Зарубіжна література. 6 клас. Ніколенко
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Людські стосунки
Антон Чехов. 1860-1904
Він був інтелігентом у найвищому сенсі цього слова.
Володимир Короленко
Ім’я російського письменника А. Чехова називають разом з іменами О. Пушкіна, М. Гоголя, В. Короленка й інших видатних класиків. Однак, на відміну від них, він не писав великих за обсягом творів, а увійшов в історію літератури як майстер оповідань, повістей та п’єс. У чому ж секрет геніальності письменника? На кількох сторінках тексту він умів показати глибину людської психології та порушити важливі проблеми суспільства, що опинилося на межі XIX-XX ст.
Твори А. Чехова одночасно смішні та серйозні, у них комічне поєднується з гірким щемом через те, що люди живуть без певної мети, мрій та кохання. Письменник показав, що людина перестала бути сама собою і не знає, для чого вона живе на землі. Разом із тим твори А. Чехова залишають світлу надію на краще, вони навчають нас боротися з духовною ницістю, бути вимогливими до себе, порядними й інтелігентними людьми. На будинку митця висіла табличка «Доктор Чехов». Справді, він був лікарем, але лікував не лише хвороби, а й людські душі.
Антон Чехов народився 29 січня 1860 р. в м. Таганрозі (Росія). Він мав українські корені по лінії бабусі, знав українську мову й культуру з дитинства. Його батько Павло Єгорович був дрібним крамарем і водночас мав мистецькі здібності любив малювати, грав на скрипці, співав у церковному хорі. Мати Євгенія Яківна вміла цікаво розповідати про життєві випадки, про подорожі разом зі своїм батьком. Від неї майбутній письменник успадкував талант розповідача.
З дитинства хлопчик багато читав, відвідував театр, любов до якого зберіг протягом життя. Згодом батько збанкрутів — і сім’я переїхала до Москви. Юнаку пошуках заробітку починає працювати в редакціях газет і журналів. Читачі впізнавали його твори за різними псевдонімами — Антоша Чехонте, Антон Ч., а також Брат мого брата та ін.
1884 р. А. Чехов закінчив Московський університет і зайнявся лікарською практикою. Але найбільше його вабила літературна діяльність. Спочатку він писав короткі смішні оповідання про випадки зі звичайного життя, але згодом його твори стають довшими й глибшими за змістом. В оповіданнях, повістях і драматичних творах письменника йдеться про те, що в суспільстві зникають людяність, духовність, інтелігентність і сам сенс існування людини. Величезний вплив на його творчість справила здійснена в 1890 р. важка й небезпечна подорож на острів Сахалін, де А. Чехов вивчав умови життя засуджених до каторжних робіт, уперше порушивши питання про гуманність суспільства, що прирікає своїх громадян до такого нелюдського життя.
У 1892 р. письменник купив невеличку садибу в містечку Меліховому, неподалік від Москви. Тут він лікував хворих, писав твори, а ще — посадив прекрасний сад, де доглядав улюблені троянди. На його думку, кожна людина повинна виростити свій сад, тоді вся земля стане прекраснішою. «Сад» можна розуміти й у прямому, і в переносному сенсі — як добрі справи, які має залишити після себе людина. Він хотів, щоб людина теж була духовно прекрасною. «У людини все має бути прекрасним — і одяг, і душа, і думки», — писав митець.
А. Чехов багато подорожував Україною, побував на Полтавщині, Харківщині, Сумщині, у Криму. У зв’язку з погіршенням стану здоров’я в 1898 р. А. Чехов переїхав у м. Ялту, де жив до кінця свого життя. У ялтинський період були написані прекрасні оповідання «Анна на шиї», «Дама із собачкою», п’єси «Три сестри», «Вишневий сад» та ін.
Твори А. Чехова хочеться читати й перечитувати, і кожний знайде в них те, що співзвучне його душі...
Оповідання «ХАМЕЛЕОН». Як і більшість ранніх оповідань А. Чехова, твір побудований довкола однієї незначної події: золотаря Хрюкіна вкусив за палець собака. Від комічного епізоду автор непомітно переходить до аналізу суспільних обставин і впливу соціального середовища на долю людини. Героями твору є нічим не видатні особистості — пересічні обивателі, але в їхній непримітності й подіях з їхнього життя письменник убачав «трагізм дрібниць існування».
