Всесвітня історія. 8 клас. Пометун

§ 26. Китай і Японія в XVI—XVIII ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Чому Китай та Японію називали закритими країнами Сходу? Чому європейці мали обмежені знання про життя в цих державах?

1. ЯК РОЗВИВАВСЯ КИТАЙ У РАННЬОМОДЕРНУ ДОБУ?

ПОМІРКУЙТЕ

Визначте найважливіші риси розвитку Китаю та обговоріть свої висновки з однокласниками й однокласницями.

У середині XIV ст. Китай переживав складні часи. Протягом 1271-1368 рр. країною правили імператори з монгольської династії Юань. Їхня політика призвела до занепаду економіки й разом зі стихійними лихами зумовила масове зубожіння населення. Через це народ Китаю повстав.

У процесі боротьби проти завойовників імператором став Чжу Юань-чжан — селянин з бідної родини, відомий як Хун-у, що означає «Розлив Войовничості», засновник династії Мін. Він — не перший представник нижчих верств населення, кому вдалося захопити трон. Зауважмо, що весь свій вільний час імператор присвячував самоосвіті: студіюванню класичних трактатів та історичних хронік.

Китайці зазнавали від загарбників принизливої дискримінації. Тому вони ненавиділи все монгольське. Тож Чжу Юаньчжан заходився відроджувати старі традиції. Дослідники й дослідниці стверджують, що він не любив бюрократії й не довіряв їй. Чиновники, які мали значний вплив та авторитет у суспільстві, відтепер мали сплачувати податки. Імператор запровадив суворі покарання посадовцям усіх рангів за найменшу провину.

Натомість опору держави імператор Хун-у вбачав у селянській громаді. Згідно із запровадженою ним системою управління все населення було поділено на стодворків (лі), які своєю чергою поділялися на десятидворників (цзя), при цьому всі вони були пов’язані круговою порукою (груповою відповідальністю). Важливу роль у цій системі відігравали старійшини (лаожень), яких обирали з числа місцевих жителів, віком від 50 років, відомих своєю доброчесністю. Вони мали розглядати всі скарги, доповідати про порушення, а також тлумачити селянству зміст імператорських розпоряджень.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте портрет імператора Чжу Юаньчжуана (Хун-у). Який образ створив невідомий художник? Чому на знак визнання його досягнень наступники дали йому посмертне ім’я Тайдзу, що означає «великий прабатько»?

Невідомий художник. Імператор Хун-у. Бл. 1377 р.

У результаті реформ імператора Хун-у ситуація в Китаї стабілізувалася. Сільське господарство розвивалося, населення зростало, значна його частина переселилася до міст. Це дало поштовх розвитку архітектури: переважну більшість китайських архітектурних пам’яток датують саме добою Мін. Наприклад, імператор Юнле розбудував Пекін, куди в 1421 р. переніс столицю. Він наказав звести грандіозний палацовий комплекс, відомий нині як Заборонене місто. Це найбільший палацовий комплекс у світі: він налічує 980 будівель. Звідси Піднебесною, як називають Китай, правили 24 імператори династій Мін і Цін. ЮНЕСКО включила комплекс до найбільших у світі зібрань збережених стародавніх дерев’яних будівель.

Згодом імперія зміцнила й розширила свої кордони — завоювала Юньнань, підкорила В’єтнам, встановила контроль над Монголією та Тибетом, відбила спробу Японії захопити Корею, правитель якої був васалом Китаю. Була відновлена й збудована Велика китайська стіна — саме в добу Мін вона набула сучасного вигляду. Розвиток суднобудування дав змогу флотоводцю Чжену Хе протягом 1405-1433 рр. здійснити сім морських експедицій, обстежити Малаю, Суматру, Яву, Шрі-Ланку, узбережжя Індії та Перської затоки й досягти берегів Африки. В експедиціях брали участь десятки великих кораблів (найбільших у світі в той час) та понад 30 тисяч людей. Ці подорожі значно збагатили знання китайців про світ.

В останнє століття правління династії Мін відбулася перша серйозна зустріч Китаю із Заходом. До країни припливали пірати-португальці, згодом - ще й нідерландці та англійці. Хоча китайці доволі успішно впоралися з нахабними прибульцями, та все ж таки на узбережжі Китаю з’явилася перша європейська торговельна факторія — Макао. Відтак розпочалася торгівля з Європою.

