Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Густав Флобер

1821-1880

Реалізм Флобера як на змістовому, так і на поетичному рівні настільки відрізняється від реалізму Стендаля й Бальзака, що, по суті, є якісно новим явищем.

Д. Наливайко

Густав Флобер народився 12 грудня 1821 р. в м. Руані (Франція) у родині лікаря. Його літературний шлях розпочався в Парижі, де він увійшов у коло відомих митців (В. Гюго, Е. Золя, А. Доде, Е. і Ж. Ґонкур, Жорж Санд та ін.). Ранні твори митця були здебільшого песимістичними й похмурими: «Записки божевільного» (1838), «Листопад» (1841), «Танок смерті», «Мрії в пеклі» (1842) та ін.

У середині 1840-х років він відійшов від «несамовитої романтики» і став на шлях реалізму. У 1850-1851 рр. Г. Флобер почав працювати над новим романом — «Пані Боварі». Його журнальний варіант вийшов друком 1856 р., а окреме видання — 1857 р. Книжка викликала гостру критику тогочасної публіки та влади. У 1857 р. відбувся суд над автором роману «Пані Боварі»Г. Флобером у Парижі. Його звинуватили в образі суспільної моралі, та все ж таки виправдали завдяки блискучому захисту адвоката. Однак про роман «Пані Боварі» ще довго говорили в офіційних і читацьких колах.

Г. Бюсьєр. Саламбо. 1907 р.

У 1862 р. був опублікований історичний роман Г. Флобера «Саламбо». Останній роман митця «Виховання почуттів» (1864-1869) засвідчив про його повернення до теми становлення молодої людини в суспільстві, розпочатої раніше, але якщо в 1840-х роках у межах цієї теми у творі взаємодіяли романтичні й реалістичні елементи, то останній роман Г. Флобера був створений у стилі натуралізму з елементами імпресіонізму, де персонажі були представлені вже не як типові образи в типових обставинах, а як «неподільний потік» подій, думок, почуттів.

Г. Флобер помер 8 травня 1880 р. в маєтку Круассе (Франція), де жив багато років. Послідовниками Г. Флобера вважали себе Гі де Мопассан, А. Франс та ін.

«ПАНІ БОВАРІ» (1856). Історія створення. Про джерела та прототипи твору відомо небагато. Є версія, що начебто Г. Флобер використав реальну історію про лікаря Деламара з м. Руана. Деламар, як і герой роману Шарль Боварі, одружився ще молодим із жінкою, старшою за нього, жив і практикував у невеличкому містечку Рі, потім його дружина померла, і він одружився вдруге з юною Дельфіні Кутюр’є яка померла 1848 р. Ніяких відомостей про те, що вона отруїлася, немає.

Є й інша версія, згідно з якою сюжет роману Г. Флобер запозичив з історії мадам Прадьє, дружини скульптора. Її зв’язок з одним юнаком став відомим, вона повинна була отримати розлучення й жила на мізерну ренту, усіма покинута й самотня. Г. Флобер відвідав її у 1845 р., був вражений цією історією й писав у листі до свого друга А. Лепуатвена: «Усе це варто описати в подробицях, зобразити, відшліфувати». Він так і зробив. У повісті «Записки пані Лудовіки», що передувала роману, детально зображена історія папі Прадьє.

Однак задум роману «Пані Боварі» сягнув далеко за межі реальної історії. Г. Флобер неодноразово наголошував, що «Пані Боварі» — вигадка: «Усі персонажі цієї книжки цілком вигадані, і навіть Йонвіль — місто, якого не було... Якби я писав портрети, то вони були б менш подібні, оскільки я змальовував би особистості, а я хотів, навпаки, відтворити типи». Хоча Г. Флобер завжди прагнув точності й зробив це основним у своїй творчості, він уникав прямої реалістичності, його завданням було типізувати, узагальнювати життєві явища, тому він уникав достовірних сюжетів, бо вважав, що вони будуть заважати сприйняттю твору.

Хоча письменник нічого не запозичував для сюжету твору зі своєї біографії, його сучасникам був відомий вислів митця: «Емма Боварі — це я». Ця фраза не суперечить «безособовості» твору, об’єктивному методу митця. Образ мадам Боварі став результатом аналізу людської природи й об’єктивного самоспостереження. Г. Флобер спостерігав за собою як митець і дослідник, ці матеріали самоаналізу відображено у творі. «Що стосується кохання, то це був головний предмет роздумів усього мого життя... Серце, яке я вивчав, було моє власне серце. Скільки разів у найкращі миті я відчував холод скальпеля, що проникав у моє тіло! Роман “Пані Боварі” став у цьому сенсі певним етапом мого психологічного пізнання».

«Мізерія буденщини». «Пані Боварі» — роман, у якому «об’єктивна» естетика Г. Флобера отримала своє яскраве вираження. Митець створює «Етюд провінційних звичаїв» (у перекладі М. Лукаша «Побут провінції»), як сказано в підзаголовку твору. Основний предмет зображення — провінція й провінційні типи, тобто пересічні обивателі, їхні звичаї, стосунки й мораль.

Герої нічим не відрізняються від свого середовища. Це — звичайний провінційний лікар Шарль Боварі, його дружина Емма, аптекар Оме, священник, лихвар Лере та ін. На відміну від героїв романтизму, у них звичайні справи, звичайні розмови, звичайне життя. Але в цій звичайності приховується трагічна закономірність, що тяжіє над суспільством загалом і над долею Емми зокрема. І проблема навіть не в тому, що все звичайне, а в тому, що це духовно обмежене, морально нице суспільство, де за звичайністю прихована мізерність існування, міщанство й вульгарність, які гублять людину.

У зображенні провінції немає жодного яскравого кольору, тут усе буденне та приземлене. «Пишу сірим по сірому», — зазначав письменник під час роботи над романом, відтворюючи загальну атмосферу дійсності, що духовно зубожіла. Сірий колір неодноразово з’являється у творі. Сірими й невиразними постають пейзажі, одяг обивателів переважно сірий або темний, у руках в Емми — сірі нитки. Так само сірим і нецікавим постає життя людей.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

«Об’єктивний стиль» Г. Флобера

Гюстав Флобер — неперевершений майстер стилю. Він вважав, що «стиль — це душа й тіло твору». Письменник зазначав, що автор має відмежуватися від реальності, перебувати ніби збоку, спостерігати й аналізувати події з вищої, об'єктивної, позиції, уподібнюючись ученому, котрий здійснює експеримент.

Г. Флобер закликав до суворої точності зображення в романі, який називав «науковим», «дослідницьким» жанром. Особисте втручання, емоції, висновки, оцінки, моралізаторство автора — неприпустимі.

