Підручник з Української літератури. 9 клас. Пахаренко - Нова програма

«Слово о полку Ігоревім»

Це найвизначніша пам’ятка всього прадавньоукраїнського письменства, одна з перлин світової культури. Буквально її назва перекладається як «Розповідь про похід Ігорів».

Історія віднайдення пам’ятки. 1787 р. відомий любитель і збирач старовини російський граф О. Мусін-Пушкін придбав у бібліотеці Спасо-Ярославського монастиря рукописний збірник. Це був список орієнтовно XVI ст. з якоїсь давнішої книги, яка була копією ще давнішої. У збірнику граф виявив ще не знану оповідь без назви про битву русинів з половцями на річці Каялі. Пізніше цей твір назвуть «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Ольгова». Знахідку вперше надруковано 1800 р. У 1812 р. під час пожежі в Москві оригінал пам’ятки згорів. У розпорядженні дослідників залишилися тільки копії, завбачливо зняті О. Мусіним-Пушкіним.

Окремі скептики досі намагаються довести, що «Слово...» є підробкою XVIII чи XIX ст. Проте давно вже існують переконливі докази автентичності пам’ятки. 1818 р. в книзі «Апостол», написаній 1307 р., було знайдено приписку, що майже цілком запозичена зі «Слова...». 1852 р. науковці відкрили пам’ятку літератури кінця XIV ст. — повість «Задонщина», яка написана під сильним впливом «Слова...».

Історична основа твору. Величезної шкоди Русі завдавали набіги кочовиків, особливо половців. Князі оборонялися, але малоефективно, бо не було між ними згоди.

1184 р. відбувся успішний похід великого князя київського Святослава, що об’єднав й інших князів. Ця серйозна перемога повинна була б надовго зупинити кочовиків від руських рубежів. Але двоюрідний брат чи син Святослава князь новгород-сіверський Ігор через бездоріжжя не встиг приєднатися до походу. Щоб довести свою хоробрість, князь Ігор з родичами та невеликим військом згодом сам вирушив у похід. Розвідка доповіла, що обстановка для війська несприятлива. Крім того, у той же час сталося сонячне затемнення, яке, за тодішніми уявленнями, віщувало нещастя. Та гордість не дозволила Ігореві повернутися.

10 травня 1185 р. відбувся перший бій, що завершився успішно для русинів, але на другий день вони зазнали нищівної поразки. Ігор та інші три князі потрапили в полон. Після цього половці знову знахабніли: напали на Переяслав, підійшли до Путивля, попалили чимало сіл.

Церква Параскеви П’ятниці. м. Чернігів. Кінець XII — початок XIII ст.

Половчанин Лавор (у поемі — Овлур) запропонував Ігореві тікати в Русь. Якось, коли варта заснула, полонені втекли. 11 днів ішов Ігор степом, ховаючись від погоні, доки дістався додому. Згодом князь не раз відплачував кочовикам нищівними походами за ту прикру поразку. Ці реальні події, засвідчені літописом, і стали історичною основою «Слова...». Проте автор цього твору, на відміну від літописців, розповідає не лише про окремі факти походу Ігоря, а й розмірковує над ними, над долею рідної землі.

За припущенням науковців, церква Параскеви П’ятниці була збудовано коштом князя Ігоря (який 1198 р. став князем чернігівським) на пам’ять про його щасливу втечу з половецького полону.

Автор «Слова...». Ім’я автора цього твору досі залишається невідомим. Однак уже сам текст багато говорить про свого творця: це міг бути лише видатний мислитель і політик свого часу, людина талановита й високоосвічена, яка мала досконалі знання з історії (у поемі описано події, що відбувалися в Русі-Україні впродовж 200 років, згадано імена більше сорока князів), воєнної справи, біології, географії, медицини, володіла мовами інших народів. Автор також добре знав тогочасну літературу та фольклор, про що свідчить символіка й художня манера «Слова...». Очевидно, він був родом з Чернігівщини або довго там жив (бо в мові твору чітко виявляються особливості говірки цього регіону України). Автор, напевно, був одним з учасників походу. Під свіжими враженнями від пережитого він і створив «Слово...». Поема народилася не раніше осені 1185 р. (тоді Ігор утік з полону) і не пізніше 1 жовтня 1187 р. (тоді помер галицький князь Ярослав Осмомисл, згадуваний у творі серед живих).

