Всесвітня історія. Рівень стандарту. 11 клас. Полянський

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 15. Індія

Пригадайте

  • Пригадайте з курсу географії основні чинники, які визначають місце Індії у світі та регіоні, у міжнародному поділі праці, особливості структури індійської економіки, зовнішні економічні зв'язки. Як розвиваються міжнародні зв'язки Індії, зокрема з Україною?
  • Які характерні ознаки й принципи гандизму?
  • Які права здобула Індія за Британським парламентським актом 1919 р.?
  • Якими були причини, яких форм набували та яких результатів досягли кампанії громадянської непокори в Індії в 1920-1921,1930 та 1932 рр.?
  • Який зв'язок існував між трьома кампаніями громадянської непокори й Актом про управління Індією 1935 р.?

1. Утворення Республіки Індія та Пакистану

Під час Другої світової війни чимало індійців очікували поразки Великої Британії як запоруки звільнення своєї країни від британського панування. Тому поразка Японії, яку вважали тактичним союзником проти англійців, стала для провідної політичної сили країни — Індійського національного конгресу (ІНК) — сигналом для активізації дій. Тим більше, що ослаблена війною, заклопотана першими післявоєнними виборами до парламенту Британія була неспроможна на дії у відповідь.

Свідчення

• На які риси індійського національного характеру звертає увагу політик?

«Індії... потрібно вибратися зі своєї мушлі й брати активну участь у сучасному житті й діяльності. Так само очевидно й те, що справжній культурний та духовний розвиток не може ґрунтуватися на наслідуванні. ...Ми маємо думати про народ, його культура повинна бути продовженням і розвитком традицій минулого й водночас виражати його нові пориви та творчі прагнення».

Джавахарлал Неру, прем'єр-міністр Індії (1947-1954) (Открытие Индии. — М., 1955. — С. 621)

Поштовхом до масових антибританських виступів стали судові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив в окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Індійська громадськість сприймала Боса та його прибічників як борців за національну незалежність.

Однак ситуація була непростою й у самій Індії, де індуїсти й мусульмани не дійшли згоди щодо форми держави, яка постане після звільнення від британського колоніалізму. Для Мусульманської ліги найважливішим був релігійний чинник, тому вона ставилася до ІНК украй негативно. Проте саме ІНК очолив національно-визвольний рух у масштабах усієї країни.

У лютому 1946 р. в Бомбеї повстали моряки-індійці, що вкрай насторожило лейбористський уряд Британії. Команда корабля «Тальвар» («Меч») відмовилася виконувати накази англійського командування. Виступ моряків підтримало населення. Проти демонстрантів застосували зброю: майже 300 осіб було вбито, 1700 осіб поранено.

Уже на другий день повстання, коли ще не було відомо, як розвиватимуться події далі, британський прем'єр-міністр К. Еттлі оголосив про рішення уряду відправити до Індії спеціальну місію для переговорів про надання індійцям самоуправління. Місія прибула до Делі наприкінці березня й разом з віце-королем Індії А. Вейвеллом почала переговори з індійськими політичними лідерами.

На початку травня була опублікована «Біла книга про Індію» — декларація британської місії, у якій викладено план конституційного устрою країни. Після від'їзду місії ситуація в країні погіршилася через посилення ворожнечі між Мусульманською лігою та ІНК.

Різка полеміка завершилася відмовою Мусульманської ліги від будь-якого співробітництва з Індійським національним конгресом. Лідери ліги оголосили про початок боротьби за створення Пакистану (у перекладі «країна мусульман»), тобто за виокремлення мусульманських провінцій у самостійну державу. Ця боротьба перетворилася на погроми, улаштовані в багатьох районах Західного Бенгалу, Пенджабу, Біхару. Релігійна ворожнеча посилювалася ще й тому, що представники різних віросповідань належали до різних каст.

Під час дебатів у британському парламенті щодо надання Індії самоуправління ймовірність застосування сили проти індійців не обговорювалася. Політична ситуація в Індії переконала уряд у тому, що втримати контроль над країною малоймовірно. Кабінет міністрів не ризикнув відкладати виконання обіцянки К. Еттлі, розуміючи, що чим спокійнішою буде ситуація в момент передання влади, тим вищі шанси зберегти британський вплив у країні.

