Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Бельгія

Моріс Метерлінк

1862-1949

Мистецтво — це досвід повернення в дитинство, щоб ще раз поглянути на речі наче вперше.

М. Метерлінк

Символізм, символ, підтекст, драма-феєрія

  • 1. Назвіть письменників, які розпочали зміни в драматургії наприкінці XIX — на початку XX ст.
  • 2. Пригадайте відмінності «нової» і «старої драми».
  • 3. Що символізує Блакитний Птах? Де ви читали про цей образ?

Моріс Метерлінк народився 29 серпня 1862 р. в м. Генті (Бельгія) у франкомовній родині спадкових адвокатів. Майбутня професія хлопця була визначена батьками з його народження. У рідному місті він навчався спочатку в єзуїтському колегіумі, потім — у Гентському університеті на юридичному факультеті. М. Метерлінк вивчав право, але весь вільний час читав і писав вірші. Перший збірник віршів мав назву «Теплиці» (1889) і був пов’язаний із сімейним бізнесом, адже батько, окрім адвокатської контори, мав кілька теплиць. Першою п’єсою автора стала «Принцеса Мален» (1890), у якій стверджувалася думка про трагізм не надзвичайних обставин, а повсякденності. Жах може причаїтися всюди, навіть там, де нічого не відбувається. Таємниця невблаганного невідомого була втілена в нових п’єсах М. Метерлінка — «Непрохана», «Сім принцес» і «Сліпі», що вийшли друком у 1891 р., і «Нелеас і Мелісанда» (1892). Ці п’єси були новим словом у драматургії, бо повністю руйнували уявлення про закони театральної дії, сценічних композицій, характери дійових осіб. Усе в «новому театрі» було символічним, багатозначним, жахаючим або мовчазним. У п’єсі «Сліпі» всі чекають невідомого, яке може бути й смертю, і божеством, але сліпці, як і все недалекоглядне людство, так і не відрізняють одне від іншого.

Моріс Метерлінк. 1911 р.

А. Яшик. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний птах». 1940-ві роки

У «новій драмі» персонажі всі разом поставлені перед ворожою дійсністю, трагічною повсякденністю, яка лякає невідомістю й невблаганністю. Символічні п’єси М. Метерлінка містили головні філософські питання про сенс людського існування, можливості пізнання природи та Всесвіту, співвідношення колективного й індивідуального в суспільстві.

Значну частину життя письменник прожив у Франції. Під Парижем, де він жив, у нього була пасіка. Він із великою цікавістю досліджував життя бджіл і комах. У цей період М. Метерлінк написав знамениту казку-феєрію «Блакитний Птах» (1908). У 1911 р. митець був відзначений Нобелівською премією за драматичні твори, що відрізняються «багатством уяви та поетичною фантазією».

М. Метерлінк помер 5 травня 1949 р. в м. Ніцці (Франція).

«БЛАКИТНИЙ ПТАХ» (1908). Символістський театр М. Метерлінка. Твори бельгійського драматурга відображають пошуки філософської думки на межі ХІХ—ХХ ст.» від теорій глибокого трагізму до висот життєвого оптимізму. «Театр мовчання», «театр смерті» М. Метерлінка завершився життєствердною казкою, про яку драматург писав: «...я хотів сказати, що людство завжди повинне йти вперед. У цих блуканнях воно росте, наливається новими соками й рухається далі».

У п’єсі «Блакитний Птах» письменник проголосив, що мистецтво має допомогти людям відкрити їхній творчий потенціал, показати їхні величезні внутрішні можливості, щоб вони могли знайти загублений сенс буття. Завдяки мистецтву, на думку М. Метерлінка, люди знайдуть духовні сили для відновлення втрачених зв’язків — з природою, минулим, теперішнім і майбутнім, а також із рідним для них довкіллям. Ідейний зміст п’єси «Блакитний Птах» визначає духовний пошук сенсу, любові, розуміння, причетності до життя й відповідальності за світ. Ідея одухотворення життя та відновлення втрачених зв’язків людини з природою і власним внутрішнім світом була втілена драматургом у символічну казку. Автор детально описав, якими мали бути декорації кожної картини, одяг численних персонажів. Душі тварин він бачив у стилізованому селянському одязі. Кольори та тканини сценічних костюмів були суттєві для М. Метерлінка, бо вони були елементом загальної радісної атмосфери твору, що захоплювала дітей та пробуджувала серйозні роздуми в дорослих.

Драма М. Метерлінка є символістською драмою, багатою на приховані ідеї-символи та багатозначний підтекст.

Сюжет і композиція п’єси. Основа композиції — казкова подорож маленьких дітей лісоруба Тільтіля й Мітіль за чарівним Блакитним Птахом. Уві сні до дітей прийшла добра фея Берилюна та попросила їх знайти Птаха щастя, який може вилікувати її хвору онуку, зробити її радісною і щасливою. За казковими пригодами персонажів прихований інший, зовсім не казковий, а філософський зміст. М. Метерлінк у фантастично-казковій формі змальовує блукання людської душі у Всесвіті, її зіткнення з добром і злом, поривання духу особистості, пошуки нею істини й гармонії.

А. Яшик. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний птах». 1940-ві роки

У творі об’єднано два плани: фантастичний та реальний. У реальному світі родина лісоруба живе дуже бідно, навіть на Різдво діти не мають подарунків. Маленькі Тільтіль і Мітіль із захопленням рахують тістечка, які їдять мешканці сусіднього будинку. Однак дивовижний сон Тільтіля й Мітіль про подорож за Блакитним Птахом змінює головних персонажів та їхнє сприйняття дійсності. Вони прокидаються набагато мудрішими й щасливішими, бо зрозуміли найголовніше: за Блакитним Птахом не треба далеко ходити — він тут, удома, у рідному будинку. Щастя — багатогранне, воно заховане в природі, родині, хатньому затишку, щоденній праці, дружньому спілкуванні, підтримці людей.

