Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Густав Флобер

1821-1880

Романтичні ілюзії дають силу жити, але вони ж і заважають жити в реальності.

Г. Флобер

Реалізм, соціально-психологічний роман, об’єктивний стиль, боварізм

  • Пригадайте образи жінок у романах 1820-1830-х років («Червоне і чорне» Ф. Стендаля та ін.). Чого прагнули героїні, на відміну від героїв романів?

Густав Флобер народився 12 грудня 1821 р. в м. Руані (Франція) у родині лікаря. Його літературний шлях розпочався в Парижі, де він увійшов у коло відомих митців — В. Гюго, Е. Золя, А. Доде, Е. і Ж. Ґонкур, Жорж Санд та ін. Рання творчість Г. Флобера розвивалася в руслі так званої «несамовитої романтики», течії пізнього французького романтизму, що поширилася в 1820-1840-х роках. «Несамовиті» романтики прагнули показати приховану потворність сучасності, шукали жахливе й відразливе в житті та виявляли його у своїх творах. Ранні твори письменника були здебільшого песимістичними й похмурими: «Записки божевільного» (1838), «Листопад» (1841), «Танок смерті», «Мрії в пеклі» (1842).

У 1850-1851 рр. Г. Флобер почав працювати над новим романом — «Пані Боварі». Його журнальний варіант вийшов друком у 1856 р., а окреме видання — 1857 р. Книжка викликала гостру критику тогочасної публіки та влади. У 1857 р. відбувся суд над Г. Флобером у Парижі. Автора звинуватили в образі суспільної моралі, та все ж таки книжку виправдали завдяки блискучому захисту адвоката. Однак про роман «Пані Боварі» ще довго говорили в офіційних і читацьких колах.

Бетті. Вид Руана з вежею біля Руанського собору. 1822 р.

У 1862 р. був опублікований історичний роман Г. Флобера «Саламбо». Останній роман митця «Виховання почуттів» (1864-1869) засвідчив його повернення до теми становлення молодої людини в суспільстві, розпочатої раніше. Однак якщо в 1840-х роках у межах цієї теми у творі взаємодіяли романтичні й реалістичні елементи, то останній роман Г. Флобера був створений у руслі натуралізму з елементами імпресіонізму, де персонажі були представлені вже не як типові образи в типових обставинах, а як «неподільний потік» подій, думок і почуттів.

Г. Флобер помер 8 травня 1880 р. в маєтку Круассе (Франція), де жив багато років. Послідовниками Г. Флобера себе вважали Г. де Мопассан, А. Франс та ін. Справді, творчість письменника засвідчила перехід від романтизму до реалізму й далі — до натуралізму та модернізму (імпресіонізму), тому Г. Флобер — ключова постать у літературі Європи XIX ст.

«ПАНІ БОВАРІ». Новий етап у французькій літературі XIX ст. Цей роман належить до основних творів не тільки у творчості письменника, а й у світовій літературі. Він увібрав традиції романів Ф. Стендаля та О. де Бальзака, які були «епосом приватного життя» і тогочасної дійсності, де соціальний аналіз поєднувався з психологічним, а реалістичні тенденції — з романтичними. Але Г. Флобер жив за інших часів, коли романтичне світосприйняття вичерпало себе, а в житті Франції відбулися значні зміни, він відчував себе «художником переходу», тобто переходу від романтизму до разючого реалізму.

Якщо в перші десятиліття після Французької революції в Європі ще були надії на перетворення світу на засадах свободи й справедливості, то в 1840-1850-х роках ці романтичні ілюзії остаточно розвіялися. Буржуазна дійсність із культом грошей і прагматичними інтересами визначала життя людей. Талановиті особистості не відчували себе потрібними, їм не було місця в тогочасному світі. Це стосувалося не тільки чоловіків, а й жінок, які так само страждали від нездійсненності мрій та ідеалів.

Перше видання роману «Пані Боварі» Г. Флобера. 1857 р.

Незважаючи на те, що романтизм у той час у мистецтві відходив на другий план, поступаючись реалізму, Г. Флобер зробив основним об’єктом уваги в романі «Пані Боварі» тугу за романтичним ідеалом, романтичну мрію, яка не мала реалізації в житті.

Конфлікт романтичних ілюзій та дійсності. Головній героїні Еммі Боварі в юності життя видавалося яскравим, виразним, із захопливими пристрастями й піднесеним коханням, зображеним на красивому фоні розкішних пейзажів. Чоловік, про якого мріяла Емма, мав бути багатим, гарним і винятковим, як справжній романтичний герой. Але дійсність виявилася зовсім не такою, якою її уявляла дівчина.

