Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко
Артюр Рембо
1854-1891
Моє пробудження благословили шквали...
А. Рембо
Символізм, імпресіонізм, лірика, сугестія, відповідності
- 1. Знайдіть інформацію за допомогою інтернету про мистецьку атмосферу у Франції наприкінці XIX ст.
- 2. Уявіть, що ви є організатором виставки французьких імпресіоністів. Які картини ви б відібрали для свого «Салону»? Підготуйте «каталог» цієї виставки.
Серед визначних поетів французького символізму чи не найтрагічнішою є постать А. Рембо. На мить він увірвався в літературу (почав писати ще в школі, назавжди залишив поезію у 20-річному віці), але його творчість, гаряча та відчайдушна, трагічна й енергійна, схвилювала сучасників і нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника П. Верлен, захоплюючись «стрімким польотом його поетичної фантазії, яка ширяла в різних, подекуди суперечливих, сферах людського духу». Сам А. Рембо вважав себе бунтівником, бо спромігся піднятися над своєю епохою та зазирнути «в небачені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».
Жан Нікола Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 р. у м. Шарлевілі (Франція). Мати прищеплювала дітям доброчинність, любов до бога, а батько вчив їх поміркованості й ощадливості. Змалку Артюр був богобоязливим, слухняним, бездоганно навчався. Його здібності всіх вражали. Із шести-семи років він почав писати прозу, а потім вірші. У п’ятнадцять років написав вірш «Сенсація», опублікований без відома автора в одному з паризьких журналів на початку 1869 р.
Віталі Рембо, мати Артюра Рембо. 1890 р.
Цього ж року надрукував кілька віршів латиною. Він багато читав, захоплювався творами Ф. Рабле та В. Гюго, а також поезією парнасців. Віршами «Офелія», «Бал повішених», «Зло», «Сплячий в улоговині» поет заявив про себе як символіст. В. Гюго, високо оцінивши його талант, назвав А. Рембо «дитям Шекспіра».
Перший період творчості митця (до 1871 р.) позначений впливом авторитетів, що не завадило визріванню духу бунтарства як проти традиційної естетики, так і проти буржуазних порядків провінційного Шарлевіля. Орієнтуючись на В. Гюго та Ш. Бодлера, юнак починає писати вірші, у яких засуджує нікчемність міщанства («Засідателі»), Другу імперію («Шаленство кесаря»), лицемірство служителів церкви («Покарання Тартюфа»). Згодом захопився революційними ідеями, у ті часи свої надії на перебудову суспільства він пов’язує з Республікою.
У 1871 р., дізнавшись про проголошення Комуни, А. Рембо залишив ліцей і поїхав до Парижа. Поет прилучився до життя комунарів, навіть служив у Національній гвардії. Суворо-ритмічний «Вільний гімн Парижа», зворушливий образ дівчини-комунарки у вірші «Руки Жанни Марі» — яскраві свідчення його тогочасних настроїв. Але після падіння Комуни, зневірившись у соціальній боротьбі, А. Рембо в листі до друга від 10 липня 1871 р. просить знищити свої твори про комунарів. Письменник шукає іншого шляху в поезії, яка має стати пророчицею та ясновидицею, У листі до свого шкільного вчителя Ж. Ізамбара він стверджує, що поет, віщун і провидець, повинен бути Прометеем, іти попереду людства. У серпні 1871 р., повернувшись до Шарлевіля, Артюр надсилає свої вірші П. Верлену. Хлопець зачарував своїми рядками відомого поета, і той запросив його до себе. Знайомство переросло в дружбу. П. Верлен та А. Рембо вирушили з Парижа на пошуки нових вражень до Бельгії, а потім — до Лондона. Цілий рік вони мандрували разом дорогами Європи.
А. Фантен-Латур. За столом (зліва — П. Верлен та А. Рембо). 1872 р.
У другий період короткочасної творчості (з початку 1871 до початку 1872 р.) поезія А. Рембо набула трагічного звучання. З-поміж інших вирізняється вірш «П'яний корабель». Корабель, який збився з курсу й утратив управління, символічно відображає творчі та життєві пошуки поета.
У символістському сонеті «Голосівки» декларувалися нові принципи мистецтва: перетворення слова на символ, увага до смислового забарвлення звуків, велике значення відчуттів у сприйнятті світу та духовному житті людини.
У третій період творчості (1872-1873) А. Рембо написав цикл «Осяяння», що засвідчив народження незвичайної форми вірша — це вірш у прозі й ритмізована проза. Чарівною красою віє від загадкових картин, створених нестримною фантазією поета. Головне — фіксація особистих настроїв і відчуттів, незалежно від того, що їх викликало.
