Мистецтво. Рівень стандарту. Профільний рівень. 10 (11) клас. Назаренко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Волинь, Галичина та Опілля

У будь-яких джерелах інформації (мережі Інтернет, шкільній, довідниковій літературі тощо) знайдіть відомості про Волинь, Галичину і Опілля, про області і райони, які до них входять.

Архітектура

Багатство лісів на території Волині зумовило використання дерева як будівельного матеріалу. Переважно всі хати були довжиною близько 12 м та 6 м у ширину, висоту мали трохи більше ніж 2 м (без даху).

Вважають, що до Галичини належало половина сіл, які виникли ще за князівських часів. Це були невеликі хутори, які мали тільки 2—3 господарства разом. На 1600 р. у Галичині мешкало 446 тис. осіб (на 1 км² — 10 осіб).

Окружний двір села Солов'ї, Волинська область

Для Опілля були характерні відкриті двори з круговою забудовою і проїздом до господарського двору. Основним зразком традиційного житла на Опіллі, як і по всій Україні, є хата — затишна, найчастіше побілена зовні і всередині, під солом'яним дахом. Народні майстри завжди намагалися «вписати» хату в природне оточення, тому все господарство, навіть ціле поселення, створювали єдиний ансамбль.

Перлини архітектурного мистецтва Волині, Галичини і Опілля

У XIV ст. литовський князь Любарт Гедимінович збудував замок у Луцьку, який був найбільшим на Волині. Він дуже нагадував романські фортеці з елементами готики. Основу споруди становить руська будівельна система, яка знайшла своє відображення в архітектурі у всій литовській державі.

Луцький замок або замок Любарта

? Які ще є замки на Волині, Галичини і Опіллі? Підготуйте доповіді про них.

Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова, який споруджено у 1744—1770 рр. Це класичний взірець архітектури періоду бароко. На фасаді знаходяться скульптурні роботи Іоана Пінзеля, а ось інтер'єр прикрашають твори інших скульпторів — Себастьяна Фесінгера та Михайла Філевича, художників Луки Долинського і Юрія Радивилівського.

Собор Святого Юра

Церква Святого Юра в Дрогобичі — пам'ятка галицької дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVI ст. Ця церква є однією з найкраще збережених пам'яток давньої української сакральної архітектури.

Церква Святого Юра в Дрогобичі

Із прийняттям Маґдебурзького права в Україні почалася регулярна забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводилася ратуша, а вся міська територія розбивалася на прямокутні квартали. Оскільки землі було обмаль, то фасади будинків були вузькі, у два-три поверхи, де на першому поверсі розташовувалися службові або торгові приміщення, на другому — житло.

Місцеві майстри виробили власний напрямок в архітектурі. Яскравим прикладом цього є забудова площі Ринок у Львові. На площі розташувалась найбільша кам'яниця (мурована житлова будівля) — будинок купця Костянтина Корнякта. Ця споруда, що схожа на справжній палац, була збудована у 80-х роках XVI ст. архітектором Петром Барбоном, а вже у XVII ст. тут встановлено статуї лицарів.

Будинок купця Корнякта

Декоративно-ужиткове мистецтво

Вишивка. Здавна волинська вишивка славилася чіткими й нескладними за композицією геометричними візерунками. У орнаментуванні виробів південних регіонів Волині переважали рослинні мотиви. Сорочки біля коміра та рукавів вишивалися виключно світлими нитками. У візерунках сорочок виділялися хміль, сокирки, дубове листя, розбиті хрести, баранячі роги тощо.

Вишивки Львівської області дуже цікаві і становлять окрему групу. Вишивки Сокальського району не можна сплутати з будь-якою іншою вишивкою. Їм властиві легкі графічні узори на рукавах жіночих сорочок, що створюють враження тонкого, переважно чорного, мережива.

Сокальська вишивка

Городоцька вишивка

Майстрині Городоцького району для декорування виробів застосовували, так званий «городоцький шов». Для оздоблення одягу використовували орнаменти, складені з багатопроменевої круглої розетки та її фрагментів.

Не менш цікавими і виразними є вишивки Яворівського району, що за своєрідною технікою вишивання називали «славною яворівкою». До середини XIX ст. яворівські майстрині вишивали тільки білими і сірими нитками, які натирали воском щоб вони блищали й виглядали більш рельєфно на білому тлі одягу. Узори яворівської вишивки складалися з дрібних мотивів, схожих на «кривульки», «клинці», «сосонки», «деревця», які вишивали стебнівкою. Але на початку ХХ ст. майстрині почали вишивати гладдю («кладенням») рослинні (переважно квіткові) орнаменти. Колорит яворівських вишивок червоний, що відтінявся жовтим, зеленим, іноді чорним, але поступово гама змінилася до багатобарвності.

Яворівська вишивка

Народний одяг. Народний костюм цього краю увібрав у себе історію, яка тісно переплелася з сусідніми народами. Колись це була територія Речі Посполитої, що об'єднувала сучасні Польщу, Литву, Білорусь та Україну. Тому і загальний вигляд народних костюмів сусідніх земель є дуже схожим.

Жіночі сорочки біля коміра та на рукавах вишивали білими, чорними або червоними нитками. Спідниці були виготовлені з домотканих полотен — літники, димки, мальованки. Поверх спідниці перев'язували запаскою-фартухом.

Творче завдання

У будь-яких джерелах інформації знайдіть відомості про спідниці літники, димки, мальованки.

Специфічними особливостями відзначається одяг Опілля, де тривалим було панування Польщі. Матеріал для виготовлення одягу залишали природного кольору або фарбували.

Волинь. Сокальщина

Галицький стрій найбільш простежується в трьох варіантах — північно-західному (Яворівщина — на кордоні з Волинню та Польщею), центральному (Городоччина і Миколаївщина, які межують з Опіллям) та східному (Золочівщина, що граничить із Західним Поділлям).

Яворівський стрій

Чоловічий одяг галичан — лляна вишита сорочка, що випускалась поверх полотняних білих штанів. Основою жіночого одягу також слугувала оздоблена вишивкою сорочка. Як поясний одяг, у галицьких жінок побутували широкі спідниці з домотканого полотна — «полотнянки», «полотінки» або спідниці з фабричної бавовняної тканини («дрелюхи»). Характерна ознака вбрання — білий колір. Довгі рукава сорочок закінчувались манжетами («дудами»), а при комірі сорочку збирали в дрібненькі складочки, а потім вже вишивали. Окрім сорочки, майстрині Яворівщини вишивали білі запаски і хустки з домотканого полотна, а також кабати — верхній плечовий одяг, який носили як чоловіки, так і жінки.

Кераміка, гончарство. Кераміка Волині характеризується сірим, чорним, синьо-чорним кольорами — сиваками. Декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки — «сосонки», «стовпчики», «ялинки», «клітини». Лаконічність форм і певна віддаленість Волині від густозаселених регіонів сприяла збереженню народних традицій у первісному вигляді. Особлива гармонійність пропорцій їх форм і орнаментів чудово відображує кращі надбання народного мистецтва, тому волинська кераміка є вагомою складовою культури України.

Гавареччинська кераміка

Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх керамічних центрах Львівщини — Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові та інших. Тут побутував так званий димлений посуд. Темно-сірий, майже чорний, його колір — результат спеціальної технології, суть якої зводилася здебільшого до створення безкисневого середовища в печах під час їх випалювання.

Писанки. На писанках Волині майстрині виконували переважно геометричний орнамент. Характерним є поділ яйця на парну кількість орнаментальних полів, в яких ритмічно повторюються вітрячки, грабельки, а також різноманітні спіралі тощо. Фон писанки зазвичай вишневий або зелений.

Писанки Волині

Писанки Львівщини вирізняються деталізацією і дрібним малюнком, геометричними візерунками (найчастіше — трикутниками), солярними знаками, а ще з рослинними елементами. Писанкарі Опілля розписують писанки білими, жовтими та червоними орнаментами на темному

Творче завдання

Використовуючи різні джерела інформації, ознайомтесь із творчістю майстрів Волині, Галичини та Опілля. Зробіть ескізи писанок цього краю. Напишіть есе про історію цих писанок і їх відмінності.

Особливості музичного мистецтва Волині, Галичини та Опілля

Розвиток дзвонарського мистецтва, яке виникло на Русі з прийняттям християнства, дав поштовх для виникнення у Галицько-Волинському князівстві ранніх форм українського церковного багатоголосся. Дзвони сповіщали про початок церковної служби, відзначали її найурочистіші моменти і закінчення, попереджали про стихійні лиха, небезпеку ворожого нападу. Кафедральні собори і великі монастирі мали повний набір дзвонів різного значення.

Розвитку музичної культури в ті часи сприяло навчання дітей співу та грі на різних музичних інструментах: від музичних іграшок (глиняні свистки, сопілочки, брязкальця тощо) до різноманітних музичних інструментів. Зображення інструментів можна зустріти на розписах церков і каплиць, наприклад, розписи знайдені у 1418 р. у каплиці Святої Трійці в Люблінському замку. Музиками використовувалася колісна ліра, сопілки, дерев'яні «флейти», дримба.

Дримба — стародавній музичний пружинний інструмент із заліза у вигляді підкови. Під час гри дримбу тримають у зубах, видобуваючи звук ударами пальця.