Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко
Франція
Шарль Бодлер
1821-1867
Незважаючи на близьких, відчуваю самотність із самого мого дитинства. І водночас — сильну жагу до життя...
Ш. Бодлер
Про Ш. Бодлера ще за його життя говорили по-різному: невтомний шукач пригод і сумний самітник, прихильник краси й істини та співрозмовник диявола. Власну суперечливість він усвідомив із раннього віку: «Ще зовсім дитиною я відчув у своєму серці два протилежні почуття: жах життя та захоплення життям». Ш. Бодлер завжди прагнув жити повною мірою — творити, кохати, відчувати, шукати, навіть ненавидіти. Усе до кінця, без останку, до останнього подиху. А що означає «жах життя»? Чи це життя було таким жахливим, чи поет сам чогось боявся? Чого?.. На долю Ш. Бодлера випало чимало «жахів життя», і в боротьбі з ними — із самим собою і формувався трагічний геній, якому випало стати останнім романтиком і зачинателем модернізму в європейській літературі.
Шарль Бодлер народився 17 квітня 1821 р. в м. Парижі (Франція). У шість років він утратив батька, а мати незабаром удруге вийшла заміж за майора Ж. Опіка, який згодом дослужився до генерала. Вітчим оформив пасерба в колеж інтерном (тобто він жив і навчався поза домівкою). Шлюб матері був справжньою трагедією для сина, який хотів її любові, уваги та відданості, але між ними став пан Опік. Він надто піклувався про пасерба, обмежував його бунтівну вдачу, схильність до непродуманих вчинків, навіть авантюр. І для незадоволення у вітчима були вагомі підстави. Шарля виключили з Паризького колежу за погану поведінку. Він ніколи не вмів рахувати гроші, а тим більше — накопичувати їх. Пізніше вподобав легковажне життя паризької богеми.
Г. Курбе. Портрет Шарля Бодлера. 1848 р.
Щоб якось відволікти пасерба від таких вчинків і вплинути на його подальшу долю, вітчим відправив юнака в 1841 р. на острів Маврикій в Індійському океані. Це не було покаранням у буквальному розумінні, але, безперечно, стало моральним уроком. На острові Ш. Бодлер мав працювати вчителем. Вітчим вважав, що нове оточення та самостійне життя позитивно вплинуть на юнака. Однак через рік, у 1842 р., він самовільно повернувся додому. З того часу настав остаточний розрив із сім’єю, хоча звільнитися від опіки Ш. Бодлер так і не зміг. У вітчимі він бачив загрозу своїй творчій незалежності, тому й залишив сім’ю, ставши повнолітнім. Але й мати, яку він любив, теж постійно обмежувала його. Стосунки з нею були теплими, проте складними. Коли вона побачила, що Шарль, буваючи в паризькому аристократичному середовищі, швидко розтринькує батьківський спадок, то змушена була звернутися до юридичної ради, за розпорядженням якої Шарль став отримувати щомісяця від нотаріуса но двісті франків. Утім, він не втратив поваги й любові до матері.
Однак вона, звісно, не могла врятувати сина від суворих реалій життя, які Шарль сприймав надто чутливо — як справжній поет. Він писав у своєму щоденнику: «Франція вступила у фазу брутальності, а Париж став центром усесвітньої дурості». У 1848 р. Шарль узяв участь у революції, видавав газету «Громадянський порятунок». Коли в червні 1848 р. обурені паризькі робітники повстали проти буржуазної республіки, яка їх ошукала, Ш. Бодлер став на сторону повстанців. Про 1848 р. пост згадував: «Моє сп’яніння від 1848-го. Яким воно було? Жага ненависті. Природна насолода від руйнування. Літературне сп’яніння...»
Надар. Шарль Бодлер. Фото. 1855 р.
Поет мріяв про великі соціальні зміни, а натомість побачив ще більшу прірву, у яку поринало суспільство. Він став шукати забуття в наркотиках, вині, пристрастях і навіть стражданнях. Це був своєрідний протест проти аморальної дійсності. Ш. Бодлер так і залишився вічним бунтівником, котрий ніколи не зміг змиритися з брутальною буденністю, мертвотною дійсністю, бездуховним існуванням.
Йому здавалося, що все суспільство знаходиться в темряві, а він — разом з усіма. Що тут править не Бог, а сатана, який постає в різних іпостасях реального зла. Тому Ш. Бодлер став поетом, котрий оспівував усі ті «жахи», що відчуло його покоління. У щоденнику «Моє оголене серце» він писав про те, що відбувалося в його душі й у душах сучасників: «У кожної людини є одночасно два прагнення, одне спрямоване до бога, одне — до сатани. Поклик бога, або духовність, — це прагнення внутрішньо піднестися, поклик сатани, або тваринність, — це насолода від власного падіння».
Чому Ш. Бодлер назвав свою збірку «Квіти зла»?