Основний конфлікт роману — це конфлікт романтичної мрії та ницої буденності. Це конфлікт, який переживає лише героїня, а не інші персонажі або автор. Романтичні елементи входять у роман, але без знайомої читачам XIX ст. романтичної поетики. Романтизм як особливість свідомості героїні постійно стикається з брутальною дійсністю.

Роман «Пані Боварі» вперше глибоко та повно розкрив психологію жінки на тлі суспільства XIX ст., її мрії і трагедію.

Романтичні ілюзії в суспільстві XIX ст.

Мистецтво відіграє важливу роль у вихованні Емми Боварі, яка ототожнює себе з героїнями прочитаних романів. Автор показує, як романтизм, що утвердився в мистецтві наприкінці XVIII — на початку XIX ст., проникає в усі верстви суспільства, зокрема в міщанство. Романтичне світосприйняття було характерною ознакою свідомості людей того часу.

Чоловіки мріяли, як Жульєн Сорель, стати героями — Наполеоном або Дантоном. А для Емми Боварі важливо жити й діяти так, як улюблені нею героїні романтизму, — шукати порятунку в пристрасному коханні, одягатися та говорити, як у любовних романах. Однак в умовах прагматичного суспільства романтичні ілюзії нерідко призводили до трагедії.

С. Бродський. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1970-ті роки

Емма хотіла вінчатися опівночі, із факелами, що свідчить про піднесеність її натури. Утім, її батько не розумів таких забаганок. І весілля відбулося по-міщанськи звичайно. Г. Флобер детально описує, як були одягнені пересічні обивателі, що вони їли й пили, які приватні розмови вели за столом. На сукню Емми, коли молоді йшли до мерії, постійно чіплялися реп’яшки, і ця виразна деталь підкреслює невідповідність очікуваного й дійсного. Еммі вдалося уникнути дурних весільних жартів (вона просила про це батька, якого обивателі не зрозуміли, вважаючи, що він загордився), але героїня не змогла змінити свого міщанського існування в подальшому житті.

Емма живе у світі романтичних ідеалів, які підкреслюють відповідні образи й символи в романі. Так, вона поетично сприймає запрошення на бал у замок у Воб’єссар, думаючи, що її життя, як у романтичної героїні, у цьому чудовому замку зміниться. Вона романтизує своє минуле, чоловіків — спочатку Шарля, але він дуже швидко розвіяв її ілюзії, потім — Леона, а згодом — Родольфа. Вона запитує Родольфа, чи є в нього пістолети (щоб коли її чоловік раптом дізнається про їхню таємницю, Родольф міг захищатися), але в Родольфа це викликає тільки сміх.

Дослідники про Емму

«Що шукала Емма в житті? Те, чого в ньому не було й чого воно не могло їй дати» (К. Шахова).

«Флобер убачав в образі головної героїні “хворобу” всього свого покоління — невиправдане романтичне сприйняття дійсності, яка насправді була брутальною і відразливою. Тому він і писав: “Емма Боварі — це я”» (Д. Наливайко).

«Майстерність Флобера полягає у створенні образів, які повертаються до читачів різними гранями. Тому їх не можна оцінювати однозначно. Це стосується як жінки, так і всіх її чоловіків. Так, вони не відповідали її високим запитам. Але й вона в деяких моментах була смішною провінційною обивателькою, яка уявляла себе справжньою дамою» (С. Павличко).

Емму ніхто не розуміє (ані її батько, ані чоловік, ані мешканці міста), з неї насміхаються й засуджують провінційні обивателі, водночас використовуючи її романтичність. І тільки автор начебто «безпристрасно» ставиться до своєї героїні, але за глибоким проникненням у внутрішній світ героїні стоїть увага до людини, котра, хоча й помилялася у своїх ілюзіях, але робила це щиро й відверто. Єдине, що виправдовує Емму, — це те, що вона керувалася у своїх діях не розрахунком, а почуттями (саме в той час, коли розрахунок, гроші вирішували стосунки людей).

Романтична туга стає в романі об’єктом соціального дослідження та характеристикою сучасності. Під час роботи над твором Г. Флобер зазначав: «Це не та звичайна, брутальна нудьга, яка обумовлена порожнім життям, це нудьга сучасна, котра роз’їдає зсередини й робить із живої людини бродячу тінь, мислячий привид». Отже, образ Емми Боварі набуває широкого узагальнення. Він став символом сучасності, у якій не було місця романтичним мріям. Увесь твір спрямований на те, щоб зруйнувати ілюзорність мрій Емми.

Кадр із кінофільму «Пані Боварі» (реж. Клод Шаброль, Франція, 1991 р.).

