Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Бельгія

Моріс Метерлінк

1862-1949

Із заплющеними очима нічого не можна побачити...

М. Метерлінк

Моріс Метерлінк народився 29 серпня 1862 р. в м. Тенті (Бельгія) у родині адвоката. 1885 р. закінчив юридичний факультет Гентського університету, продовживши традицію родини, де всі чоловіки працювали в галузі права. Однак він захоплювався літературою. У 1889 р. вийшла друком перша збірка поезій митця «Теплиці». Але справжнім покликанням юнака стала драматургія, яку він прагнув докорінно оновити. М. Метерлінк багато подорожував Європою, жив в Англії, Франції та інших країнах. У роки Першої світової війни (1914-1918) виступив проти німецького мілітаризму. У 1940 р. драматург поїхав до США. До Франції повернувся тільки через сім років, де жив у своєму замку в Ніцці до кінця життя.

Рання творчість письменника ґрунтується на теорії, викладеній у статті «Трагізм повсякденного життя» (1896), яка стала маніфестом символістської драми. Своєму театру М. Метерлінк дав назву «театр мовчання» (або «театр статичний»). Сутність трагізму, на його думку, полягає в трагізмі повсякденності, у самому факті життя людини. Завдання драматурга — зображувати не тільки події, де все вирішує випадок, а й духовне життя особистості, яка прагне до вищих сфер буття. За діалогом розуму й почуття, вважав митець, потрібно розкрити «урочистий діалог особистості та її долі». Тому М. Метерлінк не визнавав зовнішньої дії в драмі. Справжній трагізм виявляється, за його переконаннями, не «у вчинках і криках», а «у тиші й мовчанні». «Сльози людей стали мовчазними, невидимими, майже духовними», — писав він. Письменник відмовився від міметичних засобів (наслідування життя у формах самого життя), для нього головним було не зовнішня достовірність, а «відчуття внутрішньої правди життя, духовної сутності, прихованої за реальними подіями».

Моріс Метерлінк із дружиною. 1912 р.

Слово в драматургії М. Метерлінка втрачає свій безпосередній зміст. На першому плані — символічне значення, яке дає змогу показати «внутрішню дію», стан душі особистості й духовну атмосферу дійсності загалом. «Усе, що сказано, приховує й водночас відкриває джерела ще не відомого нам життя, — писав він. — Завжди потрібно пам’ятати, що в людині є риси, цікавіші за її буденність, розум і свідомість».

У п’єсах «Принцеса Мален», «Сліпі» (1890), «Маленькі драми для маріонеток» (1894) герої занурені у свій внутрішній світ, споглядають вічність, перебуваючи під владою сил невідомого. У драмах М. Метерлінка значну роль відіграють символи, підтекст, настрої та ідеї. Тут немає гострих зовнішніх конфліктів, пристрасних монологів. Через поетику «мовчання» автор спонукає глядачів відчути присутність «нечутного голосу духу».

А. Ділленс. Дівчинка з букетом маків. 1860-ті роки

У 1890-і роки драматург переглянув концепцію символістського театру. Зберігши філософську умовність символізму, він водночас шукав шляхи подолання приреченості людської долі, засоби одухотворення дійсності, утвердження істини в житті.

У той час драматург наголошував на необхідності «активізації театру», його наближення до сучасності. Персонажі п’єс «Аріана і Синя Борода» (1896), «Монна Ванна» (1902) та ін. захищають свою свободу й право особистості на власне життя. У драмі-фесрії «Блакитний Птах» (1908) за допомогою засобів символізму М. Метерлінк утілив ідеї відновлення порушених зв’язків у світі, одухотворення буття, людського щастя. Цей твір — гімн красі, життю, шляхетності й добру. П’єса «Заручини» (1918) — це своєрідне продовження історії одного з героїв твору «Блакитний Птах».

Е. Клаус. Схід сонця над мостом Ватерлоо. 1916 р.

Здобутки М. Метерлінка були визнані сучасниками ще за його життя. У 1911 р. він став лауреатом Нобелівської премії за «різноманіття літературної діяльності, а особливо за драматичні твори, що характеризуються багатством уяви та поетичною фантазією». У 1932 р. отримав титул графа за ініціативи бельгійського короля Альберта І.

Драматургія письменника, покликавши глядачів спочатку в далеке невідоме, повертала їх до земних духовних проблем, осяявши чарівним світлом внутрішнього прагнення до ідеалу.

М. Метерлінк помер 5 травня 1949 р. в Ніцці (Франція).