Науковці висувають різні гіпотези щодо особи автора. Дехто схильний думати, що поему створив великий князь київський Святослав Всеволодович, бо «золоте слово» цього героя твору й позиція автора цілком збігаються. Інші вважають, що автором міг бути чернець Вишатич або київський тисяцький Петро Бориславич. Задосить переконливою версією авторитетних дослідників Л. Махновця й С. Пушика, автором «Слова...» був галицький князь Володимир Ярославич (1151-1199) — син Ярослава Осмомисла, брат дружини й близький товариш Ігоря. Саме цим можна пояснити наявність у тексті багатьох слів-галицизмів.

Жанр і композиція. За жанром «Слово о полку Ігоревім» — героїчна поема.

Теорія літератури

Героїчна поема — це великий поетичний чи прозовий епічний твір про важливі історичні події, бойові подвиги чи небезпечні подорожі персонажів-героїв. Твори цього жанру виникають з фольклорного епосу й існують утому чи іншому вигляді майже в усіх літературах світу. Наприклад, індійські «Рамаяна» і «Махабхарата», грецькі «Іліада» й «Одіссея», римська «Енеїда», фінська «Калевала», німецька «Пісня про нібелунгів», французька «Пісня про Роланда», італійський «Звільнений Єрусалим» та ін.

• Завдання основного рівня. Торік на уроках зарубіжної літератури ви вивчали «Іліаду», «Енеїду» та «Пісню про Роланда». Чому вони за змістом є героїчними поемами?

«Слово...» складається з трьох основних частин.

I. Вступ, де автор обмірковує прийоми зображення подій і мету свого твору. Авторові подобається легендарний руський співець Боян. Але той, описуючи події, «растекашется мислію по древу» — надто красномовно й багатослівно прикрашав оповідь. Творець же «Слова...» не хоче наслідувати цю манеру, а прагне дотримуватися історичної правди, уникати зайвих вигадок і прикрас.

II. Головна частина — поетична розповідь про похід. Вона ділиться на такі епізоди: 1) виступ Ігоря в похід; 2) битва з половцями, поразка; 3) сум русинів, золоте слово Святослава; 4) плач Ярославни; 5) утеча Ігоря.

III. Закінчення — величання князя та дружини.

У творі переплітаються два плани: розповідний (похід, його поразка, полон і втеча Ігоря) і лірико-публіцистичний (звернення до віщого Бояна, роздуми про поразку русинів, плач Ярославни, «золоте слово» Святослава тощо). Вони об’єднуються наскрізним ідейним задумом.

Крім того, автор ніби навмисне затемнює зміст твору, часто важливі моменти не описує, а лише натякає на них (наприклад, побратим Ігоря, половець Овлур, з’являється у творі без будь-якої підготовки), не зрозуміло, де говорить сам автор, а де — його герої.

• Судження. І. Франко (видатний український поет): «При ближчім розгляді композиції “Слова о полку Ігоревім” переконуємося, що воно — не одноцільний твір, але дійшло до нас у пізнішій редакції, яка, порушивши текст первісної поеми про похід Ігоря, попротикала його вставками та відривками давніших пісень із XI віку».

Ідейно-тематична основа. Тема «Слова...» — похід князя Ігоря проти половців. Ідея — заклик до єдності руських князівств, до зміцнення Київської держави заради процвітання рідного краю. Вона звучала особливо животрепетно напередодні нищівної навали монгольської орди, яка через кілька десятиліть загарбає й поневолить роз’єднану Русь. Тому треба віддати належне мудрості й прозорливості автора.

• Завдання основного рівня. Чи актуальна, на ваш погляд, ідея «Слова...» сьогодні? Свої міркування докладно аргументуйте.

Образи твору. Головний образ твору — Руська земля. Усі помисли та дії героїв і самого автора спрямовані до неї. Цей величний образ автор розкриває різноманітними засобами: • живописними пейзажами увиразнює неповторність, красу рідного краю; • за допомогою топонімів (слів-назв місцевостей) показує неосяжність і велич Батьківщини (половецькі коні іржуть за Сулою, у Києві Святослав роняє «золоте слово», Карпати підперті залізними полками Ярослава Галицького); • земля Руська для автора й героїв жива, мов найдорожча людина. Не випадково оповідач постійно використовує уособлення, персоніфікації: «О вітре, вітрило! Чому, господине, так сильно вієш ти? Чому мечеш ти хановськії стріли на своїх легесеньких крильцях на моєї лади¹ воїв?»

О. Шупляк. Іду на ви. Святослав Хоробрий. 2014 р.

Отже, Руська земля в «Слові» — це й руський народ, і його славна історія, і рідні міста й села, і чарівна природа. Батьківщина для русинів — найсвятіше поняття.