Трагічна доля героїні. Трагедія Емми Боварі полягає в тому, що вона постійно перебуває в полоні ілюзій, не хоче змиритися з реальним життям, з його сірістю й буденністю. Вихована на романтичних і сентиментальних романах, Емма мріє про красиве кохання, яке видається їй можливим лише в багатстві й розкоші. Брак грошей — справжня причина її страждань. Розчарування в Шарлі, який по-своєму любив Емму, але видавався їй надто примітивним і нудним, у коханцях (Родольфі та Леоні), які виявилися черствими егоїстами, неможливість сплатити борги — усе це призводить до трагічної розв’язки — самогубства героїні.

Г. Флобер шукав красу не в реаліях життя, а в мистецтві, зокрема в його формі. Цей роман є зразком формальної довершеності, яка виявляється на всіх рівнях: композиційному, мовному, стильовому. Життєва буденність цікавить його так само, як О. де Бальзака та Стендаля, конфлікт між мрією та реальністю має поглиблений характер і трагічне вираження.

А. де Річмонт. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1905 р.

Доля Емми Боварі багато в чому типова для жінок французької провінції, але вона має характерну особливість: живе у вимріяному просторі й часі, не бажаючи подивитися правді в очі. Емму приваблюють розкіш, багатство аристократичного світу. Їй здається, що кохання можливе лише там. Героїня не тільки мріє про «повітряні замки», пристрасних коханців, а й намагається здійснити свою мрію. Це призводить до розчарувань і трагічної розв’язки.

Г. Флобер у своєму романі розвінчує ницість і вульгарність навколишнього життя, зокрема французької провінції, а також мрії своєї героїні, які вводили її в химерний світ, далекий від реальності.

Провінційні звичаї як об’єкт дослідження в романі Г. Флобера «Пані Боварі». У підзаголовку до роману «Пані Боварі» — «Провінційні звичаї» — Г. Флобер акцентує увагу на одній із головних тем твору. Письменник був добре обізнаний із життям французької провінції та ретельно описав її у своєму романі. Уособленням провінції є невеличкі міста — Тост, Йонвіль, Руан. Змальовуючи їх, автор не шкодував сірих кольорів і невипадково зізнався, що пише «сірим по сірому». Описів у романі набагато більше, аніж власне сюжетної лінії. Наприклад, опис весілля в першій частині твору вражає буденністю та відсутністю будь-яких романтичних ознак. Зображенню гостей, стравам на столі автор приділяє значно більше уваги, аніж почуттям героїні. Читачам запам’ятовуються назви страв («чудесне смажене поросятко, обкладене ковбасками із щавлевим гарніром»), напоїв та інші прозаїчні деталі. Провінційне містечко Тост є основним місцем дії першої частини роману. Сюди після весілля Шарль привозить свою другу дружину Емму. Автор підкреслює приземленість і вульгарність інтересів жителів Тоста, це стосується як головних героїв, так і другорядних. Емма помічає, що Шарль — звичайнісінький та посередній чоловік, але не розуміє, що й сама стає частиною одноманітного провінційного існування.

Твір Г. Флобера засвідчив остаточний відхід від романтичної поетики до реалізму й далі — натуралізму та виникнення раннього модернізму.

Микола Лукаш — перекладач «Пані Боварі»

Неперевершеним майстром українського перекладу був М. Лукаш (1919-1988), якому підкорилися різні літератури світу — польська й чеська, болгарська та японська, англійська й німецька та ін. Серед найвизначніших перекладів М. Лукаша — «Пані Боварі» Г. Флобера, «Фауст» Й. В. Ґете, «Дон Кіхот» М. де Сервантеса, «Декамерон» Дж. Боккаччо, збірки поезій Ф. Гарсіа Лорки, Ґійома Аполлінера та ін. За радянських часів М. Лукаш зазнав переслідувань через те, що він став на захист свого колеги — письменника й дослідника літератури І. Дзюби, якого заарештували. Багато перекладів М. Лукаша в ті часи не друкували. Однак нині золоте слово М. Лукаша є національним надбанням України.

Містечко Йонвіль, куди переїхало подружжя Боварі, нічим не відрізняється від Тоста: ринок, трактир, аптека, цвинтар і вулиця з крамничками. Зображення буденності в романі не є самоціллю для автора. Буденність і провінційне міщанське існування протиставлено ідеалам героїні, яка шукає виходу з повсякденної сірості в коханні. Але її ідеали виявилися ілюзорними. Серед людей, які оточують Емму, немає жодної яскравої особистості. Проза життя вбиває героїню.