Також до імперії Мін прибули місіонери-єзуїти, які досконало вивчили китайську мову та звичаї і стали вправними посередниками між двома цивілізаціями. Єзуїти ознайомили китайців із досягненнями європейської науки й техніки, а самі дізналися більше про державний устрій Китаю та систему державних іспитів для чиновництва. Образ Китаю як втілення ідеальної держави вразив багатьох просвітників, а європейські монархи охоче запроваджували в себе елементи китайської бюрократії.

Тим часом імперія Мін, підточена корупцією та зловживанням придворних, наближалася до свого безславного кінця. Селянське повстання під проводом Лі Цзичена ослабило державу, чим у 1644 р. скористалася Маньчжурія. У результаті до влади в Китаї на довгі 276 років прийшла маньчжурська імператорська династія Цін, яка правила імперією протягом 1636-1912 рр.

Маньчжурські імператори управляли країною, слідуючи стародавнім заповітам і дослухаючись до порад конфуціанських учених-чиновників. Так, було збережено традиційну китайську адміністративну систему та систему чиновницьких іспитів, упорядковано землекористування та оподаткування. Імператори контролювали становище в сільських общинах, оптимізували податкову систему.

На початку XVIII ст. влада наказала закрити християнські церкви й вислати місіонерів з Китаю. Так само вчинили з іноземними торговцями — і в середині XVIII ст. торгівля з європейцями була взагалі ліквідована, за винятком одного порту в Кантоні (Гуанчжоу). Але й там торгівлю мали вести лише за посередництва затвердженої урядом компанії китайських купців, суворо контрольованих чиновниками. Коли в 1792 р. до Китаю прибула перша європейська офіційна місія, її глава Джордж Маккартні намагався домовитися про розвиток торгівлі між Великою Британією та Китаєм. Натомість отримав імператорський едикт, де між іншим було сказано: «Як ваш посол міг сам переконатися, у нас є абсолютно все. Ми не надаємо значення вишукано зробленим предметам і не потребуємо виробів вашої країни». Проте таке рішення нашкодило економіці імперії.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте карту на с. 194. Визначте кордони Китаю. Поміркуйте, чому китайські правителі вирішили ізолюватися від світу. Які наслідки така політика мала для Китаю? А для інших країн?

2. ЯК РОЗВИВАЛАСЯ ЯПОНІЯ В РАННЬОМОДЕРНУ ДОБУ?

ПОМІРКУЙТЕ

Визначте, чим японське суспільство відрізнялося від індійського, китайського, та європейського. Обговоріть свої висновки з однокласниками й однокласницями.

Японське суспільство значно відрізнялося від китайського, хоча й запозичило в сусідів певні важливі ідеї. Наприклад, конфуціанська культура сумлінної праці в Японії поєднувалася з почуттям глибокої особистої відповідальності й престижем військової справи. Японія — єдина країна Давнього Сходу, де існував благородний стан лицарів (самураїв) і князів (даймьо). Ці верстви можна вважати певним аналогом європейського дворянства. Вони як аристократи мали особливі права та привілеї. Основи ж станової честі втілилися в моральному кодексі самураїв.

Дехто з дослідників і дослідниць стверджує, що наявність дворянства, станових прав, вільних міст, торговельно-ремісничих цехів і господарсько-самостійних селян свідчила про близькість соціальних структур Японії та Західної Європи.

Ще у XII ст. в Японії почав зростати економічний і політичний вплив місцевих кланів губернаторів та намісників, які фактично здобували необмежену владу у своїх володіннях. В умовах боротьби між цими кланами в Японії встановилася нова форма правління — сьогунат — своєрідна феодальна військова диктатура, за якої влада як у центрі, так і певною мірою на місцях зосереджувалася в руках сьогуна — «великого полководця». Опорою сьогунату були насамперед самураї, що перетворилися на прямих або опосередкованих васалів сьогуна.

В історії японської держави виділяють періоди трьох сьогунатів.

Перший сьогунат Мінамото (1192-1333 рр.) був ослаблений спробою монголів захопити Японію. Спроба провалилася, але виснажлива боротьба зумовила роздробленість країни.

