Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Полянський - Нова програма

§ 9. Російська імперія в першій половині XIX ст.

• У чому полягали особливості «освіченого» правління Катерини II?

• Які чинники гальмували розвиток мануфактурного виробництва?

1. Росія в першій чверті XIX ст.

У той час коли політичний устрій західноєвропейських держав змінювався в напрямі становлення парламентських форм правління та виборності, Російська імперія продовжувала залишатись останнім оплотом абсолютизму, а влада царя не обмежувалася жодними виборними органами.

Схема державного управління в Росії в першій чверті XIX ст.

В управлінні країною російський цар спирався на централізований і впорядкований бюрократичний апарат, створений ще в XVII ст.: міністрів, призначених царем радників, вищу знать і бюрократію. У країні звичним явищем була часта зміна складу уряду. Державна рада була дорадчим законодавчим органом, її члени призначалися пожиттєво. Виконавчий орган — Рада міністрів — мав дорадчі функції. Сенат, створений ще за Петра І, виконував функції Верховного суду, а сенатори, призначені пожиттєво царем, мали ознайомлювати громадськість з новими законами, тлумачити їх і контролювати виконання.

Цар Олександр І (1801-1825) на початку свого правління намагався справити враження реформатора: надав право купівлі землі представникам купецтва, міщанам, вільним селянам; узаконив право відпускати селян на волю за обопільною згодою поміщика й селянина; обмежив кріпосне право в Балтії; скасував право засилати селян у Сибір; розширив мережу шкіл з безкоштовною початковою освітою.

Великим випробуванням для Росії стала війна 1812 р. з Наполеоном, який на той час завоював майже всю Європу. У червні 1812 р. 600-тисячна багатонаціональна армія французького імператора вступила на територію Росії. Три російські армії перебували на значній відстані одна від одної (армія, розміщена на території України, узагалі не могла брати участь у війні, бо Наполеон не пішов в Україну). Дві російські армії, уникаючи вирішального бою з французами, почали відступати в глиб Росії й на початку серпня з’єдналися під Смоленськом. Тут російські війська зазнали поразки й мусили продовжити відступ.

Наприкінці серпня під селищем Бородіном, поблизу Москви, нарешті відбулася генеральна битва, унаслідок якої росіяни здали свою столицю французам, підпаливши її. Не дочекавшись від Олександра І пропозиції про укладення мирного договору, у жовтні Наполеон залишив Москву й переслідуваний російською армією почав відступати до західного російського кордону. Французи потерпали від лютих морозів, голоду й нападів російських партизанів. У грудні 1812 р. Олександр І видав маніфест про перемогу Росії. 1814 р. Наполеон був остаточно розбитий військами антифранцузької коаліції й зрікся французького трону.

Після війни 1812 р. в Росії настав період реакції. Було поновлено право поміщиків засилати селян у Сибір, заборонялася діяльність таємних організацій, почався контроль за друком (чимало видавництв було закрито), переслідували вільнодумство й ліберально налаштовану професуру в університетах.

А. Адам. Наполеон у палаючій Москві. 1841 р.

2. Суспільні рухи

Після закінчення війни стала очевидною величезна прірва в рівнях розвитку Росії та Європи. У другій половині свого царювання Олександр І фактично правив країною опосередковано, через свого помічника — реакційного генерала О. Аракчеева. З метою зменшення витрат скарбниці на утримання армії він створив поселення, у яких, крім військової муштри й суворої дисципліни, селяни змушені були займатися господарством для свого утримання. Це була найгірша форма кріпацтва.

Війна 1812 р., її підсумки, закордонні походи зумовили патріотичне піднесення в армії. Тривале перебування в Європі ознайомило частину російського офіцерства з європейськими ідейними течіями. Філософія Просвітництва й Французька революція на тлі російської кріпосницької дійсності сприяли зародженню ідеології декабристського руху. Повернувшись після походу в Європу в пригнічену кріпацтвом і аракчеєвщиною Росію, група офіцерів утворила «Союз порятунку». Організація з 30-50 осіб мала на меті знищення кріпацтва й ухвалення конституції.