Письменник також виступав за розширення меж мистецтва, він вважав, що немає поганих і хороших сюжетів — усі вони мають бути цікаві для художника. Г. Флобер писав, що митець має уникати захопливої інтриги, несподіваних поворотів сюжету й ефектів, бо це відволікає читачів від думки й краси стилю.

Реальна дійсність — основний об’єкт зображення Г. Флобера. І щоб краще її дослідити, він використовує досвід не тільки літератури, а й різних галузей мистецтва та науки; листи, газетні статті, судові постанови. Він застосовує досвід фізіології, медицини з відповідною термінологією, пояснює ті чи ті явища з медичної точки зору. У романі відчутний вплив політики, соціології та філософії.

Г. Флобер присвятив чимало рядків детальному опису інтер’єрів, містечкових пейзажів. Тут кожна деталь чи подробиця свідчить про «сірість» та обмеженість буденності. Наприклад, коли Емма після весілля приїжджає в маєток чоловіка, її неприємно вражає убогість будинку Шарля. Вона побачила вицвілі шпалери, занехаяні кімнати, чоботи, заляпані зашкарублим болотом. У другій частині в описі Йонвіля автор досягає великої достовірності, описуючи численні деталі ландшафту. Письменник дає «точні» відомості про те, як туди доїхати, скільки їхати, про виразні прикмети Йонвіля — церкву, ринок, мерію, аптеку пана Оме. Згадка про кладовище тут невипадкова. Узагалі, в описах Г. Флобера неодноразово з’являються деталі, що втілюють ідею смерті. Так, Емма, коли роздивлялася помешкання Шарля, побачила весільний букет флердоранжу, який належав померлій дружині лікаря. Цей букет викликав у неї романтичні думки про смерть, про те, куди подінуть її букет, якщо вона помре. Але автор у творі не романтизує, смерть. Він постійно підкреслює реальність смерті, акцентує на мертвотності життя. Та сіра дійсність, що оточує персонажів, насправді не є життям, а лише повільним відмиранням усього живого, почуттів, мрій та ілюзій.

А. де Річмонт. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1905 р.

Емма після одруження не відчуває, що вона живе: «Усе інше у світі губилося десь у невиразності, не займало певного місця, ніби не існувало. Що ближче була дійсність, то більше відверталися від неї її думки. Усе, що безпосередньо оточувало Емму — нудне село, обмежені міщани, мізерія буденщини, — здавалося їй чимось винятковим у житті, прикрою випадковістю, що не знати як звалилася їй на голову» (Переклад Миколи Лукаша).

Конфлікт романтичних ілюзій та дійсності. Юній Еммі Боварі життя уявлялося яскравим, виразним, із захопливими пристрастями, піднесеним коханням, зображеним на красивому фоні розкішних пейзажів, й обов’язково це життя мало бути багатим, розкішним, а чоловік, про якого мріяла Емма, повинен бути гарним і винятковим, як справжній романтичний герой. Але життя виявилося зовсім не таким, яким його уявляла дівчина. Основний конфлікт роману — це конфлікт романтичної мрії та ницої буденності. Це конфлікт, який переживає лише героїня, а не інші персонажі або автор. Романтичні елементи використані в романі, але без знайомої читачам XIX ст. ореолу романтичної поетики. Романтизм як особливість свідомості героїні постійно стикається з брутальною дійсністю.

Емма хотіла вінчатися опівночі, із факелами, що свідчить про піднесеність її натури. Утім, її батько не розумів таких забаганок. І весілля відбулося по-міщанськи звичайно. Г. Флобер детально описує, як були одягнені пересічні обивателі, що вони їли й пили, які приземлені розмови велися за столом. На сукню Емми, коли молоді йшли до мерії, постійно чіплялися реп’яшки, і ця виразна деталь підкреслює невідповідність очікуваного й дійсного. Їй вдалось уникнути дурних весільних жартів, але не вдалося уникнути ницого міщанського існування у своєму подальшому житті.

Ш. Леандр. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1931 р.

Героїня живе у світі романтичних ідеалів, які підкреслюють відповідні образи й символи в романі. Так, вона поетично сприймає запрошення на бал у замок у Воб’єссарі, думаючи, що її життя в цьому чудовому замку зміниться. Емма романтизує своє минуле, чоловіків — спочатку Шарля, але він дуже швидко розвіяв її ілюзії, потім — Леона, а згодом — Родольфа. Вона запитує Родольфа, чи є в нього пістолети (щоб, коли її чоловік раптом дізнається про їхню таємницю, він міг захищатися), але в нього це викликає тільки сміх.

Емму ніхто не розуміє, з неї насміхаються й водночас використовують її романтичність (наприклад, Родольф і Леон) і романтизм (Лере для свого збагачення: «Ага, попалася», — думає він, здогадавшись про любовний роман героїні). Урешті-решт, Емму засуджують провінційні обивателі. І тільки автор начебто «безпристрасно» ставиться до своєї героїні, але за глибоким проникненням в її внутрішній світ приховано увагу до людини, котра, хоча й помилялася у своїх ілюзіях, але робила це щиро, відверто, від душі. Єдине, що виправдовує Емму, — це те, що вона керувалася у своїх діях не розрахунком, а почуттями (саме в той час, коли розрахунок і гроші вирішували стосунки людей).

Романтична туга стає в романі об’єктом соціального дослідження та характеристикою сучасності. Образ Емми Боварі набуває широкого узагальнення. Він стає символом сучасності.

Особливості композиції твору. Роман спрямований на те, щоб поступово показати руйнування ідеалів героїні. У першій частині твору зображено кризу надій Емми, які вона покладала на шлюбне життя. У другій частині — кризу надій на романтичне кохання (Леон і Родольф залишають її). У третій частині твору життя ще начебто дає героїні шанс відродити душу через кохання до Леона, але він уже не той, яким був у Йонвілі, він думає лише про те, як домогтися кохання Емми («треба оволодіти нею» ), але згодом чоловік утрачає до неї інтерес.

Важливу роль у руйнуванні надій героїні мають гроші: через гроші страждають і гинуть. Гроші в романі рахують усі. Шарль Боварі перший раз одружився за розрахунком, і в другому шлюбі, хоча він мав пристрасть до Емми, усе ж таки посаг мав для нього велике значення. Дядько Руо видає Емму заміж, теж добре все розрахувавши. Рахує гроші й мати Шарля, й інші персонажі. Оповідач повідомляє читачам не тільки про одяг, помешкання, звички персонажів, а й про їхній матеріальний стан (наприклад, в описі Родольфа наголошено, що він має ренту 15 тисяч на рік). Однак Еммі гроші потрібні тільки для реалізації її романтичної мрії, заради тієї казки, про яку вона марила все життя. Вона страждає через їхню відсутність тільки тому, що не може вести світське життя, жити в замку на зразок Воб’єссару або в столиці, нестача грошей перешкоджає її побаченням із Леоном, тому вона вдасться до нерозумних рішень і потрапляє в тенета до лихваря Лере. Грошові борги, урешті-решт, призвели Емму до смерті. Отже, гроші міцно ввійшли в тогочасний побут, стали важливою частиною мерзенного існування, яке розкриває автор.