«БЛАКИТНИЙ ПТАХ». Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків. М. Метерлінк писав: «Ми живемо сумно й безбарвно. Ми втратили в житті щось дуже важливе й цінне для нас. Ми не бачимо довкола нічого прекрасного, не цінуємо того, що поруч із нами. А головне — не піднімаємо наші голови вгору й не бачимо високого ідеалу. Живучи у світі буденного, ми забули дорогу до невідомого — прихованого смислу, який, незважаючи на всі негаразди й протиріччя, усе ж таки має наш світ». У п’єсі «Блакитний Птах» утілено провідну тему символістського театру М. Метерлінка — турботу про духовний стан людства, яке втрачає високі ідеали. Водночас письменник вважав, що мистецтво має допомогти людям відкрити їхній творчий потенціал, показати їхні величезні внутрішні можливості для того, щоб вони могли знайти загублений сенс буття. Завдяки мистецтву, на думку М. Метерлінка, люди знайдуть у собі духовні сили для відновлення втрачених зв’язків — з природою, минулим, теперішнім і майбутнім, а також із рідним для них довкіллям. Отже, ідейний зміст п’єси «Блакитний Птах» визначає духовний пошук смислу, любові, розуміння, причетності до життя й відповідальності за світ.

Сюжет і композиція п’єси. Дія відбувається напередодні Різдва. Автор невипадково визначає саме цей час, оскільки в п’єсі йдеться не тільки про казкові пригоди персонажів, а передовсім про диво духовного народження людського в людині, про відкриття вічної таємниці буття. Основа композиції — казкова подорож маленьких дітей лісоруба Тільтіля й Мітіль за чарівним Блакитним Птахом. Уві сні до дітей прийшла добра Фея Берилюна, яка попросила їх знайти Птаха щастя, що може вилікувати її хвору онуку, зробити її радісною та щасливою. За казковими пригодами персонажів прихований інший, зовсім не казковий, а філософський зміст. М. Метерлінк у фантастично-казковій формі змальовує блукання людської душі в Усесвіті, її зіткнення з добром і злом, пошуки особистістю істини й гармонії.

У творі об’єднані два плани: фантастичний та реальний. У реальному світі родина лісоруба живе дуже бідно, навіть на Різдво батьки не можуть подарувати дітям подарунки, маленькі Тільтіль і Мітіль із захопленням рахують тістечка, які їдять мешканці сусіднього будинку. Однак дивовижний сон Тільтіля й Мітіль про подорож за Блакитним Птахом змінює головних героїв та їхнє сприйняття дійсності. Вони прокидаються набагато мудрішими й щасливішими, бо зрозуміли найголовніше: за Блакитним Птахом не треба далеко ходити — він тут, удома, у рідному будинку, де живуть батьки й панують любов, мир і злагода.

Сюжет розвивається дуже стрімко, він насичений багатьма різноманітними подіями, які мають прихований зміст. Кожні ситуація, слово чи деталь набувають символічного значення. Фея Берилюна нагадує, що «люди повинні побачити суть речей», тобто відчувати духовну атмосферу світу, щоб впливати на неї силою добра. Для цього Фея Берилюна дає Тільтілю й Мітіль чарівний капелюшок, за допомогою якого вони можуть спілкуватися з різними предметами, природою, минулим і майбутнім. Чарівний капелюшок — це символ вічного прагнення людства пізнати таємниці буття.

Разом із домашніми тваринами й предметами (тобто їхніми душами) Тільтіль і Мітіль прямують до своєї мети. У зображенні М. Метерлінка навколишній світ наповнений не тільки добрими, а й злими силами. Душа Світла й Пес допомагають людям, а Киця, Хліб, Цукор та інші, навпаки, шкодять їм. У такий спосіб автор стверджує, що не всі істини ще відкриті людьми. Шлях Тільтіля та Мітіль є дорогою до непізнаного й несвідомого.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Міфологічні уявлення давніх кельтів

У драмі-феєрії «Блакитний Птах» відображено вірування й міфи давніх кельтів, які жили колись на територіях сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Угорщини та Болгарії. Кельти вірили в реінкарнацію, вони вважали, що кожний предмет (живий або неживий) наділений власною душею й здатний промовляти до людини. Згідно з уявленнями кельтів, потойбічний світ є не тільки місцем, де на людину чекають жахи й страховиська. Там можуть відбуватися й чудесні перетворення, зустрічі з дивовижними істотами, трансформації людської сутності. Перебування в потойбічному світі давні кельти вважали духовною підготовкою до повернення в земний світ. Традиційні сюжети кельтських міфів — випробування героя, пошук заповітного предмета (або сили), подвиги заради добра й любові.

Т. Кусайло. Ілюстрація до п’єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». 2000 р.

У Країні Спомину на них чекають покійні Бабуся та Дідусь, брати й сестри. Тут Тільтіль і Мітіль усвідомлюють важливість духовної нам’яті, зв’язок із своїми пращурами, бо без цього людина не може називати себе людиною.

У Палаці Ночі за зачиненими дверима сховані Хвороби, Примари, Страхіття, Темні Духи. Цариця Ніч каже, що люди давно вже нічого не бояться, тому мешканці її королівства «хворі». Та все ж таки людству загрожують великі біди — війни: «Вони могутніші й жахливіші, ніж будь коли. Не доведи, Господи, якась із них вислизне!» У цих словах звучить попередження: автор застерігає людство від насильства й жорстокості.

