Географія. Повторне видання. 8 клас. Пестушко

Розділ 1. Географічна карта та робота з нею

Тема 1. Географічна карта

ВАМ ЦЕ ПОТРІБНО, ЩОБ:

  • уміти користуватися навчальними картами, атласами та картографічними інтернет-джерелами;
  • описувати географічні об’єкти на карті, визначати напрямки, відстані, географічні, прямокутні координати й висоту точок на топографічних картах;
  • розуміти можливості використання у своєму житті сучасних географічних інформаційних і супутникових навігаційних систем, планів населених пунктів, навігаційних карт, схем руху транспорту.

§ 3. Зображення України в картографічних творах. Навчальні карти й атласи. Геоінформаційні та навігаційні системи

ПЕРШ НІЖ ЧИТАТИ, ПРИГАДАЙТЕ!

  • Що таке географічна карта та для чого вона існує?
  • Чим географічна карта відрізняється від плану місцевості?

Географічні карти як джерело інформації. Як ви вже знаєте, географічна карта - це зменшене, узагальнене зображення земної поверхні на площині, побудоване в певній картографічній проекції та масштабі.

З давніх часів географічні карти є дуже важливим джерелом географічної інформації. Їх використовують різні науки й багато видів господарської діяльності, вони є незамінними для вивчення розвитку та прогнозування різних явищ. Адже навіть найдокладніший словесний опис не зможе створити такої наочної картини розміщення різноманітних явищ і об’єктів на поверхні Землі, як це зображує звичайна географічна карта.

Вивчати географію також неможливо без різноманітних географічних карт. За їхньою допомогою формуються вміння орієнтуватися на місцевості, визначати азимут, складати та читати план місцевості й топографічну карту, користуватися масштабом, градусною сіткою, описувати за картою окремі об’єкти, форми поверхні, водойми, розселення різних етносів тощо. Розвивається вміння аналізувати карти та використовувати їх як джерело географічної інформації. Отож можна впевнено стверджувати, що загальні картографічні знання визначають рівень географічної і картографічної культури сучасної людини.

Зображення України в картографічних творах. Найвідомішим і найдавнішим таким картографічним зображенням є «Межиріч-карта», знайдена під час археологічних розкопок у Канівському районі Черкаської області. Це малюнок невеликої місцевості з елементом річки, рослинності (кущі, ліс), житла, що зображений на уламку бивня мамонта. Його вік становить 15-17 тисяч років (мал. 3).

Мал. 3. Межиріч-карта

Історія географії

Одним з давніх зображень території сучасної України є копія римської дорожньої карти Марка Агріппа IV ст., на яку нанесено територію від Британії до Індії. На ній зображено Чорне море, гирло Дніпра, Карпати, а також транспортні шляхи й назви племен, які проживали на цих територіях.

В античний період і період раннього середньовіччя територію України зображували в простих картографічних творах, які переважно виконували як малюнки. Значною подією в розвитку картографування українських земель було створення в XVII ст. карт, виконаних на основі інструментальних зйомок і топографічних вимірювань. Прикладом цього є видання 1648 р. в Данцигу Генеральної карти України масштабом 1:1 800 000, яку створив Боплан. На ній було зображено 993 населені пункти, 153 назви річок, острови, моря та інші географічні об’єкти.

З кінця XIX ст. розвивається тематичне картографування. Цьому сприяв розвиток природничих, економічних і соціальних наук. Створюються геологічні, кліматичні, демографічні, етнографічні карти, а також карти промисловості, сільського господарства, транспортних шляхів.

У другій половині XX ст. виходить з друку ряд тематичних атласів. Створюються багато шкільних краєзнавчих атласів окремих областей. Видаються загальні політико-адміністративні й загальногеографічні карти та карти окремих областей.

У роки незалежності в Україні продовжується розвиток картографічної справи, проводяться сучасні знімальні роботи щодо оновлення загальногеографічних і тематичних карт і створення нових їхніх типів.

Навчальні карти й атласи. Навчальні географічні карти використовують як наочні посібники для вивчення географії та інших дисциплін. Шкільні навчальні карти відрізняються від інших картографічних зображень детальністю й характером оформлення залежно від рівня підготовки і віку учнів.

Географічні карти виконують різну роль у навчанні. Стінні карти використовують усі учні класу, тому написи на них зроблені зазвичай великими літерами. Настільні ж карти призначені для індивідуальної роботи учнів у школі та дома, тому вони детальніші й менш генералізовані.

