Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Барбара Космовська

Народилася 1958 р.

Я вперше зустріла людину, яка не кричала, не лякала, а намагалася вислухати. Якби люди знали, скільки від цього залежить, жити було б легше...

Барбара Космовська

Сторінки життя та творчості

Чи знаєте ви, як важко бути підлітком? Звісно ж, знаєте... Чи були у вас колись проблеми з батьками, однолітками, учителями? Напевно, були й ще будуть... Як же здолати зовнішні та внутрішні труднощі, які ми переживаємо у своєму житті? Тут немає конкретних порад, але хороша книжка завжди стане в пригоді... У творах польської письменниці Б. Космовської ви зустрінетеся зі своїми однолітками.

Барбара Космовська народилася 24 січня 1958 р. в м. Битові (Польща). Навчалася в Гданському університеті, працювала вчителькою польської мови в рідному місті. Згодом сферою її наукових інтересів стала художня література для молоді. У 1999 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Між дитинством і дорослим життям. Про романи Зофії Урбановської». Письменниця добре обізнана з життям молодих людей, які стали головними героями її творів.

Хоча вона почала писати в 1970-ті роки, її перший роман «Голодна кішка» було видано лише 2000 р. З того часу вийшло друком понад півтора десятки її романів, найпопулярніші серед них — «Буба» (2002), «Буба: мертвий сезон», «Позолочена рибка» (2007) та ін.

Дилогію про Бубу молодь Європи любить за те, що авторка з великою увагою поставилася до підлітків. Вони, складні й вразливі, подеколи не зрозумілі батькам і самим собі, заговорили у творах Б. Космовської сучасною мовою про те, що глибоко приховано в душі, — про перше кохання і розчарування, про пошуки себе та змісту буття, про стосунки з дорослими та своїми однолітками. Юні герої в романах мисткині живуть у реальному світі, де, на жаль, подеколи зникають справжні почуття, де люди більше цінують гроші, аніж духовність, де ніхто нікому не потрібний. Проте письменниця вірить у сучасну молодь. На її думку, підлітків не треба надто повчати й обмежувати їхню свободу, їх просто треба любити та прагнути зрозуміти, і тоді вони в усьому розберуться самі, зможуть зробити світ довкола себе добрішим і людянішим.

А ви як вважаєте?..

Н. Гайда. Обкладинка до роману Б. Космовської «Буба». 2012 р.

Українські читачі ознайомилися з книжками Б. Космовської про польську школярку Бубу в перекладах Б. Антоняк, які дуже легко читати. Вони відтворюють стиль спілкування сучасної молоді.

Роман «Буба». Дорослі та діти. Відкриваючи книжку Б. Космовської, ми потрапляємо у світ сучасної сім’ї. Дія відбувається в Польщі, проте кожний із нас упізнає в колізіях польської родини власні проблеми та життєві ситуації. Розповідь ведеться від імені головної героїні твору — 16-річної школярки Агнешки, яку називають у сім’ї Бубою. Поруч з Агнешкою багато дорослих — мати Марися, батько Павел, дідусь Генрик, сестра Олька та її чоловік Роберт, сусіди Вальдек і Віолетта Маньчаки, хатня робітниця Аня Бартошова та ін. Однак між ними немає справжнього порозуміння і довіри. Художній світ, змальований Б. Космовською, є ніби порожнім для Буби. Ніхто не цікавиться тим, як вона живе, навчається в школі, як почувається, про що думає, що її хвилює... Усі забули навіть про її день народження. Атмосфера духовної порожнечі панує в будинку, ущент наповненому людьми.

Немає теплих стосунків і між батьками Буби та її дідусем Генриком, котрого «дорослі діти» прагнуть контролювати й навіть намагаються відібрати пенсію. Із сусідами Маньчаками сімейство Агнешки поєднують не дружні стосунки, а лише гра в бридж і суто прагматичні інтереси. Маньчакам подобається смачно поїсти в домі Марисі й Павела або з приємністю провести час, утім, у відвідинах Маньчаків немає душевності й щирості. Вони більше приділяють увагу матеріальному — зовнішності, одягу, прикрасам, автомобілям тощо. Напевно, ви також зустрічали у своєму житті таких людей...

Родина Буби не бідує: її мати — відома письменниця, авторка жіночих романів, а батько працює на телебаченні. Проте основні конфлікти твору відбуваються не через нестачу грошей, а через брак духовного зв’язку між людьми. Тому Буба невипадково порівнює свою сім’ю із симфонічним оркестром, у якому втрачено гармонію.

У творі постійно сваряться між собою батьки Буби, її сестра Олька зі своїм чоловіком, сусіди. Приводи для сварок, як правило, дріб’язкові, але вони спричиняють постійне напруження, через що Буба страждає і добре почувається лише за зачиненими дверима своєї кімнати.

Дорослі, змальовані в повісті Б. Космовської, постають «смішними й трагічними водночас». Так про них каже мудрий дідусь Генрик. У кожного з них є свої вади, але є й позитивні якості. Письменниця прагне не засудити сучасних дорослих, а придивитися до них, спробувати їх зрозуміти, як це зробила Буба. Навіть якщо дорослі не завжди справедливі, вони все одно мають право на власне життя, помилки, розуміння і прощення дітей. Але для цього треба мати мудрість як дорослим, так і дітям.

