Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Давньогрецький театр

Виникнення театру. Одним із найпопулярніших персонажів міфів Стародавньої Греції був Діоніс. Його ще називали Вакхом і Бахусом. Це бог рослинності, родючості, покровитель виноградарства й виноробства, який для давніх греків утілював не тільки силу природи, а радість і повноту буття.

У Стародавній Греції існував культ Діоніса, на його честь відбувалися різноманітні імпровізовані дійства, що супроводжувалися співом, танцями, виступами хору. Ці дійства називали діонісіями (або пристрасті Діоніса) і припадали на цикли землеробства, особливо на весну й осінь, коли приходила пора нового селянського року або збирання плодів. Хор переодягнутих цапоногими сатирами селян славив свого бога й у піснях розповідав про його мандри та пригоди. Спочатку співали тільки вдягнені в козячі шкури хористи, а потім їхній ватажок (корифей) та актор у ролі бога Діоніса вели розмову із хором та один з одним. Діалог між хором і корифеєм був пов’язаний із міфами про Діоніса, але поступово хор став прославляти героїв інших міфів, сюжети яких тлумачили відповідно до потреб суспільства. Поклоніння Діонісові й іншим богам (Корі, Деметрі) на території Стародавньої Греції в VII—VI ст. до н. е. спонукало до виникнення драми як роду літератури й театру. Грецький поет Феспід використав одного актора-декламатора, який вступав у діалог із хором. Пізніше Есхіл додав до хору другого актора-декламатора, а Софокл — третього. Так були закладені засади театру.

Характерні особливості античного театру. Давні греки зводили театри в найкрасивіших місцях. Тоді не було спеціальних приміщень для вистав, але, починаючи з V ст. до н. е., для них стали будувати спеціальні майданчики. Так званий «театр Діоніса» в Афінах був розташований просто неба, на схилі Акрополя (верхня частина міста). Він міг умістити до 17 тисяч глядачів (половина населення Афін того часу). Театр складався з таких основних частин: оркестри (місце перед сценою для гри акторів), де розміщалися хор і жертовник богу Діонісові; театрону (місця для глядачів), де в першому ряду стояло крісло для жерця Діоніса; скени (споруди позаду оркестри), де переодягалися актори; а перед скеною знаходився проскеній — дерев’яний фасад або особлива декоративна стіна. З обох боків проскенія були проходи для публіки. За цією схемою будували давньогрецькі театри.

Театр Діоніса. м. Афіни (Греція). Сучасне фото

П’єси ставили на міфологічні й історичні сюжети. Усі ролі виконували чоловіки, хор теж був виключно чоловічим (від 12 до 15 чоловіків).

Коментарі

Актори виступали в масках і на котурнах (високі відкриті чобітки з м’якої шкіри з товстими підошвами). Котурни давали змогу збільшити зріст актора, зробити його поступ величнішим. А в масках рот був широко відкритий, що створювало ефект рупора. Маски відображали різні людські почуття — жорстокість, радість, горе, біль, їх можна було роздивитися здалеку.

Декорацій тоді ще не було. До речі, жінок не завжди пускали на вистави, а якщо пускали, то вони сиділи окремо від чоловіків. У Стародавній Греції професію актора вважали дуже престижною, бо актор, згідно з уявленнями того часу, прославляв культ богів. Серед драматургів відбувалися змагання, а в процесі визначення переможця враховували думку публіки. Особливою популярністю користувалися Есхіл, Софокл та Евріпід.

Організацію вистав брала на себе держава в особі багатих людей, котрі вважали це своїм громадянським обов’язком. Театральні вистави влаштовували кілька разів на рік, вони могли тривати з ранку до темної ночі. Глядачі збиралися на світанку й протягом дня дивилися три-чотири п’єси.

Крім офіційного, існував також античний народний театр, у якому виступали мандрівні комедіанти, вони розігрували свої дійства (переважно сатиричні) прямо на площах і не завжди в масках.

Основні жанри давньогрецької драми. Основними жанрами давньогрецької драми були трагедія та комедія. Етимологія слова трагедія пов’язана з античними культовими обрядами, сценічними розігруваннями міфу, неодмінним атрибутом яких був цап (з грецьк. tragos — козел).

Першим творцем трагедії вважають письменника з Афін Феспіда. У 534 р. до н. е. під час діонісій була поставлена його трагічна п’єса, у якій, крім хору, виступав актор, котрий робив повідомлення хору, а хор йому відповідав і брав активну участь у розвитку сюжету. Якщо спочатку вистави в античному театрі нагадували перегукування соліста із хором, то Есхіл, увівши другого актора, зробив сюжет трагедії динамічнішим і напруженішим. Згодом у змагання з Есхілом вступив Софокл, котрий хотів захопити глядачів гостротою дії.

Зауважте!

Театр — 1) видовищний вид мистецтва, що є синтезом літератури, музики, хореографії, вокалу, образотворчого мистецтва та ін.; 2) приміщення для театральних вистав.

