Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Франція

Шарль Бодлер

1821-1867

Відчуття самотності із самого мого дитинства... Незважаючи на близьких — особливо в колі товаришів — відчуття вічно самотньої долі. І водночас — сильна жага до життя...

Ш. Бодлер

Романтизм, модернізм, символізм, лірика, ліричний герой

• 1. Назвіть етапи модернізму.
• 2. Які течії належать до раннього модернізму?
• 3. Визначте подібності та відмінності європейського й українського модернізму. Назвіть представників.

Шарль Бодлер народився 17 квітня 1821 р. в м. Парижі (Франція). У шість років він утратив батька, а мати незабаром удруге вийшла заміж за майора Жака Опіка, який згодом дослужився до генерала. Вітчим улаштував пасерба в колеж інтерном (тобто він жив і вчився поза домівкою). Шлюб матері був справжньою трагедією для Ш. Бодлера, який хотів її любові, уваги та відданості, але між ними був вітчим. Надто піклуючись про пасерба, він обмежував його бунтівну вдачу, схильність до непродуманих вчинків, навіть авантюр. І для його незадоволення були вагомі підстави. Шарля виключили з Паризького колежу за погану поведінку, він не вмів рахувати гроші, а тим більше їх накопичувати. Пізніше вподобав легковажне життя паризької богеми.

Щоб відволікти пасерба від таких вчинків і вплинути на його долю, вітчим відправив юнака в 1841 р. на острів Маврикій в Індійському океані. Там Ш. Бодлер мав працювати вчителем. Вітчим вважав, що нове оточення та самостійне життя позитивно вплинуть на юнака. Проте в 1842 р. хлопець самовільно повернувся додому. З того часу настав остаточний розрив із сім’єю, хоча звільнитися від опіки Ш. Бодлер так і не зміг. У вітчимі він вбачав загрозу своїй творчій незалежності, тому й залишив сім’ю, коли став повнолітнім. Проте й мати, яку він дуже любив, теж постійно його обмежувала. Стосунки з нею були теплими, але складними. Коли вона побачила, що Шарль розтринькує батьківський спадок, змушена була звернутися до юридичної ради, за розпорядженням якої юнак став отримувати щомісяця від нотаріуса по двісті франків. Утім, він не втратив поваги й любові до матері. Вона, звісно, не могла врятувати сина від суворих реалій життя, які Ш. Бодлер сприймав надто чутливо. Він писав у своєму щоденнику: «Франція вступила у фазу брутальності, а Париж став центром усесвітньої дурості». У 1848 р. узяв участь у революції, видавав газету «Громадянський порятунок». Коли в червні 1848 р. обурені паризькі робітники повстали проти буржуазної республіки, яка їх ошукала, Ш. Бодлер підтримав повстанців. Про 1848 р. поет згадував: «Моє сп’яніння від 1848-го. Яким воно було? Жага ненависті. Природна насолода від руйнування. Літературне сп’яніння...»

У творчості Ш. Бодлера перетнулися шляхи європейської поезії наприкінці XIX — на початку XX ст. й окреслилися перспективи її подальшого руху.

Поет мріяв про великі соціальні зміни, а натомість побачив ще більшу прірву, у яку поринало суспільство. Він став шукати забуття в наркотиках, вині, пристрастях і навіть стражданнях. Це був своєрідний протест проти аморальної дійсності. Ш. Бодлер так і залишився вічним бунтівником, не зміг змиритися з брутальною буденністю, мертвотною дійсністю та бездуховним існуванням. Йому здавалося, що все суспільство перебуває в темряві, а він — разом з усіма. Що тут править не бог, а сатана, який постає в різних іпостасях реального зла. Ш. Бодлер у поезіях відтворив усі ті «жахи», що відчуло його покоління.

Г. Курбе. Портрет Шарля Бодлера. 1848 р.

Увесь біль поета за духовний стан сучасної йому людини та світу втілений у поетичній збірці «Квіти зла» (1857). Митець створив художній світ, що надто відрізнявся від матеріального, і в цьому світі мали силу тільки закони творчої свідомості. Лише переживання, конфлікти та відчуття особистості рухали ліричний сюжет, і це стало новим словом у літературі. Ш. Бодлер не лише виявив невідомі грані романтизму, а й винайшов цілком нові засоби поетичного письма, що дало можливість назвати його зачинателем модернізму.