Сучасний світ — складний, заплутаний і непередбачуваний, стверджує письменниця. У ньому не можна поділити людей на хороших і поганих, вони всі різні. І тільки любов здатна відновити сімейні стосунки. У фіналі твору помирилися батько й мати Буби, а також сестра Олька із чоловіком. Нарешті мрії героїні про щасливу родину здійснилися. Однак для багатьох її однокласників ці мрії — нездійсненні. «У нашому класі більше розлучених батьків і матерів, аніж тих, які живуть разом», — із сумом констатує Буба. Це одна з болючих проблем сучасності, яку порушила письменниця у творі.

Образ юної героїні. Якими є герої нашого часу? Б. Космовська створила образ звичайної дівчини Буби в її стосунках із родиною та шкільними товаришами. Вона не була «ані вродливою, ані гарною, ані високою, ані низенькою». Це пересічна школярка, яких так багато у Польщі, в Україні й інших країнах. Дівчина має успіхи в грі в бридж, але не може впоратися з вправами на фізкультурі та із фізикою. Буба спочатку постає дуже нещасною, болісно переживає родинні негаразди, а також перше кохання без відповіді й зраду найкращої подруги. І все це приголомшило її майже одночасно!

Заради Адама Куницького Буба готова сидіти годинами біля телефона, знайти будь-який привід, щоб тільки побачитися з ним. Однак він не помічав її, віддавши перевагу найпривабливішій дівчині в класі — Йольці. Улюблені книжки й музика допомагали Бубі долати самотність і відчуженість, а ще — дідусь Генрик, з яким вона завжди могла відверто поговорити. Бубу не чули й не помічали батьки, вони взагалі ніким не цікавилися, крім себе.

Протягом роману Буба дорослішає, поступово розбирається в собі, однолітках і своїх почуттях. Вона навчилася розрізняти «справжнє» і «фальшиве», «виросла» зі свого уявного кохання до Адася й «доросла» до відкриття дорослого світу через любов до Мілоша. Пройшовши «школу виживання» і набувши певного життєвого досвіду, Буба може тепер порадити Адаму Куницькому: «Ти повинен сам вирости з Йольки, Адасю». Справді, кожна людина проходить свій шлях зростання...

Звичайна дівчина Буба виявилася насправді незвичайною. Незважаючи на те, що, за її словами, «зараз усі схожі одне на одного», вона залишилася сама собою, справжньою. Можливо, саме тому Буба так болісно переживає відсутність «справжнього» у навколишньому світі, тому песик Добавка сприймається нею теж як частина справжнього й природного начала на противагу фальшу.

Дідусь Генрик повірив у здібності онуки й відправив її на чемпіонат Польщі з бриджу, де Буба перемогла. Це значно підняло її авторитет в очах однокласників. Проте вона залишилася тією самою Бубою — доброю, відкритою, уважною до інших. Дівчина здатна співчувати Агаті, проблеми котрої набагато складніші, бо та зіткнулася з алкоголізмом і жорстокістю батьків. Буба не тримає зла на Йольку, котра, крім Адася, ладна «захопити» і Мілоша. Буба помирила сестру Ольку з Робертом. А головне — вона завжди обирає внутрішню гідність і порядність.

К. Кусько. Ілюстрація до роману Б. Космовської «Буба»

Зауважте!

Книжки Б. Космовської відзначені престижними преміями Польщі та світу: головна премія на конкурсі «Повір у силу фантазії» (2002), перша премія на Літературному конкурсі імені А. Ліндґрен (2007) та ін.

У фіналі твору звучать казкові мотиви — Буба, як Попелюшка, збирається на «бал», тобто на дискотеку. Як позитивна героїня, винагороджується коханням «принца», тобто Мілоша, у якому вона роздивилася «щось справжнє». Кохання Буби змінило її саму та Мілоша: він досяг значних успіхів у навчанні саме завдяки їй, а вона поруч із ним відчула себе впевненішою і вже не самотньою. Так і має бути. Той, хто не втрачає своєї внутрішньої сутності у випробуваннях, досягає щастя, вважає письменниця, і не тільки в казках, а й у реальному житті.

«Могутній Пігмаліон» (дідусь Генрик). Одним із найкращих образів роману Б. Космовської є дідусь Генрик. Ніхто не знає, скільки йому років. Він має почуття здорового гумору, що дає змогу йому й іншим долати різні перешкоди. Дідусь Генрик допоміг Бубі усвідомити складність сучасного світу: «Інколи трапляються речі, яких не міг би уявити жодний пристойний філософ». Він зрозумів смуток Буби напередодні шкільної дискотеки — у неї не було святкового вбрання. Відчуваючи себе «могутнім Пігмаліоном», котрий створив міфічну красуню Галатею і вдихнув у неї життя, дідусь Генрик виступає також у ролі «античного майстра» і сучасної «феї», що дарує Попелюшці нашого часу нову сукню, у якій вона відчула себе по-справжньому щасливою.

Розповідаючи про теплі стосунки дідуся Генрика та Буби, письменниця утверджує ідею про те, що світ може перетворитися на справжню казку завдяки добру, людяності й порозумінню.

К. Кусько. Ілюстрація до роману Б. Космовської «Буба»

«Важливо любити людей...» (моральні проблеми твору). Барбара Космовська порушила у своєму творі чимало важливих проблем сучасності: відчуження і самотність особистості в суспільстві, стосунки дітей і батьків, ставлення до людей літнього віку, стосунки в школі, дорослішання та входження у великий світ, перше кохання, розлучення і необхідність збереження почуттів, а ще такі важкі й болючі проблеми нашого часу, як залежність від алкоголізму, жорстокість, надання переваги матеріальному натомість духовному тощо. У повісті не запропоновано вирішення цих проблем. Кожний із персонажів твору переживає їх по-своєму. Хтось — ніби «граючись на дитячому майданчику», хтось — не помічаючи їхнього існування взагалі, а хтось — серйозно й глибоко, як Буба. Нікого не повчаючи, авторка тим часом пропонує нам, своїм сучасникам, дивитися в знайомий реальний світ і бачити в ньому не тільки те, що зовні, а й те, що приховано за звичайними життєвими ситуаціями.

