Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко
Волт Вітмен
1819-1892
Я — поет Тіла, і я — поет Душі,
Зі мною всі насолоди раю та всі болі пекла зі мною...
В. Вітмен
Волт Вітмен народився 31 травня 1819 р. у бідній фермерській родині в селищі на острові Лонг-Айленд неподалік від м. Брукліна (штат Нью Йорк, США). У багатодітній родині було дев’ятеро дітей, серед яких Волт був найстаршим. Деякий час (з 1825 по 1830 р.) відвідував бруклінську школу, але через матеріальні нестатки вимушений був залишити навчання. Йому довелося змінити багато професій: працював розсильним, друкарем-складальником, учителем, журналістом, редактором газет. Любив подорожувати. За свідченнями біографів, пішки пройшов через 17 штатів. Його любов до усамітнення й споглядання природи дивувала всіх, хто знав поета.
Починаючи з кінця 1830-х років у журналах з’являються різноманітні за тематикою статті В. Вітмена, у яких він, зокрема, виступав проти поклоніння долару, наголошував, що гонитва за грошима призводить до духовного спустошення людей.
У 1850 р. вийшло друком кілька віршів поета, зокрема «Європа», у якому автор висловив своє розуміння історії та революційних подій 1848 р. Він писав: «Королівську жорстокість зневажив народ»; «Свободо! Хай інші не вірять у тебе — я вірю завжди!»
Видатним твором В. Вітмена є поетична збірка «Листя трави», перше видання якої опубліковано в м. Нью-Йорку 1855 р. (але поет ще доповнював і працював над нею і в подальші роки, до кінця життя). Цей рік став доленосним у творчості митця, поділивши його життя па два етапи — до й після появи збірки. Уже сучасникам поета вона видалася незвичною. Її космізм, філософічність, сміливі художні новації вразили читачів.
Під час Громадянської війни 1861-1865 рр. В. Вітмен працював санітаром у госпіталях. Події війни були відображені в поезіях «Барабанний бій», «Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі...» (1865).
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Волт Вітмен — громадянин
У роки формування В. Вітмена як поета в США поширилися ідеї аболіціонізму — руху за скасування рабства, який відіграв велику роль у Громадянській війні 1861-1865 рр.
Аболіціоністські погляди В. Вітмена відтворено в збірці «Листя трави». І в публіцистиці, і в поезії він завжди наголошував на великій ролі літератури в суспільному житті. Митець писав: «Мало хто усвідомлює, що література проникає кругом, задає тон, формує ціле й окремих осіб і витонченими засобами все споруджує, підтримує та розбудовує».
Поет любив Америку, утверджував ідеали демократії, критикував вади суспільства, прагнув змінити його.
У 1873 р. поета розбив параліч, до кінця життя він не зміг позбутися важкої хвороби. Однак, прикутий до ліжка, митець продовжував писати, його твори були сповнені оптимізму й упевненості. Один з останніх віршів В. Вітмена, у якому він прощався зі світом, — «Прощавай, уяво». Образ уяви тут персоніфікований: «Прощавай, дорогий мій друже, дорога любове! Я йду — і не знаю куди...»
26 березня 1892 р. поета не стало. Але його уява й досі вражає нові покоління читачів, дарує «довіру до себе» і віру в життя.
«ЛИСТЯ ТРАВИ». Особливості світогляду поета. Гуманістичне ставлення В. Вітмена до навколишнього життя почало формуватися в його свідомості ще з дитячих років під впливом Біблії, яку читали в батьківській оселі щодня, знали її напам’ять. Звідси беруть початок такі важливі для творчості письменника ідеї, як рівноправність усіх людей, віра в братерство народів і невичерпність людини.
В. Вітмен у віці 35 років. Фото з фронтисписа «Листя трави». Видання 1855 р.
Великий вплив на формування світогляду В. Вітмена мав також трансценденталізм. Йому були близькими такі принципи американських трансценденталістів, як «довіра до себе», духовна незалежність, божественність людського «Я», рівність людей, пантеїстичне сприйняття життя (ототожнення Бога з природою), віра в існування «наддуші», частинки якої містяться в кожній людині.
ЛИСТЯ ТРАВИ (1855-1891)
(Уривки)
Пісня про себе
Себе я прославляю, себе я оспівую,
І те, що приймаю я, приймете й ви,
Бо кожен атом, котрий належить мені,
так само належить вам.
Я тиняюся, шукаючи свою душу,
На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся
й розглядаю стебло травинки.
Мій язик, кожен атом моєї крові складається з
цього ґрунту, з цього повітря;
Народжений тут від батьків, зароджених тут
батьками, котрі так
само тут народилися,
Я, тридцятисемирічний,
без жодної хворості, розпочинаю
І сподіваюся не урватися аж до смерті.