У 1818 р. «Союз порятунку» був перейменований на «Союз благоденства», що проіснував три роки. Замість нього утворилися два таємні союзи: Північне товариство в Петербурзі й Південне товариство в Україні. Інша організація — Товариство об’єднаних слов’ян, що мало на меті створення федеративної республіки всіх слов’янських народів, об’єдналося з Південним товариством.

У листопаді 1825 р. раптово помер Олександр І. Ця подія стала сигналом для членів Північного товариства до повстання. 14 грудня 1825 р., у день прийняття присяги новому імператору Миколі І (1825-1855), у Петербурзі повстали окремі військові частини, у яких діяли члени Північного товариства. Його метою було не допустити до влади нового царя й домогтися скасування самодержавства. Вишикувавшись на Сенатській площі, майже 3 тис. заколотників, оточені урядовими військами, очікували наказу про подальші дії. Відсутність чіткого плану, зрада окремих керівників повстання й нерішучість повсталих призвели до краху. У результаті заколоту загинули понад 1000 осіб; керівників повстання стратили на шибениці; багатьох інших учасників повстання було ув’язнено, заслано в Сибір чи на Кавказ (там вони брали участь у Кавказькій війні).

Уже після того як повстання в Петербурзі зазнало поразки, на початку січня 1826 р. в с. Трилісах, неподалік Фастова на Київщині, повстала одна з рот Чернігівського піхотного полку, а потім і весь полк. Повстання очолив член Південного товариства Сергій Муравйов-Апостол. Повсталі зайняли м. Васильків, але не дочекалися підтримки інших військових частин. Через тиждень поблизу Білої Церкви повстанців оточили урядові війська й розстріляли з гармат. Керівників повстання згодом стратили чи відправили на заслання.

К. Кольман. Повстання 14 грудня 1825 р. на Сенатській площі. 1830-і роки

Після розправи над декабристами (від рос. назви місяця — декабрь) усе громадське життя Росії було поставлене під жорсткий контроль державою.

• Наскільки, на Вашу думку, може бути дієвою система державного управління, що ґрунтується не на правдивій інформаціі, а тільки на приємній для керівника?

«Що б я сказав на це імператорові?! Але ж я не дурень! Якби я почав говорити йому правду, він би мене викинув за двері, а більше нічого б із цього не вийшло».

З діалогу двох придворних аристократів щодо інформування Миколи І (История дипломатии. — М.: Политиздат, 1959. — Т. 1. — С. 645)

Проте й у цих складних умовах існували політичні рухи. У 1830-1840-х роках виокремилися три ідейно-політичні напрями: реакційно-охоронний, ліберальний і революційно-демократичний.

Принципи реакційно-охоронного напряму озвучив міністр освіти С. Уваров: самодержавство, кріпацтво й православ’я — найважливіші засади й гарантія від «потрясінь» і «смут» у Росії.

Ліберально-опозиційний рух був представлений громадськими течіями західників і слов’янофілів. Центральна ідея слов’янофілів — «особливий» шлях розвитку Росії. Вони закликали повернутися до допетровської патріархальності й «істинно православної віри».

Західництво виникло в 1830-1840-х роках у середовищі дворянства й інтелігенції. Основна ідея — спільність історичного розвитку Європи та Росії. Ліберальні західники виступали за конституційну монархію з гарантуванням свободи слова та друку, гласного суду й демократії. «Батьком» російського соціалізму був Олександр Герцен, який уважав осередком майбутнього суспільства селянську громаду.

Західники та слов’янофіли — представники двох основних напрямів російської громадської думки в 1840-1850-х роках. Західники виступали за розвиток Росії за західноєвропейським зразком, а слов’янофіли наполягали на особливому, відмінному від західноєвропейського шляху історичного розвитку Росії. Вони вбачали її самобутність у відсутності боротьби соціальних груп, у селянській громаді, православ'ї.

