Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Антуан де Сент-Екзюпері

1900-1944 рр.

Він писав мудрі казки для дітей, які стають дорослими й розпочинають свій політ...

Андре Моруа

Сторінки життя та творчості

Уявіть собі з висоти кілька сотень або навіть тисяч метрів Париж, Середземне море, Африку, Америку або інші землі... А. де Сент-Екзюпері все це бачив, бо він був не тільки письменником, а й пілотом, який облетів половину земної кулі. Згори йому було добре видно, яка маленька наша планета Земля, як живуть люди в спільному домі, як потрібно його всім разом оберігати. Тож які вони, люди, котрі населяють Землю? Що вони роблять для своєї планети? Куди прагнуть? Цими запитаннями переймався А. де Сент-Екзюпері. Вони хвилюють нас і нині.

А. де Сент-Екзюпері з братом і сестрами

Антуан Марі Жан-Батист Роже де Сент - Екзюпері народився в 1900 р. в м. Леоні (Франція). Його ім’я свідчить про належність до старовинного дворянського роду. Хоча він рано втратив батька, дитячі роки залишили в його серці гарні спогади. Діти (їх було п’ятеро) жили в справжньому палаці (Сент-Моріс де Реман), де слухали казки матері про королів і принців, а потім самі вигадували про них різні історії. Антуан мав біляве кучеряве волосся і був трохи схожий на маленького принца...

Після закінчення школи й колежу хлопець поїхав до Парижа, де навчався в Академії мистецтва на відділенні архітектури. У 1921 р. його призвали до французької армії. Він записався до авіаційного полку. Антуан склав екзамени на керування літаками. Служив на поштових авіалініях, випробовував нові літаки, здійснюючи далекі перельоти. Працював і військовим льотчиком. 15 разів потрапляв в аварії, але знову й знову піднімався в небо, бо там відчував себе вільним і щасливим. Його посилали працювати в найвіддаленіші куточки світу. В африканському містечку Кап-Джубі (нині Тарфая — на краю пустелі Сахари, у Марокко) А. де Сент-Екзюпері був начальником аеропорту. Там він написав свій перший твір «Південний поштовий» (1929). А 1930 р. його відзначили високою нагородою Франції орденом Почесного легіону за вагомий внесок у розвиток авіації. Незабаром співвітчизники письменника прочитали «Нічний політ» (1931), відзначений французькою премією «Феміна». 1938 р. вийшов друком роман «Планета людей», нагороджений Великою премією Французької академії.

Якось повертаючись із Нью-Йорка, літак А. де Сент-Екзюпері потрапив в аварію в Гватемалі, після якої пілот довго не міг одужати.

Коли розпочалася Перша світова війна, він отримав призначення в діючу військову частину. Письменник-патріот здійснював бойові польоти. За мужність і героїзм був нагороджений Військовим хрестом. У 1940 р. виїхав до Нью-Йорка, де написав знамениту повість-казку «Маленький принц» (1942). Коли 1943 р. твір вийшов друком, пілот знову повернувся до французького війська. Він тепер керував швидкісним літаком «Лайтнинг» Р-38. 31 липня 1944 р. А. де Сент-Екзюпері вилетів з аеродрому Борго на острові Корсика в розвідку й не повернувся...

А. де Сент-Екзюпері в Тулузі. 1933 р.

Тривалий час ніхто не знав, де і як він загинув. Тільки 1998 р. хтось із рибалок поблизу м. Марселя знайшов у морі браслет із написом «Консуело» (ім’я дружини письменника) та адресою видавництва в Нью-Йорку. 2003 р. в цьому районі Середземного моря було знайдено уламки літака пілота. Ця світла й добра людина ніби розчинилася в небі, залишивши по собі, як комета, яскравий слід для всіх нас. І ми йдемо на це світло...

Притча — повчальний алегоричний твір, у якому розповідь підпорядкована моралі та повчальному змісту. У притчі розповідь відбувається через узагальнені образи та метафоричні події. Будь-який жест, слово чи подія в притчі набувають філософського (універсального) змісту.

Повість-казка «Маленький принц». Історія створення. 1935 р. під час перельоту Париж-Сайгон А. де Сент-Екзюпері потрапив в аварію в Лівійській пустелі, що розташована в північносхідній частині Сахари (Африка). Враження від тієї аварії, а також випробування, що випали на долю Європи під час нацистської навали, спонукали письменника замислитися над долею світу й спільною відповідальністю людей за Землю.

Повість «Маленький принц» присвячена другові А. де Сент-Екзюпері — Леонові Верту. Це єврейський критик, журналіст, письменник, який під час Другої світової війни зазнав переслідувань. Присвята твору саме цій людині — не тільки данина дружбі, а й сміливий виклик автора нацизму й антисемітизму. Він боровся проти насильства словом і своїми «дитячими» малюнками, які створив до повісті.

Сюжет і композиція твору. У повісті-казці «Маленький принц» протиставлено два світи — дорослі та діти. Але не за віковими ознаками (адже пілот теж доросла людина, утім, він зберіг дитячу душу), а за їхніми уявленнями й ідеалами. Для дорослих більш важливими є власні справи, влада, багатство та честолюбство. А дитяча душа прагне іншого — взаєморозуміння, дружби, радості й краси. За допомогою антитези (дорослі та діти) розкрито основний конфлікт казки — зіткнення двох систем цінностей: справжніх і фальшивих, духовних і химерних. Надалі ця антитеза поглиблюється. Залишивши свою планету, маленький принц зустрічається з різними «дивними» дорослими, яких він не може зрозуміти.

Основою композиції повісті-казки «Маленький принц» є прийом мандрівки та діалоги. Зустрічі маленького принца з «дорослими» відтворюють загальну картину існування людства, яке втратило моральні цінності.

Філософський зміст повісті. У своїй повісті А. де Сент-Екзюпері порушив філософські проблеми: що таке суспільство, куди прямує людська цивілізація, як улаштований світ, місце людини в ньому тощо. У творі йдеться про необхідність повернення людям їхньої природної сутності, моральних орієнтирів, а також про пошук виходу з духовної темряви. Маленький принц не зупиняється на шляху до істини.

На початку твору пілот і маленький принц зрозуміли мову малюнків, а наприкінці — мову сердець. Маленький принц нарешті усвідомив, що він не самотній у Всесвіті — у нього є друг. А пілот із допомогою хлопчика теж пізнав важливі істини: «Вода буває потрібна й серцю», «Найголовнішого очима не побачиш». Наприкінці твору з’являється образ криниці, що втілює духовний зміст буття. Цей образ увиразнює ідею відродження людяності, необхідності народження духовного світла в душі кожної людини.

Маленький принц повернувся на свою планету. Але він подарував пілотові на згадку зірки, що сміються. В образі зірок утілено зміст існування, який шукає кожна людина. Маленький принц пообіцяв пілотові, що коли той буде дивитися на небо, він буде бачити веселі мерехтливі вогники.

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ (1942)

Повість-казка

(Скорочено)

IV

(...) Його рідна планета навряд чи більша, ніж будинок! Це не дуже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім’я, а номер. Називає, скажімо: астероїд 3251. У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, — астероїд В-612. Цей астероїд бачили тільки раз — 1909 року, його помітив у телескоп один турецький астроном. (...)

Я залюбки почав би цю повість так, як починають чарівну казку. Я хотів би сказати: «Був собі маленький принц, який жив на планеті, трішечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібний був друг...» Ті, хто розуміє життя, одразу побачили б, що все це щира правда.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга й розповідаю про нього. Минуло вже шість років відтоді, як він разом зі своїм баранцем покинув мене. І я намагаюся розповісти про нього, щоб не забути його. Це сумно, коли забувають друзів. Не кожний має друга. (...)

V

Кожного дня я щось дізнавався про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про це поступово, між іншим. Так на третій день я дізнався про трагедію з баобабами. Це теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене:

— Скажи, правда ж, баранці їдять кущі?

— Так, це правда.

— О! Я радий.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

— Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби — не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і хоча б він привів навіть цілий табун слонів, вони не з’їдять жодного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

— Їх довелося б поставити один на одного...

А тоді розважливо сказав:

— Перш ніж виростуть, баобаби спочатку бувають маленькі.

— Це правда! Але нащо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

— Ну, як же? — відповів він, ніби мова йшла про щось зовсім очевидне. І мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ.

І справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли корисні трави й бур’яни. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе насіння бур’янів. Але ж насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутися. Тоді вона потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — чарівну маленьку безневинну травинку. Якщо це редиска або троянда — хай собі росте. А коли це якийсь бур’ян — треба відразу, як тільки розпізнаєш той паросток, вирвати його з корінням. На планеті маленького принца було жахливе насіння... То насіння баобабів. Ґрунт планети був геть уражений цим насінням. А баобаб — така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він проб’є її своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки.

— Є таке правило, — казав мені згодом маленький принц. — Прибрався сам уранці — ретельно прибери і свою планету. Треба виривати баобаби відразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. Це дуже нудна робота, але й дуже легка. (...)

X

Планета маленького принца була поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Отож він і почав із того, що відвідав їх, — треба ж було чимось зайнятися і чогось навчитися. На першому астероїді жив один король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні — зовсім простому, а проте величному.

— А, ось і підданий! — вигукнув король, побачивши маленького принца. (...)

— Можна мені сісти? — несміливо поцікавився маленький принц.

— Наказую тобі сісти! — відповів король і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії.

Одне дивувало маленького принца. Планета була зовсім маленька. Чим же міг король тут правити?

— Вибачте, Ваша величносте, — озвався він, — дозвольте запитати...

— Наказую: питай! — поспіхом мовив король.

— Ваша величносте... чим Ви правите?

— Усім, — дуже просто відповів король.

— Усім?

Король скромним жестом показав на свою планету й на інші та на зірки.

— І всім цим Ви правите? — перепитав маленький принц.

— Усім, — одказав король.

Бо він був не тільки абсолютний монарх, а й володар Усесвіту.

— І зорі скоряються вам?

— Ну, певно, — підтвердив король. — Зорі негайно виконують мої накази. Я не терплю непокори...

Така могутність викликала захоплення в маленького принца. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, або навіть сто чи двісті разів, і ніколи не пересуваючи стільця! Згадавши свою покинуту маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити короля:

— Мені хотілося б подивитися, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити...

— Якщо б я звелів своєму генералові літати, як метелик, з квітки на квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха, і генерал не виконав би наказу, то хто був би в тому винен — він чи я?

— Ви, Ваше величносте, — твердо відповів маленький принц.

— Точно, — згодився король. — Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити. Основою влади має бути передусім розум. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні.

— А як же мій захід сонця? — нагадав маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не діставав відповіді.

— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але у своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови.

— А коли це буде? — поцікавився маленький принц.

— Гм... гм... — відповів король, спочатку заглянувши у товстий календар. — Це буде... гм, гм... сьогодні, це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. І тоді ти побачиш, як точно виконують мої накази.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. І потім уже він трохи нудьгував.

— Мені більше тут нічого робити, — сказав він королю. — Пора в дорогу.

— Залишся! — мовив король, дуже гордий із того, що в нього є підданий. — Залишся, я призначу тебе міністром.

— Міністром чого?

— Міністром... міністром юстиції.

— Але ж тут нікого судити!

— Це невідомо, — заперечив король. — Я ще не все королівство оглянув. Я дуже старий, для карети немає в мене місця, а ходити пішки стомлююся.

Маленький принц нахилився і ще раз глянув на другий бік планети.

— О! Я вже подивився! — вигукнув він. — Там більше нікого немає.

— Тоді судитимеш самого себе, — відповів король. — Це важче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зможеш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

— Сам себе я хоч де можу судити, — сказав маленький принц. — Немає чого мені тут жити. (...)

«Дивні люди ці дорослі», — подумав маленький принц, мандруючи далі.

XI

На другій планеті жив честолюбець.

— A-а, ось і шанувальник прибув! — скрикнув він, ще здалеку помітивши маленького принца.

Адже для пихатих усі інші — їхні шанувальники.

— Добридень, — сказав маленький принц, — який смішний у вас капелюх.

— Це для вітання, — пояснив честолюбець. — Щоб кланятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто ніколи не приходить.

— Он як? — сказав маленький принц, нічого не зрозумівши.

— Поплескай у долоні, — порадив йому честолюбець.

Маленький принц поплескав у долоні. Честолюбець, трохи піднявши капелюх, поштиво вклонився.

«Тут цікавіше, ніж у короля», — подумав маленький принц. І знову почав плескати в долоні.

А честолюбець, піднімаючи свій капелюх, знову кланявся.

Через п’ять хвилин ця одноманітна гра стомила маленького принца.

— А що треба зробити, щоб капелюх упав? — спитав він.

Але честолюбець не почув. Пихаті люди не чують нічого, крім похвали.

— Ти справді шануєш мене? — спитав він маленького принца.

— А що означає шанувати?

— Шанувати — значить визнавати, що я найвродливіший, найкраще вдягнутий, найбагатший і найрозумніший на планеті.

— Але ж на твоїй планеті ти один!

— Зроби мені ласку, усе одно шануй мене!

— Я шаную, — сказав маленький принц, легенько стенувши плечима, — та яка тобі від того користь?

І він утік від честолюбця.

«Ці дорослі — таки дуже дивні люди», — простодушно подумав він, мандруючи далі. (...)

XX

Сталося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі й сніги, маленький принц нарешті знайшов дорогу. А всі дороги ведуть до людей.

— Добрий день! — сказав він.

То був сад, повний квітучих троянд.

— Добрий день! — відповіли троянди.

Маленький принц подивився на них. Усі вони були подібні до його квітки.

— Хто ви? — вражений, спитав він.

— Ми — троянди, — сказали квіти.

— А-а!.. — мовив маленький принц.

І відчув себе дуже нещасним. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. А ось тут було п’ять тисяч таких же квіток, в одному тільки саду!

«Їй було б дуже прикро, якби вона побачила це! — подумав маленький принц. — Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А я мусив би прикидатися, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити мене, вона справді могла б умерти...»

А потім він ще сказав собі: «Я думав, що маю таке багатство — єдину у світі квітку, а то звичайнісінька троянда й три вулкани, які сягають мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди — цього замало, щоб бути великим принцом...» І, упавши на траву, він заплакав.

XXI

Отоді й з’явився лис.

— Добрий день! — сказав лис.

— Добрий день! — чемно відповів маленький принц та озирнувся, проте нікого не побачив.

— Я тут, — пролунав голос, — під яблунею.

— Хто ти? — спитав маленький принц. — Ти такий гарний...

— Я — лис, — сказав той.

— Пограйся зі мною, попросив маленький принц. — Мені так сумно...

— Я не можу з тобою гратися, — відказав лис. — Я не приручений.

— О! Вибач, — мовив маленький принц. І, подумавши, додав:

— А що означає «приручити»?

— Ти нетутешній, — сказав лис. — Що ти шукаєш?

— Я шукаю людей, — відповів маленький принц. — А що означає «приручити»?

— Люди, — сказав лис, — мають рушниці й ходять на полювання. Це так ускладнює життя! І ще вони розводять курей. Це єдина користь од них. Ти шукаєш курей?

— Ні, — мовив маленький принц. — Я шукаю друзів. А що означає «приручити»?

— Це давно забуте поняття, — сказав лис. — Воно означає привернути до себе. (...)

Лис замовк і довго дивився на маленького принца.

— Будь ласка... приручи мене!

— Я б з радістю, — відповів маленький принц, — але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і дізнатися про багато різних речей.

— Дізнатися можна тільки про те, що приручиш, — сказав лис. — У людей уже немає часу про щось дізнаватися. Вони купують речі готовими в торговців. Але ж немає таких торговців, що продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Якщо хочеш мати друзів — приручи мене! (...)

Маленький принц пішов подивитися на троянди.

— Ви зовсім не подібні до моєї троянди, — сказав він їм, — ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він був подібний до ста тисяч інших лисів. Але я з ним потоваришував, і тепер він став єдиним у цілому світі...

І маленький принц повернувся до лиса.

— Прощавай... — сказав він.

— Прощавай, — відповів лис. — Ось мій секрет. Він дуже простий: добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш.

— Найголовнішого очима не побачиш, — повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

— Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу.

— Моя троянда така дорога мені... — повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

— Люди забули цю істину, — сказав лис. — Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду...

— Я відповідаю за свою троянду... — повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

(Переклад із французької Анатоля Перепаді й Анатолія Жаловського)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Яким ви уявляєте маленького принца? 2. Які дорослі зустрілися на його шляху? Чому вони видалися «дивними» героєві? 3. Прокоментуйте висловлювання лиса: «Якщо хочеш мати друзів — приручи мене».

Творче завдання. 1. Намалюйте карту подорожей маленького принца. 2. Придумайте сюжет розділу про зустріч маленького принца з героями нашого часу, можливо, з вами... Про що б ви поговорили з ним? Разом з однокласником (однокласницею) складіть та озвучте діалог із маленьким принцом (12-14 речень). 3. Придумайте сюжет розділу про зустріч маленького принца з принцесою.

Дискусія. Як ви думаєте, чи знайшов маленький принц те, що шукав? А пілот?

Робота в групах. Розкрийте символічний зміст образів: а) пустеля; б) астероїд В-612; в) троянда; г) баобаби; ґ) лис; д) криниця.

Життєві ситуації. «Я відповідаю за свою троянду», — говорив маленький принц. А за що відповідаєте ви? Що для вас означає бути відповідальним за когось або за щось?

Проєкт. За допомогою інтернету та бібліотеки підготуйте проект на тему «Повість-казка “Маленький принц” в образотворчому мистецтві». Здійсніть власне дослідження малюнків А. де Сент-Екзюпері, а також інших митців до твору. Які з малюнків, на вашу думку, найбільш є вдалими втіленнями художнього тексту? Створіть презентацію.

Радимо прочитати

Сент-Екзюпері де А. Планета людей. Маленький принц/ переклад А. Перепаді, А. Жаловського. — Львів, 1981.

Сент-Екзюпері де А. Маленький принц/ переклад Л. Кононовича. — Київ, 2012.