Вірування та вчення, всіма облишені,
Ви відступили убік — але й ви добрі на місці
своєму, і вас не забуто, —
Я прихищаю всі — правильні й хибні,
я дозволяю стверджувати речі
щонайризикованіші:
Хай промовляє природа без перешкод
з первісною силою. (...)
Дикий гусак зграю свою веде крізь холодну ніч,
«Йо-хонк!» він кричить, і для мене внизу
це лунає наче запрошення,
Простакові це здатися може безглуздям,
та я вслухаюсь уважно,
Розумію, навіщо він кличе в зимове небо.
Прудконогий північний олень, кіт на порозі,
синиця, собака дикий у преріях,
Виводок поросят смикає свиню за соски —
і та рохкає,
Індичка своїх індичат крилами затуляє, —
І в них, і в собі я бачу той самий давній закон.
Варто мені торкнуться землі стопою, як
звідти зринають сотні прихильностей
І перед ними мізерніє все найкраще,
що можу сказати.
Я закоханий в тих, що ростуть просто неба,
В людей, що живуть серед стад, що скуштували
життя над берегом океану, чи в нетрях,
У стерничих і в будівничих суден,
у майстрів із сокирами й довбнями,
в кучерів, що правлять кіньми.
Я б із ними їв би та спав би тиждень
за тижнем.
Що ж є найузвичаєніше, найдешевше,
найближче і найприступніше? — я сам,
Я ризикую і витрачаюся,
щоб повернути сторицею,
Чепурюся, щоб сам себе подарувати
найпершому, хто схоче мене узяти,
І не прохаю, щоб небо спустилося примсі
моїй на догоду, —
Я щедро себе розкидаю для всіх і назавжди. (...)
Спитала дитина: «Що таке трава?» — і повні пригорщі мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,
Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої — барви надії — тканини зітканий.
А може, це хустинка від Бога,
Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,
Десь у куточку й вензель власника, — щоб помітили ми,
звернули увагу, запитали — чия?
А може, трава — така ж дитина, зрощене зелене немовля.
А може, це ієрогліф такий самий,
Що означає: «Росту, де багато землі й де мало,
Між чорними та білими людьми;
Хай то буде канадець, вірджинець, конгресмен чи негр, —
всім даю я одне і однаково всіх приймаю».
А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.
Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,
Може, ти ростеш із грудей юнаків,
Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,
Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго
було біля материнського лона,
Може, ти і є материнське лоно.
Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,
Вона темніша за безбарвні бороди стариків,
Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.
О, я чую нарешті мову стількох язичків,
І відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.
Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,
І натяки па дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були
біля материнського лона.
Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?
Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?
Вони живі й десь їм незле ведеться,
Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,
Бо, якщо вона й з’являлась, то вела за собою життя, — смерть не чигає
в кінці шляху, щоб життя зупинити,
Смерть-бо гине при появі життя.
(Переклад Леся Герасимчука)
Є. Лещенко. Осінь. 1991-1992 рр.
Творча історія збірки «Листя трави». Перше видання збірки вийшло друком 1855 р. коштом автора, без зазначення його імені. Книжка містила 12 віршів і ноем без назв. На обкладинці домінував зелений колір. «Це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини — кольору надії», — пояснював поет. Протягом наступних років він із кожним черговим виданням поповнював збірку, залишаючи символічну назву «Leaves of Grass». Третє видання було надруковане 1860 р., налічувало вже майже 100 віршів. Останнє, найповніше, видання вийшло друком 1891 р. Отже, поет писав збірку майже протягом 40 років. У статті «Погляд на пройдене» він так пояснив її задум: «“Листя трави” — це спроба відобразити мою емоційну й особистісну природу, спроба скрупульозно — від початку до кінця — відтворити особу, людське єство (мене самого в другій половині XIX ст. в Америці) і зробити це вільно, вичерпно й правдиво».
Тематика, проблематика, композиція. Збірка складається з окремих віршів, поем, циклів, що мають певну завершеність і самостійність, але водночас вони тісно пов’язані між собою. Теми й мотиви органічно переплітаються, переходять і розвиваються від твору до твору. Виникає враження, що це сплетіння зеленого листя, яке утворює певну нерозривну цілість.
Символічна назва збірки втілює природну єдність людини зі світом, загальний взаємозв’язок усього сущого — від листя трави до зірки, від землі до людської душі, а також світлі надії письменника на духовне відродження людей, які усвідомили свою сутність і призначення в Усесвіті.
У збірці В. Вітмен прагнув створити національний епос, представити багатогранну картину дійсності. Його «Я» спроєктоване на інших людей, країни, Космос.