Змальовуючи провінційні звичаї, письменник порушує важливу проблему духовної сутності життя. Він протестує проти провінційного зубожіння й деградації. Провінційні типи, зображені в романі, є уособленням влади грошей, убогості та нікчемності. У світі кольору плісняви торжествують лише такі персонажі, як лихвар (володар доль) і аптекар (типовий самовдоволений міщанин-обиватель, який претендує на роль обізнаної, бувалої людини, а насправді є уособленням егоїзму й обмеженості).

Ш. Леандр. Ілюстрація до роману Г. Флобера «Пані Боварі». 1931 р.

У романі є прихована антитеза: Париж — провінція. Провінційне життя в сприйнятті Емми асоціюється з нудьгою, а Париж є символом високих мрій героїні. Однак поступово контраст між провінцією та столицею зникає, адже в Парижі така сама духовна ницість, як і в провінції.

Г. Флобер змальовує провінцію, намагаючись уникнути будь-якої ідеалізації. Підзаголовок роману відіграє важливу роль, розкриваючи задум автора: простежити логічний зв’язок між провінційним життям і долею героїні, яка є невід’ємною його частиною.

Об’єктивний стиль Г. Флобера. Митець ще більшою мірою, ніж його попередники, прагнув до правдивості, достовірності зображуваного, до об’єктивованої манери письма. Роман «Пані Боварі» став утіленням естетичних принципів автора. Один із них полягав у тому, що письменник повинен приховувати своє «я», уподібнитися богові в природі: «Бути невидимим і всемогутнім, його треба всюди від чувати, але не бачити». Унаслідок цього складалося враження достовірності: наче не автор, а сама дійсність «промовляє» зі сторінок твору.

У зображенні персонажів Г. Флобер уникає авторського втручання й оцінок. Романові властиві об’єктивована манера письма, психологізм у розкритті характерів, майстерне використання внутрішніх монологів, непрямої мови, описів, деталей.

Г. Флобер — неперевершений майстер стилю. Він вважав, що «стиль є особливим способом мислення, тому якщо ваш задум слабкий, ви ніколи не напишете гарно», «стиль — це душа й тіло твору». Він зазначав, що автор має рішуче відмежуватися від реальності, перебувати ніби збоку, спостерігати й аналізувати події з вищої, об’єктивної позиції, уподібнюючись до вченого, котрий здійснює експеримент. Г. Флобер закликав до суворої точності зображення в романі, який називав «науковим», «дослідницьким» жанром. Особисте втручання, емоції, висновки, оцінки, моралізаторство автора — неприпустимі. Борючись із суб’єктивізмом романтиків, Г. Флобер наполягав на усуненні безпосередньої авторської присутності, тому в його творах автор ніби «ховається», його не «чути», як у романтичних творах.

«Пані Боварі» поєднує елементи соціально-психологічного й сімейно-побутового роману, а також роману-біографії.

Письменник виступав за розширення меж мистецтва, вважав, що немає поганих і хороших сюжетів, — усі вони мають бути цікаві для художника. Г. Флобер писав, що митець має уникати захопливої інтриги, несподіваних поворотів сюжету та ефектів, бо це відволікає читачів від думки й краси стилю. Об’єктивний стиль Г. Флобера втілено в широкому використанні непрямої мови та підтексту, що дало можливість уникнути прямих авторських оцінок і зробити так, щоб персонажі «говорили» начебто за самих себе, а події розгорталися ніби самі по собі.

Митець начебто безпристрасно описує все, що оточувало Емму, але за цими описами прихована глибока авторська іронія, яка дає змогу відчути відразу автора до дійсності. Письменник її начебто досліджує, щоб виявити цю ницість. Іронія стає своєрідним засобом пізнання. Вона виходить за межі особистісного й сприяє об’єктивному погляду на світ. Іронія дає можливість письменникові викрити вади сучасного суспільства, його забобони, а також краще пізнати світ і людину.

Після виходу у світ роману «Пані Боварі» Г. Флобера в широкий обіг увійшов термін «боварізм», що означає «життя без реальності, у світі романтичних ідеалів, які суперечать реальній дійсності».

ПАНІ БОВАРІ

Роман

(Уривки)

Коли Емма вийшла заміж за лікаря Шарля Боварі, вона почувалася нещасною, адже він не відповідав її романтичним уявленням про коханого чоловіка. Героїня болісно відчуває розрив між романтичними ідеалами й реальною дійсністю.

VII

(...) Розмови Шарля були пласкі, як вуличні тротуари. (...) Він сам признавався, що, живучи в Руані, ні разу не поцікавився піти в театр подивитися паризьких акторів. Він не вмів ні плавати, ні фехтувати, ні стріляти з пістолета, і, коли Емма якось натрапила в романі на якийсь незнайомий термін верхової їзди, він не зміг пояснити його значення.