Краса слова

Жанрова своєрідність твору. «Буба» — яскравий зразок сучасного молодіжного сімейно-побутового роману. Основна форма розвитку сюжету — діалоги та життєві ситуації, що подані крізь призму бачення юної героїні твору. Поєднання прямої і непрямої мови, розповідь від 1-ї та 3-ї особи дають можливість авторці переходити від однієї точки зору до іншої. У такий спосіб вона утверджує думку про те, що сучасний світ є неоднозначним і строкатим. У ньому багато різних думок і позицій, тому кожному персонажеві потрібно докласти зусиль, щоб знайти в ньому своє місце.

Письменниця уважна до розкриття психології сучасників, до їхнього не тільки зовнішнього, а й внутрішнього буття. Тому роман «Буба» можна назвати ще й психологічним. У творі є ознаки й гумористичного роману, бо тут багато кумедних ситуацій і жартівливих оцінок. Живий і доброзичливий гумор дає змогу виявити прихований зміст образів і подій, стає засобом подолання реального трагізму світу. Коли люди сміються над собою, вони позбавляються всього того, що їм не потрібне й заважає бути щасливими.

  • Які події роману викликали у вас усмішку? А коли вам було сумно, тривожно? Які епізоди твору можна вважати смішними й трагічними водночас? Наведіть приклади з тексту.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Чому Буба називала своє життя школою виживання? 2. Охарактеризуйте стосунки Буби з її батьками. Чи розуміли вони одне одного? Доведіть прикладами з тексту. 3. Розкрийте світ мрій, уподобань і почуттів Буби. Чому вона почувалася нещасною? Що зробило її щасливою? 4. Назвіть людей, які дарували Бубі душевне тепло. Визначте роль кожного з них у її житті.

Творче завдання. Придумайте ще один розділ про Бубу (усно). Підготуйте розповідь.

Дискусія. Буба каже: «Іноді краще бути самій, аніж із кимось, хто зробить твоє життя сірим і безрадісним». Чи погоджуєтеся ви з героїнею? Висловте власну позицію.

Робота в групах. Розкажіть про життя Буби від імені: а) самої героїні; б) її подруги Йольки; в) Мілоша; г) дідуся Генрика.

Життєві ситуації. Буба нерідко помиляється, допоки навчилася розбиратися в людях. Які помилки зробила Буба та чим вони обумовлені? У які моменти розвитку сюжету твору вона навчилася відрізняти справжнє від фальшивого? Чи вмієте це робити ви?

Проєкт. Візьміть участь у читацькій конференції на тему «Сучасна література для молоді». Підготуйте розповідь про вашу улюблену книжку сучасного автора або авторки.

Роман «Буба: мертвий сезон». Образ сучасного світу. У другому романі Б. Космовської героїня дізналася про те, що на світі «існують Ребекки, які народжуються для того, щоб Буби не могли спокійно спати». Мілош закохався в дівчину, з якою познайомився влітку в науковому таборі. Ребекка була дуже вродливою та впевненою в собі, а Мілош через неї віддалився від Буби, став примхливим і неприємним. Це завдавало великого болю героїні, утім, не тільки це. Світ, ще донедавна звичний і зрозумілий для Буби (хоча й не без проблем), змінився. Стали іншими й люди, які оточують героїню. Тато втратив роботу на телебаченні, що значно погіршило його психологічний стан і стосунки з матір’ю. Сестра Олька ризикувала втратити шлюб у пошуках вигідного місця роботи. Навіть дідусь Генрик, з яким Буба могла раніше порадитися, теж, на її подив, змінився. Він вирішив придбати комп’ютер як «протиотруту від домашньої самотності й байдужості».

Отже, Буба залишилася одна зі своїми проблемами. Вона мусила шукати вихід в атмосфері відчуження і самотності. І сама ж повинна була виробити власну позицію щодо тих змін із світом і людьми, що відбулися на її очах. Це стало перевіркою її внутрішнього єства.

У своєму романі Б. Космовська втілює думку про те, що хоча світ і люди довкола нас змінюються, ми можемо впоратися із цими змінами, якщо збережемо в собі людяність, порядність і власну гідність.

Уперше юна героїня стикається не тільки з домашніми й шкільними питаннями, а й із напрочуд складними дорослими проблемами. Через свою героїню Бубу Б. Космовська закликає уважніше придивитися до тих, хто слабший, у кого не вистачає сили боротися з вадами, і простягнути їм руку допомоги, підтримати й зрозуміти.

Сучасний світ, який постійно змінюється, змінив і Бубу. Але, пройшовши нелегкі випробування, вона стала духовно міцнішою та впевненішою в собі. Допомагаючи іншим, дівчина знайшла справжніх друзів, визначила сенс свого існування.

