Підручник з Захисту Вітчизни. 11 клас. Гнатюк - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 8. Надання допомоги пораненим в умовах бойових дій

◄ ВСТУП ДО КУРСУ ТАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ. ЕТАПИ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ЗА АЛГОРИТМОМ MARCH ►

Приблизно 90 % смертельних випадків на полі бою трапляються до того, як пораненого буде доставлено до лікувального закладу. У багатьох випадках смерті не можна запобігти за допомогою медичного втручання (важка травма голови і політравма). Однак поранених, які не померли відразу, можна врятувати. Для цього медичну допомогу слід їм надавати негайно на полі бою і в необхідному обсязі.

Під час військових операцій приблизно у 80 % випадків смерть настає протягом перших 30 хвилин після отримання поранення, коли часто єдина доступна медична допомога - це самодопомога або допомога товариша.

Тактична медицина (ТССС - Tactical Combat Casualty Care (Тактична допомога пораненим у бою)) - це комплекс заходів, які здійснюються на полі бою та спрямовані на рятування життя та запобігання важким ускладненням у військовослужбовців, які отримали травми й поранення.

Інколи кажуть, що ТССС - це загальний протокол надання першої медичної допомоги на полі бою. Це найважливіші дії, розставлені у правильній послідовності.

Принципи ТССС дещо відрізняються від принципів надання першої медичної допомоги, яких слід дотримуватися в умовах мирного часу.

Особливостями ТССС є:

врахування тактичної обстановки під час надання першої медичної допомоги;
тривалість евакуації і відтермінованість початку надання першої лікарняної медичної допомоги.

Протоколи надання першої медичної допомоги враховують ці особливості.

Відповідно до ТССС, перша медична допомога може надаватися у трьох зонах на полі бою:

червона зона - зона, де поранений перебуває під вогнем противника;
жовта зона - зона за будь-яким укриттям, у яку поранений переміщений із червоної зони і де він перебуває у відносній безпеці;
зелена зона - зона, де поранений перебуває поза небезпекою повторного ураження.

Часто замість поняття зон використовується поняття етапів надання першої медичної допомоги:

Допомога під обстрілом (CUF, Care Under Fire).
Тактична допомога пораненим у бою (TFC, Tactical Field Care).
Тактична допомога під час евакуації (Tactical Evacuation Care).

Кожен солдат на полі бою повинен уміти діагностувати та надати допомогу при масивній кровотечі, проблемах дихальних шляхів, проникаючому пораненні грудної клітки.

Протоколи допомоги ТССС виконуються за алгоритмом MARCH (таблиця 4). MARCH - це простий акронім (акронім - вид абревіатури) для запам’ятовування необхідних кроків за пріоритетністю для рятування життя пораненому в бою.

Абревіатуру MARCH почали застосовувати англійські військові приблизно у 2008 році.

Таблиця 4

Послідовність кроків	Позначення	Що означає	Переклад	Що здійснює рятувальник
1	М	Massive Hemorrhage	масивна кровотеча	зупинка масивної кровотечі, що загрожує життю
2	А	Airways	дихальні шляхи	забезпечення прохідності дихальних шляхів
3	R	Respiration	дихання	закриття всіх відкритих ран грудної клітки
4	С	Circulation	циркуляція	повний огляд пораненого, зупинка кровотеч, діагностика шоку
5	Н	Hypothermia	гіпотермія/черепно-мозкова травма	попередження гіпотермії

Алгоритм MARCH використовують також і цивільні лікарі.

Формуємо компетентності

Відшукайте в Інтернеті додаток 2 до Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 21.06.2016 р. № 612 про затвердження уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги «Масивна кровотеча з кінцівок». Ознайомтеся з діями, які проводить лікар для оцінки стану постраждалого та надання йому допомоги за алгоритмом MARCH.

◄ ПРИЧИНИ ПОПЕРЕДЖУВАНИХ СМЕРТЕЙ ПРИ БОЙОВІЙ ТРАВМІ ►

Розміри летальних втрат під час сучасних військових конфліктів останнього десятиліття наведено в таблиці 5.

Таблиця 5

Смертність від усіх причин під час сучасного бою (дані Армії США, 2010 р.)

Причина смерті	Відсотки від усіх летальних випадків
Проникаюча (пенетрувальна) травма голови	31 %
Травма тулуба, яка не підлягає хірургічній корекції	25 %
Наслідки інфекції, ускладнення шоку та катастрофічної кровотечі	12 %
Травма, яку потенційно можна було б прооперувати	10 %
Кровотеча з ран кінцівок	9 %
Травми, що калічать, унаслідок вибуху	7 %
Напружений пневмоторакс	5 %
Проблеми з дихальними шляхами	1 %

Доведено, що приблизно 15 % цих втрат, які настали до надходження пораненого до медичного закладу, можна було б запобігти, якби відразу було вжито необхідних заходів: зупинка масивної кровотечі, усунення проблем з дихальними шляхами, накладення герметичної пов’язки при відкритому пораненні грудної клітки, усунення напруженого пневмотораксу за допомогою декомпресійної голки і, по можливості, дренування грудної клітки.

◄ НАДАННЯ ДОПОМОГИ НА ЕТАПІ ПЕРЕБУВАННЯ ПІД ВОГНЕМ (CUF, CARE UNDER FIRE). ПЛАН ДІЙ НА ЕТАПІ ПІД ВОГНЕМ ►

Насамперед на цьому етапі поранений повинен намагатися накласти джгут (турнікет) самостійно на поранену кінцівку, якомога вище від місця поранення поверх одягу, але не нижче коліна або ліктя, або покликати на допомогу.

Під час артеріальної кровотечі в розпорядженні є всього 120 с для накладання джгута (турнікета), потім людина помирає від крововтрати. Тому під час тренувань з використання джгута (турнікета) необхідно намагатися досягти таких результатів: діставання джгута (турнікета) - 10 с; накладання джгута (турнікета) - 60 с.

Також на етапі під вогнем важливо сповістити голосом товаришів про свій стан, наприклад, «Поранений у ногу, накладаю собі джгут (турнікет), продовжую вести вогонь», «Поранений в обидві руки, терміново потрібна допомога» тощо.

Важливо також пам’ятати, що на цьому етапі надзвичайно висока ймовірність отримання додаткових поранень.

Отже, головні завдання на етапі перебування під вогнем зводяться до усунення подальшої загрози для пораненого (придушення противника вогнем) та накладання джгута (турнікета). Після цього слід розпочати відтягування пораненого за найближче укриття, якщо сам він не може залишити небезпечну зону.