А хіба ж мужчина не повинен знати всього, відзначатися в усіх сферах людської діяльності, утаємничувати жінку в усі пориви пристрасті, у всі тонкощі й секрети життя? А от він нічого не вчив її, нічого не знав, нічого не бажав. Він думав, що Емма щаслива! І її дратували його благодушний спокій, його вайлувата безтурботність і навіть щастя, що вона дарувала йому.

Інколи вона малювала; для Шарля було великою втіхою стояти біля неї й дивитися, як вона схиляється над папером і, мружачись, розглядає свою роботу або ліпить галочки із хліба. Що ж до гри на фортепіано, то що швидше бігали її пальці, то більше захоплювався Шарль. Емма з апломбом вистукувала по клавішах, пробігала не відриваючись усю клавіатуру зверху донизу. (...)

Дотримуючись теорій, що здавались їй правильними, вона намагалася розпалити в собі кохання до чоловіка. Декламувала йому в садку при місяці всі любовні вірші, які знала, наспівувала, зітхаючи, журливі адажіо. Але їй так і не вдалося пробудити в собі почуття, та й Шарль не ставав від цього ні більш закоханим, ні більш схвильованим.

Нарешті Емма кинула марні спроби викресати зі свого серця хоч якусь іскорку вогню. До того ж вона була нездатна зрозуміти те, чого сама не відчувала, і вірити в те, що не виявлялося в умовних формах. Незабаром вона переконалася, що в почуттях Шарля немає нічого особливого. Його любовні пориви стали надто врівноваженими: він милував її у певні години, і це стало ніби якоюсь звичкою, подібною до інших, ніби заздалегідь замовлений десерт після одноманітного обіду.

Лісник, якого Шарль вилікував од запалення легенів, подарував Еммі маленьку італійську левретку; Емма брала її із собою на прогулянку; часом вона виходила з дому, щоб побути трохи на самоті й не бачити цього вічного садка й курної дороги. Вона доходила до Банвільського букового гаю, до старої занедбаної альтанки, що стояла в кінці мурованої огорожі. (...) Її думки блукали спочатку без певної мети, як її собачка, що крутилася туди-сюди по полю, гавкала на жовтих метеликів... Потім думки потроху прояснювались, і, сидячи на землі, Емма повторювала, копирсаючись у траві кінчиком парасольки:

— Господи? І навіщо я вийшла заміж?

Вона задавала собі питання, чи не могла б зустріти іншого чоловіка, якби обставини склались інакше; вона намагалась уявити, які були б ті нездійсненні події, те інше життя, той невідомий їй чоловік. Адже ж не всі вони такі, як Шарль! Адже їй міг попастися хтось гарний, розумний, благородний, принадний... (...)

Але наприкінці вересня в її життя ввірвалася надзвичайна подія: її було запрошено у Воб’єссар, до маркіза д’Андервільє. (...) Улітку, у самий розпал спеки, у нього з’явився в горлі нарив, і Шарль порятував його ніби чудом, вчасно розітнувши пухлину ланцетом. (...)

Запрошення на бал у Воб’єссар Емма сприймає як шанс змінити своє життя. Мрії про нове кохання переповнювали її серце, і в ньому не залишалося місця для Шарля Боварі. Але дійсність не дала можливості Еммі стати справді щасливою.

VIII

(...) Емма взялася до свого туалету із запопадливістю й ретельністю дебютантки. Причепуривши зачіску так, як їй радив перукар, вона одягла розстелену на ліжку барежеву сукню. Шарль скаржився, що панталони ріжуть йому в поясі.

— Штрипки заважатимуть мені танцювати, — сказав він.

— Танцювати? — перепитала Емма.

— Авжеж.

— Чи ти збожеволів? Та тебе ж засміють! Сиди вже краще на місці. Та лікарю воно так і личить, — додала вона.

Шарль замовк. Він ходив по кімнаті з кутка в куток, чекаючи, поки жінка збереться.

Він бачив її в дзеркалі ззаду. Свічки освітлювали її з обох боків. Темні очі її здавалися зовсім чорними; волосся, укладене в гладеньке бандо, злегка випнуті над вухами, лисніло синюватим відливом, у шиньйоні тремтіла на хисткій стеблині троянда, і штучні росинки вигравали на її пелюстках. Сукня була блідо-шафранового кольору, оздоблена трьома букетами із зеленню.

Шарль хотів поцілувати Емму в плече.

— Облиш! — сказала вона. — Сукню помнеш.

Унизу скрипка заграла ритурнель, закурлюкав ріжок. Емма спустилася по сходах, ледве стримуючись, щоб не побігти. (...)

Коли кавалер узяв Емму за кінчики пальців і вона стала з ним у ряд, чекаючи помаху смичка, серце її забилося дужче. Але незабаром хвилювання щезло. Погойдуючись у ритмі музики, вона пливла вперед, ледь поводячи шиєю, і мимоволі усміхалася, коли скрипка співала якесь ніжне соло, під час якого решта інструментів змовкала; тоді виразно чувся чистий дзвін луїдорів, що сипалися неподалік на сукно картярських столів. (...)

Повітря в залі стало душним, вогні потьмяніли. Чимало гостей відхлинуло в більярдну. Лакей став на стілець і вибив дві шибки; на брязкіт скла пані Боварі повернула голову й побачила в саду селян, що поприпадали до вікон, заглядаючи в залу. Їй пригадалася ферма Берто. Вона побачила перед собою селянський двір, грязький ставок, батька в блузі під яблунею, саму себе, як вона колись, ще дівчинкою, знімала пальцями вершок із глечиків у молочарні. Але в сьогоднішній пишноті її минуле життя, досі таке ясне, цілком входило в тінь, і її починав навіть брати сумнів, чи справді вона жила тим життям. Вона була тут, і поза цим балом усе було оповите якимось туманом. Вона саме їла мараскінове морозиво, тримаючи в лівій руці позолочене мулеве блюдечко, і, примруживши очі, поволі смакувала його. (...)

Шарль ледве плентався, тримаючись за поручні. Він не чув під собою ніг. П’ять годин поспіль простовбичив він за столами, дивлячись на віст, хоч нічого в тій грі не тямив. З якою насолодою він зітхнув, знявши із себе черевики!

Емма накинула на плечі шаль і розчинила вікно. Надворі стояла темна ніч, накрапав дрібний дощик. Емма вдихала вологе повітря, що відсвіжувало їй повіки. Бальна музика ще дзвеніла в її вухах, і вона намагалася не скоритися сну, щоб продовжити ілюзію цього розкішного життя, з яким вона мала вже прощатися.

Почало світати. Емма довго дивилася на вікна замку, силкуючись відгадати кімнати всіх тих, кого вона бачила ввечері, їй хотілося б пізнати їхнє життя, проникнути в нього, злитися з ним. (...)

Тим часом Шарль казав слугам запрягти шарабанчик. Його подали до під’їзду, уклали всі речі, і подружжя Боварі, попрощавшись із маркізом і маркізою, рушило назад у Тост. (...)

Кадр із кінофільму «Пані Боварі» (реж. Т. Файвелл, США, Велика Британія, 2000 р.)

Коли вони приїхали до себе в господу, обід був ще не готовий. Пані розгнівалася. Настазі відповіла їй не надто чемно.

— Геть! — гукнула Емма. — Мені таких грубіянок не треба!

На обід був суп із цибулею і телятина під щавлем. Сівши напроти Емми, Шарль промовив щасливим голосом, потираючи руки:

— Немає краще, як удома! (...)

Наступний день видався їй нескінченно довгим. Вона гуляла в садочку, ходила туди й назад усе тією ж алейкою, спиняючись перед клумбами, перед шпалерами абрикосів, перед гіпсовим кюре, здивовано роздивляючись на ці добре знайомі їй предмети. Яким далеким їй здавався вже бал! Хто це віддалив на таку відстань позавчорашній ранок від сьогоднішнього вечора? Ті гостини в замку Воб’єссар стали в її житті зяючим провалом, — так часом бурею розчахне скелю навпіл за одну ніч. Проте Емма скорилася долі; вона побожно сховала в комоді свій святковий туалет, навіть атласні черевички, що в них підошва пожовкла від сковзкого навощеного паркету. І із серцем у неї сталося те саме, що із черевичками: воно потерлось об розкіш і взялося якоюсь незмивною тугою.

Спогади про той бал стали для Емми своєрідним заняттям. Щосереди вона говорила собі, прокидаючись: «Ах, тиждень тому... два тижні... три тижні тому — я була там!» (...) Часто, коли Шарля не було вдома, вона підходила до шафи й виймала захований поміж білизною зелений шовковий портсигар. Вона розглядала його, розкривала й навіть нюхала пропахлу духом вербени та тютюну підкладку. Чий же він був? Певно, віконтів. Не інакше, як дарунок коханки. Його вишивали на маленьких палісандрових п’яльцях, ховаючись від цікавих очей, над ним годинами просиджувала закохана рукодільниця, мрійливо схиливши кучеряву голівку. Любовні зітхання вплелися тут у кожну петельку канви, кожний стібок голки вишивав якусь надію чи спогад, а все це шовкове шиття було переткано однією мовчазною жагою. А потім віконт забрав якось той дарунок із собою. Про що вони говорили в той час, як цей портсигар лежав на мармуровій поличці каміна, між вазами з квітками й годинником Помпадур? Вона в Тості. А він тепер у Парижі... Який він? (...)