Утім, суспільство, у якому жив поет, не зрозуміло його. Адже ніхто не хоче, щоб зазирали йому в душу та ще й описували приховані почуття, вади та бажання. Книжка, яка була видана накладом лише 1100 примірників у видавництві О. Пуле-Малассі й навіть уся не розпродана, зазнала нищівної критики, а проти її автора в 1857 р. було висунуте судове обвинувачення в «образі суспільної моралі».

Незабаром після суду Ш. Бодлер усе ж таки знайшов у собі сили ще писати. Проте вже не так багато. 1860 р. була видана книжка «Штучний рай». Його окремі вірші та статті про мистецтво друкували в газетах і журналах.

Обкладинка до видання Ш. Бодлера «Квіти зла». м. Париж. 1900 р.

У квітні 1864 р. поет виїхав у Бельгію, де сподівався знайти спокій, але й там не було розради для його бунтівної душі. 1866 р. в м. Брюсселі О. Пуле-Малассі надрукував збірку Ш. Бодлера «Уламки», яку перевидавали в 1868, 1874 рр. і пізніше. У травні 1868 р. (уже після смерті Ш. Бодлера) суд м. Лілля виніс вирок про знищення тиражу книжки та заочне місячне ув’язнення видавця зі сплатою штрафу 500 франків. Ще в 1861 р. митець написав матері про те, що знаходиться на грані нервового зриву: «У мене закінчуються сили, мужність, надія. Я передчуваю катастрофу».

Ш. Бодлер помер 31 серпня 1867 р. в м. Парижі (Франція). Посмертно були опубліковані його збірка «Маленькі поезії в прозі» (1869), щоденник «Моє оголене серце» (1887) та ін.

ЗБІРКА «КВІТИ ЗЛА» (1857). Місце Ш. Бодлера та його збірки у світовій літературі. Ш. Бодлер — представник пізнього романтизму й водночас зачинатель модернізму, зокрема символізму. Логіка розвитку культури закономірно вела романтиків до зародження модерного світовідчуття. Це яскраво засвідчила творчість Ш. Бодлера. Збірка «Квіти зла», яку поет створював протягом усього життя, стала справжнім переворотом у мистецтві. Сама назва книжки була викликом тогочасній поезії. Автор сприймав світ як хаос, царство зла, але він «видобував зі зла» красу, естетизував те, що було далеким від ідеалу. Збірка «стала новаторським твором у літературі наприкінці XIX ст. У ній органічно поєдналися романтичні традиції (протиставлення двох світів: дійсного й уявного, заперечення буденності, створення волелюбних образів, поетика контрастів) та ознаки модернізму (возвеличення особистості; творення нової духовної реальності; прагнення до світу істини, ідеї, краси; поетика символів та алегорій; відмова від об’єктивних спостережень). Для поета головне — інтуїція, внутрішні відчуття, злети й падіння фантазії, краса понад усе, незалежно від її змісту.

Збірка складається із шести циклів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». У кожному з них дійсність описана по-своєму, але незмінним залишається прагнення ліричного героя до ідеалу — високого, духовного, прекрасного.

Основні мотиви збірки. Книжка «Квіти зла» має глибокий філософський зміст. У центрі уваги автора — напружене духовне буття творчої особистості, яка шукає себе та прагне осягнути непізнану таїну світу. Ліричний герой перебуває в полоні суперечливих начал, він то піднімається на високі верхогір’я, наближаючись до бога, то спускається до найтемніших куточків землі й навіть нижче — до пекла. «Блукання душі в нетрях Усесвіту» визначають мотиви збірки, серед яких основними є такі: 1) боротьба Бога і диявола, добра і зла, тілесного й духовного, життя і смерті, яка відбувається в житті героя; 2) захоплення життям і жах від людського буття; 3) призначення поета й поезії — видобувати красу з усього (навіть зі зла) і зберігати її духовну цінність для вічності; 4) творча незалежність митця від натовпу; 5) утвердження чарівної сили мистецтва — інтуїтивне наближення до істини; 6) проголошення краси як єдиної мети мистецтва; 7) сенс буття особистості — одвічне шукання істини.