Роль іронії. Г. Флобер начебто безпристрасно описує все, що оточувало Емму, але за цими описами прихована глибока авторська іронія, яка дає змогу відчути відразу письменника до дійсності, яку автор досліджує, щоб виявити її ницість. Іронія стає своєрідним засобом пізнання, допомагає вийти за межі особистісного й сприяє об’єктивному погляду па світ. Іронія дає можливість письменникові розкрити вади сучасного суспільства, його забобони, а також краще пізнати світ і людину.

Емма та Шарль Боварі. Роман невипадково починається з детального опису життя Шарля, історії його першого одруження, адже він — органічна частина цієї дійсності. «Розмови Шарля були пласкі, як вуличні тротуари...»; «Він сам признавався, що, живучи в Руані, ні разу не пішов у театр подивитися паризьких акторів. Він не вмів ні плавати, ні фехтувати, ні стріляти з пістолета, і, коли Емма якось натрапила в романі на якийсь незнайомий термін верхової їзди, він не зміг пояснити його значення» (Переклад Миколи Лукаша). Навіть кохання до Емми Шарль відчуває на рівні тваринного щастя: «Спокійний духом, задоволений тілом, він розкошував у душі своїм щастям, як часом після обіду чоловік іще втішається смаком з'їдених трюфелів». Шарль дбав про Емму, йому постійно хотілося доторкнутися до неї, він насолоджувався близькістю з нею, можна навіть сказати, що він кохав її, але то було кохання людини, котра не жила, а животіла, і почуття до Емми було найяскравішою подією цього животіння. «Що хорошого зазнав він досі в житті?» — запитує автор, і відповіді на це запитання немає, бо його не дає сама дійсність.

Ненависть Емми до дійсності втілюється в ненависті до Шарля. Її дратує в ньому все — і його пересічність, і неохайність, і суп із цибулі, який він їсть, і його манери. Емма навіть до дочки відчуває інколи ненависть, адже це його дочка, тому вона відштовхує й не помічає її.

Контраст як спосіб художнього пізнання людини та світу. Контраст є основним засобом розкриття основного конфлікту, який переживає героїня. Контраст проникає в думки Емми. Перебуваючи на прекрасному балу у Воб’єссарі, Емма побачила селян, які заглядали у вікна. І їй пригадалася ферма Берто: «Вона побачила перед собою селянський двір, грязький ставок, батька в блузі під яблунею, саму себе... Але в сьогоднішній пишноті її минуле життя, досить таке ясне, цілком відходило в тінь, і її починав навіть брати сумнів, чи справді вона жила тим життям. Вона була тут. і поза цим балом усе було оповите якимось туманом. Вона сама їла мараскінове морозиво, тримаючи в лівій руці позолочене мушлеве блюдечко, і, примруживши очі, поволі смакувала його» (Переклад Миколи Лукаша).

Однак у реальній дійсності контраст є більш жахливим і разючим. Коли подружжя Боварі повернулося додому після балу, Емму дратує все. Обід був ще не готовий. Служниця не догодила хазяйці, відповідала не дуже чемно. Й Емма розгнівалася настільки, що навіть вирішила вигнати Настазі. Але її лють, звісно, була викликана не поведінкою служниці, а тим, що казка закінчилася, що вона знов опинилася у звичному середовищі, яке тяжіло над нею.

Чи можна мрію втілити в життя? Емма намагається подолати розрив мрії та дійсності. Вона купує план Парижа, уявляє, як подорожує його вулицями, виписує дамські журнали, цікавиться сучасною модою, читає Бальзака й Жорж Санд, тобто робить усе те, що, як їй здавалося, роблять жінки в тому, кращому, світі, далекому від неї. Речі й побут «говорять» більше за саму героїню. Г. Флобер використовує тут «мову речей», вони втілюють мрії героїні й водночас усю її ненависть до буденного середовища. Емма замінила незграбну служницю на дівчинку Філісіте, яку навчила прислужувати, як це заведено у світському товаристві. Вона придумала розетки на свічки, перешила шлярки на сукні, купила собі особливий поштовий папір... Але писати не було кому, туалети Емми ніхто не міг належно оцінити, а Шарль, хоча й із задоволенням сприймав усі ці побутові дрібниці, заведені дружиною, не розумів їхнього справжнього призначення. Отже, намагання прикрасити своє життя зазнає поразки. Дійсність перемагає.

Ш. Леандр. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1931 р.

У першій частині роману показано кризу ілюзій Емми щодо шлюбу. Героїня втратила інтерес до життя, перестала читати, занедбала себе. Зміна побутових деталей свідчить про зміни у внутрішньому стані героїні. Невипадково у фінальній сцені першої частини з’являється весільний букет Емми: «Одного дня, готуючись до близького від’їзду, Емма розбирала речі в шухляді й уколола об щось палець. То був дріт від її весільного букета. Флердоранжеві пелюстки пожовкли від пилу, атласні стьожки із срібною крайкою обтріпалися. Вона жбурнула букет у вогонь. Квітки спалахнули, як суха солома. На попелі залишився поволі дотліваючий червоний кущик. Емма дивилася, як він горів. Тріскалися картонні пуп'янки, корчилися мідні дротинки, розтоплювався позумент; обсмалені паперові вінчики звивалися над жаром, ніби чорні метелики, поки, нарешті, не вилетіли в комин» (Переклад Миколи Лукаша). Цей театральний жест Емми, трохи романтичний, насправді має цілком реальне значення, яке навіть сама героїня ще повністю не усвідомила: життя не відбулося, воно згорає без цілі, щастя, без надії, але позбутися цього життя неможливо. Навіть переїзд, вагітність, народження дитини й нові зустрічі нічого не змінять у цьому житті.

Провінційні обивателі. У другій та третій частинах роману Г. Флобер приділив велику увагу створенню провінційних типів. Він розширив образну палітру твору завдяки введенню образів обивателів Йонвіля. Ось, наприклад, аптекар Оме начебто прагне йти в ногу із часом, з наукою, практикує, але насправді — це напрочуд обмежена людина, котра не здобула навіть належної освіти. Він усіх повчає, формує громадську думку, але це торжество пересічності й міщанства, яке не тільки відразливе, а й небезпечне.

Романтичне світосприйняття — ознака часу

Мистецтво відіграє важливу роль у вихованні Емми Боварі, яка ототожнює себе з героїнями прочитаних романів. Автор показує, як романтизм, що утвердився В мистецтві наприкінці XVIII — на початку XIX ст., проникає в усі верстви суспільства, зокрема в міщанство. Романтичне світосприйняття було характерною ознакою свідомості людей того часу. Для Емми важливо жити й діяти так, як улюблені нею героїні романтизму, — шукати порятунок у пристрасному коханні, одягатися й говорити, як у любовних романах, відрізати волосся на знак вірності в коханні, писати емоційні любовні листи й навіть помирати від кохання. Однак в умовах прагматичного суспільства романтичні ілюзії не узгоджувалися з реальністю.

