Зарубіжна література. Електронна хрестоматія. 7 клас. Ніколенко

Адам Міцкевич

(1798—1855)

Свобода — провідна ознака цивілізації.

Адам Міцкевич

Що для вас означають поняття «особиста свобода» і «свобода народу»? Яку цінність вони мають для вас?

Політичне становище Польщі в XIX ст. було дуже складним. На той час вона втратила самостійність і була розділена між різними імперіями. Тому боротьба за незалежність і національну єдність — основна тема польської літератури того часу. Поет Адам Міцкевич був виразником ідеї свободи. Його творчість стала могутнім засобом духовного пробудження та єднання польського народу в боротьбі за волю. Слово митця звучало як заклик для народів, що прагнули визволитися з-під гніту, зокрема для українців.

Адам-Бернард Міцкевич народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заосся поблизу м. Новогрудка (тоді він належало до Литовської губернії, нині — територія Білорусі). Протягом 1815—1819 рр. навчався у Віленському університеті. Там став одним з організаторів таємних студентських товариств, пов’язаних із польським національно-визвольним рухом. За це 1824 р. юнака заарештували, а потім за рішенням суду вислали за межі Литви. У 1820-ті роки А. Міцкевич відвідав Україну, Німеччину, Швейцарію, Італію. У 1830—1831 рр. у Польщі спалахнуло народне повстання. Не маючи змоги приєднатися до нього, поет, перебуваючи за кордоном, стежив за подіями на батьківщині й закликав співвітчизників не припиняти боротьби.

Тривалий час жив у Франції. Викладав літературу в Лозаннській академії, Колежі де Франс (Париж), видавав у Парижі газету «Трибуна народів», палко обстоюючи ідеї свободи. 1855 р. виїхав до м. Константинополя (нині м. Стамбул, Туреччина), щоб організувати там польські легіони для боротьби за незалежність Польщі.

Найвідоміші твори А. Міцкевича — збірка «Кримські сонети» (1826), поеми «Конрад Валленрод» (1828), «Пан Тадеуш» (1834), «Дзяди» (1823—1832) та ін. Поет використовував у своїх творах фольклор, що відображено в баладах «Світязь», «Рибка», «Чати», «Повернення батька» та ін.

Адам Міцкевич і Україна

А. Міцкевич побував у Києві, Стеблеві (нині селище Черкаської області), Єлисаветграді (нині Кропивницький), Одесі, Харкові, на Волині, у Криму та ін. Митець підтримував дружні й творчі зв’язки з українськими письменниками (П. Гулаком-Артемовським та ін.) і збирачами фольклору (М. Максимовичем та ін.). Його збірка «Кримські сонети» (1826) присвячена враженням від перебування у Криму. З 1820-х років твори А. Міцкевича набули великої популярності в Україні. Творчість поета високо цінували Тарас Шевченко, Леся Українка, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник. Іван Франко назвав його «найвизначнішим поетом польської нації».

Пам'ятник А. Міцкевичу. м. Львів. Сучасне фото.

СВІТЯЗЬ

Легенда про боротьбу народу з поневолювачами. Озеро Світязь — одне з найпрекрасніших місць на батьківщині А. Міцкевича. За основу балади поет узяв легенду, згідно з якою колись вільне і багате місто зникло під водою, а його мешканці перетворилися на водорості, що карали чужинців. Так небесні сили допомогли народові уникнути рабства, не стати на коліна перед поневолювачами.

Фольклорні символи у творі. У баладі «Світязь» А. Міцкевич використав образи-символи зі світу природи. Вода — символ плодючості, початку й кінця всього сущого на Землі; у християнстві — це символ очищення від гріхів, воскресіння з мертвих, життєвої сили. У баладі «Світязь» із водою (озером) пов’язана тема відродження народу та його духовної сили. Синій (блакитний) колір символізує довір’я та безкінечність. Це колір неба й води. У християнській культурі він асоціюється з божественною істиною. Означає також доброчесність, добру славу, вірність. Білий колір — символ невинності, чистоти, доброчесності, світла, сонця, життя, святості. У християнській традиції біле означає спорідненість із Богом. Білі квіти, на які перетворилися дівчата й жінки Світязя, уособлюють духовну чистоту та невинність. Однак тим, хто загрожує всьому «білому» (тобто чистому, вільному, доброчесному), квіти несуть смерть. Білі купави в баладі А. Міцкевича «Світязь» уособлюють духовну красу народу, який бореться за волю. Зелений колір — символ природи, молодості, плодючості, краси, радості, життя. Білі купави в «листі зеленім» утілюють віру поета у свій народ, у продовження його життя, нове відродження, вільне існування.

Клод Моне. Німфеї. 1897-1898 рр.

Клод Моне. Водяні лілії. 1922 р.