Особливе місце в книжці посідає образ Америки. У передмові до першого видання поет назвав Сполучені Штати «найвеличнішою з поем», а американців — «народом народів». Він намагався втілити віру в «американську мрію», у винятковість історичної місії США. Часом у віршах звучать ноти обурення проти нерішучої політики президента щодо рабовласників Півдня, як у вірші «Штатам»: «Мерзеннішого ще не було президентства... Оці люди — конгресмени? Ото справедливі судді? Оцей недорікуватий — президент?» (Переклад Михайла Тупайла).
Широковідомими стали вірші, присвячені пам’яті вбитого найманцем президента Лінкольна, який був для поета символом демократії. Вірші «Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі...» (1865 1866) та «О капітане! Мій капітане!..» (1865) сповнені мотивів жалю й туги.
У вірші «Коли бузок розцвітав торік у моєму дворі...» утілено елементи романтичного світобачення з властивим письменникові космізмом. На тлі квітучого бузку, листочки якого — «яскраво-зелені серця» і «кожен листок — це диво», подано образ труни. І все це в супроводі сумної інтонації реквієму.
У вірші «О капітане! Мій капітане!..» радість перемоги поєднується з мотивами смутку, причиною якого стала смерть президента. Важливу роль у вірші відіграють символи: Америка — корабель, Лінкольн — капітан і батько.
О КАПІТАНЕ! МІЙ КАПІТАНЕ!..
О капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь!
Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть.
Вже близько причал, і радо кричать нам люди, і дзвони дзвонять,
І дивляться всі на могутній кіль, на бриг одважний і грізний.
Але... О серце! Серце! Серце!
О кров червона! Кров!
Де батько впав на палубі,
Упав і захолов!
О капітане! Батьку! Встань і кругом подивись!
Для тебе дзвони й горни звучать, для тебе стяги звились,
Для тебе квіти, й вінки в стрічках, і натовп на узбережжі,
Тебе, колишучись, кличе він, тебе побачить жадає!
О, зляж мені на руку!
Який це сон зборов
Тебе, о батьку мій, що враз
Не чує він моєї руки, лежить без пульсу, без волі.
В порту безпечно стоїть корабель після тяжкої дороги.
Скінчив наш бриг шалений біг, добився перемоги!
Дзвоніть, радійте, береги!
А я в жалобі знов
Піду туди, де батько мій
Упав і захолов.
(Переклад Василя Мисика)
Особливості поетики, новаторство В. Вітмена. Збірка «Листя трави» увібрала найкращі традиції романтичної поезії й водночас відкрила шляхи для розвитку реалістичної поетики. Окрім образу Америки та її капітана, тут є символічні образи моря, ночі, небесних світил, які традиційно використовували романтики. Усі природні стихії тут живуть, «мають душу». Книжка наповнена романтичним пантеїзмом.
Є. Лещенко. Єдина сім’я. 1993 р.
Використовуючи традиційні мотиви, поет надає їм нового звучання. Якщо романтики оспівували пору юності й сумували, що вона швидко минає, то В. Вітмен возвеличує пору зрілості, вбачаючи в ній особливу красу.
У циклі «Діти Адама» поет із захопленням змальовує батька п’ятьох синів, якому за вісімдесят років.
Коли він вирушав з п’ятьма синами і багатьма онуками
на полювання
чи на рибалку, найміцнішим і найпрскраснішим
він серед них здавався.
(Переклад Наталі Кащук)
Романтики любили описувати обличчя, волосся, особливо очі як дзеркало душі, а в автора збірки «Листя трави» «тілесний» перелік значно ширший: ребра, живіт, стегна, вигини ніг, хребет тощо. І все ж описи тіла в нього не були натуралістичними, бо «божественне сяйво від нього струмує з голови до ніг».
В. Вітмен перебудовує поетичну систему романтизму на всіх рівнях: тематичному, композиційному, а також мовному. Мова книжки шокувала сучасників, поет сміливо поставив поряд слова з різних стилів, змішав лексику іншомовну, розмовну, наукову, книжну. «Мовний експеримент» поета полягав у демократизації художньої мови. Він сміливо звертається до народних джерел і закликає інших митців уживати слова, які найточніше здатні відобразити життя Америки. У його збірці знайдете чимало слів і висловів фольклорного походження, а також неологізми, професіоналізми, історизми тощо. Мовне новаторство поета було обумовлено розширенням тематичних обріїв поезії.
Ритмомелодика збірки характеризується також новаторством. Поет відмовляється від традиційних розмірів, рим (хоч інколи вони й трапляються в книжці), звертається до астрофічного вірша (у якому відсутнє симетричне членування на строфи), надає перевагу верлібру — вільному віршу.
