Підручник з Біології і екології (рівень стандарту). 11 клас. Остапченко - Нова програма

§ 49. ЧЕРВОНА ТА ЗЕЛЕНА КНИГИ УКРАЇНИ. ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД УКРАЇНИ

Пригадайте, які функції виконують Червона книга МСОП, Європейський Червоний список? Які є типи природоохоронних територій? У чому полягає екологічний моніторинг? Які види належать до реліктових та ендемічних? Які функції Всесвітнього фонду природи?

Охорона рідкісних і зникаючих видів тварин, рослин і грибів здійснюється за допомогою створення відповідної правової бази, зокрема Червоних книг (списків), а також природоохоронних територій (заповідників, національних природних парків тощо).

Червона книга України. Перше видання Червоної книги України (ЧКУ) побачило світ у 1980 р., наступне - у 1994 (тварини) і 1996 (рослини і гриби) роках, третє - 2009 р. (мал. 49.1). У 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Положення про Червону книгу України», а в 2002 р. - Закон України «Про Червону книгу України». Згідно із цим законом питання, пов’язані з охороною, використанням та відтворенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів (і підвидів) тваринного і рослинного світу, занесених до ЧКУ, регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про захист тварин від жорстокого поводження» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із законодавством України кожні 10 років має виходити нове видання ЧКУ.

Мал. 49.1. Червона книга України (третє видання): 1 - тваринний світ; 2 - рослинний світ

Запам'ятаємо

Види тварин і рослин, занесені до Червоної книги МСОП або Європейського Червоного списку, які трапляються на території України, заносять до ЧКУ або надають їм інший особливий статус відповідно до законодавства України про охорону та використання тваринного і рослинного світу.

Завдання: на офіційних державних сайтах ознайомтеся із Законом України «Про Червону книгу України»; об’єднайтеся в групи та проаналізуйте статті 3 і 4 цього Закону.

Мал. 49.2. Види тварин і рослин, занесені до ЧКУ: 1 - тюлень-монах (зниклий); 2 - першоцвіт борошнистий (зниклий у природі); 3 - боривітер степовий (зникаючий); 4 - сосна кедрова європейська (вразливий); 5 - язичок зелений (рідкісний) (завдання: прочитайте в ЧКУ розширену інформацію про кожен із цих видів, доповніть цей перелік)

У ЧКУ про кожний із занесених до неї видів зазначені такі дані: категорія, до якої цей вид віднесено, основні місця знаходження, чисельність у природі (у тому числі - і за межами України), її зміни, відомості про розмноження або розведення в неволі, заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для охорони, джерела інформації. Також надані картосхеми поширення та фотографії (або малюнки) цього виду. Нині триває робота з підготовки нового, четвертого видання ЧКУ. Усі питання щодо наукового забезпечення ведення ЧКУ, редагування відомостей, занесених до неї видів тварин, рослин і грибів визначає Національна комісія з питань Червоної книги України.

Запам'ятаємо

Червона книга України - анотований та ілюстрований перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів і підвидів тварин, рослин та грибів, що мешкають на території нашої країни та підлягають охороні.

Види тварин, рослин, грибів і лишайників, занесені до третього видання ЧКУ, віднесено до наступних категорій (мал. 49.2):

  • зниклі: види, про які після неодноразових пошуків у можливих місцях поширення відсутня будь-яка інформація;
  • зниклі в природі: види, які збереглися лише у спеціально створених умовах;
  • зникаючі: види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах;
  • вразливі: види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих;
  • рідкісні: види, популяції яких невеликі і їм загрожує небезпека;
  • неоцінені: види, які можуть найближчим часом бути віднесені до категорій зникаючих, вразливих чи рідкісних;
  • недостатньо відомі: види, про які немає повної й достовірної інформації.

Зелену книгу України уперше в світі розробили фахівці України. У ній наведено рідкісні і типові рослинні угруповання, які потребують установлення особливого режиму їх використання. Ведення Зеленої книги України здійснюється згідно з «Положенням про Зелену книгу України» (2002).

Запам'ятаємо

Зелена книга України - офіційний державний документ, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних і типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Вона є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань.

Цікаво знати

Ідею створення Зеленої книги започатковано в монографії «Зелена книга України: рідкісні, зникаючі та типові, що потребують охорони, рослинні угруповання», яка вийшла за редакцією академіка НАН України Ю.Р. Шеляг-Сосонка (мал. 49.3).