Готуємося до читання
Полічіть, скільки разів Очумєлов змінює свою думку. Поясніть.
Хамелеон (1884)
Оповідання
Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі й із клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовий із решетом, ущерть наповненим конфіскованим аґрусом. Навкруги тиша... На площі — ані душі... Повідчинювані двері крамниць і шинків дивляться на світ божий похмуро, як голодні пащі, коло них немає навіть жебраків.
— То ти кусатися, окаянний? — чує раптом Очумєлов. — Хлопці, не пускайте його! Нині не дозволено кусатися! Тримай! А... а!
Чути собаче вищання. Очумєлов дивиться в той бік і бачить: із дров’яного складу купця Пічугіна, стрибаючи на трьох ногах та озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці й розстебнутій жилетці. Він біжить за ним і, подавшись тулубом уперед, падає на землю і хапає собаку за задні лапи. Чути вдруге собаче вищання та крик: «Не пускай!» З крамниць висовуються сонні фізіономії, і скоро біля дров’яного складу, немов із землі вирісши, збирається натовп.
— Начебто безпорядок, Ваше благородіє!.. — каже городовий.
Очумєлов робить півповорот ліворуч і простує до зборища. Біля воріт складу він бачить: стоїть вищеописаний чоловік у розстебнутій жилетці й, піднявши догори праву руку, показує натовпові закривавлений палець. На обличчі в нього ніби написано: «Ось я тобі дам, шельмо!» — та й самий палець має вигляд знамення перемоги. У цьому чоловікові Очумєлов упізнає золотаря Хрюкіна.
У центрі натовпу, розчепіривши передні ноги й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу — біле хортеня з гострою мордою і жовтою плямою на спині. У сльозавих очах у нього вираз туги й жаху.
— З якої це нагоди тут? — питає Очумєлов, урізаючись у натовп. — Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?
— Іду я, Ваше благородіє, нікого не займаю... — починає Хрюкін, кашляючи в кулак. — По дрова з Митрієм Митрійовичем, і раптом це стерво з доброго дива за палець. Ви мені пробачте, я людина робоча... Робота в мене дрібна. Нехай мені заплатять, бо я цим пальцем, може, з тиждень не поворухну... Цього, Ваше благородіє, і в законі нема, щоб від тварини терпіти... Якщо кожен кусатиметься, то краще й не жити на світі...
— Гм! Гаразд... — каже Очумєлов суворо, кашляючи й ворушачи бровами. — Гаразд... Чий собака? Я цього так не залишу. Я покажу вам, як собак розпускати! Час звернути увагу на таких панів, що не бажають підкорятися постановам! Як оштрафують його, мерзотника, то він дізнається в мене, що означає собака й усяка інша бродяча худоба! Я йому нажену холоду!.. Єлдирін, — звертається наглядач до городового, — дізнайся, чий це собака, і складай протокол! А собаку знищити треба. Негайно! Він, напевно, скажений... Чий це собака, питаю?
— Це, здається, генерала Жигалова!— каже хтось із натовпу.
— Генерала Жигалова? Гм!.. Зніми-но, Єлдирін, з мене пальто... Страшенно жарко! Мабуть, що на дощ... Одного тільки я не розумію, як він міг тебе вкусити, — звертається Очумєлов до Хрюкіна. — Хіба він дістане до пальця? Він маленький, а ти ж он який здоровило! Ти, мабуть, розколупав пальця цвяшком, а потім і спала тобі на думку ідея, щоб здерти. Ти ж... відомий народ! Знаю я вас, чортів.
— Він, Ваше благородіє, цигаркою йому в морду для сміху, а він — не бувши дурний, і хапнув... Дурнувата людина, Ваше благородіє!
— Брешеш, сліпий! Не бачив, то, виходить, навіщо брехати. Їхнє благородіє — розумний пан і розбирають, якщо хто бреше, а хто по совісті, як перед Богом... А якщо я брешу, то нехай мировий розсудить. У нього в законі сказано... Нині всі рівні... У мене в самого брат у жандармах... якщо хочете знати...
— Не базікай!
— Ні, це не генеральський... — глибокодумно зауважує городовий. — У генерала таких немає. У нього все більше лягаві.