СВІТЯЗЬ (1820—1821)

Балада

Що обрали мешканці Туганової держави — смерть чи неволю? Поясніть чому.

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,

Прагне на все надивитись,

Хай у Плужинськім бору побуває,

Гляне на озеро Світязь.

В пущі дрімучій розкинулись води —

Ясна і чиста рівнина,

Пуща їх тінню густою обводить,

Озеро — ніби крижина.

А як нічною проїдеш порою —

Станеш, затримавши подих:

Зорі побачиш вгорі й під собою,

Місяць у небі і в водах.

Чи то із небом злилися безодні,

Водяна дика пустеля,

А чи склепіння у сяйві холоднім

Небо, ввігнувшися, стеле?

Ген береги, мов розтали поволі,

Сяєвом срібним повиті,

Наче ти в синім пливеш видноколі,

В тихій бездонній блакиті.

Вабить це озеро, тихе й погоже,

В пітьмі чаруючи очі;

Та лиш сміливець нечуваний може

Їхать туди опівночі.

Кажуть, там сила нечиста гуляє,

Бенкети в озері править.

Хто проти ночі про це повідає —

Страшно і слухати навіть.

Часом пори там почуєш нічної

Поклики й грім під водою,

Стогін жіночий і брязкання зброї,

Вигуки дикого бою.

Гамір цей грізний вщуха за хвилину,

Бір прибережний шепоче,

Тільки молитва над озером лине,

Тужне благання дівоче.

Кадр із мультфільму «Загублене місто Світязь» (режисер Каміль Полак, Польща, 2011 р.)

Що воно значить?

І хто відгадає?

Хто ту безодню прогляне?

Різне про теє народ повідає,

Правди ж не знають селяни.

Дідичів Світязя славних нащадок,

Пан у Плужинах багатий,

Ці таємниці діставши у спадок,

Вирішив їх розгадати.

Тож повелів він у ближньому місці

Довгі човни будувати,

Невід завглибшки аршинів на двісті

Кращим рибалкам в’язати.

Я остеріг, що тут Божої волі

Спершу спитатися треба, —

Дзвони гудуть не в одному костьолі,

Линуть молитви до неба.

Ксьондз із Цирина прибув на посвяту,

Благословення складає,

Ловлю за пановим гаслом почато,

Невід у воду пірнає.

Кадр із мультфільму «Загублене місто Світязь» (режисер Каміль Полак, Польща, 2011 р.)

Тоне, потяг поплавці за собою,

Вглиб — нескінченна дорога.

Стелиться слід за ним пінний стягою...

Певне, не зловлять нічого!

Ось підтягають до берега крила,

Мокрі зближаються сіті...

Що за страховище хвиля укрила?

Хто б то повірив у світі!

Ні, не страховище — жінку впіймали

Десь у підводній яскині:

Кучері білі, уста, мов корали,

Очі великі і сині.

Плине до берега дивна істота.

Люди стоять остовпілі,

Дехто й тікати лаштується потай, —

Жінка підводиться з хвилі,

Каже: «Чи знаєте ви, що донині

Всіх, хто тут плавав зухвало,

Озеро, знявши вали білопінні,

В прірві підводній ховало?

Кадр із мультфільму «Загублене місто Світязь» (режисер Каміль Полак, Польща, 2011 р.)

Тож за цікавість пусту в нагороду

Всім вам загинути б нині, —

Тільки ж бо нашого, пане, ти роду,

Славного в рідній країні!

Тим, що цей розшук почавши без тями,

Бога ви все ж не забули,

Бог вам сьогодні моїми устами

Давнє повіда минуле.

Тут, де сумні простягаються піски,

Аїр росте та купава,

Місто колись було, сповнене блиску,

Пишна Туганів держава.

Світязь, ясною багата красою,

Мужньою силою воїв,

Під можновладних державців рукою

Квітла у славі й спокої.

Там, де цей ліс простягнувся похмурий,

Ниви стелилися здавна,

Ген Новогрудок здіймав свої мури,

Древня столиця преславна.

Кадр із мультфільму «Загублене місто Світязь» (режисер Каміль Полак, Польща, 2011 р.)

Раз по Литві покотилась тривога:

Цар із Русі наступає,

Військо його оточило Мендога,

Сили ж у князя немає.

З дальніх кордонів він кличе дружину,

Пише до князя Тугана:

«Княже, рятуй! Поможи, бо загину!

Сила іде нездоланна».

Батько мій, те прочитавши послання,

Кличе: «Збирайтеся, вої!»

От і зійшлися вони на світанні,

Всяк при коні та при зброї.

Гримнули сурми, дружина рушає,

Князь виїжджає в діброву.

Раптом стає він і руки ламає,

В замок звертаючи знову.

Каже до мене: «Як власних підданців

Сам на поталу я кину?

Світязь не має ні мурів, ні шанців,

Тільки-но смілу дружину.

