Мистецтво. Рівень стандарту. Профільний рівень. 10 (11) клас. Назаренко

Поділля

У будь-яких джерелах інформації (мережі Інтернет, шкільній, довідниковій літературі тощо) знайдіть відомості про Поділля, про області і райони, які до нього входять.

Поділля (Подільська земля, Пониззя, Подністров'я і Побужжя) — історико-географічна область України, яка має поділ на Західне Поділля та Східне Поділля. Вперше термін «Поділля» згадується у литовському літописі у 1362 р., де ця назва вжита літописцем так, ніби вона була давно відомою. У давніших джерелах Поділля мало іншу назву — Пониззя.

Архітектура

Хата. Кінець ХІХ ст., село Мамекіне Чернігівської обл. МНАПУ. Пирогів

Інтер'єр хати

Для подільського регіону властиве каркасно-глиносолом'яне житло. Здавна стіни в хатах будували з ліски або грабового хмизу, які обмащували глиною, перемішаною з половою. Пізніше (у XVIII—XIX ст.) найуживанішою була валькована техніка — суміш глини та суглинку з житньою соломою. Часто будували житло з цегли-сирцю або ж каменю. Типологічно воно мало усталену форму — хата з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. У середині стіни подільських хат завжди побілені, знизу — підведені червоною глиною, що мало велике символічне значення: мешканці вірили, що замикання кола закриє доступ до їх хати нечистій силі.

Перлини архітектурного мистецтва Поділля

Поділля славетне своєю монументальною архітектурою. У XIV—XVII ст. у містах та містечках з'являються оборонні замки з баштами, амбразурами, зубчастими стінами.

Навіть культова архітектура Поділля тих часів набирала оборонного характеру — споруди будувалися невеликі, з міцними мурами, баштами, амбразурами та стрільницями. Яскравий зразок такого будівництва являє собою мурована церква в селі Сутківці на Хмельниччині.

Покровська церква. Село Сутківці, Хмельницька обл.

Є у цих споруд і таємниці. Наприклад, Успенська церква в смт Межибож XVII ст. з дуже грубими мурами має потаємну кімнату в бані, хід до якої зроблено в стіні. Іванівська церква в Кам'янці мала міцну муровану дзвіницю-башту з амбразурами, кам'янецький Вірменський костьол — потаємну кімнату в бані і стрільниці в дзвіниці.

Фортеця у місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області (XIV ст.) складається з двох частин: Старої фортеці (Старого замку) і Нової фортеці (Нового замку). Неприступність фортеці забезпечували високі прямовисні береги, широке русло річки Смотрич (завширшки 250 м) і високі стіни з амбразурами. Це одне з семи чудес України. Вона і є Національним історико-архітектурним заповідником, що занесений до Списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО в Україні.

Кам'янець-Подільська фортеця

Одним з яскравих прикладів архітектурного ансамблю у стилі ампір та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму є палацово-парковий ансамбль «Маєток Самчики» у Хмельницької обл. (початок XVIII ст.). До архітектурного ансамблю належали: каплиця, оранжереї, китайський павільйон, фонтан, парк зі скульптурами, біля воріт була скульптура лева.

Останній власник «Маєтку Самчики» — Михайло Шестаков (1856—1926) — до так званого пейзажного (англійського) стилю садиби додав елементи французького архітектурного стилю. Так Самчиківський парковий ансамбль перетворився на український Версаль, оскільки його було спроектовано за всіма правилами паркового будівництва.

Палацово-парковий ансамбль «Маєток Самчики»

Сьогодні заповідник є об'єктом природно заповідного фонду України — парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Самчиківський парк» та пам'яткою історико-культурної спадщини України — палацово-парковим ансамблем.

? Які палацово-паркові комплекси України вам відомі? Що ви знаєте про їх історію?

Які парки або сквери є у вашій місцевості? Які характерні риси вони мають? Презентуйте їх.

Декоративно-ужиткове мистецтво

Вишивка. Подільська вишивка — одна з найскладніших і найкрасивіших в Україні. Вона дуже багата на вибагливі орнаментальні зразки. Основним мотивом орнаменту є ромб та його комбінації: ромб із подовженими сторонами, ромб із гачками, доповненням до ромба можуть бути косі або прямі хрести, ламані лінії, трикутники, меандри, свастика.

Чоловіча сорочка. Східне Поділля

Орнаментальні мотиви мали часто рослинні назви: сосонка, вівсик, семиніг, а також гребінці, човни, бесаги, книші тощо. У подільській сорочці основним був тридільний полик (опліччя, 12—20 см). Верх рукава розшивався поперек суцільною широкою смугою з геометричним орнаментом у вигляді мозаїки.

Історична довідка

Ще у XIX ст. витончені вироби клембівських вишивальниць експонувались на виставці у Чикаго. У 1902 р., після участі вишивальниць Поділля у І Всеросійській виставці, клембівську вишивку продавали до Англії, Німеччини, Данії. У 1914 р. заснували артіль «Наша користь», яка у 30-х рр. ХХ ст. вже об'єднувала 30 філій, розташованих у навколишніх селах.

Клембівська вишивка. Фото І. Єрмакової

На Західному Поділлі поширений так званий «кучерявий шов», який прокладають вовняними нитками. Такі вишивки мають вигляд ворсових тканин, які наче мерехтять самоцвітами. Прикладом такого оздоблення є борщівська вишивка.

Для допитливих

За легендою, під час татарської навали у декількох селах Борщівського краю, що на Тернопільщині, загинули усі чоловіки. Відтоді жінки та дівчата на знак жалоби від невиправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною ниткою. Сорочки стали оберегами, прикрасою і духовною потребою. Їх вишивали на всі випадки: на свята, до шлюбу і на смерть, а також на будень. Найбільш красивими були святкові вишиванки — рукава повністю зашивалися чорними нитками. Це нагадувало ріллю на селянському полі. Її пронизували червоні, зелені, жовті та фіолетові цяточки, квіти або орнамент. Іноді для узорів використовували оранжеві та вишневі кольори. Аналогів борщівським вишиванкам нема ніде.

Борщівська сорочка

Народний одяг. Характерні риси традиційного одягу Поділля — надзвичайна декоративність та мальовничість.

Жіноче вбрання подолянок складалося з довгої до кісточок лляної сорочки, запаски (тканини якою обгортали стан), а пізніше — з XVIII—ХІХ ст. — димки (спідниці), червоного крайка (пояса). Спідниці були гофровані (в складку), чоботи сап'янці (жовті). Заміжні жінки обов'язково покривали голову білим чепцем, сплетеним за старовинною традицією, а зверху у вигляді тюрбана пов'язували хустку.

Одяг мешканців Північно-Західного Поділля. Початок ХХ ст.

Чоловічий одяг складався із довгої сорочки (іноді до колін і нижче) та вузьких штанів із білого полотна. Сорочка-кошуля, рукави і пазушка, які не вишивалися, були зі вставками, рукава закінчувалися вузькими обшивками — дудицями і зав'язувалися тороками або шнурівками.

Українські жінки дуже полюбляли прикраси. Тому на шию одягали багато разків намиста з коралів та баламутів (Західне Поділля), гердани, венеціанські намиста, пацьорки, дукачі тощо.

Гердани

Пацьорки

Дукач

Баламути

Кераміка, гончарство. За історичними даними, у 1913 р. керамічним промислом на Поділллі були охоплені міста Бар, Летичів, Гайсин, а ще 27 містечок та 113 сіл. Володіючи величезними покладами різноманітних гончарних глин, Поділля стало однією з найбільш розвинутих зон керамічного виробництва в Україні.

Свої вироби — барила, калачі, баклаги, різні фігурні посудини у вигляді баранців, каганці, ліхтарі на свічки, іграшки — бубнівські майстри вкривали кольоровою поливою (зеленою, жовтою, брунатно-вишневою).

Килимарство. Народні килими Поділля посідають особливе місце в загальноукраїнському мистецтві килимарства, яке несе в своїх орнаментних композиціях образотворчу традицію трипільців. Ще наприкінці ХІХ ст. вони вперше з'явилися в експозиціях всесвітніх промислових виставок у Парижі, Чикаго, Берліні та інших.

Вироби бубнівських майстрів

Власне подільське явище — «вазонний» тип килимів. Поширення таких килимів відбулось у пограничних районах Буковини, Покуття, Молдови, Балтського і Кодимського районів Одещини, Уманщини і деяких сусідніх районів Черкащини. Його характерні ознаки — кайма навколо центрального поля, яка може мати елементи чисто геометричного, змішаного геометрично-рослинного або чисто рослинного характеру.

«Вазонний» тип килимів

Писанки. Зазвичай писанки Поділля роблять чорними, що символізує родючу землю, але інколи можна зустріти подільські писанки і з червоним тлом. На писанках зображують місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки тощо. Залежно від місцевості, тут зустрічаються і геометричні орнаменти, тваринні і рослинні мотиви.

Писанки Поділля

Особливості музичного мистецтва Поділля

Поміркуємо разом

Чому пісенний фольклор є виявом часових зв'язків у духовності українського народу та надійним засобом самоусвідомлення?

Поділля здавна славиться своїм народним співом. Як і скрізь в Україні, тут особливою любов'ю виконавців є балади та необрядова лірика. На Поділлі широко представлені балади родинно-побутової тематики — пісні про дівчину-покритку («Ковалю, ковалю», «Тихо, тихо Дунай воду несе»), про отруєння козака дівчиною через ревнощі, про розлучення закоханих голубів («Ой там, на горі»), загибель закоханого козака або дівчини, лиху свекруху, дочку-пташку тощо.

Поширені на Поділлі також і жартівливі й танцювальні пісні. Серед танцювальних ритмів вокально-інструментального народного співу характерні тропаки, гопаки, козачки, мазурки, краков'яки, а серед жартівливих пісень — «Василиха», «Гречаники», «Про комара».

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

Знайдіть в Інтернет-ресурсі:

Джигун | Культура Поділля | Central Ukraine;

«Василиха». Ансамбль Кралиця. Пісня про комара;

«Гречаники». Українська народна пісня. Співає квартет «Явір»;

«Спадок/Spadok. Тернопільска область. Заліщицький район»;

«Спадок/Spadok. Вінницька обл. Крижопільский район»;

«Звичаї та обряди українського народу»: Поділля.