Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Данте Аліґ’єрі

1265-1321

Данте малює нам не лише тісні закутки, де він жив...

Він малює Всесвіт, увесь величезний будинок світу...

І. Франко

Данте народився в 1265 р. в м. Флоренції (Італія) у сім’ї дворянина Аліґ’єро ді Беллінчоне л’Аліґ’єро. Коли йому виповнилося 9 років, він зустрів на вулиці свою ровесницю, доньку сусіда Портінарі, на ім’я Беатріче. Ця зустріч зворушила хлопчика та створила в його уяві нетлінний образ Кохання, який згодом він використав у своїй творчості. Про дівчину в яскраво-червоному вбранні як про втілення вічної краси й жіночності Данте розповів у своїй першій збірці «Нове життя» (1295). Пост писав про тс, як розквітло й оновилося його життя, осяяне коханням до Беатріче.

Протягом життя Данте брав активну участь у громадському житті Флоренції. Поет відстоював інтереси різних прошарків суспільства, плекав надію на об’єднання Італії. Через політичні колізії Данте опинився у вигнанні. Він був позбавлений права жити у Флоренції й відчув, за його словами, «який гіркий хліб чужий, як тяжко підніматися чужими сходами». Данте побував у багатьох містах Італії, шукаючи притулку.

Будинок-музей Данте. м. Флоренція (Італія)

Митця вважають основоположником італійської літературної мови, що, за його словами, може стати запорукою об’єднання Італії.

Найвідомішим твором Данте є «Комедія», або «Божественна комедія» — саме під такою назвою цей твір відомий в історії світової літератури завдяки визначенню Дж. Боккаччо.

Останні шість років Данте провів у м. Равенні (Італія), де й закінчив свій життєвий шлях 14 вересня 1321 р.

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ». Задум та ідейний зміст. Данте почав працювати над твором приблизно в 1307-1313 рр. і завершив у 1321 р. Твір був опублікований у Венеції під назвою «Божественна комедія» у 1555 р.

Використовуючи традиції середньовічної літератури, поема мала й ідеї Відродження. Данте описує стан душі людини після смерті й у символіко-алегоричній формі показує, як вона потрапляє до Пекла, Чистилища або Раю. Християнські ідеї є основою «Божественної комедії». Згідно з Біблією, людина має два життя та дві смерті — фізичну (тілесну) і вічну (духовну). Однак поет долає середньовічні уявлення про незмінність і приреченість людської натури. У центрі його твору поставлено людину, котра прагне духовного вдосконалення себе й світу, пізнає гріховність людства та шукає шлях до нового життя.

Письменник мріяв про духовне спасіння людини й усього світу. Він вважав, що людина вже на Землі має усвідомити своє становище, осмислити власні вчинки й стати морально кращою.

Сюжет і композиція. Основний сюжет твору — подорож героя потойбічним світом. Цей прийом до Данте використовували видатні митці — Гомер, Овідій та Вергілій. У середньовічній релігійній літературі існував жанр «видіння», у якому письменники зображували муки грішників або раювання праведних у потойбічному світі. Однак у Данте «подорож душі після життя» перетворюється на всеосяжну картину Італії та всього людства. Отже, «Божественна комедія» наповнена не містичними, а цілком реальними проблемами, що набувають філософського значення.

Грандіозну будову поеми нерідко порівнюють із храмом, де кожна деталь точно виважена. Три частини охоплюють потойбічний світ згідно з уявленнями середньовічної людини: «Пекло», «Чистилище», «Рай». Однак поет розглядає його вже з погляду доби Відродження, осмислюючи земне життя та його духовну мету.

Символічна цифра «три», що втілює божественну Трійцю, — свідомий задум письменника. Кожна частина містить 33 пісні, а всього в поемі 100 пісень разом із вступом. Форму терцини (тривірша) використано в усіх частинах поеми. У кожній частині приблизно однакова кількість рядків: «Пекло» — 4720, «Чистилище» — 4755, «Рай» — 4758, а всього в поемі — 14 233 рядки. Отже, Данте прагнув гармонії пропорцій. Думкою про відновлення гармонії світу пронизаний увесь твір.