Географічні атласи - це систематизовані зібрання карт, які об’єднані певною ідеєю і виконані за єдиною програмою як цілісні твори. Їхньою особливістю є узгодженість, взаємодоповнюваність, внутрішня єдність карт, яка проявляється в зіставних способах зображення, проекціях, масштабах, генералізації, змісті та доцільності. Це дає змогу порівнювати окремі території, які зображено на картах атласу.

Географічні атласи, окрім карт, часто містять додатковий текстовий супровід, малюнки, фотографії, графіки, таблиці, діаграми, що дає змогу скласти повніше уявлення про певну територію. Для зручності пошуку потрібного об’єкта атласи можуть містити покажчики географічних назв.

Національний атлас України. Особливу групу географічних атласів становлять національні атласи. Це фундаментальне картографічне, комплексне, науково-довідкове видання, яке дає повне й цілісне уявлення про територію певної країни. У 2008 р. державне науково-виробниче підприємство «Картографія» випустило Національний атлас України - офіційне державне видання, у якому підібрано новітню інформацію про Україну. У цьому атласі є карти, що характеризують природні умови й ресурси України, екологічну ситуацію, населення, економіку, історію. Існує також його аналог в електронному вигляді (мал. 4).

Мал. 4. Національний атлас України

Електронні карти. Електронні карти - це окремий вид картографічних зображень, які формуються на основі даних цифрових карт і відображуються на різних засобах (монітор комп’ютера, дисплей смартфона або планшета, супутникового навігатора). Особливістю електронних карт є те, що вони існують лише в певний проміжок часу та, виконавши своє завдання, змінюються іншими.

Класифікація цифрових та електронних карт відповідає загальноприйнятому поділу звичайних карт за змістом і призначенням: цифрова загальногеографічна карта, цифрова тематична карта, цифрова топографічна карта, цифрова геологічна карта тощо. Електронні карти, так само як і звичайні, створюють у певних масштабах, проекціях, використовують відповідні умовні знаки.

Водночас з електронними та цифровими картами існують ще й електронні атласи. Вони хоча і є аналогами звичайних атласів, проте мають ряд переваг. Значно скорочується час на їхнє створення. Вони передбачають можливість анімаційного та мультимедійного супроводу інформації, а також використовувати як носії компакт-диски та інші мобільні пристрої.

Географічні інформаційні системи (ГІС). Це сучасна комп’ютерна технологія, що забезпечує збір, обробку й відображення просторової інформації про об’єкти навколишнього світу, а також події, які в ньому відбуваються. Ця технологія дає змогу переглядати й аналізувати різні дані, використовуючи електронні географічні карти, а також швидко працювати з великими обсягами даних і поєднувати їх з можливостями географічного аналізу, який нам надає карта (мал. 5). Цим ГІС відрізняються від інших інформаційних систем.

Мал. 5. Вікно програми однієї з ГІС (GRASS)

Перші картографічні інформаційні системи були розроблені в США, Канаді та Швеції ще в 60-70-ті роки XX ст. Нині виробництво ГІС - це велика індустрія, у якій працюють багато людей у різних країнах світу. Геоінформаційні системи є однією з найперспективніших інформаційних технологій у наш час. Сучасні комп’ютерна техніка та програмне забезпечення дають змогу використовувати їх у найрізноманітніших галузях людської діяльності, у наукових дослідженнях, економіці, політиці, освіті, екології та інших сферах життєдіяльності людини. Такі технології дають змогу аналізувати, моделювати та прогнозувати складні природні й суспільні явища (наприклад, стихійні лиха, техногенні аварії).

Залежно від галузі застосування й тематики ГІС поділяють на екологічні, навчальні, земельні, інформаційні, ресурсні, навігаційні та ін. Найчастіше їх використовують у геологічних і геоморфологічних дослідженнях, у розробці родовищ і видобутку різних мінеральних ресурсів, у природокористуванні та екологічному моніторингу. Важливою галуззю використання ГІС є проектування та будівництво транспортних шляхів і господарських об’єктів, створення даних про земельні, водні, лісові та інші ресурси й управління ними. Також ці технології застосовують у сільському, лісовому, водному господарствах, у дослідженні та прогнозуванні погоди, у торгівлі, маркетингу, у бізнесі, управлінні фінансами та банківській справі, у політиці та державному управлінні, у гарантуванні безпеки та під час надзвичайних ситуацій, у галузі охорони здоров’я тощо.

За охопленням території геоінформаційні системи бувають глобальні (масштаб 1:1 000 000 - 1:100 000 000), національні (часто це державні) (1:1 000 000 - 1:10 000 000), регіональні (1:100 000 - 1:2 500 000) та локальні (1:1 000 - 1:100 000).