У фіналі твору всі герої готуються відзначати свято Миколая, що є одним із найбільших свят у християнському світі. Буба збирає друзів — Мілоша, Агату, Стася. Вони дарують одне одному подарунки, і кожний із них відчуває зустріч із справжнім дивом — дружбою, що стала опорою в житті. Дива відбуваються і з іншими персонажами. Дідусь Генрик і тато Буби нарешті змогли позбавитися від неприємної комп’ютерної залежності й повернутися до нормального життя. Мати і тато героїні теж помирилися, і мама навіть згодна фінансувати татову нову телепередачу, щоб він повернувся до улюбленої справи. У домі Буби на свято Миколая встановлюються мир і злагода. І в цьому є заслуга Буби, котра була напрочуд тактовною і мудрою стосовно інших.

Тема вибору особистої позиції. Найважливішою темою у творі є проблема вибору власної позиції в житті. Кожний вибирає її, керуючись своїми уявленнями про світ. Але водночас, як вважає авторка твору, якщо ти помиляєшся, у тебе завжди є шанс виправити свою помилку й знову зробити спробу стати на правильний шлях.

БУБА: МЕРТВИЙ СЕЗОН (2007)

Роман

(Уривки)

(...) А зовсім нещодавно світ робив усе, аби Буба почувалася обранкою долі. Початок канікул аж ніяк не віщував негараздів. Усі гороскопи дружно стверджували, що вона може, навіть зобов’язана забути про свої проблеми, бо Венера оточила її особливою турботою. Якщо вірити зорям, дівчина мала стати здоровішою, вродливішою, багатшою та більш коханою. Тим часом Буба залишилася сама.

Коли Мілош був у Фінляндії, куди вони з батьком поїхали в науковий табір, гороскопи не брехали. Та щойно повернувся — і все змінилося. Ніби там, у північних широтах, хлопець замерз або впав у якусь полярну сплячку, котра перетворила його на крижину. Траплялося, що він відтавав, очі знову блищали й Мілош сміявся колишнім сміхом. Таке відбувалося завжди, коли в розмові згадувалося ім’я Ребекки, з якою він познайомився в таборі. Спершу Буба цього не помічала, а навіть коли щось і підозрювала, то відразу картала себе за дурні ревнощі. Та коли невидима Ребекка стала всюдисущою, приєднуючись до них на кожному побаченні, Бубине занепокоєння зросло. І, нарешті, затьмарило будь-які радощі від канікул, бо дівчина зрозуміла, що з Фінляндії Мілош повернувся не сам. У нього на плечі продовжувала висіти ота злощасна нова знайома, яка на всьому зналася найкраще. А навіть коли й не на всьому, байдуже, якщо це згадка про Ребекку, а не Бубина присутність запалювала в Мілошевих очах іскорки ніжності.

Коли Буба намагалася легенько натякнути, що віднедавна вони зустрічаються втрьох, Мілош ображався і звинувачував її, що та поводиться, як дитина.

Те, що її почуття сприймали як дитинні капризи, ще більше поглиблювало розпач, і невдовзі Бубина ситуація стала просто-таки нестерпною. Дівчина могла змінитися заради Мілоша, але при всьому бажанні не здатна була перетворитися на справжню студентку, переможницю конкурсу «Міс Академікус», незрівнянну плавчиню, скелелазку, топ-модель і волонтерку, котра у вільний час співає з групою яхтсменів «Іменини Боцмана».

А Мілош чимраз частіше ставав неприємним і примхливим. Щоправда, він зрідка заходив до Буби, пропонуючи орнітологічні прогулянки, але з таким виразом обличчя, наче йшлося про повторення минулорічного матеріалу посеред спекотного літа. І навіть на хвилину не міг забути про Ребекку.

— Ребекка професіонально фотографує, — захоплено розповідав він. - На таке дерево Ребекка видирається без страховки. А знаєш, що її навіть птахи не бояться? — Мілош аж нетямився від захвату.

Отак дівчина дізналася, що існують Ребекки, які народилися для того, щоб Буби не могли спокійно спати (...).

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Що найбільше турбувало Бубу? 2. Як змінилася поведінка Мілоша? Дайте власну оцінку героєві. 3. Назвіть емоції та почуття, які переживала Буба.

Творче завдання. Напишіть е-мейл Бубі, у якому дайте поради дівчині, яка опинилася в складній ситуації.

Коментарі

У кожного з персонажів твору є особиста біда, глибоко прихована в душі, але всіх їх єднає трагедія самотності, роз’єднаності, загального нерозуміння...

Напередодні початку навчального року Буба вирішила провідати свою найкращу подругу Агату. Приготувавши власноруч шарлотку, дівчина вирушила в той район, де мешкала однокласниця. Мама Агати повідомила, що доньки немає вдома та запропонувала дівчині залишити номер телефону.

(...) Буба поверталася неохоче, придивляючись до перехожих. Усі поспішали до своїх будинків, що стояли в оточенні дерев, яких ледь торкнулася осінь. Погляд вихоплював у натовпі дівчат її віку. Буба сподівалася, що одна з них виявиться Агатою, яка повільно прямуватиме їй назустріч у своєму розтягненому светрі. Її можна було впізнати ще й за довгими ногами, яким шкільна баскетбольна команда завдячувала своїм успіхом. Та Агати не було ніде.

Уже вкотре того дня Буба відчула незрозумілий смуток. Неначе хтось на злість їй посіяв спустошення в альбомі з найближчими людьми. Прибрав звідти найрідніші обличчя, а замість них уклеїв папірці, на яких нічого не було.

Удома на Бубу чекав дідусь. Звісно, із препоганою новиною.

— Твої батьки помирилися, — прошепотів він, коли онука зазирнула до його кімнати.

— Чудово! — передчасно зраділа Буба.

— Це я їх помирив, — не забарився похвалитися старенький, хоча вираз обличчя в нього був якийсь розгублений. — Цим комп’ютером.

