Зарубіжна література XIX століття. 10 клас. Пронкевич

ПОЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ІСТОРИЧНИЙ РОМАН

Народження історичного роману. Історичний роман сьогодні — один із найпопулярніших жанрів красного письменства. Твори, в яких зображаються події минулих часів, із захопленням читають і діти, і дорослі, і пересічні читачі, й інтелектуали. Історичні романи стали частиною нашого життя, і тепер важко уявити собі час, коли їх не писали. Річ не в тім, що наші предки не цікавилися історією. Люди завжди прагнуть знайти власні корені, аби краще зрозуміти самих себе. Вони уважно вивчали літописи, хроніки, дивились художні інтерпретації історичних подій на театральній сцені, читали про подвиги героїв та королів у старовинних епічних поемах.

Проте тільки в XIX ст. письменники почали створювати літературні твори, які мали на меті в художній формі представити й осмислити історичні процеси. Одним із перших законодавців жанру був Вальтер Скотт. Він розробив власний тип історичного роману, який слугував взірцем для багатьох наступних поколінь письменників. Його твори обов’язково мали напружений сюжет, який складався з пригод вигаданого героя і переривався місткими відступами — описовими фрагментами, котрі містили інформацію про звичаї та побут сивої давнини. У романах «шотландського чарівника» також відображено й участь народних мас в історичних процесах.

Від «Роб Роя», «Пуританів», «Айвенго» і «Квентіна Дорварда» починається родовід історичних романів, до яких ми звикли сьогодні. У XIX ст. створено чимало шедеврів красного письменства в цьому жанрі: «Капітанська дочка» О. Пушкіна і «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Заручені» А. Мандзоні і «Спартак» Р. Джованьоллі, «Хроніка царювання Карла IX» П. Меріме й «Саламбо» Г. Флобера. Ці та багато інших творів переносять нас, мов на машині часу, в культури і держави минулого, примушуючи замислитися над запитаннями: «Хто ми такі? Звідки? Куди йдемо?»

Давній Єгипет очима Б. Пруса. Жанр історичного роману наприкінці XIX — на початку XX ст. зазнав розквіту і в польській літературі. Його найвідомішими представниками були Болеслав Прус і Генрік Сенкевич.

Болеслав Прус (1847—1912) — псевдонім Олександра Гловацького. На момент початку роботи над історичним романом «Фараон» він був уже відомим письменником, автором численних статей, рецензій, повістей «Зворотна хвиля» і «Форпост», роману «Лялька» та багатьох інших творів, які забезпечили йому репутацію майстра соціально-психологічного реалізму. Ось чому поява «Фараона» (1895) була певною несподіванкою для шанувальників його таланту, які бачили в ньому насамперед письменника, що цікавився лише сучасними темами. Обравши для своєї нової книги зовсім інші географічні й часові параметри, Болеслав Прус примусив критиків рішуче переглянути уявлення про масштабність і характер його літературного таланту.

Дія роману відбувається в XI ст. до н.е. у Давньому Єгипті. Головний конфлікт твору — зіткнення світської влади, представленої юним Рамзесом XIII, з кастою жерців у боротьбі за реформування усієї системи управління країною. Молодий фараон гостро відчуває наближення кризи, яка загрожує повним занепадом єгипетської цивілізації, і вважає, що її причина полягає в тому, що жерці мають надто великий негативний вплив на прийняття державних рішень. Отже, його завдання — сконцентрувати всю владу в руках світського правителя та обмежити амбіції «духовних вчителів народу».

Рамзесові XIII протистоїть група розумних і підступних жерців на чолі з Гергором, які завдяки своїм знанням і багатству є сильнішими навіть від фараона. Аби створити соціальну базу для своїх реформ, Рамзес вирішує перетягти на свій бік нижчі верстви населення, обіцяючи полегшити їхнє життя. Він навіть наважується конфіскувати золото Лабіринту, основу матеріальної міці жерців, аби віддати його людям у тяжку годину. Не варто думати, що Рамзес вирішив ужити таких заходів, тому що був таким собі ідеальним монархом, який дбав тільки про добробут народних мас. Хоча фараон і не міг спокійно дивитися на їхні страждання, вони залишалися для нього насамперед засобом досягнення певної політичної мети. Проте жерці навчилися ефективніше від нього маніпулювати настроями селян і рабів і тому беруть гору в боротьбі — врешті-решт молодий фараон гине, а його місце посідає Гергор.

Безперечно, на сторінках роману Болеслав Прус намагається якомога точніше реконструювати форми життя Давнього Єгипту. Його уявлення про побут, мистецтво, державні інститути єгипетської цивілізації відповідають рівневі тогочасної науки. Письменник навіть вкраплює фрагменти аутентичних єгипетських текстів, аби посилити відчуття вірогідності зображеного. Проте його роман не «археологічний», а швидше філософський чи, як сказали б сьогодні, «політологічний», бо в ньому автора найбільше цікавлять механізми утримання політичної влади, роль і місце правителя, якості, потрібні лідерові загальнодержавного рівня, щоб здійснювати реформаторське покликання.

Найповніше цю філософсько-політологічну проблему роману втілює в романі Рамзес XIII. Він — обдарований державний діяч, здібний військовий, талановитий дипломат, непересічна особистість. У нього є все, щоб стати правителем Єгипту нового типу і вивести свою країну на якісно інший шлях розвитку. Про прогресивність програми реформ Рамзеса свідчить хоча б той факт, що Гергор, ставши фараоном, здійснює його далекосяжні плани. Та невміння впливати на невігластво народних мас, внутрішня психологічна суперечливість, брак досвіду, мудрості, витримки не дають Рамзесові XIII змоги реалізувати прогресивну політичну програму.

Отже, завдяки часовій відстані романіст мав можливість поглянути на події єгипетської історії як на своєрідну філософську модель боротьби і взаємодії різноманітних чинників, що визначають ефективну роботу державного механізму. Історія падіння Рамзеса XIII розкриває глибокі закономірності історичного процесу, які діють за всіх часів і якими не повинен нехтувати жоден правитель. Скільки з них, як і він, ставали жертвою мінливих настроїв народних мас і підступів внутрішніх ворогів, які називають себе «друзями держави», а дбають тільки про власні політичні успіхи?! Проте значення роману Пруса — не тільки філософсько-політичне, а й загальнолюдське, бо в справжньому літературному шедеврі (а саме таким є твір Пруса) історичні події і картина політичної боротьби — лише привід повести мову про людину, її місце у всесвіті, перемоги і поразки її духу.

• Завдання і запитання

• 1. Чому, на вашу думку, історичний роман як жанр сформувався саме в XIX ст.?
• 2. Яким чином Болеслав Прус розкриває роль державного лідера і народних мас в історії?