Головна ідея пошуків Блакитного Птаха — ідея одухотворення життя та відновлення втрачених зв’язків.

Шлях до щастя — завжди довгий і важкий, істина нікому не дається легко. М. Метерлінк визначив орієнтири, про які треба пам’ятати подорожнім. Щоб осягнути істину, потрібно мати силу волі побороти в собі нерішучість і боягузтво, вистояти перед спокусами Товстих Блаженств. Проте потрібно відчувати й цінувати Домашні Блаженства, які в казці протистоять Товстим Блаженствам. Розуміння таких доступних і близьких кожному радостей показують шлях до Великих Радощів: Радість Справедливості, Радість Доброти, Радість Виконаної Праці, Радість Любити.

Сюжет п’єси розвивається дуже стрімко, він насичений багатьма різноманітними подіями, які мають прихований зміст. Кожна ситуація, слово, деталь набувають символічного значення. Фея Берилюна нагадує, що «треба бути сміливим і бачити те, що не на поверхні», «люди повинні бачити душу речей», тобто відчувати духовну атмосферу світу, щоб впливати на неї силою добра. Для цього Фея Берилюна дає Тільтілю й Мітіль чарівний капелюшок, за допомогою якого вони можуть спілкуватися з різними предметами, природою, минулим і майбутнім. Чарівний капелюшок — це символ вічного прагнення людства пізнати таємниці буття.

Разом із домашніми тваринами й предметами (тобто їхніми душами) Тільтіль і Мітіль прямують до своєї мети. У зображенні М. Метерлінка навколишній світ сповнений не тільки добрих, а й злих сил. Душа Світла й Пес допомагають людям, а Киця, Хліб, Цукор та інші, навпаки, шкодять їм. У такий спосіб автор стверджує, що не всі істини ще відкриті людьми. Шлях дітей є дорогою до непізнаного й несвідомого.

Критики про загадкового М. Метерлінка

«Метерлінк реалізував ідеал театру: став на одному рівні з найвідомішими метафізичними концепціями й утілив їх у вигаданих істотах, щоб одночасно запропонувати їх як художникам і мислителям для споглядання, так і загалу. Захоплююче драматичне дійство цілком доступне широкому загалу — у ньому глядачі бачать себе» (К. Моклер).

«Письменник залишився у своїх творах, власне, тим Блакитним Птахом, який і досі на крилах чистого мистецтва несе читачів до висот і глибин незбагненного людського “я"» (Д. Чистяк).

У Країні Спомину на них чекають покійні Бабуся та Дідусь, брати й сестри. Тут Тільтіль і Мітіль усвідомлюють важливість духовної пам’яті, зв’язок зі своїми пращурами, бо без цього людина не може називати себе людиною.

У Палаці Ночі за зачиненими дверима сховані Хвороби, Привиди, Страхіття. Ніч каже, що люди давно вже нічого не бояться, тому мешканці її королівства «хворі». Та все ж таки людству загрожують великі біди — Війни: «Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли. Не доведи, Господи, котра з них вислизне!» У цих словах звучить попередження, автор застерігає людство від насильства й жорстокості.

Жанр феєрії об’єднав елементи драми, лірики, казки й притчі.

У чарівному Лісі, куди потрапили Тільтіль і Мітіль, оживає все — дерева, трави, тварини. Голосом природи митець засуджує діяльність людей, які шкодять усьому живому — вирубують ліси, убивають тварин. Думкою про повернення природної гармонії пронизана ця символічна сцена.

У Садах Блаженств діти дізнаються про те, що люди мають різні цілі в житті. Зустріч із Материнською Любов’ю є психологічною кульмінацією твору, бо саме тоді персонажі усвідомили перевагу духовного над бездуховним, добра над злом, світла над темрявою. Невипадково після Садів Блаженств вони потрапляють до Царства Майбуття. На переконання письменника, тільки через духовність пролягає шлях людства до світлого майбуття.

Трактування фіналу. В останній картині п’єси драматург підкреслив зв’язок казкових ідеалів і повсякденного життя. Сусідка Берленго нагадала Тільтілю й Мітіль Фею Берилюну, її донька — Душу Світла. Тільтіль так і не знайшов Блакитного Птаха: Птах із Країни Спомину почорнів, Птах із Царства Майбуття став червоним, птахи з Палацу Ночі померли. Процес пізнання — нескінченний. Істину не можна пізнати раз і назавжди. Щастя полягає в осягненні істини, у добрих справах, які потрібно робити для ближніх.

Рідний та знайомий світ видається дітям дивовижним, бо вони самі морально змінилися, а відповідно й по-новому оцінили все, що їх оточує. Відбулося диво Різдва — диво духовного пробудження людини, яка зрозуміла нарешті секрет свого щастя: бути сміливою, доброю, людяною, чесною, завжди йти нелегким шляхом до краси, любові, гармонії, утверджувати вічні цінності в реальному житті. Духовні зміни, що відбулися з Тільтілем і Мітіль, вплинули не тільки на них, а й на тих, хто поруч. Хвора онука сусідки Берленґо під впливом доброго вчинку Тільтіля змогла одужати й стати щасливою.

Драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки

Сцена в лісі в драмі М. Метерлінка «Блакитний Птах», коли природа повстає проти людей, має пророчий екологічний зміст — вона застерігає людину від свавілля щодо навколишнього середовища. Якщо персонажам «Блакитного Птаха» потрібні чарівні предмети, щоб побачити й зупинити ворожість рослин і тварин до людини, то у творі Лесі Українки ключем до одухотворення всього неживого стає кохання. Леся Українка в драмі-феєрії «Лісова пісня» теж наділила речі живими душами, здатністю відчувати та говорити. «Німого в лісі в нас нема нічого», — говорить Лукашу Мавка. Стосунки людини й природи в «Лісовій пісні» зображено в символіко-міфологічному плані. Світ людський і світ народних казок, легенд, міфів нерозривно поєднані між собою. У творі показано одвічний потяг людини до краси, природи, духовних джерел і водночас загрозу знедуховлення суспільства, знищення природного й морального начал. Головні герої твору (Мавка й Лукаш) відкривають для себе силу кохання, однак із часом вони втратили найцінніше — своє єство під впливом ворожих сил. У драмі-феєрії Леся Українка втілила ідею відновлення людяності, краси й природи у світі, сповненому небезпек і випробувань. «Людина має бути сильною духовно, не дати загинути прекрасному у своїй душі й у навколишньому світі», — стверджує мисткиня.

С. Караффа-Корбут. Лукаш і Мавка. Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». 1990-і роки

Маленькі персонажі не змогли знайти Блакитного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вже вхопили його, однак Блакитний Птах так і залишився казковою мрією. І все ж таки мрія про щастя не залишилася нездійсненною. Тільтіль і Мітіль знайшли його у своєму домі, в оточенні близьких людей. Горлиця Тільтіля видалася Дівчинці прекрасним, чарівним птахом, отже, звичайний світ можна одухотворити силою творчої уяви. Щастя — поруч, щастя — у нас самих, щастя — наша внутрішня гармонія та зв’язок із природою, минулим і майбутнім. Ці ідеї утверджує М. Метерлінк у фіналі твору.

Символіка образів. Кожний з образів драми-феєрії має два плани: дійсний та умовно-символічний. Тільтіль і Мітіль — утілення думки письменника про здатність особистості до духовного відродження. Вони нічого не бояться, мужньо дивляться в обличчя долі. Невипадково головними персонажами твору автор зробив дітей, бо він вірив у майбутнє людства, у сили молодого покоління відкрити таємниці буття.

Т. Кусайло. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 2000 р.

У п’єсі оживають предмети, рослини та тварини. Прийом персоніфікації втілює думку М. Метерлінка про те, що весь світ живий. Він рухається, розвивається, живе своїм життям, і людству потрібно докласти чимало зусиль, щоб навчитися жити в злагоді з ним, не шкодити всьому живому.

Абстрактно-алегоричні образи (Страхіття, Блаженства, Радощі та ін.) уособлюють приховані сторони людської душі — як темні, так і світлі. Письменник стверджує, що складна духовна боротьба відбувається не тільки в навколишньому світі, а й у серці людини. Від наслідків цієї боротьби залежить сучасне та майбутнє.

Особливого значення у творі набувають образи Душі Світла та Блакитного Птаха. Це символи духовної мети людства, яка, на думку автора, повинна спонукати його до пошуку істини й внутрішнього розвитку. Душа Світла веде за собою дітей, освітлюючи їм найпотаємніші куточки буття. Світло, урешті-решт, перемагає темряву, душі героїв просвітлюються й оновлюються. Блакитний Птах — це символ щастя й непізнаної таємниці життя, яких завжди прагнуло людство.

Жанр. П’єса «Блакитний Птах» належить до жанру феєрії, у якій напрочуд потужними були елементи казки та фантастики, а також усілякі театральні ефекти. Як відомо, межі драми наприкінці XIX — на початку XX ст. стали надто відкритими до проникнення інших родів і жанрів. Тому в п’єсі-феєрії можна знайти не тільки елементи драми, а й лірики, казки та притчі.

Моральний урок твору: щастя — не результат, а процес пошуку та пізнання.

Теорія літератури

Символізм — літературно-мистецька течія модернізму наприкінці XIX — на початку XX ст., основоположники якого проголосили основою мистецької творчості символ — ідею, приховану в глибині всіх реальних, а також і потойбічних явищ; символ можна розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва.

Підтекст — зміст, прихований «під» текстом, тобто не висловлений прямо й відкрито, а зрозумілий з оповіді чи діалогів.

Ознаки п’єси-феєрії

Утілення у творі М. Метерлінка «Блакитний Птах»

Традиції казки (фольклорної та літературної): казковий сюжет (подорож до певної мети, поділ персонажів на позитивних і негативних, зіткнення добра і зла, випробування персонажів, чарівні предмети, допомога персонажам вищих сил).

Пошук Блакитного Птаха, персонажам допомагають або шкодять різні алегоричні персонажі, Тільтіль і Мітіль випробовуються на моральну міць, олюднення природи та побутових речей, поруч із людьми діють казкові герої (тварини, рослини, предмети тощо).

Фантастика

Фантастичні перетворення речей та персонажів, звичайні предмети наділені чарівними властивостями, персонажі потрапляють у нереальні ситуації.

Елементи міфу

Подорож персонажів, наділення природи й речей «душею», міфологічне пояснення природних явищ.

Умовність часу й простору

Події відбуваються у Феї, Палаці Ночі, Садах Блаженств, Царстві Майбуття та ін.

Символіка

Блакитний Птах, Хліб, Вогонь, Душі Дерев, Радощі, Блаженства тощо.