Князь Ігор насамперед вирізняється хоробрістю й шляхетністю. Для нього характерна сувора, спокійна відвага та рішучість. Так, затемнення сонця віщує недобре, похід ще можна відкласти. Але безстрашний князь нехтує смертю й небезпекою. Честь і слава — головні рушії поведінки Ігоря. Звертаючись до дружини, він каже: «Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути».

Хоч автор і не ідеалізує героя — докоряє йому за нерозважність, недалекоглядність, надмірну гарячковість. І все ж хоробрість і патріотизм князя викликають захоплення, пошану до нього. Картина повернення Ігоря на Батьківщину осяяна радістю руських людей. У цьому образі виявляється доволі глибокий психологізм «Слова...»: автор змальовує боротьбу настроїв, почувань у душі героя. Скажімо, причину того, що Ігор вирушив у похід, навіть попри зловісний знак — затемнення сонця, автор пояснює так: «Запалила йому пристрасть дух та туга сквитувати великого Дону».

В особливо піднесеному тоні прославляється воєнна доблесть Ігоревого брата, князя Всеволода. Як буйний тур², б’ється він у передовому загоні. Всеволод, як і брат, шукаючи слави, готовий забути задля ратних подвигів і про батьківський престол князівський, і про милу жону свою. Зате про своїх бойових товаришів говорить з особливою теплотою й гордістю. Він — справжнє уособлення руського лицаря, мужнього й безстрашного захисника рідної землі.

• Завдання основного рівня. Роздивіться зблизька й здалеку картину-«двовзір» О. Шупляка. Якими засобами в обох її планах розкрито лицарський дух руського воїна?

Серед героїв поеми особливе місце займає Святослав, князь київський. Автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців. Перемога ця показана в епічних образах-гіперболах: Святослав «наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота».

Святослав єдиний з усіх сучасних авторові князів по-справжньому вболіває душею, бачачи князівські незгоди. Засуджуючи легковажну славолюбність Ігоря та Всеволода, він, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князям і намагається своїм закликом підняти всіх для нового походу проти половців.

¹ Ладо — божество кохання, світла, краси, миру, радості, веселощів, згоди та всілякого блага в праукраїнській міфології; тут — коханий.

² Тур — вимерлий у XVII ст. дикий бик, був дуже великий, вирізнявся силою й вільнолюбністю.

Київський князь поєднує риси могутнього полководця й мудрого політика. Автор явно ідеалізує цей образ навіть із деяким відступом від історичної правди. І це зрозуміло, адже Святослав представляє верховну владу, Київ як центр територіального й духовного єднання руських земель. А тому й постає він у творі мудрим правителем, як турботливий батько, печалиться недостойними ділами своїх дітей. Любов князя до співвітчизників, як і ідея твору, розкривається в його «золотому слові, зо слізьми змішаному». Тут Святослав палко закликає молодих князів об’єднатися у святій справі оборони Батьківщини: «А вступіть же, панове-браття, в золотеє стремено за кривду сьогочасну, за землю Руську, за рани Ігореві, хороброго Святославича!» Саме віщий сон і «золоте слово» Святослава в ідейно-смисловому й композиційному плані є центральним епізодом поеми.

• Завдання основного рівня

1. Прочитайте «золоте слово» Святослава в перекладі М. Рильського (http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/S/SlovoPolkIgor/MRylskij.html). Сформулюйте основну думку й аргументи цього заклику до руських князів.

2. Поділіть «золоте слово» на смислові фрагменти. Об’єднайтеся в пари й поставте один одному запитання за змістом кожного уривка.

Особливо поетично, ніжно змальований у творі образ Єфросинії Ярославни — дружини Ігоря. Самотньо тужачи на міській стіні за любим чоловіком, вона благає сили природи допомогти коханому, хоче зигзицею¹ полетіти, щоб обтерти криваві рани на його тілі. Ярославна в «Слові...» утілює любов, тугу, віру, саму Русь-Україну.

• Завдання основного рівня

1. Прочитайте переспів Т. Шевченка «Плач Ярославни» (див. у хрестоматії чи на сайті: http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev2142.htm) і роздивіться картину В. Перова. Яким постає образ Ярославни в цих творах? Які засоби — поетичні й малярські — його увиразнюють? Зверніть, зокрема, увагу на художні деталі.

2. Пригадайте вивчену недавно народну баладу «Ой летіла стріла». Якими мотивами й образами-символами вона перегукується з плачем Ярославни?

Художня мова твору. Орнаментальний стиль поеми найяскравіше виявляється в її мові. «Слово...» написане надзвичайно майстерно з художнього погляду:

1. У ньому безліч тропів (постійних епітетів, порівнянь, метафор, метонімій, тощо) — майже кожне слово чи образ має додаткове естетичне навантаження.