Концепція світу в поемі. У центрі художнього світу «Божественної комедії» — Земля. У Північній півкулі розташована глибока вирва Пекла, центр якої — у середині Землі. У дев’ятьох колах Пекла страждають душі грішників. Це всеосяжна картина людських вад і пороків. У колі першому (Лімб) перебувають доброчесні язичники. Серед них — Арістотель, Гомер, Евріпід та ін. У колі другому — порушники шлюбної вірності (Франческа да Ріміні, Паоло та ін.); коло третє — ненажери; коло четверте — скнари та марнотратники; коло п’яте — гнівні й нудні люди; коло шосте — притулок єретиків; коло сьоме — насильники всіх видів (над ближніми, над собою); коло восьме — ошуканці, лицеміри, хабарники, злодії, лукаві порадники, звідники й спокусники, фальшивомонетники та ін.; коло дев’яте — зрадники (Юда, Брут, Кассій та ін.).

У Південній півкулі розташована гора Чистилища, оточена з усіх боків океаном. Разом із Передчистилищем і земним Раєм тут також дев’ять кіл. У Передчистилищі очищуються душі померлих, не примирених із церквою, таких, які померли не своєю смертю. Тут знаходиться й долина земних владарів: у першому колі — пихаті, у другому — заздрісники, у третьому колі — гнівливі, у четвертому — ледачі, у п’ятому колі перебувають скнари, у шостому — ненажери, сьоме коло — осередок перелюбників. У земному Раю Данте супроводжує Мательда, але тут уже з’являється видіння Беатріче, котра буде супроводжувати героя до Раю. Вона зображена як символ шляхетного кохання, що відкриває героєві шлях до божественної любові.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Чому комедія, а не трагедія?

Данте назвав твір комедією згідно з риторикою свого часу. Трагедією в ті часи вважали поетичний твір високого стилю із захопливим початком і жахливим кінцем, написаний латиною. А комедією називали твір із благополучним фіналом, написаний народною мовою.

«Божественна комедія» створена середнім стилем, не латиною, а рідною для поета італійською мовою.

Упродовж століть Італія була поділена на багато дрібних князівств, тому на її території існувала велика кількість діалектів. Завдяки «Божественній комедії» рідний для Данте тосканський діалект став основою літературної італійської мови.

Навколо Землі рухаються Сонце й планети, які також у «Божественній комедії» утворюють дев’ять кіл. На них розташований небесний Рай, де живуть у вічному блаженстві душі праведників. Перше небо — Місяця, друге — Меркурія, третє — Вспори, четверте — Сонця, п’яте — Марса, шосте небо — Юпітера, сьоме — Сатурна, восьме — непорушних зірок, а дев’яте небо — Кристалічне. Десяте небо утворює Емпірей — помешкання божества, світ вічності. У фіналі поеми героєві з’являється видіння Бога й нарешті відкривається ідея божественної любові, «що водить сонце й зорні стелі».

Д. Р. Росетті. Зустріч Данте й Беатріче в Раю. 1853 р.

Алегоризм образів та епізодів. У листі до К. делла Скала письменник зазначав, що його поему потрібно тлумачити в чотирьох аспектах. Перший аспект — буквальний, коли текст сприймається в прямому значенні. Другий аспект — алегоричний, коли за образами й ситуаціями приховано події зовнішнього світу. Третій аспект — моральний, що передбачає опис переживань і пристрастей людської душі, яка постійно знаходиться між добром і злом, життям і смертю, Богом і дияволом. Четвертий аспект — анагогічний (з давньогрецьк. такий, що підносить угору), тобто філософський. Згідно з такою авторською концепцією, кожний образ або епізод можна розуміти в різних смислах.

Данте поєднав у своєму творі реальних і вигаданих персонажів, біблійних героїв і персонажів античної міфології, історичних діячів і фантастичні образи. Це дало змогу створити широку панораму людського буття в соціально-історичному й морально-філософському контекстах.

Письменник уперше в літературі показав реальну людину й реальне людство. Добро і зло зображені не абстрактно-умовно, а на прикладах із реального життя та історії світової культури. Поет намагався осмислити сутність людини та світу з позиції вічності та Космосу, прагнув усвідомити, куди ж прямує людство й чи можна навернути його на духовне вдосконалення та шлях до Бога.