У чарівному лісі, куди потрапили Тільтіль і Мітіль, оживає все — дерева, трави, тварини. За допомогою голосу природи митець засуджує діяльність людей, які шкодять усьому живому, — вирубують ліси, убивають тварин. Думкою про повернення природної гармонії пронизана ця символічна сцена.

У Садах Блаженств діти дізнаються про те, що люди мають різну мету в житті. Одні задовольняються Блаженством Нічого Не Знати, Блаженством Нічого Не Робити, Блаженством Нічого Не Розуміти, а інші прагнуть духовних «розкошів» — Блаженства Любити Батьків, Блаженства Чистих Помислів, Блаженства Бачити Схід Зірок тощо. Дітям відкриваються Великі Радощі: Радість бачити Прекрасне, Радість Справедливості, Радість Розуміти, а найголовніша з них — Неповторна Радість Материнської Любові. Зустріч із Материнською Любов’ю є психологічною кульмінацією твору, бо саме тоді персонажі усвідомили перевагу духовного над бездуховним, добра над злом, світла над темрявою. Невипадково після Садів Блаженств вони потрапляють до Царства Майбуття. На переконання письменника, тільки через духовність пролягає шлях людства до світлого майбуття.

Трактування фіналу. Наприкінці подорожі Тільтіль і Мітіль знов опиняються в рідному будинку. Навколо них — знайомі речі, кішка, собака. Замість казкових персонажів із ними поруч батьки, а Фея перетворилася на сусідку Берленго. Однак дітям рідний та знайомий світ видається тепер дивовижним, бо вони самі морально змінилися, а відповідно й по-новому оцінили все, що їх оточує. Відбулося диво Різдва — диво духовного пробудження людини, яка зрозуміла нарешті секрет свого щастя — бути сміливою, доброю, людяною, чесною, завжди йти нелегким шляхом до краси, любові, гармонії, утверджувати вічні цінності в реальному житті. Духовні зміни, що відбулися з Тільтілем і Мітіль, вплинули не тільки на них, а й на тих, хто поруч. Хвора онука Берленго під впливом доброго вчинку Тільтіля одужала й стала щасливою.

Драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки

У 1911 р. Леся Українка створила драму-феєрію «Лісова пісня», у якій яскраво втілено традиції символізму. Відносини людини й природи зображені в символіко-міфологічному плані. Світ людський та світ народних казок, легенд, міфів нерозривно поєднані між собою. У творі показано одвічний потяг людини до краси, природи, духовних джерел і водночас загрозу знедуховлення суспільства, знищення природного та морального начал. Головні герої твору (Мавка й Лукаш) відкривають для себе силу кохання, однак із часом вони втратили найцінніше — своє єство під впливом ворожих сил. У драмі-феєрії Леся Українка втілила ідею відновлення людяності, краси й природи у світі, сповненому небезпек і випробувань. «Людина має бути сильною духовно, не дати загинути прекрасному у своїй душі й у навколишньому світі», — стверджує мисткиня.

С. Караффа-Корбут. Лукаш і Мавка. Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». 1990-ті роки

Маленькі персонажі не змогли знайти Блакитного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вже вхопили його, однак Блакитний Птах так і залишився казковою мрією. І все ж таки мрія про щастя не залишилася нездійсненною. Тільтіль і Мітіль знайшли його у своєму домі, в оточенні близьких людей. Горлиця Тільтіля видалася Дівчинці прекрасним, чарівним птахом, отже, звичайний світ можна одухотворити за допомогою творчої уяви. Щастя — поруч, щастя — у нас самих, щастя — наша внутрішня гармонія та зв’язок із природою, минулим і майбутнім. Ці ідеї утверджує М. Метерлінк у фіналі твору.

Символіка образів. У творі порушено межу між реальним і казково-міфологічним світом. Кожний з образів має два плани: дійсний та умовно-символічний. Тільтіль і Мітіль — не тільки діти лісоруба, а й утілення думки письменника про здатність особистості до духовного відродження. Вони нічого не бояться, мужньо дивляться в обличчя долі. Невипадково головними героями твору автор зобразив дітей, бо він вірив у майбутнє людства, у сили молодого покоління відкрити таємниці буття.

Символічно, що сусідка Берленго перетворилася на Фею Берилюну, а образ Материнської Любові нагадав Тільтілю його рідну матір. У такий спосіб драматург увиразнив думку про те, що в кожній людині приховано щось дивовижне, чарівне. «Людина — над усе», «Людина — Бог» — ці слова неодноразово звучать у творі.

У п’єсі оживають предмети, рослини та тварини. М. Метерлінк за допомогою прийому персоніфікації втілює думку про те, що весь світ живий. Він рухається, розвивається, живе своїм життям, і людству потрібно докласти чимало зусиль, щоб навчитися жити в злагоді з ним, не шкодити всьому живому.

