Розділ 4. Наддніпрянська Україна в другій половині XІX ст.

§ 11. Українське питання в контексті міжнародних відносин. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. на українських землях

1. Українське питання в контексті міжнародних відносин

• Що таке українське питання в міжнародній політиці? Яким було його місце у міжнародних відносинах?

У другій половині XIX ст. українські землі залишались об’єктом дипломатичних і воєнно-політичних інтересів багатьох європейських держав. Цьому сприяло вигідне геополітичне положення України та багаті ресурси. Про увагу сусідніх країн свідчать описи західноєвропейських, насамперед німецьких дослідників і мандрівників, які висвітлювали її історію та культуру і зауважували на окремішності її від Російської імперії й етнічних росіян. Ті, хто подорожував Україною, відзначали вищий, ніж в інших регіонах імперії, рівень освіти і культури, підкреслювали самобутність мови, звичаїв і традицій.

Французький політик, секретар Паризького географічного товариства Казимир Делямар на початку 1869 р. вніс до французького сенату петицію в українській справі. У ній він просив сенат посприяти введенню до програми вивчення історії у шкільному курсі основних моментів історії тих народів, що говорять по-слов’янськи, аби розрізняти кожного з них. Це, на думку Делямара, потрібно було для подолання стереотипу про єдиний народ під спільною назвою «руський», який мешкає у Російській імперії.

• Визначте, що спільного в поглядах французького політика та ідеях діячів українського національного відродження першої половини XIX ст. Чому дехто з європейських політиків все ж визнавав окремішність України?

«Треба признати, що в Європі існує народ, забутий істориками, — 15-мільйонний народ русинів, 12¹/₂ мільйонів під російським царем і 2¹/₂мільйона під австро-угорською короною. Народ цей такий же чисельний, як населення Іспанії, втричі чисельніший за чехів, такий же чисельний, як усі підданці корони св. Стефана [мешканці Угорщини]. Цей народ знищений? Звісно, ні! Він існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більш відмінну від історії Московщини, він має свої традиції, свою мову, відмінну від польської та московської, він має виразну індивідуальність, за яку бореться... До Петра І цей народ... звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю... а той народ, якого ми нині називаємо руським, називали тоді московитами, а їхню землю — Московією. Наприкінці минулого століття всі у Франції та Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії» (уривок із Петиції Казимира Делямара «П'ятнадцятимільйонний народ, забутий в історії»).

Титульна сторінка «Бюлетеня Паризького географічного товариства». 15 серія. Том XVII. 1869

У середині XIX ст. Росія протиставила себе країнам Європи, проводячи відверто войовничу політику. Причому Микола І стверджував: «Ми держава не торговельна, не аграрна, а військова, і покликання наше — бути грозою світу». Після розширення територій унаслідок завоювань у Європі, на Кавказі і Далекому Сході наступною мішенню російської армії стала ослаблена Османська імперія. Така активність царату змусила Британію, Францію, Сардинію і Туреччину об’єднати свої сили, щоб зірвати російські плани.

Цією ситуацією вирішили скористатися поляки — і в Парижі активізувалася діяльність їхніх емігрантів на чолі з Адамом Чарторийським, якого на Заході вважали «некоронованим королем» Польщі. А Міхал Чайковський під час Східної (Кримської) війни 1853-1856 рр. здійснив спробу реалізувати свій план відновлення Гетьманщини.

• Визначте протиріччя у планах Міхала Чайковського. Чому Британія та Франція їх не підтримали?

