Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Англія

Ніл Річард МакКіннон Ґейман

Нар. 1960 р.

Ніл Ґейман — сучасний англійський письменник, автор романів і коміксів. Його дитинство пройшло в м. Портчестер, розташованому неподалік від Ла-Маншу, або Англійського каналу (як його називають англійці). Після закінчення школи Ніл працював журналістом, згодом почав писати оповідання, а па початку 1980-х років захопився створенням коміксів разом із художником Д. Маккіном. Одну із серій про Піщану людину («The Sandman») у 1991 р. було відзначено Всесвітньою премією фентезі.

Н. Ґейман з успіхом спробував себе як письменник-фантаст. У збірках «Ангели і відвідування» (1994), «Дим і дзеркала» (1998) фантазійні сюжети з казковими та містичними героями змушують читачів напружено стежити за розвитком дії. Повість «Кораліна» (2002) принесла письменникові велику популярність і престижні премії. У 2009 р. відомий режисер Г. Селік створив анімаційний фільм «Кораліна у світі кошмарів», який ще більше привернув увагу до книжки та її автора, а головну героїню дівчинку Кораліну зробив улюбленицею сучасних підлітків.

У 2013 р. письменник прочитав у Лондоні лекцію «Чому наше майбутнє залежить від читання», у який звернувся до своїх юних читачів із палким закликом читати й уявляти.

ЧОМУ НАШЕ МАЙБУТНЄ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЧИТАННЯ

(Уривок)

Важливо пояснювати людям, на чиєму вони боці й чому, а також упереджені вони чи ні. Це свого роду декларація інтересів. Отже, я маю намір поговорити з вами про читання, розповісти про те, що бібліотеки важливі. Я маю намір припустити, що читання художньої літератури, читання для задоволення є дуже важливими в житті людини. Я хочу, щоб люди усвідомили, що таке бібліотеки та бібліотекарі, і зберегти обидва ці явища.

Очевидно, що я неабияк упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Ось уже майже 30 років я заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи тексти й записуючи їх. Звичайно, я зацікавлений у тому, щоб люди читали, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували й сприяли любові до читання, щоб були місця, де можна читати.

Тож я упереджений як письменник. Але я набагато упередженіший як читач, упередженіший як громадянин Великої Британії.

Я виголошую цю промову сьогодні під патронатом Агенції читання, благодійної організації, місія якої полягає в тому, щоб дати всім рівні шанси в житті й допомогти стати впевненими та зацікавленими читачами. Це підтримка освітніх програм, бібліотек та окремих особистостей, а також відверте й безкорисливе заохочення самого читання. Тому що усе змінюється, коли ми читаємо.

Саме ця зміна й саме цей акт читання — те, про що я хочу сьогодні поговорити. Я хочу розповісти про те, що з нами робить читання. Навіщо воно існує. (...)

Художня література має два призначення. По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все закінчиться... У цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися про нові слова, думати по-іншому, рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі с насолодою. Одного разу, усвідомивши це, ви станете на шлях постійного читання. Читання — це ключ. Кілька років тому я почув такий вислів: ми живемо в «постграмотному» світі, де можливість виявляти сенс написаного тексту вже вторинна, але ці дні минули. Слова зараз важливіші, ніж будь-коли, ми досліджуємо світ за допомогою слів, а оскільки світ поринає в інтернет-павутину, ми йдемо за ним, щоб спілкуватися й усвідомлювати те, що ми читаємо. Люди, які не розуміють одні одних, не можуть обмінюватися ідеями, не можуть спілкуватися, а програми-перекладачі роблять лише гірше.

Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей — це навчити їх читати й показати, що читання — це приємна розвага. Найпростіше — знайдіть книжки, які їм подобаються, дайте їм доступ до них і дозвольте їм прочитати їх.

Я не думаю, що існує така річ, як погана книжка для дітей. Знову й знову серед дорослих стає модно вказувати на певні дитячі книжки, іноді на цілий жанр або автора, і проголошувати їх поганими книжками, від читання яких потрібно захистити дітей. (...)

Це снобізм і дурість. Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книжки, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії і входять всередину цих історій. (...). Література, яка вам не подобається, — це шлях до книжок, які можуть бути вам до душі. І не в усіх однаковий із вами смак.

Дорослі з добрими намірами можуть легко знищити любов дитини до читання: лише не дозволяйте їм читати те, що їм подобається, або дайте їм правильні, але нудні книжки, ці сучасні еквіваленти вікторіанської «виховної» літератури. Ви залишитеся з поколінням, переконаним, що читати — це не круто, або й ще гірше — неприємно.

Потрібно, щоб наші діти рухалися по драбині читання: усе, що їм подобається, просуватиме їх — щабель за щаблем — до грамотності.

І друге, що робить художня література, — вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або кінофільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза — це щось, що ви самі витворюєте з 33 літер і пригорщі знаків пунктуації, і ви, лише ви, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його й роззираєтеся довкола чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця та світи, про які й не дізналися б. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ — це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся у свій світ, то щось усередині вас трішки зміниться.