Подібно до О. де Бальзака,автора «Людської комедії», Ш. Бодлер теж орієнтувався на Данте, що подорожував у потойбічному світі, і хотів назвати свою збірку «Les Limbes» («Лімби») — верхні кола пекла. Поетові здавалося пеклом тогочасне життя. Але таку назву вже мала книжка Т. Верона. Тоді письменник І. Бабу порадив авторові нову назву — «Les Fleurs du МаІ» («Квіти зла»). Ця назва більше сподобалася Ш. Бодлеру, до того ж слово lе Маl мало ще й інше значення — «біль». Під такою назвою 1 червня 1855 р. з'явилася добірка з 18 віршів у журналі «Revue des Deux Mondes», а через два роки — повна збірка. Назва виявилася напрочуд влучною. Вона вмістила суперечності, яких зазнав поет у складний час, поривання його духу та падіння, високі мрії й розчарування, потяг до світла й самотність. Іншими словами, увесь його біль, душевний щем, пекельні муки серця, що прагнуло ідеалу й усвідомлювало його недосяжність. Ш. Бодлер показав, які химерні «квіти» проростають у душі людини на ґрунті жорстокого й бездуховного віку. Однак він усе ж таки вірив у людину й знаходив у ній безмежні можливості. За словами О. Блока, поет довів, що й «перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини».
Ф. Бракмон. Неопублікований фронтиспис до книжки Ш. Бодлера «Квіти зла». Кінець XIX ст.
Увесь біль поета за духовний стан сучасної йому людини та світу втілений у поетичній збірці «Квіти зла» (1857). Поет створив художній світ, що надто відрізнявся від матеріального, і в цьому світі мали силу тільки одні закони — творчої свідомості. Лише переживання, конфлікти й відчуття особистості рухали ліричний сюжет, і це стало новим словом у літературі. Ш. Бодлер не тільки виявив невідомі грані романтизму, а й винайшов цілком нові засоби поетичного письма, що дають змогу назвати його зачинателем модернізму.
Утім, суспільство, у якому жив поет, не зрозуміло його. Точніше кажучи, зрозуміло, але образилося, бо він став своєрідним дзеркалом духовного занепаду людства. Адже ніхто не хотів, щоб зазирали йому в душу та ще й оспівували приховані почуття, вади, бажання. Книжка, яка була видана накладом лише 1100 примірників у видавництві О. Пуле-Малассі й навіть уся не розпродана, зазнала нищівної критики, а проти її автора в 1857 р. було висунуте судове звинувачення — «образа суспільної моралі».
Бюст Ш. Бодлера. м. Париж, Люксембурзький сад. 1933 р.
Ш. Бодлер надзвичайно пишався тим, що «кожна сторінка цієї книжки дихала ненавистю до зла». В одному з листів поет писав: «Чи треба вам говорити, що в цю жорстоку книжку я вклав своє серце, усю ніжність, усю релігію, усю ненависть?» Однак сучасники побачили в збірці зовсім інше. Так, критик Л. Гудаль писав у газеті «Фігаро»: «Скрізь ми зустрічаємо по-дитячому претензійне натхнення й потуги на оригінальність; накопичення надокучливих алегорій, які прикривають відсутність думок, брутальна, безбарвна мова, мальовничо пересипана словами “паразити”, “падло”, “жахливі вбивці”». Слідом за ним і Г. Бурден зазначав: «Іноді сумніваєшся в психічному стані пана Ш. Бодлера... це здебільшого монотонне й навмисне повторення одних і тих самих думок. Мерзенність тут межує з паскудністю, огидне змішане зі смородом».
Судовий процес був невідворотним. Ш. Бодлер написав О. Пуле-Малассі, щоб той сховав решту тиражу, звернувся з листами до високих осіб для підтримки. Але порятунку не було. 20 серпня 1857 р. в Палаці правосуддя в Парижі відбувся суд над Ш. Бодлером. Адвокат не зумів вдало провести захист, і поетові присудили 300 франків штрафу, видавець теж мав сплатити штраф 100 франків. Окрім того, суд вимагав вилучення зі збірки шести віршів. Вирок був опублікований на другий день. У ньому було зазначено «згубний вплив» віршів Ш. Бодлера на читачів і «принизливий та прикрий для суспільної моралі реалізм». Увесь тираж книжки був конфіскований, з неї вирізали заборонені вірші, причому постраждали й ті, що були розміщені на зворотному боці. Ш. Бодлер був у розпачі, але мусив змиритися із судовим вироком. В. Гюго писав йому на знак підтримки: «Я кричу “браво”! З усіх моїх сил браво вашому могутньому таланту. Ви одержали одну з тих виняткових нагород, котрі здатен дати існуючий режим. Те, що він називає правосуддям, винесло вирок усім в ім’я того, що він зве своєю мораллю. Ви отримали ще один вінок. Тисну вашу руку, поете!»
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Суд над книжкою «Квіти зла»
У 1857 р. відбувся суд над Г Флобером, автором роману «Пані Боварі», і над Ш. Бодлером, автором книжки «Квіти зла». Г. Флобера виправдали, бо в нього був блискучий адвокат. А Ш. Бодлерові не пощастило... З якою дбайливістю він готував до друку свою книжку! Десятки разів переробляв вірші, змінював назви, структуру видання. Навіть у видавця урвався терпець, й О. Пуле-Малассі у відчаї писав в одному з листів: «Книжка буде видана тоді, коли того схоче сам Господь Бог і пан Ш. Бодлер».