Розрив із П. Верленом, відсутність коштів, духовна невлаштованість призвели до гострої творчої кризи. Після того як у липні 1873 р. П. Верлен стріляв в А. Рембо, схвильований Артюр наче впав у лихоманку. Криком душі, зойком людини, яка вже не розраховує на чиюсь допомогу й кличе в Усесвіті когось невідомого, стала книжка «Сезон у пеклі» (Брюссель, 1873) — єдина збірка, видана за життя поета. Але невеликий наклад (500 примірників) поет не зміг оплатити, і книжки залишилися на складі. Їх знайшли випадково через кілька десятиліть, а до того існувала легенда, ніби поет сам знищив увесь тираж.
Поет — ясновидець!
Творча енергія поета була спрямована на розкріпачення духу людини, що було втілено в так званому «вільному польоті слів», які набували в його віршах незвичайних значень — асоціативних, настроєвих, звукових. А. Рембо вважав, що відкриває таємний сенс буття, створює зовсім нову поезію, яка колись буде сприйнята всіма людськими почуттями, а сам він при цьому уподібниться до «золотої іскри вселенського світла». За його словами, поет має стати ясновидцем, щоб випереджати час, проникати в глибину речей та простору, охоплювати справжню сутність духу й, пізнавши найвищу істину, доносити її до людей у віршах.
X. Симберг. Поранений ангел. 1903 р.
А. Рембо стверджував, що поет є посередником між землею та небом, між буденним світом і світом вічних ідей та образів, тому завдання поезії — передати читачам своє особисте враження через дивовижні образи, символи й натяки.
«П’яний корабель» долі А. Рембо остаточно збився з курсу: поет шукає забуття в алкоголі, наркотиках, бурхливих пристрастях. Але це не втамувало «болю пекучих протиріч», і він вирішив змінити своє життя. Після того як йому виповнилося 20 років, А. Рембо не написав жодного поетичного рядка. Відмовившись від мистецтва, подорожував дорогами Англії, Німеччини, Бельгії, торгував всілякими дрібницями на європейських базарах, наймався косити траву в голландських селах, був навіть солдатом голландських колоніальних військ на Суматрі. Побував у Єгипті, на острові Капрі, у Занзібарі. А. Рембо вивчав сомалійську мову, освоював землі Африки, де не ступала нога цивілізованої людини, допомагав імператору Абіссінії готувати війну проти Італії. В останні роки життя працював у торговельній фірмі, яка продавала каву, слонові бивні, шкіру.
Пам’ятник А. Рембо. м. Париж (Франція)
Загадка поезії А. Рембо й досі не розгадана. Таємничим є не тільки його відхід від мистецтва, а передусім те, як поет устиг написати стільки за короткий час, що став цілою епохою у світовій літературі.
У 37 років, стомлений, але ще повний сил, поет повернувся до Франції. Невідомо, як склалася б його подальша доля, але в 1891 р. у нього з’явилася пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою. А. Рембо помер 10 листопада 1891 р. в м. Марселі (Франція).
«ГОЛОСІВКИ». Цей вірш одразу прославив А. Рембо, привернувши до нього увагу читачів і критиків. Твір викликав багато різних тлумачень. Чимало літераторів вбачали в «Голосівках» розвиток думки Ш. Бодлера про «відповідності» між звуками, кольорами, запахами й людськими почуттями. Інші вважали, що в основі вірша — дитячі спогади А. Рембо про барвистий буквар, за яким він навчався читати. Існують також різноманітні символічні прочитання твору, таємниця якого до кінця ще не розгадана.
Використовуючи форму сонета, поет вносить новації в традиційний жанр: відхиляє стриманість форми, строгість у виборі тем, чіткість ритму. «Голосівки» вражають своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною інтонації, що допомагає авторові розкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. А. Рембо пропонує нове поетичне бачення, коли все поєднується в одне ціле — звуки та кольори, душевний стан людини й природа, земне та божественне.
Сонет побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки [а], [е], [і], [у], [о] дають поштовх його творчій уяві, викликаючи образи, породжені враженнями від зовнішнього світу та від напруженого духовного життя. Так, [а] асоціюється із чорним кольором смерті, тління, є символом усього віджилого; звук [е] пов’язаний із білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків; [і] для ліричного героя означає пурпур, бурхливі пристрасті; [у] символізує мудрість зеленої природи й мудрість людини; нарешті [о] нагадує синій колір неба.
Асоціації ліричного героя, на перший погляд, розрізнені, але вони пов’язані контрастом: чорний — білий (духовна смерть — чисте вічне буття); червоний — зелений (пристрасть — мудрість). Однак поет не бачить тут нездоланного протиріччя, бо одне не існує без іншого, усе у світі взаємозв’язане. Зазирнувши в темряву смерті, людина більше цінує світлий день життя. У бурхливих пристрастях вона здобуває досвід, а всі почуття та враження наближають її до пізнання вищої таїни.
Традиційним для жанру сонета є розв’язання протиріччя «теза — антитеза» через «синтез». У вірші А. Рембо будь-яка образно-кольорово-звукова «теза» є запереченням і водночас розвитком іншої. А всі разом вони поєднуються в прекрасну різнобарвну картину, яка відображає широкий спектр духовного життя людини та багатогранність буття взагалі.