Емпатія — це інструмент, який збирає людей разом і дає їм змогу поводитися не так, як поводяться самозакохані одинаки.

Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. Ось воно: світ не конче мусить бути саме таким. Усе може змінитися.

У 2007 році я був у Китаї на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики й фентезі. У якийсь момент я запитав офіційного представника влади: чому? Адже фантастику тут тривалий час не схвалювали. Що змінилося?

Усе просто. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але вони нічого не покращували й не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками й дівчатками.

Література може показати вам інший світ. Вона може перенести вас туди, де ви ніколи не бували. Одного разу, відвідавши інші світи, ви — немов ті, що скуштували чарівних фруктів, — ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, у якому виросли. Невдоволення — це чудова річ. Незадоволені люди можуть змінювати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.

Ще один спосіб зруйнувати дитячу любов до читання — це, звісно, упевнитися, що поруч немає книжок. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати залишити мене в бібліотеці по дорозі на роботу під час літніх канікул. І бібліотекарі, які зустрічали маленького хлопчика, що повертався до бібліотеки щоранку й вивчав каталог карток, розшукуючи книжки з примарами, магією або ракетами, книжки з вампірами або загадками, з відьмами й дивами. І коли я прочитав усю дитячу бібліотеку, то взявся за дорослі книжки.

Вони були чудовими бібліотекарями. Вони любили книжки й любили, щоб їх читали. Вони навчили мене, як замовляти книжки з інших бібліотек через міжбібліотечний обмін. Певно ж, їм подобався хлопчик із широко розплющеними очима, який любив читати. Вони розмовляли зі мною про прочитані книжки, знаходили для мене інші, допомагали. Вони ставилися до мене як до звичайного читача — не більше й не менше, — і це означало, що вони поважали мене. У 8 років я не звик до того, щоб мене поважали.

Бібліотека — це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це освіта (яка не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу чи університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.

Я боюся, що у XXI столітті люди не дуже розуміють, що таке бібліотеки та яке їхнє призначення. Якщо ви сприймаєте бібліотеку як полицю з книжками, вона може видатися вам старою і несучасною у світі, де більшість, але не всі книжки існують в електронному вигляді. Але це фундаментальна помилка.

Думаю, що справа тут у природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом усієї історії людства ми жили в часи, коли не вистачало інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо й завжди чогось вартувало. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії та розповіді, — це те, що завжди цінувалося. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіли нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.

Бібліотеки це місця, куди люди приходять за інформацією. Книжки це лише верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть вільно й легально забезпечити вас книжками. Більше дітей беруть книжки з бібліотек, ніж будь-коли раніше, і це різні книжки — паперові, електронні, аудіокниги. Але бібліотеки — це також, наприклад, місця, де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти в мережу. Це напрочуд важливо в часи, коли ми шукаємо роботу, розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть допомогти цим людям орієнтуватися у світі.

Бібліотека — це сховище інформації, яке дає кожному громадянину рівний доступ до неї. Це включає інформацію про здоров’я, про психічне здоров’я. Це місце для спілкування. Це затишне місце, прихисток від навколишнього світу. Це місце з бібліотекарями. Якими будуть бібліотеки майбутнього, ми можемо уявляти вже зараз.

Грамотність стала важливішою, ніж будь-коли в цьому світі смс та е-мейлів, у світі письмової інформації. Ми повинні читати й писати, і нам потрібні відкриті до світу громадяни, які можуть комфортно читати, розуміти, що вони читають, розрізняти нюанси й бути зрозумілими іншим.

Бібліотеки — це справді ворота в майбутнє. Тож дуже шкода, що по всьому світлу ми бачимо, як місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб зберегти гроші, не розуміючи, що вона обкрадає майбутнє, щоб заплатити за сьогодні. Вона закриває ворота, які мусять бути відчинені.

Нещодавнє дослідження Організації економічного співробітництва та зростання показало, що Англія — це єдина країна, де населення старшого віку більш грамотне й більш численне, ніж населення молодшого віку, якщо порівнювати ці показники з іншими факторами — такими, наприклад, як гендер, соціально-економічні показники та тип зайнятості.

Інакше кажучи, наші діти й онуки не такі грамотні, як ми, і їх менше, ніж нас. Вони менше здатні орієнтуватися у світі, розуміти його, вирішувати проблеми. Їх легше обдурити й заплутати, у них менше можливостей змінити свій світ, вони менш працездатні. І Англія як країна впаде під натиском більш розвинених націй, тому що їй бракуватиме кваліфікованої робочої сили.

Я вважаю, що ми маємо бути відповідальними перед майбутнім. Що маємо відповідальність і зобов’язання перед дітьми, перед дорослими, якими стануть ці діти, перед світом, у якому вони житимуть. Ми всі — читачі, письменники, громадяни — маємо зобов’язання. І я спробую сформулювати деякі з них.