— Як це? — здивувалася дівчина.

— Тепер вони обоє проти мене, тому мусять триматися разом. Павел навіть прошепотів твоїй матері «крихітко», а це вже неймовірна брехня, — сумовито закінчив він.

Буба йшла до школи, як на страту. Батьки, у яких перше вересня асоціювалося лише з початком Другої світової війни, провели її здивованими поглядами. Дівчина почувалася покинутою і самотньою. Вона ще й наштовхнулася на Польку, котра, як і вона, спізнювалася. Полька вискочила на шкільному паркінгу з якогось неймовірного автомобіля, пофарбованого, безсумнівно, під колір її чудового костюмчика. Побачивши молодика, який відчинив перед Полькою двері авто, Буба зітхнула з ледь помітною заздрістю. (...) Відчиняючи двері класу, Буба пошукала поглядом Агату, але на її місці сидів якийсь непоказний хлопчина. Мілоша теж не було. (...) Коли Буба повернулася додому, її появі зраділа лише Добавка, бо тільки вона терпляче чекала на хазяйку, розлігшіїся на килимку в передпокої.

(...) — Спасибі, Агато, що ти подзвонила, — Буба сховалася з телефоном у своїй кімнаті. — Шкода лише, що так пізно...

Зі слухавки лунали таємничі слова. Добрі й погані, але Буба жадібно слухала їх усі. Дівчина то усміхалася до трубки, то сумно кивала головою, не перебиваючи важливої розповіді.

— Ми впораємося, Агато, — обіцяла Буба. — Напиши мені. Так, я ретельно все нотуватиму. Надолужиш! — палко запевняла вона. — Тільки повертайся чимшвидше, — попросила, перш ніж у трубці запанувала тиша.

Коментарі

У школі з’являється новий учень — Стась, який у шкільному середовищі отримав прізвисько Сирота. Згодом він стане новим другом Буби... У Сироти, як зрозуміла Буба, були кепські справи з навчанням. Дівчина вирішила будь-що поговорити із хлопцем, переконати його взятися за розум та допомогти йому.

Новенькому в класі не велося. Крім Мілоша, який, нарешті, пригадав собі про існування школи («Я був у крутезному студентському таборі», — поблажливо похвалився він Бубі, добравшись, нарешті, до парти). Усі з радістю прийняли Нового, бо схоже було, що із хлопця, котрий виглядав повним тюхтієм, можна досхочу нареготатися.

Мілош не кепкував із нього, він, здається, узагалі не помітив новенького. Відтоді, як познайомився з Ребеккою, бачив лише її та щомиті поглядав на годинник. Навіть Редбулька це зауважила, бо час від часу питала: «Ну що, Бродзевич, скільки ще хвилин до канікул?»

— Не переймайся ним, — радила знічев’я Йолька, якій постійно вдавалося впіймати Бубу на тому, що вона сумно позирала в бік Мілоша. Буба зненавиділа фразу «Не переймайся ним», бо щоразу, як її чула, до неї поверталися спогади про розрив, який стався без жодної причини, якщо на мить забути про Ребекку.

«Забудеш тут про неї, — думала Буба, — якщо ця красуня невидимкою приходить до школи разом із Мілошем і, мабуть, оселилася в цьому нещасному годинникові, з яким у хлопця встановився постійний зоровий контакт».

А Новий робив усе, щоб хлопці класно розважалися. Усе, тобто нічого. Він не вмів лаятися. Поганенько їздив на велосипеді, не кажучи вже про те, що велик у нього був із нульовою кількістю передач. А на футболці не було карлючок Пшема Бокса, і це відразу кидалося у вічі. Зрештою, автограф однаково б не допоміг, оскільки новенький виглядав на фізкультурі настільки безнадійно, що до кола кепкувальників приєднався навіть Шварценеґґер. (...)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. Що в образі Стася викликало кепкування інших учнів? Чому він був «не такий, як усі»?

Творче завдання. Дайте 2-3 поради Стасеві щодо того, як зарекомендувати себе в новому колективі.

Дискусія. Яким краще бути — таким, як усі, чи унікальним?

Життєві ситуації. Чи потрапляли ви (або ваші знайомі) в подібні ситуації? Як потрібно з них виходити?

Несподівано Мілош покликав на день народження. Проблему з подарунком вирішила просто. Вишуканий зошит, який вона збиралася призначити для щоденника, було прикрашено написом «Орнітологічні нотатки». На обкладинці Буба приклеїла фото лежня, яке дивом вціліло відтоді, як дівчина вирішила позбутися всього, що нагадувало про Мілоша. Вона запакувала зошит в екопапір і почала підписувати листівку: «Краще синиця в жмені, аніж журавель у небі».

«Це для мене побажання, а не для нього», — невесело подумала Буба й за кілька хвилин придумала новий текст: «У пошуках райського птаха не забувай про співочого дрозда» (...). Після третьої спроби народився майже шедевр: «Бажаю тобі, щоб у свій бінокль ти завжди помічав рідкісні екземпляри, проте не забував про звичайних горобців. Завдяки їм світ теж стає кращим», — написала вона й полегшено зітхнула.

Підбадьорена своїм побажанням для Мілоша, Буба поклала картку до подарунка. І здивувалася, бо це й були всі її приготування до дня народження. Вона вирішила не одягати спідницю, а йти, як звичайно, у джинсах. Волосся зібрала у «хвостик». Протерла ганчірочкою мартенси й навіть досить помітна пляма на джинсах не зіпсувала їй настрою.