Абат Бурнізьєн, який покликаний мати справу з людськими душами, насправді абсолютно не цікавиться людьми. Він не випадково показаний у буденних ситуаціях — то прикладається до чарки, то лає хлопчаків, які бешкетують у церкві. Абат нікому не може допомогти. Емма хотіла поділитися з ним, знайти розраду в сердечних справах, але пішла ні з чим. Бурнізьєн просто не почув її...

Напрочуд виразними є образи «провінційних коханців» — Леона Дюпуї та Родольфа Буланже. Леон — клерк нотаріальної контори — на перший погляд, утілює риси романтичного героя. Невипадково зустріч Леона й Емми зображена на контрасті: автор порівнює Леона із Шарлем та іншими обивателями. Емма й Леон мають багато спільного: він любить музику, поезію, живопис, закоханий, як і Емма, у природу, відчуває нудьгу існування. Образ Леона вияскравлюється на фоні Шарля. Однак Леон — безвольний та пасивний чоловік, він не здатний на жодні дії. Урешті-решт, романтичне кохання, яке спалахнуло в обох, закінчилося.

Ш. Леандр. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1931 р.

Родольф — зовсім інший. Він протиставлений Леонові своєю активністю, силою, здатністю на хороші вчинки. Еммі здається, що тепер вона нарешті знайшла героя, який звільнить її від нудного й нецікавого життя, захистить. Але Родольф активний тільки зовні. Уся його активність спрямована на розроблення любовної стратегії й тактики. Родольф — цинічний та розбещений. Він розуміє, що Емма — романтична жінка, тому використовує це. Кілька компліментів, романтичних зітхань, розмов про самотність і нерозуміння — й Емма готова покохати його. Родольф прагматично розмірковує, коли треба приходити, коли й що сказати. І все це задля того, щоб використати цю розкішну жінку для задоволення.

Цинізм Родольфа яскраво виявляється в сцені, коли він пише прощальний лист Еммі. Родольф не знає, про що писати, і розмірковує, що доречно сказати в цій ситуації та що сподобалося б романтичній героїні. Оскільки сліз у нього немає й не може бути, Родольф намочив палець у воду й трохи капнув на лист.

Мадам Боварі розчаровується в коханцях, як і в шлюбному житті. Тому всі мрії Емми про щастя в коханні розвіялися.

Микола Лукаш — перекладач «Пані Боварі»

Неперевершеним майстром українського перекладу був М. Лукаш. Він перекладав із різних мов світу — польської й чеської, болгарської та японської, англійської й німецької та ін. Серед його найвизначніших перекладів — «Пані Боварі» Г. Флобера, «Фауст» Й. В. Ґете, «Дон Кіхот» М. де Сервантеса, «Декамерон» Дж. Боккаччо, збірки поезій Ф. Гарсіа Лорки, Ґійома Аполлінера та ін. М. Лукаш зазнав переслідувань через те, що став на захист свого колеги — письменника й дослідника літератури І. Дзюби, якого заарештували. Багато перекладів М. Лукаша в ті часи не друкували. Але нині золоте слово М. Лукаша є національним надбанням України.

Зображуючи любовні стосунки Емми, Г. Флобер фактично засуджує все суспільство. Його ницість штовхнула романтично налаштовану героїню у вир любовних пригод, воно ж і засудило її та фактично призвело до самогубства.

Особливості психологізму Г. Флобера. Психологізм без психоаналізу. У 1830-х роках у Франції розвивається психологічний роман. Ж. Жанен, Г. Гюттенгер, Ш. О. Сент-Бев, А. де Мюссе, Жорж Санд використовують психологічний аналіз. Однак Г. Флобер уникав психоаналізу. Особистість, її внутрішній світ стають у нього матеріалом для спостережень і соціологічних досліджень. Тільки спостерігати, фіксувати, але не аналізувати, не робити висновків — ось у чому полягав творчий метод письменника.

Митець досліджує психологію своїх персонажів, але при цьому намагається дотримуватися об’єктивності. В «об’єктивному» романі найменша деталь повинна бути пояснена реальними, «об’єктивними» причинами. Саме тому їхні вчинки (передусім Емми) показані в причинно-наслідковому зв’язку. Навіть у фіналі Шарль шукає причину смерті Емми й промовляє: «У всьому винна доля!» Однак слово доля автор розуміє зовсім не так, як Шарль. З усього тексту роману розуміємо, що смерть Емми спричинила не якась містична доля, фатум, а певні закономірності ницого життя, жахлива сучасність. Героїню повільно «убивають» усі: Шарль — нерозумінням, Леон — зрадою, Родольф — відмовою дати гроші. Буржуазні ділки Лере й Гійоме обплутали Емму векселями, а міські обивателі створили навколо неї ворожу атмосферу, у якій вона задихалася.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Емма збирається на бал

Лікар Шарль Боварі та його дружина Емма збираються на бал у Воб'єссарі... Емма взялася до свого туалету із запопадливістю й ретельністю актриси-дебютантки. Вона причепурила зачіску так, як їй радив перукар, одягла барежеву¹ сукню, а Шарль «скаржився. що панталони ріжуть йому в поясі», «штрипки заважатимуть танцювати». За цим контрастом вбрання приховані різні життєві позиції персонажів: Емма прагнула яскравого світського життя, а Шарля цілком задовольняло провінційне існування, тому будь-які відхилення від нього сприймалися ним як зайві. У сцені підготовки до балу велике значення відіграє підтекст. «Він (Шарль. — Авт.) бачив її в дзеркалі ззаду. Свічки освітлювали її з обох боків. Темні очі здавалися зовсім чорними; волосся, укладене в гладенькі бандо, злегка випнуті над вухами, лисніло синюватим відливом, у шиньйоні тремтіла на хисткій стеблині троянда, і штучні росинки вигравали на її пелюстках. Сукня була блідо-шафранового кольору, оздоблена трьома букетами троянд-помпон із зеленню. Шарль хотів поцілувати Емму в плече».

С. Бродський. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1970-ті роки

Емма відмовляє Шарлю в поцілунку начебто через сукню, але в підтексті читачам зрозуміло, що йдеться не лише про сукню. Річ у тім, що Емма подумки вже була В іншому, казковому, світі, якого так прагнула, і доторк Шарля видавався їй руйнуванням цих мрій, де вона вже була казковою красивою принцесою в прекрасному замку Воб’єссарі. До речі, Емма не радить чоловікові танцювати — не тому, що його засміють, а тому, що вона не хоче танцювати з ним, бо він не відповідає її мріям, може зруйнувати казковий світ своєю брутальністю. Емма вірила, що бал змінить усе її життя, але насправді для неї нічого не змінилося... У реальному житті не було місця казці.