2. Цілу тканину твору наскрізь проймає символізм: багато картин не описано безпосередньо, а розкрито в символах (так, про поразку Ігоря говориться лише: «Впали прапори Ігореві... Тут не вистачило кривавого вина, тут сміливі русичі закінчили учту: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську»). Дійсність майже повністю зникає під серпанком символів («Ігор скочив горностаєм у комиш, білим гоголем на воду»). Іншим способом символізації є введення у твір «знаків» — снів, передчувань, зловісних віщувань майбутнього. Разом із символікою використано численні гіперболи, що переносять читача в якусь казкову, напівфантастичну дійсність.

¹ Зигзиця — так давні українці називали зозулю, іноді — чайку.

В. Перов. Плач Ярославни. 1881 р.

3. У «Слові...» чергується поетичний і прозовий текст. Мова вельми милозвучна, пересипана алітераціями й асонансами («се вітри Стрибожі внуки», «уже бо Сула, не течет сребреними струями»).

4. У поемі використовуються мотиви, образи, тропи українського фольклору: постійні епітети (сірий вовк, сизий орел, чисте поле, чорна хмара), традиційні порівняння («кричать вози опівночі, мов сполохані лебеді»), народнопоетичні символи, розгорнуті метафори (скажімо, битва зображується то як весільна учта, то як сівба чи жнива). Зіставмо два уривки — зі «Слова...» (1) і з української народної пісні (2):

1. Чорна земля під копитами

Кістьми була засіяна,

А кров’ю полита:

Тугою зійшло се по Руській землі!

2. Чорна рілля заорана, гей, гей!

Чорна рілля заорана

І кулями засіяна, гей, гей!

І кулями засіяна.

Білим тілом зволочена

І кровію сполощена.

• Завдання основного рівня. Перечитайте ще раз «золоте слово» Святослава та плач Ярославни. Проілюструйте на основі цих уривків щойно означені стильові особливості «Слова...».

У первісному тексті пам’ятки не було розділових знаків чи поділу його на абзаци, кожна літера писалася окремо. Тому в першодруці часом два слова подавали як одне, або, навпаки, одне — як два. Або ж дуже важко перекласти деякі прадавні слова. Через те з’явилися так звані «темні місця» «Слова...», які й досі намагаються розшифрувати науковці. Викликає полеміку, як мінімум, 41 такий випадок. Наприклад, у фразі «Заря свять запала» спричинило суперечки слово «запала». Одні дослідники розшифровують його як «погасла», «пропала», «сховалася». Отже, перекладають усю фразу «Зоря погасла» (або «зайшла»). Інші прочитують «запала» як минулий час від «запалала». Відповідно й переклад пропонують «Зоря зайнялася» (або «Зоря світло запалила»). Ще одна версія: «запала» — це «застала» (бо напередодні битви з половцями ніч була дуже короткою). Навіть ім’я Боян прочитується по-різному. Деякі філологи вважають, що в тексті під час багатьох копіювань випадково злилися частка бо з іменником Ян (адже співець Ян (Іван) згадується не раз і в літописах). Інші науковці дотримуються думки, що співця таки звали Боян (від руського «баяти» — оповідати), але також і Ян, Іван. Це, мовляв, було поширеним явищем тогочасного світу, коли одна особа мала два або й більше імен.

Переклади пам’ятки сучасною українською мовою побачили світ уже в 40-х роках XIX ст. Започаткували цю справу Михайло Максимович і Маркіян Шашкевич, Свої переклади й переспіви геніальної прадавньоукраїнської поеми залишили також Т. Шевченко («Плач Ярославни»), С. Руданський, Панас Мирний, Ю. Федькович, І. Франко, М. Зеров, М. Рильський та інші знані майстри слова.

Отже, у «Слові о полку Ігоревім» автор порушив найзлободенніші питання свого часу (подолання міжусобиць, необхідність національної єдності та захисту Вітчизни від зовнішніх ворогів, перемога ідей християнства над язичництвом тощо), а також вічні проблеми людського буття (патріотизм, глибинний зв’язок із рідною землею як моральні чесноти, єдність людини й народу, згубність гордині та ін.). Уражає також художня довершеність і самобутність поеми.

• Судження. Максим Рильський (відомий український поет): «Нетлінним увійшло “Слово о полку Ігоревім” у золоту скарбницю людства, бо таїть воно неув’ядної краси поетичні образи, бо вчить нас любити Вітчизну та її синів».