У «Голосівках» поет шукав нову мову поезії: «Я винайшов колір голосних!.. Я погодив форму й плин кожного приголосного та тішив себе надією за допомогою інстинктивних ритмів знайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно буде доступне всім почуттям». Експерименти А. Рембо були продовжені наступними поколіннями символістів, які шукали таємничого змісту в царині звуків і дивовижних образів.
ГОЛОСІВКИ
А чорне, біле Е, червоне І, зелене
У, синє О, — про вас я нині б розповів:
А — чорний мух корсет, довкола смітників
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;
Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,
Ранкових випарів тремтіння незбагненне;
І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,
Сп’яніле каяття або нестримний гнів;
У — жмури на морях, божественно глибокі,
І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —
Печать присвячених алхімії ночей;
О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,
Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,
Омега, блиск його фіалкових Очей.
(Переклад Григорія Кочура)
«МОЯ ЦИГАНЕРІЯ». У цьому вірші яскраво виявляється характер ліричного героя А. Рембо — мандрівника, який подорожує дорогами Всесвіту в пошуках незнаного. І супроводжує героя на його нелегких шляхах Муза. Вона — його хрест та відрада, покликання й сенс життя.
У вірші протиставлено буденне, земне існування високому поетичному натхненню. Поету байдуже, у якому жалюгідному стані його одяг і взуття, чи є в нього їжа й дах над головою. Головне — це поезія, що дає наснагу жити. У той час, коли був створений цей твір, А. Рембо ще вірив у велику силу поезії та віддавався своєму поетичному покликанню з усім запалом юності.
А. Беклін. На морі. 1880 р.
Молодість — стан душі й ліричного героя поета. Письменник Г. Міллер якось порівняв героя А. Рембо в ранній період його творчості з вільним вітром, що своєю свіжістю й енергією пробуджує до життя все, що трапляється на його шляху. Таким вітром віє і від сонета «Моя циганерія». Ліричний герой вірша йде вперед за своєю Музою, і це відповідає внутрішнім поривам самого поета, який своєю новаторською поезією прокладав людству нові шляхи до істини та гармонії.
МОЯ ЦИГАНЕРІЯ
Руками по кишенях обмацуючи діри
І ліктями світивши, я фертиком ішов,
Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,
Ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліно море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
А під Чумацьким Возом — банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,
Роса на мене впала, а я собі хмелію,
Бо вересневий вечір — немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх копаю, як м’ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!
(Переклад Василя Стуса)
ФАНТАЗІЯ
В кишені руки вклав, ішов собі бульваром,
Одягнений в самий лиш спогад про пальто,
Та вірний був тобі, о Музо, як ніхто,
І повний — о-ля-ля! — палким кохання жаром!
Хлопчак замріяний, я рими добирав,
А з дірки у штанах світило голе тіло,
І небо зоряне тихенько шелестіло —
Ген на Ведмедиці у корчмі я бував.
В осінні вечори сидів я край дороги,
Прислухавшись до зір, і крапельки вологи
На чолі відчував, немов хмільне пиття;
Між тіней-привидів складав я вірші щирі,
Коліном в груди вперсь і грав, немов на лірі,
На гумі, видертій з розбитого взуття.
(Переклад Юрія Покальчука)
КОМПЕТЕНТНОСТІ
КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Створіть словесний психологічний портрет поета (усно). Математична компетентність. 2. Створіть кольорову абетку за віршем А. Рембо «Голосівки». Компетентності в природничих науках і технологіях. 3. Запропонуйте тези до виступу «Філософсько-естетичні погляди Артюра Рембо». Інформаційно-цифрова компетентність. 4. Створіть презентацію про творчість А. Рембо «Мандри душі поета». Уміння навчатися. 5. Порівняйте ліричних героїв П. Верлена та А. Рембо. Визначте спільне та відмінне. Ініціативність і підприємливість. 6. Поміркуйте, чому поет називав себе мандрівником та ясновидцем. Які символи у творчості А. Рембо втілюють духовне, а які — матеріальне? Соціальна та громадянська компетентності. 7. Охарактеризуйте ставлення поета до суспільних проблем. Яку роль у суспільстві, на його думку, відіграють митці? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 8. З якими картинами художників-мариністів можна порівняти поезію А. Рембо «П’яний корабель»? Екологічна грамотність і здорове життя. 9. Розкрийте авторське ставлення до природи у вірші «Відповідності».
ПРЕДМЕТНІ. Знання. 10. Наведіть приклади контрастних образів у поезії А. Рембо. Діяльність. 11. Елементи яких літературних напрямів і течій виявилися в поезії А. Рембо? Доведіть. Цінності. 12. У чому полягає художня цінність віршів поета?
ВИСНОВКИ
• А. Рембо розумів поезію як утілення поривань людського духу, а поета — як ясновидця.
• У ліриці А. Рембо органічно поєднано елементи імпресіонізму й символізму.
• Велику роль у творах поета відіграють кольори, звуки та символи.