На прохання Ш. Бодлера два десятки примірників збірки надрукували на спеціальному голландському папері, для них зробили дорогу обкладинку. Він подарував їх матері, друзям, своїм покровителям, видатним літераторам.
Ш. Бодлер написав зворушливого листа імператриці з проханням зменшити штраф. Він зазначав у листі, що створював свою книжку зі світлим почуттям, а її чомусь сприйняли як образу суспільства. Імператриця пройнялася сповіддю поета, і штраф зменшили до 50 франків. Напередодні Різдва 1857 р. Ш. Бодлер писав матері: «Я кілька місяців перебуваю в полоні жахливої апатії, що порушила все... Самотність без підтримки й без роботи — жахлива річ».
Перше видання «Квітів зла» Ш. Бодлера з авторськими нотатками. 1857 р.
Незабаром після суду Ш. Бодлер усе ж таки знайшов у собі сили ще писати. 1860 р. була видана книжка «Штучний рай». Окремі вірші й статті про мистецтво надрукували в газетах і журналах. У квітні 1864 р. поет виїхав у Бельгію, де сподівався знайти спокій, але й там не було розради для його бунтівної душі. 1866 р. у м. Брюсселі О. Пуле-Малассі, який видав «Квіти зла», надрукував книжку «Уламки». Збірку перевидали в 1868 р., 1874 р. і пізніше. У травні 1868 р. (уже після смерті Ш. Бодлера) суд м. Лілля виніс вирок про знищення тиражу книжки й заочне місячне ув’язнення зі сплатою штрафу 500 франків. Проте до другого суду поет не дожив...
Ще в 1861 р. повідомив матір про те, що в нього нервовий зрив: «У мене закінчуються сили, мужність, надія. Я передчуваю катастрофу». 31 серпня 1867 р. Ш. Бодлер помер у м. Парижі (Франція). Посмертно були опубліковані його збірка «Маленькі поезії в прозі» (1869), щоденник «Моє оголене серце» (1887) та ін.
ЗБІРКА «КВІТИ ЗЛА» (1857). Відображення духовного стану покоління. Збірка «Квіти зла» — перлина світової лірики. Книжка, що містила лише двісті сторінок невеликого формату, визначила на багато десятиліть розвиток усієї європейської літератури. Символісти знайшли в ній свої головні принципи, імпресіоністи — мистецтво створення вражень, неоромантики — нового героя, що за допомогою своєї уяви змінює світ. А головне — покоління Ш. Бодлера побачило тут свої душевні стани, порухи серця, приховані бажання, нагальні проблеми, бентежні відчуття... Ця книжка стала своєрідною епопеєю людської душі. Невипадково Ш. Бодлера порівнювали з Данте, бо у «Квітах зла» показана подорож героя в нетрях власного «я». Ця подорож — важкий шлях блукань, злетів, віри, розчарувань, прозрінь, відчаю, поневірянь. Це шлях від себе й до себе. Шлях зі світу людей у свій внутрішній світ. Шлях пошуків вічного ідеалу, краси, істини, Бога і — віддалення від заповітної мрії. Шлях нелегкого усвідомлення себе й того, що в собі. Шлях великих втрат, що веде до смерті, але, незважаючи на все, — з думкою про незнане, нове, ще не відкрите у сфері людського духу.
Обкладинка до збірки Ш. Бодлера «Квіти зла». м. Париж. 1920 p.
Ліричний герой. Головний герой збірки Ш. Бодлера — складна й неоднозначна постать. Він співець прекрасного, естет, філософ, невтомний шукач високих істин. Але його образ дуже трагічний. Цей трагізм зумовлений, з одного боку, неприйняттям ліричним героєм сучасного йому світу, його відчуженістю, самотністю. А з іншого — його трагедію зумовлюють ті суперечності, що є в ньому самому, внутрішні конфлікти, які шматують його серце. Він кидається з одного боку в інший, розривається між життям і смертю, добром і злом, Богом і сатаною, коханням і ненавистю, ідеалом і відчаєм, вірою та зневірою. Усе це призводить до невимовних страждань ліричного героя, хворобливого стану душі, якого він так і не зміг подолати. Але герой не змирився, не заспокоївся. Він залишився вічним бунтівником у світі та наодинці із собою. Не зрікся мрії «про білосніжні вершини», хоча вони й недосяжні.
Герой Ш. Бодлера прагне осягнути не лише свої поривання, а й увесь світ, усвідомити його духовну сутність, моральну атмосферу. Могутній геній письменника вперше в літературі створив образ героя, який намагається змінити світ за допомогою своєї уяви та фантазії. Навіть реальні картини буття, відображені у свідомості ліричного героя, показують не зовнішнє, а приховане «обличчя» речей. Реальність тут набуває зовсім нового значення: вона стає лише приводом до почувань ліричного героя. Герой Ш. Бодлера — це сам поет, але не тільки. Він — дух його покоління. Утілення мистецтва й митця, що взяли на себе всі болі й гріхи людства, пройшли з ним усіма колами земного пекла з незгасною мрією про ідеал.