А. Яшик. Ілюстрація до твору «Блакитний птах». 1940-і роки

Абстрактно-алегоричні образи (Страхіття, Блаженства, Радощі та ін.) уособлюють приховані сторони людської душі — як темні, так і світлі. Письменник стверджує, що складна духовна боротьба відбувається не тільки в навколишньому світі, а й у серці людини. Від наслідків цієї боротьби залежить сучасне та майбутнє.

Особливого значення у творі набувають образи Душі Світла та Блакитного Птаха. Це символи духовної мети людства, яка, на думку автора, повинна спонукати його до пошуку істини та внутрішнього розвитку. Душа Світла веде за собою дітей, освітлюючи їм найпотаємніші куточки буття. Світло, урешті-решт, перемагає темряву, душі персонажів просвітлюються й оновлюються. Блакитний Птах — це символ щастя й непізнаної таємниці життя, яких завжди прагнуло людство.

Жанр. П’єса «Блакитний Птах» належить до жанру феєрії, у якій дуже потужними є елементи казки та фантастики, а також усілякі театральні ефекти. Межі драми наприкінці XIX — на початку XX ст. стали надто відкритими для проникнення інших родів і жанрів. Тому в п’єсі-феєрії можна знайти не тільки елементи драми, а й лірики, казки та притчі.

БЛАКИТНИЙ ПТАХ¹ (1908)

П'єса-феєрія на шість дій, дванадцять картин

(Уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

(у порядку їх виходу на сцену)

Мати Тіль. Тільтіль. Мітіль. Фея Берилюна. Хліб. Вогонь. Вода. Молоко. Цукор. Пес. Киця. Душа Світла. Години. Батько Тіль. Бабуся Тіль. Дідусь Тіль. Брати та сестри Тіль (П’єрро, Робер, Жанетта, Мадлен, П'єретта, Полін, Рікетта). Дерева. Тварини. Ніч. Привиди, Страхіття, Сон, Смерть, Хвороби, Нежить, Таємниці, Зірки, Запахи тощо. Діти Блакиті. Король Дев’яти планет. Закоханий. Закохана. Час. Ненароджений братик. Найтовстіше Блаженство. Інші Товсті Блаженства (Блаженство Володіти, Блаженство Вдоволеного Честолюбства. Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спраги, Блаженство Їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду тощо). Маленькі Блаженства. Ватажок Домашніх Блаженств. Інші Домашні Блаженства (Блаженство Доброго Здоров’я, Блаженство Чистого Повітря, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Небесної Блакиті, Блаженство Лісу, Блаженство Сонячних Днів. Блаженство Весни. Блаженство Вечірніх Заграв. Блаженство Бачити Схід Зірок. Блаженство Дощу тощо). Великі Радощі (Радість Справедливості. Радість Доброти, Радість Виконаної Праці. Радість Любити тощо). Материнська Любов. Сусідка Берленґо. Дівчинка.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Хижка лісоруба

Коментарі

Напередодні Різдва до дітей лісоруба Тільтіль і Мітіль приходить схожа на казкову відьму Фея Берилюна і просить дітей знайти Блакитного Птаха для хворої онуки.

¹ Перекладач Д. Чистяк не погоджується з усталеним перекладом головного символу твору — Синього Птаха, який, на його думку, «порушує традицію фонового простору в драматургії М. Meтерлінка, та й у символістській образній системі взагалі».

(...) Фея. Що ви тут робили до мого приходу?

Тільтіль. Ми бавилися в поїдання пиріжків.

Фея. У вас є пиріжки? Де ж вони?..

Тільтіль. У палаці багатих діток... Погляньте. Там так гарно!

Тягне Фею до вікна.

Фея (біля вікна). Їх їдять інші!..

Тільтіль. Так... Але ж нам усе видно...

Фея. І ти на них не сердишся?

Тільтіль. Чого б це?

Фея. Вони ж усе їдять самі. Це погано, що вони з тобою не діляться...

Тільтіль. Тим-то вони й багаті... Ох, як у них добре, еге ж?

Фея. Не краще, ніж у тебе...

Тільтіль. Пхе! У нас так темно, затісно, та й пиріжків немає...

Фея. Скрізь однаково. Ти просто недобачаєш...

Тільтіль. Я бачу добре, у мене чудовий зір. Я бачу, котра година на церковному годиннику, а татко - ні...

Фея (зненацька розлютившись). Кажу тобі: ти нічого не бачиш!.. (...) Але ж треба так само добре бачити й інше, приховане... Які ж ви дивні, люди... Відтоді, як феї вимерли, ви геть нічого не бачите й не здогадуєтеся навіть... Добре, що при мені завжди те, що може засвітити згаслі очі... (...)

Тільтіль. Ой! Який гарненький зелений капелюшок!.. А що ж це виблискує отам, на пряжці?

Фея. Величезний діамант, що повертає зір...

Тільтіль. Он як!..

Фея. Атож. Спочатку вдягаєш капелюшка, потім легесенько повертаєш Діамант (...) Зрозумів?.. Він натискує на незнану ґулю на голові, і ти прозріваєш... (...)