Літературна прогулянка
Правила інтелігентності від А. Чехова
У листах до брата Миколи Антон писав про правила поведінки інтелігентної людини. Особливо важливими митець вважав терпимість, м’якість, увічливість, доброзичливість у ставленні до інших людей. За спогадами сучасників, А. Чехов був напрочуд доброю та інтелігентною людиною. Інтелігентність, на його думку, залежить не від освіти, від розумових здібностей, виховання або оточення людини, а передусім від ставлення її до інших — уважного, доброзичливого й чуйного. Антон Павлович ніколи не підвищував голос, говорив тихо, спокійно, переконливо, з повагою ставився до всіх людей. Як згадувала його дружина, Ольга Кніппер, «для нього не було більшої радості, аніж надати допомогу тим, хто стукав у його двері».
А. Чехов. Ялта. Серпень, 1901 р.
К. Кусько. Ілюстрація до оповідання А. Чехова «Хамелеон». 2013 р.
— Ти це певно знаєш?
— Певно, Ваше благородіє...
— Я й сам знаю. У генерала собаки дорогі, породисті, а це — чорт знає що! Ні шерсті, ні вигляду... стерво, та й годі. Й отакого собаку тримати?! Де жу вас розум? Якби трапився такий собака в Петербурзі чи в Москві, то знаєте, що було б? Там не подивилися б на закон, а вмить — не дихай! Ти, Хрюкін, постраждав і діла цього так не залишай... Треба провчити! Пора...
— А може, і генеральський... — думає вголос городовий. — На морді в нього не написано... Оце якось у дворі в нього такого бачив.
— Звісно, генеральський! — каже голос із натовпу.
— Гм... Надінь-но, брате Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить... Ти відведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб його не випускали на вулицю... Він, може, дорогий, а якщо кожна свиня йому в ніс цигаркою тикатиме, то може й зіпсувати. Собака — ніжна тварина... А ти, бовдуре, опусти руку! Немає чого свого дурного пальця виставляти! Сам винен!..
— Кухар генеральський іде, його спитаємо... Гей, Прохоре! Ходи-но, голубе, сюди! Поглянь на собаку... Ваш?
— Вигадав! Таких у нас зроду не було!
— І питати тут довго немає чого, — каже Очумєлов. — Він бродячий! Немає чого тут довго балакати... Якщо сказав, що бродячий, виходить, бродячий... Знищити, от і все.
— Це не наш, — каже далі Прохор. — Це генералового брата, що оце приїхав. Наш не охочий до хортів. Брат їхній охочий...
— Та хіба братик їхній приїхали? Володимир Іванович? — питає Очумєлов, і все обличчя в нього заливається усмішкою розчулення. — Ох, ти, господи! А я й не знав! Погостювати приїхали?
— У гості...
— Ох, ти, господи... Скучили за братиком... А я ж і не знав! То це їхній собачка? Дуже радий... Візьми його... Собаченятко нічого собі... Метке таке... Хап цього за палець! Ха-ха-ха... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться, шельма... цуцик отакий.
Прохор кличе собаку та йде з ним від дров’яного складу. Натовп регоче з Хрюкіна.
— Я ще доберуся до тебе! — погрожує йому Очумєлов і, запинаючись шинеллю, іде собі далі базарною площею.
(Переклад Антона Хуторяна)
Гумор — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах.
Іронія — прийом, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення, прихована насмішка, коли висловлювання набуває протилежного значення.
Деталь (художня) — засіб літератури й образотворчого мистецтва, який дає змогу виявити ціле (якесь явище, характер, проблему та ін.) через часткове.
Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання (коли більше значення має не те, що сказано, а те, що не сказано).
Компетентності
Обізнаність. 1. Де відбуваються події оповідання? Опишіть художній простір. Які художні деталі свідчать про убозтво й пригніченість суспільства? 2. Назвіть головних героїв. Як кожний із них змінюється протягом твору? Знайдіть художні деталі, що засвідчують ці зміни. Читацька діяльність. 3. Перекажіть моменти оповіді, коли вам було смішно. Чому? 4. У який момент Очумєлов визначився остаточно? Що вплинуло на це? Поясніть. 5. Наведіть приклади гумору й іронії у творі. Людські цінності. 6. Чому оповідання називається «Хамелеон»? Кого в оповіданні можна назвати хамелеоном? Як ви вважаєте, це слово має позитивний чи негативний зміст? Обґрунтуйте. Ми — громадяни. 7. Які вади людей та суспільства викриває автор? Сучасні технології. 8. За допомогою інтернету дослідіть визначення понять «інтелігентність», «інтелігент». Прокоментуйте. Якою, на вашу думку, має бути сучасна інтелігентна людина? Творче самовираження. 9. Усно відтворіть хід думок персонажів, які приховані в підтексті (те, про що вони не кажуть, але міркують): а) Хрюкіна; б) Очумєлова; в) Прохора; г) обивателя з натовпу. Навчаємося для життя. 10. Розкажіть про життєву ситуацію, використавши слово хамелеон у переносному значенні.
