Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Література середньовічної Європи

Вплив християнства. У добу Середньовіччя соціальна, культурна й інтелектуальні сфери життя в Європі формувалися під сильним впливом християнської релігії. Церква зміцнила свої позиції майже в усіх країнах, ставши визначальним чинником історичного процесу. Релігія вчила людину панувати над собою, над своїми пристрастями й почуттями, співвідносити земне життя з божественними ідеалами. Церква формувала ідеологію та світогляд людей того часу. Разом із церквою розвивалися наука, філософія і мистецтво. Церква залучала найкращих митців до створення величних шедеврів на честь християнства.

Водночас упровадження християнства в епоху Середньовіччя мало й інший вплив. Як писав І. Франко, «воюючи з многобожжям, воно виступало вороже проти всяких його слідів у літературі, науці й житті». Ім’ям церкви виправдовували руйнування пам’яток колишньої культури, засилля інквізиції, кровопролитні релігійні війни. І все ж таки християнство здійснило величезний вплив на розвиток тогочасної культури в Європі.

Роль античної спадщини. У монастирських та єпископських школах велику увагу приділяли переписуванню рукописів античних творів. Ще на ранньому етапі свого розвитку християнство розглядали як «істинну філософію», що мала продовжити й довершити ту роботу, яку антична думка здійснила лише частково, тобто знайти шляхи до щастя та духовного спасіння людства. Митці й мислителі раннього Середньовіччя підкреслювали значення розвитку античних традицій. У добу Середньовіччя незаперечним авторитетом користувалися Арістотель і Платон. Арістотеля називали не інакше, як Учитель. Філософія Платона давала імпульси для численних світоглядних шукань багатьох середньовічних мислителів. Його твори вивчали в усіх школах. Усе сказане Платоном та Арістотелем сприймали в середні віки як абсолютну істину.

Значення філософії. Розвиток філософської думки в добу Середньовіччя був обумовлений центральною проблемою: Бог — Людина — Світ, яку кожний із мислителів вирішував по-своєму, що призвело до розмаїття течій і напрямів у філософії. У центрі уваги філософів того часу було передовсім Святе Письмо, яке сприймали й трактували як єдине у своєму роді зібрання істин, які треба осмислити задля досягнення людством Божої благодаті. Мислителі поставили собі за мету розшифрувати й збагнути Святе Письмо, вони цитували його, шукаючи підтвердження своїм думкам.

Згідно з ученнями того часу, філософія і релігія не виключають одна одну: релігія приписувала людині, як жити та діяти, а філософія повинна була дати осмислення абсолютної істини, без якої неможливе ані земне, ані духовне існування людини. Мислитель Тома Аквінський стверджував, що віра не лише не суперечить розуму, а, навпаки, допомагає його діяльності, спрямовуючи розум у потрібне русло.

У добу Середньовіччя докорінно змінилося уявлення про світ. На зміну колишнім уявленням про світ як завершену й гармонійну цілісність прийшло розуміння дійсності в її драматичній складності, у всесвітньому масштабі.

Середньовіччя виробило й інше розуміння людини та її цінності, аніж античність. У цей час філософи й митці замислювалися над протиріччями людської натури — конфліктом морального й тілесного, духовного та матеріального. Вони прагнули знайти в душі людини ті сили, що допоможуть їй подолати нице начало й вийти на духовну путь.

Ознаки мистецтва європейського Середньовіччя

  • Теоцентризм (Бог — центр Усесвіту);
  • поєднання релігійних форм із народною фантазією, здобутками народної культури;
  • абстрактно-символічний характер;
  • відтворення дуалістичної природи людини як складної боротьби різних начал — тілесного й духовного, Бога і диявола, ницого та високого;
  • зображення світу в космічних масштабах, грандіозних формах;
  • усвідомлення драматизму буття;
  • монументалізм, складність форм і стилів;
  • синтез різних видів мистецтв.

Основні етапи та жанри середньовічної літератури. У літературі європейського Середньовіччя виокремлюють два основні етапи: 1) ранній (IV-X ст.) — час розпаду родового устрою і зародження феодальних відносин: панування різних форм фольклору, розвиток героїчної епічної народної поезії; 2) зрілий (XI-XIV ст.) — епоха розвинутого феодалізму, панування дворянства та церкви: формування писемних літератур (клерикальної, лицарської, міської), розвиток оригінальних жанрів, поступове формування національних мов, їхній розподіл на романські й германські.

Одним із поширених жанрів середньовічної літератури був героїчний епос. У середні віки носіями епічної традиції були професійні співці: жонглери — у Франції, шпільмани — у Німеччині, хуглари — в Іспанії. У супроводі старовинних музичних інструментів вони виконували пісні на перехрестях доріг, міських площах, у феодальних замках. І скрізь їх зустрічали із захопленням. Основною аудиторією середньовічних співців, імена яких історія не зберегла, був простий народ, інтереси якого вони виражали у своїх оповідях. У процесі розповіді про ті чи інші події до основних фактів додавали нові деталі, нові інтерпретації характерів, нові виражальні засоби. Тому героїчний епос, що первісно існував у такій формі, можна вважати колективною творчістю народу.

Невідомий художник. Вальтер фон Клінген на турнірі. Мініатюра. 1305-1315 рр.

У кожній країні героїчний епос формувався століттями й має свої зразки: у Франції — це «Пісня про Роланда», у Німеччині — «Пісня про Нібелунгів», в Іспанії — «Пісня, про мого Сіда» тощо.

Основний зміст героїчного епосу — це зображення боротьби за волю народу та віру. Героєм є легендарний богатир, захисник рідної землі, віри, котрий здійснює подвиги в ім’я свого народу. Він не має міфологічних ознак, однак його надзвичайна фізична сила, мужність, моральні якості гіперболізуються, утілюючи народні уявлення про ідеал.

Під впливом християнської релігії в середньовічній Європі активно розвивалася клерикальна література, яку спочатку створювали латинською, а з XI ст. — романськими й германськими мовами. Вона виникла в останні століття існування Римської імперії (одночасно з поширенням там християнства). Клерикальна література надзвичайно багата в жанровому плані. До неї належать численні житія святих, прозові й віршовані «видіння», тексти гімнів і молитов, поеми та вірші на сюжети християнської міфології, заклинання тощо.

Вплив християнства позначився і на розвитку драматургії середніх віків. Театр у добу Середньовіччя відігравав виняткову роль. У той час вистави розігрували скрізь, хоча не існувало жодної спеціальної театральної будівлі. Міські майдани, площі, дерев’яні помости, двори готелів — усе це було місцем для драматичних дійств. І дуже часто вистави проводили в приміщенні соборів або церков, які були центром суспільного життя того часу. Церква була зацікавлена в розвитку театру, оскільки це був ще один могутній засіб релігійного виховання громадян.

Провідний жанр середньовічної драматургії — містерія, у якій розробляли сюжети Біблії. Існувало три основні цикли містерій: вітхозавітний, новозавітний та апостольський. На пізньому етапі розвитку середньовічної літератури (приблизно в XIV-XV ст.) з’являються і містерії світського характеру на історичні теми. Автори більшості містерій залишилися невідомими, до нас дійшло лише кілька імен упорядників містерій: Рютбеф, Жан Бодуель, Жан Міле та ін. Популярним жанром середньовічної літератури був також міракль, що виник в XIII-XIV ст. Сюжети міраклів — це «чудеса» святих або діви Марії. Релігійно-дидактичну мету мали й мораліте — невеличкі п’єси на різні морально-етичні та церковні теми, що поширились у Західній Європі в XIV-XV ст. Характерна особливість мораліте — алегоризм. У цих п’єсах грали не якісь конкретні історичні або міфічні особи, а алегоричні персонажі: Мир, Правосуддя, Істина, Благочестя, Невинність, Милосердя та ін.

Із самого початку до містерій, міраклів і навіть до мораліте включали невеличкі сценки побутового характеру, що походили з народної творчості й пізніше оформилися в самостійний жанр — фарс, який досяг розквіту в епоху пізнього Середньовіччя, коли влада церкви сильно похитнулася. Фарс був найдемократичнішим і найреалістичнішим жанром середньовічної драматургії. У ньому втілювали думки й мрії народу, волелюбність та оптимізм.

У середньовічну добу поширюються численні хроніки, у яких відображено факти із життя королів, знатних лицарів і феодалів. У хроніках розповідали про хрестові походи, війни, про діяльність видатних особистостей.

Велику роль у житті середньовічної Європи відігравало лицарство. Лицарі служили при дворах могутніх феодалів і королів, були основною силою в хрестових походах. Лицарство мало свій кодекс честі, дотримувалося певних правил поведінки й етики. Лицар мав бути стійким і мужнім, служити своєму сюзерену, бути чесним і справедливим, добрим і щедрим, захищати знедолених, слабких, беззахисних, особливо жінок. Служіння дамі серця також було одним з основних законів лицарства. Лицарська культура дала поштовх до створення численних творів літератури, зокрема лицарського роману, вплинула на розмаїття жанрових форм лірики.

Отже, мистецтво й література середньовічної Європи засвідчили про високий злет фантазії та думки у сфері духовного, ставши вираженням прагнення людства до осмислення свого існування в межах двох іпостасей — Бога та світу. Ці пошуки людства зумовили гуманістичний пафос літератури епохи Середньовіччя, її виключне тематичне багатство та художню виразність.

Характерні ознаки середньовічного героїчного епосу

  • Легендарне переосмислення історії, надання реальним фактам героїчного змісту, національного й релігійного пафосу;
  • автори — невідомі учасники або очевидці історичних подій, мандрівні співці (у Франції — жонглери, у Німеччині — шпільмани, в Іспанії — хуглари тощо);
  • основні теми — боротьба проти зовнішніх ворогів, служіння батьківщині, захист віри, об’єднання країни;
  • поєднання реальних історичних образів із вигаданими персонажами;
  • герої — утілення народних ідеалів, мрій та уявлень;
  • використання фантастики (віщі сни, гіперболізація образів тощо);
  • зв’язок із фольклором (контрасти, символи, повтори, звертання, постійні епітети, метафори, олюднення природи тощо).

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Яку роль відіграло християнство в середньовічній Європі? 2. Розкажіть про вплив релігії та античної спадщини на мистецтво й літературу в добу Середньовіччя в Європі. 3. Визначте провідні ознаки середньовічного мистецтва в Європі. 4. Назвіть етапи розвитку європейських літератур у добу Середньовіччя. Які тенденції характерні для кожного етапу?

Творче завдання. Знайдіть в інтернеті репродукцію картини одного з європейських художників. Опишіть її (усно).

Дискусія. Кого можна назвати справжнім лицарем? Які елементи лицарської культури актуальні для нашого часу?

Робота в групах. Поділіться на групи «істориків», «філософів», «мистецтвознавців», «літературознавців» і підготуйте презентації про різні аспекти життя середньовічної Європи (до 3-4 хв).

Життєві ситуації. Уявіть, що ви мандруєте в одній із країн Західної Європи й потрапили до середньовічного собору. Використовуючи відомості з інтернету та світлини, проведіть віртуальну екскурсію в соборі. Розкажіть про цікаві сторінки його життя в часі, архітектуру, шедеври мистецтва, що знаходяться в ньому.

Проєкт. Знайдіть інформацію в інтернеті про культурні центри в Європі X-XV ст. Підготуйте повідомлення та показ матеріалів (до 3-4 хв).

Радимо прочитати

Кирилюк З. В. Література Середньовіччя / З. В. Кирилюк. — Харків, 2003.

Поема «Пісня про Роланда». Історія створення. У «Пісні про Роланда» (бл. 1100 р., опубл. 1837 р.) відтворено ті часи, коли значна частина іспанських земель була під владою арабів, а країна франків межувала з арабськими володіннями. На Піренейському півострові тривала визвольна боротьба проти маврів1. Король Франції Карл Великий намагався розширю

вати кордони своєї країни й поширювати християнство, що призводило до сутичок із маврами. Ці й інші історичні події, пов’язані з релігійними війнами й утвердженням сильної королівської влади та впливу церкви, були поетично переосмислені у творах французького героїчного епосу, які називали жестами (фр. chansons de geste — пісні про діяння). Вони існували у вигляді поем і мали різний обсяг — від 1000 до 20 000 рядків, складалися зі строф різної довжини, з’єднаних асонансами (повторенням голосних звуків, що створювало ефект милозвучності), які в пізніх редакціях (XIII ст.) поступилися римам. Ці поеми призначалися для співу, точніше — для декламації під акомпанемент арфи або віоли (невеличка скрипка). Мелодія була єдиною для всієї поеми й повторювалася від строфи до строфи. Виконавцями поем, а нерідко і їхніми авторами, були мандрівні співці — жонглери. В одній із таких поем — «Пісні про Роланда» — поєдналися міф і правда, історія та вигадка.

Історична основа твору. У 778 р. король Франції Карл Великий, який мав певні інтереси в Північно-Східній Іспанії, утрутився у внутрішні справи іспанських маврів. Карла покликав на допомогу Ібн іль Арабі, мусульманський правитель на півночі країни. Король вирушив у похід до Іспанії. Частина його армії заволоділа Хероною (Каталонією), а друга частина, якою він керував особисто, пройшла Піренеї та підкорила Пампелуну (Наварру). Згодом обидві частини армії з’єдналися біля Сарагоси. Звістка про повстання саксів2 відволікла Карла, і він вирушив назад. Ар’єргард3 Карла постраждав він нападу басків4. У цьому бою, за свідченнями біографів Карла, загинули Егіхард, Ансельм і Хруодланд — королівські лицарі (васали3).

Переосмислення реальних подій у героїчному епосі. Коротка подорож Карла до Північної Іспанії перетворилась у «Пісні про Роланда» на широку панораму семирічної війни французів-християн проти «невірних». У «Пісні про Роланда» розповідається про загибель графа Роланда (імовірно, його прототипом став лицар Хруодланд, про якого згадувалось у хроніках), племінника короля Карла, у битві проти маврів у Ронсевальській ущелині, а також про зраду вітчима Роланда, Ганелона, і помету Карла за смерть Роланда та 12 перів. Замість басків, від яких реально постраждав ар’єргард Карла, у творі зображено маврів. Боротьба проти них отримує релігійний підтекст. Випадкову загибель ар’єргарду Карла Великого зображено у творі в легендарному піднесеному стилі — як великий подвиг в ім’я Бога, Франції та короля. У «Пісні про Роланда» з’являється додатковий епізод — повернення Карла, його велика битва й покарання маврів за смерть своїх васалів. Окремо розповідається про зраду та непокору одного з підданих — Ганелона, який уособлює всіх тих феодалів, хто протистояв королю та його владі.

1 Маври — так називали арабів і берберів Північно-Західної Африки, які сповідували іслам в період VII-XVII ст. Вони завоювали Іспанію та оселилися там у VIII ст. Оскільки деякі з арабських завойовників Іспанії належали до негроїдної раси, цей термін використовували в середні віки до будь-якої людини з темною шкірою. Через свою неточність термін «маври» не вживають фахівці-історики.

2 Сакси — одне з германських племен.

3 Ар’єргард — військовий підрозділ, що охороняє військо під час походу від фронту в тил або вздовж фронту.

4 Баски — народ, який із часів середньовіччя жив у Південно-Західній Європі, на Піренейському півострові.

3 Васал (від латин. vassus — слуга) — у середні віки в Західній Європі феодал, який отримував земельні володіння і був залежним від іншого, більш могутнього феодала-сеньйора (сюзерена). Васал мав щодо сюзерена ряд повинностей, зокрема надавав йому військову допомогу, брав участь у нарадах сюзерена тощо. Віддана служба васала своєму володареві була однією із чеснот лицарів у добу Середньовіччя.

Особливості сюжету та композиції. Події в «Пісні про Роланда» розвиваються стрімко й напружено. Зав’язкою є посольство Бланкандріна від царя Марсілія з брехливою обіцянкою маврів підкоритися французам, а також посольство Ганелона в табір маврів, де він зраджує Роланда та національні інтереси. Розвиток подій охоплює переміщення французьких військ: Карл повертає свої основні загони на Ахен, а Роланд із 12 перами й ар’єргардом залишається прикривати відхід короля, після загибелі ар’єргарду Карл повертається назад. Протягом твору відбувається кілька кульмінаційних моментів: 1) битва в Ронсевальській ущелині, коли гинуть французькі пери, а з ними й Роланд; 2) друга битва французів проти маврів, коли Карл вирішив помститися за смерть своїх вірних синів (двобій Карла Великого з еміром Балігантом є найнапруженішим моментом цієї частини). Розв’язкою всіх конфліктів у «Пісні про Роланда» є велика перемога французів над маврами, хрещення жителів Сарагоси, повернення Карла з військом в Ахен, суд над Ганелоном та урочисте прийняття християнської віри Брамімондою, дружиною померлого від ран і відчаю короля маврів Марсілія. «Пісня про Роланда» має своєрідне обрамлення: на початку й наприкінці твору змальовано широку картину релігійної війни, яку веде Карл Великий за утвердження християнських ідей.

Цікаво знати

Ронсевальська ущелина. Піренеї (Іспанія). Сучасне фото

Ронсевальська ущелина — місцевість у Піренеях поміж містечками Ронсесвальєс (Іспанія) і Сен-Жан-П’є-де-Пор (Франція). Згідно з легендою, на цьому місці 15 серпня 778 р. загинув лицар Карла Великого, Роланд. У середні віки через цю місцевість ішли прочани шляхом святого Якова.

Патріотичні ідеї твору. У «Пісні про Роланда» утверджуються ідеї захисту християнської віри, об’єднання країни під владою короля, виконання священного обов’язку заради батьківщини. Героїчний зміст поеми втілено в образах франків — славних захисників Вітчизни, мужніх і шляхетних лицарів.

Карл Великий. Короля Франції зображено в піднесеному стилі. Постійний епітет, що його супроводжує, — «сивобородий», тобто мудрий і справедливий. Він думає лише про Францію і про те, як утвердити ім’я Бога та християнські ідеї на всій землі. Король дбає і про своїх воїнів, любить Роланда, готовий помститися за своїх васалів у жорстокому бою. Незважаючи на поважний вік, Карл Великий не боїться взяти участь у битві. Він рішуче й сміливо нищить маврів. Одним із найяскравіших епізодів «Пісні про Роланда» є бій Карла з еміром Балігантом, у якому король перемагає, бо Бог дав йому велику силу й рішучість. Карл Великий справедливо карає зрадника Ганелона в столиці Ахені. Однак на цьому хресний шлях короля не завершується. У фіналі поеми архангел Гавриїл приносить йому звістку про те, що Карлу знову треба збиратися в похід — в Енфі християни чекають на його допомогу в боротьбі проти язичників.

Роланд. Цей художній образ є утіленням народної мрії про ідеального героя-лицаря, захисника батьківщини та християнської віри. Він — сміливий, відчайдушний, відданий Франції, Богові й королю. Роланд уміє воювати. У бою жорстокий до ворогів, не забуває про своїх товаришів, поспішає їм на допомогу. Він не лише мужній, а й шляхетний лицар. Коли поранений Олів’єр підняв свій меч на Роланда, не відаючи, хто перед ним — друг чи ворог (Олів’єр утрачав зір і слух), він вибачає його. Роланда згубила його нерозважливість і гарячкуватість. Коли стало відомо, що маври набагато сильніші від французів, Олів’єр запропонував Роландові засурмити в ріг (Оліфан), щоб Карл почув і повернув назад своє військо. Проте Роланд відмовляється. Це призвело ар’єргард до загибелі. Лицар загинув героїчною смертю. Він убив багато маврів, але і його ар’єргард зазнав чимало втрат, загинули його друзі. Помираючи, Роланд повертає своє обличчя до ворожої землі, щоб співвітчизники, які знайдуть його, знали, що він не відвернув обличчя від небезпеки й помер смертю справжнього героя. Силу та мужність Роланда визнають усі: і його друзі, і Карл Великий, і навіть маври. Цілком справедливо, що душа Роланда після смерті потрапляє до раю.

Ганелон. Це вітчим Роланда, феодал, підданий Карла Великого. Він — розумний і сміливий, але в ньому переважають негативні якості — злість, заздрість, підступність і лицемірство. Він злякався того, що Роланд висунув його кандидатуру на роль посла до короля маврів Марсілія, бо боявся смерті в таборі ворога. Роланд же запропонував Карлові особу Ганелона лише тому, що «хто всіх мудріший, має буть послом». Ганелон вирушив до Сарагоси й під час переговорів із маврами зрадив Роланда. Він розповів їм про те, що Роланд «найсміливіший воїн», опора Карла, а як убити його — «припиняться всі війни». Ганелон виказав Марсілію секрет, де буде Роланд з ар’єргардом (Ронсевальська ущелина) і скільки в нього буде війська. Зрадник пообіцяв маврам перемогу над Роландом: «Як зможете Роланда ви убити, то правої руки не буде в Карла». Отже, здійснивши такий ганебний вчинок, Ганелон повстав проти самого короля і Бога. Однак його плани здійснилися не повністю. Хоча Роланд і загинув, але він знищив тисячі маврів і після смерті на його місце стали нові воїни. У фіналі твору на Ганелона чекає справедливе покарання. Хоча він у суді в Ахені не визнає своєї зради («Я лише мстився») і його підтримують тридцять родичів, Карл Великий покарав його. В образі Ганелона засуджено жорстокість і свавілля середньовічних феодалів, їхнє протистояння королівській владі, а також негативні людські якості.

Олів’єр. Друг Роланда, хоробрий і рішучий лицар, виявляє справжню доблесть у війні проти маврів. Олів’єр більш поміркований у своїх рішеннях і вчинках, аніж Роланд. Перед смертю він дорікає Роландові за нерозсудливість, але не засуджує свого друга. Він схожий на Роланда в тому, що не хоче загинути безславною смертю. Олів’єр помирає героїчно, сподіваючись, що народ складе пісні про нього та його друзів.

Турпін-архієпископ. Цей образ уособлює духовну силу, що супроводжує франків у війні з маврами. Іменем Бога Турпін надихає французів на перемогу й сам бере участь у боротьбі. Турпін — радник Роланда, Олів’єра й Карла Великого. Його присутність забезпечує Божу підтримку в Ронсевальській ущелині. Турпін дбає про душі французів на землі й після їхньої смерті. Він радить Роландові засурмити в ріг, коли стало зрозуміло, що французи гинуть: тоді їхні тіла не дістануться маврам і собакам, будуть належно поховані співвітчизниками, а душі героїв перейдуть в інший світ.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА

Поема

(Уривки)

Героїчний епос — це не просто зібрання пісень про давні події, а твір, що здійснює високу культурну місію.

Рамон Менендес Підаль

ГОРДОТА РОЛАНДА

Коментарі

Марсілій і Ганелон домовилися згубити Роланда. Ганелон повертається до табору Карла й запевняє, що Марсілію можна вірити. Карл готує своє військо до тривалого переходу. Він залишає ар’єргард із кращих лицарів, який очолює Роланд. Олів’єр побачив військо маврів і радить Роландові засурмити в ріг, щоб Карл повернувся на допомогу.

83 Тут Олів’єр додав: «Тьма-тьмуща маврів,

А наших вояків не так й багато.

Сурміть, Роланде-друже, в ріг негайно,

Почує Карл, повернеться із військом».

Та відповів Роланд: «Я не безумець,

Щоби зганьбити честь свою довіку.

Мій Дюрандаль завдасть страшних ударів

І до ефеса вщент заллється кров’ю.

Прийшли на лихо в бескеди ці маври

І, певний, всі приречені на смерть в них!» Аой!

84 «Роланде, в Оліфант сурмити треба!

Почувши, Карл повернеться із військом,

З баронами на поміч поспішить нам!»

Роланд відповідав: «Хай Бог боронить,

Щоб я збезчестив весь свій рід шляхетний,

Красуню-Францію покрив безслав’ям!

Мій добрий меч на поясі висить ще,

І Дюрандаль завдасть страшних ударів,

Побачите його в крові багряній!

Собі на горе маври позбігались,

І запевняю — всі вони загинуть!»

Аой!

85 «Роланде, друже, в Оліфант сурміть вже!

Почує Карл, виходить він з тіснини.

Я запевняю, франки повернуться».

Та лицар відповів: «Хай Бог боронить,

Щоб хтось з людей сказав: Роланд злякався,

Й від страху перед маврами сурмив він!

Не докорятиме ніхто із рідних.

Коли потраплю у велику битву,

То тисячу і ще сімсот смертельних

Завдам ударів, меч заллється кров’ю!

Хоробрі франки б’ються всі відважно!

Іспанські ж маври не втечуть од смерті!»

86 А Олів’єр: «Не бачу в тім ганьби я.

Бо ж я розгледів військо сарацинів,

Вони покрили гори всі й долини,

Поля всі, бескеди і верховини.

Велика сила в цього плем’я маврів,

Йому протистоїть лиш жменька франків!»

«Тим більший запал! — граф відповідає. —

Хай Бог боронить з усіма святими,

Щоб через мене слава франків згасла!

То краще вмерти, ніж ганьбу стерпіти,

Бо за безстрашність Карл нас полюбляє».

87 Роланд відважний, мудрий Олів’єр,

Усім відомі доблестю своєю,

Озброєні, на коней посідали.

Їм краще вмерти, ніж уникнуть битви.

Сміливі графи, а слова їх горді.

Зрадливі маври мчать на них із люттю.

І Олів’єр промовив: «Гляньте, друже,

Вони вже близько, Карл від нас далеко.

Коли б ви не відмовились сурмити,

Карл був би тут, і смерті б ми уникли.

Погляньте, серед гір й ущелин Аспри

Зостався франків ар’єргард скорботний.

Хто зараз в ньому — в інший не потрапить!»

Роланд сказав: «Не треба лихословить!

В переполох вдаватися не варто!

Ми залишились тут і не відступим,

Тож почнемо наш бій на лихо маврам!»

Аой!

88 Роланд побачив — битва неминуча,

Грізніший став за лева й леопарда.

Скликає франків, Олів’єру мовить:

«Мій друже, так не говоріть ніколи!

Довірив Імператор нам цих франків,

Зібрав найкращих цілих двадцять тисяч

І знає — боягузів тут не знайдеш.

За нашого сеньйора слід терпіти

Жорстокий холод і нестерпну спеку,

Віддати кров свою і тіло разом.

То бийте ж списом, я мечем дістану,

Дарунком Карла, славним Дюрандалем,

Якщо ж загину, той, хто його візьме,

Все ж скаже: “Меч шляхетного васала!”» (...)

91 Ось мчить Роланд іспанськими долами,

Під ним кінь Вельянтіф, прудкий, надійний,

І обладунок прикипів до тіла,

А лицар потрясає гострим списом,

І грізно вістря звернене до неба,

Лиш білий прапорець мигтить на ньому,

Вниз торочки спадають золотії.

Могутній стан, лице ясне й красиве.

За ним услід прямує друг незмінний

І франки всі — в надії на спасіння.

З завзяттям подививсь Роланд на маврів,

На франків — із захопленням й любов’ю.

До них звернувся він з привітним словом:

«Хід уповільніть краще ви, сеньйори,

Бо нехристі по смерть самі підійдуть!

Сьогодні буде здобич в нас багата,

Французькі владарі такої ще не мали!»

По цих словах дві раті в бій вступали.

Аой!

(Переклад із старофранцузької

Вадима та Нінелі Пащенків)

Цікаво знати

Про походження вигуку «Аой!», яким завершуються строфи в «Пісні про Роланда», давно сперечаються дослідники. Імовірно, цей вигук пов’язаний із пісенною основою героїчного епосу, який у давні часи використовували в супроводі музичних інструментів. Вигук «Аой!», можливо, позначав музичний перехід до іншої теми чи події сюжету.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Скільки разів Олів’єр пропонував Роландові засурмити в ріг, щоб отримати підтримку від Карла? 2. Як Роланд кожного разу пояснював свою відмову? 3. Використовуючи текст, визначте ставлення невідомого автора до Роланда й Олів’єра. 4. Розкрийте ставлення Роланда до Бога, Карла, Франції та своїх товаришів. Наведіть відповідні цитати.

Творче завдання. Уявіть та опишіть образи Роланда й Олів’єра (усно).

Дискусія. Як ви ставитеся до відмови Роланда?

Робота в групах. Знайдіть інформацію в інтернеті про: 1) вбрання і зброю французьких героїв «Пісні про Роланда»; 2) маврів та їхню культуру; 3) життя та історію середньовічної Франції.

Життєві ситуації. Як ви думаєте, кого з українських героїв або героїнь можна порівняти з Роландом? Поясніть.

Проєкт. Підготуйте проект на тему «Історична основа “Пісні про Роанда”?». Доберіть світлини, оформте їх як презентацію.

У творах героїчного епосу відображено особливості культури того часу. Так, у «Пісні про Роланда» мечі лицарів мають назви (у Роланда меч — Дюрандаль, у Карла — Жуайоз, у Турпена — Альмас, в Олів’єра — Антеклер, у Баліганта — Пресіоз, у Ганелона — Морглес). Коні героїв теж мають виразні імена й наділені богатирською силою (кінь Роланда — Вельянтіф, кінь Карла — Тансандор, кінь Ганелона — Ташбрюн). Французи йдуть у бій із вигуком «Монжуа!» (це також назва прапора Карла Великого), а маври вигукують «Пресіоз!» (за назвою меча Баліганта). Карл Великий має давній спис, історія якого пов’язана з легендою про загибель Христа, — символ влади й могутності, освячених кров’ю Спасителя.

СМЕРТЬ ОЛІВ’ЄРА

Коментарі

Роланд та його загін відважно б’ються, проте сили нерівні. На поле бою вийшов сам Марсілій, від його руки загинуло чимало славних лицарів. Страшного удару від маврів зазнав і Олів’єр.

147 Відчув тут Олів’єр смертельну рану,

Та знав — для помсти мало часу має,

І з люттю кинувся в жорстоку січу,

Від списів та щитів тріски летіли,

А з ними руки, голови і плечі.

Хто бачив ту розправу з ворогами,

Як маври падали, розтяті навпіл,

Запам’ята назавжди переможця,

І не забуде бойовий клич Карла,

Дзвінкий, гучний крик графа «Монжуа!»

А потім він Роланда зве до себе:

«Мій побратиме, підійдіть-но швидше,

От-от моя кончина, слід прощатись!»

Аой!

148 Роланд в обличчя Олів’єра глянув,

Воно знекровлене, бліде й мертвотне,

Струмить червона цівка крові з тіла

Й важкими краплями спада на землю.

Роланд сказав: «О Боже! Яке лихо!

Геройство ваше вас згубило, друже!

Таких відважних світ іще не бачив!

О горе! Франціє-красуне, зараз

Від тебе йдуть васали, слуги вірні,

Лишаєшся одна, осиротіла,

Страшне відчує Імператор горе...»

І знепритомнів, впав коню на шию.

Аой!

149 Роланд в сідлі, оговтався він врешті,

А Олів’єр, поранений смертельно,

Втрачає кров, в очах його мутніє,

І вже не бачить ні здаля, ні зблизька,

Де побратим, а де заклятий ворог.

І раптом він зіткнувся із Роландом,

Та, друга не впізнавши, в шолом вдарив.

Розсік аж до наносника надвоє,

Не зачепивши ледве лоба графа.

Здивовано Роланд на нього глянув

І з ніжністю й теплом спитав у друга:

«Мій побратиме, вдарили навмисне?

Це ж я, Роланд, люблю усім вас серцем.

Ніколи не було між нами звади».

«О друже, — каже той, — ваш голос чую,

Та вас не бачу. Присягаюсь Богом —

Невмисний мій удар, і я жалкую!»

Л. Льєде. Ронсевальський бій. Мініатюра. Фрагмент. 1461-1462 рр.

Роланд сказав: «Він не пошкодив, брате,

Бог свідок, я простив удар ваш хибний!»

І друзі міцно й ніжно обнялися,

Простилися з любов’ю. Так розстались...

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

ОСТАННІЙ БІЙ

Коментарі

Роланд б’ється з маврами, проте він хоче знати, чи прийде Карл, тому сурмить в Оліфант. На його поклик відгукнулися всі сурми війська Карла. Маври зрозуміли, що король вже близько, і вирішили згубити Роланда.

Г. Дж. Форд. Роланд сурмить у ріг. Початок XX ст.

158 Коли Роланд побачив наступ вражий,

Відчув він силу, гордість і відвагу.

Поки живий, завзято буде битись.

Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,

Ударив острогами золотими

І кинувсь в саму гущу сарацинів.

Слідом за ним з мечем архієпископ.

А маври закричали: «Всі рятуйтесь!

Король могутній повернувсь, тікайте!

Французькі сурми близько вже лунають!

159 Ніколи граф Роланд не міг терпіти

Пихатих гордіїв, страхополохів

І зрадників, злостивих і негідних.

Сказав архієпископу Турпіну:

«Ви піший, сіре, на коні сиджу я,

Але залишусь з вами, вас не кину,

Поділимо і радості, і горе.

Ніколи й ні для кого вас не зраджу.

А за наскок віддячим бусурманам

І нагадаймо вдари Дюрандаля!»

Турпін: «До бою, хай тремтять невірні!

А прийде Карл, то він за нас помститься!»

160 Волають маври: «Горе нам, нещасним!