ДІЯ ДРУГА

КАРТИНА ДРУГА

У Феї

Коментарі

За допомогою чарівного капелюха діти побачили душі усього, що їх оточувало. За законами казки алегоричні персонажі (тварини й предмети вжитку) поділяються на тих, хто буде допомагати людям, і тих, хто їм шкодить.

(...) Киця. Усі присутні тут — Тварини, Предмети й Стихії — мають душу, яку Людина ще не розгадала. Ось чому ми ще не втратили залишки незалежності. Та щойно Людина знайде Блакитного Птаха, вона побачить і збагне геть усе, а нас приборкає остаточно... Саме про це дізналась я від моєї давньої подруги Ночі, охоронниці таємниць Буття... Тож ми зацікавлені... щоб Людина не знайшла Блакитного Птаха... Навіть якщо задля цього доведеться пожертвувати життям дітей... (...)

Пес. То все — дурниці!.. Людина — то все... Треба виконувати всі її накази... Лише в цьому — істина... Я визнаю тільки її... Хай живе Людина!.. (...)

Xліб. Я цілком згоден із позицією Пса... (...)

Киця. Хіба ми всі: Вода, Вогонь, і навіть ви, Хлібе і Псе, не стали жертвами жахливої тиранії?.. Згадайте часи до появи деспота, коли ми всі вільно ходили Землею... Вода й Вогонь були єдиними володарями світу... Погляньте, на що вони перетворилися! А ми, хирляві нащадки великих хижаків?.. Обережно!.. Не подаймо знаку... Я бачу: надходять Душа Світла й Фея... Душа Світла стала на бік Людини — вона наш найлютіший ворог... Ось і вони...

Праворуч входять Фея і Душа Світла, за ними — Тільтіль і Мітіль.

Фея. Ну? ...Що воно таке?.. Чом це ви причаїлись у кутку, мов заколотники?.. Час вам рушати... Я вирішила: вашим поводирем на час мандрівки буде Душа Світла. Ви коритиметесь їй, начебто мені... Я передаю їй чарівну паличку... Діти сьогодні ввечері навідають померлих Дідуся з Бабусею... (...)

КАРТИНА ДРУГА

Країна Спомин

Коментарі

У Країні Спомину Тільтіль і Мітіль зустріли душі померлих Дідуся, Бабусі, братиків і сестричок. Діти усвідомили необхідність пам'яті та внутрішнього зв’язку часів.

(...) Бабуся Тіль (милується ними та пестить). Господи! Які ви гарненькі й чистенькі!.. (...) Чому ж ви до нас не заходите частіше?.. Ми такі раді!.. Уже кілька місяців нікого не бачимо! Ви про нас геть забули...

Тільтіль. Але ж ми не могли, бабуню... Сьогодні ми тут лише завдяки Феї...

Бабуся Тіль. А ми завжди чекаємо відвідин Живих... Вони так рідко заходять до нас... Коли ж це ми бачилися востаннє? Коли?.. А! На День Усіх Святих, коли били церковні дзвони...

Тільтіль. На День Усіх Святих?.. Того дня ми з дому не виходили, бо застудилися...

Бабуся Тіль. Але ж ви згадували нас...

Тільтіль. Так...

Бабуся Тіль. То щоразу, як ви згадуєте нас, ми прокидаємось і зустрічаємося...

Тільтіль. Як це? Варто лише...

Бабуся Тіль. Та звісно... Ти ж і сам добре це знаєш... (...)

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Палац Ночі

Коментарі

Душа Світла привела персонажів до Палацу Ночі. Киця і Ніч домовилися налякати людей різними жахливими явищами, аби тільки вони не просили відкрити браму, за якою мешкають місячні птахи (Блакитні Птахи Сновидіння), серед яких, імовірно, ховається Блакитний Птах. Тільтіль і Мітіль не злякалися, але й Блакитного Птаха не знайшли...

(...) Тільтіль (простує до наступних дверей). А що тут?..

Ніч. Нащо воно тобі?.. Кажу тобі: Блакитний Птах ніколи сюди не залітав... Та як собі хочеш... Відчиняй, коли тобі аж так кортить... Там Хвороби...

Тільтіль (уставивши ключ у замок). Треба стерегтися відчиняючи, еге ж?

Ніч. Та ні... Вони вже вгамувалися, бідахи... Безталанні... Віднедавна Людина нещадно з ними бореться... А надто після відкриття мікробів... Відчини, ти й сам побачищ...

Тільтіль прочиняє дверцята. Ніхто не вийшов.

Тільтіль. Вони не виходять?

Ніч. Я ж тебе попереджала — вони нездужають, журяться собі... Лікарі поводяться з ними зле... Зайди на хвильку, то й побачиш на власні очі...

Тільтіль заходить до печери й за мить повертається.

Тільтіль. Блакитного Птаха там немає... Ваші Хвороби, либонь, дуже хворі... Вони похилили голівки... (...) (підходячи до наступних дверей). Ну ж бо, відчинімо ці!... Хто там?

