Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Бароко

Бароко як доба та художній напрям

Значення поняття. Термін «бароко» пов’язують з італійським словом barocco — «дивний, химерний», а також із португальським висловом perrola barroса — «перлина неправильної форми». Словом бароко позначають саму епоху, художній напрям цієї доби й стиль у мистецтві XVII ст.

Бачення світу та людини. XVII ст. в Західній Європі характеризується надзвичайною складністю соціальних і духовних процесів. У цей час тривала криза феодалізму, який, однак, ще був досить сильним. Водночас відбувався активний процес формування національних держав, об’єднання країн під владою могутніх монархів. XVII ст. називають добою абсолютизму, бо в багатьох країнах Європи королі прагнули підкорити собі свавільних феодалів. Вони підтримували мистецтво й науку, укладали союз із церквою, намагаючись панувати у сфері ідеології.

Релігія продовжувала відігравати провідну роль у країнах Європи, проте її позиції значно похитнулися у зв’язку з розвитком науки, техніки, торгівлі й мореплавства. З утвердженням капіталістичних відносин швидкими темпами розвивалося виробництво, зростало значення прикладних наук.

У Європі з’явилися перші наукові товариства: Лондонське наукове товариство й Паризька академія.

Великі наукові відкриття свідчили про безмежні можливості людського розуму. Цей час позначився вагомими відкриттями в астрономії, математиці, хімії, медицині, філософії та інших галузях науки (Р. Декарт, Ф. Бекон, Г. В. Лейбніц, Б. Паскаль, Б. Спіноза та ін.).

Отже, наукові відкриття XVII ст. обумовили нове бачення світу та людини. Світ тепер постав перед людьми не статичним і завершеним у своїх формах, а рухливим, безмежним, мінливим і не пізнаним до кінця. Він вабив і водночас лякав своєю таїною. У ньому, згідно з уявленнями людей того часу, панують не тільки Божі закони, а й закони природні, невідомі сили й стихії, дію яких людство ще остаточно не збагнуло.

Л. Вернім. Аполлон і Дафна. 1622-1625 рр.

Зауважте!

У XVII ст. відбувся духовний переворот, який спричинив руйнацію традиційних уявлень про Всесвіт і формування нової картини світу.

Π. П. Рубенс. Чотири філософи. 1611 р.

Людина XVII ст. відкрила силу власного розуму, своїх внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути в глибини світу та своєї душі, але чим більше пізнавала, тим більше зустрічала загадок і протиріч, їй розкрився неосяжний Усесвіт, але подеколи він жахав її своєю безмежністю.

Якщо для Відродження характерна віра в цілісну людину та гармонію світу, то в Нову добу людина в мистецтві постає суперечливою, вона переживає складні драми й постійну боротьбу у власній душі, вагається між почуттями, пристрастями та бажаннями й обов’язком і вірою. Світ у людських уявленнях теж утрачає єдність і гармонійність. Він прекрасний у своїй безмежності, але що таїть у собі ця безмежність — невідомо. Цей складний і суперечливий світ сповнений реального трагізму, боротьби різних начал і стихій.

Якщо в культурі епохи Відродження панував життєствердний пафос, то в XVII ст. митці відчули гостроту нерозв’язаних конфліктів. Діячі Ренесансу поетизували людину, возвеличували її, представники ж культури Нового часу показували людину в більш реальному плані, намагалися проникнути в її духовний світ, відобразити боротьбу, що відбувається в людській душі. На відміну від мистецтва Відродження, де переважало відчуття особистої свободи людини, у культурі XVII ст. героям доводилося постійно боротися із залежністю від Бога й ірраціональних сил, чинити опір прихованим у душі пристрастям, середовищу й обставинам. У творах гуманістів епохи Відродження центральне місце посідала людина, тоді як зображення її оточення мало лише другорядне значення. У XVII ст. зростає роль довкілля (природного чи соціального), воно постає не просто фоном для зображення життя людини, а сферою її буття, місцем, де відбуваються великі драми й зіткнення. Митці Відродження сприймали світ статичним і незмінним, а діячі культури XVII ст. зображували явища в постійному русі та мінливості їхніх форм.

Митці зверталися до античних сюжетів, сміливо вводячи їх у реальний контекст, насичуючи актуальним змістом. Вони розвинули думку про внутрішнє багатство людини, невичерпні можливості її розуму й душі, їх цікавила також проблема свободи, яку виборювали герої їхніх творів.

Зауважте!

Культура XVII ст. була не лише антитезою Відродженню, а й продовжувала певні його тенденції на новому етапі розвитку.

Коментарі

Особливістю мистецтва XVII ст. є співіснування в ньому двох художніх напрямів — бароко та класицизму. Класицисти шукали гармонії у світі, а представники бароко показували його драматизм і суперечливість. Це були два бачення світу, що розкрився в XVII ст. в усій своїй широті та розмаїтті.

Основні ознаки бароко як художнього напряму. Світ у культурі бароко постає в усій своїй складності, багатогранності виявів, безмежності й мінливості. Під впливом наукових відкриттів, які розширили горизонти пізнання та довели безкінечність буття, представники бароко намагалися осягнути природні стихії, навколишнє середовище, оточення людини — усе, що становить великий і досить непростий для розуміння Всесвіт. При цьому вони усвідомлювали обмеженість раціоналістичних засобів пізнання і тому значну роль відводили інтуїції, безпосередньому відчуттю, «прозрінню серця».

У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як про поєднання суперечливих начал, як про арену протилежних сил — світла і темряви, добра і зла, життя і смерті, Бога і диявола. Митці бароко зображували світ в моменти найбільшого напруження, і людина як невід’ємна частина світового буття бере участь у розв’язанні його конфліктів, беручи на себе весь тягар трагізму світу.

Однак представники бароко вміли бачити не тільки драматизм, а й красу життя. Вони намагалися якомога виразніше та яскравіше прикрасити його, щоб подолати трагізм за допомогою засобів краси, знайти через естетичне вихід із кола тяжких протиріч. Барокове мистецтво не тільки відображало складність буття, а й нагадувало про його щедрість і повноту. Напрочуд тісно поєднані в бароко почуття жаху та відчаю і водночас велика жага життя та його втіх. Святкові форми бароко мали на меті створити для людини прообраз «раю на землі», аби через красу вона могла наблизитися до Бога.

В естетиці бароко посилюється інтерес не тільки до досконалих проявів буття, а й до дисгармонійного, фантастичного, навіть потворного. Усе багатство світу, його естетична невичерпність розкриваються через постійне підкреслення таїни світобудови. Звідси — атмосфера містики, чогось надзвичайного, що знаходиться поза межами свідомості. За допомогою ілюзій, снів і марень митці бароко відтворювали загадковість світу. Вони завжди відчували, що в житті діють сили, вищі за людське розуміння. Ці сили сприймалися досить серйозно, тому у творах часто поряд із реальними персонажами діють міфічні істоти, а дійсне та фантастичне, реальне й ірреальне настільки тісно переплітаються, що нерідко їх неможливо відокремити одне від одного. Усе це — єдиний світ, такий, яким бачили його люди бароко: реальний і загадковий водночас. Створюючи нову естетику, митці прагнули вийти за межі видимого світу, за грані можливого.

Особистість у мистецтві бароко — складна й багатогранна. Вона характеризується суперечливістю та напруженістю духовного буття, інтенсивністю емоцій, силою пристрастей. Людині в мистецтві бароко доводиться постійно вирішувати внутрішні конфлікти. Нерідко вона не може цього зробити й лише гостро переживає боротьбу прихованих сил у своїй душі.

Мудра думка

«Якби в людини був лише розум... Або ж тільки пристрасті... Але, наділена і розумом, і пристрастями, вона безперервно воює сама із собою або мириться з розумом тільки тоді, коли воює з пристрастями, і навпаки. Тому вона завжди страждає, її завжди роздирають суперечності» (Блез Паскаль).

У внутрішньому світі барокових героїв стикаються дух і плоть, нице і піднесене, нестримна жага насолод і суворий аскетизм. В епоху бароко продовжується ренесансна тенденція розуміння людини як індивідуальності, але вже не цілісної і гармонійної, а складної та суперечливої, далекої від схематизму. Хаотичний і дисгармонійний світ постійно втручається в її життя. Нерідко це сприймається нею як боротьба Бога й демонічних сил. Узагалі взаємини людини з Богом набувають інтимнішого характеру, стають справою самої особистості. Людина постійно відчуває присутність вищого начала у світі, але її шлях до нього пролягає через важкі пошуки й вагання. Головним сюжетом барокового мистецтва стає духовне випробування людини. Представники бароко уявляли світ безладним і хаотичним, у ньому панували невідомі сили, які нерідко уособлював сатана. І людині треба було протистояти цьому світу. Та чи здатна вона морально вистояти у важкій ситуації вибору, чи не піддасться спокусам диявола, чи знайде в собі сили осягнути вічні цінності?.. Людина у творах бароко постійно відчуває сумніви стосовно того, що є Бог, істина, буття, якою вона повинна бути та як діяти в цьому складному бурхливому світі. Бароковий герой наділений певною свободою, він — вільна істота, чиї вчинки обумовлені лише власними рішеннями. Проте герой залежить від різних обставин, долі та фатальної приреченості, яку прагне подолати.

П. П. Рубенс. Христос і два злодія на хресті. 1619-1620 рр.

Зауважте!

Специфіка барокової культури полягає в тому, що вона стала своєрідним художнім синтезом різних начал: Середньовіччя (готики) і Відродження, античних і християнських традицій.

Коментарі

Барокове мистецтво багато в чому використовує здобутки Відродження, хоча йдеться не про пряме наслідування. Діячі культури бароко намагалися поєднати античну спадщину із християнством. Вони не відхилили ренесансний культ «сильної людини», а прагнули «поставити її на службу Богові». Якщо в епоху Середньовіччя митці спиралися на віру, а в епоху Відродження — на розум, то в епоху бароко вони спробували примирити розум і віру, поєднати їх у намаганні осмислити складність світу й людини.

Хоча людина вже не ідеалізувалася, як у добу Відродження, представники бароко поставили її в центр своїх світоглядних шукань, порушивши питання про складність людської натури та її зв’язок із безмежним Усесвітом.

Важливою ознакою бароко є універсальність художнього мислення, космічність бачення. Митці зображують не просто епізоди з життя людей, а буття людства в усесвітньому, глобальному масштабі. Вони розповідають про боротьбу одвічних начал, безкінечність космосу й місце людини в складному та розбурханому світі. Характерною ознакою бароко є також його динамізм, що виявляється в постійному русі форм, які покликані відтворити рухливість світу й стан душевного неспокою людини.

Представники бароко в літературі. Літературне бароко характеризується ускладненням форм, поєднанням релігійних і світських мотивів та образів, тяжінням до різних контрастів, алегорій, намаганням вразити читача пишним і барвистим оздобленням твору. Яскравими представниками бароко в Західній Європі були Луїс де Гонгора, Педро Кальдерон, Тірсо де Моліна (Іспанія), Торквато Тассо та Джамбаттиста Маріно (Італія), Джон Мільтон і Джон Донн (Англія), Ганс Якоб Кристоф Гріммельсгаузен (Німеччина).

Успенський собор Києво-Печерської лаври. XVII ст. м. Київ. Сучасне фото

Бароко виявилося в різних галузях мистецтва: літературі, архітектурі, живописі, музиці, скульптурі та ін. Архітектура бароко характеризується широтою форм, масштабністю будівель, переважанням «хвилястих» ліній, неврівноважених композицій. Архітектурні ансамблі органічно вписуються в навколишнє середовище, стаючи частиною рухливого й мінливого світу. Яскравим прикладом архітектурного бароко є церква Сан Карло алле Куатро Фонтане, побудована за проектом Ф. Борроміні. В Україні також є багато зразків бароко в архітектурі, наприклад Покровська церква, церква Святого Андрія Первозваного (1747-1753), церкви Києво-Печерської лаври, Софійського собору в Києві тощо.

Значний внесок у культуру зробили такі видатні художники бароко, як Дієго Веласкес (Іспанія), Мікеланджело Караваджо (Італія), Пітер Пауль Рубенс (Фландрія), Харменс ван Рейн Рембрандт (Нідерланди) та ін. У скульптурі бароко привертає увагу живописність композицій, їхній динамізм, плинність ліній, що створює враження мінливості й постійного руху образів (Лоренцо Берліні та ін.).

Мудра думка

«Психологія людини бароко була сповнена контрастів. Митці й мислителі тих часів уже починали вгадувати в ній не лише відблиски добра, а й зла... Завдяки мислителям бароко в європейській культурі почав вироблятися й утверджуватися погляд на духовний світ особистості як на арену одвічної боротьби добра і зла, яка дає непередбачувані наслідки» (Анатолій Макаров).

Бароко набуло значного розвитку в українській культурі XVI—XVIII ст. Воно виявилося в архітектурі, живописі, іконографії, літературі й інших видах мистецтва. Окрім загальноєвропейських ознак, бароко в Україні мало свою специфіку. Цей напрям ґрунтувався тут на власних національних джерелах: давньоруських і фольклорних, що проявлялися на різних рівнях напряму — «високому», «середньому» та «низовому». У культурі українського бароко відображені загадкові й дивакуваті характери. Представники бароко поетизували духовний світ козака, утверджували образ діяльного героя, який віддано служить Вітчизні. У мистецтві українського бароко релігійні мотиви домінували над світськими. Це спричинило до численних світоглядних шукань митців, їхнього інтересу до людини в її зв’язках із Богом, Вічністю, Часом, Усесвітом. Літературне бароко простежується в різних жанрах, зокрема в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди, С. Величка.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Коли виникло бароко? У яких країнах воно представлене якнайкраще? 2. Як зображено світ у бароковому мистецтві? 3. Як вплинули наукові відкриття на розвиток філософської думки XVII ст. та формування картини світу в епоху бароко?

Творче завдання. Доберіть визначення (прикметники та дієслова) до поняття «людина доби бароко».

Дискусія. У чому бароко було «антитезою Ренесансу» і в чому воно розвивало його традиції?

Робота в групах. Підготуйте повідомлення та презентації про шедеври бароко в різних видах мистецтва: а) живопис; б) скульптура; в) архітектура.

Життєві ситуації. Уявіть, що до вас приїхали друзі з-за кордону і вони хочуть ознайомитися з пам’ятками архітектури бароко в Україні. Які споруди ви порадили б їм подивитися? Проведіть віртуальну екскурсію.

Радимо прочитати

Макаров А. Світло українського бароко / А. Макаров. — Київ, 1994. Чижевський Д. Історія української літератури / Д. Чижевський. — Тернопіль, 1994.

Ніколенко О. М. Бароко. Класицизм. Просвітництво / О. М. Ніколенко. — Харків, 2003.