Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун

§ 3. Початок українського національного відродження. Формування української національної свідомості

1. Піднесення національно-культурного руху в підросійській Україні

• Що таке українське національне відродження? Яка його сутність?

Особливості історичного розвитку українських земель, які опинилися під владою Російської імперії, спричинили активізацію національного руху, опозиційного політиці царизму У сукупності ці процеси отримали назву українського національного відродження XIX — початку XX ст. пробудження національної самосвідомості народу, що не мав власної державності.

У зв’язку з багатоетнічністю населення українських земель, зокрема Наддніпрянщини та Слобожанщини, тут одночасно існувало три напрями суспільної думки: проросійський, пропольський і проукраїнський.

Початок модерного українського національно-культурного руху дослідники пов’язують із публікацією першої частини «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 р. Це перший твір української літератури, написаний живою народною мовою. Неабиякий талант автора спричинив популярність його поеми серед дворянства Лівобережжя. Невипадково побутує думка, що поява «Енеїди» започаткувала нову українську літературу.

Г. Коваленко. Іван Котляревський. 1908

• Порівняйте відгуки про «Енеїду» Михайла Грушевського та Ярослава Грицака. Як історики оцінюють звернення І. Котляревського до козацької минувшини? До якої думки схиляєтеся ви?

«"Енеїда" Котляревського... була першою книжкою, яка незвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово, а заразом своїми образами минулої козацької слави і гіркого сучасного життя відкрила широку дорогу осьому заінтересуванню народним життям серед українського громадянства. Сама по собі важна була поява книжки писаної народньою мовою і друкованої, то значить можливої до широкого росповсюднення серед тодішньої української інтелігенції» (Михайло Грушевський).

«Хоча "Енеїда" була новим явищем української культури, але явищем, глибоко закоренілим у минулій епосі — козацькій добі. Сам факт, що Котляревський переодягнув римських героїв й богів Олімпу — в українські шаровари, вишивані сорочки і свитки, свідчив про зв'язок "Енеїди" з народною пам'яттю про козацтво» (Ярослав Грицак).

• Яку ідею відображають ілюстрації до «Енеїди» на с. 38? Що спільного між ілюстраціями і думками істориків, наведеними вище?

А. Базилевич. Ілюстрації до «Енеїди» І. Котляревського. 1968

Носієм пам’яті про козацькі часи був не лише простий люд, а й українське дворянство — спадкоємці козацької старшини. В їхньому середовищі власне історичне минуле пов’язували з козацькою державою — Гетьманщиною. Переважна більшість діячів першої хвилі українського національного руху (письменники, дослідники) за своїм соціальним походженням були нащадками козацької старшини. Ця пам’ять про славне минуле України ще довго зберігалася серед населення Лівобережної України і Слобожанщини. Саме козацька еліта цього регіону і була осередком формування діячів першої хвилі українського національного відродження.

Важливе значення для його розвитку мало поширення нових політичних та інтелектуальних ідей, які йшли в Україну із Заходу. Так, Французька революція 1789-1794 рр. ознаменувала народження нової політичної та соціально-економічної системи, що спиралася на широкий загал. Дедалі більше європейців приймало ідею про права особи і про те, що носієм суверенітету є народ, а не його правителі. Ідеї Французької революції, які змінили уявлення про націю, поширили це поняття на всі верстви населення. Ідеологи нових політичних течій доводили, що національний характер є ознакою всього народу, а не окремих груп.

Значний зовнішній вплив на становлення українського національного руху мало також поширення ідей європейського романтизму, який поступово набув провідного напряму в духовно-культурному житті суспільства. Ідеологи романтизму прославляли народ, його культуру, традиції як вияв своєрідного духу, стверджуючи, що саме з народного джерела інтелектуали можуть черпати найкращі зразки для своєї творчості. Характерними рисами романтизму були пошук суспільного ідеалу в історичному минулому та неприйняття тогочасної дійсності, зокрема пригнобленого становища народу

Ці ідеї втілювали у своїй творчості харківські письменники-романтики Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Євген Гребінка та інші. Вони вважали, що джерелом культурних цінностей є дух нації, сконцентрований у фольклорних пам’ятках - достовірних документах славного минулого народу. Тому незабаром етнографічні дослідження захопили українську інтелігенцію, яка ходила по селах, розшукувала, збирала й згодом публікувала перлини народної мудрості.