«Зрештою, — утішала вона себе дорогою до зупинки, — я туди йду, щоб побути кілька хвилин у тіні славнозвісної Ребекки. На щастя, мені це більше не заважає...» — чесно зізналася дівчина собі й глянула на знайому лавку. (...)

Мілош у білій сорочці був схожий швидше на офіціанта з «Брудзя», ніж на шукача рідкісних птахів. (...)

— Це чудово, що ти прийшла, — у голосі пані Бродзевич не було фальші. — Я усвідомила, як люблю тебе, лише тоді, коли ти перестала в нас з’являтися. Мені так прикро.

— Не турбуйтеся так, — усміхнулася Буба. — Ми намагаємося знову заприятелювати, і це чудово.

— Добре, що ти дала Мілошеві другий шанс, — пані Бродзевич привітно глянула на дівчину. — А він буде невдахою, якщо його змарнує.

— Я не знайома з Ребеккою, — тихо зізналася Буба, — і трохи непокоюся, що ми не надто одна одній сподобаємося.

— То Мілош тобі нічого не сказав? — пані Наталія припинила знущатися з помідора. — От уже два тижні, як він купує один квиток у кіно й самотою мандрує тими своїми трясовинами, наче журавель, що отримав відкоша від чаплі, — засміялася вона, проте це пролунало не дуже весело.

— Я цього не знала, — замислено промовила Буба. — Тепер розумію, чому Мілош мене запросив.

— На мою думку, між цим немає нічого спільного, — у словах пані Бродзевич не було й натяку на нещирість. — До речі, мене зовсім не засмутив такий поворот подій, — голосно закінчила вона й рушила до синової кімнати зі склянками на таці (...).

— Я думала, що тут буде купа народу. А це більше подібне до побачення...

— Я запрошував Сироту, але виявилося, що він нині зайнятий, — знизав плечима Мілош. — Навмисне не хотів тобі казати, що ми будемо лише вдвох, бо ти, мабуть, узагалі б не прийшла.

— Не знаю, — щиро відказала Буба.

— З Ребеккою якось так вийшло... — знітився Мілош.

— Точніше не вийшло, — уточнила Буба.

— Так, справді. Сам не розумію чому. Не знаю, що я зробив не так, — поскаржився хлопець.

— А ти й не зробив нічого поганого. Так буває.

— Ти переконана? І можна когось покинути просто так? Без будь-яких причин?

Буба серйозно кивнула, і Мілош знітився.

— Авжеж, — похнюпився хлопець. — Я ж і сам так учинив із тобою.

— І, як бачиш, я не лише пережила це, але завдяки цьому почала краще розуміти себе й інших.

— Яких це інших? — поцікавився Мілош.

— Таких, як ти. Покинутих, — пояснила Буба й з апетитом, якому міг би позаздрити будь-хто, узялася за канапки, особливо налягаючи на прикрашені помідором.

Виявилося, що їм стільки всього треба обговорити, та коли Буба нарешті глянула на годинник, то перелякалася.

— О Боже, бабця Рита, напевне, уже заявила в поліцію про моє зникнення! (...)

Вони йшли повільно, зачаровані зимовим сном, що заполонив місто. Тротуари були вкриті тоненькими сніговими килимками, на яких залишалися сліди двох пар черевиків.

«Ми ніби йдемо разом, а все-таки поодинці», — подумала Буба.

— Я саме подумав, що нині все було, як раніше, — озвався Мілош, позираючи на неї.

— Було дуже гарно, але вже не так, як колись, — заперечила дівчина. (...) — Але мені здається, що зараз я потрібна тобі, бо ти залишився сам. Розумієш... порожнеча, яку треба заповнити, аби не страждати. А я так не хочу... Залишимося друзями. Так буде краще (...)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Як ви думаєте, чому Мілош залишився сам? 2. Розкрийте зміст прислів’я, яке написала Буба на зошиті, подарованому Мілошеві. Чому вона кілька разів змінювала текст? 3. Чи допомогла Буба Мілошеві?

Творче завдання. Прокоментуйте висловлювання: «...порожнеча, яку треба заповнити, аби не страждати». Про яку «порожнечу» ідеться? Як можна її подолати?

Коментарі

Напередодні свята святого Миколая Буба отримує подарунки, але головне — удячність людей, котрим вона допомогла своєю підтримкою, людяним ставленням.

Падав лапатий сніг, і грудень, наче безцеремонний гість, запанував у кожному кутку Звіринецької. Буба жваво крокувала до школи, задоволена тим, що її вулиця теж набула святкового вигляду. Вітрини навколишніх крамничок сяяли кольоровими гірляндами, вабили різдвяними прикрасами, хоча до свят було ще далеко. Але Буба, роздивляючись виставлені іграшки, подумки планувала, які й кому купить подарунки під ялинку. Усміхнулася, побачивши бар «Шейх», який теж мовби змагався з іншими в кількості новорічних прикрас і вогників і... наштовхнулася на Клеменса.

Він стояв, випроставшись і дозволяючи сніжинкам падати на дашок його кашкета. З-під потертого пальтечка виднів елегантний костюм. Клеменс виглядав дуже урочистим і серйозним (...).

— Сподіваюся, тепер усе гаразд? — Бубу розчулив цей самотній чоловік, який увесь час просиджував на парковій лаві. (...) Поголений і підстрижений, він був схожий на вишуканого нареченого з бідного кварталу.