Мал. 49.3. Шеляг-Сосонко Юрій Романович (народ. 1933 р.): видатний український геоботанік, академік Національної академії наук України, професор, засновник геоботанічної школи України

Природно-заповідний фонд України (ПЗФ) згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд» складають ділянки суходолу і водойм, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну тощо цінність для збереження різноманіття ландшафтів, генофонду видів, підтримання екологічного балансу.

До ПЗФ України належать: біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Серед заповідників України особливе значення мають біосферні: Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський, Дунайський, Чорнобильський радіаційно-екологічний (таблиця 49.1). Ця категорія заповідників має міжнародне значення і створюється з метою збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери і здійснення екологічного моніторингу. У біосферних заповідниках реалізуються міжнародні наукові і природоохоронні програми, у них охороняються усі компоненти біосфери.

Таблиця 49.1

БІОСФЕРНІ ЗАПОВІДНИКИ УКРАЇНИ

Назва

Рік створення

Площа, га

Розташування, області

Карпатський

1968

57 880

Закарпатська

Асканія-Нова

1983

33 307,6

Херсонська

Чорноморський

1983

109 254,8

Херсонська, Миколаївська

Дунайський

1998

50 252,9

Одеська

Чорнобильський радіаційно-екологічний

2016

226 964,7

Київська (у межах Зони відчуження ЧАЕС)

Природні заповідники - природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення. Їхні завдання: збереження в природному стані типових для даної місцевості чи унікальних природних комплексів з усіма їхніми компонентами. Національні природні парки - це природоохоронні і культурно-просвітницькі установи, покликані охороняти цінні природні, історико-культурні комплекси і об’єкти від більшості видів людської діяльності.

Регіональні ландшафтні парки - природоохоронні рекреаційні установи місцевого або регіонального значення, які створюють з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Заказники - об’єкти, створені з метою збереження і відтворення окремих видів організмів та інших природних ресурсів. Пам’ятки природи - окремі унікальні природні об’єкти, які мають наукове, пізнавальне, історичне, культурно-естетичне значення. Заповідні урочища - цілісні ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення.

Завдання: з допомогою вчителя або вчительки підготуйте інформацію про природно-заповідні об’єкти вашого регіону. Підготуйте постер або презентацію про них.

Ботанічні сади і зоологічні парки створюють з метою вивчення, збереження, акліматизації та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів як місцевої, так і світової фауни і флори, здійснення просвітницько-виховної роботи, прищеплення у людей дбайливого відношення до природи. Дендрологічні парки (дендропарки) - території, на яких в умовах відкритого ґрунту вирощують різні види деревних рослин, вони мають науково-дослідницьке та культурно-просвітницьке значення.

Завдання: використовуючи офіційні державні сайти, дослідіть природно-заповідний фонд України; запропонуйте заходи, які можна здійснити на державному і місцевому рівні для збільшення площ природоохоронних територій.

Екологічна мережа. У 2004 році було ухвалено Закон України «Про екологічну мережу». Згідно з ним планується збільшити частку природних екосистем у земельному фонді України до рівня, достатнього для забезпечення можливостей міграцій і поширення видів рослин, тварин і грибів. Екологічна мережа України має стати складовою Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Запам'ятаємо

Національна екологічна мережа України - єдина територіальна система природних ландшафтів, що підлягають охороні, об’єктів ПЗФ та об’єктів інших типів, визначених законодавством України. Її мета - збереження ландшафтного та біорізноманіття (зокрема, генетичного) створенням умов для міграцій тварин через систему територій, які підлягають особливій охороні відповідно до законів України та її міжнародних зобов’язань (мал. 49.4).

Мал. 49.4. Основні екологічні коридори, що входять до складу екологічної мережі України

Ключові терміни та поняття

Червона та Зелена книги України, природно-заповідний фонд, екологічна мережа.

Перевірте здобуті знання

1. Для чого створено Червону книгу України? 2. Для чого створено Зелену книгу України? Чому її вважають новим кроком у підходах до збереження біорізноманіття? 3. Які типи природоохоронних територій є в Україні? Схарактеризуйте їх. 4. Яке призначення національної екологічної мережі України?

Поміркуйте

1. Що спільного та відмінного у статусі та завданнях біосферних і природних заповідників? 2. Які види тварин і рослин вашої місцевості потребують охорони?

Творче завдання

Порівняйте категорії, за якими розподілено види тварин, рослин і грибів, занесені до 3-го видання ЧКУ, з подібними категоріями Червоної книги МСОП.

НАВЧАЛЬНІ ПРОЕКТИ

Дослідження особливостей структури місцевих екосистем (природних чи штучних).