографії.

1994 р. Міжнародний рік сім'ї.

1996 р. Рада Європи, Європейська конвенція про застосування прав дитини.

1996 р. Перший Всесвітній конгрес по боротьбі з дитячою проституцією та порнографією.

Від імені своїх урядів представники 122 держав взяли на себе зобов’язання здійснювати прийнятий конгресом план дій.

1999 р. Міжнародна організація праці прийняла Конвенцію № 182 про найгірші форми дитячої праці (набула чинності 19 листопада 2000 р.)

2000 р. Для підписання відкриті два факультативні протоколи до Конвенції про права дитини, що стосувались:

1) участі дітей у збройних конфліктах (набув чинності в лютому 2002 р.)

2) торгівлі дітьми, дитячої проституції і порнографії (набув чинності в січні 2002 р.)

2002 р. Дитячий форум (5—7 травня) і Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку щодо становища дітей (8—10 травня): прийнята нова Декларація і план дій «Світ, сприятливий для життя дітей».

Після 2002 р. ООН та Європейською спільнотою було прийнято ряд важливих документів про захист прав дитини (Електронний диск).

За матеріалами виставки «Кожен має право знати свої права». Виставка створена ГО «М’АРТ» (м. Чернігів) за підтримки міжнародного фонду «Відродження». Переглянути виставку можна на електронному додатку до підручника.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст