Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Вергілій

70-19 рр. до н. е.

Та він живе, і дзвін гучних його поем

Донині сниться нам риданнями Дідони,

Бряжчанням панцирів і сплесками трирем1.

Микола Зеров

Сторінки життя та творчості

Наприкінці І ст. до н. е. Римська держава з аристократичної республіки перетворилася на імперію. Так званий «римський мир» — період тимчасового затишшя у війнах, що настав із приходом до влади Октавіана Августа, — дав поштовх до розквіту літератури й культури. Поет Вергілій став улюбленцем Августа, проте ніколи не прагнув слави. Але вона сама знайшла його, бо Вергілій оспівував Римську державу й утверджував ідеал громадянського служіння в літературі, який був узірцем для всіх наступних епох.

Публій Вергілій Марон народився поблизу м. Мантуї (Італія). Його батько був заможною людиною, володів не лише землями, а й майстернею з виготовлення керамічних виробів. Про матір митця нічого не відомо.

Коли Вергілію виповнилося 15 років, батько відправив його здобувати освіту в Рим до відомого педагога Епідія. Вступ до цієї школи, де навчалися вихідці із знатних сімей, свідчить про те, що батько Вергілія належав до вищої верстви. До речі, тут учився й Октавіан Август. Він був молодшим за Вергілія на шість років, але можна припустити, що поет познайомився з ним уже в школі. Октавіан Август усе життя опікувався Вергілієм, ставився до нього з великою приязню.

Вергілій вивчав філософію, багато читав, цікавився медициною та математикою. Батько хотів, щоб він став адвокатом. Але юнак мав власні уявлення про майбутнє. У 45 р. до н. е. він переїхав до Неаполя і став власником невеличкого маєтку, де все життя на лоні природи займався літературною діяльністю.

На очах Вергілія відбулося багато історичних подій: смерть Цезаря, громадянські війни, боротьба за владу між римськими імператорами. Але що б не відбувалося довкола, він не забував свого основного призначення — поезії.

До нас дійшли три основні твори Вергілія: «Буколіки» — про мирне сільське життя (бл. 42-39 рр. до н. е.), «Георгіки» — про землеробську працю (36-29 рр. до н. е.) та «Енеїда» — про заснування Римської держави (26-19 рр. до н. е.).

Ж.-Б. Ж. Вікар. Вергілій, який читає «Енеїду» Августу та Октавії. 1800 р.

1 Трирема — бойове судно давніх греків і римлян.

Вергілій помер у 19 р. до н. е. в м. Неаполі (Італія). Ще в античні часи його могилу вважали священною. І нині вона є святим місцем для всіх шанувальників таланту поета.

Поема «Енеїда». Історія створення. Міф про Енея отримав у Римі офіційне визнання. Рим вважали оновленою Троєю. Знатні люди намагалися пов’язати свій родовід з Енеєм та його супутниками. Тому інтерес Вергілія до циклу троянських міфів був невипадковим. У 26 р. до н. е. в Римі стало відомо, що Вергілій почав писати твір за зразком Гомерових поем.

Перед ним стояло непросте завдання: створити поему, подібну до шедевра Гомера, орієнтовану на епічну традицію, але з урахуванням нових ідей — прославлення Римської держави й Августа, утвердження влади Риму над світом, оспівування ідеалу героя-римлянина. Центральним персонажем мав стати втікач, котрий залишив свою батьківщину, — троянець Еней. Легенда про троянське коріння Риму набула соціально-політичного змісту.

Ще Юлій Цезар мріяв відновити Трою і зробити її столицею держави. «Енеїда» стверджувала владу нової столиці — Риму. За задумом митця, твір мав складатися з 12 книг, кожна з яких містила б відносно незалежні епізоди. У 19 р. до н. е. «Енеїда» була загалом написана, але письменник хотів доопрацювати деякі частини. Проте він тяжко захворів і не встиг завершити поему. Однак і в такому вигляді твір засвідчує про талант митця і величність його задуму.

Зв’язок твору з гомерівським епосом і міфологією. Сюжет «Енеїди» складається з двох частин: Еней мандрує, а потім воює в Італії. На кожну із цих частин Вергілій визначив по 6 книг. Перша половина «Енеїди» тематично подібна до «Одіссеї», друга — до «Іліади» Гомера. Однак, на відміну від гомерівського епосу, повністю заглибленого в минуле, у Вергілія міф завжди пов’язаний із сучасністю, а випробування Енея є підготовкою до утвердження величі Римської держави.

Сюжет і композиція. У першій книзі «Енеїди» ідеться про те, як Еней зі своєю флотилією наближається до Італії. Розгнівана Юнона посилає їм страшну бурю. Кораблі розкидані по всьому морю, їхня доля невідома. І тут розповідь перериває сцена на Олімпі: Юпітер відкриває Венері майбутню долю Енея та його нащадків аж до часів Августа, віщує велич Римської держави. Надалі події із земного життя героїв, як і в Гомера, переплітаються з подіями, що відбуваються на Олімпі.

Щастя всміхнулося Енеєві. Він зі своїми супутниками потрапляє до Карфагена (нині територія Тунісу), який заснувала Дідона. Вона співчуває нещастям Трої, тому гостинно приймає троянців. Дідона особливо була вражена долею Енея. Увечері, під час бенкету, вона просить його розповісти про поневіряння. Цією експозицією завершується перша книга. Вона відповідає 5-8 книгам «Одіссеї» Гомера (плавання Одіссея, буря, прибуття мандрівників у країну феаків, прийом у царя Алкіноя, прохання розповісти про пригоди). Однак Вергілій творчо підходить до наслідування гомерівської поеми, у нього оповідь набуває зовсім іншого змісту. Основна тема — Рим і його велич — простежується тут від самого початку.

Розповідь Енея звучить у другій і третій книгах «Енеїди». Друга книга присвячена падінню Трої. Згадується троянський кінь, загибель троянських героїв і царя Пріама, ідеться й про те, як Еней виносить на плечах свого батька, Анхіза, і як до нього приєднуються інші троянці.

У третій книзі розповідається про блукання Енея світом. Мандри героя нагадують мандри Одіссея, проте Вергілій не повторює відомі міфи. На кожній зупинці подорожі Енеєві сниться віщий сон або провидці віщують йому подальшу долю.

У четвертій книзі розповідається про коханя Дідони до Енея. Вона покохала його за високі моральні якості та страждання. Кохання могутньої цариці сприяє возвеличенню образу Енея у творі. Дідона переживає конфлікт обов’язку й почуття (вона дала обітницю покійному чоловікові). Це призводить до трагедії. Боги нагадують Енеєві про його велику місію, і герой залишає Карфаген. Не маючи сил витримати розлуку, Дідона вкорочує собі віку — убиває себе мечем, який їй подарував Еней, а потім її тіло палає у вогні.

П’ята книга «Енеїди» знову нагадує гомерівські поеми. Еней, прибувши до Сицилії, улаштовує ігри на роковини смерті Анхіза. В «Іліаді» Гомера йшлося про ігри на честь поховання Патрокла. Ця тема була актуальною за часів імперії. Імператор улаштовував змагання серед знатних молодиків, вважаючи це старовинною традицією.

У шостій книзі Еней зупиняється поблизу міста Кум. Неподалік, за легендами, знаходився вхід до царства мертвих. Пророчиця Сивілла провіщає Енеєві боротьбу, яка чекає на нього в Лації, а потім супроводжує його в царство мертвих для зустрічі з Анхізом.

У Гомера Одіссей також спускався в царство мертвих. Однак у Вергілія цей мотив набуває зовсім іншого змісту. Анхіз провіщає Енеєві майбутню славу й боротьбу за утвердження Римської держави. Фактично пророцтво Анхіза — це гімн Риму.

Після мандрів героя відбуваються війни. Їм присвячено другу частину поеми (7-12 книги), що містить легенди та факти з італійської давнини й мало перегукується з «Іліадою». Еней асоціюється з гомерівським Ахіллом. Укріпившись на зайнятій троянцями землі поблизу гирла річки Тібру, Еней уклав угоду з царем латинян Латином.

Н. Д. Холланд. Зустріч Дідони й Енея. 1766 р.

Ф. Боль. Еней при дворі Латина. 1661-1663-ті роки

Латин погодився віддати за нього дочку Лавінію, яка раніше була обіцяна Турнові. Це й стало причиною війни. Заключна сцена битви Енея з Турном побудована за зразком битви Ахілла й Гектора. Еней перемагає, він готовий помилувати переможеного ворога, однак помічає на його плечі пов’язку загиблого Палланта і, як Ахілл, який помстився за смерть Патрокла, убиває Турна одним ударом меча.

Образ Енея. В образі Енея знаходимо всі риси епічного героя. Він — хоробрий і мужній. Але, на відміну від персонажів героїчного епосу, які звикли діяти переважно мечем, Еней наділений розумом. Він проводить перемовини, укладає угоди. Герой діє не в особистих інтересах, а заради народу, виконує певну місію — готує умови для заснування Риму.

Ідея громадського служіння, величі держави. Намагаючись довести велич Римської держави, Вергілій славив Августа та Юлія Цезаря як нащадків Енея, а відтак оголошував їх нащадками богів, адже матір’ю Енея була Венера. Але ідея твору не зводиться тільки до прославлення імператорської династії. Основна ідея поеми «Енеїда» — це утвердження необхідності побудови сильної держави, щоб усі її громадяни діяли заради неї так сміливо й наполегливо, як Еней та його супутники.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. Прокоментуйте таблицю.

Поеми Вергілія та Гомера

Подібність

Відмінності

1. Використання міфологічних сюжетів, образів, вплив богів на долю героїв.

1. Ідея утвердження Римської держави.

2. Подорожі Енея — подорожі Одіссея.

2. Еней — ідеал героя-римлянина.

3. Битви Енея — битви Ахілла.

3. Використання фактів і легенд.

4. Традиції героїчного епосу.

4. Надання міфам сучасного змісту.

ЕНЕЇДА

Поема

(Фрагменти)

ЗАСПІВ

(Книга 1, вірші 1-33)

Коментарі

Як і поема Гомера «Іліада», «Енеїда» розпочинається заспівом, у якому коротко розповідається про зміст усього твору й наголошується, що основною причиною лиха, якого зазнав Еней, був гнів Юнони. Вона зненавиділа троянців через образу, нанесену їй троянцем Парісом1.

Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор’їв троянських,

Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,

Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив,

Лацію давши пенатів2, а з ними — і плем’я латинське,

І Альбалонгу3 стару, і мури високого Риму.

Музо, повідай мені, чим саме прогнівана тяжко,

Чи то покривджена чим, цариця богів4 засудила

На незліченні труди та нещастя побожного духом

Батька й вождя, як богиня — і гнівом таким пройнялася!

Місто старинне було5 — фінікійського люду осада,

Звалось воно Карфаген на лівійському березі, проти

Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.

Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть і Самос6 забувши для нього; там зброя богині,

Там колісниця її. А на серці в богині бажання,

Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів,

Але прочула вона, що від крові троянської плем’я

Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські7.

З’явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий,

Згине в пожарі могутність лівійська: так випряли парки.

1 Паріс — син царя Трої, Пріама, вибраний суддею в суперечці про красу між Юноною, Мінервою і Венерою, віддав перевагу останній.

2 Пенати — тут боги-охоронці домашнього вогнища, покровителі людини та її праці. Перенесення троянських пенатів у Лацій (область Центральної Італії із центром у Римі) означає, що Троя знайшла в ньому свою нову батьківщину, дім.

3 Альбалонга — давнє італійське місто, засновником його був Асканій, син Енея.

4 Цариця богів — Юнона.

5 Місто старинне було... — ідеться про Карфаген, заснований у 814 р. до н. е. фінікійцями.

6 Самос — острів в Егейському морі — центр культу Юнони.

7 Римляни, переможці Карфагена в трьох пунічних війнах.

Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,

Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів1.

Ще ж не зів’яли в душі причини скорботи і гніву,

Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса —

Прикра зневага краси божественної, — й рід ненависний2,

І Ганімеда3, на небо узятого, шана висока.

Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих, —

Все, що зосталось від люті данайців4 і зброї Ахілла,

Не підпускала до краю латинського; довго і гірко

Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями.

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду! (...)

(Переклад з латини Миколи Зерова)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Про які події повідомляється в заспіві? 2. Які місця, пов’язані з міфами, згадуються в тексті? Які з них існують до сьогодні? 3. У яких рядках ідеться про Римську державу, її майбутню славу?

Творче завдання. З’ясуйте значення міфологічних персонажів, про яких ідеться в тексті, за допомогою словників або енциклопедій міфології.

ПРОРОЦТВО АНХІЗА В АЇДІ ПРО МАЙБУТНЮ СЛАВУ РИМУ

(Книга 6, вірші 752-853)

Коментарі

Еней спускається в Аїд, щоб побачитися з тінню батька й почути пророцтво. Але йдеться не про особисту долю Енея, а про те, що він має заснувати нове царство, тобто виконати свій громадянський обов’язок. Анхіз віщує майбутню славу Риму та його нащадкам.

Глянув Еней і, здригнувшись на вигляд, питається в батька:

«Що то за хвилі тремтять вдалині, і що то за люди

Геть понад плесом літають і луг укривають зелений?»

Відповідає Анхіз: «То душі, що вдруге судилось

Тіло їм земне узять. До летейської хвилі припавши,

В водах спасенних її вони п’ють забуття довгочасне.

Хочу уже я давно тобі показати наочно

Рід твій майбутній і славних нащадків твоїх полічити,

Щоби зо мною радів ти, Латинського краю дійшовши...

Нині Дарданського роду в майбутньому суджену славу,

Кращих нащадків твоїх італійського племені й крові,

Світлих героїв, що наше імення у спадщину візьмуть, —

1 У битвах під Троєю Юнона (Сатурнія, бо дочка Сатурна) була на стороні греків, які названі тут аргіями (аргів’янами), за назвою міста Аргос.

2 Рід ненависний — рід троянських царів, які походять від Дардана; до нього належать Еней і Паріс.

3 Ганімед — красень Ганімед був викрадений Юпітером і став його виночерпієм на Олімпі.

4 Данайці — греки, названі так за іменем Даная, який переселився з Єгипту.

Все я тобі покажу, й прочитаєш ти власную долю...

Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить?

Він щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу

Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне.

Сільвій1 ім’я його буде, твоє то поріддя останнє,

Старощів пізніх твоїх нагорода. Лавінія-мати

В лісі догляне його і на батьківське царство поставить,

І Альбалонгу стару він під скіпетр наш завоює.

Цей от, найближчий, це Прока2, троянського племені слава;

Нумітор далі і Капій, і той, хто тебе нагадає

Іменем, честю, побожністю, — Сільвій Еней, коли тільки

Доля дозволить йому царювати у місті альбанськім3...

Що за юнацтво, поглянь! Скільки сили у них бойової!

Скільки вінків горожанського дуба їм чола вінчає4:

Ці тобі Габії чесні осадять, Номент і Фідену;

Ті коллатінські мури складуть на гірських стромовинах,

Болу, Пометію, Куру і Фавна святе городище3! —

Назви повік голосні на землях, неназваних нині.

Далі за дідом, дивися, син Марса іде до престолу,

Ромул, що Ілія-мати (славетного кров Ассарака)

В світ приведе. Подивись: двоє пер на шоломі у нього.

Так, його батько богів на діла призначає великі;

Так, під рукою у нього наш Рим величавий огорне

Міццю і владою землю, а духом сягне до Олімпа, —

Рівняву всю семигорбу єдиною взявши стіною,

Благословенний потомством героїв... Так мати Кібела6

Пишно в короні зубчатій по Фрігії йде в колісниці,

Родом божественним горда, сто внуків собі пригорнувши,

Сотню Святих небожителів, що на етері панують.

Нині зверни свої очі, поглянь на цей рід незліченний.

Все — твої римські нащадки: тут Цезар, тут Юліїв плем’я,

Що попід небо високе величчям своїм піднесеться,

От перед нами і той, що так часто тобі віщували, —

Август — герой і нащадок богів, що знову появить

Вік золотий у краю італійськім, на нивах, де вперше

Щедрий Сатурн царював. І війною собі поневолить

Він гарамантів та індів, що в землях живуть краєсвітних

1 Сільвій — ім’я Сільвія, сина Енея і Лавінії, згодом стало родовим іменем альбанських царів.

2 Перечисляючи царів, Вергілій не зберігає історичної послідовності.

3 Крім Енея, за престол боровся і його опікун.

4 Дубовий вінок присуджали як нагороду за врятування громадянина.

3 Вергілій перерахував вісім із тринадцяти колоній, заснованих альбанськими царями в Лації.

6 Кібела — мати богів, яку зображали у вінку, прикрашеному баштами.

За годовыми кругами, по той бік од наших сузір’їв,

Де небодержець Атлант розпечені осі тримає.

Вже і тепер, пам’ятаючи прикре богів віщування,

З жахом чекають його меотійці і царства Каспійські,

Ждуть і тремтять перед ним береги семигирлого Нілу,

Стільки землі не сходив ні Геракл у поході преславнім,

Як переслідував лань мідноногу, і ліс Еріманта

Від кабана визволяв, і Лернейську поборював Гідру,

Ні переможний Ліей, що веселим ярмом виноградним

Від верхогір’їв Нізейських жене переможених тигрів...

Чи ти вагаєшся досі у подвигах мужність явити?

Чи й тепер ти боїшся в Авзонських краях оселятись?..

...Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді,

З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії,

Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе

Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання, —

Ти ж пам’ятай, громадянине римський, як правити світом.

Будуть мистецтва твої: у мирі тримати народи,

Милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих».

Так завершав Анхіз і, збудивши в обох дивування,

Знову говорить: «Поглянь на Марцелла1, у панцирі йде він,

Як він, звитяжець, над тлумом усім вирізняється, гордий.

Кінник, він нашу державу, розхитану в злій колотнечі,

Знов утвердить, і пунійців погромить, і галла повстання,

Втретє суперницьку зброю Квірінові в дар положивши».

Тут йому в річ упадає Еней, — поблизу зауважив

Він юнака невимовної вроди у зброї блискучій,

Але з похмурим чолом і зором, потупленим в землю.

«Хто це, мій отче, тамтого вождя у ході супроводить?

Син чи який послідущий великого роду нащадок?

Як гомонить його почет! І гідність яка у поставі!

Тільки чому ж його смуток і тінь укривають тужливі?»

З слізьми в очах на той запит Анхіз одмовляє повільно:

«Сину, про горе найбільше народу свого не розпитуй!

Доля покаже його на землі, та не дасть йому довше

Жити на світі. Занадто великою римська потуга

Видалась вам, несмертельні, що нам цей дарунок забрали.

Скільки розпучливих зойків пошле до великого міста

Поле Мавортове2! Почесть яку похоронну зобачиш

1 Марцелл — переможець галльського племені інсубрів, котрий мав успіхи й у війні з Ганнібалом. Марцелл присвятив Ромулу-Квіріну обладунок галльського вождя, убитого ним в єдиноборстві.

2 Мавортове (Марсове) поле — тіло Марцелла було спалене на Марсовому полі в Римі.

Ти, Тіберіне1, повз насип новий несучи свої води!

Жоден юнак у троянському роді таких сподіваннів

В предківськім серці латинськім не збудить. І Ромула ниви

Не закрасуються вдруге таким порождінням високим.

Що за побожність, і віра колишня, і що за правиця,

Неподоланна в бою! О, ніхто б не спромігся у зброї

Виступить супроти нього — чи пішим змагатися буде,

Чи у замилені ребра острогами дасть румакові.

О, нещасливий юначе, коли б свою долю зламав ти —

Бути Марцеллом тобі2! Повні пригорщі лілій несіте —

Хай би розкидав я цвіт пурпуровий, і марним дарунком

Душу онукові втішив, і скинув тягар невимовний!»

Так походжали вони по розлогих долинах підземних

Луками, повними мли, і допитливо все оглядали.

(Переклад із латини Миколи Зерова)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Яке значення має пророцтво Анхіза в утвердженні провідної ідеї «Енеїди»? 2. Розкрийте міфологічну основу тексту. 3. Що чекає на Енея в майбутньому, за словами його батька?

ЩИТ ЕНЕЯ

(Книга 8, вірші 626-731)

Коментарі

Образ щита в поемі Вергілія створено виразно та яскраво, як і в «Іліаді» Гомера. В очікуванні вирішальної битви Венера посилає Енею зброю і щит, який майстерно викував бог Вулкан. На щиті художньо зображено майбутні подвиги нащадків Енея і величне майбутнє Римської держави. Теми вирізьблених картин — уславлення імперії. Зображено історію Риму, починаючи з давньої легенди про вовчицю, що вигодувала близнюків Ромула й Рема, один з яких заснував Рим. Значну увагу приділено й сучасним Вергілію подіям, зокрема справам Августа в розбудові імперії.

Там бо, на тому щиті, прозираючи роки майбутні,

Вирізьбив владар огню італійців майбутні пригоди,

Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий

І незліченні усі, послідовно проваджені війни.

Вирізьбив він і Вовчицю у Марсовій тихій печері,

І коло неї близнят-сисунців, двох хлоп’ят нетямущих,

Як вони граються сміло, до матері як припадають,

1 Тіберін — Тібр, за ім’ям божка річки Тіберіна. Над Тібром, у мавзолеї Юліїв, був похований Марцелл.

2 Вергілій звертається до душі Марцелла, до її земного втілення. «Зламати долю» і «бути Марцеллом» означає здобути земне існування.

Як і вона, повернувши до них свою шию могутню,

Пестить по черзі обох і тіло вилизує ніжне.

Там підіймається Рим, там сабінських жінок викрадають1

Хиже насильство під час циркової забави; ще далі

Вирізьбив бог бойовище нове, що схопилося раптом

Поміж куретами, Тацієм2 давнім та римським народом.

Далі обидва царі, військове покінчивши змагання3

Перед жертовником збройні, з вином у руках поставали

І, заколовши свиню, мирову виробляють угоду.

Тут же, зовсім поблизу, квадриги прудкі розривають

Надвоє Метта4 (не хтів ти додержати слова, альбанцю).

Тіло твоє пошматоване Тулл поволік по дібровах,

І придорожні терни у кривавій росі червоніли.

Далі Порсенна наказував місту прийняти вигнанця

І за Тарквінія римлян страшною облогою мучив;

Діти Енеєві в бій виступають за волю змагатись.

Став роздратований цар, на устах йому люта погроза,

Видко, почув, що наважився Кокліт мости зруйнувати,

Що утекла від сторожі і в Тіброві скочила води

Клелія-діва5... Ще далі стояв у фортеці на чатах

Манлій6, і храм боронив, і високий увесь Капітолій;

Ромулів їжився двір острішком нової соломи.

На позолоченім ґанку сріблистий гусак неспокійно

Вгору зривавсь, кричачи, що галли уже біля храму.

Галли повзли по кущах, добиралися вже до фортеці,

Маючи добру заслону у темряві чорної ночі.

Кучері в них золоті, із золота й одяг, і броня.

В’ються плащі повишивані; щирого злота намисто

В кожного сяє на шиї молочній. Розмахує кожен

Парою списів легких і щитом захищається довгим;

1 За легендою, для збільшення населення Риму Ромул запросив на свято сусідів-сабінян, і під час бенкету юнаки вкрали сабінянських дівчат.

2 Тацій — вождь сабінян.

3 Викрадені сабінянки зупинили битву між римлянами й сабінянами.

4 Метт — альбанський цар Меттій Фуффетій запропонував вирішити суперечку між Римом і Альбою поєдинком найсильніших. Після перемоги римлян Меттій задумав зраду й за це був покараний: за наказом римського царя Тулла Гостілія Меттія розірвали двома колісницями, до яких його прив’язали.

5 Етруський цар Порсенна вимагав повернення вигнаного римлянами царя Тарквінія Гордого та його сім’ї. Горацій Кокліт відбивав етрусків від дерев’яного мосту, і коли він був зламаний, кинувся в Тібр і в обладунку переплив його; Клелія, видана заручницею Порсенні, повернулася до Риму, перепливши Тібр на коні.

6 Манлій — Тіт Манлій Торкват, оборонець Риму, обложеного галлами, які вночі потай піднялися на Капітолій. Проте священні гуси, зачувши кроки, підняли ґелґіт і заволоділи увагою охорони.