Структура збірки. Збірка «Квіти зла» характеризується великим динамізмом. Плин душевних переживань, драматичні конфлікти й почуття головного героя зумовлюють рух ліричного сюжету книжки. Автор визначив основні сюжетні «вузли», етапи духовних пошуків свого ліричного героя, поділивши збірку на шість циклів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт», «Смерть». Думки, теми й образи плавно переходять із вірша у вірш, набирають нових відтінків, поєднуючись у дивовижне плетиво смислів. Навіть усередині циклів можна виокремити за мотивами окремі групи віршів: про красу, кохання, сучасне місто, смерть тощо.
Перший цикл «Сплін та ідеал» написаний у традиціях романтичної естетики. Поет звертається до вже відомих мотивів: митець та юрба, кохання реальне й ідеальне, неприйняття буденності та пошук високого ідеалу тощо. Традиційними є також контрастність як структуротвірний принцип циклу (що засвідчує його назва), романтична символіка (альбатрос, море, небо тощо) і вільний політ уяви та мрії ліричного героя. Але на романтичному ґрунті виникає новий художній світ — суто бодлерівський, а точніше — модерністський. Поет розширює традиційне в романтизмі протиставлення дійсного світу уявному, у нього протиставлені сплін та ідеал. Який же зміст мають ці символи? Ідеал для поета — не лише краса, творчість, кохання, шляхетність думок і почуттів, моральні цінності, як це було в романтиків. Він розуміє під ідеалом нове мистецтво, суть якого розкрито в сонеті «Відповідності» та інших віршах циклу. Водночас це й духовна гармонія людини та світу, якої мас досягнути кожна особистість. Проте поет не бачить жаданої гармонії й підкорених вершин. Що ж заважає цьому?
Сплін — те, що живе всередині кожної людини («у наших мізках»), що походить від диявола, «найпотворніше. найзліше Страховидло». Це не тільки хандра чи хворобливий стан поета, а й досить містка назва: це і зло, нудьга, зневіра, розчарування, духовна ницість — тобто все, що, мов іржа, роз’їдає душу людини, призводить до духовної загибелі людства. Замислимося над рядками вступного вірша збірки «До читача»:
Та між пантерами, шакалами, вовками,
Серед потвор, які плазують, і ричать,
І жалять нас насмерть, немов холодна гадь,
В звіринці людських вад, що володіють нами,
Є найпотворніше, найзліше Страховидло!
Воно ні повзати не вміє, ні ревти,
Та, позіхаючи, ковтнуло б три світи,
Бо жити вже йому й самому остогидло.
Це лютий Сплін, Хандра, що бачить плахи й страти,
Покурює кальян, не відаючи сну;
Читачу, чи знаєш ти потвору цю жахну,
О лицемірний мій, на мене схожий, брате!
(Переклад Дмитра Павличка)
У першому циклі збірки Ш. Бодлер розмірковує про призначення поета та його мистецтва. Він показує трагізм існування митця у світі, його відчуженість і тяжкий хрест, що несе. Але разом із тим поет усвідомлює божественне покликання, благословення його творчості небесами. На думку автора, поет — співець духу й людини, він мусить розкрити таємні глибини особистості й передовсім зазирнути у власну душу («Благословення», «Піднесення», «Передіснування», «Людина і море» та ін.).
Мистецтво увічнює красу, воно протиставлено швидкоплинності й тліні земного життя («Гімн красі»). У вірші «Маяки» Ш. Бодлер визначає своєрідні мистецькі «маяки» — здобутки видатних живописців (Рембрандт, Рафаель, Е. Делакруа та ін.), письменників (Данте, В. Шекспір, Й. В. Ґете, «парнасці» та ін.), композиторів (Р. Вагнер та ін.).
К. Піссарро. Театральна площа. Париж, дощ. 1898 р.
Поет показує всеосяжний характер нового мистецтва: воно слугує красі й водночас розкриває драматизм духовних конфліктів людини. Окрім вірша «Відповідності», у багатьох інших поезіях збірки втілено принципи нового поетичного письма. Поет оспівує не тільки враження від того, що бачить і відчуває, — навіть запахи, відтінки кольорів викликають у нього певні асоціації та спогади («Екзотичний аромат», «Флакон» тощо). Ці прийоми згодом широко використовуватимуть імпресіоністи не тільки в поезії (П. Верлен та ін.), а й у прозі (М. Пруст).
У першому циклі «Сплін та ідеал» ліричний герой перебуває в полоні суперечностей. Шукає свій шлях у мистецтві, але шлях цей надто тяжкий та тернистий. Герой розривається між мрією про ідеальне кохання й земною любов’ю. Він розуміє, що досягти ідеалу йому заважають темні сторони власної душі. У віршах циклу зображено змагання світла і темряви, божественного і диявольського, піднесеного та земного. З одного боку, тут багато осяйних образів, широкого простору, небесної височини, з іншого — що ближче до завершення циклу, то темнішими стають барви, трагічнішими — образи (вампіри, страховища, темна безодня та ін.).
