Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко

Особливості розвитку і види лірики в Стародавній Греції

У давнину слово й спів були невіддільні одне від одного. До того ж співаки могли танцювати та розігрувати різні дійства. Це означало, що мистецтво мало тоді синкретичний характер. Із часом стародавнє мистецтво поділилося на самостійні роди та жанри. Ці поняття живі й динамічні, зміст їх із часом змінювався.

Лірикою давні греки називали тільки ті пісні, які виконували в супроводі струнного інструмента — ліри. Її винахід приписували богу Гермесу. Давні греки відрізняли від ліричних такі жанри, які супроводжували, наприклад, звуками флейти, скажімо, елегію. Пізніше лірика стала узагальненим поняттям для цілої групи жанрів, а в сучасному значенні — це рід літератури.

Коментарі

Слово музика походить від «муза» (у міфах музи є супутницями бога мистецтв Аполлона).

Згідно з уявленнями давніх греків, лірикою опікувалися три музи: Полігімнія — муза гімнів, урочистих пісень на честь богів і героїв; Ерато — муза любовної поезії; Евтерпа — покровителька власне лірики.

Е. Дж. Пойнтер. Муза Ерато. 1870 р.

Термін «лірика» почали вживати в елліністичну добу античні філософи й поети (представники александрійської школи). Те, що написано гекзаметром, вони називали епосом, а твори, написані іншими поетичними розмірами, — лірикою. Залежно від способу виконання віршів — декламація чи спів — античні філологи виокремлювали лірику декламаційну й пісенну (мелос). У свою чергу, пісенну лірику поділяють на хорову та сольну, яку виконував окремий співак.

У класичний період розвитку давньогрецької літератури відбувається бурхливий розквіт лірики. Визначними представниками мелосу були Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піндар, а декламаційної лірики — Тіртей, Архілох, Солон та ін.

Елегія (з грецьк. журлива пісня, скарга) — вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, філософські роздуми.

У Стародавній Греції елегія ще не мала сумного настрою. Елегії виконували на бенкетах і народних зібраннях у супроводі флейти. Ознакою елегії була особлива віршова структура — чергування гекзаметра з пентаметром, що утворювало строфу з двох рядків (віршів). Це так званий елегійний дистих.

Жанр елегії яскраво виявився у творчості давньогрецьких (Тіртей, Архілох та ін.) і давньоримських (Проперцій, Тібулл, Овідій та ін.) поетів.

Пентаметр (з грецьк. п’ятимірник) — в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра. Піввірші розмежовані цезурою. Метрична схема пентаметра така:

Життєві ситуації. Які людські риси втілено в образах античних персонажів?