Симфонія «Сковорода»

Серед поем митця найфундаментальнішою вважають симфонію «Сковорода», яку він писав протягом усього свого творчого життя, але так і не завершив. Така увага невипадкова, адже душевний світ П. Тичини був дуже спорідненим зі світом Г. Сковороди. Але якщо вчитель не проміняв пастушої сопілки на роль «придворного поета», то учень зробив навпаки, відтак не міг уже претендувати на епітафію: «Світ ловив мене, та не впіймав». Й, очевидно, з болем усвідомлював це. Той біль і не давав закінчити поему, а може, жевріла ще надія повернути на шлях Г. Сковороди.

Творчість Г. Сковороди справила значний вплив на нову українську літературу. Письменниками-«сковородинцями» були вже її зачинателі І. Котляревський та Г. Квітка-Основ'яненко. Мислитель відіграв помітну роль і у творчості романтиків: М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Гоголя. П. Тичина також у багатьох творах веде духовний діалог з Г. Сковородою, особливо в збірці «Замість сонетів і октав» (1922) і в згаданій поемі.

Перший, неповний, варіант цього твору написано в 1920-1922 рр. У ньому передано дух періоду національно-визвольної поразки.

Цілком новаторський жанр симфонія — це великий оркестровий музичний твір, що складається зазвичай з чотирьох рівнозначних частин, які мають відмінну тональність залежно від того, як вони розміщені. П. Тичина видозмінює цей музичний жанр поетичними засобами. Новаторська форма зумовила вже композицію поеми — вона складається з чотирьох відмінних за тональністю та настроєвістю частин.

Особлива, теж експериментаторська ритміка поеми вибудувана на суголоссі тонічного вірша (у якому ритм досягається рівномірним повторенням наголошених складів) і верлібру.

У центрі твору — образ Сковороди. Автор наділяє його рисами людини праведної, яка живе в порозумінні із самим собою. Ми бачимо мудреця, який іде до саду з ранковою молитвою, цілує квіти, гладить трави, протирає росою очі, дякує за насолоду служити людям і Богові. Проте головне його божество — нібито сама природа (це концепція т. зв. пантеїзму, до неї атеїстична влада ставилася поблажливіше, ніж до послідовної релігійності).

Разом з основним образом на початку симфонії постає і юна пастушка Маринка: герой познайомився з нею тоді, коли жив на пасіці. Її доля - не з щасливих: натерпілася і від пана, і від людей. Знаючи про брата дівчини, який є повстанцем, захищає знедолений народ, ліричний герой охоплений сумнівами: варто жити суто духовним, зосереджуватись на собі та вічності чи активно боротися зі злом, «бо де ж гармонія, / як справедливості нема?».

І тут автор використовує на риторику комуністичної доби: пробує модернізувати мандрівного філософа, відсторонивши від проблематики морального самовдосконалення людини й навернувши до класової боротьби, нібито єдиної панацеї від усіх (у тому числі й моральних) соціальних вад. Отже, тичинівський Сковорода вийшов пантеїстом і марксистом водночас. Та найголовніше не це — душу героя весь час терзають сумніви, тіні минулого та жахливі видива майбутнього. Такою була й душа автора.

• Завдання основного рівня

Уважно прочитайте поему. Доведіть, використовуючи текст, що це — афористичний та символічний твір. Зосередьтеся на третій, кульмінаційній, частині. Розшифруйте її символіку.

Ще далекого 1924 р. йому присвятив свій вірш Є. Маланюк — також видатний поет тієї епохи, який до кінця життя залишився вірним Україні, боровся за її волю зі зброєю в руках, а потім багато десятиліть в еміграції — словом. У цьому посланні — оцінка й епохи, і незрівнянного генія Тичини, і його духовної катастрофи: «На межі двох епох, староруського золота повен, / Зазвучав сонценосно твій соняшно-ярий оркестр, — / І під сурму архангела рушив воскреслий човен, / І над гробом народу хитнувсь кам’яний його хрест... / Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне. / О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о, ні! — / Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне, / Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні. / Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось... / І бездонним проваллям дихнула порожня луна. / ...від клярнета твого — пофарбована дудка зосталась... / ...в окривавлений Жовтень ясна обернулась Весна».

П. Тичина все життя пам'ятав цей гіркий вірш, але тільки незадовго до смерті зізнався в цьому молодшому літературознавцеві з-за кордону в рідкісну мить відвертості: «Він (тобто Маланюк. — В. П.) єдиний мене розумів, він єдиний сказав мені правду... Так воно й сталося... Від кларнета мого пофарбована дудка осталась... Усі мені кадили (тобто лицемірно, нещиро хвалили. — В. П.), а він один сказав мені правду».