2. Новгород-Сіверський автономістський гурток

• Складіть і запишіть у робочий зошит план розповіді «Новгород-Сіверський гурток в історії України». Розкажіть за ним про діяльність гуртка.

Кінець XVIII ст. остаточно закріпив за Наддніпрянською Україною статус російської провінції. Верхівку козацької старшини було зрівняно в правах із російським дворянством. Але дрібна козацька старшина мусила доводити свою належність до шляхетського стану, що викликало значне невдоволення. Її представники стали називати себе автономістами (тобто патріотами рідного краю). Автономісти активно збирали в родинних архівах грамоти польських королів, царські укази та інші документи, аби довести, що старшинські титули визнавали Російська імперія і Річ Посполита. Автономістський рух ґрунтувався не лише на соціальних потребах, а й на почуттях місцевого патріотизму.

Його представниками були переважно дворяни, шляхтичі, дідичі, для яких не мали значення матеріальні наслідки своєї праці, вони діяли виключно задля ствердження шляхетського стану в Україні. Ця частина освіченої української знаті й утворила Новгород-Сіверський патріотичний гурток українських автономістів, який діяв у 80 90-х роках XVIII ст. на території Чернігово-Сіверщини.

Історики зазначають, що важливою передумовою розвитку української самосвідомості серед інтелектуальної еліти згаданої місцевості стало створення тут намісництва із центром у м. Новгород-Сіверський. Ці зміни перетворили колишнє сотенне містечко на осередок українського громадського і культурного життя краю та зумовили зосередження багатьох автономістів, які тут мешкали або служили на різних посадах у місцевих установах. Чимало з них підтримувало зв’язки з петербурзькими українцями, які перебували на російській службі.

Більшість членів гуртка була відомими державними, військовими, культурними, церковними та громадсько-політичними діячами Гетьманату, а після його скасування — Російської імперії. Майже всі вони походили з відомих козацьких родів України. До гуртка належали як світські, так і духовні особи — прихильники ідеї автономізму.

Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальним державним законом (Конституцією).

Історики вважають, що гурток навряд чи можна вважати таємним товариством. Швидше за все це було коло однодумців, об'єднаних спільними ідеями і бажанням вивчати історію, доводити свої дворянські права і захищати рідний край від грабіжницької імперської політики.

Ідеологом Новгород-Сіверського товариства був Григорій Полетика, якому належало кілька праць, де викладено політичні погляди гуртківців. Висловлюючи думку представників козацької старшини, він відстоював автономний устрій Лівобережної України і права українського шляхетства. Головними напрямами своєї діяльності гуртківці вважали створення і впровадження проєктів національної освіти і культури (наприклад, відкриття в Новгороді-Сіверському гімназії та університету, заснування Академічного зібрання — прототипу Української академії наук), поширення праць з історії та етнографії України. Працюючи в тогочасних державних установах, вони збирали і вивчали різні документальні джерела з історії рідного краю, генеалогію відомих козацьких родин, на їх основі укладали праці, вели дослідження, розвідки тощо.

Невідомий художник. Григорій Полетика. XIX ст.

Патріотичні погляди членів Новгород-Сіверського гуртка знайшли своє відображення на сторінках історичного трактату «Історія Русів», у якому подано картину минулого України до 1769 р. Рукопис цього твору знайдено в 1828 р. у маєтку князя Лобанова-Ростовського в с. Гриневі Стародубського повіту на Чернігівщині. Місце, дата написання та автор цього твору залишаються невідомими до цього часу.

Палітурка першого видання «Історії Русів». 1846

• Чому час та місце написання «Історії Русів» оповиті таємницею, а її автор і досі невідомий? Яке значення мала поява «Історії Русів» для розвитку національно-визвольного руху на українських землях?