На початку липня 1947 р. був оприлюднений законопроект «Про передання влади в Індії», який журналісти назвали «планом Маунтбеттена» (за прізвищем нового віце-короля Індії). План передбачав поділ країни за релігійною ознакою на дві частини, кожна з яких одержить статус домініону: Індію та Пакистан. Передбачалося, що питання про входження провінцій до складу Пакистану вирішуватимуть місцеві законодавчі збори. Правителям князівств запропонували або приєднатися до одного з нових домініонів, або оголосити про свою незалежність. Законопроект був схвалений британським парламентом, двома найбільшими партіями Індії й 18 липня «Акт про незалежність Індії» підписав король Великої Британії Георг VI.

15 серпня 1947 р. Акт набув чинності й на політичній карті світу з'явилися дві нові держави: Індія та Пакистан. Обидві держави належали до Британської співдружності націй, що об'єднувала Велику Британію та її колишні колонії. Упродовж трьох років між двома новоутвореними державами було поділено князівства, які раніше утворювали Індійський союз: з десяток князівств відійшли до Пакистану, а понад півтисячі — до Індії. Розпочалося взаємне переселення: мусульмани перебиралися до Пакистану, а сикхи, індуїсти та ін. — до Індії. Переселення супроводжувалося погромами й пограбуваннями, загинуло півмільйона людей. На початку 1949 р. від рук фанатика загинув Махатма Ганді.

Свідчення

• Як Ви вважаєте, чи були повноваження, надані Індії, повноваженнями незалежної держави?

«Починаючи з 15 серпня 1947 р. в Індії будуть утворені два незалежні домініони — Індія та Пакистан. ...Генерал-губернатор кожного з незалежних домініонів матиме право від імені його величності давати згоду на будь-який закон, виданий законодавчою владою домініону, і трактувати положення якогось акта настільки широко, наскільки це допускають укази його величності».

З Акта про незалежність Індії від 18 липня 1947 р.

Установлення кордону між Індією та Пакистаном стало «міною сповільненої дії»: мусульманське населення одного з князівств (теперішній індійський штат Джамму й Кашмір) лише на четвертий день дізналося, що вони стали громадянами не мусульманського Пакистану, а індуїстської Індії, бо так вирішив магараджа (князь).

Восени 1949 р. було ухвалено конституцію Індії, а в січні наступного року країну проголосили республікою.

2. Внутрішня політика й зовнішньополітичний курс Дж. Неру

Наприкінці 1951 р. відбулися перші вибори до парламенту країни, на яких переміг ІНК. Партія Махатми Ганді та Джавахарлала Неру сформувала уряд Індії, який розпочав у країні широкі соціально-економічні перетворення. Упродовж ХХ ст., за винятком коротких періодів у 1970-х і 1980-х роках і декількох місяців у 1996 р., влада в Індії належала представникам династії Неру-Ганді.

Особистості

Джавахарлал Неру (1889-1964) — перший прем'єр-міністр Індії. Син відомого індійського адвоката. Здобув вищу освіту в Кембриджі (Англія). Повернувшись до Індії, працював в адвокатській конторі батька. У 1927 р. став головою ІНК; у 1946 р. — віце-прем'єром Тимчасового уряду Індії, а після здобуття країною незалежності — прем'єр-міністром, міністром закордонних справ та оборони.

Проблемою, яка потребувала нагального вирішення, була земельна. Дж. Неру запропонував урядам індійських штатів підготувати проекти аграрних реформ, спрямованих на обмеження поміщицького землеволодіння. Держава виплачувала землевласникам за відчужувану землю грошове відшкодування. Орендарі, які працювали на землі понад п'ять років, отримали право її викупу. У багатьох штатах прийняли закони, які обмежували орендну плату — не більше третини загального доходу. У результаті аграрних реформ майже 60 % поміщицьких земель мали нових господарів. Це послабило соціальне напруження в селах, пожвавило сільськогосподарське виробництво.

Відбувалися реформи й у галузі промисловості. Дж. Неру взяв курс на розвиток важкої промисловості, зокрема на створення металургійних і машинобудівних заводів у межах державного сектора економіки. Ці галузі щедро фінансував уряд, активно залучався іноземний капітал. Виник і поширився релігійний рух сикхів, які становили більшість населення штату Пенджаб. Радикальні організації сикхів виступили за відокремлення Пенджабу й утворення суверенної держави Халістан (буквальний переклад — «країна чистих»).