3. Росія — «жандарм Європи»

Після перемоги антифранцузької коаліції над Наполеоном уряди Європи (насамперед Росії, Австрії та Пруссії), згуртувавшись у Священний союз, активно боролися з революційними ідеями й національними рухами. Росія, за якою закріпилася назва «жандарм Європи», у першій половині XIX ст. продовжувала реакційну політику щодо багатьох європейських народів, зокрема й українського. На початку століття Україну було поділено на дев’ять губерній, що входили до трьох генерал-губернаторств на чолі з військовими генерал-губернаторами з необмеженими повноваженнями. Були зроблені спроби придушити будь-які прояви національної самосвідомості українців; політико-географічне поняття «Україна» було заборонено, а мову зневажали.

• Визначте, які ще, крім названих вище, антиукраїнські заходи вживалися російською владою та якою була їх мета.

«Поступово звужувалася сфера дії традиційного українського судочинства й права, аж поки в 1831-1835 рр. скасовано магдебурзьке право в Києві, а в 1842 р. — судочинство за Литовським статутом і запроваджено в усіх сферах систему російських законів і судів».

Іван Дзюба, український літературний критик і громадський діяч (Нагнітання мороку: від чорносотенців початку XX ст. до українофобів початку XXI ст. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. — С. 411)

Було ліквідовано греко-католицьку церкву на Правобережжі, цензура забороняла друкувати українською мовою проповіді. Також русифікувалися культура й освіта.

• Як, на Вашу думку, висловлювання російського імператора характеризує тогочасну політику щодо України?

«Це моє творіння [Київський університет], але я перший покладу на нього руку, якщо виявиться, що він не відповідає своєму призначенню й добрим планам уряду. А призначення університету — поширювати російську культуру й російську народність у спольщеній Західній Росії».

Микола І, російський імператор (Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. - С. 253-254)

На випадок повстання в Україні було розміщено російську армію, а також створено майже два десятки військових поселень.

Липнева революція 1830 р. у Франції, що покінчила з монархією Бурбонів, налякала Миколу І. Він мав намір відправити в Західну Європу російську армію, але повстання в Польщі 1830 р. перекреслило ці плани. Польська армія мала 50-60 тис. вояків, а Микола І зосередив проти неї майже 120 тис. солдатів. У лютому 1831 р. польська армія зазнала поразки й відступила. На початку вересня російські війська після дводенного штурму взяли Варшаву. Повстання було придушено. Після розгрому повстання Микола І знищив «даровану»

раніше польську конституцію. У листопаді 1831 р. він створив Тимчасовий уряд Польщі на чолі з генералом І. Паскевичем. Польський сейм (парламент) був знищений, особлива коронація російського царя у Варшаві скасована. У 1832 р. Польщу проголосили частиною Російської імперії.

• Визначте спільні ознаки в русифікаторській політиці щодо українців і поляків.

«Стратегія русифікації вдосконалювалася в боротьбі з польськими революціями. Після придушення повстання 1830-1831 рр. було закрито Варшавський університет, Політехнічний інститут та інші навчальні заклади. Шкільні програми було затверджено відповідно до російських. Скасовано викладання історії Польщі як окремого предмета, вона стала частиною курсу російської історії. Викладанню російської мови приділялося багато уваги, а знання її стало обов’язковим для чиновників, було запроваджено курси для її вивчення».