— Я прийшов Вам подякувати... — кахикнув він. — Матуся передає пряники, — Клеменс простягнув Бубі великий пакунок. — Саме на свята. А від мене — намистечко. Ми всі гуртом вибирали, усією компанією з «Малого Рися». І Рисьо теж, — додав він (...).

— Цього року Ви мій перший святий Миколай, — усміхнулася дівчина, щоб приховати розчуленість.

— Ну, зі святістю, це Ви переборщили, панно Бубо, — Клеменс зніяковів. — Спасибі Вам за все, — тремтячим голосом закінчив він і подався в бік кущів, укритих сніговими шапочками. (...)

«Цікаво, кого я ще нині зустріну дорогою до знань?» — думала вона, швиденько знімаючи куртку.

— А цьомчик буде? — почулося за спиною.

— Агата?

І, недовго роздумуючи, Буба кинулася в обійми подруги.

— Як ти погарнішала! — радість у Бубиному голосі змішувалася зі здивуванням. — Чудово, що ти нарешті повернулася.

— Я б охоче з тобою десь посиділа й побазікала, але дуже вже багато пропустила в школі, — сміялася Агата.

— А після уроків? — Буба аж нетямилася від щастя. — Може, улаштуємо собі маленьке свято?

— Звісно! Підемо до «Брудзя»?

— Авжеж! З власними пряничками! — раділа Буба. — У мене тут їх два кілограми, а скільки я хочу тобі розповісти!

— То розкажеш, — серйозно відповіла Агата, і Буба більше не сумнівалася, що її подруга повернулася назавжди.

Уроки тягнулися без кінця. На щастя, їхнє підвіконня терпляче чекало на двох подруг. За вікном виднів чудовий зимовий краєвид.

Та захопившись розмовою, дівчата не помічали ані пейзажу, ані зацікавлених поглядів однокласників. Навіть шикарне Йольчине вбрання, що складалося із самих етикеток, не викликало в них жодного інтересу (...).

Коментарі

Агата повернулася в ліцей, а Стась (Сирота) був вимушений його залишити. Несподівано для всіх виявилося, що він, студент інформатики, досяг блискучих результатів в університеті; його преміювали стипендією до Америки... А поки розгорталися події в школі, дідусь Генрик пішов на зустріч зі своїм другом, з яким спілкувався в інтернет-чаті. Та дідусевим інтернет-співрозмовником виявився... тато Буби. Кумедна ситуація, чи не так?.. Але за нею прихована нагальна потреба людини в спілкуванні...

(...) Шарлотка, спечена для Агати, могла б спокійно прикрашати стіл англійської королеви, а подароване Клеменсом намисто перетворило стареньку блузку на справжнє диво.

У такі хвилини треба сказати проблемам: «Вхід заборонено!», — думала Буба, накриваючи стіл для гостей. (...) Кава вже холонула. Агата гріла об чашку свої закоцюблі долоні й радісно позирала на подругу. (...)

— У тебе вдома нічого не змінилося? — Буба занепокоїлася, що її запитання занадто сміливе, а може, навіть зайве. — Скажи тільки, чи з братом у тебе й далі такі хороші стосунки? — спробувала вона врятувати ситуацію.

Агата взяла Бубу за руку, і цей такий звичайний жест заспокоїв дівчину.

— Ти — моя подруга, — серйозно мовила Агата. — Тому маєш право розпитувати мене про все. Я тобі довіряю. А вдома майже нічого не змінилося, якщо ти запитуєш про тата. Він не дає собі ради із хворобою... Зате я тепер дивлюся на цю проблему зовсім по-іншому. Більше не звинувачую себе, що тато п’є. І допомагаю братові зрозуміти, що ми з ним нічим не завинили... З мамою гірше, але вона теж повинна колись подорослішати, якщо ти розумієш, про що я...

— Звичайно! — Буба вдивлялася в сутінки за вікном. — Мої батьки теж повинні подорослішати, хоча здавалося б, вони давно повнолітні. А зараз, коли наближається ювілей їхнього шлюбу й ми з дідом вирішили подарувати тандем, я роздумую, як мама з татом поїдуть на такому велосипеді... Адже кожне з них рушить у свій бік, тому це буде лише купа зусиль, утома, а тандем ні з місця! (...)

— Ми тебе проведемо, — вирішила Буба, і Добавка радісно заметляла хвостом. (...)

Добре було отак іти поруч і разом мовчати.

«Слова, немов сніжинки, — думала Буба. — Коли торкаються нашої шкіри, можуть викликати радість або відчуття холоду. А потім зникають. Мовчанка краща, ніж слова, бо звільняє місце для думок. Мовчання — це погода для дружби», — і вона ще міцніше притулилася до плеча подруги. (...) Уся школа жила в очікуванні Різдвяних канікул...

Робота з текстом

Дискусія. Як ви думаєте, чи стали Буба й Агата мудрішими? Доведіть свою думку.

(...) — Щось незвичайне відбувається, — поділився з Бубою своїм відкриттям тато, установлюючи ялинку. — Коли я йду на роботу, моє авто завжди очищене від снігу. Гадки не маю, хто це в нас такий турботливий...

Як приємно ходити по крамницях! Розмова з татом нагадала Бубі про того, кому теж потрібно зробити сюрприз. Дівчина не мала сумнівів, хто щодня чистив батькове авто від снігу й приніс до їхнього порога чудову ялинку.

(...) Буба відразу вибрала смугастий кольоровий шарф і шапку-вушанку. Додала ще товсті рукавиці і, не звертаючи уваги на ціну, рушила до каси.