«"Історія Русів"... являла собою скоріше політичний трактат, ніж наукову працю. Вона сміливо прославляла й романтизувала козацьку минувшину, і хоч автор не виступав за негайну незалежність України, він убачав в українцях окремий від росіян народ і закликав надати йому певну форму самоврядування. Його героями були Хмельницький і, що важливо, непокірний Полуботок, який повстав проти Петра І. Він також доводив, що Україна, а не Росія, є прямою спадкоємницею Київської Русі. "Історія Русів" сповнена почуття національної гідності... Автор стверджує, що правда й справедливість є наріжними каменями кожної політичної системи, а захист життя, свободи та власності є невід'ємним правом усіх людей» (уривок із праці історика Ореста Субтельного).

«Тяжко відшукати в історії не тільки України, а й інших країн твір, який мав би такий величезний вплив на сучасне та наступні покоління, як "Історія Русів", і який був би так "засекречений", як ця книга... й досі її поява залишається такою ж таємницею, якою була на початку XIX століття» (уривок із праці історикині Наталі Полонської-Василенко).

3. Харківський осередок українського національного відродження

• Доведіть, що протягом першого етапу національного відродження відбувався розвиток української мови, преси та книгодрукування.

Важливим осередком поширення ідей національного відродження стала Слобожанщина. У Харківському університеті, відкритому в 1805 р., до викладання запросили найвідоміших європейських учених. Так, наприклад, професор філософії Йоган Баптист Шад, читаючи лекції з курсу природного права, знайомив слухачів із міркуваннями про природні та невід’ємні права людини на свободу думки й совісті, заперечував рабство, виступав проти деспотії влади монарха.

У 1812 р. у Харкові почала виходити перша українська газета «Харьковский еженедельник». Спочатку вона була українською за тематикою, а згодом і виходила українською. У 1816 р. побачив світ журнал «Украинский вестник», заснований при Харківському університеті. На його сторінках уперше було надруковано українською мовою твори Петра Гулака-Артемовського та Григорія Квітки-Основ’яненка.

Історик Яків Маркович у 1793 р. написав працю «Записки о Малороссии», яка стала справжньою енциклопедією історії, мови, поезії, природи України.

Мовознавець Олексій Павловський у Санкт-Петербурзі в 1818 р. видав першу наукову граматику української мови «Грамматика малороссійскаго наречія», яка заклала основи наукового опису української мови. Один із перших дослідників і видавців української народної поезії Микола Цертелєв у Санкт-Петербурзі видав у 1819 р. збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен».

Наприкінці 20-х років XIX ст. у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини з’явилося нове покоління, у якому чільне місце посіли випускники Харківського університету. Під впливом ідей романтизму вони «відкривали» народну культуру українців, що своєю чергою заклало підвалини у формування модерної української національної свідомості.

Активно долучився до українського національно-культурного відродження Київський університет, заснований у 1834 р. Перший його ректор — Михайло Максимович, відомий український філолог та етнограф — видав три збірки українських пісень. Філолог та історик Іван Срезневський у 1833-1838 рр. видав у Харкові «Український альманах» — збірку народних пісень і поезій, а невдовзі й шість випусків фольклорної та історико-літературної збірки «Запорожская старина».

• Чи можемо ми вважати Максимовича типовим представником першого етапу українського національного відродження? Чому?

«Передмова Максимовича до збірки 1827 р. була прапором, на якому виписане магічне для тих часів слово: "народність". "Настав той час, — так починалася ця передмова, — коли вже пізнають справжню ціну народності. Найкращі наші поети беруть чужоземні твори вже не як основу й зразок для своїх власних писань, а тільки як помічний засіб для повнішого розвитку самобутньої поезії, яка вродилася на рідному ґрунті й яку довго заглушували чужоземні прищіпки. І от з цього погляду великої уваги заслуговують пам'ятки, в яких найповніше виявляється народність: це — пісні, в яких звучить дума, перейнята почуттям, і казки, в яких відсвічується народна фантазія"» (із відгука історика Дмитра Дорошенка).

До літераторів і етнографів стали приєднуватися історики, які теж опікувалися піднесенням українського руху Так, у 1822 р. вийшла друком «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського, а в 1842-1843 рр. опубліковано п’ятитомну «Історію Малоросії» Миколи Маркевича. Останній належав до демократичних кіл українського дворянства і в своїй праці обґрунтовував правомірність державної незалежності України. Микола Костомаров у 1843 р. опублікував дослідження, присвячене вивченню української народнопоетичної творчості, розглядаючи її як важливе джерело достовірних відомостей про історичне минуле України.