Як розділю своє військо надвоє,

Князю не дам оборони,

А коли всі ми підем до бою, —

Як будуть діти і жони?»

«Батьку, — кажу я, — снагою і хистом

Допоможи батьківщині!

Бог захистить нас. Вночі я над містом

Ангела бачила нині».

Світязь мечем він укрив на хвилину,

Мовив, прекрасний, як сонце:

«Поки мужі захищають країну,

Я буду вам оборонцем!»

Батько послухав, рушає до бою,

Ніч наступає в тривозі.

Раптом ми чуємо брязкання зброї,

Крики «ура» на дорозі.

Гримнув таран, завалилися брами,

Сиплються градом уламки,

Сиві діди і жіноцтво з дітками

Товпляться з плачем до замку.

«Леле! — гукають. — Он сунеться військо!

Русь за ворітьми лютує!

Вбиймо себе, бо загибель вже близько.

Смерть від ганьби урятує!»

Лють погасила тремтіння тривоги!

Люди жалю вже не просять,

Золото, шати жбурляють під ноги

І смолоскипи приносять.

«Хто не умре — буде проклят назавше!»

Бачу, рятунку немає:

Той занімів, до порога припавши,

Той же сокиру здіймає.

Кадр із мультфільму «Загублене місто Світязь» (режисер Каміль Полак, Польща, 2011 р.)

Що нам — неволю ганебну прийняти,

Військо впустивши вороже?

А як у себе життя відібрати?

«Боже, — гукнула я, — Боже!

Як не втекти нам від лютої кари,

Нас захисти перед нею,

Громом убий із високої хмари

Чи заховай під землею!»

Ледве останнє я мовила слово —

Біле нас щось огортає.

Очі втопила я в землю раптово —

Бачу: землі вже немає.

Так врятувався народ безборонний,

Так ми уникли неслави.

Бачиш квітки? То дівчата і жони,

Змінені в білі купави.

Мов сніжно-білі метелики, линуть

Скрізь над водою німою,

В листі зеленім, як віття ялини,

Всипане снігом зимою.

Кадр із мультфільму «Загублене місто Світязь» (режисер Каміль Полак, Польща, 2011 р.).

Образ чарівний дівочої цноти

Барви квіток затаїли,

Тут їх життя обминають турботи,

Смерті незборної сили.

Царські війська, розпалившись у битві,

Владу їх встигли спізнати.

Тут зупинились вони по гонитві,

Цвітом квітчаючи лати.

Хто лиш сягнув там рукою у воду,

Вирвав вологі стеблини,

Раптом, хворобою вбитий страшною,

Згинув тієї ж хвилини.

Давню подію забуто, здається,

Є тільки відгомін кари:

Цвіт цей «цар-зілля» в народі зоветься,

Так його вславлено чари».

Мовила й зникла княжна під водою,

З нею човни всі та сіті,

З плескотом враз розійшлися надвоє

Води, туманом повиті.

Клекотом хвиля стрясає діброву,

З хвилі ніхто не зринає.

Води розгойдані сходяться знову,

Дівчини й сліду немає.

(Переклад Марії Пригари)

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Яка таємниця пов’язана із озером Світязь?
• 2. Хто вирішив розгадати цю таємницю?
• 3. Кого витягли рибалки з озера? Чи здогадалися ви, хто та жінка?
• 4. Про що розповіла гостя з минулого?
• 5. Що загрожувало мешканцям Туганової держави і як вони врятувалися?

Аналіз та інтерпретація

• 6. Про які фантастичні події згадано в баладі?
• 7. Виразно прочитайте і прокоментуйте цитати, в яких: а) розповідається про небезпеку, що загрожувала Тугановій державі; б) зображуються вороги; в) змальовуються страждання народу; г) виявляється патріотизм героїні; д) описується порятунок народу.
• 8. Визначте провідні ідеї твору. Наведіть цитати.

Творче самовираження

• 9. Розкажіть від імені жінки «із хвиль» про трагедію її народу.
• 10. Намалюйте або доберіть ілюстрації до ключових епізодів твору.
• 11. Напишіть твір на тему «Що нам — неволю ганебну прийняти, Військо впустивши вороже?..»

Цифрові навички

• 12. Підготуйте постер за змістом твору. Розмістіть і прокоментуйте у безпечних цифрових мережах.

Дослідження і проєкти

• 13. З допомогою інтернету знайдіть зображення рослин, про які йдеться у творі. Опишіть їх вигляд та місце, де вони ростуть. Розкрийте символічне значення у творі.
• 14. Дослідіть, хто такий Мендог (Міндовг), які історичні події з ним пов’язані. Яку роль відіграє цей образ у творі?

Життєві ситуації

• 15. Визначте джерела сили народу в боротьбі з поневолювачами.
• 16. Сформулюйте головні умови для збереження української нації та української ідентичності.