¹ Барежевий (зроблений із барежу (заст.) — прозора, подібна до сітки тканина, яку виробляли з вовняної, шовкової та бавовняної пряжі.

Г. Флобер називав свій роман психологічним. «Роман, який я пишу, загострює мою критичну здатність, оскільки це твір переважно критичний, а точніше — анатомічний. Я сподіваюся, що читач не помітить усієї цієї психологічної роботи, прихованої за формою, але він відчує її результат».

Невтручання та об’єктивність автора. У зображенні героїв Г. Флобер уникає авторського втручання й оцінок. Письменник прямо їх не характеризує, як це робили, наприклад, О. де Бальзак, Стендаль або В. Гюго. Митець ніби пише дрібними мазками, не даючи чітких обрисів персонажів і надаючи їм право вільно розвиватися в межах ситуації.

Твір справляє враження, що персонажі існують поза авторською волею, що характери саморозвиваються, а автор не дає оцінок, лише фіксує їхні стани. Такий ефект досягається за допомогою різноманітних художніх засобів: непряма мова (коли думки й почуття героїв передаються не прямо, а опосередковано, при цьому важко розрізнити, де чия точка зору); «переключення» різних точок зору, що надає об’ємність зображенню; «мова речей» (наприклад, Емма ховає зелений портсигар, який випадково знайдений після балу у Воб’єссарі, вона ховає не просто річ, а свої мрії про казку); підтекст (героїв характеризують їхні слова, розмови, сама побудова фрази, її стиль, але часто має значення не те, що сказано, а те, що не сказано); внутрішній зв’язок між різними елементами тексту; деталі побуту, які дають уявлення про психологічний настрій, почуття героїв; опис пейзажу й інтер’єру; кольори одягу, речей, природи (наприклад, сукня Емми на балу у Воб’єссарі була барежева, як у казкової принцеси; Родольф побачив її в жовтому платті, тому вона відразу привернула його увагу своєю яскравістю па фоні нудної провінції; колір шпалер у домі Шарля канарковий, вицвілий тощо); символіка квітів (Емма спалює букет флердоранжу; зберігає й везе в Йонвіль із Руана букет фіалок, які їй подарував Леон; засипає пелюстками троянд, які вона привезла з Йонвіля, Леона); ефект освітлення, наприклад, Емма постає перед Леоном у Йонвілі освітленою вогнем із каміна, тому відразу привертає його увагу. Образ Емми подано по-різному — вона зображена то в яскравому сонячному світлі, то в присмерку свічок, то при закритих шторах під час побачення тощо.

У романі відсутні психологічні роздуми автора. Щоправда, часом він детально описує мрії, захоплення, переживання персонажів, але «об’єктивно», усуваючи власне втручання. Тут немає авторських реплік, роздумів, звернень до читачів, відкритого коментування вчинків героїв і героїнь, висловлення власного незадоволення або схвалення їхньої поведінки. Авторська позиція виявляється в тому, як він порівнює своїх персонажів, якими рисами наділяє, як відображає саме життя, які деталі добирає для кожного образу чи ситуації.

Г. Флобер не хотів ані карати свою героїню, ані засуджувати її за погану поведінку. Він прагнув зрозуміти передусім її романтичну психологію тоді, коли гроші зруйнували всі романтичні ілюзії в суспільстві.

Особливості жанру. Роман «Пані Боварі» поєднує елементи різних жанрів. Передусім це роман — психологічний, а оскільки психологію героїв розкрито в тісному зв’язку із середовищем, суспільним життям, то можна назвати його й соціально-психологічним. Окрім того, тут є елементи жанру біографії. Сюжет концентрується довкола біографії героїні. Г. Флобер використовує й елементи сімейно-побутового роману, розповідаючи про всю родину Боварі, детально вивчаючи побут цієї сім’ї.

«Пані Боварі» є новаторським твором Г. Флобера. Цей роман уперше глибоко й повно розкрив психологію жінки на тлі суспільства XIX ст., її мрії та трагедію. Роман став певною межею в європейській літературі середини XIX ст. Він засвідчив остаточний відхід від романтичної поетики, утвердження реалізму й водночас перехід до нових форм — натуралізму та модернізму (імпресіонізму). Хоча ці форми були лише накреслені в романі, але Г. Флобер розумів, що вони відкриють подальші обрії роману.

ПАНІ БОВАРІ

Роман

(Уривки)

Коментарі

Коли Емма вийшла заміж за лікаря Шарля Боварі. вона почувалася нещасною, адже він не відповідав її романтичним уявленням про коханого чоловіка. Героїня болісно відчуває розрив між романтичними ідеалами й реальною дійсністю.

VII

(...) Розмови Шарля були пласкі, як вуличні тротуари. (...) Він сам признавався, що, живучи в Руані, ні разу не поцікавився піти в театр подивитися паризьких акторів. Він не вмів ні плавати, ні фехтувати, ні стріляти з пістолета, і, коли Емма якось натрапила в романі на якийсь незнайомий термін верхової їзди, він не зміг пояснити його значення.

А хіба ж мужчина не повинен знати всього, відзначатися в усіх сферах людської діяльності, утаємничувати жінку в усі пориви пристрасті, у всі тонкощі й секрети життя? А от він нічого не вчив її, нічого не знав, нічого не бажав. Він думав, що Емма щаслива! І її дратували його благодушний спокій, його вайлувата безтурботність і навіть щастя, що вона дарувала йому.

Інколи вона малювала; для Шарля було великою втіхою стояти біля неї й дивитися, як вона схиляється над папером і, мружачись, розглядає свою роботу або ліпить галочки із хліба. Що ж до гри на фортепіано, то що швидше бігали її пальці, то більше захоплювався Шарль. Емма з апломбом вистукувала по клавішах, пробігала не відриваючись усю клавіатуру зверху донизу. Старий інструмент із деренчливими струнами вигримував на все село, коли вікно було розчинене, і часто писар судового пристава, проходячи по дорозі без шапки, у виступцях, з якимсь папером у руках, зупинявся послухати. (...)

Дотримуючись теорій, що здавались їй правильними, вона намагалася розпалити в собі кохання до чоловіка. Декламувала йому в садку при місяці всі любовні вірші, які знала, наспівувала, зітхаючи, журливі адажіо. Але їй так і не вдалося пробудити в собі почуття, та й Шарль не ставав від цього ні більш закоханим, ні більш схвильованим.