◄ ТЕХНІКА ВІДТЯГУВАННЯ (ПЕРЕТЯГУВАННЯ) ПОРАНЕНОГО З НЕБЕЗПЕЧНОЇ ЗОНИ ►

Відтягування поранених в укриття необхідне у зв’язку з небезпекою вторинного поранення.

За відсутності поблизу укриття необхідно шанцевим інструментом створити біля пораненого з боку противника бруствер, щоб замаскувати і захистити його.

Місцями укриття поранених можуть бути сховища, бліндажі, окопи, рови, яри, ями, воронки від бомб і снарядів, зворотні схили висот, великі камені, будови тощо. У всіх випадках слід захистити пораненого також від негоди.

Вибір способу відтягування пораненого залежить від характеру поранення, відстані, на яку треба відтягнути пораненого, місцевості і бойової обстановки.

Існують такі основні способи відтягування пораненого:

відтягування на боці;
відтягування на спині;
відтягування «за ремінь».

Крім того, можна здійснювати відтягування поранених з використанням підручних і табельних засобів:

відтягування на одязі за допомогою мотузки (лямки);
відтягування на плащ-наметі за допомогою мотузки (лямки);
відтягування на лижах (лижно-носилочній установці);
відтягування на імпровізованих волокушах (з фанери, жерсті тощо).

Відтягування на боці (мал. 88). Бойовий медик лягає боком до пораненого, кладе його голову собі на груди, а тулуб - на підтягнуту і зігнуту в коліні ногу. Поранений, залежно від характеру поранення, лежить ниць, на спині або на боці. Бойовий медик переповзає на боці, відштовхуючись від землі вільної ногою і ліктем однієї руки і підтримуючи іншою рукою пораненого.

Мал. 88. Відтягування пораненого на боці

Відтягування на спині (мал. 89). Бойовий медик кладе пораненого на бік (на здорову сторону), лягає поруч з ним впритул, притискаючись спиною до грудей, і обережно підводить свою злегка зігнуту в коліні ногу.

Якщо бойовий медик лягає на лівий бік, то лівою рукою бере праву руку пораненого, а свою праву руку закидає за спину і захоплює пораненого за штани або бушлат у ділянці сідниць. Якщо він лягає на правий бік, то правою рукою бере ліву руку пораненого, а лівою рукою захоплює штани пораненого або бушлат. Потім сильним, але різким рухом звалює пораненого собі на спину.

Відтягуючи пораненого на спині, він переповзає, відштовхуючись тільки однією ногою, поки не втомиться. Потім змінює ногу і т.д. Ноги пораненого повинні перебувати між ногами бойового медика. При такому способі усувається хитання і поранений не звалюється зі спини.

Для швидкого переміщення пораненого на короткі дистанції використовується перетягування (мал. 90-92).

Мал. 89. Відтягування пораненого на спині

Мал. 90. Перетягування одним рятівником

Мал. 91. Перетягування двома рятівниками

Мал. 92. Перетягування волоком

◄ ОЗНАКИ ЖИТТЄЗАГРОЗЛИВОЇ ЗОВНІШНЬОЇ КРОВОТЕЧІ ►

Життєзагрозлива зовнішня кровотеча - це зовнішня кровотеча, яка неминуче призводить до смерті, якщо її не зупинити.

Ознаками такої кровотечі є велика кількість крові, що витекла з рани (калюжа крові біля пораненого, одяг сильно просяклий кров’ю). Крім того, у такого пораненого збільшена частота пульсу (більше ніж 120 ударів за хвилину). Пульс також може бути ниткоподібним (частий і ледве відчутний). Можливі порушення ритму дихання. З’являються липкий холодний піт, синюшність кінцівок, губ, блідість шкіри, тремтіння рук, сонливість, безучасність, спрага, потемніння в очах, затьмарення свідомості, позіхання, нудота та блювота.

Визначити, чи є кровотеча життєзагрозливою, не завжди можливо. Особливо якщо пораненого переміщували, тому неможливо оцінити кількість крові, яка витекла з рани. Необхідно також пам’ятати, що поранений може перебувати у стані збудження і заперечувати або применшувати тяжкість свого стану через початкову стадію травматичного шоку. Крім того, у деяких випадках при важких травмах кровотеча припиняється через інтенсивний спазм судин. Тому в разі наявності хоча б найменших сумнівів щодо ступеня крововтрати будь-яку кровотечу слід розглядати як стан, що вимагає негайної допомоги.

◄ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В ЗОНІ ТАКТИЧНИХ УМОВ (TFC, TACTICAL FIELD CARE) ►

У зоні тактичних умов поранений солдат перебуває за укриттям. Об’єм домедичної допомоги в цій зоні спрямований на більш глибоку оцінку і лікування потерпілого. Поранений і рятувальник перебувають у дещо менш небезпечній ситуації, умови більш підходять для швидкої оцінки і надання допомоги.

Слід пам’ятати, що поранений і непритомний може опритомніти в будь-який момент і неадекватно оцінити ситуацію. Він може вирішити, що його захопили вороги і кудись несуть, тому може спробувати чинити опір, битися, застосовувати всю доступну зброю. Тому важливо за першої ж можливості роззброїти непритомного пораненого.

Алгоритм надання допомоги в зоні тактичних умов є таким:

1. Перевірити реакцію пораненого на подразники (свідомість - голос - біль - відсутність реакції), а також наявність дихання та пульсу на сонній артерії.
2. Якщо реакції немає, слід вважати пораненого мертвим та допомоги не надавати.
3. Перевірити накладений джгут (турнікет) і визначити потребу в ньому.
4. Якщо є потреба в джгуті (турнікеті), а кровотеча продовжується, то слід затягнути джгут (турнікет) сильніше. Також потрібно вказати час накладання джгута (турнікета).
5. Оглянути пораненого на наявність інших видимих кровотеч (особливо з кінцівок та шиї) та зупинити їх. Це зручно робити складеними «граблями» пальцями, якими слід промацати всю поверхню кінцівок на предмет «провалів» у м’які тканини, груди і спину обмацують під бронежилетом на предмет наявності крові.
6. Перевірити грудну клітку на поранення, особливо пахвові та надключичні ділянки.
7. Якщо поранення грудної клітки є, закрити всі рани герметичною пов’язкою. Недотримання цієї вимоги може призвести до відкритого пневмотораксу в пораненого.

