Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Проблема війни та миру в літературі XX ст.

Німеччина

Епічний театр: теоретичні засади й художня практика

У новому театрі глядачі повинні мислити, вивчати, сперечатися.

Б. Брехт

Взаємодія родів і жанрів у літературі XX ст. У першій половині ХХ ст. активно взаємодіяли між собою не лише різні жанри, а й роди літератури. Це було зумовлено тим, що письменники шукали нових форм для відображення складної й неоднозначної дійсності, яка потребувала осмислення в мистецтві. Елементи лірики проникали в епос і драму, елементи драми — в епічні жанри (наприклад, у роман), а елементи епосу — у драматургію. Так виникло новаторське явище, яке називають епічним театром.

Засади епічного театру заклав німецький драматург Б. Брехт. Він був і теоретиком, і практиком епічного театру. Свої погляди на театральне мистецтво Б. Брехт виклав у працях: «Про оперу» (1930), «Нова техніка акторського мистецтва» (1940), «Малий Органон для театру» (1949) та ін.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний (традиційний) та епічний (новаторський). Він наголошував на своїй належності до другого. Письменника не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, подані Арістотелем. Він називав драматичний театр фаталістичним, оскільки раніше драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Б. Брехт прагнув іншого театру — дієвого, активного, інтелектуального. Він уважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору й відповідального рішення в найскладніших обставинах. Драматург писав: «Завдання епічного театру — змусити глядачів відмовитися від ілюзії, начебто кожен на місці героя діяв би так само. Глядач має шукати власний шлях». Б. Брехт виступав проти того, щоб герої були «рупорами ідей» автора: «На сцені нового театру є місце лише живим людям, з усіма їхніми суперечностями, пристрастями та вчинками».

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Новий театр і життя

Б. Брехт відмовився від послідовного й неперервного розвитку подій у п'єсах. На його думку, театр відрізняється від реального життя: «Сьогодні недостатньо лише природної поведінки героїв за певних обставин». Драматург зазначав, що правдиве відтворення дійсності не повинне обмежуватися зображенням лише реальних побутових або суспільних обставин, митця мають цікавити передовсім загальнолюдські категорії. Тому Б. Брехт наголошував на великому значенні міфів, символів, алегорій, історичних і культурних аналогій.

Будівля «Берлінер ансамбль». Сучасне фото

Головне — не дія, а розповідь про неї та осмислення. За основу епічного театру взято не дію, а розповідь про неї. Епічний театр, як зазначав Б. Брехт, тяжіє до висвітлення глобальних проблем, зображує не побутові явища, а саме буття, не конкретні явища, а всезагальні закономірності. Тут втілюється певна подія-тип, коли людина постає як вираження історико-соціальної й духовної тенденції.

Якщо драматична форма театру описує дію й залучає глядачів (читачів) до подій, то в епічному театрі глядачі (читачі) опиняються в ситуації спостерігачів. Б. Брехт вважав, що драматургія та театр покликані впливати не на почуття, а на інтелект людини, що найважливішими в п'єсі є не змальовані події, а висновки й узагальнення, які випливають із них. Конфлікт має залишатися нерозв'язаним, аби спонукати глядачів (читачів) самостійно шукати в житті шляхи вирішення проблем, порушених у п'єсі. Митець зазначав, що драма повинна стати не «фотографією дійсності», а приводом для інтелектуально-аналітичних роздумів глядачів (читачів).

Прийом «очуження». Б. Брехт широко використовував прийом «очуження» як принцип філософського пізнання світу, мета якого — викликати в глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій. «Ефект очуження, — писав митець, — полягає в тому, що річ, яку потрібно довести до свідомості, на яку потрібно звернути увагу, зі звичної перетворюється на особливу, несподівану, на ту, що впадає в око».

Драма-притча та її структура. Б. Брехт розробив новий жанр — драми-притчі. У цій формі конкретний сюжет віддзеркалює загальнолюдські проблеми, тенденції, явища. Драма-притча давала змогу «побачити за зовнішніми подіями приховану сутність, зазирнути в глибинну сутність речей». Вона має виявити не індивідуально-особистісне, а загальне для певного часу, суспільства, групи людей. У драмі-притчі послаблено драматичне начало й посилено епічне. У цьому жанровому різновиді зображується не тільки дія, а й розповідається про неї. Митець у такому творі ставить завдання спонукати глядачів до роздумів, допомогти їм усвідомити історичний, соціальний та культурний досвід людства, засвоїти моральні істини.

В епічному театрі Б. Брехта змінюється художня організація п'єс. Драматург не використовував у п'єсах класичного розподілу на акти, а запровадив численні сцени — епізоди, які найчастіше мали заголовок, що визначав їхній зміст. Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями та ліричними відступами. Драматург створив особливий ліричний прийом — зонґи (пісні), які супроводжують події в п'єсі, коментують їх, відображають емоційний стан персонажів, роздуми автора або атмосферу доби.

Художні засоби, які використовував письменник у своїх драмах, були оригінальними й самобутніми. Твори драматурга характеризуються лаконізмом і простотою, повною відсутністю патетики. Мова п'єс Б. Брехта — жива та яскрава, діалоги відбуваються у швидкому темпі, а монологів і самоаналізу персонажів, як правило, немає.