Палітурка першого видання «Малоросійських пісень» М. Максимовича. 1827

Такі праці стали важливим внеском не тільки в історичну науку, а й у формування національної думки.

4. Кирило-Мефодіївське братство

• За текстом параграфа визначте склад і схарактеризуйте діяльність братчиків. Як народжувалися і поширювалися їхні ідеї?

Піднесення національного руху в першій половині XIX ст. було пов’язано з діяльністю першої української таємної організації, яка виникла в Києві у 1845 р. і отримала назву Кирило-Мефодіївське братство.

• Зробіть припущення, хто входив до Кирило-Мефодіївського братства. Чому його учасники так назвали своє товариство? Якою була їхня мета?

П. Сулименко. Кирило-мефодіївці. Друга пол. XX ст.

Історія братства пов’язана з появою в Київському університеті Миколи Костомарова, який став викладати тут після закінчення Харківського університету Як Срезневський у Харкові, він згуртував навколо себе молодь, захоплену ідеями романтизму Серед нових друзів та однодумців Костомарова наприкінці 1845 р. зародилася думка про перетворення їхнього гуртка на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Його засновниками та учасниками стали здебільшого викладачі та вихованці Київського і Харківського університетів: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич та інші.

• Прочитайте довідку про Миколу Костомарова. Чому саме він став лідером Кирило-Мефодіївського братства? Які особисті та ділові якості дослідника сприяли цьому?

Микола Костомаров народився в сім'ї воронезького поміщика і селянки-кріпачки. Після завершення гімназії вступив до Харківського університету. По закінченню університету десять років присвятив науковій праці. У 1846 р. став професором кафедри російської історії Київського університету.

Він був ідейним провідником Кирило-Мефодіївського братства, за що його було ув'язнено та заслано на сім років. Наречена покинула Костомарова через арешт. Усе життя він прожив одинаком, присвятивши себе науковій діяльності.

У 1859 р. Костомаров переїхав до Санкт-Петербурга і став професором кафедри російської історії місцевого університету. У 1864 р. одержав науковий ступінь доктора російської історії.

У 1876 р. його було обрано членом-кореспондентом Санкт-Петербурзької академії наук, у 1884 р. — почесним членом Київського університету Святого Володимира, у різні роки — почесним членом багатьох інших закладів, наукових товариств та установ, зокрема і закордонних — Південно-Слов'янської академії, Сербського наукового товариства.

Основні дослідження Костомаров присвячував українській історії XVI—XVIII ст. («Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Мазепинці», «Останні роки Речі Посполитої», «Гетьманство Виговського», «Павло Полуботок» та інші). Створені на підставі документальних джерел, вони були захопливі, цікаві, їх із задоволенням сприймала публіка. У них Костомаров обстоював ідею окремішності української історії від російської та втілення у ній волелюбних демократичних традицій українського народу. За участі Костомарова було створено журнали «Киевская старина» та «Вестник Европы», де кожного року публікували його праці з історії України.

П. Борель. Микола Костомаров. 1870

Своє товариство братчики назвали на честь святих Кирила та Мефодія — перших слов’янських релігійних просвітителів. До організації приймали представників слов’янства незалежно від станового походження. Кожний учасник братства складав присягу. Усі кирило-мефодіївці мали рівні права. За ескізами засновників було виготовлено символи братства: персні з вигравіюваними на них іменами Кирила і Мефодія, що свідчили про належність їх власників до таємної організації. Братство мало також свою печатку з євангельським висловом «І пізнаєте істину, і істина визволить вас». Її зберігав у себе Микола Костомаров.

Припускають, що у квітні 1846 р. після переїзду із Санкт-Петербурга до Києва до братства приєднався Тарас Шевченко. Проте остаточно встановити, чи належав поет до товариства, не змогли навіть під час слідства над заарештованими братчиками.

• За текстом підручника визначте і стисло занотуйте в робочий зошит, яку роль відігравали М. Костомаров, П. Куліш і Т. Шевченко в діяльності Кирило-Мефодіївського братства. За потреби скористайтеся додатковими джерелами.