Міхал Чайковський (друге ім'я — Мехмет Садик-паша) народився на Волині в сім'ї шляхтича, яка мала давні родинні зв'язки з козацтвом. Він брав участь у польському повстанні 1830-1831 рр., після поразки якого емігрував до Франції. Згодом відбув із французькою дипломатичною місією до Туреччини. Там прийняв іслам та взяв ім'я Мехмет Садик-паша. Отримав дозвіл султана сформувати козацький полк із 1400 осіб і очолити його під турецьким командуванням. Цей полк досяг помітних успіхів у воєнних діях на Дунаї у 1854 р. Так, у лютому 1854 р. військо Садик-паші увійшло до Бухареста, згодом зайняло позиції по річці Прут і підійшло до кордону з Росією. Така дислокація полку була дуже зручною, оскільки Садик-паша планував підняти в Україні козацьке повстання, аби відновити автономну Українську козацьку державу під протекторатом Османської імперії в тих кордонах, які існували за часів гетьмана Петра Дорошенка, з обсягом прав, що їх мали під владою султана Дунайські князівства (Валахія, Молдавія). Але його плани не здійснилися, оскільки не вдалося здобути підтримки союзників, які боролися за Севастополь.

Ю. Коссак. Міхал Чайковський. Друга пол. XIX ст.

Європейські політики сподівалися, що розгортання українського національно-визвольного руху ослабить Російську імперію або навіть призведе до відокремлення від неї українських земель.

Відтак у 1879 р. Німеччина і Австро-Угорщина уклали союз, доповнений секретною військовою угодою, спрямованою проти Росії і Франції. Тоді ж правлячі кола цих країн упритул зайнялися українським питанням. Інтерес до України був економічним, зважаючи на динамічний розвиток її промисловості та родючі землі. Проте німецькі політики остерігалися розпочати війну проти Росії, а мирних способів для здійснення планів розчленування імперії не існувало.

Сучасник тих подій Іван Рудович розповідав: «На початку 1888 року війна Росії з Австрією здавалася неминучою... залізний канцлер Бісмарк краще всіх оцінив українське питання: щоб утримати рівновагу і мир у Європі, необхідно створити незалежну Україну. Відрив України був би найбільш важкою ампутацією для Росії».

Проте Іван Франко скептично ставився до австро-німецьких планів, з гіркотою зазначивши у львівському журналі «Правда»: «Боже мій, ось честь, ось радість для ягнят, що вовк ними цікавиться! ...Хто нами цікавиться в Європі, той робить це тільки з оглядкою на Росію і на те, як будуються його відносини з Росією. Потрібно Росії пригрозити — бух! — є на сцену русини, випливає київське князівство». Іван Франко не симпатизував Російській імперії, однак чудово розумів, що західні держави розігрують українську карту в своїх інтересах.

2. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. на українських землях

Приводом до чергового міждержавного загострення став конфлікт між православним та католицьким духовенством щодо володінь святими місцями в Палестині, оскільки Туреччина передала церкву у Віфлеємі під контроль Франції. У відповідь Росія висунула ультиматум з вимогою визнати російського імператора покровителем всіх православних Османської імперії. Султан не погодився на ці умови, і тоді російські війська вступили на територію залежних від Туреччини князівств Молдавії і Валахії.

Бойові дії між Санкт-Петербургом та Стамбулом (пізніше на боці Туреччини виступили Велика Британія, Франція та Сардинське королівство) увійшли в історію як Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр. У результаті бойові дії охопили значні території, призвели до величезних людських втрат і звели у прямому протистоянні провідні європейські держави.

• Визначте, якими були інтереси Російської імперії у зазначених регіонах.

На початку війни османська армія зазнавала значних поразок як на суходолі (Кавказ), так і на морі. Під час морської битви між російською і турецькою ескадрами в Синопській бухті у листопаді 1853 р. 8 кораблів чорноморського флоту під керівництвом адмірала Павла Нахімова знищили турецьку ескадру з 16 суден. Тому імператор Микола І розраховував на чергову швидку перемогу. Проте для Великої Британії та Франції такий сценарій був украй небажаним. Тож вони вступили у війну і висадили свій десант у Варні (нині — місто в Болгарії) і заблокували російський флот у Севастополі. Царат сподівався на допомогу прусського і австрійського монархів, яких він врятував під час революції 1848-1849 рр. Однак марно: російські дипломати повідомляли, що почалися переговори про створення антиросійської коаліції між Великою Британією, Францією, Австрією, Пруссією та Швецією. Відтак Австрія зосередила в тилу Дунайської армії значні військові сили, і вже у вересні 1854 р. землі Молдавії та Волощини окупували австрійці.