Ніч. Стережися... Там — Війни... Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли... Не доведи, Господи, котрась із них вислизне!.. На щастя, усі вони доволі огрядні й неповороткі... Однак будьмо напоготові: замкнемо двері, щойно ти зазирнеш до печери...

Тільтіль надзвичайно обережно прочинив двері й, зазирнувши в малу шпаринку до печери, тут-таки відсахнувся.

Тільтіль. Мерщій! Мерщій!.. Натискаймо!.. Вони помітили мене!.. Вони сунуть сюди!.. Вони відчинять двері!..

Ніч. Нумо, гуртом!.. Насідайте!.. (...)

Тільтіль. О! Так... Страхітливі велетні!.. Думаю, Блакитного Птаха в них немає...

Ніч. Звісно, немає... Вони б його зжерли відразу... (...)

КАРТИНА П’ЯТА

Ліс

Коментарі

У Лісі на маленьких героїв чекали нові перешкоди. Рослини й Тварини під проводом Дуба надумали згубити небажаних гостей. У символічному поєдинку втілено одвічну боротьбу людини й природи. Та Пес захистив Людину, і вона вийшла переможцем. Душа Світла, яка з’являється в супроводі зорі, дарує нову надію.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

КАРТИНА ДЕВ’ЯТА

Сади Блаженства

Коментарі

У Садах Блаженства на маленьких героїв чекають нові випробування — багатством, ситістю, лінощами. Але Тільтіль і Мітіль успішно долають їх і продовжують шлях до своєї мети.

(...) Тільтіль. Що воно за товсті пани, що забавляються й уминають стільки всього смачного?

Душа Світла. Найтовстіші «Земні Блаженства, це ж ясно, як божий день. Можливо (хоч і вилами по воді писано), Блакитний Птах на якусь мить залетів до них. Тож не повертай іще діаманта. Для годиться спершу оглянемо що частину зали.

Тільтіль. А можна підійти до них?

Душа Світла. Звісно. Вони не злі, але майже всі погано виховані й до того ж непристойні... (...) Не бійся, вони дуже гостинні... Напевне, запросять тебе на обід... Але не згоджуйся, не приставай на їхні вмовляння, бо геть забудеш про своє призначення...

Тільтіль. Як це? Не скуштувати й малесенького тістечка? А вони ж такі смачнючі, свіжесенькі, посипані цукром, политі варенням... Скільки на них крему!..

Душа Світла. Вони шкідливі, вони позбавляють сили волі. Треба жертвувати чимось... Обов’язок — над усе!.. Відмовся чемно, але рішуче. Ось вони!..

Найтовстіше Блаженство (простягає Тільтілю ручищу). Добридень, Тільтілю!..

Тільтіль. То ви мене знаєте?.. А хто ви?..

Найтовстіше Блаженство. Я — Найтовстіше Блаженство, Блаженство Бути Багатим. Від імені моїх братів я прийшло просити вас і вашу родину вшанувати своєю присутністю нашу нескінченну учту. Ви потрапите до гурту найкращих представників істинно Товстих Земних Блаженств.

Тільтіль. Красно дякую, вельмишановне... Дорідне Блаженство... Мені дуже шкода... але це неможливо, хоч ґвалт кричіть... Ми чимскоріш маємо впіймати Блакитного Птаха... (...)

Після того, як Тільтіль повернув діамант, Товсті Блаженства втрачають свою добродушність, вони «зморщуються, мов проколоті міхурі» і перетворюються на бридких нікчем.

Тільтіль (озираючись довкола, зачудований). Ой!.. Який гарний сад! Який сад!.. Де це ми?..

Душа Світла. Там само... Змінилося лише сприйняття... Тепер ми бачимо істину речей і взріємо душі Блаженств, які витримують світіння діаманта... (...)

Блаженство. Здоров, Тільтілю!

Тільтіль. Ще один приятель!.. (До Душі Світла). Куди не підеш, скрізь тебе знають... Хто ти? (...)

Блаженство. Оце так-так! Ви чули?.. Чи є вдома Блаженства?.. Та дім ними аж роїться!.. Сміємося, співаємо, веселощами відхиляємо стіни, відкидаємо дах... Та все намарне — ти нічого не бачиш, не чуєш... Та, сподіваюся, іще дійдеш розуму... Λ зараз привітайся з найшановнішими... Як повернешся додому, то й одразу впізнаєш їх... (...) Почнемо з мене. Я — твій вірний служитель, Блаженство Доброго Здоров’я... Я не найвродливіше з усіх, однак найповажніше. Пізнаватимеш, мене?.. А ось Блаженство Чистого Повітря, воно майже прозоре. Ось у сірячині Блаженство Любити Батьків — воно завжди журиться, бо на нього ніколи не зважають... Ось Блаженство Блакитного Неба, природно, вбране у блакить, і Лісове Блаженство, що, певна річ, одягнене в зелень. Ти бачитимеш їх щоразу, як визирнеш у віконце... Ось іще добрі Блаженства Сонячних Днів у діамантовому вбранні та Весни — у смарагдах...