А. Мульєрон. Пантелеймон Куліш. 1860

Серед істориків побутує думка, що Кирило-Мефодіївське братство започаткувало перехід від дворянсько-шляхетського та культурно-просвітницького до політичного етапу розвитку українського національного руху. Яскравими представниками цієї генерації стали Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко. У їхніх біографіях відображено риси нового покоління українських патріотів. Так, на відміну від попередників — нащадків козацької старшини, усі троє походили із соціальних низів: Куліш із сім’ї вільних селян, мати Костомарова була кріпачкою, Шевченко народився в сім’ї кріпаків і сам до 24 років був кріпаком. Та попри походження вони стали високоосвіченими інтелектуалами та фахівцями.

• Чи були правильними ваші міркування про склад Кирило-Мефодіївського братства? Підтвердите свої думки фактами.

Василь Білозерський. Фото. XIX ст.

Микола Гулак. Фото. XIX ст.

Опанас Маркевич. Фото XIX ст.

Ідейно-політичні основи діяльності Кирило-Мефодіївського братства було викладено в «Книзі буття українського народу», автором якої історики вважають Миколу Костомарова. Братчики розробили і власний «Статут Слов’янського товариства Св. Кирила і Мефодія» (на думку дослідників, авторство його належить Василеві Білозерському). Свій ідеал суспільного устрою кирило-мефодіївці вбачали у створенні держави федерації слов’янських народів (на зразок Сполучених Штатів Америки). Протягом існування товариства його ідеологія зазнавала змін і зрештою конкретизувалася у дві складові: рівноправне співробітництво слов’янських народів і відродження України.

Головну перешкоду на шляху України до свободи й незалежності кирило-мефодіївці вбачали в соціальному розшаруванні українців, знищенні козацтва — основи вільнолюбства й сили, здатної відстоювати свободу. Перспективи розвитку України вони розглядали у взаємозв’язку з поліпшенням взаємин трьох слов’янських країн — України, Росії та Польщі.

Т. Шевченко. Автопортрет. 1845

Усі братчики перебували під впливом творчості й поглядів Тараса Шевченка, який перекладав основну вину за поневолення України на Росію та її правителів. Його поезія виходила за рамки місцевого патріотизму та милуванням героїчним минулим і була спрямована на бачення майбутнього, а саме незалежної України. Окрім того, у своїй творчості Тарас Шевченко поєднав дві (до того часу розділені) течії в козацькій традиції — простолюдну і старшинську — заради досягнення спільної української державницької мети. Тож його заклик до одночасного національного і соціального визволення став ідеологічним орієнтиром українського суспільства модерної доби.

Братчики поширювали свої ідеї на лекціях у навчальних закладах, через листівки, в художніх та публіцистичних творах. Вони проводили збори, де дискутували та обговорювали програмні документи, визначали плани практичної діяльності, розподіляли доручення.

Проте у березні 1847 р. Кирило-Мефодіївське братство було розгромлене. Поліції вдалося виявити 12 членів законспірованої організації (за свідченням самих учасників товариства, в ньому налічувалося близько 100 осіб). Слідство розцінило програмні документи товариства як серйозну загрозу самодержавству. Заарештованих було допитано і покарано. Зокрема, Гулака ув’язнили на три роки, а Костомарова на рік із подальшим засланням. Тараса Шевченка відправили на десять років у солдати до Оренбурзького краю із забороною писати і малювати. Решту арештантів було заслано у віддалені місцевості Росії без права повернення до України.

• Виконайте онлайн-вправу.

cutt.ly/RTDAptP

Домашнє завдання

1. Чому на початковому етапі національного відродження було важливим зберегти історичні, етнографічні матеріали та народну мову?

2. Прочитайте уривок із записів російського письменника Павла Сумарокова під час подорожі Україною в 1803 р. і висловіть свою думку, чи не перебільшував він розбіжностей між Росією та Україною. Чи зберігала Україна на початку XIX ст. ознаки державності? Обґрунтуйте свої відповіді.

«Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. Невже тут границя імперії? Чи не до іншої в'їжджаємо держави?»

3. Об’єднайтеся в групи і складіть програму дій, яка б могла бути реалізованою, зважаючи на програмові документи Кирило-Мефодіївського братства. Обговоріть свої ідеї з іншими, беручи до уваги текст програмних документів.