А Евріпід дивився на міф із позиції того сучасного суспільства, тому переживання його героїв були наближені до публіки. До того ж монологи персонажів Евріпіда супроводжувалися музикою, що посилювало враження від сказаного. Такі творчі змагання сприяли розвитку драми.

Як правило, давньогрецька трагедія розпочиналася з прологу (декламації), потім виходив хор із піснею (парод), а далі йшли епісодії (епізоди), що переривалися час від часу піснями хору (стасими). Остання частина трагедії — заключний стасим і вихід акторів і хору (ексод). Отже, хорові пісні ділили трагедію на частини, що в сучасній драматургії називають актами. Кількість частин була різною навіть в одного автора. Протягом вистави хор не залишав свого місця: він сприяв акторам у розкритті змісту трагедії, давав оцінку вчинкам і почуттям персонажів із точки зору моралі того часу. Оскільки хор постійно знаходився на сцені, а декорацій тоді ще не використовували, у давньогрецькій трагедії дотримувалися принципу єдності часу, місця та дії, тобто всі події мали відбутися в одному місці й в один час (протягом одного дня). Про події, які виходили за межі цього часу та простору, розповідали так звані вісники. До речі, Евріпід придумав оригінальну розв’язку для трагедії — deus ex machina («бог із машини», який вирішував усі конфлікти). Традиції давньогрецької трагедії розвивали драматурги Стародавнього Риму.

Античні маски. І ст. до н. е.

Розвиток давньогрецької рабовласницької демократії спричинив появу нового драматичного жанру — комедії, яка починає свій відлік із творчості Арістофана на межі V-IV ст. до н. е. Поняття «комедія» утворилося від грецьких слів komodia, komos — весела процесія та ode — пісня. Основи комедії були закладені на острові Сицилія, а потім вони утвердилися в Афінах.

Зміст комедії становить не міф або історичне минуле, а реальне життя, у ній порушували актуальні питання для суспільства. У давньогрецькій комедії використовували фольклорні джерела (пісні, драматизовані дійства), надаючи їм викривального змісту. Важливою особливістю давньогрецької комедії була абсолютна свобода й право автора на висміювання окремих громадян чи негативних явищ. У ті часи комічні персонажі поставали не як індивідуальності, а як певні соціальні типи, що всіляко підкреслювали за допомогою масок. На сцені з’явилися шахраї, користолюбці, безсоромні чиновники, довірливі дурні, демагоги-філософи та ін. Але в комедіях діяли й позитивні герої — звичайні люди, дрібні землевласники, котрі втілювали уявлення про народну мораль.

Й. Клібер. Талія. 1825 р.

Сюжет давньогрецької комедії заснований, як правило, на фантастичних подіях. Найчастіше йшлося про якийсь нереальний проект, зміну усталених стосунків, випробування героя. Комічний хор складався з 24 чоловіків, інколи він поділявся на дві частини, що змагалися між собою. Центром античної комедії була парабаса — звернення хору не до актора, а безпосередньо до глядачів. У давньогрецьких комедіях, крім виступів хору й акторів, зображали бійки, сварки й сутички, у яких брали участь усі персонажі.

Комедія (з грецьк. komodia від komos — весела процесія та ode — пісня) — драматичний твір, у якому за допомогою засобів комічного (гумор, сатира, іронія, сарказм та ін.) висміюють негативні явища, розкривають смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Трагедія (від грецьк. tragoedia — пісня козла) — один із жанрів драми; драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті героя, який прагне високої мети й реалізації своїх творчих можливостей, з непереборним началом: богами, долею, суспільством, моральними забобонами, обов’язком тощо.

Характерні ознаки трагедії

  • В основі сюжету — трагічний конфлікт особистості, яка бажає втілити високі прагнення, з неможливістю їхньої реалізації;
  • конфлікти трагедії пов’язані не з буденністю, а з важливими проблемами й суперечностями буття;
  • події завжди важливі, доленосні, значущі для суспільства, світу й особистості;
  • герой — сильна особистість, борець, бунтівник, протиставлений іншим персонажам, світу, традиціям тощо;
  • утвердження високих ідей, моральних якостей на противагу злу та ницості;
  • напружений сюжет і дія, що відображають гостроту конфліктів;
  • тяжіння до філософських узагальнень;
  • специфічні особливості (поетика): пафосні монологи й діалоги; велику увагу надають характеристиці головного героя; трагічний фінал, безвихідь та ін.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Коли виник давньогрецький театр? Що сприяло його розвитку? 2. Розкажіть про походження та особливості давньогрецької трагедії. 3. Визначте характерні особливості давньогрецької комедії.

Творче завдання. Уявіть, що ви опинилися в давньогрецькому театрі. Розкажіть від імені глядача про його приміщення.

Дискусія. За що ми любимо театр? Які п’єси вам найбільше подобаються — трагедії чи комедії? Чому?

Робота в групах. Підготуйте повідомлення про одного з видатних драматургів Стародавньої Греції.

Життєві ситуації. Які театральні поняття доби Стародавньої Греції збереглися до сьогодні? Доберіть відповідні сучасні світлини.