РОЗВИТОК СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТРАДИЦІЙ У «БОЖЕСТВЕННІЙ КОМЕДІЇ»

Середньовічні традиції	Ренесансне переосмислення традицій у «Божественній комедії»
Зображення потойбічного світу (видіння, містерії та ін.).	Подорож героя потойбічним світом розкриває важливі питання реального життя.
Ідея приреченості людської долі, покірності волі Бога.	Ідея духовного вдосконалення людини й людства, пошук божественної істини в душі та світі.
Зображення світу як єдиного, даного Богом.	Думка про рух Усесвіту, створеного Богом, можливість розвитку світу.
Алегоричний зміст образів і ситуацій.	За алегоричними образами й ситуаціями приховані проблеми земного буття, критика суспільства, гріховності людини.
Християнські символи.	Християнська символіка спрямована на пошук істини, духовний розвиток людини та світу.
Статична картина світу.	Рушійними силами Всесвіту, на думку Данте, є високі моральні цінності.
Людина нічого не може змінити у світі.	Проголошення духовної величі людини, її особистої моральної відповідальності за зміни в житті й суспільстві.

БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ (1307-1321)

Поема

(Уривки)

ПЕКЛО

Пісня перша

Коментарі

У пісні першій твору постає своєрідний герой — не земна людина, а дух (або душа), що починає подорож потойбічним світом. Героєві було 35 років, коли він опинився у фантастичному темному лісі — «на пів шляху свого земного світу» (середня тривалість життя за часів Данте становила 70 років). Отже, ліричний герой заблукав у темному лісі, що уособлює життєвий шлях людини, сповнений помилок і блукань. Хижі звірі, що перешкоджають йому, утілюють людські вади. Водночас сучасники Данте впізнавали в символічних образах звірів діячів тієї доби: політичних супротивників поета, короля Франції та римське папство. Від хижаків героя врятував Вергілій, в образі якого втілено рятівну роль античності й божественну мудрість (Вергілія шанували в середні віки за те, що він передбачив прихід Христа). Римський поет обіцяє Данте (тобто його душі) показати Пекло й далі передати його «душі, достойнішій за мене» — Беатріче.

1 На півшляху свого земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий,

Бо стежку втратив, млою оповиту.

4 О, де візьму снаги розповісти

Про ліс листатий цей, суворий, дикий,

Бо жах від згадки почина рости!

7 Над смерть страшну гіркіший він, великий, —

Але за благо те, що там знайшов,

Повім про все, що в пам’ять взяв навіки.

10 Недобре тямлю, як постав цей схов,

Бо сонність так оволоділа мною,

Що з певної дороги я зійшов.

13 Я опинивсь під пагорба стіною,

Яким кінчався неширокий діл,

Де острах ліг на серце пеленою.

16 Я вгору глянув і побачив схил,

Вже убраний у сонячне проміння,

Що надає людині свіжих сил.

19 Тоді помалу уляглось тремтіння,

Що не давало спокою мені

Всю ніч, коли блукав між страховиння.

22 Як той, хто у задишці голосній

На сушу вийшов, піною укритий

І озирає вири навісні, —

25 Так і мій дух, не скінчивши летіти,

Зирнув назад і стежку оглядав,

Яка не дозволя нікому жити.

28 Тут я собі спочити трохи дав

І вирушив на гору незнайому,

А за опору нижчу ногу мав.

31 І от, коли вже йшов я по підйому,

Збіг леопард, моторний та верткий,

І шерсть рябіла плямами на ньому,

34 Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,

І, заступивши шлях, став на сторожі,

І я подавсь униз, у діл низький.

37 А йшли хвилини ранішні, пригожі,

І сонце сходило з тим почтом зір,

Що з ним спахнули, як Любові Божій

40 Схотілося у рух оздобить шир.

І дух надія звабила рожева,

Що скоро зникне цей плямистий звір.

43 Пора буяла навкруги квітнева,

Та я не вчув нічого, тільки ляк

Од вигляду уже близького лева.

46 І так, здалось, на мене йшов хижак,

Наїжившись, страшенно зголоднівши,

Що рух повітря вмить, здалось, закляк.

49 Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, —

Її неутоленна худорба

Примушує людей конать збіднівши.

52 В очах її така була злоба,

Таке палало полум’я гаряче,

Що з страху шлях згубив я до горба.

55 І наче той, хто дивиться найпаче,

Куди б скарби багаті примостить,

А, їх утративши, — в розпуці плаче,

58 Такий був я, бо твар мене щомить,

Встріч ідучи, помалу відсувала

Туди, де сяйво сонця не звучить.

61 Коли ж моя нога на діл ставала,

Явився хтось, у кого зір потух,

Мовчанка ж довга голос відібрала.

64 В безлюдді я його побачив рух.

«Врятуй! — була мольба моя єдина, —

Байдуже, чи людина ти, чи дух!»