Герой Ш. Бодлера взяв на себе моральну відповідальність за всіх і за все, що відбувається з людством: «Я зла й добра переплетіння». Ця думка виразно звучить наприкінці циклу. А у фіналі з’являється образ годинника, який нагадує про час, швидкоплинність буття, необхідність осмислити його. Що ж переможе — добро чи зло, бог чи диявол? Це питання залишається відкритим. До нього автор повертається в наступних циклах збірки.
Ш. Бодлер. Автопортрет. 1848 р.
У другому циклі «Паризькі картини» увага поета перенесена з внутрішнього світу людини на зовнішній. Описуючи місто, Ш. Бодлер створює чудові зразки урбаністичної поезії. Але не тільки паризькі вулиці й бульвари цікавлять поета. Він змальовує поетичні краєвиди, які співзвучні духовному стану сучасного йому людства. Мотив старості, що прозвучав у першому циклі, тут поглиблюється. На людство чекає близька смерть, бо воно вже давно духовно вмерло («Лебідь», «Сім старих», «Старі жінки» тощо). Журливий плач міфічної Андромахи розливається над Парижем, що «вже не той». Це плач за героями, які загинули (як Гектор), за високими ідеалами, яких уже немає. «Більшість ніколи й не жили!..» — із сумом зазначає поет у вірші «Вечоровий смерк». Серед мешканців міста вирізняються образи гравців, блудниць та інших грішників. Сім смертних гріхів сучасності автор викриває у вірші «Сім старих». А вірш «Сліпці» нагадує однойменну картину П. Брейгеля Старшого. У голландського художника сліпці — уособлення людських пороків, це все людство, духовно незряче. Куди воно йде? І чи прозріє?.. Невідомо. Ш. Бодлер відвертіший за художника. Він сам іде серед сліпців, розуміючи, що люди, без «іскри божої в очах», блукають у безвиході, віддаляючись від ідеалу: «Чого, кажу, сліпцям у небесах шукати?» Мотив утраченого шляху людства розкривається й в інших віршах збірки:
Сп’янілі, мчать вони і не щадять зусиль,
У хлань розверзнуту, обрати все ж готові
Не смерть і небуття, а пекло й лютий біль!
(Переклад Дмитра Павличка)
Людство здається поетові «сміхотним» і «жахливим» («Танець смерті»). Місто для нього — «жахітний краєвид», «плоди химерливих уяв», а світ — «зболений і закутий». Наприкінці другого циклу знову виникає образ часу («жалобний маятник, як досі, видзвонював несхибний хід» ), але люди не думають про вічність, про те, щоб надати сенсу кожній хвилині свого існування. В останньому вірші циклу («Передранковий смерк») Ш. Бодлер змальовує ранковий Париж, мешканці якого прокидаються й повертаються до своїх буденних справ, навіть не підозрюючи, яка велика духовна боротьба між богом і дияволом відбувається у світі. Ця буденність жахає митця.
П. Брейгель Старший. Сліпці. 1568 р.
У третьому циклі «Вино» провідним є мотив сп’яніння. Пізніше цей мотив розгорнув у поезії «П’яний корабель·»А. Рембо. Але в нього ліричний герой відчуває сп’яніння від життя, своєї уяви, мрії, а в Ш. Бодлера сп’яніння людства спричинене його гріхами, ницими інстинктами, самозакоханістю й самотністю. Промовисті назви віршів: «Вино вбивці», «Вино коханців», «Вино самотності» та ін. Відкривають цикл два вірші про страждання поета — «Епіграф до засудженої книги» і «Спустошення». Але разом зі своїм ліричним героєм автор переймається болями й гріхами всього світу. Він мучиться від того, що людство прямує в безодню, віддаляється від Бога. І сам герой «від зору божого далеко», диявол супроводжує його скрізь, бо земля перетворилася на пекло.
У четвертому циклі «Квітів зла» постійно трапляються образи смерті, трупів, «окаянних жінок», кривавих фонтанів, черепів. І тільки головний герой збірки ще протистоїть дияволу (хоча й веде з ним діалог), не боїться всіх цих жахів і не захоплюється «мильними бульбашками» удаваного благополуччя.
Двобій між Богом і дияволом відбувався не тільки у світі, а передусім у серці ліричного героя. Він повстає проти диявола, але повстає й проти Бога — далекого, недосяжного, холодного — проти всього світу, являючи силу й могутність людської натури. Ця тема стає центральною в п’ятому циклі «Бунт». У віршах «Зречення святого Петра», «Авель і Каїн» св. Петро та Каїн змальовані бунтівниками. Використовуючи біблійні сюжети, Ш.Бодлер насичує їх новим змістом. Св. Петро та Каїн не сприймають цей світ «немилостивий», бо тут мрія й діяння — «ворожі між собою», тому їхні вчинки — це своєрідний духовний протест проти ницості світу.