Тільтіль. А ви такі гарні щодня?..

Блаженство. Авжеж! У кожному домі, де вміють бачити, свято щодня... (...)

Високі вродливі створіння на взір янголів, убрані в осяйній сукні, повагом плинуть до них.

Тільтіль. Хто це?

Блаженство. Це Великі Радощі.

Тільтіль. Ти знаєш їх усіх на ймення?

Блаженство. Авжеж. Ми часто бавимося разом.

Тільтіль. Хто це?..

Блаженство. А ти хіба досі не впізнав її?.. Придивися пильніше, відкрий очі до самого дна душі!.. Вона побачила тебе! Побачила!.. Вона простягає руки й біжить до тебе! Це Радість Матері твоєї, Неповторна Радість Материнської Любові!..

Інші Радощі, покликавши Радість Материнської Любові, мовчки відступають перед нею.

Материнська Любов. Тільтілю! І Мітіль!.. То це ви? Чи вас отут я бачу?.. (...) Мерщій у мої обійми! На світі немає щастя більшого за материнську любов!.. Тільтілю, чому ти не смієшся?.. І ти, Мітіль?.. Чи ж ви не знаєте маминої любові? Таж погляньте: хіба ці очі, губи й руки — не мої?..

Тільтіль. Еге ж... Та я не знав... Ти схожа на маму, тільки от значно вродливіша... (...) А із чого зіткана твоя чарівна сукня? Із шовку, зі срібла чи з перлів?..

Материнська Любов. Та ні... Вона — з ваших поцілунків, поглядів і пестощів... Кожний поцілунок уплітає в неї сонячний чи місячний промінь...

Тільтіль. Дива!.. Я ніколи не думав, що ти така багатюща. А де ти ховала цю сукню?.. У шафі, ключ од якої в тата?..

Материнська Любов. Та ні, вона завжди на мені, ось тільки її не видно. Коли очі заплющиш, то геть нічого не видно... Геть усі матері багаті, якщо люблять своїх діток... Немає бідних мам, немає некрасивих чи старих... Їхня Любов — найкраща Радість... І коли вони зовні сумні, одного лише поцілунку досить, аби сльози їхні обернулися на зорі в глибинах віч.

Тільтіль (вражено дивиться на неї). Так. Справді, очі в тебе повні зірок... Але вони ще кращі... (...)

ДІЯ ШОСТА

КАРТИНА ДВАНАДЦЯТА

Прокидання

Коментарі

Символічний шлях, який пройшли вві сні напередодні Різдва Тільтіль і Мітіль, завершився з ранковим промінням. Діти прокидаються, у своєму будинку. Але відтепер усе для них нове й незвичне. Ті самі декорації, що й у першій картині, але стіни, власне, дух хатки — усе стало набагато веселіше, радісніше, свіжіше. Денне світло веселиться крізь щілини замкнених віконниць. А поруч із дітьми — Мати, Батько, Сусідка. схожа на Фею Берилюну. Тільтіль. який дивиться тепер на все іншими очима, подарував хворій Дівчинці свою горлицю. І дивним чином вона одужала...

(...) Сусідка. Бачите, яке диво!..

Мати Тіль. Неймовірно!.. Вона ходить?

Сусідка. Ходить!.. Де там! Бігає, танцює, літає!.. (...)

Тільтіль (підходить до Дівчинки, зачарований). О! Вона така схожа на Душу Світла!..

Мітіль. Вона значно менша...

Тільтіль. Еге!.. Та вона ще підросте!.. (...)

Сусідка (підштовхує Дівчинку до Тільтіля). Ну ж бо, моя люба, подякуй Тільтілеві...

Тільтіль чомусь соромиться.

Мати Тіль. Що з тобою, Тільтілю?.. Боїшся дівчинки?.. Ну, поцілуй її... (...)

Тільтіль незграбно цілує Дівчинку, а потому мовчки стовбичить біля неї. Обоє дивляться одне на одного.

Тільтіль (гладячи птаха по голівці). Він блакитний?..

Дівчинка. Так, так, я дуже рада...

Тільтіль. Я бачив блакитніших... Геть-чисто блакитних... Та чого я тільки не робив — їх не зловити.

Дівчинка. Байдуже, цей теж гарний.

Тільтіль. Ти його нагодувала?..

Дівчинка. Ще ні... А що він їсть?..

Тільтіль. Усе: зерно, хліб, кукурудзу, коників...

Дівчинка. А як він їсть?..

Тільтіль. Дзьобом. Дивися, я тобі зараз покажу...

Хоче взяти птаха з рук Дівчинки. Вона інстинктивно противиться, а горлиця, скориставшись із непевності їхніх рухів, виривається и відлітає.

Дівчинка (з розпачу вигукує). Бабусю!.. Він полетів!..

Дівчинка плаче.