Притчевість

Твір має повчальний зміст, за фантастично-казковим сюжетом прихована думка про необхідність духовного прозріння людства, відновлення втрачених зв’язків у світі, утвердження добра й любові.

БЛАКИТНИЙ ПТАХ1

П’єса-феєрія

(Уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Мати Тіль

Тільтіль

Мітіль

Фея Берилюна

Хліб

Вогонь

Вода

Молоко

Цукор

Пес

Киця

Душа Світла

Години

Батько Тіль

Бабуся Тіль

Дідусь Тіль

Брати та сестри

Тіль (П'єро, Робер,

Жанетта, Мадлен, П’єретта, Полін, Рикетта)

Дерева

Тварини

Ніч

Привиди

Страхіття

Сон

Смерть

Хвороби

Нежить

Таємниці

Зірки

Запахи

Діти Блакиті

Король Дев’яти Планет

Закоханий

Закохана

Час

Ненароджений братик

Найтовстіше Блаженство

Інші Товсті Блаженства

(Блаженство Володіти; Блаженство Вдоволеного Честолюбства; Блаженство Пити. Коли Вже Не Відчуваєш Спраги: Блаженство Їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду тощо)

Маленькі Блаженства

Ватажок Домашніх Блаженств

Інші Домашні Блаженства (Блаженство Доброго Здоров’я,

Блаженство Чистого Повітря, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Небесної Блакиті, Блаженство Лісу, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Весни, Блаженство Вечірніх Заграв, Блаженство Бачити Схід Зірок, Блаженство Дощу тощо)

Великі Радощі (Радість Справедливості, Радість Доброти, Радість Виконаної Праці, Радість Любити)

Материнська Любов

Сусідка Берленго

Дівчинка

1 Перекладач Д. Чистяк не погоджується з усталеним перекладом головного символу твору — Синього Птаха, який, на його думку, «порушує традицію фонового простору в драматургії М. Метерлінка, та й у символістській образній системі взагалі».

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

ХИЖКА ЛІСОРУБА

Напередодні Різдва до дітей лісоруба Тільтіля та Мітіль приходить Фея Берилюна й просить дітей знайти Блакитного Птаха для хворої онуки.

Фея. (...) Що ви тут робили до мого приходу?..

Тільтіль. Ми гралися в пиріжки.

Фея. У вас є пиріжки?.. Де ж вони?

Тільтіль. У палаці багатих дітей... Погляньте... Там так гарно!

Тягне Фею до вікна.

Фея (біля вікна). Так їх їдять інші!..

Тільтіль. Так... Але ж нам усе видно...

Фея. І ти на них не сердишся?

Тільтіль. Чого б це?

Фея. Бо вони все з’їдять самі. Як на мене, дуже погано, що вони з тобою не діляться...

Тільтіль. Та ні, вони ж багаті... Ох, як у них добре. Еге ж?

Фея. Не краще, ніж у тебе...

Тільтіль. Пхе! У нас так темно, затісно, та й пиріжків немає ...

Фея. Скрізь однаково — ти просто недобачаєш...

Тільтіль. Е, ні, я дуже добре бачу, у мене прекрасний зір. Я бачу, котра година на церковному годиннику, а татко — ні...

Фея (знову зненацька розсердившись). Кажу тобі: ти нічого не бачиш!... (...) Але ж треба з не меншим завзяттям бачити й інше, приховане... Які дивні ці люди... Відтоді, як феї вимерли, вони нічого не бачать і навіть про це не здогадуються... Добре, що при мені завжди те, що зможе засвітити згаслі очі... А що це я виймаю з торбинки?

А. Яшик. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний птах». 1940-ві роки

Тільтіль. Ой! Який гарненький зелений капелюшок!.. А що ж це блищить отам, на пряжці?

Фея. Величезний Діамант, що повертає зір...

Тільтіль. Он як!..

Фея. Атож. Спочатку вдягаєш капелюшка, потім легесенько повертаєш Діамант: от хоч би й так, ліворуч. Зрозумів?.. Він натискує на нікому не знану ґулю на голові, і ти бачиш по-справжньому (...).

ДІЯ ДРУГА

Картина друга

У ФЕЇ

За допомогою чарівного капелюшка діти побачили душі всього, що їх оточувало. За законами казки алегоричні персонажі (тварини й предмети вжитку) поділено на тих, хто допомагатиме людям, і тих, хто їм шкодитиме.

(...) Киця. Усі присутні тут — Тварини, Речі, Стихії — мають душу, яку Людина ще не розгадала. Ось чому ми ще не втратили залишки незалежності. Та щойно Людина знайде Блакитного Птаха, вона побачить і збагне геть усе. А ми опинимось у неї в цілковитій залежності... Саме про це я дізналася від своєї давньої подруги Ночі, берегині таємниць Буття... Тож ми зацікавлені, щоб за будь-яку ціну Людина не знайшла Блакитного Птаха. Навіть якщо задля цього доведеться пожертвувати життям дітей (...).

Пес. Дурниці!.. Людина — над усе!.. Їй треба підкорятися й виконувати всі її накази... Лише в цьому — істина... Я тільки її визнаю!.. Хай живе Людина!.. Жити й умерти задля Людини!.. Людина — бог!..

Хліб. Я цілком згоден із позицією Пса.

Киця (до Пса). Але ж ми наводимо певні аргументи...

Пес. А не треба жодних аргументів!.. Я люблю Людину, от і все!.. Якщо ви щось вчините проти дітей, я спершу перегризу вам горлянки, а тоді все їм розповім... (...)

Праворуч входять Фея та Душа Світла, за ними — Тільтіль і Мітіль.