У збірці знайдете чимало запитань, на які ліричний герой сам дає відповіді, що створює ефект діалогу поета із собою. Також важливою особливістю поетичного синтаксису книжки є велика кількість анафор, паралелізмів, контрастів. Для стилю митця характерні довгі переліки — своєрідні «каталоги» предметів або явищ, які допомагають поетові відтворити широку панораму життя. Наприклад:
Усміхнися і ти, млосна, із диханням свіжим, о земле!
Земле сонних і вологих дереві
Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах яких спочиває мла!
Земле склистих потоків місяця вповні, позначених злегка блакиттю!
Земле світла і тіні...
(Переклад Леся Герасимчука)
Поет шукав ритми, які б передавали складну музику життя. Невипадково він зізнавався: «Якби не опера, я б ніколи не написав “Листя трави”».
Поезії В. Вітмена привернули увагу українських митців і перекладачів ще в 1920-і роки. Твори американського поета цікавили М. Семенка, Л. Курбаса, П. Тичину та ін. І. Кулик умістив вірші В. Вітмена до «Антології американської поезії» (1929). Ідеї свободи та демократії були дуже близькі діячам культури періоду українського відродження. У 1969 р. українською мовою вийшла друком книжка «Листя трави» — результат співпраці багатьох перекладачів (В. Мисика, І. Кулика, М. Тупайла та ін.). Багато для популяризації поезій В. Вітмена зробив Л. Герасимчук, упорядник книжки «Волт Вітмен. Поезії» (1984). Ідеї та стиль В. Вітмена вплинули на ранню творчість П. Тичини й поезію І. Драча.
«ПІСНЯ ПРО СЕБЕ». Чільне місце в збірці «Листя трави» належить поемі «Пісня про себе», яка стала поетичним маніфестом автора. Поема не мас сюжету у звичному значенні. Це плин роздумів і почуттів поста про людину, природу та життя. Образ ліричного «Я», що становить центр поеми, наділений деякими рисами автора книжки, але не тільки. У ліричному героєві поеми також утілені уявлення поета про своє покоління, зв’язок поколінь, американську націю, людство. Ліричне «Я» належить до «усіх епох і всіх земель». Поет прославляє людину, яка, на його переконання, є центром Усесвіту. Він вірить у її сили, творчі можливості й органічний зв’язок із природою, суспільством і культурою. Головний символ поеми — зелене листя, що втілює надію поета на духовний розвиток особистості й Америки.
Є. Лещенко. Листопад. 1994 р.
КОМПЕТЕНТНОСТІ
Обізнаність. 1. Що вплинуло на формування таланту В. Вітмена? Якими були його філософські й естетичні погляди? 2. Розкрийте сутність трансценденталізму та його провідні ідеї у творчості В. Вітмена. 3. Визначте новаторство поета в збірці «Листя трави». Читацька діяльність. 4. Охарактеризуйте Образ ліричного героя в збірці «Листя трави». 5. Розкрийте зміст символічних образів у збірці. Які події історії та життя США відтворено в книжці? Людські цінності. 6. Визначте соціальні та моральні ідеї В. Вітмена, значущі для нашого часу. Комунікація. 7. Дискусія. «Яку надію дав сучасникам В. Вітмен у збірці "Листя трави"?». Ми — громадяни. 8. Доведіть, що В. Вітмен — поет-громадянин і патріот. Сучасні технології. 9. За допомогою інтернету знайдіть різні переклади «Пісні про себе». Прочитайте й порівняйте. Творче самовираження. 10. Напишіть твір-роздум на тему «Чи потрібне в нашу епоху гасло "довіра до себе"?». Лідери й партнери. 11. Робота в групах. Створіть обкладинки для збірки «Листя трави», презентуйте й прокоментуйте. Довкілля та безпека. 12. Поміркуйте над тим, які вади й небезпеки сучасного світу відобразив В. Вітмен у своїй книжці. Проти чого застерігав? До чого закликав? Навчаємося для життя. 13. Які мрії та ідеали американської нації втілив В. Вітмен у своїй творчості? Чи корисні вони для української нації?
ПІДСУМКИ
• В. Вітмен — письменник-філософ, який крізь призму поетичного «Я» осмислює проблеми природи, людства, Усесвіту.
• У збірці «Листя трави» відтворено історію США, ідею єднання американського народу та демократичні ідеали.
• Збірка «Листя трави» — новаторський твір, у якому поєднані елементи романтизму й реалізму, зроблено вагомий внесок у розвиток ритмомелодики (верлібр).
експрес-урок