У зовнішній політиці уряд Індії проводив курс «позитивного нейтралітету», неприєднання до військово-політичних блоків. Індія намагалася впровадити ідеї солідарності незалежних народів Азії в боротьбі проти колоніалізму, підтримувати дружні відносини із сусідами. У 1954 р. Індія й Китай підписали угоду про торгівлю та відносини між тибетськими районами обох країн. Тут уперше було зафіксовано п'ять принципів мирних відносин («панча шила» — п'ять чеснот).

Дж. Неру був одним з ініціаторів скликання наступного року Бандунзької міжнародної конференції країн Азії та Африки в Індонезії. У підсумкових документах конференції втілилися принципи «панча шила», засуджувалися расова дискримінація та колоніалізм «у всіх його проявах як зло, яке потрібно швидко ліквідувати».

• Ознайомтеся з принципами «панчі шили». Якою мірою вони співзвучні з ученням М. Ганді?

У грудні 1961 р. індійські війська звільнили колонію Гоа на заході Індії від португальських колонізаторів. На початку 1960-х років погіршились індійсько-китайські відносини. Через репресії китайського керівництва проти національно-визвольного руху народів Тибету й ламаїстської релігії до Індії втік далай-лама та 20 тис. його прибічників. У жовтні 1962 р. поодинокі порушення кордону переросли у вторгнення китайської армії до гірських областей Індії. Індійська армія зазнала поразки, а війська КНР окупували частину території країни.

Після смерті Дж. Неру спалахнула індо-пакистанська війна. У квітні 1965 р. в районі Кашміру розпочалися прикордонні сутички, які у вересні переросли в справжні бої з використанням найновішої військової техніки. Радянський Союз, основний постачальник зброї для обох сторін, виступив посередником у досягненні миру. Прем'єр-міністр Індії та президент Пакистану підписали декларацію, у якій були викладені умови політичного врегулювання, що відкривали шлях до нормалізації індо-пакистанських відносин. Під час переговорів індійський прем'єр помер.

3. Індія за часів правління І. Ганді

Новим прем'єр-міністром стала донька Дж. Неру Індіра Ганді, яка керувала країною із середини 60-х років до середини 70-х років ХХ ст. Уряд І. Ганді провів певні соціально-економічні реформи. Зокрема, було націоналізовано 14 найбільших комерційних банків, установлено державний контроль над системою страхування, створено ряд фінансових установ для інвестицій у сільське господарство та промисловість. Надмірна увага, яку приділяла І. Ганді державному сектору промисловості за рахунок приватного сектора, зумовила на початку 1970-х років уповільнення темпів економічного розвитку країни. Великого значення набули заходи, спрямовані на заохочення аграрного підприємництва, зокрема «зелена революція» (посилене фінансування сільськогосподарського виробництва, упровадження прогресивних методів обробітку землі, поліпшення насіннєвого фонду тощо).

Особистості

Індіра Ганді (1917-1984) — прем'єр-міністр Індії. Донька Дж. Неру. Закінчила Оксфордський університет. Повернулася на батьківщину в 1941 р. У 1959 р. обрана головою правлячої партії «Індійський національний конгрес» (ІНК). Після смерті чоловіка в 1960 р. залишила цю посаду. У 1964 р. була призначена міністром інформації, а в 1966 р. обрана лідером ІНК і прем'єр-міністром.

«Зелена революція», особливо в районах зрошувального землеробства, сприяла зростанню продуктивності сільського господарства, самозабезпеченню країни зерном. Демографічний вибух, що відбувся в той час у країні, десятимільйонний потік біженців зі Східної Бенгалії, спричинений репресіями пакистанської влади, хронічне безробіття зумовили соціальну напруженість у країні.

Непростою була й зовнішньополітична ситуація. У 1971 р. Індія розпочала війну з Пакистаном. Воєнні операції завершилися через два тижні капітуляцією пакистанських військ. На території Східної Бенгалії утворилася нова держава — Народна Республіка Бангладеш. У 1972 р. було підписано індо-пакистанську мирну угоду. Завдяки перемозі Індії у війні зріс престиж уряду І. Ганді.

Під час виборів 1972 р. її партія домоглася значної переваги. Однак війна, хоча й короткочасна, спустошила державну скарбницю. Чимало програм уряду, зокрема й програма боротьби зі злиднями, залишилися без фінансування. Після націоналізації 14 найбільших банків Індії, консервативні лідери ІНК спробували виключити І. Ганді з партії. Партія розкололася на правлячий конгрес (І) та опозиційний конгрес (О). З погіршенням економічної ситуації та зростанням внутрішньої напруженості знизилася популярність І. Ганді. До того ж суд звинуватив її в незаконному отриманні депутатського мандата. У відповідь І. Ганді ввела надзвичайний стан і внесла зміни до конституції, які дали їй можливість зосередити владу у своїх руках. Невдоволення населення надзвичайним станом і прагненням уряду впровадити програму планування сім'ї призвели до поразки партії на виборах.