Фея. Ну?.. Це що таке?.. Чому це ви причаїлись у кутку, мов заколотники?.. Час вам рушати... Я вирішила: вашим поводирем на час мандрівки буде Душа Світла. Ви всі коритиметесь їй, наче мені самій... Я передаю їй чарівну паличку... Діти сьогодні ввечері навідають померлих Дідуся з Бабусею (...).

Картина третя

КРАЇНА СПОМИНУ

У Країні Спомину Тільтіль і Мітіль зустріли душі покійних Дідуся, Бабусі, братиків і сестричок. Діти усвідомили необхідність пам'яті та внутрішнього зв'язку часів.

Бабуся Тіль (милується ними й пестить). Господи! Які ж ви гарненькі та чистенькі!.. Тебе вимила матуся? І панчішки в тебе цілісінькі!.. Колись, було, я їх церувала. Чому ж ви до нас не заходите частіше?.. Ми такі раді!.. Уже стільки місяців нікого не бачили! Ви зовсім забули нас...

Тільтіль. Але ж ми не могли, бабуню... Сьогодні ми тут лише завдяки Феї...

Бабуся Тіль. А ми завжди чекаємо відвідин живих... Вони так рідко заходять до нас... Почекайте, коли це ми бачилися востаннє? Коли?.. А! На день Усіх Святих, як ото били церковні дзвони...

Тільтіль. На день Усіх Святих?.. Того дня ми навіть із дому не виходили, бо сильно застудилися...

Бабуся Тіль. Але ж ви згадували нас...

Тільтіль. Так...

Бабуся Тіль. Так-от, щоразу, як ви згадуєте нас, ми прокидаємось і зустрічаємося...

Тільтіль. Як це? Варто лише...

Бабуся Тіль. Ну, звісно... Ти ж і сам це добре знаєш...

Тільтіль. Та ні, не знав...

Ф. К. Робінсон. Тільтіль перетворює Діамант. Ілюстрація до п’єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1923 р.

Бабуся Тіль (до Дідуся Тіля). Дивні вони там, нагорі... Вони ще не знають... То вони нічого не навчилися?..

Дідусь Тіль. Так само, як і за наших часів... Живі весь час мелють дурниці про інших...

Тільтіль. То ви весь час спите?

Дідусь Тіль. Авжеж, спимо чимало... Поки нас не збудить згадка Живих... Коли життя скінчилося, незле й поспати... Але ж як приємно іноді прокинутися!..

Тільтіль. То ви померли не по-справжньому?..

Дідусь Тіль (аж підстрибнувши). Га? Що він сказав? Він уживає якісь незрозумілі слова... Це, мабуть, нове слово, нова вигадка?..

Тільтіль. Слово «померли»?

Дідусь Тіль. Еге, оце слово... Що це значить?..

Тільтіль. Те, що більше не живеш...

Дідусь Тіль. Які вони кумедні там, нагорі!

Тільтіль. А вам добре тут?

Дідусь Тіль. Та незле, незле. А якби за нас іще й молилися...

Тільтіль. Тато казав, що молитися більше не треба...

Дідусь Тіль. Треба, треба... Коли молишся, згадуєш... (...)

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина четверта

ПАЛАЦ НОЧІ

Душа Світла привела дітей до Палацу Ночі. Киця й Ніч домовилися налякати людей різними жахливими явищами, аби тільки вони не просили відкрити браму, за якою мешкають місячні птахи (Блакитні Птахи Сновидіння), серед яких, імовірно, є і Блакитний Птах. Тільтіль і Мітіль нічого не злякалися, але й Блакитного Птаха не знайшли...

Т. Кусайло. Ілюстрація до п’єси М. Метерлінка «Блакитний Птах». 2000 р.

Тільтіль (простує до наступних дверей). А що тут?..

Ніч. Нащо воно тобі?.. Кажу тобі: Блакитний Птах ніколи сюди не залітав... Та як собі хочеш... Відчиняй, коли тобі аж так кортить... Там Хвороби...

Тільтіль (уставивши ключ у замок). Треба стерегтися відчиняючи, еге ж?

Ніч. Та ні, не зовсім... Вони вже вгамувалися, бідахи... Безталанні... Віднедавна Людина так нещадно з ними бореться... А надто після відкриття мікробів... Відчини, і сам побачиш...

Тільтіль прочиняє дверцята. Ніхто не вийшов.

Тільтіль. Вони не виходять?

Ніч. Я ж тебе попереджала — більшість нездужає, знай, журиться собі... Лікарі поводяться з ними зле... Зайди на хвильку, то й побачиш на власні очі...

Тільтіль заходить до печери й за мить повертається.

Тільтіль. Блакитного Птаха там немає... Ваші Хвороби, либонь, дуже хворі... Вони похилили голівки (...). (Підходячи до наступних дверей.) Ну ж бо, відчинимо ці!.. Хто там?

Ніч. Стережися!.. Там — Війни... Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли. Не доведи, Господи, котра з них вислизне!.. На щастя, усі вони досить огрядні та неповороткі... Однак будьмо напоготові: натиснімо на двері всі разом, щойно ти зазирнеш до печери...

Тільтіль надзвичайно обережно прочинив двері й, зазирнувши в шпаринку до печери, тут-таки відсахнувся.

Тільтіль. Мерщій! Мерщій!.. Натискаймо!.. Вони помітили мене!.. Сунуть сюди!.. Вони ось-ось відчинять двері!..

