Лірика

Провідні теми й мотиви, ліричний герой. Лірика посідає центральне місце в спадщині М. Лермонтова. У ній відображено факти біографії, творчі пошуки письменника й події суспільного життя. Ліричний герой М. Лермонтова — передова людина своєї доби, яка не сприймає навколишню дійсність, позбавлену духовної мети й справедливості. Лермонтовський герой страждає від задушливої атмосфери суспільства, самотності, відчуження й неможливості примирення з аморальним світом. Герой М. Лермонтова сповнений романтичних надій і водночас глибоких розчарувань, здатний мислити критично, аналізувати зовнішній і власний внутрішній світ.

М. Лермонтов започаткував особливу традицію в російській поезії — «поезію думки». Рух ліричного сюжету у віршах письменника визначають роздуми, рефлексії головного героя, його сприйняття дійсності та самоаналіз. Ліричний герой М. Лермонтова болісно переживає розлад із дійсністю, він не може знайти своє місце у світі, застосування творчим силам. Розчарування й невдоволеність суспільством — одна з провідних тем митця. Вона набуває грандіозних, уселенських масштабів «світової скорботи», що, безумовно, походить із творчості Дж. Байрона. Тема невдоволення світом тісно поєднується з мотивами духовного протесту, критики й заклику до змін.

М. Лермонтов розробляв у поезії й інші теми. Наприклад, тема «герой та натовп» сповнена глибоких філософських спостережень за суспільством та атмосферою. Тему «призначення поета й поезії» М. Лермонтов трактує як високу місію пробуджувати свідомість людей. Поет, як уважав М. Лермонтов, — це передусім мислитель, той, хто акумулює думки, ідеї епохи, спонукає до внутрішніх пошуків інших.

Поряд із суспільно значущими темами в ліриці М. Лермонтов розробляв теми кохання та природи. Однак і в них виявляється духовний стан ліричного героя як виразника духовної атмосфери доби. Тому описи почуттів і пейзажів нерідко набувають філософсько-психологічного забарвлення.

Зміст