Чому Ш. Бодлер назвав свою збірку «Квіти зла»?

Подібно до О. де Бальзака, автора «Людської комедії», Ш. Бодлер теж орієнтувався на Данте, що подорожував у потойбічному світі, і хотів назвати свою збірку «Les Limbes» («Лімби») — верхні кола пекла. Пеклом здавалося поетові тогочасне життя. Але таку назву вже мала книжка Т. Верона. Тоді письменник І. Бабу порадив авторові нову назву — «Les Fleurs du Маl» («Квіти зла»). Ця назва більше сподобалася Ш. Бодлеру, до того ж слово le mal мало ще й інше значення — «біль». Під такою назвою 1 червня 1855 р. спершу з’явилася добірка з 18 віршів у журналі «Revue des Deux Mondes», а через два роки — повна збірка. Назва виявилася напрочуд влучною і виразною. Вона вмістила суперечності, яких зазнав поет у складний час, його поривання та падіння, високі мрії й розчарування, потяг до світла та самотність. Іншими словами — увесь його біль, душевний щем, пекельні муки серця, що прагнуло ідеалу й усвідомлювало його недосяжність. Збірка стала своєрідним знаком доби. Ш. Бодлер показав, які химерні «квіти» проростають у душі людини. Однак він усе ж таки вірив у людину й знаходив у ній безмежні можливості.

Ф. Бракмон. Неопублікований фронтиспис до книжки Ш. Бодлера «Квіти зла». Кінець XIX ст.

Хоча вірші, які входять до збірки, мають різну тематику, дещо спільне об’єднує їх — це душа ліричного героя, яка веде одвічний поєдинок із собою та світом, ніколи не зупиняється у своїх пошуках. У цьому невпинному русі душі Ш. Бодлер вбачає запоруку духовного розвитку людства.

П. Брейгель Старший. Сліпці. 1568 р.

У першому циклі «Сплін та ідеал» домінують романтичні мотиви. Навколишній світ здається авторові в’язницею, замкненим простором, який обмежує вільне існування духу. Сприйняття його передається через традиційне для романтиків протиставлення натовпу та творчо обдарованої особистості (поета). Наприклад, у вірші «Альбатрос» за допомогою символічного образу птаха автор відображає драму романтичного героя, яка полягає в несумісності брутальної дійсності та піднесеного ідеалу.

Поет як альбатрос — володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

(Переклад Дмитра Павличка)

Ліричний герой прагне полинути в неземні таємничі сфери, «сяючу далечінь», де людський дух зможе отримати волю для своїх почуттів і пошуків незнаної таїни. Ш. Бодлер закликає залишити тісні земні помешкання та з насолодою «пити вогонь далеких зірок». Символами романтичного ідеалу автора є вільні природні стихії: море, вітер, небо, сонце тощо.

Однак уже в першому циклі простежується відхід від традиційного романтичного протиставлення дійсності й ідеалу. Ш. Бодлер починає «видобувати красу зі зла». Найжахливіші явища реальності стають для нього джерелом витончених переживань, оскільки, на його думку, сила поета в тому й полягає, щоб знайти прекрасне скрізь і замислитися над таємним сенсом усього сущого на землі.

«Тільки справжній художник міг створити поезії, побудовані або на кольорових плямах, або на грі ліній, або на півтонах...» (І. Карабутенко).

«Ідеалізації підлягали почуття, настрої, душевні стани, спричинені неприйняттям дійсності й глибоким розладом із нею: розчарування, меланхолія, сплін, депресія, духовні терзання, світова скорбота» (Д. Наливайко).

У циклі «Паризькі картини» дійсність дедалі більше входить у художній світ митця. Він захоплюється поезією міста — його вуличками, мансардами, Єлисейськими Полями, привабливими парижанками. Однак головне для автора — не лише сама дійсність, а й те, як вона впливає на його душу, які викликає почуття та асоціації. Тут виявляється характерна для символістів манера: явище реального світу отримує іншу («нереальну») цінність — воно стає поштовхом для натхнення ліричних асоціацій, створення нових художніх світів. Невипадково поет порівнює себе зі «звіздарем», який, хоч і живе на землі, але знаходиться ближче до неба, щоб здійснити таємничий зв’язок між людиною та вищою сутністю.