Ніч. Нумо, гуртом!.. Натискаймо!.. Хлібцю, що ви там робите? Насідайте гуртом!.. Оце так силачі!.. А! Нарешті!.. Відступили... Саме час... Ти бачив їх?..

Тільтіль. О! Так... Страхітливі велетні!.. Думаю, Блакитного Птаха в них немає...

Ніч. Звісно, немає... Вони б його зжерли відразу (...).

Картина п’ята

ЛІС

У Лісі на дітей чекали нові перешкоди. Рослини та Тварини під проводом Дуба надумали згубити небажаних гостей. У символічному поєдинку втілено одвічну боротьбу людини й природи. Та Пес захистив Людину, і вона вийшла переможцем. Душа Світла, яка з’являється в супроводі зорі, дарує нову надію.

Дуб. Навіщо ти прийшов сюди й навіщо ти випустив наші душі з домівок?..

Тільтіль. Вибачте, що я вас потурбував, пане... Та Киця мені казала, що ви скажете нам, де Блакитний Птах...

Дуб. Так, я знаю: ти шукаєш Блакитного Птаха, тобто велику таємницю всіх речей і щастя, щоб Люди закабалили нас іще дужче...

Тільтіль. Ні, пане, я шукаю його для онуки Феї Берилюни — вона дуже хвора...

Дуб (перебиває його). Годі!.. Я не чую Тварин... Де вони?.. Це їх стосується так само, як і нас... Нам, Деревам, не треба перебирати на себе всю відповідальність за ті круті заходи, які ми сьогодні застосуємо... День, коли Люди довідаються про наші нинішні дії, стане днем жахливішої кари... Отже, наше рішення має бути одностайне й наше мовчання так само (...). Оця дитина, завдяки талісманові, викраденому в могутніх сил Землі, може заволодіти Блакитним Птахом і вирвати нашу таємницю, яку ми берегли із часів зародження Життя... Одначе ми достатньо знаємо Людину, щоб не мати жодного сумніву щодо лихої долі, на яку вона прирече нас, щойно заволодіє цією таємницею. Тому, думаю, будь-яке вагання — це не лише дурість, а навіть злочин! Настає вирішальна мить. Дитина мусить загинути, поки ще не пізно. (...) Ви боїтеся Людини!.. Навіть оці беззахисні діти навіюють вам незрозумілий страх, який і перетворив вас на рабів! Та ні!.. Годі вже!.. Хай там як, а іншої нагоди не буде... Я, старий, сліпий, немічний, тремтячи, піду сам-один супроти споконвічного ворога! Де він?.. (...)

Тільтіль зводиться на одне коліно й, вимахуючи ножем, затуляє собою сестричку. (...) Тварини та Дерева підходять ближче й намагаються завдати удару. Відразу сутеніє. Тільтіль у розпачі кличе на допомогу. (...) Пес, тягнучи за собою порвані пута, вибігає з-за дубового стовбура, і, розштовхуючи Дерева та Тварин, кидається до Тільтіля й ошаліло боронить дітей.

Пес (розлючений; кусає геть-чисто всіх). Ось! Ось! Боже! Не бійся! Нумо!.. Усіх перекусаю!.. (...) Стривай, боже!.. Дай поцілую тебе... Лизну — і все загоїться... Стань позаду мене... Вони не зважаться підступити... Еге!.. Повертаються!.. Це вже не жарти! Тримайся!.. (...) Хтось іде! Я чую, я відчуваю!

Тільтіль (падає). Ні, уже не можу...

Пес. Отам! Там!.. Душа Світла!.. Вона знайшла нас!.. Мій королику, рятунок! Поцілуй мене!.. Урятовані!.. Поглянь!.. Їм боязко!.. Відступають!.. Їм страшно!.. Дивися!.. Вони злякалися! Вони тікають!.. Вони злякалися!..

Тільтіль. Душе!.. Душе Світла! Ходіть сюди!.. Швидше!.. Вони повстали!.. Вони всі проти нас!..

Входить Душа Світла.

Душа Світла. Що сталося?.. Що?.. Хіба ж ти не знав?.. Поверни Діамант! Вони поринуть назад у Морок і Мовчання, а ти не побачиш їхніх почуттів (...).

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина дев’ята

САДИ БЛАЖЕНСТВ

У Садах Блаженств на дітей чекають нові випробування — багатством, ситістю та лінощами. Але Тільтіль і Мітіль успішно долають їх і продовжують шлях до своєї мети.

Тільтіль. А хто ці товсті пани, що забавляються й уминають стільки смакоти?

Душа Світла. Найтовстіші Земні Блаженства. Це ж ясно, як божий день. Можливо (хоч і навряд), Блакитний Птах на якусь мить залетів до них. Тож не повертай іще Діамант. Для годиться спершу оглянемо цю частину зали.

Тільтіль. А можна підійти до них?

Душа Світла. Авжеж, вони не злі, але майже всі невиховані й до того ж непристойні (...). Не бійся, вони дуже гостинні... Напевне, запросять тебе на обід... Але не згоджуйся на їхні вмовляння, бо геть забудеш про своє призначення...

Тільтіль. Як це? Не скуштувати й найменшого тістечка? А вони такі смачнючі, свіжесенькі, посипані цукром, политі варенням... Скільки на них крему!

Душа Світла. Вони шкідливі, вони позбавляють волі. Треба жертвувати чимось... Обов’язок — над усе!.. Відмовся чемно, але рішуче. Ось вони!..

Найтовстіше Блаженство (простягає Тільтілю ручище). Добридень, Тільтілю!..

Тільтіль (здивовано). То ви мене знаєте?.. А хто ви?..