67 Він мовив: «Не людина; був людина;

В Ломбардії мій батько оселивсь,

У Мантуї — моя там батьківщина.

70 За Юлія часів я народивсь,

Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,

Коли ще лжебогам народ моливсь.

73 Я був поет, пісні складав любимі,

Як славний син Анхізів з Трої втік,

А Іліон упав в огні та димі.

76 Та чом вертаєш і в журбі поник?

Чого не йдеш на горб, де корениться

Солодке джерело чудесних рік?»

79 «Чи не Вергілій ти, чи не криниця

Широкоплинних мовних вод ясних? —

Спитав я й став, щоб в шані поклониться, —

82 О світло й честь усіх співців земних,

Ти зваж на захват мій, на шанування

Твоїх безсмертних творів видатних.

85 Ти вчитель мій, моє уґрунтування,

У тебе я знайшов на все життя

Той гарний стиль, що дав мені визнання.

88 Ти бачиш твар, що втік од неї я?

Рятуй мене ти, мудрецю славетний,

Бо в серці й жилах кров тремтить моя».

91 «Хай буде інший шлях тобі прикметний, —

Він одповів на жалісні слова, —

Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.

94 Повз твар, яка голодна завива,

Не прослизне і найспритніший дока:

Хто мимо йде, усіх вона вбива. (...)

112 А звідсіля, — надумав я одно, —

Я поведу тебе, де залягають

Місця, які я взнав уже давно.

115 Почуєш ти, як в розпачі благають

Там духи з зойком та з ламанням рук,

Повторну смерть на себе накликають.

118 Побачиш тих, хто між вогненних мук

Таємно тішиться у сподіванні

Колись піднестись до блаженних лук.

121 А схочеш в висі злинути останні, —

Душі, достойнішій за мене, здам

До ніжних рук тебе при розставанні.

124 Бо той, хто звіку владарює там,

Мене, що бився у ворожій раті,

Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.

127 А в тронній владаря світів палаті

Усе пристойне пишному кошу.

Щасливий той, хто буде там на святі!»

130 І я йому: «Поете, я прошу,

Ім’ям Христа, якого ти не відав,

Все зло й все гірше хай тут полишу,

133 Ти ж покажи усе, про що повідав:

Хай браму бачу я з Петром святим

І тих, хто в муках та скорботі знидів».

136 І рушив він, а я — слідом за ним.

(Переклад Євгена Дроб'язка)

Пісня п’ята

Коментарі

У другому колі Пекла Данте помістив реальних і фантастичних персонажів — грішні душі людей, які здійснили перелюб, загинули через кохання. Тут і Семіраміда — легендарна ассирійська цариця, удова царя Ніна, яка видала закон, що дозволяв шлюб між близькими родичами (історичний прототип її — ассирійська цариця Шаммурамат, яка жила в IX ст. до н. е.). Данте називає її «зрадливою» і прирікає на муки. Тут і «кохання жертва нещаслива» — цариця Карфагена Дідона, удова Сіхея, яка закінчила життя самогубством, коли її залишив Еней. І Клеопатра — єгипетська цариця, коханка Юлія Цезаря та Марка Антонія (69-30 рр. до н. е.). Узята в полон Октавіаном, вона вкоротила собі віку, давши вкусити себе отруйній змії. І Єлена, «за яку лягли війська. Ахілла міць велика, яка з кохання згинула в віках». У другому колі Пекла герой Данте зустрічає й славетних воїнів Троянської війни — Ахілла, Париса, а також героя середньовічного роману XII ст. Трістана, котрий покохав Ізольду, дружину свого сюзерена — короля Марка. Серед грішників є й пара сучасників Данте — Франческа да Ріміні та її коханий Паоло.

1 І тут зійшов до другого я кола,

За перше меншого, та від розпук

Кричали душі голосніш довкола.

4 Й страхітного Міноса вчув я гук,

Який при вході судить справедливо,

Хвостом указуючи розмір мук.

7 Кажу, коли якась душа лякливо

Розповіла про всі свої діла,

То цей знавець гріхів, тонкий на диво,

10 їй місце визначає в царстві зла,

Хвоста скрутивши стількома витками,

В котре по черзі коло засила.

13 Тиск перед ним і днями, і ночами;

Душа тут кожна свій проходить суд:

Сказала, вчула та й пішла до ями.