Ш. Бодлер розпочав найбільш значну та плідну лінію в поезії, що була представлена пізніше у творах С. Малларме й А. Рембо, Р. М. Рільке й Е. Верхарна, П. Тичини й М. Вороного.

У циклах «Вино» і «Квіти зла» зображення дійсності набуває узагальнюючого змісту. Тут подані вже не окремі «картини», а весь світ, який, на думку автора, охоплений «жагою Руйнування». Цей світ жахливий та темний, у ньому гинуть люди, природа, усе отруєне злом. Сюди приходить сатана, який владно вирішує долю Всесвіту й людства. Душа ліричного героя страждає від суперечностей. Двобій між богом і дияволом розгортається не тільки у світі, а передусім в його серці. Герой постає проти бога, далекого, недосяжного, холодного, проти всього світу, являючи силу й могутність людської натури. Ця тема стане центральною в циклі «Бунт».

Однак усі поривання закінчуються смертю. Така думка утверджується в останньому циклі — «Смерть». Символічними є назви віршів: «Смерть коханців», «Смерть жебраків», «Смерть художників». Однак, як добро не існує без зла, бог без диявола, так і смерть не існує без життя, а життя не підкоряється смерті. Поет вірить, що смерть «втішить і знов відродить до життя» людство, якщо не помре Дух, який покликаний страждати, помилятися, але не зупинятись у пошуках ідеалу.

Ґ. Кайботт. Паризька вулиця в дощову погоду. 1877 р.

«АЛЬБАТРОС» (1842). У вірші порушено важливу проблему — місце поета та його призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичній манері. Тут є протиставлення двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва і світу земного, духовно ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів альбатроса та юрби, які набувають значення символів. За традиціями романтичної естетики альбатрос зображений як прекрасний, величний птах. Він ширяє у високому просторі неба, вільний та недосяжний для земних істот. Небо — символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви й фантазії. Птах у небі втілює безмежну владу митця у світі, який він створює. Невипадково альбатроса названо «владикою», «королем блакиті», «володарем гроз та грому», «крилатим велетнем». Ш. Бодлер стверджує високе призначення мистецтва — служити небесним (тобто божественним) ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова висота та блакить у вірші символізують піднесені прагнення поета.

Водночас у вірші розкрито тему трагедії митця в духовно ницому суспільстві. Прекрасний птах ще недавно літав у високому небі, але раптом опинився на палубі корабля, незграбний та безпомічний... З нього глузують і знущаються матроси. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжалісній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читачів відповідні почуття: ненависть до жорстокості й бездуховності, любов до прекрасного та високого.

К. Піссарро. Театральна площа, Париж: дощ. 1898 р.

Віддаючи данину романтичним традиціям, письменник утверджує принципи нового мистецтва — модернізму. Він неодноразово наголошує на могутній владі поезії та поета, бо вони — володарі вищої сфери духу. Образ митця всіляко возвеличується, адже він здатен «літати» на крилах власної фантазії.

Оскільки цей твір входить до циклу «Сплін та ідеал», можна припустити, що в образі гурту моряків утілено байдужість до краси, жорстокість, духовну обмеженість, що охопили сучасне Ш. Бодлерові людство. Поет оспівує мистецтво й високі ідеали, яке воно утверджує.

В останній строфі твору замість слова альбатрос з’являється слово поет. Митець, хоча й «не має змоги йти» у земному світі, перевершує його, бо завжди залишається вільним у світі своєї уяви. Така ідея звучить у заключній строфі вірша.

АЛЬБАТРОС

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса —

Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила —

Він присоромлений, хода його смішна.

Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;

Прекрасний в небесах, а тут — як інвалід!..

Той люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос — володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

(Переклад Дмитра Павличка)

А. Матісс. Портрет Шарля Бодлера. 1930-1932 рр.