Іван Дзюба (Нагнітання мороку: від чорносотенців початку XX ст. до українофобів початку XXI ст. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. — С. 414)

Побоюючись виникнення в Європі революційних заворушень, Микола І прагнув зближення з Австрією та Пруссією, з якими підписав договір про взаємодопомогу в разі революції та воєн (крім воєн на Сході). По суті, це знаменувало відновлення Священного союзу. Росія стала об’єктом страху, ненависті й глузувань з боку ліберальної частини європейців, а сам Микола І здобув репутацію жандарма Європи. У 1846 р. Росія допомогла Австрії придушити повстання в Польщі. Але найвиразніше нова роль Росії проявилася в період європейських революцій 1848-1849 рр. Особливе занепокоєння в Миколи І викликали події в Австрійській імперії, де повстала Угорщина. Цар побоювався, що за прикладом Угорщини піде Польща, тому в Угорщину було направлено російські війська. Упродовж літа 1849 р. угорська армія була розбита й влада австрійського імператора відновлена. Росія виділила Австрії значні кошти для боротьби з визвольним рухом в Італії.

Придушення революцій в Європі розв’язало руки урядам європейських країн. Знову між ними загострилися суперечності, зокрема на Балканах і Близькому Сході.

4. Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.

Це було наймасштабніше в період між наполеонівськими війнами та Першою світовою війною (1914-1918) збройне зіткнення в Європі за домінування на Близькому Сході та в Середземномор’ї між Росією й Туреччиною та її союзниками: Англією, Францією й Сардинією.

Хоча назва війни безпосередньо пов’язана з українським півостровом, однак бойові дії відбувалися не лише в Криму, а й на Кавказі, на Чорному, Балтійському й Білому морях, навіть на Тихоокеанському узбережжі Росії. Це був глобальний конфлікт одразу на декількох фронтах. Війна розпочалася на Балканах і в Туреччині, а Крим опинився в її епіцентрі лише після висадки у вересні 1854 р. на півострів військ антиросійської коаліції.

Росія в Східній (Кримській) війні діяла переважно силами вояків-українців. Якщо лише взяти до уваги українські прізвища, то майже половину війська імперії становили солдати й офіцери українського походження, а матроси-українці — до 2/3 особового складу Чорноморського флоту.

Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.

Також це була перша війна, з якої журналісти завдяки телеграфу швидко надсилали до редакцій свої матеріали з описом побаченого на полі бою. Завдяки «Севастопольським оповіданням» став відомим російський письменник Лев Толстой.

Причиною війни було загострення наприкінці 1840-х років на Близькому Сході суперечностей між Англією й Францією, з одного боку, і Росією — з іншого. В умовах ослаблення Османської імперії Росія вирішила більше не зважати на міжнародну заборону на прохід військових кораблів усіх держав у мирний час чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.

Англія й Франція розраховували ослабити позиції Росії в Чорноморському регіоні. Туреччина плекала надію відновити за рахунок Росії свої зовнішньополітичні позиції на Чорному морі, зокрема на Балканах.

Приводом до війни став конфлікт між католицькою й православною церквами за право володіння «святими місцями» — ключами від Вифлеємського храму та Гробом Господнім у Єрусалимі. У конфлікті на стороні православних виступала Росія, а на стороні католиків — Франція, яку підтримала Велика Британія. У 1852 р. Росія в ультимативній формі зажадала від Туреччини визнати російського імператора покровителем усіх православних Османської імперії й відновити привілеї православної церкви в Палестині.

На першому етапі війни російські війська окупували дунайські князівства Молдавію та Валахію, а в жовтні Росія оголосила війну Туреччині. До квітня 1854 р. бойові дії велися між російськими й турецькими військами на Дунайському та Кавказькому фронтах. У цей період турецький флот зазнав поразки в Синопській бухті (листопад 1853 р.), а на Кавказі бойові дії були перенесені на турецьку територію.

Після провалу переговорів про посередництво Англії та Франції в російсько-турецькій війні ці країни разом з Туреччиною й Сардинським королівством утворили коаліцію проти Росії й оголосили їй війну.

Другий етап війни розпочався у вересні 1854 р. висадкою в районі м. Євпаторії 61-тисячного англо-франко-турецького десанту. Після розгрому на р. Альмі 34-тисячної російської армії в жовтні союзники розпочали облогу Севастополя, яка тривала 11 місяців.