Для нас цей день став днем страшної згуби,

Ми втратили всіх перів і сеньйорів,

А Карл з великим військом повернувся.

Ми чуєм звук французьких сурем ясний,

Та поклик «Монжуа!» іще гучніший.

І граф Роланд подвоїв наче сили,

Ніхто його перебороть не зможе!

Ще спробуймо поцілить — і облишмо!»

Так і зробили. Враз дроти летючі

Посипались, списи і піки, стріли

Пошматували панцир, щит пробили,

Та жодне вістря шкіру не прошило.

А Вельянтіф отримав ран зо тридцять,

І врешті замертво він впав під графом.

Та сарацини врозтіч, а на полі

Зоставсь один Роланд. Один, самітній...

Аой! (...)

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Які риси Роланда розкриваються в сценах битви? 2. Знайдіть епітети й метафори, що характеризують образ Роланда. 3. Як маври оцінюють бойові якості Роланда? 4. Як поводить себе архієпископ Турпін у бою? 5. Знайдіть у тексті характеристику короля Карла Великого.

Творче завдання. Доведіть, що Роланд — справжній лицар і вірний васал короля.

Дискусія. Чи можна вважати Роланда ідеалом громадянина?

Життєві ситуації. Які громадянські якості необхідні для сучасного покоління української молоді?

СМЕРТЬ РОЛАНДА

Коментарі

Відчуваючи близьку смерть, Роланд прощається зі своїми загиблими друзями, але всі його думки спрямовані до Карла та Франції.

174 Роланд відчув, що смерть вже зовсім близько,

Вона іде від голови до серця.

У тінь сосни високої лягає

Він долілиць, в траву зелену й ніжну,

Підклав під себе меч і Оліфант свій,

Звернув обличчя до землі невірних.

Аби відразу стало зрозуміло

І Карлові, і лицарям-баронам,

Що він, Роланд, помер як переможець.

Відпущення гріхів у Бога просить

Й до Неба рукавицю простягає.

Аой!

175 Граф розумів — життя його скінчилось...

На пагорбі лежить лицем до маврів,

Рукою в груди б’є слабкою мляво:

«О Боже, дай моїм гріхам прощення,

Великим і малим від дня появи

Мене на світ і до самої смерті».

Знов простяга до Бога рукавицю:

Небесні ангели летять до нього.

Аой!

Роланд при смерті. Ілюстрація з книжки Л. Маршала «Міфи і легенди всіх народів». 1914 р.

176 Роланд лежить зомлілий під сосною,

Лицем у бік країв іспанських дальніх.

Спливло багато спогадів яскравих:

Численні землі, всі мечем узяті,

Красуня-Франція, рідня привітна,

І Карл Великий, володар і вчитель...

Від згадок цих не стримав сліз небога,

Важких зітхань... Та не забув й про себе,

Бо визнає свій гріх, блага прощення в Бога:

«Отець небесний, ти брехні не знаєш!

Ти вивів з мертвих Лазаря святого,

Ти Даниїла спас від лютих левів,

Врятуй мене од мук, страждань посмертних

За ті гріхи, що їх в житті накоїв!»

Він простягнув до Бога рукавицю,

І Гавриїл прийняв її ласкаво...

Роланд, на груди голову схиливши,

Схрестивши руки, смерті ждав покірно.

І Бог послав до нього херувимів.

Злетілили з Неба Рафаїл-заступник

І Михаїл, потвор злих переможець,

І сам архангел Гавриїл святійший...

Віднесли душу графа в Райські кущі!

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Яким постає Роланд в останні хвилини свого життя? 2. Чому він повернув обличчя «до землі невірних»? 3. Доведіть, що Роланд — відданий християнин.

Творче завдання. Як ви вважаєте, якою прагнув бачити рідну Францію Роланд? Опишіть (усно).

Дискусія. Чи можна вважати Роланда переможеним?

Робота в групах. Знайдіть у поданому уривку біблійних персонажів. Дослідіть біблійні сюжети, пов’язані з кожним із них. Поясніть, чому саме ці персонажі згадані в основний момент загибелі героя.

ПЛАЧ КАРЛА

Коментарі

Коли Карл прибув до Ронсевалю, то побачив, що ар’єргард франків загинув. Він наказав наздогнати маврів і помститися їм. Згодом король збирається повернутися в Ронсеваль і поховати славних лицарів. Уночі йому приснився пророчий сон, який віщував нові випробування: Марсілій покличе на допомогу еміра Баліганта, а родичі Ганелона виявлять непокору Карлу. Карл повернувся до Ронсеваля, щоб віддати шану загиблим.

204 До Ронсеваля франки враз дістались,

Король побачив вбитих і заплакав,

Звернувсь до вояків: «Кроки сповільніть,

А я вперед поїду полем ратним,

Бо хочу розшукати сам Роланда.

Одного дня на святі в місті Ахен

Всі лицарі боями вихвалялись,

Хто і в яких бував, страшних і лютих.

Тоді почув присягу я Роланда:

Якщо колись на чужині загине,

То першим серед перів, вояків всіх,

Лежатиме лицем до ворогів він,

Своє життя скінчить як переможець».

Король пройшов не далі льоту списа

І першим серед всіх піднявсь на пагорб.

205 Коли король пішов шукать небожа,

Побачив на лужку червоні квіти —

То кров була на них загиблих франків.

Розчулившись, володар знов заплакав.

Ось пагорб, тінь дерев двох. Карл побачив

Сліди на брилах від меча ударів

Й племінника на мураві прим’ятій.

Пройняла знов скорбота безутішна

Карлову душу. Зсів з коня, підходить,

Руками графа міцно обіймає

І, горем сповнений, сам зомліває. (...)