Пневмоторакс відкритий - це явище, яке спостерігається при пораненнях грудної клітки, коли плевральна порожнина (невеликий простір у вигляді щілини, розташований між легенями та внутрішньою поверхнею грудної клітки) розгерметизовується і в ній створюється тиск, рівний атмосферному, а не нижчий від нього, як повинно бути. Як наслідок, легені спадаються, не насичують кров киснем і до того ж тиснуть на серце. Порушується дихання і серцебиття зі смертельними наслідками. Щоб уникнути цього, потрібно знайти ранові канали на грудях/спині і загерметизувати їх спеціальним пластирем або підручними засобами (скотчем, просто плівкою тощо). Іноді пневмоторакс буває закритим, наприклад унаслідок сильного удару або впливу вибухової хвилі. У такому випадку немає ранових каналів на грудній клітці, але спостерігаються інші симптоми.

Мал. 93. Стабільне положення

Симптомами пневмотораксу є: больові відчуття під час вдиху; часте «собаче» дихання; посиніння артерій на шиї; хрипи при диханні.

8. Якщо поранений без свідомості, або з травмою обличчя, або з опіками, то потрібно забезпечити прохідність дихальних шляхів постановкою назофарингіального повітроводу.
9. Провести повний огляд пораненого (з голови до п’ят) та виявити інші поранення. Якщо вони є, то необхідно накласти пов’язки.
10. Затампонувати рану на кінцівці, накласти тиснучу пов’язку, послабити джгут (турнікет).
11. Якщо кровотеча відновилась, то необхідно затягни джгут (турнікет) знову.
12. Ввести знеболювальний та антибактеріальний засоби.
13. Знерухомити переломи і поранені кінцівки, зафіксувавши два суміжних суглоби.
14. Покласти пораненого у стабільне положення (мал. 93). Воно дозволяє крові, слизу і блювотним масам витікати з рота пораненого, не перекриваючи дихальні шляхи. Воно також не дає язику запасти і перекрити доступ повітря.

◄ ЗАГАЛЬНІ ПРИЧИНИ ЗМІНИ СТАНУ СВІДОМОСТІ ►

Стан свідомості людини може перебувати у двох формах - нормальний (звичайний) стан свідомості та змінений.

Нормальний стан свідомості людина має у стані неспання і сприймає себе та світ звичайно, нормально, як більшість людей.

Змінений стан свідомості (ЗСС) - це такий її стан, за якого людина сприймає світ і себе незвичним способом. Її сприйняття себе і світу змінене порівняно зі сприйняттям, що має місце при нормальному стані свідомості.

У ЗСС настають якісні зміни в суб’єктивних переживаннях або в психологічному функціонуванні особи, що усвідомлюються самою людиною або відзначаються спостерігачами.

Алкогольне сп’яніння - типовий ЗСС.

Під час перебування у ЗСС у людини можуть змінюватись візуальні, тактильні, часові та інші сприйняття себе та світу. Як результат у неї виникатимуть викривлення уявлення зовнішньої реальності або усвідомлення себе у вигляді галюцинацій чи ілюзій. Тобто вона бачитиме, відчуватиме на дотик, сприйматиме часові характеристики навколишнього світу тощо не так, як за нормального стану свідомості.

Встановлено, що короткочасні переживання ЗСС є характерною властивістю свідомості та психіки здорових людей. ЗСС являють собою одну з головних потреб людини (сон).

Причини виникнення ЗСС досить різноманітні, і перелічити їх нема жодної можливості. Це завдання ускладнюється ще й тим, що на сьогодні нема традиційної та загальноприйнятої класифікації ЗСС. За таких умов наведемо класифікацію американського психіатра Людвіга Арнольда, який у ній наводить деякі причини виникнення ЗСС:

ЗСС, які виникли спонтанно за звичайних для даної людини умов (засинання або перенапруження) або в незвичайних, але природних обставинах (нормальні пологи, екстремальні умови);
ЗСС, викликані штучно під впливом психоактивних речовин (алкоголь, наркотики) або психоактивних процедур (сенсорна ізоляція або сенсорне перевантаження);
ЗСС, обумовлені психотехнічними прийомами (методи психічної саморегуляції або сугестії, релігійні обряди).

Цілком очевидно, що ЗСС можуть виникати у військовослужбовців при пораненнях через наявність больового шоку, втрату крові тощо.

◄ ПРОНИКАЮЧІ ПОРАНЕННЯ ГРУДЕЙ. НАПРУЖЕНИЙ ПНЕВМОТОРАКС. ВИКОРИСТАННЯ ГЕРМЕТИЗУЮЧИХ (ОКЛЮЗІЙНИХ) НАКЛЕЙОК. ПОРАНЕННЯ ЛЕГЕНЬ ►

Проникаюче поранення - це таке поранення, за якого рановий канал з’єднується з якою-небудь порожниною організму.

Проникаючі поранення грудної клітки характеризуються з’єднанням плевральної порожнини із зовнішнім середовищем.

Виникають такі поранення в результаті ушкодження холодною або вогнепальною зброєю, під час падіння на гострі предмети. Вони небезпечні можливістю надходження повітря в плевральну порожнину і спаданням легені (див. вище), ушкодженням судин грудної стінки та внутрішніх органів, а також розвитком гнійних ускладнень.

Ознакою проникаючого поранення є поява специфічного звуку (присмоктуючий звук), який збігається з дихальними рухами пораненого.

Серед причин швидкої загибелі таких поранених перше місце займає дихальна недостатність, друге - кровотеча.

Небезпечною причиною дихальної недостатності під час проникаючих поранень грудної клітки є напружений (клапанний) пневмоторакс.

Напружений пневмоторакс розвивається тоді, коли можливе надходження повітря в плевральну порожнину, але неможливий вихід з неї (рана «працює» як односторонній клапан). У результаті повітря накопичується і стискає легеню (мал. 94), порушується процес дихання, страждає також і серце через його зміщення.

Мал. 94. Пневмоторакс

Перша допомога при відкритому (рановий канал), у тому числі і напруженому, пневмотораксі полягає в тому, що відкритий пневмоторакс потрібно перевести в закритий шляхом накладання герметизуючих (оклюзійних) наклейок. Оклюзійні наклейки повинні бути в медичній аптечці бійця.

У разі коли через рану всмоктується повітря, на неї краще наклеювати оклюзійну наклейку з клапаном односторонньої дії.