Відеосюжет «Індіра Ганді: історія правління дивовижної жінки в Індії» (укр.): https://youtu.be/h0pJR_QuOt8

На початку 1980 р. І. Ганді повернулася до влади. У внутрішній політиці вона зіткнулася з релігійними й етнічними конфліктами. Лідери терористичної групи разом зі своїми прибічниками захопили святиню сикхської релігії — Золотий храм у м. Амрітсарі. У червні 1984 р. І. Ганді віддала наказ армійським підрозділам увійти до Золотого храму. Загинула майже тисяча осіб, зокрема й лідери терористів. За декілька місяців, наприкінці жовтня 1984 р., Індіру Ганді вбили двоє сикхів з її особистої охорони. Прем'єр-міністром і лідером ІНК став її син Раджив Ганді. Він не планував бути політиком (працював пілотом на «Індійських авіалініях»), але смерть старшого брата не залишила йому вибору.

4. Індія на межі ХХ-ХХІ ст.

Наприкінці ХХ ст. жодна з індійських політичних партій не змогла здобути беззаперечну перемогу на парламентських виборах і сформувати однопартійний уряд. Утворювалися тимчасові коаліції, у яких помітну роль відігравали то ІНК (І), то націоналістична партія Бхараті Джаната. Улітку 1991 р. під час передвиборної кампанії було вбито Раджива Ганді. Ця трагедія, з одного боку, позбавила ІНК лідера, а з іншого — згуртувала партію. Того ж року ІНК (І) повернувся до влади, очоливши коаліцію, і сформував стабільний уряд. Після 1996 р. знову настав період політичної нестабільності; уряди часто змінювалися, дострокові парламентські вибори стали звичним явищем, а тому складно було реалізувати реформи.

У 2004 р. вибори сенсаційно виграла Партія конгресу (так називається ІНК (І) після розколу) на чолі з удовою Р. Ганді Сонею Ганді, італійкою за походженням. Саме С. Ганді була головним претендентом на посаду прем'єр-міністра, однак через агресивну кампанію проти приходу до влади «іноземки», вона відмовилася від посади, аби «зберегти єдність нації». Прем'єр-міністром став Манмоган Сингх. Коаліційний уряд — Об'єднаний прогресивний альянс (ОПА) — у липні 2008 р. пройшов випробування голосуванням про вотум недовіри й зміцнив свої позиції, зробивши ставку на сільських виборців. ОПА переміг і на травневих виборах 2009 р. М. Сингх став першим після Дж. Неру прем'єр-міністром, який, пропрацювавши повний термін, був знову призначений головою уряду.

Індійська економіка наприкінці ХХ — на початку XXI ст. переживала період стрімкого зростання. Завдяки високим річним темпам приросту економіки (8 %), накопиченню золотовалютних резервів (майже 140 млрд дол. США), стабільному ринку цінних паперів і на 20 % експорту, Індія стала привабливою країною для іноземних інвестицій.

Характерні прояви зростання економіки — це інвестиції в промисловість; помірний рівень інфляції, незважаючи на підвищення світових цін на нафту; збільшення експорту й імпорту (причому країна більше експортує, ніж імпортує); розвиток підприємництва в сільських районах; поліпшення соціального забезпечення населення. Індія посідає друге (після Китаю) місце у світі за обсягами виробництва продуктів харчування (харчова промисловість щороку дає майже 70 млрд дол. США прибутку). Економічному зростанню сприяють високі темпи промислового виробництва та будівництва.

Основу сучасної економіки Індії становлять такі галузі: коштовне каміння та ювелірні вироби; машинобудування; перероблення нафти, руди; мінерали та хімічна промисловість. Індія — найбільший у світі виробник молока, фруктів, бобових, кокосів і чаю, посідає друге місце за виробництвом рису та пшениці, четверте — за виробництвом кормового зерна. З 2005 р. Індія займається розвитком біотехнічних культур.