• Чому втручання Великої Британії та Франції у військовий конфлікт обернулося для Російської імперії катастрофою?

Після невдалих операцій у Балтійському морі британсько-французьке командування вирішило дати основний бій у Криму. Росія не мала залізничного полотна, щоб своєчасно доправити туди належну кількість військ, тож союзники планували здійснити лише одну масштабну сухопутну операцію на півострові. Їхній флот мав прикривати десант, а застарілі парусні кораблі Росії не становили для атакувальників будь-якої загрози.

У вересні 1854 р. союзники висадилися в районі Євпаторії. Почалося захоплення Півдня України. У першій великій битві на річці Альма росіяни зазнали поразки. Відступаючи, командувач армії князь Олександр Меншиков залишив напризволяще базу чорноморського флоту в Севастополі. Тож адмірали Володимир Істомін, Павло Нахімов та Володимир Корнілов організували оборону міста силами особового складу флоту. Щоб не пропустити кораблів союзників, у фарватері Північної бухти було затоплено 5 лінійних кораблів і 2 фрегати, екіпажі яких разом з артилерією обороняли Севастополь.

Однак спроби російської армії переломити хід подій були невдалими. Британсько-французька ескадра фактично заблокувала російські війська в Криму. Боротьба за Севастополь тривала 349 днів. Солдати і матроси тримали оборону в надскладних умовах. Підхід підкріплень, підвезення їжі, пороху та одягу були нерегулярними і недостатніми. Після того, як союзники захопили Малахов курган, захисники Севастополя відступили.

• Розгляньте ілюстрації на с. 144 і розкажіть про основні події війни.

І. Владіміров. Затоплення кораблів Чорноморського флоту на Севастопольському рейді. 1906

Ф. Рубо. Оборона Севастополя 1854-1855 рр. (фрагмент). 1901-1904

М. Бігер, А. Фор. Висадка військ союзників у Криму. Літографія. 1854

У березні 1855 р. помер цар Микола І. Його наступник Олександр II, розуміючи безперспективність продовження Кримської війни, розпочав мирні переговори. У результаті 30 березня 1856 р. було укладено Паризький договір. За його умовами Російська імперія втратила право мати військовий флот, фортеці і прибережні арсенали на Чорному морі. Також царат втратив вплив на Південну Бессарабію, Молдавію, Волощину та Сербію і відмовився від претензій на «захист» православного населення Османської імперії. Отже, план розширення впливу Російської імперії на Південь провалився. Поразка у війні продемонструвала економічну і військово-технічну відсталість Росії та нагальну необхідність соціально-економічних реформ.

• Підготуйте і запишіть 3-4 запитання, які розкривають ціну Східної війни для України.

Східна (Кримська) війна негативно вплинула на розвиток економіки Наддніпрянщини, а особливо Південної України, оскільки вона була прифронтовою зоною. Херсонською, Катеринославською та Таврійською губерніями просувалися війська, транспортували зброю та боєприпаси, а також поранених вояків. Відбувався безперервний рекрутський набір з Таврійської, Херсонської й Катеринославської губерній. А Бердянськ, Маріуполь, Генічеськ та інші міста у 1855 р. потерпали від регулярних обстрілів. У мешканців сусідніх губерній на потреби армії забирали тяглову худобу. До того ж погіршилася епідеміологічна ситуація.

Україна була змушена не тільки постачати людські ресурси для імперських армій, а й матеріальні засоби для ведення війни. Так, майже всі кораблі Чорноморського флоту було збудовано в Миколаєві, гармати виробляв київський завод «Арсенал», ядра для Чорноморського флоту постачав Луганський ливарний завод, зросли обсяги виробництва на Шосткинському пороховому заводі.

Значних втрат зазнав і Крим. Росіяни підозрювали татар у симпатіях до турецько-французько-британської коаліції, тому знущалися над мусульманським населенням. У той час багато ногайців і татар покинуло Крим, що негативно вплинуло на економіку півострова.

Східна війна стала для українців ще й братовбивчою, бо на боці Туреччини воювали формування колишнього Задунайського козацтва.

• Виконайте онлайн-вправу.