Тут витанцьовують Салії, голі луперки1 за ними;

Фламіни2 тут у вовняних шапках, там Марсові видно

Скинуті з неба щити, там чисті жінки в колісницях

Святощі містом провозять. Ще далі митець незрівнянний

Вирізьбив Тартар підземний. Плутонові брами високі

І лиходіям призначені кари; тебе, Катіліно3,

На височеннім уступі і Фурій страшних проти тебе.

Праведні душі окремо, між них і Катон правосудний4.

Понад підземними тінями йшов злотокований образ

Моря бурхливого; сива гойдалась і пінилась хвиля,

А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни

І розбивали хвостами гребені хвиль. В осередку

Судна пишалися мідні. Велика то битва Актійська5,

Море укрите усе кораблями. Кипить узбережжя

І відбивається золотом в хвилях прозорих Левкати.

Видно там, як цезар Август провадить у бій італійців,

Високо став на кормі він, а з ним і народ, і сенат весь,

І щонайбільші боги, і пенати. На скронях подвійне

Сяйво у нього горить6, і зоря понад тім’ям аж рідна.

Далі Агріппа7, з наказу богів, при сприятливім вітрі

Ставить у стрій кораблі; на чолі гордовитім у нього

Славна ознака звитяги, ростральний вінець8 променіє

Там з іноземною міццю, при зброї і шатах відмінних, —

Від узбережжів червоних, від східних земель повернувшись

З краю Зорі переможцем, — Антоній веде за собою

Бактрів9, єгиптян і... гріх щонайбільший — єгипетську жінку10.

Лавою всі наступають, і піняться води затоки,

Веслами збиті, розірвані тьмами носів корабельних.

Рвуться у просторінь всі із затоки: здається, Ціклади

1 Голі луперки — жриці Пана й Луперка, ототожнюваного з Паном. Під час святкувань на честь божества («луперкалій») луперки в самих фартухах бігли містом, наносячи зустрічним удари ременем із шкури жертовних кіз. Уважалося, що їхні удари зцілюють від безпліддя.

2 Фламіни — римська колегія жерців.

3 Катіліна — вождь змови проти Республіки в середині І ст. до н. е.

4 Катон: тут у ролі судді підземного царства.

3 Актійська битва — битва при Актіумі.

6 У дні поховання Юлія Цезаря зійшла комета, яку його прихильники оголосили знаменням, що свідчило про його зачислення до богів. У битві Цезар ніби благословляє сина своєю божественною силою.

7 Агріппа — сподвижник Августа.

8 Ростральний вінець — нагорода переможцю в морському бою, металевий вінок, прикрашений зображеннями корабельних носів. Агріппа був нагороджений за перемогу над Секстом Помпеєм — сином Помпея, ворогом Августа.

9 Бактри — племена, які жили на сході від Каспійського моря.

10 Єгипетська жінка — Клеопатра.

Вирнули з синіх безодень, стикаються гори плавучі;

Так розгорнувся потужно невиданий бій корабельний.

Падає клоччя горюче і сиплються стріли повсюди,

Вогке Нептунове поле пролитою кров’ю багріє.

Серед двірської громади цариця єгипетська систром1

Кличе до бою: не бачить гадюк, що її дожидають2.

Тут чужинецькі потворні боги, тут Анубіс3 гавкучий

Проти Мінерви, й Нептуна, і матері римлян Венери

Стрілами прищуть. Та кинувся Марс у середину січі,

В панцир із криці закутий; із неба Ерінії люті

І невгамовна Незгода до бою, розхристані, впали,

Лине Беллона услід і кривавим бичем розмахнулась;

В небі високому став Аполлон із натягненим луком,

Глянув на битву, і вмить повернулися, вражені жахом,

Геть утікають араби, сабейці, єгиптяни, інди.

Бачить поразку цариця. Велить розв’язати мотуззя,

Порозпускати вітрила, тікає. Митець божественний

Вирізьбив горду царицю, бліду, перелякану смертю;

В море односить її сприятливим подихом Япіг4.

Ніл велетенський встає їй назустріч, і, вражений горем,

Лоно своє відкриває, й подоланих кличе до себе,

В гирла свої таємничі, у схованки плес ясно-синіх.