Я вірю, що ми повинні читати для задоволення, наодинці із собою і на публіці. Якщо ми читаємо для задоволення, якщо інші бачать нас за книжкою, ми вчимося, ми тренуємо нашу уяву. Ми показуємо іншим, що читання — це добре.

Ми повинні підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших користуватися ними, протестувати проти їхнього закриття. Якщо ви не цінуєте бібліотеки, отже, ви не цінуєте інформацію, культуру чи мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого й шкодите майбутньому.

Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх радує. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити на різні голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені вбік.

Учениця Нової української школи. Сучасне фото

Ми повинні користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова та як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що маємо на увазі. Ми не повинні намагатися «заморозити» мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми маємо використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їхнім значенням і вимові змінюватися із часом.

Письменники — передовсім дитячі письменники — мають зобов’язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми створюємо історії про людей, які не існували, або місця, де не бували. Маємо розуміти, що істина — це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі. Ми не маємо стомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути сторінку. Чи не найкраще для того, хто читає з неохотою, — це історія, від якої вони не можуть відірватися.

Ми маємо говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не маємо проповідувати, читати лекції, заштовхувати готові істини в горлянки нашим читачам, мов птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв’яками. І ми не повинні ніколи, нізащо, за жодних обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.

Ми маємо розуміти й визнавати, що як дитячі письменники ми робимо важливу роботу, бо якщо ми не впораємося та напишемо нудні книжки, які відвернуть дітей від читання й книжок, то ми знекровимо наше майбутнє і ще більше принизимо його.

Усі ми — дорослі й діти, письменники й читачі — маємо мріяти. Ми маємо вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менша, ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ знову й знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, у якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось таке очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: усе, що ви бачите, уключаючи стіни, було в якийсь момент придумано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні просто зараз, без ризику промокнути під дощем. Ця кімната й усі речі в ній, усі речі в будівлі, у цьому місті існують тому, що знову й знову люди щось вигадують.

Ми маємо робити речі прекрасними. Не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми маємо прибирати за собою і не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали й знівечили.

Ми маємо говорити нашим політикам, чого ми хочемо, голосувати проти політиків із будь-якої партії, які не розуміють ролі читання у формуванні справжніх громадян, проти політиків, які не хочуть діяти, щоб зберігати й захищати знання і заохочувати грамотність. Це не питання політики. Це питання звичайної людяності.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрою: «Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, — сказав він, — читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумніші, читайте їм ще більше казок». Він усвідомлював цінність читання та уяви. Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти й усвідомлювати.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Прокоментуйте висловлення Н. Ґеймана: «Ми маємо використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їхнім значенням і вимові змінюватися із часом». 2. Знайдіть у тексті порівняння. Проаналізуйте їх. Читацька діяльність. 3. Визначте переваги сучасних бібліотек, у яких використовують різноманітні передові технології. 4. Складіть список із 10 книжок, які б ви порадили прочитати одноліткам. Створіть рекламу однієї з них, використавши інформаційно-цифрові ресурси. Ініціативність і підприємливість. 5. Поміркуйте, чи можна зекономити на закритті бібліотек? 6. Запропонуйте програму поширення читання в Україні. Сучасні технології. 7. Як письменник спростовує думку про те, що «ми живемо у світі, де суспільство величезне, а особистість менша, ніж ніщо, атом у стіні, зернятко на рисовому полі»? Творче самовираження. 8. Напишіть есей «Бібліотека майбутнього» або «Бібліотека — місток між минулим і майбутнім». Довкілля та безпека. 9. Доведіть, що бібліотека — прихисток від навколишнього світу, місце, яке допомагає зберегти психічне здоров'я. 10. Які два призначення має художня література? 11. Сформулюйте основні тези лекції Н. Ґеймана. Навчаємося для життя. 12. Погодьтесь із думкою, висловленою в лекції, чи спростуйте її:

• Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книжки, тому що всі діти різні.

• Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна.

• Книжки — це лише верхівка інформаційного айсберга.

• Паперова книжка подібна до акули.

• Бібліотеки — це справді ворота в майбутнє

• Істина — це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі.

13. Візьміть участь у дискусії «Художня література VS Телебачення». Цінності. 14. Визначте, який сенс для вас мають книжки, читання, бібліотека.

ПІДСУМКИ

• Η. Р. МакКіннон Ґейман працює в різних жанрах сучасної літератури, журналістики, драматургії та ін.

• Головними персонажами творів митця є сучасні люди, які шукають себе в сучасному світі.

• Письменник вважає, що без творчої уяви людина не може бути людиною у високому смислі.

• Література та мистецтво, на думку письменника, утверджують моральні цінності та є скарбницею духовного досвіду різних країн і народів, тому майбутнє людства, безумовно, залежить від читання.