Луїс де Гонгора-і-Арготе

1561—1627 рр.

Луїс де Гонгора-і-Арготе народився 1561 р. в м. Кордові (Іспанія), де й прожив більшу частину життя. Походив із старовинної, але збіднілої дворянської родини. Юнак вивчав право й теологію в Саламанкському університеті. 1585 р. був посвячений у сан священика. Більшість життя поет присвятив служінню церкві, хоча робив це без особливого ентузіазму. Справжнім покликанням для нього стала література. Його творчі інтереси обмежувалися виключно ліричною поезією. Однак за життя твори митця були відомі тільки вузькому колу шанувальників. Вірші Л. де Гонгори розходилися в списках і побачили світ лише після його смерті в збірці «Поетичні твори іспанського Гомера» (1627) і в зібранні поезій, яке вийшло друком сім років потому.

Саламанкський університет (Іспанія). Сучасне фото

Барокова поезія Л. де Гонгори поклала початок різновиду барокової лірики — «культизму» (або «культеранізму», або «гонгоризму»), у якому зміст був зашифрований за допомогою метафор, алегорій, символів, складного синтаксису й інших засобів. Письменник уважав, що поезія призначена передовсім для культурних людей, які повинні розкодувати прихований зміст твору. Процес «розгадування», «розкодування» лірики, на думку митця, спонукає до власних роздумів і дарує естетичну насолоду.

Зразками «культистської» поезії Л. де Гонгори є його поема «Міф про Поліфема і Галатею» (1613) і багато віршів.

Переклади творів Л. де Гонгори здійснював Михайло Орест (Михайло Зеров — брат поета-перекладача Миколи Зерова), що ввійшли до збірки «Держава слова» (1952).

ГАЛЕРНИК

Вірш «Галерник» Л. де Гонгори-і-Арготе яскраво втілює світовідчуття людини доби бароко. Зображення полоненого галерника набуває символічного змісту. Людина, на думку митця, скута в житті міцними ланцюгами, приречена долею на постійні блукання в океані Всесвіту. Вона залежить від вищих сил і змушена бути іграшкою в руках Невідомого. «Галерник» — це філософський вірш, у якому герой утілює роздуми письменника про світ, долю й життя. Символи, метафори й алегорії розкривають драматизм людського існування. Головним засобом розкриття образу головного героя є пристрасний монолог, обрамленням до якого є зображення жорстоких порядків на галері. Галера — своєрідна модель суспільства, де люди приречені на страждання. Море («святе», «чисте», «криваве») — утілення розбурханого й суперечливого світу, у якому людям так легко загубитися й загинути. Проте в центрі вірша поставлено людину — хоча й скуту кайданами, але вільну у своїй уяві, пам'яті та духовній стійкості.

На галері, на турецькій,

І до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Він, драгутівський невільник¹,

Біля узбереж Марбельї²

Нарікав під звук суворий

Ланцюга й весла своїх:

«О святе іспанське море,

Славний береже і чистий,

Коне, де незмірна безліч

Сталася нещасть наморських!

Турецька галера XVI-XVII ст. Сучасна реконструкція

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує

Краю батьківського мури,

Короновані і горді.

Про дружину принеси ти

Вістку і скажи, чи щирі

Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо якщо полон мій справді

Ще оплакує, як легко

Ти могло б південні води

Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море,

Відповідь; тобі не тяжко

Це вчинити, якщо правда,

Що і води мають мову.

Але ти німуй, о море,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років

Без свободи і без неї

В вічній каторзі при веслах —

Не вбиває сум нікого».

Враз потужно розгорнулось

Шестеро вітрил галерних,

І звелів йому наглядач

Всю свою ужити силу.

(Переклад з іспанської Михайла Ореста)

¹ Драгутівський невільник — полонений, на ім'я Драгут, який був адміралом Османської імперії. Його мусульманське ім'я — Тургут-реїс, а Драгутом його прозвали на заході Європи. Відомий своїми походами вздовж берегів Середземного моря (Іспанії, Франції, Італії та інших країн).

² Марбелья — місто в Іспанії.