Клапан забезпечує виведення повітря з плевральної порожнини і не впускає повітря всередину.

Клапан приводиться в дію зняттям спеціального ковпачка, яким можна його ж і герметизувати, перетворивши наклейку в звичайну герметичну.

Клапан має конструкцію, яка запобігає зовнішньому блокуванню повітряних каналів, наприклад, ковдрою, одягом або спорядженням (мал. 95).

Мал. 95. Приклади комерційно доступних герметичних пластирів для грудного відділу

Медики для зменшення тиску в плевральній порожнині при пневмотораксі, у тому числі і при напруженому, можуть робити голкову декомпресію грудної клітки або ж уводять плевральну дренажну трубку.

При проникаючому пораненні грудної клітки поранення можуть дістати легені. Ознаками пошкодження легені є кровохаркання, вихід бульбашок газу через рану та наявність підшкірної емфіземи, болі у грудях під час дихання, задишка та інші ознаки дихальної недостатності, симптоми крововтрати при значній внутрішньоплевральній або внутрішньобронхіальній кровотечі. Залежно від характеру та локалізації поранення бронхолегеневих структур звичайно виникає пневмо-, гемоторакс.

Потрібно пам’ятати, що при проникаючих пораненнях грудної клітки не слід витягувати сторонні тіла, які знаходяться в рані. Видаляти можна тільки тіла, які вільно лежать у ній.

◄ ТАКТИЧНО ЗНАЧУЩІ ОЗНАКИ ШОКУ В ПОРАНЕНИХ ►

У деяких поранених на полі бою розвивається грізне ускладнення, що називається травматичним шоком, яке разом з крововтратою є однією з головних причин смерті поранених. Під травматичним шоком будемо розуміти особливий стан, що розвивається у зв’язку з травмою (пошкодженням) і характеризується пригніченням усіх життєвих функцій організму.

Незважаючи на виняткову важливість у механізмі виникнення і розвитку травматичного шоку крововтрати, не слід ототожнювати травматичний і геморагічний шок. При важких механічних пошкодженнях до патологічного впливу крововтрати неминуче приєднується негативний вплив нервово-больової імпульсації та інших факторів, що робить стан травматичного шоку завжди більш важким у порівнянні з «чистою» крововтратою в еквівалентному обсязі.

Травматичний шок зазвичай проходить у своєму розвитку дві фази - еректильну та торпідну.

Еректильна фаза виникає в момент травмування. У деяких випадках перша фаза може бути відсутня або тривати дуже короткий проміжок часу (кілька хвилин). Поранений у цій фазі відчуває біль та сповіщає про нього криком, стогоном, словами, мімікою, жестами. У першій, еректильній фазі шоку поранений збуджений, наляканий та тривожний. Інколи буває агресивним. Він може метатися, кричати від болю, стогнати, плакати, скаржитися на біль, просити знеболювальні препарати.

У торпідній фазі шоку поранений здебільшого перестає кричати, стогнати, плакати, метатися від болю, нічого не просить та не вимагає.

Залежно від тяжкості перебігу торпідна фаза травматичного шоку поділяється на чотири ступені.

Шок І ступеня (легкий). Поранений блідий, свідомість ясна, іноді легка загальмованість, рефлекси знижені. Пульс прискорений, 90-100 ударів за хвилину, артеріальний тиск не нижче ніж 100 мм рт. ст.
Шок II ступеня (середньої тяжкості). Виражена загальмованість, млявість, шкірні покриви та слизові оболонки бліді, акроціаноз (синюватий відтінок шкіри, пов’язаний з недостатнім кровопостачанням). Шкіра вкрита липким потом, дихання прискорене та поверхове. Зіниці розширені. Пульс 120-140 ударів за хвилину, артеріальний тиск 70-80 мм рт. ст.
Шок III ступеня (тяжкий). Стан постраждалого тяжкий, свідомість збережена, але навколишніх він не сприймає, на больові подразники не реагує. Шкірні покриви землисто-сірого кольору, вкриті холодним липким потом, виражена синюшність губ, носа та кінчиків пальців. Пульс ниткоподібний, 140-160 ударів за хвилину, артеріальний тиск менш ніж 70 мм рт. ст. Дихання поверхове, часте, іноді зріджене. Можуть бути блювання, мимовільне сечовиділення та дефекація.
Шок IV ступеня (преагонія або агонія). Свідомість відсутня. Пульс та артеріальний тиск не визначені. Тони серця дуже важко вислуховуються. Дихання агональне, по типу ковтання повітря.

Ознаками геморагічного шоку є:

І ступінь - поранений у свідомості, інколи незначно збуджений. Шкірні покриви бліді. Пульс 85-100 ударів за хвилину, артеріальний тиск - у межах норми або на нижній межі норми. Крововтрата від 1 до 15 % об’єму циркулюючої крові (ОЦК).
II ступінь - свідомість пораненого збережена, однак наявні ознаки її порушення. Чітко виявляється блідість шкірних покривів та видимих слизових оболонок. Пульс 100-120 ударів за хвилину, систолічний артеріальний тиск - 90-99 мм рт. ст. Крововтрата від 15 до 25 % ОЦК.
III ступінь - свідомість відсутня. Шкірні покриви «білі як стіна», холодні на дотик. Пульс 120-140 ударів за хвилину, систолічний артеріальний тиск - 65-90 мм рт. ст. Чітко проявляється олігурія (зменшення кількості сечі, яку виділяють нирки). Крововтрата від 25 до 40 % ОЦК.
IV ступінь - свідомість відсутня, «загасають» рефлекси. Пульс більше ніж 140 ударів за хвилину. Систолічний артеріальний тиск менше ніж 65 мм рт. ст. і прогресивно падає. Акроціаноз, тривала анурія (повне припинення сечовиділення). Крововтрата більше ніж 40 % ОЦК. Розвивається кома, яка переходить у термінальні стани (кінцеві стадії життя), наступає смерть.

Вищенаведені ознаки травматичного та геморагічного шоку є клінічними. На полі бою їх можна визначити лише частково. До тактично значущих ознак геморагічного шоку належать порушення свідомості без наявної черепно-мозкової травми і/або слабкий чи відсутній пульс на променевій артерії.

◄ НАДАННЯ ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ, ОПІКАХ, ВІДМОРОЖЕННЯХ, ПРОНИКАЮЧОМУ ПОРАНЕННІ ОКА. НАКЛАДАННЯ ШИН ►

Переломом називається порушення цілісності кістки, що виникає під впливом зовнішньої травми або внаслідок хворобливих змін кістки, що супроводжуються зазвичай пошкодженням м’яких тканин (м’язів, кровоносних судин, сухожиль, нервів).