Однак усі людські поривання закінчуються смертю. Така думка утверджується в останньому циклі «Смерть». Символічними є назви віршів: «Смерть закоханих», «Смерть жебраків», «Смерть митців». Однак як добро не існує без зла, бог — без диявола, так і смерть не буває без життя, а життя не підкоряється смерті. Поет вірить, що смерть «втішить і знов відродить до життя» людство, якщо не помре дух, покликаний страждати, помилятися, але не зупинятися в пошуках ідеалу.
В останньому вірші збірки «Подорож» душа ліричного героя порівнюється з кораблем, що в «край Ікара лине». І хай на тому шляху на людину чекає смерть, вона повинна не спинятись у своєму пориві до «Незнаного, щоб осягти нове». У цьому, на думку Ш. Бодлера, її велич і право називатися Людиною:
Ти, Смерте, капітан! Пора! Напнім вітрила!
Цей край нестерпний нам — о Смерте,
Смерте, час!
Хай небо й океан чорніші від чорнила —
Потужний жар промінь переповняє нас!
Твою отруту п’єм — хай сила наша скресне!
Вогонь, що мозок нам жере і душу рве,
В провалля зве — дарма, пекельне чи небесне, —
У глиб Незнаного, щоб осягти нове.
(Переклад Дмитра Павличка)
У художньому світі збірки Ш. Бодлера панує сатана, але людина ще живе, страждає через протиріччя, рухається вперед у своєму внутрішньому розвитку, а це запорука можливого майбутнього відродження людства.
Поетична мова. Художніми домінантами збірки є контраст і символіка. Протилежності доведені до крайнього ступеня поляризації, що дає змогу авторові розкрити драматизм духовних пошуків ліричного героя. Вірші мають здебільшого двопланову структуру, де на першому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, а за ними приховані певна ідея, абстракція, яка перетворює предметно-емпіричні образи на символи (наприклад, «Альбатрос»). Символіка поета, за винятком деяких поезій 1860-х років, звернена до глибин свідомості, спрямована на глибоке й експресивне вираження суперечливого духовного буття особистості.
Ш. Бодлер широко використовує у «Квітах зла» жанр сонета, насичуючи його філософським змістом. Сонет звичайно містить тезу, антитезу й синтез — узагальнення певної думки. Поет надає сонету особливої гнучкості, розкриває за його допомогою не тільки особистісні (як це було раніше), а і світоглядні проблеми. Утім, і «несонетні» вірші ПІ. Бодлера побудовані на опозиціях, які, уступаючи в конфлікт між собою, відображають протиріччя ліричного героя, що викликає в читачів потребу в осмисленні зображуваного. В. Гюго в одному з листів зробив тонкий комплімент Ш. Бодлеру: «Ви маєте рідкісний дар — змушуєте мислити; дар лише обраних». Дійсно, поезія Ш. Бодлера високоінтелектуальна — це поезія думки. Водночас вона й глибокообразна, живописна й символьна. Але думка й образ, враження та почуття, настрої й роздуми письменника злиті воєдино. І в цьому виявився великий талант справжнього майстра.
Отже, творець «Квітів зла» поклав початок найбільш значній та плідній лінії в поезії, представленій пізніше творами С. Малларме й А. Рембо, Р. М. Рільке та Е. Верхарна, П. Тичини та М. Вороного. У творчості Ш. Бодлера поєдналися шляхи європейської поезії наприкінці XIX — на початку XX ст. й визначилися перспективи та колізії її подальшого руху.
«АЛЬБАТРОС». У вірші порушено важливу проблему — місце поета та його призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичній манері. Тут є протиставлення двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва та світу земного, духовно ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів — альбатрос та юрба, які набувають значення символів. Згідно з традиціями романтичної естетики, альбатроса зображено прекрасним, величним птахом. Він ширяє у високому просторі неба, вільний та недосяжний для земних істот. Небо — символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви та фантазії. Птах у небі (тобто у світі своїх образів, фантазій, вільних пошуків) утілює безмежну владу митця у світі, який він створює. Невипадково альбатроса названо «владикою», «королем блакиті», «володарем гроз та грому», «крилатим велетнем». Поет стверджує високе призначення мистецтва — слугувати небесним (тобто божественним) ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова висота та блакить у вірші символізують прагнення поста.
Водночас у вірші розкрито тему трагедії митця в духовно ницому суспільстві. З прекрасного птаха, який ще недавно літав у високому небі, а раптом опинився на палубі корабля, незграбний та безпомічний, глузують матроси. Вони перекривляють і знущаються з нього. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжалісній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читачів відповідні почуття: ненависть до жорстокості та бездуховності, любов до прекрасного та високого.
Віддаючи данину романтичним традиціям, письменник разом із тим утверджує принципи нового мистецтва — модернізму. Він неодноразово наголошує на могутній владі поезії та поета, бо вони — володарі вищої сфери духу. Образ митця всіляко возвеличується, адже він здатен «літати» на крилах власної фантазії.