16 «О ти, хто в наш занурюється бруд, —

Гукнув Мінос, коли на мене глянув,

На мить лишивши безконечний труд, —

19 Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,

А про широкий вхід і не гадай!»

І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?

22 Не з власного жадання йде в ваш край:

Так хочуть там, де все зробити можуть,

Чого захочуть, так що не чіпай».

25 І ось такий, що й камінь міг стривожить,

Зачувся лемент, і зневіра йме,

Чи зойки відчаю луна не множить?

28 Туди прийшов, де світло геть німе,

І знявся рик, як в буряному морі,

Коли на ньому дужий вітер дме.

31 Пекельні вихори, рвучкі та скорі,

Засуджених волочать, тягнуть, б’ють

Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.

34 І душі, летячи у каламуть,

Ридають, виють, сповнюючись хіттю,

Самого Бога в небесах клянуть (...)

73 І я сказав: «Співцю, поговорити

Хотів би я із тінями двома,

Що вихор їх жене несамовитий».

76 І він: «Побачиш, як зрідіє тьма,

Й вони наблизяться: ім’ям любові

Благай, і пара підлетить сама».

79 Коли до нас їх вир підніс раптовий,

Подав я голос: «Привиди журби,

Як Інший зволить, станьмо до розмови».

82 Як в полум’ї жадоби голуби

У рідні гнізда між зелені крони

Летять на крилах спільної судьби, —

85 Вони удвох з оточення Дідони

Перенеслись у пітьмі коловій

І стали біля нас без заборони.

88 «О ти, що ходиш по землі живий,

І надійшов сюди, у сморід чорний,

До нас, що світ забарвили в крові.

91 Якби нам другом цар був непоборний,

Вблагали б ласку ми тобі послать,

Щоб ти щасливим був у висі горній.

94 То слухай, споминай, що є згадать,

І поки буря десь там забарилась,

Ми будем слухати і розмовлять.

97 Жила я там же, де й на світ з’явилась,

Над морем тим, що в нього По втіка,

Котра супутниць тьмою збагатилась.

100 Кохання, що шляхетних обпіка,

Його зманило молодичим станом,

Який сточила тут печаль гірка.

103 Кохання, що кохать дає й коханим,

Мене взяло, вогнем наливши вщерть,

Що став моїм він, як ти бачиш, паном.

106 Кохання нас вело в злощасну смерть.

Каїна жде того, хто кров’ю вмився», —

І вже їх ворушила вітроверть.

109 Ці душі слухавши, я похилився

І в болісну заглибився печаль;

Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»

112 І я на це почав: «О лютий жаль!

Ці ніжні мрії, ці солодкі чари

Їх завели в таку скорботну даль!»

115 А там звернувся до цієї пари

Й почав: «Франческо, від твоїх страждань

У серці чую болісні удари.

118 Але скажи: під час палких зітхань

Як вчило вас чаруюче кохання

Спізнати мить жагучих поривань?»

121 Й вона: «Немає більшого страждання,

Як згадувати любий щастя час

В біду; твій вождь здає в тім справоздання.

124 Коли ж ти прагнеш знать, який у нас

Початок був коханню, збудься спраги, —

Я плакать буду й мовить водночас.

127 Якось ми вдвох читали для розваги,

Як Ланчелота взяв кохання пал,

І самоти не брали до уваги.

130 І часто, мов під дією дзеркал,

Нам під очима лиця пік рум’янець.

Але нас подолав миттєвий шал:

133 Ми прочитали, як тремтів коханець,

Бо вперше в губи цілував самі, —

І цей от, мій незмінний співвигнанець,

136 Мені вуста торкнув, з жаги німий, —

Твір і співця за Галеотто мавши,

Вже того дня більш не читали ми».

139 Так дух розповідав цей, споминавши,

А той ридав; і руки я простер

У даль за ними, від жалю вмиравши,

142 І впав, неначе той, хто нагло вмер.