Нарешті Емма кинула марні спроби викресати зі свого серця хоч якусь іскорку вогню. До того ж вона була нездатна зрозуміти те, чого сама не відчувала, і вірити в те, що не виявлялося в умовних формах. Незабаром вона переконалася, що в почуттях Шарля немає нічого особливого. Його любовні пориви стали надто врівноваженими: він милував її у певні години, і це стало ніби якоюсь звичкою, подібною до інших, ніби заздалегідь замовлений десерт після одноманітного обіду.

Лісник, якого Шарль вилікував од запалення легенів, подарував Еммі маленьку італійську левретку; Емма брала її із собою на прогулянку; часом вона виходила з дому, щоб побути трохи на самоті й не бачити цього вічного садка й курної дороги. Вона доходила до Банвільського букового гаю, до старої занедбаної альтанки, що стояла в кіпці мурованої огорожі. (...) Її думки блукали спочатку без певної мети, як її собачка, що крутилася туди-сюди по полю, гавкала на жовтих метеликів... Потім думки потроху прояснювались, і, сидячи на землі, Емма повторювала, копирсаючись у траві кінчиком парасольки:

— Господи? І навіщо я вийшла заміж?

Вона задавала собі питання, чи не могла б зустріти іншого чоловіка, якби обставини склались інакше; вона намагалась уявити, які були б ті нездійсненні події, те інше життя, той невідомий їй чоловік. Адже ж не всі вони такі, як Шарль! Адже їй міг попастися хтось гарний, розумний, благородний, принадний... (...) Сонце заходило, і гінкі стовбури виструнчених по прямій лінії дерев вирізьблювалися темно-брунатною колонадою на золотому тлі. Еммі ставало моторошно; вона кликала Джалі й хутко поверталася битим шляхом назад у Тост. Дома вона падала в знемозі в крісло та сиділа мовчки весь вечір.

Але наприкінці вересня в її життя ввірвалася надзвичайна подія: її було запрошено у Воб’єссар, до маркіза д’Андервільє. (...) Улітку, у самий розпал спеки, у нього з’явився в горлі нарив, і Шарль порятував його ніби чудом, вчасно розітнувши пухлину ланцетом. (...)

Коментарі

Запрошення на бал у Воб’єссар Емма сприймає як шанс змінити своє життя. Мрії про нове кохання переповнювали її серце, і в ньому не залишалося місця для Шарля Боварі. Але дійсність не дала можливості Еммі стати справді щасливою.

VIII

(...) Емма взялася до свого туалету із запопадливістю й ретельністю дебютантки. Причепуривши зачіску так, як їй радив перукар, вона одягла розстелену на ліжку барежеву сукню. Шарль скаржився, що панталони ріжуть йому в поясі.

— Штрипки заважатимуть мені танцювати, — сказав він.

— Танцювати? — перепитала Емма.

— Авжеж.

— Чи ти збожеволів? Та тебе ж засміють! Сиди вже краще на місці. Та лікарю воно так і личить, — додала вона.

Шарль замовк. Він ходив по кімнаті з кутка в куток, чекаючи, поки жінка збереться.

Він бачив її в дзеркалі ззаду. Свічки освітлювали її з обох боків. Темні очі її здавалися зовсім чорними; волосся, укладене в гладеньке бандо, злегка випнуті над вухами, лисніло синюватим відливом, у шиньйоні тремтіла на хисткій стеблині троянда, і штучні росинки вигравали на її пелюстках. Сукня була блідо-шафранового кольору, оздоблена трьома букетами із зеленню.

Шарль хотів поцілувати Емму в плече.

— Облиш! — сказала вона. — Сукню помнеш.

Унизу скрипка заграла ритурнель, закурлюкав ріжок. Емма спустилася по сходах, ледве стримуючись, щоб не побігти. (...)

Коли кавалер узяв Емму за кінчики пальців і вона стала з ним у ряд, чекаючи помаху смичка, серце її забилося дужче. Але незабаром хвилювання щезло. Погойдуючись у ритмі музики, вона пливла вперед, ледь поводячи шиєю, і мимоволі усміхалася, коли скрипка співала якесь ніжне соло, під час якого решта інструментів змовкала; тоді виразно чувся чистий дзвін луїдорів, що сипалися неподалік на сукно картярських столів. (...)

Кадр із кінофільму «Пані Боварі» (реж. Т. Файвелл, США, Велика Британія, 2000 р.).

Повітря в залі стало душним, вогні потьмяніли. Чимало гостей відхлинуло в більярдну. Лакей став на стілець і вибив дві шибки; на брязкіт скла пані Боварі повернула голову й побачила в саду селян, що поприпадали до вікон, заглядаючи в залу. Їй пригадалася ферма Берто. Вона побачила перед собою селянський двір, грязький ставок, батька в блузі під яблунею, саму себе, як вона колись, ще дівчинкою, знімала пальцями вершок із глечиків у молочарні. Але в сьогоднішній пишноті її минуле життя, досі таке ясне, цілком входило в тінь, і її починяв навіть брати сумнів, чи справді вона жила тим життям. Вона була тут, і поза цим балом усе було оповите якимось туманом. Вона саме їла мараскінове морозиво, тримаючи в лівій руці позолочене мулеве блюдечко, і, примруживши очі, поволі смакувала його. (...)

Шарль ледве плентався, тримаючись за поручні. Він не чув під собою ніг. П’ять годин поспіль простовбичив він за столами, дивлячись на віст, хоч нічого в тій грі не тямив. З якою насолодою він зітхнув, знявши із себе черевики!

Емма накинула на плечі шаль і розчинила вікно. Надворі стояла темна ніч, накрапав дрібний дощик. Емма вдихала вологе повітря, що відсвіжувало їй повіки. Бальна музика ще дзвеніла в її вухах, і вона намагалася не скоритися сну, щоб продовжити ілюзію цього розкішного життя, з яким вона мала вже прощатися.

Почало світати. Емма довго дивилася на вікна замку, силкуючись відгадати кімнати всіх тих, кого вона бачила ввечері, їй хотілося б пізнати їхнє життя, проникнути в нього, злитися з ним. (...)

Тим часом Шарль казав слугам запрягти шарабанчик. Його подали до під’їзду, уклали всі речі, і подружжя Боварі, попрощавшись із маркізом і маркізою, рушило назад у Тост.

Емма дивилася мовчки, як крутяться колеса. Шарль умостився на самому краї лавки й правував, розіп’явши руки: конячка трюхикала інохіддю в надто широко розсунутих голоблях. Попущені віжки похльоскували її по крижах, беручись миловинням, а валіза, припасована ззаду, поторохкувала об кузов. (...)

Коли вони приїхали до себе в господу, обід був ще не готовий. Пані розгнівалася. Настазі відповіла їй не надто чемно.

— Геть! — гукнула Емма. — Мені таких грубіянок не треба!

На обід був суп із цибулею і телятина під щавлем. Сівши напроти Емми, Шарль промовив щасливим голосом, потираючи руки:

— Немає краще, як удома! (...)