Найтовстіше Блаженство. Я — Найтовстіше Блаженство, Блаженство Бути Багатим. Від імені моїх братів я прийшло просити вас і вашу родину вшанувати своєю присутністю нашу нескінченну учту. Ви потрапите до гурту найкращих представників істинно Товстих Земних Блаженств. Дозвольте вас познайомити з найголовнішими. Ось мій зять — Блаженство Володіти — оце, із черевцем, що нагадує грушу. А ось Блаженство Вдоволеного Честолюбства — у нього пухке та набундючене обличчя. (Блаженство Вдоволеного Честолюбства зверхньо киває Тільтілю.) Ось Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спраги та Блаженство їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду — вони близнюки й кульгають на обидві ноги. (Ті вітаються похитуючись.) Ось Блаженство Нічого Не Знати — глуха тетеря — і Блаженство Нічого Не Розуміти — сліпе, мов кріт. Ось Блаженство Нічого Не Робити й Блаженство Спати Більше, Аніж Потрібно. Руки в них — наче хлібні м’якушки, а очі — мов персикове варення (...) Дозвольте провести вас на почесні місця...

Ф. К. Робінсон. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1923 р.

Тільтіль. Красно дякую, вельмишановне... Дорідне Блаженство. Мені дуже жаль... Але це неможливо... поки що... Ми чимскоріш маємо впіймати Блакитного Птаха. (...)

Після того як Тільтіль повернув Діамант, Товсті Блаженства втрачають свою добродушність, вони «зморщуються, мов проколоті міхурі» та перетворюються на бридких нікчем.

Тільтіль (роззираючись довкола, зачарований). Ой!.. Який гарний сад! Який сад!.. Де це ми?..

Душа Світла. Там само... Змінилося лише бачення. Тепер ми бачимо істину речей і нам ось-ось являться Душі Блаженств, які витримують світіння Діаманта (...).

Блаженство. Здоров, Тільтілю!

Тільтіль. Ще один приятель!.. (До Душі Світла.) Куди не прийдеш — скрізь мене знають... Хто ти? (...)

Блаженство. Я — ватажок Блаженств Твого Дому, а це — Блаженства, які мешкають у ньому... (...) А зараз привітайся з найшановнішими... Як повернешся додому, то й одразу впізнаєш їх, тож по завершенні гарного дня зможеш підбадьорити їх усміхом, добрим словом, адже вони справді стараються з усіх сил, щоб життя в тебе складалося легко й чудово... Почнемо з мене. Я — твій вірний слуга, Блаженство Доброго Здоров’я... Я не найвродливіше з усіх, однак найповажніше. (...) А ось Блаженство Чистого Повітря, воно майже прозоре. Ось у сірячині Блаженство Любити Батьків — воно завжди журиться, бо на нього ніколи не зважають... Ось Блаженство Блакитного Неба — природно, убране в блакить, і Лісове Блаженство, що, певна річ, одягнене в зелень. Ти бачитимеш щораз, як визирнеш у віконце... Ось іще добрі Блаженства Сонячних Днів у діамантовому вбранні та Весни — у коштовних смарагдах...

Ф. К. Робінсон. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 1923 р.

Тільтіль. А ви такі гарні щодня?..

Блаженство. Авжеж! У кожному будинку, де вміють бачити, свято щодня (...).

Високі вродливі створіння, подібні до янголів, одягнуті в яскраві сукні, повільно пливуть до них.

Тільтіль. Хто це?..

Блаженство. А хіба ти досі не впізнав її?.. Придивися пильніше, відкрий очі з усієї душі!.. Вона побачила тебе! Побачила!.. Вона простягає руки й біжить до тебе! Це Радість Матері твоєї, Неповторна Радість, Материнської Любові!..

Інші Радощі, покликавши Радість Материнської Любові, мовчки відступають перед нею.

Материнська Любов. Тільтілю! І Мітіль!.. То це ви? Чи справді вас я бачу?.. (...) Хутчіше до моїх обіймів! На світі немає більшого щастя!.. Тільтілю, чому ти не смієшся?.. І ти, Мітіль? Чи ж ви не впізнаєте мамину любов? Таж погляньте: хіба ці очі, губи й руки — не мої?..

Тільтіль. Еге ж... Та я не знав... Ти схожа на Маму, тільки значно вродливіша (...). А із чого зіткана твоя чарівна сукня? Із шовку, зі срібла чи з перлів?..

Материнська Любов. Та ні, вона — з ваших поцілунків, поглядів і пестощів... Кожний поцілунок уплітає в неї сонячний чи місячний промінь...

Тільтіль. Дива!.. Я ніколи й гадки не мав, що ти така багатюща. А де ти ховала цю сукню?.. У шафі, ключ од якої в тата?..

Материнська Любов. Та ні... Вона завжди на мені, ось тільки її не видно. Коли очі заплющиш, нічого ж не бачиш... Геть усі матері багаті, якщо люблять своїх діток... Немає бідних мам, немає некрасивих чи старих... Їхня Любов — найбільша Радість, і то навік. І навіть коли нені здаються сумними, одного лише поцілунку досить, аби їхні сльози обернулися на зорі в глибинах віч.

Тільтіль (вражено дивиться на неї). Так, справді, очі в тебе повні зірок. Це мамині очі, але вони ще кращі... (...)