Ще болючішим докором прозвучала присвята іншого поета, якого П. Тичина вважав своїм літературним учителем — Олександра Олеся:

І ти продався їм, Тичино,

І ти пішов до москаля?

О, бідна мати, Україно,

В журбі головонька твоя.

В кривавім морі по коліна

Стоїть без сорому в очах

Поет, колишній наш Тичина,

І прославляє смерть і жах...

І все ж, незважаючи на офіціозні маски, митець до кінця днів залишався світлою, чуйною, милосердною душею. При найменшій нагоді намагався використовувати свої високі посади й авторитет, щоб допомагати людям. Після війни став на захист тих учителів, які працювали в школах під час окупації чи були насильно вивезені до Німеччини (комуністична влада вважала й це злочином). Клопотався про долю безвинно заарештованих. Колишнім політв'язням, які поверталися з більшовицьких концтаборів, таємно допомагав грошима. Усіляко підтримував і заохочував до творчості обдарованих дітей та молодь. 1958 р. пішов з посади голови Верховної Ради УРСР (формально найвищого поста в Україні), бо відмовився підписати закон про двомовність, як того вимагала компартія.

Особливо багато зробив П. Тичина для розширення й зміцнення міжнародних взаємозв'язків нашого письменства. Знаючи французьку й старогрецьку мови, опанувавши вірменську, не раз звертаючись до тюркських і грузинської мов, багато працював на терені перекладацтва, збагативши українське письменство набутками інших літератур.

До кінця життя митець зберіг у собі ніжність — майже дитячу, що її дорослі чоловіки втрачають. Він умів плакати, навіть будучи міністром. Якось хотів зняти віником павутину, побачив там вагітну павучиху й вигукнув: «Як можна, вона ж мати!» Одного разу рано встав до роботи, подивився, а на книжках спить метелик. І П. Тичина не зміг працювати, бо не хотів будити метелика. Він відчував усе, що живе, по-особливому. Уважав, що кіт, який спить, дивиться на нас із висоти пташиного польоту, а метелик уміє читати.

Геніальний та трагічний поет відійшов у вічність 16 вересня 1967 р.

Нині стає зрозуміло: поразка й трагедія зрілого П. Тичини не затінили осяянь, здобутків і перемог його молодих літ. Його ідея світлоритму, поетичні шедеври, патріотичні переконання, епохальні передбачення пройшли випробування часом, живуть і наповнюють душі нових і нових читачів вічною рятівною мелодією космічного оркестру.

• Завдання основного рівня

1. Послухайте живий голос поета — уже в зрілому віці він читає вірш, яким колись розпочинав свою творчість (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=kn0LqPTy5ZI). Як мелодика, темп, інтонації характеризують мовця?
2. Прочитайте документальну повість М. Павленко про поета «Хлопчик-камертон» у кн. «Райдуга в решеті (Історія епохи крізь призму дитинства видатних українців)». — Тернопіль, 2014 (або http://www.rulit.me/books/zhittya-vidatnih-ditej-read-381341-1.html). Доповніть матеріал підручника відомостями про П. Тичину, які вас найбільше вразили.

• Судження

Василь Барка (видатний український письменник ХХ ст., політемігрант): «Тичина-кларнетист, можливо, був найвизначніший лірик світу у свої “класичні” роки (1914-1924). Він синтезував мистецький досвід світового письменства, з не знаною доти красою метафоричного вислову... піднісши душевні скарби українського народу на вселенський світлокруг життьовий. Для чого Бог покликав цього чоловіка у світ? — для усправедливлення; хоча потім цей чоловік зруйнувався правдою, але покликання сповнив попереду».

Підсумовуємо вивчене

1. Які риси внутрішнього світу П. Тичини виявляють факти його біографії?
2. Які визначальні прикмети кларнетизму як художнього стилю поета?
3. Охарактеризуйте світосприймання митця. Розкрийте суть символів космічний оркестр і соняшні кларнети.
4. Якою постає українська революція в поезії молодого Тичини?
5. У чому виявляються поетична майстерність і неповторність інтимної лірики митця?
6. Як склалася життєва та творча доля П. Тичини після духовної капітуляції?
7. Доберіть картину чи музичний твір українського або зарубіжного художника (музиканта) до одного з вивчених віршів П. Тичини.

Зміст

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України