Переломи кісток бувають відкриті і закриті.

Переломи, що супроводжуються порушенням шкірних покривів, називаються відкритими. При відкритих переломах є рани і кровотечі. Переломи без порушення цілості шкірних покривів називаються закритими. Відкритий перелом небезпечний проникненням мікробів у глибину рани.

Переломи можуть бути: повні (при яких кістка переламана повністю) і неповні, коли є тільки надлом або її травма.

До ознак перелому кісток кінцівки належать:

різкий біль при обмацуванні місця перелому, при спробі здійснити рух або спертися на пошкоджену руку або ногу;
припухлість або крововилив на місці передбачуваного перелому;
неправильна, незвичайна форма кінцівки (вона вкорочена або зігнута в такому місці, де немає суглоба);
рухливість кінцівки в незвичайному місці, кісткове похрускування в місці перелому;
порушення функцій.

Перелом кісток - важка травма. Гострі кінці кісткових уламків можуть пошкодити великі кровоносні судини і нерви, що призводить до тяжких наслідків. Переломи великих кісток можуть привести потерпілого до шоку і смерті.

Надавати допомогу пораненому з переломами кісток, а також переносити або відтягувати його необхідно обережно, бо гострі кісткові уламки можуть пошкодити кровоносні судини і викликати сильну кровотечу або проткнути шкіру, перетворивши закритий перелом у відкритий (важчий). Крім того, різкий біль при необережному перенесення (евакуації) може викликати шок у пораненого.

Щоб цього не сталося, потрібно ввести пораненому знеболювальний засіб зі шприц-тюбика, а потім для знерухомлення (іммобілізації) кісткових уламків накласти на пошкоджену кінцівку шину. При закритому переломі шину накладають поверх одягу. При відкритому переломі спочатку накладають на рану стерильну пов’язку (для цього в місці перелому розрізають або обережно знімають одяг), а потім уже шину. При відкритому переломі і сильно забрудненій рані необхідно дати пораненому антибіотики, що запобігають зараженню рани.

Найважливішим моментом у наданні першої допомоги пораненим при переломах кісток є: іммобілізація кінцівок (створення нерухомості кісткових уламків). Це є профілактичним заходом проти ускладнень, які можуть виникнути при транспортуванні пораненого. Для цього використовують табельні засоби іммобілізації (шини, виготовлені з різних матеріалів) та підручні матеріали (дошки, фанера, пучок прутів тощо, мал. 96). Для закріплення шини в бойовій обстановці використовують носові хустинки, шарфи, ремені, мотузки тощо.

За відсутності шин або підручних матеріалів при переломі руки потрібно її щільно прибинтувати до тулуба (згинаючи в ліктьовому суглобі під прямим кутом), а при переломах ноги пошкоджену ногу прив’язати до здорової (мал. 97).

Мал. 96. Засоби іммобілізації

Мал. 97. Іммобілізація при переломах ніг методом «нога до ноги»: а - проста іммобілізація; б - іммобілізація з легким витягуванням

При накладанні шин потрібно пам’ятати таке:

1. При відкритому переломі і наявності кровотечі, перш ніж накласти шину, необхідно зупинити кровотечу за допомогою джгута (турнікета) і накласти на рану асептичну пов’язку, використовуючи для цього індивідуальний перев’язувальний пакет.
2. Шина повинна бути такої довжини, щоб можна було захопити і створити нерухомість у двох сусідніх суглобах нижче і вище місця перелому кістки, а при переломі стегна - у трьох суглобах (тазостегновому, колінному і гомілковостопному).
3. Якщо довжина шини недостатня, то потрібно зв’язати кілька шин.
4. Шину зазвичай потрібно накладати поверх одягу і взуття.
5. Шини, як правило, накладають з обох сторін кінцівки - внутрішньої і зовнішньої. При переломі стегна шину накладають із зовнішньої його сторони від пахви до п’яти (мал. 98), а з внутрішньої сторони - від паху до п’яти.
6. Для попередження виникнення болю і змертвіння тканин у місцях кісткових виступів під шину підкладають м’який матеріал (вату, клоччя, мох тощо).
7. Шину прибинтовують до кінцівки.

Мал. 98. Накладання шини при переломі стегна

Мал. 99. Накладання шини з підручних засобів при переломі плеча

При закритих переломах потрібно:

ввести пораненому знеболювальний засіб зі шприц-тюбика;
накласти шину на пошкоджену кінцівку.

При відкритих переломах треба:

ввести пораненому знеболювальний засіб зі шприц-тюбика;
зупинити кровотечу джгутом (турнікетом) або тиснучою пов’язкою;
накласти на рану пов’язку за допомогою індивідуального перев’язувального пакета;
накласти шину на кінцівку.

Наведені вище правила накладання шин та способи іммобілізації без їх використання є загальними. Ознайомитися з іншими способами іммобілізації, які використовуються залежно від місця переломів кісток та інших факторів, можна, наприклад, у «Стандарті підготовки І-СТ-3. Підготовка військовослужбовця з тактичної медицини», який також розміщено в мережі Інтернет.

Опік - це ушкодження тканин живого організму, викликане місцевою дією високої температури, електроструму, хімічних речовин або радіоактивних випромінювань.

Залежно від причини, що викликала опік, їх (опіки) поділяють на:

термічні - виникають у результаті дії високої температури - опік полум’ям, окропом, світловим випромінюванням ядерного вибуху, а також запалювальними речовинами типу «напалм», фосфором тощо;
хімічні - виникають у результаті впливу кислот, лугів та інших агресивних рідин.

Залежно від тривалості та інтенсивності впливу того чи іншого чинника, що викликає опік, виникають опіки різного ступеня тяжкості.

І ступінь - почервоніння шкіри.
II ступінь - утворення пухирів з прозорою рідиною.
III ступінь - омертвіння шкіри на різну глибину, з утворенням щільного струпа сірого або чорного кольору.
IV ступінь характеризується омертвінням не тільки шкіри, але і тканин, які знаходяться глибше (м’язів, кісток). Може спостерігатися навіть обвуглювання.

Опіки І і II ступеня належать до поверхневих і заживають самостійно через два тижні. Опіки III і IV ступеня, як правило, вимагають тривалого хірургічного лікування. У результаті опіків III і IV ступенів в організмі розвивається опікова хвороба. Її тяжкість залежить від глибини і площі опіку.