(Переклад Євгена Дроб'язка)

Українські переклади «Божественної комедії»

Видатний твір Данте українською мовою почали перекладати ще наприкінці XIX — на початку XX ст. Першим переклав «Божественну комедію» отець П. Штокалко, але його твір не дійшов до наших днів. І. Франко, В. Самійленко, В. Барка, М. Драй-Хмара й інші письменники теж перекладали окремі пісні поеми, однак не всі їхні переклади збереглися. Перший переклад усіх трьох частин твору зробив П. Карманський у 1950-х роках (у 1956 р. була опублікована лише перша частина за редакцією М. Рильського). Повні переклади всіх трьох частин здійснили Є. Дроб'язко 1976 р. та М. Стріха у 2013-2015 рр.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Визначте ідейний задум «Божественної комедії». 2. Яку роль відіграв Данте Аліґ’єрі в історії світової літератури та в становленні італійської літературної мови? 3. Доведіть, що «Божественна комедія» — ліро-епічна поема. Які традиції вплинули на її визначення автором як комедія? Читацька діяльність. 4. У тексті пісні першої знайдіть факти біографії та творчості Вергілія. 5. Розкрийте символіко-алегоричний зміст образів у пісні першій: темний ліс, леопард, лев, вовчиця. 6. Виберіть із переліку слів ті, якими можна охарактеризувати героя «Божественної комедії»: поет, ремісник, філософ, Данте, дух (душа), майстер, земна людина, дворянин, селянин. Поясніть і прокоментуйте. Людські цінності. 7. Визначте мету подорожі героя потойбічним світом. 8. Доведіть, що Даніє — останній поет епохи Середньовіччя та перший поет Відродження. Комунікація. 9. Дискусія «Чому герой "Божественної комедії" утратив свідомість після розповіді Франчески?». Ми — громадяни. 10. Визначте позицію: «Якби Данте жив серед нас, у які кола він помістив би наших сучасників?». Обґрунтуйте. Сучасні технології. 11. Намалюйте схему будови світу в «Божественній комедії». Прокоментуйте й порівняйте із сучасними уявленнями про світ. 12. Знайдіть в інтернеті одну з музичних інтерпретацій поеми Данте «Божественна комедія» (Ф. Шопен, Ф. Ліст та ін.). Прослухайте і висловте враження про музику. Творче самовираження. 13. Напишіть твір-роздум на тему «Кохання, що й кохать дає коханим...». Лідери й партнери. 14. Робота в групах. Уявіть, що ви працюєте над енциклопедією, що присвячена «Божественній комедії». Напишіть статті до неї за темами: 1) античні образи; 2) християнські образи; 3) історичні образи; 4) автобіографічні образи в поемі. Довкілля та безпека. 15. У Данте був свій план урятування людства та світу. Як ви думаєте, чи актуальний він для нашого часу? Навчаємося для життя. 16. Як ви розумієте християнське поняття «гріх»?

ПІДСУМКИ

• Данте — перехідна постать від епохи Середньовіччя до епохи Відродження.

• У «Божественній комедії» ідеться про подорож героя потойбічним світом, але за фантастичним сюжетом приховані актуальні моральні та суспільні проблеми існування людства.

• Герой Данте прагне знайти шлях до духовного очищення людей та привести їх до божественної любові.

експрес-урок

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ» ДАНТЕ В ЖИВОПИСІ, СКУЛЬПТУРІ ТА МУЗИЦІ

Пошук сенсу буття людиною у Всесвіті зробив «Божественну комедію» Данте сучасною для будь-якої епохи.

На картині італійського художника XV ст. Д. ді Мікеліно зображений Данте з «Божественною комедією» перед входом до Пекла.

Д. ді Мікеліно.«Данте Аліґ’єрі». м. Флоренція. 1465 р.

Відомий французький художник XIX ст. Е. Делакруа у своїй знаменитій картині «Човен Данте» символічно відтворив образи грішників, які намагаються врятуватися. Назва твору теж є символічною, оскільки човен зазвичай асоціюють із початком життя. А ще на човні, згідно з міфами, переправляються в інший світ.

Е. Делакруа. Човен Данте (Данте та Вергілій у Пеклі). 1822 р. Лувр. м. Париж

Вершиною графічного мистецтва відомого іспанського художника-сюрреаліста XX ст. С. Далі вважають ілюстрації до «Божественної комедії» Данте. Ним було створено 100 кольорових гравюр (1950-1960-і роки).

С. Далі. Ілюстрації до «Божественної комедії»Данте. 1950-1960-і роки

Яке з утілень твору Данте в образотворчому мистецтві вам найбільше сподобалося? Висловте свої враження.

У творчості видатного угорського композитора XIX ст. Ф. Ліста «Божественна комедія» посідає важливе місце. До творів Данте він написав фантазію-сонату «Після читання Данте» (1849) і симфонію до «Божественної комедії» (1857). У сонаті Ф. Ліст оспівує кохання як одне з найпрекрасніших людських почуттів.

В. фон Кульбах. Ф. Ліст. 1856 р.