Оповідання «ТОВСТИЙ І ТОНКИЙ». В оповіданні йдеться про двох приятелів, які знали один одного з дитинства. Однак, як виявляється у творі, час і суспільне середовище внутрішньо змінили їх обох. У маленькому оповіданні А. Чехов зумів порушити велику проблему — як морально перетворюється людина під впливом зовнішніх обставин. За смішною ситуацією відчувається мудрий погляд автора: «А якими ви є, люди?»
Готуємося до читання
Після яких слів товстого змінився тонкий? Чому відбулася така різка зміна в розмові?
Товстий і тонкий (1883)
Оповідання
На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі: один — товстий, другий — тонкий. Товстий щойно пообідав на вокзалі, його губи в маслі лисніли, мов стиглі вишні. Від нього пахло хересом1 і флердоранжем2. А тонкий щойно зійшов із вагона й був нав’ючений чемоданами та картонками. Пахло від нього шинкою та кофейною гущею. З-за його спини визирала худенька жінка з довгим підборіддям — його дружина та високий гімназист із примруженим оком — його син.
— Порфирій! — вигукнув товстий, угледівши тонкого. — Це ти? Голубчику мій! Скільки зим, скільки літ!
— Матінко! — здивувався тонкий. — Михайло! Друг дитинства! Звідки ти взявся?
Приятелі тричі поцілувалися та дивилися один на одного очима, повними сліз. Обидва були приємно здивовані.
— Любий мій! — почав тонкий після поцілунків. — От не чекав! От сюрприз! Ну, та глянь же на мене гарненько! Такий же красень, як і був! Такий же душечка й чепурун! Ах, ти, господи! Ну, що ж ти? Багатий? Одружений? Я вже одружений, як бачиш... Це ось моя дружина, Луїза, уроджена Ванценбах... лютеранка3... А це мій син Нафанаїл, учень третього класу. Це, Нафаня, друг мого дитинства! У гімназії разом училися!
Нафанаїл трохи подумав і зняв шапку.
— У гімназії разом училися! — продовжував тонкий. — Пам’ятаєш, як тебе дражнили? Тебе дражнили Геростратом4 за те, що ти казенну книжку цигаркою пропалив, а мене — Ефіальтом5 за те, що я ябедничати любив. Хо-хо... Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче... А це моя дружина, уроджена Ванценбах... лютеранка...
Нафанаїл трохи подумав і сховався за батькову спину.
— Ну, як живеш, друже? — спитав товстий, захоплено дивлячись на друга. — Служиш де? Дослужився?
— Служу, милий мій! Колезьким асесором уже другий рік і Станіслава6 маю. Платня погана... ну, та бог із нею! Дружина уроки музики дає, я портсигари приватно з дерева роблю. Чудові портсигари! По карбованцю за штуку продаю. Якщо ж хто бере десять штук і більше, тому, розумієш, знижка. Перебиваємося сяк-так. Служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству... Тут буду служити. Ну, а ти як? Либонь, уже статський? Га?
1 Херес — дороге вино.
2 Флердоранж — тут: одеколон.
3 Лютерани — представники релігії, яку заснував проповідник Мартін Лютер.
4 Герострат — давній грек, який спалив храм Артеміди в Ефесі.
5 Ефіальт — зрадник, який допоміг персам перемогти спартанців (480-479 рр. до н. е.).
6 Станіслав — тут: орден, найнижчий з орденів Російської імперії.
К. Кусько. Ілюстрація до оповідання А. Чехова «Товстий і тонкий». 2013 р.
— Ні, голубе мій, бери вище, — сказав товстий. — Я вже до таємного дослужився... Дві зірки маю...
Тонкий раптом зблід, закам’янів, але швидко обличчя його покривилося в усі боки широчезною посмішкою; здавалося, що від обличчя й очей його посипались іскри. Сам він зіщулився, згорбився, звузився... Його чемодани, клунки й картонки стиснулися, поморщилися... Довге підборіддя дружини стало ще довшим; Нафанаїл витягся струнко й застібнув усі ґудзики свого мундира...