Поверхневі опіки небезпечні для життя потерпілого при площі ураження шкіри понад 50 % поверхні тіла, глибокі можуть призвести до загибелі постраждалого при площі значно меншій - 15-20 %.

Небезпека опіку полягає в порушенні найважливішої функції шкіри - бар’єрної, тобто тієї, що захищає організм від проникнення мікробів, які у великій кількості знаходяться на поверхні тіла людини.

Раннє і правильне надання першої допомоги при опіках значною мірою визначає результат подальшого лікування. Перш за все, слід припинити дію вражаючого чинника.

Для гасіння полум’я на людині необхідно:

покласти потерпілого на землю і притиснути до неї палаючу ділянку;
накинути на полум’я плащ-намет, бушлат, брезент або інший щільний матеріал і щільно притиснути;
закидати палаючу ділянку сирою землею, піском, снігом, вологою глиною або залити водою;
занурити ділянку горіння або всього постраждалого у воду (бочка з водою, велика калюжа, водойма).

Обережно видалити тліючий або обгорілий одяг, шматочки фосфору, що палає на тілі. Уривки обпаленого одягу, які прилипли до шкіри, і бульбашки не видаляють.

Обпечену ділянку слід охолодити (холодною водою, льодом, снігом). Якщо опіки отримані агресивними рідинами, їх потрібно довго обмивати проточною водою.

На обпалені поверхні накладається стерильна пов’язка з пакета перев’язувального індивідуального (див. Розділ 3). При опіках фосфором пов’язка повинна бути рясно змочена водою. При великих ураженнях слід укутати потерпілого стерильним або чистим випрасуваним простирадлом, укрити ковдрою, напоїти гарячим чаєм і швидше доставити в лікувальний заклад. З метою зменшення больових відчуттів при важких опіках слід застосовувати внутрішньом’язове введення знеболювальної речовини зі шприц-тюбика індивідуальної аптечки.

У разі зараження опікової поверхні радіоактивними чи отруйними речовинами для першої допомоги терміново повинен бути використаний індивідуальний протихімічний пакет (див. Розділ 3).

Відмороження - це пошкодження тканин тіла в результаті впливу холоду. Виникненню відморожень сприяють: вологе повітря, вітер, вогке і тісне взуття, пітливість ніг, тривале нерухоме положення, погане харчування, крововтрата.

Відмороженню найчастіше піддаються периферичні частини тіла: кінцівки, ніс, вуха. Іноді потерпілий може і не помітити відмороження, тому треба стежити один за одним.

При відмороженні пальців, вух, носа після початкового почуття холоду часто відчувається невеликий біль і поколювання. Якщо придивитися уважно, то можна помітити, як шкіра, спочатку червона, на цих місцях поступово блідне. Це збліднення поступово збільшується, і, нарешті, відморожена частина тіла стає білою. У цей момент потерпілий уже не відчуває ніякого болю і навіть дотику до відмороженої ділянки. Якщо зблідлу від холоду руку або ногу відразу зігріти, то зазвичай ніяких серйозних наслідків не спостерігається. Відморожена кінцівка після зігрівання злегка набрякає і через 3-4 дні набуває звичайного вигляду. Інший результат буде, якщо збліднення тримається годинами або навіть днями. Тоді після зігрівання на шкірі відмороженої кінцівки з’являються бульбашки і подекуди починається омертвіння.

При тривалій дії вогкості ознаки відмороження можуть бути іншими. У цих випадках спостерігаються набряклість і болі; іноді набряклості не буває і про небезпеку відмороження сигналізує тільки наполегливий біль у ногах. Таким чином, у холодну і сиру погоду необхідно звертати особливу увагу на біль у ногах. Якщо з’явилися болі і шкіра зблідла або стала синьою, якщо чоботи стають тісними від того, що набрякають ноги, або відчувається оніміння в ногах, потрібно негайно звернутися за медичною допомогою.

Небезпека відмороження значно збільшується при температурі повітря нижче ніж -10 °С та сильному вітрі.

За глибиною ураження розрізняють чотири ступені відмороження:

І ступінь - на початку побіління шкіри, втрата чутливості, пізніше - синюшне забарвлення шкіри, набряклість, свербіж;
II ступінь характеризується омертвінням поверхневих шарів шкіри, появою пухирів, наповнених світлуватою рідиною;
III ступінь - омертвіння шкіри і підшкірної клітковини. Бульбашки з кров’яною рідиною;
IV ступінь характеризується омертвінням усіх тканин ураженої ділянки до кістки включно.

Перша допомога потерпілому з відмороженням має на меті відновити порушений кровообіг у відмороженій ділянці тіла, зігріти його і захистити від інфекції.

При перших ознаках відмороження уражену ділянку необхідно акуратно розтерти чистою теплою рукою або рукавицею, поки шкіра не почервоніє. Не можна розтирати відморожене місце снігом. Після цього необхідно тепло укутати відморожене місце і вжити всіх заходів, які запобігають повторному охолодженню.

При різкому побілінні і задубінні пальців їх необхідно терміново зігріти в теплій воді. Якщо дозволяють умови, відморожену кінцівку треба зігріти в теплій воді з температурою 19-20 °С, поступово протягом 30 хв.

При відсутності такої можливості на стопу або кисть накладають товсту пов’язку, для чого використовують індивідуальний перев’язувальний пакет, медичну накидку і будь-які підручні засоби. Потерпілому дають гарячий солодкий чай.

Якщо відмороження виявлено пізно і вже з’явились бульбашки або посиніння пальців, то, не розтираючи шкіри і не розкриваючи бульбашок, накладають пов’язку з індивідуального перев’язувального пакета.

Постраждалого необхідно помістити в тепле приміщення (якщо є така можливість), дати йому гарячий чай, їжу. Розтирати снігом не можна, оскільки це ще більше охолоджує шкіру і викликає подряпини, через які може проникнути інфекція. З появою пухирів масаж робити не можна, потрібно обережно обмити шкіру спиртом, накласти асептичну пов’язку і товстий шар вати.

Щоб уберегтись від відмороження, головна увага має бути спрямована на те, щоб попередити переохолодження.