«ВІДПОВІДНОСТІ» (1855). Формування модерністської поетики засвідчив сонет «Відповідності», де звуки, запахи й кольори поєднуються в єдину багатогранну картину. Митець винайшов своєрідний закон відповідностей «усього з усім». Тому невипадково на картинах художників він шукає мелодії, а свої вірші насичує розмаїттям барв, звуків та асоціацій. Слово й музика, слово та живопис, слово та все те, що відчуває людина, настільки тісно поєднуються в поезії Ш. Бодлера, що його вірші ми бачимо, чуємо, відчуваємо в їхній природній органічності.

ВІДПОВІДНОСТІ

Природа — храм живий, де символів ліси

Спостерігають нас і наші всі маршрути;

Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути

Підмурків та колон неясні голоси.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

І зрівноважують їх вимір і права

Взаємного зв’язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них — захват розуму, в них відчуттям — хвала.

(Переклад Дмитра Павличка)

«ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ». Цей вірш, один із найдосконаліших творів Ш. Бодлера, — утілення закону «відповідностей», проголошеного поетом. «Вечорова гармонія» написана вже в нових традиціях, відмінних від романтичних. Автор зображує чарівну картину вечірньої природи, але цей пейзаж розкриває не тільки те, що відбувається довкола, а й те, що діється в душі ліричного героя. Поезія змальовує своєрідний «пейзаж душі», який згодом стане таким поширеним у поезії П. Верлена.

Вечір викликає в героя різні почуття й асоціації. Глибоке враження справляють на нього захід сонця, нічна тиша, буяння трав і дерев. Відчуття вечірньої гармонії досягається поєднанням звуків та ароматів, почуттів і вражень. Мелодії вечора запашні, а запахи органічно зливаються зі звуками, створюючи єдину музичну тему вечора. Надзвичайно мелодійне звучання вірша забезпечує особлива система рим, повторів, асонансів та алітерацій. З композиційного малюнка твору виникає чарівна мелодія — піднесена й сумна, прекрасна та дещо трагічна. Це — мелодія серця ліричного героя, духовно багатої особистості, наділеної даром не просто дивитися, а вдивлятися, не тільки слухати, а й услухатися в себе й у навколишній світ. Меланхолійний вальс, звуки скрипки навівають світлий та сумний настрій. Ця сугестивність поезії Ш. Бодлера є однією з найкращих ознак його лірики, бо завжди залишає багато простору для роздумів та асоціацій читачів.

Про що ж розповідається в цьому вірші? Про невимовну тугу особистості, прагнення гармонії та недосяжність ідеалу, про боротьбу світла і темряви в душі людини, про життя і смерть, які завжди йдуть поруч. Картина заходу сонця набуває символічного значення. Величне світило востаннє осяяло природу — і «упало в кров свою». Цей кривавий захід уособлює душевні втрати, які завжди супроводжують життя людини, і саму смерть, що постійно нагадує про себе. Але в останніх рядках вірша виразно звучить світла нота. Як золотий промінь сонця, душу ліричного героя освітила згадка про кохану, про прекрасну мить, що буде вічно жити в його серці. «Золотий» спогад — ідеал поета — протиставлено природній тліні. Якщо романтики зображували паралельно природний світ і внутрішній світ людини, а через описи природи намагалися розкрити стан особистості, то в Ш. Бодлера відтворено інше, модерне, світовідчуття: те, що в душі людини, не менш значуще, ніж матеріальний світ, навіть важливіше за нього.

Упало в кров свою світило життєносне,

Та сяє, мов потир¹, твоє лице мені.

(Переклад Дмитра Павличка)

¹ Потир — церковна чаша для святих дарів.

У вірші «Вечорова гармонія» є певна недомовленість і незавершеність. Він яскраво ілюструє тезу Ш. Бодлера про те, що справжнє мистецтво має бути незавершеним, аби дати змогу читачам домислити його на свій розсуд. У творі поєднані краса, таїна й різні начала. Однак, незважаючи на всю суперечливість поданої картини, автор стверджує гармонійну цільність особистості в усіх її складних почуттях. Така цільність — один із проявів ідеалу, оспіваного поетом у циклі «Сплін та ідеал ». Вона є також способом утвердження духовної величі людини, яка всупереч усьому ніколи не втрачає надії на «світання високосне» у своїй душі.

ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ

Надходить час, коли стебло співає росне,

Немов кадило, цвіт димує в тишині;

Мелодій повіви зринають запашні,

Меланхолійний вальс та очманіння млосне!

К. Моне. Копиця (захід). 1891 р.

Немов кадило, цвіт димує в тишині,

І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,

Меланхолійний вальс та очманіння млосне,

Як вівтар, небеса високі і смутні.

І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,

Те серце, що труну ненавидить і в сні!

Як вівтар, небеса високі і смутні,

Упало в кров свою світило життєносне.

Те серце, що труну ненавидить і в сні,

З минувшини бере світання високосне,

Упало в кров свою світило життєносне,

Та сяє, мов потир, твоє лице мені.

(Переклад Дмитра Павличка)

ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ

Вечірній час прийшов. На кожній стебелині

Вже квіти куряться, немов кадильний дим;

І звуки, й пахощі в повітрі голубім;

Меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні.

Вже квіти куряться, немов кадильний дим;

Ридає скрипка десь, як серце в самотині;

Меланхолійний вальс, кружіння й млості дивні;

Сумна краса небес в спокої віковім.

Ридає скрипка десь, як серце в самотині,

Зненавидівши те, що чорним звуть нічим;

Сумна краса небес в спокої віковім,

Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині...

К. Моне. Тополі на сонці. 1887 р.

Зненавидівши те, що чорним звуть нічим,

Шукає серце втіх в минулій світлій днині.

Пірнуло сонце в кров, що застигає в сині,

А слід горить в мені потиром золотим.

(Переклад Михайла Драй Хмари)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Розкрийте пряме й переносне значення назв творів Ш. Бодлера. Математична компетентність. 2. Складіть у зошиті таблицю «відповідностей» (кольорів, звуків, запахів, сенсів), характеризуючи прочитані вірші поета. Компетентності в природничих науках і технологіях. 3. Розкрийте ставлення Ш. Бодлера до природи, стосунки його ліричного героя з природним середовищем. Інформаційно-цифрова компетентність. 4. Підготуйте презентацію «Шарль Бодлер — романтик і зачинатель модернізму». Уміння навчатися. 5. Складіть конспект статті про Ш. Бодлера з книжки «Поезія французького символізму» (авторка О. Ніколенко). Обізнаність і самовираження у сфері культури. 6. Доберіть музику до віршів Ш. Бодлера.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 7. Визначте місце Ш. Бодлера в історії світової літератури. 8. Про які «квіти зла» писав митець у своїй збірці? 9. Продемонструйте провідні мотиви творчості поета на прикладі прочитаних віршів. Діяльність. 10. Вивчіть напам’ять і проаналізуйте один із віршів Ш. Бодлера. Визначте новації поета. Цінності. 11. Які нові уявлення про митця, суспільство, природу започаткував у літературі Ш. Бодлер?

ВИСНОВКИ

• Збірка «Квіти зла» Ш. Бодлера має глибокий філософський зміст. У центрі уваги автора — напружене духовне буття творчої особистості, яка шукає себе й прагне осягнути непізнану таїну світу.

• Блуканнями душі в нетрях Усесвіту та власного «я» визначаються провідні мотиви збірки:

• 1) боротьба бога і диявола, добра і зла, тілесного й духовного, життя і смерті, яка відбувається в душі ліричного героя;
• 2) захоплення життям і жах від споглядання людського буття;
• 3) призначення поета та поезії — видобувати красу з усього (навіть зі зла) і зберігати її для вічності;
• 4) творча незалежність митця від натовпу;
• 5) утвердження чарівної сили мистецтва — інтуїтивне наближення до істини;
• 6) проголошення краси єдиною метою мистецтва;
• 7) визначення сенсу буття особистості — одвічні пошуки істини, постійні поривання, падіння та злети.

• Вірші, що входять до збірки, — різні за тематикою, але їх об’єднує образ ліричного героя. Він перебуває в полоні суперечливих начал — то піднімається вгору, наближаючись до бога, то спускається до найтемніших куточків землі й навіть до пекла. Ліричний герой веде постійний бій із самим собою та світом, не спиняючись на шляху до краси й істини.