Театр «Березіль»

Українські митці також ішли (кожен своїм шляхом) до оновлення театру, зокрема за допомогою епічності та ліризму. У 1920-1930-і роки Л. Курбас разом із театром «Березіль» у Харкові розробляв принципи нового мистецтва. З ним тісно співпрацював драматург М. Куліш, який відобразив у своїх п'єсах трагічну атмосферу пореволюційної доби. У своїх сміливих експериментах Л. Курбас і М. Куліш використовували здобутки світового мистецтва. Але новий театр, який навчав глядачів мислити й шукати істину, був тоді не потрібен радянському суспільству. Л. Курбас і М. Куліш були заарештовані й розстріляні в урочищі Сандармох (Карелія, Росія) у 1937 р.

Теорія епічного театру зумовлювала художні пошуки Б. Брехта протягом усього життя. Вона постійно розвивалася та якнайкраще представлена в його п'єсах.

ВІДМІННОСТІ ЕПІЧНОГО ТЕАТРУ ВІД ДРАМАТИЧНОГО (ТРАДИЦІЙНОГО)

Драматичний театр

Епічний театр Б. Брехта

В основі п'єси — дія.

В основі п'єси — розповідь про дію.

Зображує життєві події, явища, конфлікти.

Зображує саме буття, загальні закономірності, загальнолюдські категорії.

Залучає глядачів (читачів) до події, конфлікту.

Ставить глядачів (читачів) у позицію спостерігачів, змушує замислитися над подіями й конфліктами.

Звертається до почуттів глядачів (читачів), змушує співпереживати (емоційно-експресивне начало).

Звертається до розуму глядачів (читачів), спонукає робити висновки, узагальнення (інтелектуально-аналітичне начало).

Традиційна поетика та жанри (трагедія, комедія та ін.).

Нетрадиційна поетика (притчевість, «ефект очуження» та ін.) і нові жанри (драма-притча та ін.).

Викликає інтерес до розв'язки.

Викликає інтерес до перебігу подій, нерозв'язаних конфліктів, суперечливих думок та ідей.

Звідки взялися зонґи в п'єсах Б. Брехта?

У пошуках нових форм Б. Брехт досліджував взаємодію різних форм мистецтва, зокрема театру й музики. Його цікавили здобутки античної драматургії, традиційних театрів Сходу (зокрема, японського театру Но), особливості комедії дель арте й середньовічних містерій, спадщина В. Шекспіра. Прагнучи поєднати в драматичному творі розважальний та повчальний зміст, Б. Брехт розробив жанр зонґу (нім. der Song — естрадна пісня), що мав бути своєрідним коментарем до основної дії. В епічному театрі Б. Брехта зонґи були подібні до балад, близькі до джазового ритму, містили їдку сатиру й критику суспільства, філософські узагальнення, авторську позицію. Незважаючи на те, що зміст зонґів не мав безпосереднього стосунку до сценічної дії, вони забезпечували більш повне розуміння змісту п'єси глядачами. Створюючи віршовані тексти для зонгів, Б. Брехт широко використовував іронію та гротеск, пародіював відомі пісні, поєднував класичну німецьку мову з грубою вуличною лексикою. Музику до п'єс Б. Брехта писали композитори К. Вайль, П. Дессау, Х. Ейслер та ін., і саме завдяки зонґам його п'єси здобули популярність у всьому світі.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Які два види театру розрізняв Б. Брехт? 2. Як змінилося ставлення до дії в епічному театрі? 3. Яку позицію глядачів передбачає епічний театр? Читацька діяльність. 4. Пригадайте твори-притчі, які ви читали раніше. Назвіть їх і виявіть значення притчевості в одному з них. Розкрийте їхній повчальний зміст. 5. Поясніть, чому саме притча стала актуальною формою для епічного театру. Людські цінності. 6. Яку роль мало відігравати театральне мистецтво, на думку Б. Брехта, в епоху ХХ ст.? Комунікація. 7. Уявіть, що ви — театральний критик, якого запросили на телебачення або радіо. Розкажіть у цікавій формі глядачам (слухачам) про здобутки театральної системи Б. Брехта. Ми — громадяни. 8. Зберіть інформацію про діяльність Л. Курбаса, М. Куліша та театр «Березіль». Порівняйте експерименти українських митців із новаціями Б. Брехта. Назвіть 1-2 п'єси зарубіжних авторів, які, на вашу думку, стали знаковими для вашого краю або України. Обґрунтуйте. Сучасні технології. 9. В Інтернеті є чимало фільмів, присвячених Б. Брехту або знятих за мотивами його п'єс. Знайдіть і подивіться один з них. Що нового ви дізналися про епічний театр і творчість митця? Творче самовираження. 10. Намалюйте в зошиті 2-3 схеми, які ілюструють засади епічного театру. Лідери й партнери. 11. Літературне лото. Розкрийте зміст понять: «прийом ”очуження“», «зонґ», «драма-притча», «композиція», «конфлікт», «символ», «алегорія», «дія», «епічний театр». Навчаємося для життя. 12. Усний твір на тему «Театр у моєму житті».