Найвідомішими представниками програмних компонентів ГІС є продукти трьох американських компаній: Geomedia компанії Intergraph, ArcGIS компанії ESRI та інструментарій MapInfo компанії PitneyBowes. В Україні найпопулярніші дві останні, хоча Geomedia є універсальнішим і сучаснішим продуктом, адже дає змогу користувачу працювати з просторовими даними різних форматів, не перетворюючи їх, тимчасом як інші програми працюють тільки з власними форматами даних.

Одним з найвідоміших нині географічних інформаційних сервісів є програмний продукт компаній Keyhole та Google Планета Земля (Google Earth) (мал. 6). Ця програма через мережу Інтернет завантажує потрібні користувачу зображення земної поверхні у вигляді космічних знімків і топографічних карт. При цьому використовується тривимірна модель земної кулі, з урахуванням висоти над рівнем моря. Завдяки цій програмі можна спланувати маршрут і пройти його віртуально, знайти потрібний об’єкт за його координатами чи точно їх визначити. Також ця програма пропонує велику кількість додаткової інформації (текстової, фото, відео) про країни, населені пункти, пам’ятки природи та культури тощо.

Мал. 6. Програмний інтерфейс Google Earth

Супутникові системи навігації. Сучасні космічні технології глибоко ввійшли в наше життя. Супутникові системи застосовують для геодезичних вимірювань, спостереження за різними природними процесами в географічній оболонці, навігацією морських суден, літаків, автомобілів, персональною навігацією, господарською діяльністю людини та багатьма іншими сферами.

Історія розвитку космічних систем навігації розпочалась із запуску першого штучного супутника Землі в 1957 році. Нині супутникова система навігації (Global Navigation Satellite System - GNSS) - це електронно-технічний комплекс, який складається з космічного та наземного обладнання, яке використовують для визначення географічних координат, абсолютної висоти, а також різних параметрів руху (швидкості, напрямку, маршруту) для наземних, водних і повітряних об’єктів (мал. 7).

Мал. 7. Складові супутникової навігаційної системи

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

Користуючись геоінформаційною системою «Google Maps» https://www.google.com.ua/maps, знайдіть на цьому картографічному сервісі нашу державу, столицю та свій населений пункт.

Нині активну участь у створенні сучасних систем супутникової навігації беруть країни Європейського Союзу (проект Galileo), а також Україна, Китай, Ізраїль, Індія, Японія, Австралія, Республіка Корея та ін.

Важливим наслідком створення глобальної супутникової системи навігації стало створення GPS-навігації.

GPS-навігатори - незамінна в наш час річ для мандрівок і подорожей невідомими або маловідомими територіями (мал. 8). За їхньою допомогою можна швидко визначити своє місцезнаходження, обрати оптимальний маршрут руху з однієї точки в іншу, знайти адресу (населений пункт, вулицю, будинок) потрібного нам об’єкта, ознайомитися з параметрами маршруту (час подорожі, відстань, можливі перешкоди), масштабувати (змінювати розмір перегляду) карту. Сучасні навігатори можуть надавати голосові підказки під час руху та виконувати інші мультимедійні дії. Існують різні типи навігаторів: автомобільні, туристичні, спортивні, морські, авіаційні, універсальні (мал. 8). Усі вони працюють, використовуючи спеціальні навігаційні карти.

Мал. 8. Типи GPS-навігаторів: туристичний, автомобільний, морський

ГОЛОВНЕ

• Найвідомішим і найдавнішим картографічним зображенням території сучасної України є «Межиріч-карта» віком 15-17 тис. років.

• Перший варіант Генеральної карти України створив французький інженер і військовий картограф Гійом де Боплан 1648 року.

• Навчальні географічні карти використовують як наочні посібники для вивчення географії та інших дисциплін.

• Географічні атласи - це систематизовані зібрання карт, які об’єднані певною ідеєю і виконані за єдиною програмою як цілісні твори.

• Географічні інформаційні системи - сучасна технологія, що дає змогу переглядати й аналізувати різні дані, використовуючи електронні географічні карти.

ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

  • 1. З якою метою створюють географічні атласи? Що таке Національний атлас України?
  • 2. Укажіть особливості електронних карт.
  • 3. Дайте визначення ГІС та наведіть приклади використання ГІС-технологій.
  • 4. Як можна використати знання про геоінформаційні системи під час вивчення географії?
  • 5. Для чого існують супутникові системи навігації?