А. Матісс. Портрет Шарля Бодлера. 1930-1932 рр.
Оскільки цей твір входить до циклу «Сплін та ідеал», можна припустити, що в образі гурту моряків утілено той «сплін», який охопив сучасне Ш. Бодлерові людство, — байдужість до краси, жорстокість, духовну обмеженість. Поет оспівує мистецтво й високі ідеали, що воно утверджує.
В останній строфі твору замість слова альбатрос з’являється слово поет. Митець, хоча й «не мас змоги йти» у земному світі, перевершує його, бо завжди залишається вільним у світі своєї уяви. Така ідея звучить у заключній строфі вірша.
АЛЬБАТРОС
Буває, моряки піймають альбатроса,
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса —
Він їхній корабель здалека проводжав.
Ходити по дошках природа не навчила —
Він присоромлений, хода його смішна.
Волочаться за ним великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна.
Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний в небесах, а тут — як інвалід!..
Той — люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!
Поет як альбатрос — володар гроз та грому,
Глузує з блискавиць, жадає висоти,
Та, вигнаний з небес, на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.
(Переклад Дмитра Павличка)
«ВІДПОВІДНОСТІ». Формування модерністської поетики засвідчив сонет «Відповідності», де звуки, запахи, кольори поєднуються в єдину багатогранну картину. Митець винайшов своєрідний закон відповідностей «усього з усім». Тому невипадково на картинах художників він шукає мелодії, а свої вірші насичує розмаїттям барв, звуків, асоціацій. Слово й музика, слово та живопис, слово й усе те, що відчуває людина своїми п’ятьма відчуттями, настільки тісно зливаються в поезії Ш. Бодлера, що його вірші ми бачимо, чуємо, відчуваємо в їхній природній органічності.
ВІДПОВІДНОСТІ
Природа — храм живий, де символів ліси
Спостерігають нас і наші всі маршрути;
Ми в ньому ходимо, й не раз вдасться чути
Підмурків та колон неясні голоси.
Всі барви й кольори, всі аромати й тони
Зливаються в могуть єдиного єства.
І зрівноважують їх вимір і права
Взаємного зв’язку невидимі закони.
Є свіжі запахи, немов дітей тіла,
Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,
Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,
Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,
Що опановують усі безмежні речі;
В них — захват розуму, в них відчуттям — хвала.
(Переклад Дмитра Павличка)
«ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ». Цей вірш, один із найдосконаліших творів Ш. Бодлера, — утілення закону «відповідностей», проголошеного поетом. «Вечорова гармонія» написана вже в нових, відмінних від романтичних, традиціях символічного письма. Автор зображує чарівну картину вечірньої природи, але цей пейзаж розкриває не стільки те, що відбувається довкола, скільки те, що діється в душі ліричного героя. У вірші змальовано своєрідний «пейзаж душі», який згодом стане таким поширеним у поезії П. Верлена.
Вечір викликає в героя різні почуття та асоціації. Глибоке враження справляють на нього захід сонця, нічна тиша, буяння трав і дерев. Відчуття вечірньої гармонії досягається поєднанням звуків та ароматів, почуттів і вражень. Мелодії вечора в митця запашні, а запахи органічно зливаються зі звуками, створюючи єдину музичну тему вечора. Надзвичайно мелодійне звучання вірша забезпечує особлива система рим, повторів, асонансів та алітерацій. З композиційного малюнка твору виникає чарівна мелодія — піднесена й сумна, прекрасна та дещо трагічна. Це — мелодія серця ліричного героя, духовно багатої особистості, наділеної даром не просто дивитися, а вдивлятися, не тільки слухати, а й вслухатися в себе й у навколишній світ. Меланхолійний вальс, звуки скрипки навівають світлий та сумний настрій. Ця сугестивність поезії Ш. Бодлера є однією з найкращих ознак його лірики, бо вона завжди залишає багато простору для роздумів та асоціацій читачів.
А. Беклін. Вілла суль-Маре. 1865 р.
К. Моне. Копиця (захід). 1891 р.
Про що ж розповідається в цьому вірші? Про невимовну тугу особистості, прагнення гармонії та недосяжність ідеалу, про боротьбу світла і темряви в душі людини, про життя і смерть, які завжди йдуть поруч. Картина заходу сонця набуває символічного значення. Величне світило востаннє осяяло природу — і «упало в кров свою». Цей кривавий захід уособлює душевні втрати, які завжди супроводжують життя людини, і саму смерть, що постійно нагадує про себе. Але в останніх рядках вірша виразно звучить світла нота. Як золотий промінь сонця, душу ліричного героя освітила згадка про кохану, про прекрасну мить, що буде вічно жити в його серці. «Золотий» спогад — ідеал поета — протиставлений природній тліні. Якщо романтики зображували паралельно природний і внутрішній світ людини, а через описи природи намагалися розкрити стан особистості, то Ш. Бодлер наголошує на іншому, модерному світовідчутті: тому, що в душі людини, не менш значуще, ніж матеріальний світ, навіть важливіше за нього. Цю думку виражає, зокрема, синтаксичне протиставлення в останній строфі твору:
Упало в кров свою світило життєносне,
Та сяє, мов потир1, твоє лице мені.