Далі, потрійним тріумфом до Римського замка вступивши3,

Цезар богам італійським обіцяну почесть складає:

Триста в великому місті присвячує храмів обітних.

В захваті Рим од забав; скрізь оплески люду лунають;

Хори жіночі у храмах; жертовники скрізь пломеніють;

Скрізь по жертовниках всіх позабивано в жертву телята.

Сам же владика сидить на осяянім Фебовім ґанку

І від підвладних народів приймає дари; прикрашає

Пишно храму одвірки, і довгою в’ються стягою

Перед потужним язики земні в розмаїтих убраннях.

Викував мудрий Ковач6 розперезаних афрів, нумідів,

Дальніх лелегів, карійців і лучників добрих — гелонів7.

Там і Євфрат8 переможений ллє свої води тихіше,

1 Систр — металева тріщалка, яку застосовували для обрядів на честь богині Ізіди.

2 Цариця ще не знає про свою близьку смерть від укусу змій — так Клеопатра загинула після перемоги Октавіана.

3 Анубіс — давньоєгипетський бог смерті, якого зображували з головою гієни.

4 Япіг — західний вітер, що дув з Апулії (давня Япігія).

3 Потрійний тріумф Август улаштував як переможець при Актіумі, переможець далматинських племен і завойовник Александрії.

6 Мудрий Ковач — бог ковальства Вулкан.

7 Перелік народів Малої Азії.

8 Євфрат, Рейн, Аракс — річки, названі Вергілієм, уособлюють народи, які жили біля них.

І краєсвітні моріни1, і Рейн із подвоєним гирлом,

Даги2 й далекий Аракс, що не терпить мостів над собою.

Так милувався Еней дивовижним дарунком Вулкана;

В захваті він од майбутніх подій і, радіючи серцем,

Взяв на своє рамено майбутність і славу нащадків.

(Переклад із латини Миколи Зерова)

Краса слова

У поемі «Енеїда» ідеалізовано римську історію. Цьому слугувала багата давньогрецька й створена на її основі давньоримська міфологія. Міф був тісно поєднаний з історією і пояснював її, ставав незаперечним фактом. Ідеалізація стосується і характеристики персонажів, передовсім Енея та його супутників, які втілювали доблесть і громадське служіння. У кожному образі підкреслено одну основну рису, якій підпорядковані інші. Художній образ стає у Вергілія символом, утіленням певної ідеї. Разом із тим картина міфологізованої давнини просякнута духом доби Августа та її ідеями.

Використовуючи сюжет «Енеїди» Вергілія, український письменник І. Котляревський створив перелицьовану «Енеїду». Її значення полягає в тому, що в ній уперше в художній літературі створено образ українського народу, відображено його звичаї та характери. Письменник утверджує єдність українства, що стане запорукою світлого майбутнього.

А. Базилевич. Еней із військом. 1967 р.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Які картини побачив Еней на щиті? 2. Які з них мають міфологічну основу, а які — історичні факти? 3. Визначте провідні мотиви в пісні. 4. Знайдіть у тексті символи й розкрийте їхнє значення.

Творче завдання. Створіть опис щита українського героя або героїні нашої доби (усно). Які картини української історії та природи могли б бути зображені на щиті? Поясніть їхнє символічне значення.

Дискусія. Чому І. Котляревський узяв за основу своєї поеми «Енеїда» твір Вергілія? Які ідеї та образи античності виявилися актуальними для нової української літератури?

Робота в групах. 1. Поміркуйте, які риси епічного героя виявляються у вчинках Енея. 2. Визначте спільні й відмінні риси в характері Енея та героїв Гомера. 3. Поясніть, чому картини на щиті Ахілла відображають тогочасне життя греків, а на щиті Енея — майбутню велич держави. 4. Виявіть ознаки епосу в «Енеїді» Вергілія.

Життєві ситуації. Які реалії життя відтворено в «Енеїді» Вергілія? Наведіть приклади. Як вони були перетворені в міфах?

Проєкт. Створіть проект на тему «“Енеїда” Вергілія в образотворчому мистецтві та музиці». Підготуйте презентацію.

1 Моріни — племена, які населяли узбережжя сучасної Бельгії.

2 Даги — жителі нинішнього Дагестану.