На початку другого десятиліття XXI ст. Індія була дванадцятою за економічним потенціалом країною у світі й третьою в Азії (після Китаю та Японії). Індія робить ставку на освічену молодь, яка володіє іноземними мовами. Сучасна Індія — потужний експортер інформаційного програмного забезпечення. Вона не копіює досвід Китаю, а торує свій шлях економічного розвитку. Індія не стала виробничим гігантом, орієнтованим на експорт, тому її економічне зростання менше залежить від кон'юнктури світових ринків. Незважаючи на негативну спадщину колоніалізму, країна має сильну демократію та парламентську форму правління.

Іноземні компанії приваблює низька вартість робочої сили. До того ж індійська рупія відносно вільна від державного втручання. Завдяки цим перевагам в Індії виникли великі сучасні компанії, здатні конкурувати на міжнародному рівні. Найвідоміший приклад — компанія «Tata Motors», яка перестала бути субпідрядником західних автомобілебудівників і сама купує іноземні компанії.

Водночас в індійському суспільстві ще зберігається суттєвий розрив у доходах між різними соціальними групами. З одного боку, понад 700 млн індійців живуть на декілька доларів у день, а з іншого — понад 50 млн осіб мають дохід від 4 до 20 тис. дол. США. Згідно з оцінками експертів, до 2025 р. середній клас в Індії зросте вдесятеро.

Вигідне географічне положення, розвиток економіки, зміцнення науково-технічного потенціалу забезпечили Індії поважне місце в міжнародній політиці. Наприкінці «холодної війни», особливо після введення радянських військ в Афганістан, Індія підтримувала СРСР, тоді як сусідній Пакистан — афганських моджахедів. У цей період були напруженими відносини Індії зі США та їхніми союзниками. Після виведення радянських військ з Афганістану проблему було усунуто.

Індія — лідер країн, що розвиваються, і Руху неприєднання. Країна зміцнює політичні й торговельні зв'язки зі США, Японією, Іраном, Китаєм, Європейським Союзом та Асоціацією держав Південно-Східної Азії. Також Індія бере активну участь у миротворчих операціях ООН.

Важливу роль у зовнішній політиці Індії відіграють відносини з Пакистаном. Після закінчення війни 1971 р., країни досягли певного прогресу на шляху до нормалізації відносин. У липні 1972 р. керівники Індії та Пакистану підписали угоду, за якою домовилися надалі врегульовувати розбіжності на двосторонніх переговорах. Через п'ять років між Індією та Пакистаном відновилися дипломатичні відносини.

У 80-і роки ХХ ст. відносини між ними знову погіршилися через події в Афганістані. Пакистан активно розробляв власну ядерну програму. Було сформовано спільну комісію, і в грудні 1988 р. прем'єр-міністри обох країн уклали пакт про ненапад і підписали угоди про культурний обмін і співпрацю в галузі цивільної авіації.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. переговори про статус Джамми й Кашміру відновилися. Індо-пакистанські відносини донині залишаються напруженими. Переговори, які періодично відбуваються між двома країнами, залишають надію на мирне врегулювання прикордонної проблеми.

• Яку, на Ваш погляд, думку намагався донести автор карикатури?

Американська карикатура. 1950-і роки

Текст під малюнком: «Агов, хлопці, терористи тут».

Україно-індійські дипломатичні відносини встановлено в 1992 р. Активно розвиваються науково-технічне співробітництво, торговельно-економічні зв'язки. Основні товарні позиції українського експорту до Індії: жири й олії рослинного походження; чорна металургія; ядерні реактори, котли та машини; добрива; продукти неорганічної хімії. Основні товари індійського імпорту в Україну: фармацевтична продукція; органічні хімічні сполуки; пластмаси та полімерні матеріали; чорні метали й вироби з них.

Основні події

Серпень 1947 р. — здобуття Індією незалежності.

Січень 1950 р. — проголошення Індії республікою.

Запитання та завдання

  • 1. Поясніть історичне поняття «панча шила».
  • 2. Розкрийте історичні передумови й обставини здобуття Індією незалежності в 1947 р.
  • 3. Охарактеризуйте внутрішньо- та зовнішньополітичний курс Індії в період правління Дж. Неру.
  • 4. Якими були пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики Індії в роки, коли прем'єр-міністром країни була І. Ганді?
  • 5. Поясніть витоки «кашмірської проблеми» в індо-пакистанських відносинах.
  • 6. Охарактеризуйте внутрішнє становище та зовнішню політику Індії наприкінці ХХ — на початку XXI ст.
  • 7. Складіть політичні портрети Дж. Неру та І. Ганді.