Підручник з Української літератури. 9 клас. Пахаренко - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Цикл «Давидові псалми» (1845)

Переконавшись в істинності своєї місії посередника між Богом і українським народом, Т. Шевченко наприкінці 1845 р. звертається безпосередньо до біблійних текстів — робить цикл переспівів псалмів.

Теорія літератури

Поетичний цикл (із грецьк. коло, колесо, обертання) — це група творів, що пов’язані однією темою, настроєм, місцем або часом написання.

Переспів — вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора. На відміну від перекладу, автор переспіву може змінювати ритм, трансформувати чи додавати нові образи.

Другий цар Ізраїлю Давид, який жив 1000 року до Різдва Христового, створив могутню імперію, заклав загальноізраїльську столицю Єрусалим. Давид належав до жорстокого світу марнославства, насильства й кровної помсти (за це так різко висловився про нього Т. Шевченко в «Кавказі»). Але водночас ця людина була духовно багата, обдарована й мудра. Найбільша його заслуга — створення біблійної книги псалмів — Псалтиря. Думки, почуття, одкровення, осяяння, пов’язані з бурхливими подіями свого життя, Давид переливав у пісні-молитви.

Цар Давид. Скульптура Н. Кордьє

Слово псалом (або «псальма») грецького походження, воно означає піснеспів у супроводі музичного інструмента (псалтеріона). Звідси — Псалтир (збірка псалмів).

У канонічному тексті Біблії вміщено 150 псалмів. 73 із них належать Давидові, решта — іншим авторам. Процес творення псалмів тривав з X по II ст. до н. е.

Псалми наскрізь пройняті східним (орієнтальним) світосприйманням, метафорикою, фразеологією, що вражає, навіть часом відштовхує. Як, наприклад, постійні благання псалмоспівців до Бога, аби він помстився ворогам. Пояснити ці місця можна тим, що на Сході прокльони сприймали як традиційну усталену групу слів (фразеологізми): їх промовляли з пристрастю, але не вдумувалися в дослівне значення.

Бога в псалмах наділено людськими почуттями: він може бути гнівним, ревнивим, вороги його завіту йому осоружні. Автори звертаються до Творця так, як один до одного: «обернися домене», «зверни очі свої», «не барися» тощо. Усе це зумовлено основною метою псалмоспівців — збудити й постійно підтримувати в людях довіру до Бога, здатність і бажання щиро з ним спілкуватися.

Псалми не раз проказував Христос під час свого земного життя. Навіть останні його слова на хресті — з псалма: «У руки Твої віддаю дух мій».

Споконвіку Псалтир був в Україні однією з найпопулярніших книг. За ним учили в школах грамоти, його читали в родинах у неділі й свята. Лірники складали за мотивами псалмів «духовні вірші» (або псальми) і виконували їх разом з думами й піснями. Ці лірницькі твори справили великий вплив на збірку Г. Сковороди «Сад божественних пісень».

Отже, Шевченко з раннього дитинства часто чув і добре знав псалми — слухаючи вдома та від лірників, навчаючись у школі за ними читати, захоплюючись писаннями Сковороди. У безвиході навіть заробляв ними на прожиття.

Т. Шевченко (уривок з повісті «Княгиня»): «Я знав майже весь Псалтир напам’ять і читав його (як казали слухачі мої) виразно, себто голосно. Унаслідок такої моєї вдатності не був у селі похований жоден покійник, над яким би я не прочитав Псалтир. За читання Псалтиря я одержував книги й копу грошей (50 копійок. — В. П.). Гроші я віддавав учителю як його прибуток, і він уже від щедрот своїх виділяв мені п’ятака на бублики, і це було одним джерелом мого існування».

1843 р. княжна Варвара Рєпніна, котра стала справжньою духовною посестрою Т. Шевченка, подарувала йому Біблію, яку він завжди возив із собою й часто читав. Коли в жовтні 1845 р. поет, застудившись у дорозі, лежав хворий у свого знайомого в Миргороді, і не мав під рукою ніяких книжок, то виручала тільки Біблія. Можливо, саме в ті дні були задумані переспіви, у грудні ж роботу над ними було вже завершено.

Зі 150 псалмів поет відібрав десять: 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149 - зосередив увагу на тих текстах, у яких розкриваються найважливіші істини, звучать найзлободенніші для його епохи мотиви, які, зрештою, відповідають його переживанням і сумнівам.

У той час митець настирливо шукав основу для свого вже сформованого світогляду й не знаходив її в жодній тогочасній ані філософській, ані політичній теорії. Знайшов лише в Біблії, зокрема в псалмах. Ритмізовану прозу псалмів поет передав віршем, що зробило тексти мелодійнішими, художньо досконалішими.

1 псалом описує дві дороги, які завжди простилаються перед людиною: щасливу дорогу праведних і злощасну грішних. У цьому псалмі розкривається ідеал старозавітної віри: людина, що не йде на жоден компроміс зі злом. Також тут утверджується ідея про кінцеву безперспективність зла, безвір’я. Зло є дорогою в нікуди, у провалля.

Текст псалма є зразком досконалої риторики: побудований на антитезі. Духовна сутність і доля обох героїв-антиподів розкриваються за допомогою розгорнутих порівнянь: праведник — плодоносне, вічнозелене дерево; безбожник — розвіювана вітром полова.

У Шевченковому переспіві цілком зберігається ідея оригіналу, наскрізна антитеза, образність, зокрема порівняння. Лишень дещо конкретизується, проясняється зміст. У всьому циклі цей псалом виконує функцію основоположного вступу — він констатує основний закон буття. Усвідомлення цього закону дає змогу поетові залишатися собою, зберігати праведність душі в цьому лукавому, злому, лютому світі.

Прочитайте також переспіви 43, 52, 132, 136 псалмів. Які проблеми в них розкрито, за допомогою яких символів і художніх засобів?

Виразний підсумок усього Псалтиря, а відтак і Шевченкового циклу — 149 псалом. Це — прославлення справедливого Бога, подяка праведника Творцеві за підтримку. Тут передається почуття схвильованості, несказанного душевного піднесення вірного1, що після болючих розчарувань, тяжких випробувань і сумнівів відчуває нарешті присутність і ласку Бога.

Псалом також демонструє національну гідність і згуртованість єврейського народу. Псалмоспівець мислить себе невіддільною часткою своєї нації, щиро радіє її успіхам і просить у Бога покари для її ворогів.

Роблячи переспів, Т. Шевченко піднісся від конкретно національної проблематики до загальнолюдської. У творі виражене поетове передчуття справедливого останнього Суду Божого, що обов’язково настане, остаточно знищить зло й встановить рай на землі. Зло тут уособлюється в традиційному для Т. Шевченка образі царя (як синоніма поневолення, насильства), добро, вселенська гармонія — в образі «слави преподобних».

Деякі дослідники твердять, що вірш «Якумру, то поховайте...» — останній, уже не переспіваний, а авторський псалом циклу. Тим паче, і в збірці «Три літа» автор розмістив передостанніми «Давидові псалми», а зразу за ними, останнім, цей вірш. Порівняйте «Як умру, то поховайте...» з переспівами 43 і 149 псалмів. Що спільного й відмінного в цих творах?

1 Вірний — той, хто глибоко, щиро вірить у Бога.

• Завдання основного рівня. Перечитайте слова П. Куліша (епіграф). Як ви тепер розумієте їх зміст?