Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Франческо Петрарка

1304-1374 рр.

Співати по-новому про Любов я прагну!

Франческо Петрарка

Сторінки життя та творчості

Одним із перших гуманістів в Італії був Франческо Петрарка. Він писав латиною і живою італійською мовою, створював прозові та ліричні твори, використовуючи традиції провансальських трубадурів та античної міфології. Серед його великого набутку найбільшу славу митцю принесли любовні сонети на честь Лаури, тому невипадково Ф. Петрарку вважають засновником європейської любовної лірики доби Відродження.

Франческо Петрарка народився 20 липня 1304 р. в родині нотаріуса в м. Ареццо (Італія). Його справжнє прізвище звучить італійською як Петроккіо, а вигадане ним прізвище Петрарка перекладають як «кам’яна брила». У його рідному містечку було дуже мало освічених людей. Тому одним з основних завдань свого життя він вважав поширення освіти в Європі, формування в людей бажання вчитися, читати, пізнавати світ.

Через політичні міжусобиці, що тривали тоді в Італії, його батьки мусили втекти з Флоренції (як і Данте) до Ареццо, а потім — далі, на південь. У 1311 р. мати, батько, Франческо та його брат Джерардо переїздять до Пізи, а згодом оселяються в м. Авіньйоні (місто в Провансі, нині територія Франції). Пізніше разом із братом Франческо він вивчав право в Болонському університеті.

У 22 роки юнак повернувся до Авіньйона, яке на той час стало одним із культурних центрів Італії. Згодом подорожував Францією та Німеччиною, що здійснили на нього великий вплив. У своїх поетичних творах він змальовував життя як тривалу мандрівку в пошуках незнаного.

Значну частину свого життя Ф. Петрарка присвятив церкві й водночас виконував важливі дипломатичні доручення в різних країнах світу.

У 1340 р. митець отримав одночасно два запрошення з Риму й Парижа для отримання високої нагороди — лаврового вінця. 8 квітня 1341 р. Ф. Петрарка прийняв цю нагороду в Римі. Він свідомо обрав Рим як місце для пошанування, адже понад усе він цінував римську літературу, вважаючи її взірцевою.

Будинок, де народився Петрарка. м. Ареццо (Італія). Сучасне фото

У світовій літературі ім’я поета нерозривно пов’язане з його ліричною героїнею — Лаурою, якій поет присвятив багато любовних сонетів. За його спогадами, він уперше побачив її 1327 р. в церкві Святої Клари в Авіньйоні, коли всі мешканці міста готувалися до Великодня. Йому було тоді 23 роки, їй — 20. Вона вже була заміжньою, він — молодим ученим і поетом. Кожного року Ф. Петрарка відзначав річницю їхньої зустрічі. Незадовго до смерті поет написав: «Уже ні про що я не мрію, крім неї». Лаура померла в 40 років. У ті часи жінки рано старіли, однак Ф. Петрарка не помічав її зморшок на обличчі, сивини у волоссі. Вона для нього так і залишилася вічно прекрасною і недосяжною — ідеалом. Смерть коханої була великою втратою для митця, однак і після смерті Лаура була в його уяві живою, бо справжнє кохання ніколи не вмирає.

Митець помер 18 липня 1374 р. в с. Аркуа, біля м. Падуї (Італія).

Коментарі

Хто ж така Лаура, героїня сонетів Ф. Петрарки? Перший його біограф, італійський письменник Дж. Боккаччо, вважав, що Лаура — це узагальнений образ жінки, а не якась конкретна особа. Разом із тим існують й інші версії щодо прототипу Лаури. Серед можливих імен дами серця митця називають його сучасницю Лауру де Сад та ін. Деякі дослідники вважають, що ім’я Лаура (або Лавра) є поетичним знаком, символом поетичного покликання — лаврового вінця, яким ще із часів античності віншували митців. Крім того, ім’я ліричної героїні співзвучне італійським словам, що означають «легіт», «світанок», «лавр», а це відкриває широкі поетичні обрії. Отже, поетичний образ Лаури виявився багатозначним.

Уже в давній українській літературі є згадки про творчість письменника-гуманіста Ф. Петрарку. Так, на початку XVII ст. М. Смотрицький надрукував у своїй книжці «Тренос» 138 сонетів Ф. Петрарки, які згодом у прозовій формі відтворив М. Грушевський в «Історії української літератури».

До перекладу творчої спадщини поета в різні роки зверталися М. Зеров, М. Орест, М. Лукаш, Г. Кочур, Борис Тен, І. Качуровський, Д. Паламарчук, Д. Павличко.

Італійський сонет — один із різновидів жанру сонета, що складається із двох катренів і двох терцетів. Його схема римування така: абаб абаб (або абба абба) вгв вгв (або вгд вгд).

Сонети. Історія створення. Свою любов до Лаури Ф. Петрарка втілив у збірці «Канцоньєре» («Книга пісень»), що стала гімном високому коханню. Поет розпочав працювати над збіркою ще в 1330-х роках, а завершив незадовго до смерті.

Книга поділяється на дві частини: «На життя мадонни Лаури» (вірші, написані з 1327 по 1348 р.) і «На смерть мадонни Лаури» (вірші, написані після 1348 р.). У книзі вміщено 366 творів, з них — 317 сонетів. Це своєрідний поетичний щоденник, що засвідчує про відхід від аскетизму доби Середньовіччя та формування нового гуманістичного бачення.

У сонетах Ф. Петрарки кохання зображено як благотворну силу, що відкриває людині широкий світ, його природну красу й любов до Бога. Через кохання до жінки ліричний герой відчуває внутрішнє пробудження, піднесення, жагу до життя. Це було справді ренесансне сприйняття цього великого почуття.

Джорджоне. Лаура. 1506 р.

Митець порівнює любов до Лаури з подібними міфологічними сюжетами — Орфей і Еврідіка, Дафна й Аполлон. У віршах митця згадано й інших міфологічних персонажів.

Великого значення в сонетах Ф. Петрарки набуває образ Бога, до якого постійно звертається ліричний герой. Творець, на думку автора, освячує велике кохання. Узагалі, образ Лаури тісно пов’язаний із християнськими ідеями любові й вічного життя.

СОНЕТИ

СОНЕТ 61

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім’я

Моєї донни — ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в’яне, —

Й ти, неподільна радосте моя!

(Переклад з італійської Дмитра Павличка)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Як ви думаєте, про яку подію ідеться у вірші? 2. Які почуття переживає ліричний герой? 3. Що означає кохання для ліричного героя? Наведіть відповідні цитати. 4. Який міфологічний персонаж згадано у творі? Визначте його роль у тексті. 5. За допомогою яких художніх засобів автор зображує образ коханої жінки?

Творче завдання. Поясніть повтори слів благословенні, благословен. Якого смислу їм надає автор?

Дискусія. Яким є кохання для ліричного героя — скороминущим чи вічним почуттям? Аргументуйте цитатами з тексту.

М. С. Стілман. Перша зустріч Петрарки та Лаури. 1889 р.

СОНЕТ 132

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній долі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма —

Чого я хочу — й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.

(Переклад з італійської Дмитра Паламарчука)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Охарактеризуйте внутрішній стан ліричного героя. 2. Випишіть іменники, що асоціюються в ліричного героя з коханням. Поясніть їхнє переносне (метафоричне) значення. 3. Знайдіть у сонеті антитези, визначте їхню роль у тексті.

Творче завдання. Прокоментуйте рядок із поезії: «Чужій чи власній долі я служу?»

Дискусія. Чому страждає ліричний герой?

Життєві ситуації. Дайте власну відповідь на запитання поета: «А як любов, то що таке вона?»

Радимо прочитати

Петрарка Ф. Канцоньєре / Ф. Петрарка. — Харків, 2007.