— Я, Ваше превосходительство... Дуже приємно! Друг, можна сказати, дитинства й раптом вийшли в такі вельможі! Хі-хі!
— Ну, годі! — поморщився товстий. — Навіщо цей тон? Ми з тобою друзі дитинства — і до чого тут це чиношанування!
— Та як же ж... Що Ви... — захихотів тонкий, ще більше зіщулившись. — Милостива увага Вашого превосходительства... ніби життєдайна волога... Це ось, Ваше превосходительство, син мій Нафанаїл... дружина Луїза, лютеранка, певним чином...
Товстий хотів щось заперечити, але на обличчі тонкого було написано стільки благоговіння, солодощів і шанобливої кислоти, що таємного радника занудило. Він одвернувся від тонкого та простяг йому на прощання руку.
Тонкий потиснув три пальці, уклонився всім тулубом і захихотів, мов китаєць: «Хі-хі-хі». Дружина посміхнулася. Нафанаїл шаркнув ногою та впустив картуза. Усі троє були приємно ошелешені.
(Переклад Сергія Воскрекасенка)
Роздивіться ілюстрації К. Кусько до чеховських оповідань. Перекажіть епізоди, які на них відображені. Як візуальними засобами художниця відтворила гумор та іронію тексту?
Літературна прогулянка
«Біла дача» Антона Чехова в Ялті
В останній період життя А. Чехов побудував у м. Ялті (Крим) будинок, який його друзі називали «Біла дача». Тут він посадив сад, що росте та квітне по сьогодні. До нього приїздили відомі діячі культури — співак Ф. Шаляпін, художник І. Левітан, письменники Максим Горький, Л. Толстой, І. Бунін, І. Купрін та ін. У цей час із великим успіхом на сцені Московського художнього театру йшли п’єси А. Чехова «Чайка» і «Дядя Ваня». У 1900 р. актори театру приїхали в Крим, щоб показати митцю вистави за його творами. У ялтинському будинку А. Чехова нині розміщується музей письменника.
Будинок-музей А. Чехова (м. Ялта, Крим). Кабінет письменника
Компетентності
Обізнаність. 1. Розкажіть про родинні та дружні зв’язки персонажів. 2. Поясніть, чому автор у назві твору не згадує імен героїв, а називає їх товстим і тонким. Розкрийте пряме й переносне значення цих найменувань. Читацька діяльність. 3. Знайдіть художні деталі, що засвідчують соціальний та майновий статус персонажів. 4. Виразно прочитайте кульмінаційний момент твору. Яка думка прихована в підтексті? 5. Як змінилася поведінка й мова тонкого, коли він дізнався про те, яку посаду обіймає його колишній приятель? Поясніть зміну цієї поведінки. 6. Прокоментуйте останню фразу твору: «Усі троє були приємно ошелешені». Чим вони були ошелешені? І чому автор використав прислівник приємно? Поясніть. Людські цінності. 7. Як ви розумієте поняття «дружба»? Виразно прочитайте епізод тексту, де йдеться про дружбу героїв. Чи залишилися вони друзями у фіналі оповідання? Чому? Ми — громадяни. 8. Які явища життя критично висвітлені у творі А. Чехова? Чи існують ці явища нині? Як ви думаєте, чи можна їх побороти? Сучасні технології. 9. За допомогою інтернету та словників знайдіть визначення понять «чиношанування», «низькопоклонство», «раболіпство», «плазування». Поясніть їхній зміст. Які з них є синонімами? У якому епізоді тексту, на вашу думку, ідеться про них? Творче самовираження. 10. Сформулюйте правила поведінки успішного службовця «Як досягти успіху в кар’єрі й залишитися людиною». Лідери та партнери. 11. Робота в парах. Придумайте власний діалог за участі персонажів оповідання: а) товстий та дружина тонкого; б) товстий та Нафанаїл; в) тонкий та його дружина; г) товстий та тонкий (якби вони були рівні за посадою). Навчаємося для життя. 12. Як має ставитися людина, яка перебуває на високій посаді, до інших людей? 13. Розкрийте поняття «гідність» і «повага». Чи актуальні вони для службових і людських стосунків? Чи притаманні ці поняття чеховським персонажам — товстому й тонкому? Аргументуйте.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України