(Переклад Дмитра Павличка)
1 Потир — церковна чаша для святих дарів.
К. Моне. Тополі на сонці. 1887 р.
У вірші «Вечорова гармонія» є певна недомовленість і незавершеність. Поет яскраво ілюструє тезу про те, що справжнє мистецтво має бути незавершеним, щоб дати змогу читачам домислити його на свій розсуд. У творі поєднані воєдино краса й таїна, сплетені різні начала. Однак, незважаючи на всю суперечливість поданої картини, автор стверджує гармонійну цільність особистості в усіх її складних почуттях. Така цільність — один із проявів ідеалу, оспіваного поетом у циклі «Сплін та ідеал». Вона є також способом утвердження духовної величі людини, яка, усупереч усьому, ніколи не втрачає надії на «світання високосне» у своїй душі.
ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ
Надходить час, коли стебло співає росне,
Немов кадило, цвіт димує в тишині;
Мелодій повіви зринають запашні,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне!
Немов кадило, цвіт димує в тишині,
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Меланхолійний вальс та очманіння млосне,
Як вівтар, небеса високі і смутні.
І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,
Те серце, що труну ненавидить і в сні!
Як вівтар, небеса високі і смутні,
Упало в кров свою світило життєносне.
Те серце, що труну ненавидить і в сні,
З минувшини бере світання високосне,
Упало в кров свою світило життєносне,
Та сяє, мов потир, твоє лице мені.
(Переклад Дмитра Павличка)
ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ
Вечірній час прийшов. На кожній стебелині
Вже квіти куряться, немов кадильний дим;
І звуки, й пахощі в повітрі голубім;
Меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.
Вже квіти куряться, немов кадильний дим;
Ридає скрипка десь, як серце в самотині;
Меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;
Сумна краса небес в спокої віковім.
Ридає скрипка десь, як серце в самотині,
Зненавидівши те, що чорним звуть нічим;
Сумна краса небес в спокої віковім,
Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині...
Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,
Шукає серце втіх в минулій світлій днині.
Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,
А слід горить в мені потиром золотим.
(Переклад Михайла Драй-Хмари)
КОМПЕТЕНТНОСТІ
Обізнаність. 1. Поясніть назву збірки «Квіти зла». 2. Що обурило суспільство, коли була опублікована збірка Ш. Бодлера «Квіти зла»? 3. Назвіть цикли збірки та їхні провідні мотиви. 4. Охарактеризуйте образ ліричного героя Ш. Бодлера. Читацька діяльність. 5. Проаналізуйте один із віршів Ш. Бодлера (за вибором). 6. Знайдіть у віршах Ш. Бодлера символи, проаналізуйте їхній зміст. Людські цінності. 7. Як ідея краси втілена в збірці «Квіти зла»? Наведіть приклади. Комунікація. 8. Дискусія «Що таке Сплін та ідеал?» (за збіркою «Квіти зла»). Ми — громадяни. 9. Які негативні явища суспільства відображено в збірці «Квіти зла»? Чи є вони в нашому житті? Сучасні технології. 10. За допомогою інтернету знайдіть різні переклади 2-3 віршів Ш. Бодлера. Підготуйте виразне читання одного з них. Творче самовираження. 11. Прочитайте ваш улюблений вірш Ш. Бодлера. Підготуйте усний опис картини, що постала у вашій уяві. Можете намалювати її фарбами й Прокоментувати. Довкілля та безпека. 12. Поясніть, чому ліричний герой Ш. Бодлера не відчував себе в безпеці в тогочасному світі. Навчаємося для життя. 13. Висловте свою позицію щодо питання «Яку роль відіграє поезія в нашому житті?».
ПІДСУМКИ
• Збірка Ш. Бодлера «Квіти зла» має глибокий філософський зміст. У центрі уваги автора — напружене духовне буття творчої особистості, яка шукає себе й прагне осягнути непізнанну таїну світу.
• Блуканнями душі в нетрях Усесвіту та пошуками власного «я» визначаються провідні мотиви збірки: 1) боротьба бога й диявола, добра і зла. тілесного та духовного, життя і смерті, яка відбувається в душі ліричного героя; 2) захоплення життям і жах від споглядання людського буття; 3) призначення поета й поезії — видобувати красу з усього (навіть зі зла) і зберігати її для вічності; 4) творча незалежність митця від натовпу; 5) утвердження чарівної сили мистецтва — інтуїтивне наближення до істини; 6) проголошення краси єдиною метою мистецтва; 7) визначення сенсу буття особистості — одвічні пошуки істини, постійні поривання, падіння та злети.
• Вірші, що входять до збірки, — різні за тематикою, але їх об’єднує образ ліричного героя. Він перебуває в полоні суперечливих начал — то піднімається вгору, наближаючись до самого бога, то спускається до найтемніших куточків землі й навіть до пекла. Ліричний герой веде постійну боротьбу із самим собою та світом, не спиняючись на шляху до краси й істини.
експрес-урок