ДІЯ ШОСТА

Картина дванадцята

ПРОКИДАННЯ

Символічний шлях, який пройшли уві сні напередодні Різдва Тільтіль і Мітіль, зник із ранковим промінням. Діти прокидаються у своїх ліжках, у своєму будинку. Але відтепер усе для них — нове й незвичне. Обстановка та сама, що й у першій картині, тільки стіни, повітря — усе чарівно перевтілилося, стало незрівнянно новішим, радіснішим, веселішим. Веселкове денне світло зазирає в усі щілини. А поруч із дітьми — Мати, Батько, Сусідка, схожа на Фею Берилюну. Тільтіль, який дивиться тепер на все іншими очима, подарував хворій Дівчинці свою горлицю — і вона одужала...

Сусідка. Бачите, яке диво!..

Мати Тіль. Неймовірно!.. Вона ходить?..

Сусідка. Ходить!.. Де там! Бігає, танцює, літає!.. Тільки побачила птаха, тут-таки підбігла до вікна, щоб у світлі роздивитися, чи це Тільтілева горлиця... А тоді — пурх! — надвір, мов янголя... Ледве встигла за нею...

Т. Кусайло. Ілюстрація до п’єси-феєрії М. Метерлінка «Блакитний Птах». 2000 р.

Тільтіль (підходить до Дівчинки, зачарований). О! Вона схожа на Душу Світла!..

Мітіль. Вона значно менша...

Тільтіль. Еге ж!.. Та вона ще підросте!.. (...)

Сусідка (підштовхує Дівчинку до Тільтіля). Ну ж бо, моя люба, подякуй Тільтілеві!

Тільтіль чомусь соромиться її та задкує.

Мати Тіль. Що з тобою діється, Тільтілю?.. Боїшся дівчинки?.. Ну ж бо, поцілуй її... (...)

Тільтіль незграбно цілує Дівчинку, а потім мовчки стовбичить біля неї. Вони довго дивляться одне на одного.

Тільтіль (гладячи птаха по голівці). Він досить блакитний?..

Дівчинка. Так, так, я дуже рада...

Тільтіль. Але я бачив ще блакитніших... Геть-чисто блакитних... Та чого я тільки не робив — їх не зловити.

Дівчинка. Байдуже, цей теж гарний...

Тільтіль. Ти його нагодувала?..

Дівчинка. Ще ні... А що він їсть?..

Тільтіль. Усе: зерно, хліб, кукурудзу, коників...

Дівчинка. А як він їсть, як?

Тільтіль. Дзьобом. Побачиш, от я тобі зараз покажу...

Хоче взяти птаха з рук Дівчинки. Вона інстинктивно противиться, і горлиця виривається й відлітає.

Дівчинка (крик розпачу). Бабусю!.. Він полетів!..

Дівчинка заходиться плачем.

Тільтіль. Нехай... Не плач... Я його знову впіймаю!.. (Виходить на авансцену та звертається до глядачів.) Якщо знайдете Птаха, чи не могли б ви повернути його нам? Він нам потрібний, аби стати щасливими, згодом...

Завіса.

(Переклад Дмитра Чистяка)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Перекажіть сюжет казки-феєрії М. Метерлінка: 1) для дітей; 2) для дорослих; 3) від імені Тільтіля; 4) від імені Киці. Математична компетентність. 2. Дайте визначення понять «зовнішня дія», «внутрішня дія», «підтекст», «символ». Наведіть приклади понять із тексту казки «Блакитний Птах». Інформаційно-цифрова компетентність. 3. Знайдіть в інтернеті інформацію про прем’єру казки М. Метерлінка, розкажіть про особливості першої вистави символістської драми. Уміння навчатися. 4. Сформулюйте тезами основні положення філософії М. Метерлінка про сенс життя, пізнання та щастя. Ініціативність і підприємливість. 5. Поясніть позицію, яку обирають Хліб, Вогонь, Вода, Цукор, Молоко, коли діти опиняються в складних обставинах. Чим керуються ці Душі перед загрозою Війни, Таємницями, нападом Тварин і Рослин? Соціальна та громадянська компетентності. 6. Назвіть, які суспільно значущі гасла висуває драматург на суд читачів. Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Перегляньте кінофільм «Блакитний Птах» (реж. Дж. К'юкор,США, 1976). Порівняйте авторських персонажів із героями екранізації драми М. Метерлінка. Екологічна грамотність і здорове життя. 8. Поясніть, якими образами-символами казки-феєрії автор попереджає про екологічну катастрофу на Землі.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 9. Розкажіть про особливості «нової драми» на межі XIX—XX ст. 10. Доведіть, що драма М. Метерлінка належить до «нового театру». Наведіть приклади поєднання в п’єсі «відомого» і «невідомого», «видимого» і «невидимого». Цінності. 11. Поміркуйте, які Товсті Блаженства вам здаються найнебезпечнішими. Поясніть чому. Які з Домашніх Блаженств для вас найкращі? Чому? Чи всі Великі Радощі перелічив автор? Додайте до них ще.

ВИСНОВКИ

• «Новий театр» прийшов на зміну «старому» на межі ХІХ—ХХ ст. у час формування засад модернізму, зокрема імпресіонізму та символізму. М. Метерлінк у своїх творах продовжив ідеї реформування драматургії Г. Ібсена та Б. Шоу.

• Драма М. Метерлінка є символістською драмою, багатою на приховані ідеї-символи та багатозначний підтекст. У п’єсі-феєрії драматург поєднав елементи драми, лірики, казки та притчі.

• Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’язків людини з природою та власним внутрішнім світом була втілена М. Метерлінком у символічній казці-феєрії «Блакитний Птах».

• Драматург поєднав у творі реальний та фантастичний плани, підкресливши зв’язок казкових ідеалів і повсякденного життя.

• Блакитний Птах — це символ щастя й непізнаної таємниці життя, яких завжди прагнуло людство.


buymeacoffee