Наступний день видався їй нескінченно довгим. Вона гуляла в садочку, ходила туди й назад усе тією ж алейкою, спиняючись перед клумбами, перед шпалерами абрикосів, перед гіпсовим кюре, здивовано роздивляючись на ці добре знайомі їй предмети. Яким далеким їй здавався вже бал! Хто це віддалив на таку відстань позавчорашній ранок від сьогоднішнього вечора? Ті гостини в замку Воб’єссар стали в її житті зяючим провалом, — так часом бурею розчахне скелю навпіл за одну ніч. Проте Емма скорилася долі; вона побожно сховала в комоді свій святковий туалет, навіть атласні черевички, що в них підошва пожовкла від сковзкого навощеного паркету. І із серцем у неї сталося тс саме, що із черевичками: воно потерлось об розкіш і взялося якоюсь незмивною тугою.

Спогади про той бал стали для Емми своєрідним заняттям. Щосереди вона говорила собі, прокидаючись:

«Ах, тиждень тому... два тижні... три тижні тому — я була там!» Мало-помалу всі обличчя змішалися в її пам’яті, призабулися мелодії контрдансів, примеркли барви ліврей і пишнота замкових покоїв; деякі подробиці вивітрилися, але жаль залишився. (...)

Часто, коли Шарля не було вдома, вона підходила до шафи й виймала захований поміж білизною зелений шовковий портсигар. Вона розглядала його, розкривала і навіть нюхала пропахлу духом вербени й тютюну підкладку. Чий же він був? Певно, віконтів. Не інакше, як дарунок коханки. Його вишивали па маленьких палісандрових п’яльцях, ховаючись від цікавих очей, над ним годинами просиджувала закохана рукодільниця, мрійливо схиливши кучеряву голівку. Любовні зітхання вплелися тут у кожну петельку канви, кожний стібок голки вишивав якусь надію чи спогад, а все це шовкове шиття було переткано однією мовчазною жагою. А потім віконт забрав якось той дарунок із собою. Про що вони говорили в той час, як цей портсигар лежав на мармуровій поличці каміна, між вазами з квітками й годинником Помпадур? Вона в Тості. А він тепер у Парижі... Париж! Який він, той Париж? (...)

Вона придбала собі план Парижа й часто, водячи пальцем по карті, мандрувала по столиці. Гуляла по бульварах, спиняючись на кожному розі, на перехресті вулиць, перед білими квадратиками кварталів. А коли очі нарешті стомлювалися, склепляла повіки й бачила, як у темряві коливаються від вітру вогні вуличних ліхтарів, чула, як лякають підніжки карет, відкидаючись біля театральних під’їздів. Вона передплатила дамський журнал «Кошик» і «Дух салонів». Не минаючи ані рядочка, жадібно поглинала вона всі звіти про прем’єри, верхогони, вечірки, цікавилася дебютом тієї чи іншої актриси, відкриттям нової крамниці. Знала останні моди сезону, адреси фешенебельних кравців, дні прогулянок у Булонському лісі, розклад спектаклів у опері. (...)

Париж, як океан, мерехтів перед Емминими очима в рожевій імлі. Проте багатолике життя, що вирувало в цій круговерті, усе-таки ділилося на якісь частини, розпадалося на окремі картини. Емма помічала з них тільки дві чи три, і вони заслоняли від неї всі інші, як правдиве втілення життя всього людства. В дзеркальних залах, серед овальних столів, застелених оксамитом із золотими торочками, виступав на лискучих паркетах світ дипломатів. Там були сукні з довгими шлейфами, страшні таємниці, бентежні страждання, сховані за чемними усмішками. Потім починалося товариство герцогів і герцогинь; там усі були бліді і вставали о четвертій годині дня; жінки — бідні ангели! — носили спідниці, облямовані англійським мереживом, а чоловіки — невизнані генії під жевжикуватою зовнішністю — замордовували на прогулянках коней, розважалися літом у Бадені і, нарешті, років під сорок одружувались із багатими спадкоємицями. В окремих кабінетах нічних ресторанів реготала в сяйві свічок розмаїта юрба літераторів та актрис. Вони були щедрі, мов королі, повні вщерть ідеальних поривань і фантастичних забаганок. Це було якесь піднесене понад життям існування, що рвійно шугало між небом і землею в несказанній величі. Усе інше у світі губилося десь у невиразності, не займало певного місця, ніби й не існувало. Що ближчою була дійсність, то більше відверталися від неї її думки. Усе, що безпосередньо оточувало Емму, — нудне село, обмежені міщани, мізерія буденщини, — здавалось їй чимось винятковим у житті, прикрою випадковістю, що не знати як звалилася на її голову, але поза цим тісним колом буяв безмежний світ блаженства й пристрасті. (...)

Вона купила собі бювар, поштового паперу, ручку, конверти, хоч писати не було кому. Зранку вона витирала пил з етажерки, розглядалась у дзеркало, брала книжку, а потім, замріявшись, клала її на коліна, їй хотілося податися в мандри або повернутися в монастир. Бажала воднораз померти — і жити в Парижі.

А Шарль — під дощ, під сніг — знай роз’їжджав верхи околишніми путівцями. Він їв яєчню за столом на якій-небудь фермі, бабрався в пітних постелях, пускав хворим кров, що іноді теплою цівкою потрапляла йому в лице; вистукував недужих, підкачуючи брудні сорочки, вислухував хрипи, розглядав, що було в нічних горшках; зате щовечора знаходив дома веселий вогонь, накритий стіл, м’які меблі й елегантно вбрану гарненьку жінку, від якої так і пашіло свіжістю. Не знати, звідки й брався той аромат — чи не від її тіла напахчувалася сорочка?

Емма чарувала його своєю тонкою вигадливістю: то вона по-новому виріже паперові розетки на свічки, то видумає якусь незвичайну назву для найпростішої страви, абияк звареної наймичкою, і Шарль усе виїсть, смакуючи. У Руані вона побачила дам, що носили на годинниках зв’язку брелоків, — накупила того добра й собі. Оздобила камін двома великими вазами синього скла, справила собі несесер із слонової кості, з позолоченим наперстком. Що менше розумівся Шарль на жінчиних примхах, то більше чарували вони його: від них ще повнішим ставало його блаженство, ще лютішим здавалося домашнє вогнище. Вони немов золотим пісочком посипали вузеньку стежечку його життя. (...)

їй хотілося б, щоб прізвище Боварі — це ж її прізвище! — стало славнозвісним, красувалось у вітринах книгарень, фігурувало в газетах і журналах, гриміло на всю Францію. Але Шарль не відзначався честолюбством. (...)

І взагалі Шарль чимдалі дратував її. З роками в нього з’явилися вульгарні манери: за десертом він стругав ножем пробки від порожніх пляшок, суп їв присьорбуючи, а після їжі прочищав зуби язиком. Він починав гладшати, і здавалося, що очі його, маленькі від природи, придавлювались опасистими щоками до самих скронь. (...)