Крім дотримання правил догляду за взуттям, треба запобігати пітливості ніг. При пітливості, грибкових захворюваннях, потертості ніг необхідно особливо ретельно дотримуватися правил особистої гігієни, щодня міняти шкарпетки. На привалах, ночівлях, в укриттях рекомендується знімати хоча б взуття. Уважно потрібно стежити за ногами і в сухі морозні дні. Змазування обличчя жирами недоцільне, тому що жир погано захищає від дії холоду і, розкладаючись, забруднює і подразнює шкіру. Треба періодично ворушити пальцями і стопами, а на привалах сходити з машин і робити пробіжки. Усі запобіжні заходи слід застосовувати заздалегідь, не чекаючи появи перших ознак відмороження.

При проникаючому пораненні ока:

не можна витягати сторонній предмет, який зумовив травму;
потрібно накласти на травмоване око стерильну пов’язку, яка зменшить кровотечу і не допустить потрапляння інфекції в рану (якщо під рукою немає стерильного бинта і тампонів, можна використовувати будь-яку чисту пропрасовану бавовняну тканину: один шматочок згорнути валиком і розташувати по центру ока, а зверху розташувати другий шматочок, який повністю закриває ділянку травми, і закріпити обидва бинтом, стрічкою тощо;
пораненого потрібно негайно доставити до лікаря-окуліста.

Під час ведення бойових дій також трапляються проникаючі поранення очей. Якщо очі бійця не захищені окулярами, вони можуть бути зачеплені різними осколками, наприклад, крихтами цегли, бетону, що розлітаються від попадання куль, або іншими твердими тілами.

Якщо виявлена або підозрюється проникаюча травма ока, необхідно:

швидко перевірити дієздатність ока і гостроту зору;
накрити око жорстким захисним щитком, а не м’якою пов’язкою або пластиром, щоб уникнути тиску на рану і забезпечити її подальший захист;
переконатись, що поранений прийняв антибіотик з військового набору пігулок (ципрофлоксацин), якщо поранений може ковтати. У випадку, коли поранений не може ковтати, слід покликати медика, щоб увести антибіотики.

Слід також пам’ятати, що солдат, перебуваючи в шоковому стані, може машинально потягнутися, щоб помацати поранене око, що може зашкодити рані. Також, якщо евакуація буде проводитися в жорстких умовах, - можливі додаткові пошкодження рани через тряску або випадкові рухи (удари).

Мал. 100. Військовий з жорстким щитком для захисту ока

Жорсткий щиток (мал. 100) застосовується для запобігання цим випадковостям і є засобом першої допомоги для захисту очей при проникаючих пораненнях.

◄ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВИЙ НАБІР ПІГУЛОК ►

Наказом Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ) встановлено такий набір пігулок, які повинні бути в складі аптечок медичних загальновійськових індивідуальних:

1. Парацетамол 500 мг (2 пігулки).
2. Мелоксикам 7,5 мг (2 пігулки).
3. Ципрофлоксацин 500 мг (або левофлоксацин 500 мг) (2 пігулки).

Залежно від особливостей виконуваного завдання, рівня підготовки військовослужбовця та ймовірності потенційних уражень радіологічною, хімічною чи біологічною зброєю цей перелік може бути доповнено додатковими лікарськими засобами.

Парацетамол (фармакотерапевтична група: аналгетики та антипіретики) застосовується при:

інфекційно-запальних захворюваннях, які супроводжуються підвищенням температури тіла (ГРЗ, грип);
больовому синдромі слабкої та помірної інтенсивності різноманітного генезу, у тому числі головний біль, зубний біль, невралгія, біль при травмах, опіках, міалгія (біль у м’язах).

Мелоксикам (нестероїдний протизапальний та протиревматичний засіб) застосовується в терапії запальних та дегенаративних захворювань суглобів, які супроводжуються інтенсивним больовим синдромом, таких як ревматоїдні артрити, гострі артрити, хронічні поліартрити, анкілозуючий спондиліт. Також препарат застосовується для усунення болю при остеохондрозі та радикуліті.

В умовах бойових дій парацетамол та мелоксикам використовується для знеболення при пораненнях у разі слабкого або помірного болю, коли поранений може вести бойові дії (парацетамол по дві пігулки кожні 8 год; мелоксикам 7,5 мг по дві пігулки один раз на добу).

Ципрофлоксацин (антибактеріальний засіб) застосовується при інфекціях дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів, інфекційно-запальних захворюваннях черевної порожнини і органів малого таза, кісток, суглобів, шкіри; септицемії; тяжких інфекціях вуха, горла і носа, які спричинені чутливими до ципрофлоксацину мікроорганізмами.

В умовах бойових дій цей антибіотик приймають у разі наявності відкритих ран.

Формуємо компетентності

Знайдіть на сайті Верховної Ради України чинну редакцію наказу МОЗ від 05.01.2017 р. № 6 та ознайомтеся з переліком лікарських засобів і медичних виробів, які повинні бути у складі наплічника медичного загальновійськового санітара та наплічника медичного загальновійськового санітарного інструктора.

◄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ГІПОТЕРМІЇ ТА ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ►

Для попередження гіпотермії потрібно:

а) звести до мінімуму вплив погодних умов на пораненого. Залишити, якщо можливо, захисне спорядження на/або поруч із пораненим;
б) замінити мокрий одяг сухим, якщо це можливо. Якнайскоріше перемістити пораненого на теплозберігальну поверхню;
в) вкрити пораненого теплозберігальною накидкою Ready-Heat Blanket з набору для запобігання та лікування гіпотермії (не розташовувати безпосередньо на шкіру) і терморефлекторною ковдрою Heat-Reflective Shell (HRS);
г) за відсутності HRS можуть бути використані теплозберігальні ковдри Blizzard Survival Blanket та Ready Heat blanket;
д) якщо немає вищезазначених засобів, сдід використовувати сухі ковдри (мал. 101), пончо, спальні мішки або що-небудь, що буде зберігати сухість та тепло. У загальновійськовій індивідуальній аптечці повинна бути термоковдра на поліетиленовій основі завширшки 160 см, завдовжки 210 см.

Мал. 101. Пораненого загорнуто в ковдри в холодну погоду

Черепно-мозкова травма (ЧМТ) - це комплекс контактних ушкоджень (м’яких тканин обличчя і голови, кісток черепа і лицьового скелета) і внутрішньочерепних ушкоджень (ушкоджень речовини головного мозку і його оболонок), що мають єдиний механізм і давність утворення.

Розрізняють закриті та відкриті черепно-мозкові травми (ЗЧМТ, ВЧМТ).