Повертаючись, зазирнула до крамнички з іграшками. Вона вже давно приглянула подарунок для Агати, треба було лише купити. Опинившись на вулиці з невеличким пакунком, дівчина засмутилася. На Сироту чекала власноручно пошита Бубою гарненька пошивка для маленької подушки. Вона була біло-червона, у кольорах польського прапора, аби Стасеві в Америці снилися сни про батьківщину. Залишався Мілош... (...) Вирішила обговорити це з дідом (...).

Клеменс сидів у новій зеленій куртці, яка кольором нагадувала про свята. Він виглядав дуже задоволеним і пильно спостерігав за перехожими, котрі згиналися під вагою торбин і сумок із продуктами.

— Панну Бубу вітаю й про песика питаю! — галантно озвався він, коли дівчина підійшла до лавки (...).

— Спасибі Вам! І тато теж просив подякувати, — зворушено мовила Буба, витягаючи невеликий згорток. — Я зустріла Миколая. Він зовсім не був святим, швидше був схожий на філософа чи мрійника. У будь-якому разі він був класний. І попрохав мене, щоб я Вам передала цей маленький подарунок.

— Панно Бубо... — Клеменсів голос затремтів. — Але... я не можу...

— Усі ми можемо, якщо бодай трохи любимо одне одного, — швидко відповіла Буба. — Ви тільки гляньте...

Дівчина відхилила комір куртки, і Клеменс угледів намисто. Ніби таке звичайне, але під колір Бубиних очей, і вже це було дивовижним. До того ж воно так гарно прикрашало струнку дівочу шию. Та ще й зігрівало душу.

— Мені б хотілося, щоб Ви користувалися цим подарунком так часто, як я Вашим, — сказала дівчина й цмокнула Клеменса в шорстку щоку. (...)

«Як це я сказала панові Клеменсу? Що ми можемо робити одне одному подарунки, якщо бодай трохи любимо одне одного... А якщо так, то навіщо морочити дідусеві голову? Адже я люблю Мілоша». І засніжена стежка додому начебто вкрилася білими пелюстками троянд... (...)

Біла скатертина сяяла. Буба оглянула ошатно накритий стіл і подумала про магію зеленого деревця, на яке нетерпляче чекають упродовж року. Їй стало трохи шкода, що невдовзі всі знову очікуватимуть наступного Святвечора, а цей піде в небуття разом із водою в раковині, де митимуть посуд, розіллється плямою борщу по скатертині, зібгається з обгортковим папером, здертим із подарунків. Десь подінуться стишені голоси й затихнуть колядки, які зараз нагадують скарбничку святкового настрою. Усе повернеться на круги своя, хоча Буба давно переконалася, що в них удома все не так, як у людей.

«Воно й добре, і водночас погано, — думала дівчина, ніжно дивлячись на рідних, які розставляли на столі нові полумиски з різною смакотою. — З одного боку, ми буваємо непередбачуваними й егоїстичними, з іншого — уміємо в скрутну хвилину знайти в собі стільки любові до близької людини, якщо вона її потребує...» (...)

Буба не прислухалася до родинних розмов. Вона тримала в руках гарненьку скляну вазочку й вітальну картку.

— Бубо, що це? — Олька першою помітила зворушення сестри (...).

— Гляньте, — якимсь дивним тремтячим голосом озвалася Буба. — У цій вазочці лежить яєчко лежня... Це доказ того, що він живе в Котанському гаю. Можна сказати, справжній скарб...

— Дайте відгадаю, від кого це, — усміхнувся дід Генрик.

— Лежень... лежень... — замислився тато. — Але ж це надзвичайно рідкісний птах!

— Яйце? Але ж, здається, це не те свято! — зауважила мама. — Більш доречно було б на Великдень...

— Не обов’язково! — Буба обережно поставила вазочку. — Скажу вам лише, що для Мілоша ця начебто дрібничка важливіша від усіх Ребекк на світі.

— Але, напевне, не від тебе, доню, — здогадався тато, і Буба не знала, як приховати рум’янець, який раптом спалахнув на її щоках, нагадуючи пурпурове небо, котре віщує морозяну ніч... Ні! Швидше, червону троянду, яка розквітла просто в Бубиному серці.

(Переклад із польської Божени Антоняк)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Розкрийте зміст подарунків, які вручають герої роману одне одному. 2. Чи отримала Буба бажаний подарунок? Якщо так, то який? Чи почувалася вона щасливою?

Творче завдання. Напишіть різдвяні листівки для улюблених героїв роману.

Дискусія. Чи було кохання Буби й Мілоша справжнім? Якими є критерії справжнього кохання?

Робота в групах. Знайдіть у тексті приклади: а) милосердя; б) підступності; в) булінгу; г) поваги до іншої людини. Прокоментуйте.

Життєві ситуації. Чи варто дослуховуватися до батьків у процесі дорослішання і пошуку власного життєвого шляху? Чи може бути корисним чужий життєвий досвід? Це для вас актуально?

Проєкт. Створіть 2-3 пости для соцмережі про сучасні твори зарубіжної літератури для підлітків.

Книжка і комп’ютер

Підготуйте усну розповідь на тему «Як використовувати комп’ютер і не потрапити в залежність від нього ?» (10-12 речень).

Радимо прочитати

Космовська Б. Буба / переклад Б. Антоняк. — Львів, 2011.

Космовська Б. Буба: мертвий сезон / переклад Б. Антоняк. — Львів, 2011.

Космовська Б. Позолочена рибка / переклад Б. Антоняк. — Львів, 2012.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст