Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Мольєр
1622-1673 рр.
Даремно заздрісна юрба
Хотіла б оганьбить, тупа,
Мольєр, твої найкращі твори, —
Навіки дивні чари їх,
Пройшовши крізь віки й простори,
В серцях відіб’ються людських.
Нікола Буало
Сторінки життя та творчості
У період розквіту класицистичної трагедії глядачі сприймали комедії як несерйозне видовище, що мало лише розважати публіку. Французький драматург Мольєр надав комедії зовсім іншого змісту. Його п’єси були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й ситуації для своїх комедій із сучасного йому життя, він показував людям їхні вади, пристрасті й помилки. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його творам особливої життєвості та динамізму. Вони стали виявом самого духу народу, вільнодумства та протесту проти всього ницого, фальшивого та хибного.
Жан Батист Поклен (сценічне ім’я Мольєр) народився 15 січня 1622 р. в м. Парижі (Франція). Його батько Жан Поклен був хазяїном шпалерної крамниці й майстерні. Згодом купив посаду придворного шпалерника, а через деякий час отримав почесне звання королівського камердинера. Жан Батист був сином Жана Поклена від першого шлюбу. Його мати Марія Крессе померла, і батько одружився вдруге. Він дав синові блискучу освіту. Юнак навчався в Клермонському колежі, де вивчав давньогрецьку мову та латинську античну літературу, історію та філософію. Після закінчення навчання вступив до Орлеанського університету, де здобув учений ступінь ліценціата права. Він мав змогу продовжити справу свого батька або зайнятися юридичною практикою.
Однак ще з дитинства його вабив театр. Сім’я Покленів жила в одному з людних районів Парижа. Тут юнак дивився народні вистави, виступи мандрівних труп комедіантів. Відвідував і вистави стаціонарного паризького театру — Бургундського отелю. Коли хлопець оголосив про свій намір стати актором, батько був проти. У ті часи професію актора засуджувала церква й зневажало суспільство. Хоча в 1641 р. король Людовік XIII видав наказ, який прирівнював гру акторів до інших видів мистецтва, діячі театру ні в кого не викликали поваги, а церковники продовжували вважати акторську професію гріховною. Незважаючи на це, Жан Батист вирішив присвятити своє життя театру.
Зауважте!
Мольєр був справжнім новатором у галузі літератури й театру, він використав здобутки народної творчості та різних видів мистецтва.
1643 р. разом із сім’єю Бежар він заснував у Парижі театральну трупу — так званий «Блискучий театр». Утім, молодим акторам було важко конкурувати з професійними паризькими театрами: вони не мали досвіду й власного репертуару, ставили переважно трагедії. «Блискучий театр» проіснував менше двох років і розпався, залишивши замість слави безліч боргів. Проте це не зменшило енергії молодого драматурга. Разом зі своєю трупою він вирушив у мандри французькими провінціями. Роки блукань і поневірянь (1645-1658) не минули марно. Жан Батист почав писати комічні п’єси, узявши театральний псевдонім Мольєр.
1658 р. молодий драматург разом із трупою вирішив повернутися до столиці й виступити в Луврі перед королем Людовіком XIV. Тоді на суд монарха була представлена п’єса «Закоханий лікар». Його сучасники згадували, що король дуже сміявся під час вистави, а після завершення подарував Мольєрові 500 ліврів. Він велів надати драматургу та його трупі для роботи театр «Пті-Бурбон», неподалік від Лувра. З того часу король підтримував драматурга.
Через деякий час монарх дав розпорядження перевести трупу Мольєра в приміщення театру «Пале-Рояль». Драматург перебудував цей театр: зняв величезний амфітеатр, зробив три яруси лож і партер, щоб проста публіка могла там стояти, як в інших паризьких театрах. У цьому приміщенні трупа виступала до смерті митця.
1662 р. Мольєр одружився з Армандою Бежар, молодшою сестрою Мадлени Бежар, з якою мав дружні та творчі стосунки від початку своєї театральної кар’єри. Цей шлюб приніс письменникові чимало страждань. Він кохав Арманду, але вона була набагато молодша за нього. Як актриса, надто любила розкіш та увагу шанувальників. Мольєр болісно переживав кохання без взаємності, але розлюбити Арманду не міг.
Комедіям Мольєра аплодувала широка публіка. Разом із тим вони викликали й гнівні напади аристократії, церкви й інших драматургів. Мольєра звинувачували в аморальності, відсутності художнього смаку, порушенні правил класицизму. У той час митця підтримав Н. Буало, який схвалював «поєднання приємного з корисним» у його комедіях і підкреслював філософську глибину його творів. Мольєр відкрив новий принцип у мистецтві — правдивість. Драматург відповідав своїм критикам, що орієнтується не на смаки глядачів, які сидять у ложах, а на думку тих, хто стоїть у партері. Король усіляко підтримував драматурга, використовуючи його талант для влаштування придворних розваг.
Театр «Комеді Франсез». м. Париж (Франція). Сучасне фото
Починаючи з 1644 р. паралельно з роботою в «Пале-Роялі» Мольєр багато часу присвячував створенню комедій-балетів, які мали величезну популярність при дворі Людовіка XIV. У цих п’єсах комедійні сцени виконували актори з трупи драматурга, а балетні інтермедії — придворні, серед яких нерідко з’являвся і сам король.
Найвищого розквіту талант Мольєра досяг у 1664-1670 рр., коли були створені найкращі його комедії — «Тартюф», «Дон Жуан», «Скнара», «Міщанин-шляхтич».
У 1664 р. для грандіозного свята у Версалі митець написав комедію «Тартюф», але королева-мати Анна Австрійська була незадоволеною виставою. Згодом проти Мольєра було висунуто звинувачення в образі релігії та церкви. Річ у тім, що письменник у тій п’єсі викрив святенництво й лицемірство, що стали нормою в тогочасному суспільстві та в діяльності церкви. Боротьба за п’єсу тривала п’ять років. Тільки завдяки королю Людовіку XIV «Тартюф» не був заборонений.
У комедії «Міщанин-шляхтич» (1670) драматург викрив кумедне намагання буржуа «перетворитися» на дворянина. За часів митця дворянство переживало економічний і моральний занепад, але зберігало колишні привілеї. Уряд заохочував прагнення буржуазії купувати землі, посади та дворянські титули, бо за рахунок цих надходжень поповнювався державний бюджет. Мольєр відобразив у комедії стосунки, що склалися між двома класами, та особливості суспільної моралі загалом.
Ж.-Л. Джером. Людовік і Мольєр. Фрагмент. 1862 р.
Мольєр віддано служив королю Людовіку XIV. Він писав для нього п’єси й балети, а іноді виконував обов’язки слуги: допомагав одягатися, був присутній на його обідах, що вважали тоді за високу честь. Але в останні роки життя драматург утратив прихильність Людовіка XIV. Наприкінці 1660-х — на початку 1670-х років Мольєр створював комедії-балети разом з італійським композитором Ж. Б. Люллі, який незабаром цілком заволодів увагою короля. Людовік ХIV не міг тепер обійтися без Ж. Б. Люллі в придворних розвагах, котрий отримав монополію не тільки на всі музичні твори, які виконували у Франції, а й на тексти до них. Це означало, що Мольєр мав просто подарувати Ж. Б. Люллі значну частину своїх творів.
17 квітня 1673 р. Мольєр грав у своїй виставі «Удаваний хворий». Його сучасники згадували, що він ще ніколи не досягав такої досконалості в акторській грі. На сцені митець знепритомнів. Його віднесли за лаштунки, на кілька хвилин Мольєр прийшов до тями, але потім знову знепритомнів. У такому стані його перенесли додому, де він невдовзі помер. Церква заборонила ховати драматурга на місцевому цвинтарі (за католицьким звичаєм, актор на смертному одрі повинен був покаятися в лицедійстві, а він не зробив цього). Мольєра поховали як самогубця — уночі, без церковного обряду, за муром цвинтаря. Але його ім’я уславило епоху не менше, аніж ім’я короля Людовіка XIV.
Мольєр був не тільки видатним драматургом, а й талановитим актором і режисером. На відміну від класицистичних трагедій, де переважно говорили й мало діяли, комедії Мольєра містять багато захоплюючих сцен і стрімких подій. До того ж він навчав акторів не просто з пафосом декламувати тексти, а вживатися в роль. Мольєр вимагав від своїх акторів природної гри, щоб глядач міг у сценічних персонажах упізнати самого себе.
Гумор — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах.
Іронія — прийом, який виражає глузливо-критичне ставлення до предмета зображення, прихована насмішка, коли висловлювання набуває протилежного значення.
Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. Спрямована проти соціально шкідливих явищ; на відміну від гумору, має гострий непримиренний характер. Об’єктом сатири є вади людських характерів, негативні соціальні явища тощо.
Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого змісту, як іронія, близько до якої він стоїть, виражена завжди прямо. Йому притаманне поєднання гніву з гіркою посмішкою. Об’єктом сарказму є різко негативні й аморальні явища.
П’єса «Міщанин-шляхтич». Історія створення. У 1669 р. король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі із Солиманом-агою. Турків змусили довго чекати, а потім запросили до галереї нового палацу, прибраної надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, його вбрання було прикрашене діамантами на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиманага та його почет не висловили очікуваного захоплення. Турецькі посли зробили вигляд, начебто в Туреччині всі носять костюми з діамантами. Поведінка гостей не сподобалася королю, і він наказав придворному драматургу Мольєру й композитору Ж. Б. Люллі написати п’єсу, у якій би висміяли турків. Так було створено п’єсу «Міщанин-шляхтич».
Її прем’єра відбулася 14 жовтня 1670 р. в замку Шамбор. Після вистави комедію почали критикувати. Вище товариство зрозуміло, що у творі висміяли не турків, а представників аристократії та буржуа, які хотіли здобути дворянські титули. Адже п’єса була пародією на мораль і спосіб життя вищих кіл суспільства.
Замок Шамбор (Франція). Сучасне фото
Особливості жанру. За змістом «Міщанин-шляхтич» є зразком соціально-побутової комедії, у якій розкрито норми моралі й спосіб життя буржуазії та аристократії. Однак у ній наявні також елементи любовної комедії. Конфлікти твору поділено на два види: соціальні (стосунки між різними класами — аристократами й буржуа) і психологічні (зіткнення здорового глузду й розуму — автор, читачі, глядачі — з пристрасним бажанням Журдена стати дворянином).
Автор майстерно поєднав соціальний зміст із любовними колізями, що зробило п’єсу цікавою для глядачів. У захопливій розважальній формі він повчав публіку, нагадуючи про людську гідність, необхідність долати ниці пристрасті й зберігати за будь-яких обставин честь, розум і власну особистість.
Характерною особливістю твору є те, що за формою — це комедія-балет. У п’єсу було включено пісні, танці й музичні інтермедії. Автор надав гострого викривального змісту жанру для придворних розваг.
Драматург поєднав комедію характерів (у центрі уваги автора — характер, його цікавить передусім моральна сутність персонажів) з комедією ситуації (саме ситуації сприяють повному виявленню характерів, причому провідну роль відіграє розіграш, вигаданий Ков’єлем).
Мольєр узяв своїх героїв із реальної дійсності, зумів показати їхню суть, головне в цих характерах. Персонажі говорять природно й невимушено, мова їхня індивідуалізована. Новим для класицистичної комедії було й використання елементів народного театру: форсу1, буфонади2, комедії дель арте3.
Тематика й проблематика комедії. Основною темою комедії є зображення прагнення багатого буржуа пана Журдена потрапити до вищого товариства. Для цього він навчається, наймає вчителів, у всьому намагається бути схожим на дворян — одягом, звичками й манерами. Сміх викликає не навчання, а плазування та лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедні спроби зрівнятися з аристократами.
Бажання посісти вище місце в суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту не виникло, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден. Тому другою темою комедії є викриття лицемірної моралі аристократії. Разом із Журденом комічними образами п’єси стають граф Дорант і маркіза Дорімена. Автор показує, що вони весь час тільки розважаються, прагнуть привласнити чужі гроші й пишаються своїми титулами та близькістю до придворних кіл.
1 Фарс — вид народного театру, що мав гостру сатиричну спрямованість; герої фарсу — містяни, представники різних соціальних груп.
2 Буфонада — комедійна манера актора, коли використовують засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів.
3 Дель арте — комедія імпровізації, поширена в Західній Європі ще за часів середньовіччя.
Мольєр порушує у своїй п’єсі важливі соціальні та моральні проблеми: місце людини в суспільстві, моральні пріоритети й ідеали держави, освіта, виховання, мистецтво, утвердження кохання, честь, людську гідність та ін.
Водночас драматург проголошує цінність особистості незалежно від її соціального й майнового стану. Цю думку яскраво втілено в образі Клеонта. Мольєр захищав право чесних і добрих людей на щастя. У фіналі комедії Журден дає згоду на шлюб Клеонта й Люсіль, Ков’єля та Ніколь, які так прагнули цього. Вважаючи, що люди з ницими пристрастями та вадами заслуговують на покарання, автор розвінчує образи Доранта й Дорімени, які, думаючи, що зробили вигідну партію, насправді ж «узяли шлюб із злиднями».
Художні образи. Образна система п’єси характеризується чіткістю й симетричністю будови. Негативним персонажам протистоять позитивні. Образи поєднано в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков’єль і Ніколь. Кожний із персонажів є художнім типом: Журден — тип міщанина, утілення марнославства; Дорант — лицемірний і цинічний дворянин; пані Журден — тип сварливої дружини; Ков’єль — розумний та кмітливий слуга; Клеонт — тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання. У персонажах підкреслено якусь одну рису, але разом із тим драматург намагався показати їх різнобічно, у різних ситуаціях.
Сміх у комедії. У п’єсі Мольєра панує атмосфера сміху. Драматург використовує сміх для викриття негативних рис людей і вад суспільства. Сміх у комедії має величезну виховну силу, бо за його допомогою автор засуджує справжнє життя вищого товариства. Він допомагав посміятися над собою, побачити марнославство, лицемірство, невігластво та пихатість суспільства.
Сміх Мольєра — багатозначний за своїм змістом. Він то веселий, доброзичливий, життєрадісний, то викривальний і нищівний. Багатозначність сміху зумовлює розмаїття засобів комічного в п’єсі. У зображенні Журдена, пані Журден, закоханих Клеонта та Люсіль автор віддає перевагу гумору й іронії. А для змалювання образів аристократів застосовує гостріші засоби комічного — сатиру й сарказм. Якщо вчинки Журдена автор лише висміює, то спосіб життя Доранта та Дорімени він рішуче засуджує.
Мольєр був блискучим майстром комізму. Комізм у «Міщанині-шляхтичі» виникає і в окремих ситуаціях, у які потрапляють герої п’єси, і в їхніх висловлюваннях (яскравий приклад словесного комізму — вигадана «турецька» мова). Проте комізм прихований передусім у характерах персонажів, що виявляються через їхні вчинки та діалоги. Комічні ефекти в комедії Мольєра ґрунтуються на широкому використанні можливостей народного театру, що надав п’єсі особливої життєвості та дієвості. Завдяки сміху драматург створив живі сатиричні образи, які не втратили свого значення і в наш час.
Зауважте!
Драматург утверджує гуманістичні ідеї: людина має бути сама собою, виховувати в собі внутрішню шляхетність, здобувати знання і досвід, не оступаючись своєю гідністю.
МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ (1670)
П’єса
(Скорочено)
ДІЯ ПЕРША
ЯВА 2
Пан Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.
Пан Журден. Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?
Учитель танців. «Жарт»!.. Який жарт?
Пан Журден. Ну, той... Чи як там, по-вашому? Ваш пролог чи діалог із співами й танцями?
Учитель танців. Ага-а!
Учитель музики. Ми до Ваших послуг.
Пан Журден. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вдягнувся так, як вдягається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти...
Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі Ваші бажання.
Пан Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб ви побачили, яке воно ловке та як мені лишіть.
Учитель танців. Усе, що накажете.
Пан Журден. Ви побачите, який я елегантний із голови до п’ят.
Учитель музики. Ми впевнені, що це так.
Пан Журден. Що ви скажете про цей індійський халат?
Учитель танців. Він надзвичайно милий.
Пан Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне панство вдягається вранці в такі ж халати.
Учитель музики. Він Вам дуже лишіть.
Пан Журден. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!
Перший лаке й. Чого бажаєте, пане?
Пан Журден. Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте. (До вчителя музики й до вчителя танців.) Як вам подобаються мої лівреї?
Учитель танців. Чудові!
Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол). Це моє вранішнє вбрання, у ньому я робитиму різні вправи.
Учитель музики. Пречудово!
Пан Журден. Лакей!
Спектакль «Міщанин-шляхтич» театра «Буфф дю Нор» (Франція)
Перший лакей. Пане?
Пан Журден. Другий лакей!
Другий лакей. Пане?
Пан Журден (скидаючи халат). Тримайте! (До вчителя музики й учителя танців.) Я вам подобаюсь у цьому костюмі?
Учитель танців. Розкіш! Краще й бути не може.
Пан Журден. То що ж ви мені покажете?
Учитель музики. Я хотів би, щоб Ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свого учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку Ви мені замовили. Це один із моїх учнів, у нього щодо таких речей — хист надзвичайний.
Пан Журден. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку.
Учитель музики. Вас, пане, бентежить слово «учень»? Але є такі учні, що розуміються на музиці не гірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте тільки...
Пан Журден (до лакеїв). Подайте мені мій халат, щоб я міг краще слухати. Стривайте... може, зручніше так, без халата... Ні, давайте його сюди, так буде краще.
Співачка.
Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,
Бо став немилий я чудовим цим очам;
Коли так мучите того, хто вас кохає,—
Що ж можете вчинить, Ірісо, ворогам?
Пан Журден. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.
Учитель музики. Але ж, пане, треба, щоб мелодія відповідала словам.
Пан Журден. Мене оце недавно навчили співати одну прехорошу пісеньку. Стривайте-но... Як же її співати?
Учитель танців. На жаль, не знаю.
Пан Журден. Там щось про овечку...
Я гадав, що Жанетон
Ніжна та гарненька,
І ласкава, мов мала
Овечка біленька.
Дарма! Дарма!
Я ж не відав того,
Що ці білі зубки
І гостріші, й зліші,
Ніж в тигра лісного.
Учитель танців. Про овечку?
Пан Журден. Атож. Ага! (Співає).
Правда, хороша?
Учитель музики. Найкраща у світі.
Учитель танців. І Ви її чудово співаєте.
Пан Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.
Учитель музики. А потрібно було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...
Учитель танців. ...і виховують у людини почуття прекрасного.
Пан Журден. Хіба вельможне панство теж навчається музики?
Учитель музики. Звичайно, пане.
Пан Журден. І я вчитимуся. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.
Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика...
Учитель танців. Музика й танці... Музика й танці — ось що найбільше потрібне людині.
Учитель музики. Найкорисніша річ для держави — це музика.
Учитель танців. Найкорисніша річ для держави — це танці.
Учитель музики. Без музики не може існувати жодна держава.
Учитель танців. Без танців людина не знала б, що їй робити.
Учитель музики. Усе безладдя, усі війни, що кояться у світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.
Учитель танців. Усі злигодні людства, усі фатальні зміни, якими сповнена історія, усі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців, — усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.
Пан Журден. Як то?
Учитель музики. Хіба ж війна не є наслідком того, що між людьми немає єдності?
Пан Журден. Так.
Учитель музики. І якби всі люди вчилися музики, чи не було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на Землі?
Пан Журден. Ваша правда.
Учитель танців. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом, — хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?
Пан Журден. Авжеж, так кажуть.
Учитель танців. А невірний крок роблять чому? Хіба ж не тому, що не вміють добре танцювати?
Пан Журден. Це правда, ви маєте рацію обидва.
Учитель музики. Ми, власне, і хотіли довести Вам, які корисні танці та музика й наскільки вони вищі за всі інші мистецтва й науки.
Пан Журден. Тепер я розумію.
Учитель музики. Ви маєте бажання ознайомитися з нашими творами?
Пан Журден. Аякже!
Учитель музики. Я вже Вам колись розповідав про мої спроби висловити музикою різні почуття.
Пан Журден. Чудово!
Учитель музики (до співаків). Ідіть сюди. (До пана Журдена.) Ви повинні собі уявити, що вони вдягнені як пастухи.
Пан Журден. Чому це завжди як пастухи? Вічно у вас пастухи та й пастухи.
Учитель танців. Коли розмова ведеться в супроводі музики, то найкраща для того форма — пастораль. Пастухи тільки те й робили, що співали, і було б зовсім ненатурально й недотепно, коли б вельможне панство або ситі міщани почали висловлювати свої почуття співом.
Пан Журден. Ну, гаразд, гаразд! Побачимо.
Музичний діалог
Співачка та двоє співаків.
Співачка.
Душа в закоханості краю
Спокою ні на мить не зна...
Там, кажуть, з радістю нудьгують і зітхають.
Хай кажуть, але добре знаю,
Що в світі кращого над воленьку нема.
Перший співак.
У світі кращого нема над ніжні чари,
Що дві душі запалюють пожаром,
Одним незміряним бажанням!
Немає щастя без любові жару!
Позбав життя солодкого кохання —
І радість, втіха зникнуть в хмарах...
Другий співак.
Як солодко було б спізнать любові,
Аби міг вірити я любки слову.
Даремна річ! Жорстока доля злая!
Я череднички вірної не знаю...
Через їх рід лукавий і неситий
Отруєне кохання всього світу.
Перший співак.
Ніжна жага!
Співачка.
Щирість щаслива!..
Другий співак.
Жінка брехлива!..
Перший співак.
О дорога!
Співачка.
Мого серця ти пара!
Другий співак.
Геть! Жахлива примаро!
Перший співак.
Ненависть смертельну покинь і кохай.
Співачка.
А дівчину вірну знайдеш — пошукай!
Другий співак.
Даремне!.. Де її зустріну?..
Співачка.
Щоб нашу честь оборонить —
Любов моя до послуг пана.
Другий співак.
Та чи ж повірю я на мить,
Що ти не зрада, не омана?
Співачка.
Хто з двох відданіше кохає. —
Ми легко перевірить можем.
Другий співак.
Того, чия любов лиха, —
Скарай мерщій, о милий Боже!
Усі втрьох разом.
О, ніжні почуття
Хай в серці запалають...
Кохання розцвітає,
Як вірність в нас буяє!
Пан Журден. Оце й усе?
Учитель музики. Усе.
Пан Журден. До ладу підібрано... ще й вирази такі ловкенькі.
Учитель танців. А ось і моя робота. Покажу вам невеличкий зразок граціозних рухів і різноманітних поз, що роблять танці такими чарівними.
Пан Журден. І знову пастухи?
Учитель танців. Це вже як вам схочеться. (До танцюристів.) Починайте!
ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири танцюристи виконують різні на під керівництвом учителя танців.
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Що викликало у вас сміх під час читання? 2. Які засоби комічного використав автор у поданому тексті? Наведіть приклади. 3. Розкрийте значення елементів одягу персонажа для його характеристики. 4. Що ви можете сказати про «систему освіти», за допомогою якої Журден прагне стати аристократом? Чи справді вона корисна?
Творче завдання. Дайте поради пану Журдену.
Дискусія. З якою метою пан Журден наймає різних учителів і хоче вчитися?
Життєві ситуації. Поясніть, навіщо людині потрібно вчитися.
ДІЯ ДРУГА
ЯВА 6
Учитель філософії, пан Журден, лакей.
(...) Учитель філософії. Із чого ж ми з Вами почнемо? Чи хочете я почну Вас вчити логіки?
Пан Журден. А що це за штука — логіка?
Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення!
Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?
Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб робити правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.
Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.
Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?
Пан Журден. Моралі?
Учитель філософії. Так.
Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?
Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, учить людей стримувати свої пристрасті й...
Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись і лаятися скільки влізе, коли маю на те охоту!
Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!
Пан Журден. А що воно таке ота фізика?
Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів і бурі.
Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.
Учитель філософії. Ну, то чого ж я Вас учитиму?
Пан Журден. Навчіть мене орфографії.
Учитель філософії. Охоче.
Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.
Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати Ваше бажання, розглядаючи справу із філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їхнього вимовляння. Отже, я мушу Вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. (...)
Пан Журден. Це все я розумію.
Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рот: а.
Пан Журден. А, я. Так.
Учитель філософії. Звук є треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.
Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!
Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.
Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи й зблизити куточки губ: о.
Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто — чудо! І, о, і, о.
Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру о.
Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.
Пан Журден. У, у. Ай справді так: у.
Учитель філософії. Обидві Ваші губи витягаються вперед так, ніби Ви робите гримасу. Ось чому, коли Вам захочеться посміятися з когось, скривити йому міну, — Вам досить тільки вимовити: у.
Пан Журден. У, у. Правда, правда! Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!
Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.
Пан Журден. І вони такі ж цікаві, як і оці?
Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.
Пан Журден. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!
Учитель філософії. А коли схочете вимовити ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.
Пан Журден. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!
Учитель філософії. А щоб вимовити р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.
Пан Журден. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же Ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.
Учитель філософії. Я поясню Вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.
Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати Вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму й прошу Вас дуже — допоможіть мені написати їй ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.
Учитель філософії. Гаразд.
Пан Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?
Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?
Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!
Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?
Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.
Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.
Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.
Пан Журден. Тільки прозою або віршами?
Учитель філософії. Так, пане. Усе, що не проза, — вірші, а що не вірші, — проза.
Пан Журден. А коли ми розмовляємо, — це що ж таке?
Учитель філософії. Проза.
Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мій нічний ковпак», — то це проза?
Учитель філософії. Так, пане.
Пан Журден. Сто чортів! Сорок років із гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике Вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо! Ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?
Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл Ваше серце, що Ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...
Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я Вам сказав: «Прекрасна маркізо! Ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.
Пан Журден. Ні, кажу ж Вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова.
Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.
Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як Ви самі сказали: «Прекрасна маркізо! Ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, Ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть Ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені Ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».
Пан Журден. А як же воно найкраще?
Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо! Ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро Вам дякую і прошу Вас прийти завтра трохи раніше.
Учитель філософії. Не турбуйтеся, я не запізнюся.
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Про які галузі науки йдеться в цьому розділі? 2. Чому пан Журден відхиляє деякі галузі? Як ви думаєте, він має рацію у своїй позиції? 3. Знайдіть у тексті приклади гумору й іронії. 4. Про які почуття героя ідеться в цьому розділі?
Дискусія. Чому пан Журден наполягає на власному тексті записки?
ЯВА 7
Пан Журден, лакей.
Пан Журден (до лакея). Та невже ще й досі не принесли моє нове вбрання?
Лакей. Ні, пане.
Пан Журден. Той клятий кравець примушує мене чекати, коли в мене стільки справ. Ох, який же я лютий! Щоб йому добра не було! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили, того кравця! Щоб його чума задавила, того кравця! Хай тільки попадеться він мені зараз, цей негідник кравець, собака кравець, пройдисвіт кравець, я йому...
ЯВА 8
Пан Журден, кравець, учень кравця з вбранням для пана Журдена, лакей.
Пан Журден. Ага! Ось і Ви! А я вже почав був на Вас гніватися.
Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Уже й так довелося посадити аж двадцятеро хлопців за Ваше вбрання.
Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них уліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.
Кравець. Вони ще розтягнуться.
Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що Ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.
Кравець. Зовсім не муляють, пане.
Пан Журден. Як то не муляють?!
Кравець. Ні, вони зовсім Вам не муляють.
Пан Журден. А я Вам кажу, що муляють.
Кравець. Це вам тільки так здається.
Пан Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!
Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити Вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.
Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.
Кравець. Але ж Ви й слова не сказали, що хочете догори.
Пан Журден. А хіба про це треба говорити?
Кравець. Аякже. Усі аристократи носять тільки так!
Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?
Кравець. Авжеж, пане.
Пан Журден. О! А й справді гарно.
Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.
Пан Журден. Ні, ні.
Кравець. Ви тільки скажіть.
Пан Журден. Ні, кажу ж Вам, не треба: Ви добре зробили. А як Ви думаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?
Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.
Пан Журден. А перука й пера пристойні?
Кравець. Усе як слід.
Пан Журден (придивляючись до кравцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що Ви мені пошили! Я впізнав його відразу.
Кравець. То був такий добрий крам, пане... Я не міг стриматися, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.
Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?
Кравець. Чи не хочете поміряти Ваше нове вбрання?
Пан Журден. Аякже, давайте.
Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути Вас під музику: таке вбрання одягають звичайно із церемонією. Ей! Увійдіть-но сюди!
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Чому панові Журдену не сподобався новий одяг? 2. Які аргументи наводить кравець? Чи справили вони вплив на Журдена? 3. Як ви думаєте, для чого Журденові новий костюм? 4. Які риси характеру виявляються в образі кравця? Назвіть їх і наведіть відповідні цитати з тексту. 5. Охарактеризуйте пана Журдена в цій сцені.
Творче завдання. Сформулюйте від імені пана Журдена його життєву мету. Яким шляхом він до неї іде? Висловте власне ставлення до життєвої мети героя та способу її досягнення.
Дискусія. Чому пан Журден, який уміє бути практичним і спостережливим, постійно потрапляє в комічні ситуації?
ЯВА 9
Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, які танцюють, лакей.
Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви вдягаєте вельможних осіб.
ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають із нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись увесь час у такт, вони вдягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.
Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за Ваше здоров’я.
Пан Журден. Як ти на мене сказав?
Учень кравця. Шляхетний пане.
Пан Журден. «Шляхетний пане»! Ось воно що значить вдягнутися так, як одягаються вельможні особи! А вдягнешся по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть «шляхетний пане». (Даючи гроші.) Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».
Учень кравця. Дуже Вам вдячні, Ваша ясновельможносте.
Пан Журден. «Ясновельможність»! Ото! «Ясновельможність»! Постривай, друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.
Учень кравця. Ваша ясновельможносте, ми всі вип’ємо за здоров’я Вашої світлості.
Пан Журден. «Вашої світлості»! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене — «ваша світлосте»! (Стиха, набік.) От, їй-право, якщо дійде до «високості», — увесь гаманець йому віддам. (Уголос.) Тримай, ось тобі за мою «світлість»!
Учень кравця. Глибока вам дяка, Ваша ясновельможносте, за Вашу ласку.
Пан Журден (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. За що пан Журден готовий щедро винагородити учня кравця? 2. Яке значення пан Журден надає своєму вбранню? 3. Які засоби комічного використано в цій частині п’єси?
Творче завдання. Прокоментуйте останню фразу яви 9. Чи вміє пан Журден рахувати гроші?
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА 1
Пан Журден, два лакеї.
Пан Журден. Ідіть за мною. Я хочу пройтися трохи в новому вбранні, показати себе в місті, та глядіть мені: ідіть слідом за мною, не відставайте ні на крок, — нехай усі бачать, що ви — мої лакеї.
Лакей. До Ваших послуг, пане.
Пан Журден. Покличте до мене Ніколь: мені треба їй дещо наказати. Стійте, ось вона сама йде.
ЯВА 2
Пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пан Журден. Ніколь!
Ніколь. Прошу?
Пан Журден. Слухай-но...
Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти чого смієшся?
Ніколь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Що із цим паскудним дівчиськом?
Ніколь. Хі-хі-хі! На кого Ви схожі! Хі-хі-хі!
Пан Журден. Що таке?
Ніколь. Ах, ах! Боже ж ти мій! Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти що ж це, нахабнице... з мене смієшся?
Ніколь. Ні, ні, пане, як то можна?.. Хі-хі, хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ось ну, лишень, засмійся ще раз! Постривай, заробиш від мене.
Ніколь. Ніяк не можу спинитися, пане. Хі-хі-хі-хі, хі-хі!
Пан Журден. Ти не перестанеш?
Ніколь. Даруйте, паночку, але ж Ви такі кумедні, що я ніяк не втримаюся від сміху. Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ні, ви гляньте-но, яка зухвалість!
Ніколь. Ой, Ви ж такі кумедні-прекумедні в цьому вбранні! Хі-хі!
Пан Журден. Я ж тобі...
Ніколь. Вибачте, будь ласка. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Слухай-но, якщо ти зараз же не перестанеш, — присягаюся, я дам тобі такого ляпаса, якого ти ще зроду не діставала.
Ніколь. Гаразд, пане! Уже перестала, я не сміятимуся більше.
Пан Журден. То ж то! Ти мені гляди! Поприбираєш зараз же...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш як слід...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш, кажу тобі, у залі, та...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Ти знову?
Ніколь (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу — так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ой, як візьмуся я за тебе...
Ніколь. Пане, я просто лусну, якщо не посміюся... Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ну, чи бачив хто коли таку негідницю? Зухвало сміється простісінько мені у вічі, замість того, щоб слухати мої накази!
Ніколь. Що Ви бажаєте, щоб я зробила, пане?
Пан Журден. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала добре в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.
Ніколь (підводячись). Ах! Далебі, я вже не маю більше охоти сміятися! Усі Ваші гості завжди такого понароблюють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова в мене починає псуватися настрій.
Пан Журден. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позачиняв двері для всіх знайомих?
Ніколь. Принаймні для декого з них не завадило б їх зачинити.
ЯВА 3
Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’ялив на себе, чоловіче? Чи не задумав, часом, людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?
Пан Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.
Пані Журден. Уже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.
Пан Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?
Пані Журден. Усі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято — тільки те й роблять, що з ранку й до смерку на скрипках терликають і пісень горлають. Бідні сусіди ніколи не мають спокою.
Ніколь. Пані правду кажуть. Я не зможу підтримувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не із цілого міста, а бідній Франсуазі — робота! Вона геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.
Пан Журден. Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!
Пані Журден. Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?
Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... І незчуєшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.
Пан Журден. Цитьте ви, і покоївко, і жінко!
Пані Журден. Може, ти хочеш навчитися танцювати на старість, коли тобі вже ноги відбере?
Ніколь. Може, Вам заманулося когось убити?
Пан Журден. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите — ні одна, ні інше. Вам і не збагнути, які це дає переваги.
Пані Журден. Ти подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в нас якраз на порі.
Пан Журден. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого навчитися.
Ніколь. Я чула, пані, що вони, щоб ситніша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.
Пан Журден. Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.
Пані Журден. А чи не пішов би ти краще до школи, щоб тебе там добре відшмагали на старості літ? (...)
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Як пан Журден уявляє своє входження у вище товариство? 2. Чому Ніколь не може втриматися від сміху? 3. Які оцінки вона висловлює? 4. Як пані Журден ставиться до примх свого чоловіка?
Творче завдання. Прокоментуйте фразу пана Журдена: «Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві». Що він вкладає в поняття «розум» і «пристойне товариство»?
ЯВА 11
Коментарі
Пан Журден стоїть на заваді коханню своєї дочки Люсіль і Клеонта, який не має багато грошей, але має гідність і бажання чесно зробити свою кар’єру. Пан Журден хоче віддати дочку заміж за аристократа, незважаючи на її почуття. Під час першої прем’єри п’єси найбільше обурення у великосвітської публіки викликав образ Клеонта, котрий не тільки не приховував свого низького походження, а, навпаки, підкреслював його, проголошуючи, що титули та звання не мають жодного значення, бо головне для людини — це її розум і високі моральні якості.
Пані Журден, Клеонт, Люсіль, Ков’єль, Школь.
Пані Журден. Дуже рада Вас бачити, Клеонте; Ви нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, скористайтеся нагодою і попросіть його віддати за вас Люсіль.
Клеонт. Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збігаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку велику ласку?
ЯВА 12
Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.
Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до Вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до Вас сам особисто. Отже, скажу Вам без манівців: честь бути Вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе найщасливішою людиною у світі, коли б міг заслужити такої ласки.
Пан Журден. Перше, ніж дати Вам відповідь, добродію, я попрошу Вас сказати мені: Ви — шляхетного роду?
Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дає змогу носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно приховувати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за того, ким ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці й вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу Вам відверто, я — не шляхетного роду.
Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути Вашу руку, проте дочка моя — не для Вас.
Клеонт. Чому?
Пан Журден. Ви — не шляхетний, Ви не матимете моєї дочки.
Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого походимо, чи що?
Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!
Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?
Пан Журден. Ото хтось тебе за язик тягне!
Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?
Пан Журден. Ото кляті жінки! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько й був крамарем, — тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу Вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.
Пані Журден. Твоїй дочці потрібний чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець набагато кращий від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори.
Ніколь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому світі другого такого не стрінеш!
Пан Журден (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.
Пані Журден. Маркізу?
Пан Журден. Еге ж, маркізу.
Пані Журден. Ой, лишечко! Крий нас, боже!
Пан Журден. Це вже вирішена справа.
Пані Журден. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабусею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її і вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо, — загомоніли б усі, — як оця пані маркіза ніс задерла! А це ж Журденова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала за велике щастя погратися з нами у “вельможну даму”. Колись не була вона такою пихатою, адже ж обидва діди її торгували сукном коло брами Святого Інокентія. Надбали своїм діткам добра, грошеняток і розплачуються тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали! Чесній бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай із нами».
Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Чому пан Журден не хоче видати свою дочку заміж за Клеонта? 2. Хто підтримує Клеонта в цій ситуації? Чому? 3. Які чесноти Клеонта розкриваються в його розмові з паном Журденом? 4. Як ви думаєте, кого підтримує автор?
Життєві ситуації. Як розуміють поняття «шляхетність» герої Мольєра? А як ви розумієте це поняття? Чи актуальне воно в наш час?
ЯВА 19
Коментарі
Маючи ніжне почуття до Дорімени, пан Журден просить Доранта всіляко сприяти його коханню, що має також допомогти йому відчинити двері у вище товариство. Дорант має власні інтереси (діамант, що Журден передав через нього Дорімені, Дорант дарує від свого імені). У той час кохання розуміли як «любовна гра», де є своя стратегія та тактика, де за допомогою гри можна було зробити кар’єру. Мольєр протиставляє цій грі та фальшу справжні почуття Клеонта й Люсіль. А пан Журден змальований сатирично, оскільки в стосунках із жінкою його хвилює передовсім те, щоб він діяв за прийнятими у вищому світі «правилами».
Пан Журден, Дорімена, Дорант.
Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени). Відступіть трохи далі, пані.
Дорімена. Що?
Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.
Дорімена. Що таке?
Пан Журден. Відступіть трохи, щоб я міг ще втретє Вам уклонитися.
Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.
Пан Журден. Це мені така честь, пані, що Ви зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щастя... Ви були такі добрі... що обдарували мене такою ласкою... що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як Ваша... коли б саме небо... із заздрості до мого щастя... послало мені... дало мені перевагу... щоб я міг заслужити... так би мовити...
Дорант. Досить, досить, пане Журдене! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про Ваш гострий розум... (Стиха до Дорімени.) У цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні манери.
Дорімена (стиха до Доранта). Так, це відразу впадає в очі.
Дорант. Пані, дозвольте відрекомендувати Вам мого найкращого друга...
Пан Журден. Це надто багато честі для мене...
Дорант. ...Людину дуже шляхетну.
Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку повагу.
Пан Журден. Я ще нічого не зробив, пані, щоб заслужити такої ласки.
Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який Ви їй подарували...
Пан Журден (стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитися, чи припав він їй до вподоби?
Дорант (стиха до пана Журдена). Та що Ви! Воронь, боже! То було б з Вашого боку страх як нечемно. Якщо Ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не Ви його подарували. (Уголос.) Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати Вас у своїй господі.
Дорімена. Це для мене велика честь.
Пан Журден (стиха до Доранта). Який я вдячний Вам, пане, що Ви закинули їй добре слівце за мене!
Дорант (до пана Журдена). Я ледве вмовив її поїхати до Вас.
Пан Журден (стиха до Доранта). Не знаю, чим Вам віддячити.
Дорант. Він каже, пані, що Ви — красуня над красунями.
Дорімена. Він дуже ласкавий до мене.
Пан Журден. Пані, то Ви дуже ласкаві до мене, що Ви...
Дорант. А чи не час уже й про обід подумати? (...)
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Розкрийте підтекст кумедної сцени з поклонами пана Журдена. 2. Про що стиха говорять між собою Дорант і Дорімена? Як вони ставляться до пана Журдена? 3. Чому Дорант просить пана Журдена мовчати про діамант? Яка риса характеру Доранта виявляється в цій сцені? 4. Чому Дорант перериває пана Журдена наприкінці яви?
Творче завдання. Про що не сказав Дорімені Журден у цій яві? Продовжте від його імені обірване речення (усно).
Дискусія. Хто з персонажів більш щирий у своїх почуттях? Доведіть.
ДІЯ П’ЯТА
Коментарі
У четвертій дії слуга Ков’єль вигадує план, за допомогою якого можна буде одружити Клеонта з Люсіль. Знаючи захоплення пана Журдена знатними титулами, Ков’єль вирішив «посвятити» пана Журдена в «мамамуші», а Люсіль видати за «сина турецького султана». Цей план вдається. У п’ятій дії настає щаслива розв’язка комедії. Тут збираються всі учасники п’єси.
ЯВА 7
Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’єль.
Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?
Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою у вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!
Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав і до чого тут це зборище?
Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.
Пані Журден. За сина турецького султана?!
Пан Журден. Атож. (Показуючи на Ков’єля.) Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.
Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто у вічі, що моєї дочки він не бачитиме ніколи.
Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!
Дорант. Як, пані Журден! Та невже Ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж Ви не хочете, щоб його турецька високість був Вашим зятем?
Спектакль «Міщани-шляхтич» театра «Буфф дю Нор» (Франція)
Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте Ви свій ніс до чужих справ!
Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?
Пані Журден. Я б і Вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що Вас зовсім не обходить!
Дорант. Ми дбаємо насамперед про Вас. Нам дуже близькі Ваші інтереси — ми ж Ваші друзі.
Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.
Дорант. Та ж Ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.
Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?
Дорант. Звичайно.
Пані Журден. Вона може забути Клеонта?
Дорант. Чого, часом, не зробиш, щоб стати вельможною дамою!
Пані Журден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!
Пан Журден. Безглузде базікання! Сказано тобі раз — весілля буде, та й по всьому!
Пані Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!
Пан Журден. Ах, скільки зайвого галасу!
Люсіль. Мамо...
Пані Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!
Пан Журден (до пані Журден). Що?! Ти її лаєш за те, що вона послухалася батька?
Пані Журден. Атож. Вона так само й моя дочка, як і твоя.
Ков’єль (до пані Журден). Пані...
Пані Журден. А Ви що маєте мені сказати?
Ков’єль. Одне слово.
Пані Журден. Дуже мені потрібне Ваше слово!
Ков’єль (до пана Журдена). Пане, якщо Ваша дружина захоче вислухати мене один на один, то я обіцяю Вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.
Пані Журден. Нічого знати не хочу!
Ков’єль. Та Ви тільки вислухайте мене!
Пані Журден. Ні.
Пан Журден (до пані Журден). Вислухай його!
Пані Журден. Ні, я не хочу його слухати!
Пан Журден. Він тобі скаже...
Пані Журден. Не хочу я, щоб він до мене балакав!
Пан Журден. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?
Ков’єль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.
Пан Журден. Ну, що там таке?
Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо Вам різні знаки, пані. Невже ж Ви ще й досі не бачите, що все це ми робимо тільки для того, щоб підлаштуватися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт — оцей син турецького султана.
Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага-а-а!
Ков’єль (стиха до пані Журден). А я, Ков’єль, перекладач при ньому.
Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага! Ну, коли так — я здаюся.
Ков’єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.
Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.
Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден.) От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить — син турецького султана.
Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.
Дорант. Чудова ідея! А щоб Ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися і від сьогодні перестали ревнувати Вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт Вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт із маркізою.
Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.
Пан Журден (стиха до Доранта). Це Ви для того, щоб відвести їй очі?
Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.
Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос.) Пошліть по нотаря!
Дорант. А поки він прийде й складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.
Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.
Пані Журден. А Ніколь?
Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!
Ков’єль. Дуже Вам дякую, пане! (Набік.) От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!
Комедія закінчується балетом.
(Переклад із французької Ірини Стешенко)
Краса слова
Художнє новаторство Мольєра в драматургії. Використовуючи класицизм, Мольєр разом із тим зробив ряд важливих художніх відкриттів, що зумовили подальший розвиток жанру комедії. Він прагнув наблизити комедію до сучасності, умів бачити в конкретному типове, характерне для всього людства. Його образи, узяті із самого життя, надзвичайно правдиві й достовірні. Драматург вважав, що театр повинен відображати дійсність і вади людей, до того ж не тільки розважати глядачів, а й виховувати їх. Він розвивав два види комедії: комедію характерів і комедію положень, нерідко поєднуючи їх. Мольєр використовував у своїх п’єсах співи, музику й танці. Він умів майстерно поєднувати комічне та трагічне, і це надавало його персонажам особливої виразності. Він закликав акторів спостерігати за дійсністю, говорити на сцені живою мовою, грати природно й невимушено. Комедії Мольєра просякнуті народним духом, вони ґрунтуються на народних оцінках і поглядах.
- Які оцінки дають вчинкам і поведінці пана Журдена різні персонажі? З якими, на вашу думку, збігається авторська позиція?
О. Рамодін. Ілюстрація до твору Мольєра «Міщани-шляхтич». 1990-ті роки
Робота з текстом
Перевірте себе. 1. Що вам відомо про життя та творчість Мольєра? 2. Які художні відкриття він зробив у галузі жанру комедії? 3. Як змінилися класицистичні вистави в процесі драматургічної і театральної діяльності митця? 4. Визначте провідні проблеми п’єси «Міщанин-шляхтич». 5. Розкрийте символічне значення назви твору. 6. Які засоби комічного використовує Мольєр у п’єсі? Наведіть приклади з твору. 7. У чому виявляється народний характер сміху в комедії?
Осмислюємо прочитане. 1. Які риси характеру пана Журдена використали для здійснення плану Ков’єля? 2. Як реагує пані Журден на те, що відбувається? Що її переконало дати згоду на шлюб Клеонта та Люсіль? 3. Хто з присутніх нічого не знав про те, що відбувається насправді? 4. Чому, на вашу думку, Мольєр віддає останні слова в п’єсі Ков’єлю?
Творче завдання. Поясніть назву п’єси Мольєра «Міщанин-шляхтич».
Дискусія. Чи є сенс людині прагнути потрапити у вищі кола суспільства? Яким шляхом?
Робота в групах. Знайдіть у тексті засоби комічного й поясніть їхню роль: а) гумор; б) іронія; в) сатира; г) сарказм.
Життєві ситуації. Яка система освіти є корисною для сучасної людини?
Проєкт. Підготуйте проект на тему «Новаторство Мольєра в галузі драматургії». Оформте результати як презентацію.
Радимо прочитати
Мольєр. Міщанин-шляхтич/ переклад Ірини Стешенко. — Київ, 1993.