До закритої черепно-мозкової травми (ЗЧМТ) належать травми, при яких відсутні порушення цілісності шкірних покривів голови або наявні поверхневі рани м’яких тканин без пошкодження апоневрозу. Переломи кісток склепіння черепа, без пошкодження м’яких тканин і апоневрозу, належать до закритої травми черепа.

До відкритої черепно-мозкової травми (ВЧМТ) належать травми, при яких поранення м’яких тканин покривів черепа супроводжуються пошкодженням кісток черепа та значними пошкодженнями апоневрозу (обширні скальповані рани).

За наявності пошкодженої твердої мозкової оболонки ВЧМТ називається проникаючою, а за відсутності - непроникаючою.

Ознаками ЧМТ є: порушення свідомості, головний біль, нудота, блювання, психомоторне збудження, загальні та фокальні епінапади, загальмованість, загальна слабкість, підвищена подразливість на світло і шум, менінгеальні знаки (ригідність потиличних м’язів, симптоми Керніга, Брудзинського). Надзвичайно характерними для ЧМТ є втрата свідомості після травми та наявність амнезії.

Формуємо компетентності

Користуючись додатковими джерелами інформації, підготуйте розповідь про менінгеальні знаки (ригідність потиличних м'язів, симптоми Керніга, Брудзинського) внаслідок ЧМТ.

◄ ПІДГОТОВКА ДО ЕВАКУАЦІЇ. ДОКУМЕНТАЦІЯ ►

Бійці підрозділу мають організувати безпеку в місці евакуації та підготувати поранених для евакуації. Підготовка до евакуації пораненого включає такі дії:

а) заповнення картки пораненого та прикріплення її до нього;
б) закріплення всіх кінців бандажів та пов’язок;
в) закріплення ковдри, накидки, ременів, що застосовувались для попередження гіпотермії;
г) закріплення ременів нош, як передбачено інструкцією до їх застосування. У разі довготривалої евакуації можливе застосування додаткових підкладок;
ґ) надання необхідних інструкцій амбулаторним пораненим, якщо це необхідно.

Під час евакуації потрібно постійно стежити за всіма пораненими з проникаючими травмами грудної та/або черевної порожнини щодо можливого розвитку напруженого пневмотораксу, особливо якщо передбачається повітряна або наземна евакуація пересіченою місцевістю.

Слід постійно перевіряти можливість відновлення кровотечі з будь-якого поранення. Якщо таке трапилось, потрібно зупини кровотечу. Пораненого потрібно тримати в теплі. Усі свої дії слід записувати до відповідної форми.

Картка пораненого (може також називатися «Картка догляду за пораненим в бою» (мал. 102, 103)) заводиться для кожного пораненого на полі бою. Ця картка надає медперсоналу, що доглядає за пораненим під час евакуації, життєво важливу інформацію про пошкодження або хвороби пораненого, а також про все проведене лікування. Запис подій, що відбуваються, у картці може запобігти випадковому передозуванню медикаментів та звернути увагу медиків, що приймають пораненого, на необхідність будь-якого особливого догляду. Вона також дає можливість точно зафіксувати все вже проведене лікування.

Мал. 102. Медична картка пораненого на полі бою (лицевий бік)

Мал. 103. Медична картка пораненого на полі бою (зворотний бік)

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Що розуміють під тактичною медициною?

2. Назвіть послідовність кроків при наданні допомоги пораненому за алгоритмом MARCH.

3. Які дії з нижченаведених слід виконати до переміщення пораненого з червоної у жовту зону?

а. Виконати серцево-легеневу реанімацію.
б. Застосувати джгут для контролю сильної кровотечі в ділянці кінцівки.
в. Виконати декомпресію грудної клітки за допомогою голки для послаблення напруженого пневмотораксу.
г. Дати ліки з аптечки, щоб контролювати біль і зараження.
ґ. Нічого з вищепереліченого.

4. Які існують основні способи витягання пораненого з поля бою?

5. Введення назофаренгіального повітроводу проводиться при:

a. Наданні медичної допомоги пораненому на етапі під вогнем.
б. Наданні медичної допомоги пораненому в зоні тактичних умов.
в. В обох випадках.

6. Чому необхідно заклеювати проникаюче поранення грудей?

а. Щоб повітря не потрапляло всередину через рану.
б. Щоб повітря не виходило зовні через рану.
в. Щоб зупинити кровотечу.

7. Чи можна при наданні домедичної допомоги при відкритому переломі пробувати вправити кістку на місце перед накладенням шини?

8. Назвіть тактично значущі ознаки травматичного шоку в поранених.

9. Розкажіть про надання домедичної допомоги при переломах, опіках, відмороженнях, проникаючому пораненні ока.

Формуємо компетентності

1. Спробуйте пояснити, з яких міркувань виходили, встановлюючи послідовність дій при наданні допомоги за алгоритмом МАRCH.

2. Користуючись додатковими джерелами інформації, з'ясуйте побічну дію пігулок, які входять до загальновійськової індивідуальної аптечки.

Словник термінів

Апоневроз - широка сухожильна пластинка, сформована зі щільних колагенових та еластичних волокон.

Геморагічний шок - патологічний стан організму, який спричинений значним зменшенням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) за рахунок кровотечі.

Гемоторакс - скупчення крові в плевральній порожнині.

Гіпотермія ( переохолодження) - стан організму, за якого температура тіла падає нижче, ніж потрібно для підтримки нормального обміну речовин та функціонування.

Дефекація (лат. defecatio; синоніми: спорожнення прямої кишки, випорожнення) - процес виділення організмом калу з травного тракту (у людини - з прямої кишки) через анальний отвір.

Інтубація трахеї - уведення особливої трубки в трахею з метою захисту дихальних шляхів пацієнта, що є одним із засобів для проведення механічної вентиляції легень, а також для анестезіологічного забезпечення.

Кома - патологічний стан організму, що характеризується повною втратою свідомості, розладом життєво важливих функцій - кровообігу, дихання, обміну речовин, відсутністю рефлексів, реакції на подразники.

Надчерепний апоневроз, або сухожильний шолом - апоневроз, розташований між шкірою і надкісницею, який покриває склепіння черепа.

Підшкірна емфізема - скупчення повітря в підшкірній клітковині грудної стінки, яке розповсюджується на інші ділянки тіла.

Сенсорна ізоляція - утримання організму в умовах виключення з його оточуючого середовища максимальної кількості подразників.

Сугестія - психічне навіювання.