Тільтіль. Нехай... Не плач... Я впіймаю його знову... (Виходить на авансцену та звертається до глядачів.) Коли хто знайде птаха, чи не міг би повернути його?.. Він потрібний нам, аби пізніше бути щасливими...

Завіса.

(Переклад Дмитра Чистяка)

Ознаки п’єси-феєрії	Утілення у творі М. Метерлінка «Блакитний Птах»
Традиції казки (фольклорної та літературної): казковий сюжет (подорож до певної мети, поділ персонажів на позитивних і негативних, зіткнення добра і зла, випробування персонажів, чарівні предмети, допомога вищих сил персонажам).	Пошук Блакитного Птаха, персонажам допомагають або шкодять різні алегоричні персонажі; їх випробовують на моральну міць, олюднення природи та побутових речей; поруч із людьми діють казкові герої (тварини, рослини, предмети тощо).
Фантастика	Фантастичні перетворення речей та персонажів, звичайні предмети наділені чарівними властивостями, персонажі потрапляють у нереальні ситуації.
Елементи міфу	Подорож персонажів до Країни Спомину та Царства Майбуття, міфологічне пояснення природних явищ.
Умовність часу та простору	Події відбуваються у Феї, Палаці Ночі, Садах Блаженств, Царстві Майбуття та ін.
Символіка	Блакитний Птах, Дім, Хліб, Вогонь, Душі Дерев, Радощі, Блаженства тощо.
Притчевість	Твір має повчальний зміст, за фантастично-казковим сюжетом прихована думка про необхідність духовного прозріння людства, відновлення втрачених зв'язків у світі, утвердження добра й любові.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Доведіть, що «Блакитний Птах» — п’єса «нової драми». 2. Визначте дві лінії розвитку сюжету — зовнішню та внутрішню. Читацька діяльність. 3. Проаналізуйте систему персонажів. На які групи їх можна поділити? 4. Виявіть подібність і відмінність п’єси «Блакитний Птах» із казкою, міфом, фантастичною драмою. 5. Знайдіть у драмі М. Метерлінка символи, розкрийте їхній зміст. 6. Поясніть, чому події твору відбуваються на Різдво. Людські цінності. 7. Які ідеї втілено в образах (Душа Світла, Материнська Любов, Блакитний Птах)? Комунікація. 8. Дискусія «Чи знайшли Тільтіль і Мітіль те, що шукали?». Ми — громадяни. 9. Які соціальні проблеми відображено у творі? Сучасні технології. 10. За допомогою інтернету з’ясуйте значення культурних паралелей у творі. Творче самовираження. 11. Які Найтовстіші Блаженства й Великі Радощі могли б зустріти Тільтіль і Мітіль, якби жили в наш час? 12. Напишіть твір-роздум на тему «Що бачить і що не бачить Людина?» (за п'єсою «Блакитний Птах»). Лідери й партнери. 13. Розробіть план постановки (за п'єсою «Блакитний Птах») будь-якої картини, дайте рекомендації щодо костюмів, акторської гри, організуйте інсценізацію уривка. Довкілля та безпека. 14. Порівняйте, як вирішено проблему довкілля в п’єсах «Блакитний Птах» М. Метерлінка та «Лісова пісня» Лесі Українки. Установіть подібність і відмінність у зображенні відносин природи й людини у творах. Навчаємося для життя. 15. Висловте свою думку: «Що краще — іти за Блакитним Птахом чи жити звичайним, буденним життям?»

експрес-урок

«БЛАКИТНИЙ ПТАХ» М. МЕТЕРЛІНКА В ІЛЮСТРАЦІЯХ І КІНО

Перший кінофільм за п’єсою М. Метерлінка «Блакитний Птах» був створений ще в 1910 р. (Велика Британія). Сценарій до кінофільму написав сам автор.

Наступним кроком у кіномистецтві став кінофільм французького режисера М. Турньора, знятий у 1918 р. (США).

Уявіть, що ви — режисер/режисерка майбутнього кінофільму за мотивами п’єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». Вам потрібно визначити склад акторів і дати їм рекомендації. Кому зі своїх однокласників/однокласниць ви доручили б провідні ролі? Поясніть їм свій «режисерський задум».

Кіноепопею продовжив американський режисер У. Ланг у 1940 р. За операторську роботу та спецефекти кінофільм отримав премію «Оскар».

Кадр із кінофільму «Блакитний Птах» (реж. У. Ланг, США, 1940 р.)

Відомий музичний художній фільм-казка «Блакитний Птах» американського виробництва знятий у 1976 р. режисером Дж. К’юкором. У ролі Матері, Феї, Душі Світла, Материнської Любові знялася зірка голлівудського кіно — Е. Тейлор.

Кадр із кінофільму «Блакитний Птах» (реж. Дж. К’юкор. США, 1976 р.)

За п’єсою М. Метерлінка також знято японський фільм-аніме — серіал режисера X. Сасагави «Блакитний Птах Метерлінка: Пригоди Тільтіля та Мітіль» (1980).