В. Сімпсон. Британські кораблі в Балаклавській бухті. Літографія. 1855 р.

Головною базою французів стала Комишева бухта, а англійського флоту — Балаклавська. Англійці значно осучаснили бухту: вони збудували 13-кілометрову залізничну колію від Балаклави до Севастополя, облаштували набережну й оборонні редути (які збереглися донині). У Балаклаві був розташований головний шпиталь англійців, у якому про поранених активно піклувалась англійська аристократка Флоренс Найтінгейл — засновниця комітету Червоного Хреста.

У Севастополі героїчно відзначилися головний хірург оточеного міста Микола Пирогов і сестра милосердя, відома як Дата Севастопольська.

Контрудари російської армії з метою прориву кільця оточення довкола Севастополя виявилися невдалими, і черговий штурм міста наприкінці серпня 1855 р. завершився падінням фортеці.

Сили як коаліції, так і Росії були виснажені; війна на той час уже забрала життя півмільйона людей. Завершенням війни став Паризький конгрес 1856 р., у якому взяли участь Росія, Англія, Сардинія, Туреччина, Франція, а також Австрія й Пруссія — країни, що дотримувалися лояльного до коаліції нейтралітету. У ході конгресу наприкінці березня було підписано Паризький мирний договір.

Після поразки в Криму Росія опинилась у складному фінансовому становищі. Для виплати боргів і покриття збитків від війни вона змушена була продати США за декілька мільйонів доларів Аляску. Поразка Росії в Східній (Кримській) війні була поразкою російської зовнішньої політики, орієнтованої на Священний союз, на підтримку європейської реакції. Замість статусу великої європейської держави, на який претендувала Росія, вона отримала ганебну поразку, після якої мусила не тільки шукати нові орієнтири в зовнішній політиці, а і своє місце в Європі.

Флоренс Найтінгейл

Даша Севастопольська

Основні положення Паризького мирного договору 1856 р.

• Припинення війни між Росією, з одного боку, й Англією, Францією, Туреччиною та Сардинією з іншого;

• взаємне звільнення територій, захоплених у ході війни;

• амністія всім, хто був звинувачений у співпраці з окупантами (колабораціонізм);

• обмін військовополоненими;

• визнання незалежності й цілісності Османської імперії;

• Чорне море проголошувалося нейтральним і відкритим для вільної торгівлі;

• Росія й Туреччина мали вивести війська з Чорноморського узбережжя;

• Південна частина Бессарабії й землі в гирлі Дунаю приєднувалися до Молдови;

• Сербії й дунайським князівствам було надано внутрішню автономію.

Грудень 1825 р. — січень 1826 р. — повстання декабристів.

1853-1855 рр. — Східна (Кримська) війна.

1. Скориставшись схемою державного управління в Росії (с. 82) і рубрикою «Погляд сучасника» (с. 84), охарактеризуйте модель державного управління в Росії.

2. Які суспільні течії існували в Росії в першій половині XIX ст.? Поясніть, у чому, на Вашу думку, полягала основна відмінність у світоглядах західників і слов’янофілів.

3. Серед українців є прихильники як загальноєвропейського, так і особливого українського шляху розвитку. Чия точка зору видається Вам правильною? Аргументуйте Вашу позицію з цього питання.

4. Як Ви оцінюєте виступ декабристів: як революцію чи спонтанне повстання? Порівняйте дії декабристів з європейськими революціями XVIII—XIX ст.

5. Що означає термін «жандарм Європи»? Кого в першій половині XIX ст. називали «жандармом Європи»? Які європейські нації, на Ваш погляд, найбільше страждали від «жандарма Європи»? Аргументуйте відповідь.

6. Заповніть у зошиті таблицю за поданою формою.

Східна (Кримська) війна 1853-1855 рр.

Причини

Країни-учасниці

Основні події

Результати