Вона придбала собі план Парижа й часто, водячи пальцем по карті, мандрувала по столиці. Гуляла по бульварах, спиняючись на кожному розі, на перехресті вулиць, перед білими квадратиками кварталів. А коли очі нарешті стомлювалися, склепляла повіки й бачила, як у темряві коливаються від вітру вогні вуличних ліхтарів, чула, як лякають підніжки карет, відкидаючись біля театральних під’їздів. Вона передплатила дамський журнал «Кошик» і «Дух салонів». Не минаючи ані рядочка, жадібно поглинала вона всі звіти про прем’єри, верхогони, вечірки, цікавилася дебютом тієї чи іншої актриси, відкриттям нової крамниці. Знала останні моди сезону, адреси фешенебельних кравців, дні прогулянок у Булонському лісі, розклад спектаклів у опері. (...)

Париж, як океан, мерехтів перед Емминими очима в рожевій імлі. Проте багатолике життя, що вирувало в цій круговерті, усе-таки ділилося на якісь частини, розпадалося на окремі картини. Емма помічала з них тільки дві чи три, і вони заслоняли від неї всі інші, як правдиве втілення життя всього людства. У дзеркальних залах, серед овальних столів, застелених оксамитом із золотими торочками, виступав на лискучих паркетах світ дипломатів. Там були сукні з довгими шлейфами, страшні таємниці, бентежні страждання, сховані за чемними усмішками. Потім починалося товариство герцогів і герцогинь; там усі були бліді й вставали о четвертій годині дня; жінки — бідні ангели! — носили спідниці, облямовані англійським мереживом, а чоловіки — невизнані генії під жевжикуватою зовнішністю — замордовували на прогулянках коней, розважалися літом у Бадені і, нарешті, років під сорок одружувались із багатими спадкоємицями. В окремих кабінетах нічних ресторанів реготала в сяйві свічок розмаїта юрба літераторів та актрис. Вони були щедрі, мов королі, повні вщерть ідеальних поривань і фантастичних забаганок. Це було якесь піднесене понад життям існування, що рвійно шугало між небом і землею в несказанній величі. Усе інше у світі губилося десь у невиразності, не займало певного місця, ніби й не існувало. Що ближчою була дійсність, то більше відверталися від неї її думки. Усе, що безпосередньо оточувало Емму, — нудне село, обмежені міщани, мізерія буденщини, — здавалось їй чимось винятковим у житті, прикрою випадковістю, що не знати як звалилася на її голову, але поза цим тісним колом буяв безмежний світ блаженства й пристрасті. (...)

Вона купила собі бювар, поштового паперу, ручку, конверти, хоч писати не було кому. Зранку вона витирала пил з етажерки, розглядалась у дзеркало, брала книжку, а потім, замріявшись, клала її на коліна, їй хотілося податися в мандри або повернутися в монастир. Бажала воднораз померти — і жити в Парижі.

А Шарль — під дощ, під сніг — знай роз’їжджав верхи околишніми путівцями. Він їв яєчню за столом на якій-небудь фермі, бабрався в пітних постелях, пускав хворим кров, що іноді теплою цівкою потрапляла йому в лице; вистукував недужих, підкачуючи брудні сорочки, вислухував хрипи, розглядав, що було в нічних горшках; зате щовечора знаходив дома веселий вогонь, накритий стіл, м’які меблі й елегантно вбрану гарненьку жінку, від якої так і пашіло свіжістю. Не знати, звідки й брався той аромат — чи не від її тіла напахчувалася сорочка?

Емма чарувала його своєю тонкою вигадливістю: то вона по-новому виріже паперові розетки на свічки, то видумає якусь незвичайну назву для найпростішої страви, абияк звареної наймичкою, і Шарль усе виїсть, смакуючи. У Руані вона побачила дам, що носили на годинниках зв’язку брелоків, — накупила того добра й собі. Оздобила камін двома великими вазами синього скла, справила собі несесер із слонової кості, з позолоченим наперстком. Що менше розумівся Шарль на жінчиних примхах, то більше чарували вони його: від них ще повнішим ставало його блаженство, ще лютішим здавалося домашнє вогнище. Вони немов золотим пісочком посипали вузеньку стежечку його життя. (...)

їй хотілося б, щоб прізвище Боварі — це ж її прізвище! — стало славнозвісним, красувалось у вітринах книгарень, фігурувало в газетах і журналах, гриміло на всю Францію. Але Шарль не відзначався честолюбством. (...) І взагалі Шарль чимдалі дратував її. З роками в нього з’явилися вульгарні манери: за десертом він стругав ножем пробки від порожніх пляшок, суп їв присьорбуючи, а після їжі прочищав зуби язиком. Він починав гладшати, і здавалося, що очі його, маленькі від природи, придавлювались опасистими щоками до самих скронь. (...)

Але в глибині душі вона сподівалась якоїсь переміни. Як матрос на розбитому кораблі, вона розпачливо металася очима по безкраїй пустелі свого життя, виглядаючи білого вітрила в тумані дальніх обріїв. Вона не знала, що то буде за випадок, яким вітром принесе його до неї, до якого берега приб’є; вона не знала, чи то буде шлюпка, чи трипалубний корабель, чи буде він навантажений стражданням, чи налитий щастям аж по люки. Але, прокидаючись уранці, вона щоразу сподівалася, що це станеться сьогодні, — і прислухалася до кожного шуму, зривалася з місця, дивувалася, що немає нікого й нічого. А коли заходило сонце, вона журилась і не могла діждатися завтрашнього дня. (...)

(Переклад Миколи Лукаша)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Проаналізуйте значення слів і словосполучень: боварізм, об'єктивний стиль, романтична ілюзія, прагматизм. Математична компетентність. 2. Складіть у зошиті схему «Чоловіки біля Емми Боварі: які вони?». Компетентності в природничих науках і технологіях. 3. Доведіть, що Г. Флобер виступає в романі як дослідник-природознавець, точно й детально описуючи реальні факти, нічого не приховуючи. Інформаційно-цифрова компетентність. 4. За допомогою інтернету підготуйте презентацію на тему «Емма вдома й за межами її будинку». Опишіть різні види художніх просторів, у яких зображено героїню. Як середовище впливає на світосприйняття Емми? Використайте світлини французьких міст і репродукції художників XIX ст. Уміння навчатися. 5. Окресліть коло читання й захоплень Емми Боварі. Які книжки XVIII—XIX ст., на вашу думку, їй би було варто прочитати, щоб не потрапити в полон ілюзій? Ініціативність і підприємливість. 6. У чому виявилася підприємливість Емми, щоб облаштувати своє життя? Які вчинки героїні ви схвалюєте, а які — засуджуєте? Поясніть. Соціальна та громадянська компетентності. 7. Назвіть соціальні типи епохи, зображені в романі «Пані Боварі». Чи є серед них такі, що актуальні й сьогодні? 8. Дискусія на тему «Чи є боварізм серед сучасної молоді?». Обізнаність і самовираження у сфері культури. 9. Подивіться екранізації роману Г. Флобера «Пані Боварі». Як ви вважаєте, у якому кінофільмі найкраще розкрито: а) образ героїні; б) образ Шарля; в) середовище? Екологічна грамотність і здорове життя. 10. У ХІХ ст. художні твори відобразили духовні «хвороби» покоління. Назвіть ці «хвороби» відповідно до героїв/героїнь: Чайльд Гарольд, Жульєн Сорель, Емма Боварі. Як ви думаєте, чи випадково саме жінка опинилася в «чоловічому ряду» літературних героїв? Висловте свою думку.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 11. Визначте специфіку об’єктивного стилю Г. Флобера та продемонструйте на конкретних прикладах. Діяльність. 12. Охарактеризуйте образи Емми Боварі та Шарля. Поясніть, чому вони не досягли щастя в подружньому житті. 13. Знайдіть приклади контрастів у творі. Як вони виявляють конфлікт мрії та дійсності? 14. Пригадайте визначення підтексту. Знайдіть і прокоментуйте підтекст в уривках із твору. Що сказано й що приховано автором? Цінності. 15. Сформулюйте цінності й ідеали Емми Боварі, а також причини, чому героїня не досягла їх у житті.

ВИСНОВКИ

• У романі Г. Флобера «Пані Боварі» втілено конфлікт романтичних ілюзій жінки з духовно ницою дійсністю.

• Уперше в жанрі роману Г. Флобер застосував об’єктивний стиль: автор уподібнюється до вченого-дослідника, викладає факти й події, але не робить ніяких оцінок, повчань і висновків.

• У романі представлено соціальні типи епохи, а також показано вплив буржуазного середовища на людину.

• У творі широко використано непряму мову, підтекст, символіку, внутрішній зв’язок між епізодами тощо.

• У соціально-психологічному романі «Пані Боварі» виразно виявилися елементи романтизму (романтична налаштованість героїні, невідповідність її мрій та ілюзій суспільству), реалізму (зв’язок людини та середовища, типові характери в типових обставинах, дослідження подій та явищ), а також натуралізму (натуралістичний опис смерті Емми Боварі) та імпресіонізму (використання ефекту освітлення, яке щоразу створює нове враження та ін.).