Але в глибині душі вона сподівалась якоїсь переміни. Як матрос на розбитому кораблі, вона розпачливо металася очима по безкраїй пустелі свого життя, виглядаючи білого вітрила в тумані дальніх обріїв. Вона не знала, що то буде за випадок, яким вітром принесе його до неї, до якого берега приб’є; вона не знала, чи то буде шлюпка, чи трипалубний корабель, чи буде він навантажений стражданням, чи налитий щастям аж по люки. Але, прокидаючись уранці, вона щоразу сподівалася, що це станеться сьогодні, — і прислухалася до кожного шуму, зривалася з місця, дивувалася, що немає нікого й нічого. А коли заходило сонце, вона журилась і не могла діждатись завтрашнього дня. (...)

(Переклад Миколи Лукаша)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Визначте основні частини сюжету роману «Пані Боварі». Дайте їм назви. 2. Охарактеризуйте середовище, у якому жила Емма (виховання в домі Руо, життя в шлюбі з Шарлем Боварі, у товаристві провінційних обивателів тощо). 3. Що, на вашу думку, викликало невдоволення Емми? Поясніть причини туги героїні. 4. Якими способами Емма прагнула вирватися зі свого середовища? Чи вдалося це героїні? Читацька діяльність. 5. Назвіть типові образи персонажів у романі «Пані Боварі». Охарактеризуйте їх. 6. Визначте вплив середовища на: а) Шарля Боварі; б) Леона; в) Родольфа; г) Емму. 7. Порівняйте образи Жульєна Сореля та Емми Боварі. Людські цінності. 8. Назвіть ідеали Емми Боварі. Чому, на вашу думку, вони не здійснилися? 9. Дайте оцінку вчинкам Емми як: а) дружини; б) матері; в) закоханої жінки; г) особистості. У чому, на ваш погляд, героїня була права, а в чому помилялася? Комунікація. 10. Дискусії: а) «У чому була трагедія Емми Боварі?»; б) «Кого любила Емма й хто кохав її по-справжньому?». Ми — громадяни. 11. Після видання роману Г. Флобера «Пані Боварі» у широкий обіг увійшов термін «боварізм» як життя у відриві від реальності, у світі романтичних ідеалів, що суперечать реальній дійсності. Як ви вважаєте, чи є боварізм у сучасному суспільстві? Доведіть свою думку. Сучасні технології. 12. Важливу роль у показі еволюції героїні та її стосунків із Леоном відіграє опера «Лючія де Ламермур». Знайдіть в інтернеті інформацію про цей твір, прослухайте фрагменти й з’ясуйте, чому саме ця опера спричинила нову хвилю кохання в душі Емми. Творче самовираження. 13. Напишіть лист Еммі Боварі. Лідери й партнери. 14. Робота в групах. Створіть різні види буктрейлерів за романом: а) оповідний буктрейлер (презентує основу сюжету твору); б) атмосферний буктрейлер (передає основний настрій, атмосферу книжки й емоції за допомогою відео- й аудіоматеріалів); в) концептуальний (транслює основні ідеї та загальне смислове спрямування твору). Довкілля та безпека. 15. Які небезпеки й випробування були в житті Емми? Як долала їх героїня? Створіть схему. Навчаємося для життя. 16. Що краще для життя — романтична мрія чи прагматизм (практичність)? Доведіть.

ПІДСУМКИ

• У романі «Пані Боварі» утілено конфлікт романтичних ілюзій жінки з духовно ницою дійсністю.

• Уперше в жанрі роману Г. Флобер застосував «об’єктивний стиль»: автор уподібнюється до вченого-дослідника. викладає факти й події, але не робить ніяких оцінок, повчань, висновків.

• У романі представлено соціальні типи епохи, а також показано вплив буржуазного середовища на людину.

• У творі широко використано непряму мову, підтекст, символіку, внутрішній зв'язок між епізодами тощо.

• У соціально-психологічному романі «Пані Боварі» виразно виявилися елементи романтизму (романтична налаштованість героїні, невідповідність її мрій та ілюзій суспільству), реалізму (зв'язок людини й середовища, тилові характери в типових обставинах, дослідження подій та явищ та ін.), а також натуралізму (натуралістичний опис смерті Емми Боварі) й імпресіонізму (використання ефекту освітлення, що дає нові враження та ін.).

експрес-урок

РОМАН Г. ФЛОБЕРА «ПАНІ БОВАРІ» В КІНО ТА НА СУЧАСНІЙ СЦЕНІ

Першу екранізацію твору Г. Флобера зробив французький режисер Ж. Ренуар у 1933 р. Роль Емми Боварі зіграла французька актриса В. Тессьє. Кінофільмів за романом було знято у XX—XXI ст. чимало. Екранізації роману створили режисери Г. Лампрехт (Німеччина, 1937 р.), К. Шліпер (Аргентина, 1947 р.), В. Міннеллі (США,1949 р.), Г. Скотт-Шобінгер (Італія, 1969 р.), К. Шаброль (Франція, 1991 р.), С. Бартез (США, Німеччина, Бельгія, 2014 р.) та ін.

Кадр із кінофільму «Пані Боварі» (реж. К. Шаброль, Франція, 1991 р.).

• Як ви думаєте, чому в кожного художника «своя» Емма Боварі? Поясніть задуми художників. Які риси характеру героїні вони підкреслюють?

Кадр із кінофільму «Мадам Боварі» (реж. С. Бартез, Німеччина, Бельгія, США, 2014 р.). У головній ролі — М. Васіковська

• 1. Уявіть, що ви — кінорежисер/кінорежисерка. Як би мала виглядати. на вашу думку, головна героїня роману Г. Флобера «Пані Боварі»? Усно опишіть її.
• 2. Відомо, що пейзаж та інтер'єр у кіномистецтві є відображенням психологічного стану героїв. Проаналізуйте кінофільм за романом Г. Флобера «Пані Боварі», який ви подивилися.

У Львівському національному академічному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької вже багато років іде вистава «Мадам Боварі», де роль Емми виконує народна артистка України О. Бонковська. Протягом творчої діяльності вона зіграла понад 50 ролей, але найбільше пишається головною роллю саме у виставі «Мадам Боварі».

• 1. Уявіть, що ви — сценарист/сценаристка. Розкажіть, про що б ви хотіли розповісти глядачам у своїй виставі за романом Г. Флобера «Пані Боварі». Напишіть рекомендації (7-8) акторам для виконання ролей.
• 2. Охарактеризуйте головну героїню роману Г. Флобера за допомогою музики. Які музичні твори, на вашу думку, якнайкраще розкривають внутрішній світ Емми Боварі? Скористайтеся інтернетом і доберіть мелодії до основних фрагментів твору.