У період другого сьогунату Асикага, або Муро маті (1335-1573 рр.), сьогуну довелося визнати свою васальну залежність від Китаю. Китайські імператори здобули право затверджувати японських імператорів.

Найзаможнішим феодалам центральної Японії такий стан справ, зрозуміло, не подобався, і вони почали вести боротьбу за політичне об’єднання країни. Так було засновано третій сьогунат Токугава Іеясу, або сьогунат Едо.

Відтоді Японія стала централізованою державою, форма правління якої була своєрідною абсолютною монархією, що встановилася у зв’язку з узурпацією влади імператора Японії «великим полководцем» — сьогуном. Основною рисою цієї феодальної монархії було двовладдя імператора і сьогуна. Режим сьогунату тримався завдяки підтримці самураїв.

У XVII ст. Японія перейшла до режиму самоізоляції (Сакоку) в контактах з європейськими державами. Проте вона зберегла дипломатичні й торговельні зв’язки зі своїми традиційними партнерами — Китаєм та Кореєю.

Японське суспільство періоду Едо складалося з чотирьох великих груп: самураїв, селян, ремісників і купців. Країною керували винятково представники першого стану.

Господарство Японії залишалося натуральним. Монети хоч і перебували в обігу, однак податки й зарплатню сплачували рисом. Зростала промисловість, але не так швидко, як у Західній Європі. Розвивалася мережа морських і сухопутних шляхів, з’явилася японська поштова служба гінців.

Міста в Японії переважно виконували роль адміністративних центрів. У столиці — місті Кіото — були резиденції імператорів, а головним містом уряду було Едо (сучасне Токіо).

Що ж до мистецтва Японії, то воно відігравало дуже важливу роль у житті країни. У XVI-XVIII ст. тут досягла розквіту ансамблева архітектура, у якій палац мав утворювати єдиний простір із розташованим навколо нього садом. Садівники так майстерно розташовували дерева, кущі, каміння та штучні струмки, що милування їхньою красою створювало відчуття спокою та відсторонення від повсякденної метушні.

Але за часів сьогунату Токугави в одній провінції могло бути не більше одного замку — так стримували сепаратизм місцевих князів. А після 1620 р. будівництво нових замків заборонили взагалі.

Японські художники розписували палаци правителів і знаті, наносили тушшю малюнки на шовкові та паперові сувої, вишукані віяла. Популярними були картини-ширми, які слугували декоративними перегородками між кімнатами. Розвивалася гравюра, популярними сюжетами якої були зображення акторів у театральних образах, японських красунь і сцени з повсякденного життя.

Зауважмо, що в Японії і жінкам подекуди вдавалося досягти визнання в мистецтві. Наприклад, у період Едо (сьогунат Токугави) уславилася Іке Гьокуран — художниця, каліграфістка й поетеса. Низка робіт Гьокуран внесена до переліку національних скарбів Японії та важливих культурних цінностей.

ДОСЛІДІТЬ

Розгляньте зображення пам’яток культури Японії ранньомодерного часу. Які висновки про розвиток мистецтва можна зробити на основі цих ілюстрацій?

Івасакі Оу. Реконструкція замку Адзуті. Кін. XVIII ст.

Замок Адзуті. Сучасне фото

Кано Таню. Весняний пейзаж. 1672 р.

Кано Таню. Поетеса Оно Но Коматі. 1648 р.

Іке Гьокуран. Півонія і бамбук біля скелі. 1768 р.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

• 1. Покажи на карті на с. 194 території Японії та Китаю.
• 2. Назви дати панування в Китаї династії Цін і період сьогунату Токугави.
• 3. Поясни значення понять «політика самоізоляції» та «сьогунат».
• 4. Порівняй розвиток господарства Японії та Китаю.
• 5. Чому правителі Китаю та Японії вдалися до самоізоляції, «закриття» своїх країн для європейців? Які наслідки мала така політика?

A ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Склади історичний портрет Токугави Ієясу. Оформи його в стислу презентацію (до трьох слайдів). Презентуй результати своєї роботи в класі.

Виконай усі завдання в е-додатку до § 26.

https://book2.smarttextbook.com.ua/course/section.php?id=18#tab2

https://vse.ee/clph