207 До тями повернувсь король помалу.

Він на руках у чотирьох баронів.

Знов на Роланда із любов’ю глянув:

Міцний на вигляд, та лице безкровне,

Померкли очі: їх пітьма укрила.

І знову в тугу вдався Імператор:

«Хай Бог пошле твою шляхетну душу

У Рай квітучий зі святими, друже!

В Іспанію прийшов собі на горе!

Тепер день в день страждатиму без тебе...

Що ж, вичерпані мої міць і слава!

На кого, як раніше, я зіпруся?

Не стало друга справжнього під небом.

Ніхто з рідні не зможе замінити!»

Могутній Карл волосся рве в розпуці...

Сто тисяч франків пройнялися жалем,

І жодний з них не втримався від плачу.

Аой!

ГОТУВАННЯ ФРАНКІВ ДО БИТВИ

214 В зворотну путь зібрався Імператор,

Коли з’явився авангард ворожий.

Два вісники від нього відділились,

Ім’ям еміра битись викликають:

«Король пихатий, не втечеш од нас ти!

Емір наш Балігант тут зараз буде,

Арабські вояки не знають страху,

Твою сьогодні ж перевірим мужність!»

Аой!

За бороду Великий Карл схопився,

Згадавши біль утрати і нещастя...

На своє військо глянув гордовито,

Ясним могутнім голосом закликав:

«До зброї, франки! Хутко всі по конях!»

Аой! (...)

К. дер Гроссе. Ілюстрація до «Пісні про Роланда». Наприкінці XIII ст.

ДВОБІЙ КАРЛА І БАЛІГАНТА

259 Красуне-Франціє, відважний Карл твій

Й емір не знає страху і вагання!

От вже мечі оголені схрестились,

І кожен б’є ворожий щит щосили.

Посічені в них дерево і шкіра,

З них падають гвіздки, щити розбиті.

Царі зостались в латах, наступають,

Мечі з шоломів іскри висікають.

Та може бій лише тоді скінчитись,

Коли хтось із володарів загине.

Аой! (...)

261 Емір в руках мав силу неймовірну.

Він вдарив Карла по шолому з сталі,

Розсік його і голови дістався,

А потім меч зануривсь у волосся

І шкіру з голови зсік на долоню,

У цьому місці череп оголився.

Карл похитнувсь і ледь не впав на землю.

Та Бог не допустив, щоб він загинув.

З’явився Гавриїл у розпал бою,

Спитав: «Королю, що там із тобою?»

262 Почув монарх глас ангела святого,

Відразу зникли жах і страх смертельний,

До нього повернулись сила й пам’ять.

Мечем французьким вдарив він еміра.

Розтяв шолом, що блискотів від перлів,

А з ним і голову, лиш бризнув мозок,

Розсік по білу бороду обличчя.

Вмер Балігант, не допоможуть ліки.

Карл крикнув «Монжуа!», щоб всі почули. (...)

(Переклад із старофранцузької Вадима та Нінелі Пащенків)

Краса слова

Особливості поетичної мови твору та його зв’язок із фольклором. Незначний історичний факт 778 р. в поемі перетворився на широку картину семилітньої війни Карла Великого проти язичників, що має національне й релігійне значення. Як і у творах фольклору, Роланд, Олів’єр і Турпін змальовані як ідеальні народні герої, а Карл Великий — як символ справедливого правителя, провідник волі Бога на Землі. У творі чимало контрастів: Карл Великий і король маврів Марсілій, емір Балігант; зрадник Ганелон і народні герої — Роланд, Олів’єр, Турпін.

У «Пісні про Роланда» використано чимало фольклорних прийомів: гіперболи — описи героїзму французів, неймовірної сили лицарів (наприклад, Роланд поборов тисячі маврів); постійні епітети (Карл могутній, сивобородий; Франція мила; маври невірні; Роланд найсильніший, найхоробріший, найперший тощо); віщі сни (Карлові сняться віщі сни про загибель ар’єргарду Роланда, про його битву проти маврів; про бій з еміром Балігантом; про суд над Ганелоном. Важливу роль утворі відіграє мотив долі. Автор ніби наперед знає, чим завершаться події, і попереджає про це («Гей, не минути вже йому біди!», «Гей, почалася та злощасна рада!», «Зазнають франки там немало втрат», «Не відають вони, не знають правди...»). Традиції фольклору надають легендарного забарвлення історичним подіям і допомагають утвердити ідеї християнства та захисту батьківщини.

Робота з текстом

Перевірте себе. 1. Дайте визначення поняття «героїчний епос». 2. Назвіть провідні ознаки середньовічного героїчного епосу й проілюструйте на прикладі «Пісні про Роланда». 3. Визначте традиції фольклору у творі. 4. Розкрийте історичну основу й особливості її поетичного переосмислення в «Пісні про Роланда». 5. Охарактеризуйте образи Карла, Роланда, Олів’єра, Ганелона. Визначте художні засоби їхнього творення.

Осмислюємо прочитане. 1. Розкрийте ставлення Карла до Роланда. Наведіть відповідні цитати. 2. Яку рису характеру Роланда найбільше цінував король? 3. Що допомогло Карлові пережити горе й знову стати могутнім? 4. Знайдіть у тексті й наведіть приклади гіперболи. Розкрийте її значення у творі. 5. Доведіть, що Карлові в бою з еміром Балігантом допомагає Бог.

Творче завдання. Опишіть образ Карла Великого (усно).

Дискусія. Що єднає образи Карла й Роланда?

Життєві ситуації. Як можна проявити героїзм у ставленні до своєї Вітчизни?

Проєкт. Використовуючи інтернет, підготуйте проект на тему «“Пісня про Роланда” в образотворчому мистецтві».