Підручник з Захисту Вітчизни. 11 клас. Гнатюк - Нова програма

§ 5. Основи рятувальних та інших невідкладних робіт

◄ ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОН СТИХІЙНОГО ЛИХА (УРАГАНІВ, ЗАТОПЛЕНЬ, ПОЖЕЖ, ХІМІЧНОГО, РАДІАЦІЙНОГО ТА БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ ТОЩО) ►

Ураган - це вітер, що має велику швидкість (швидкість вітру на висоті 10 м усереднена за 10 хв від 63,5 вузлів або 32,7 м/с, що відповідає 12 або більше балам за шкалою Бофорта).

Урагани є однією з найпотужніших сил стихії. За своїм згубним впливом вони не поступаються таким страшним стихійним лихам, як землетруси (мал. 63).

Мал. 63. Руйнівна дія урагану

Ураганний вітер руйнує міцні й зносить легкі будівлі, спустошує засіяні поля, обриває дроти й валить стовпи ліній електропередачі і зв’язку. Також він пошкоджує транспортні магістралі і мости, ламає і вириває з корінням дерева, пошкоджує і топить судна, викликає аварії на комунально-енергетичних мережах на виробництві. Бували випадки, коли ураганний вітер руйнував дамби і греблі, що призводило до великих повеней, скидав з рейок потяги, зривав з опор мости, валив фабричні труби, викидав на суходіл кораблі.

Урагани і штормові вітри в зимових умовах часто призводять до виникнення снігових буревіїв, коли величезні маси снігу з великою швидкістю переміщаються з одного місця на інше. Їхня тривалість може бути від кількох годин до кількох діб. Особливо небезпечні снігові бурі, що проходять одночасно зі снігопадом, при низькій температурі або при її різких перепадах. У цих умовах сніжна буря перетворюється на справжнє стихійне лихо, завдаючи значної шкоди регіонам. Сніг заносить будинки, господарські та житлові будівлі. Через снігові замети на великій території на тривалий час може зупинитися рух усіх видів транспорту. Порушується зв’язок, припиняється подача електроенергії, тепла і води. Непоодинокі й людські жертви.

Розміри ураганів досить різні. Зазвичай за його ширину приймають ширину зони катастрофічних руйнувань. Часто до цієї зони додають територію вітрів штормової сили з порівняно невеликими руйнуваннями. Тоді ширина урагану вимірюється сотнями кілометрів, досягаючи іноді 1000.

Для тайфунів (тропічних ураганів Тихого океану) смуга руйнувань становить зазвичай 15-45 км.

Часто зливи, які супроводжують ураган, є набагато небезпечнішими від самого ураганного вітру (викликають повені і руйнування будівель і споруд).

У червні 2008 року великих збитків народному господарству Львова та 14 районів області завдав ураганний вітер, швидкість якого становила 34 м/с, та потужні зливи. Буревій повалив 2800 дерев, пошкодив 1047 дахів у приватних житлових будинках та об’єктах соціально-культурної сфери та знищив 32 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь. Стихійне лихо охопило також Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку області.

Щоб убезпечитися від дії урагану, слід дотримувати таких правил. Якщо ця надзвичайна ситуація застала вас у будинку, відійдіть від вікон і займіть безпечне місце біля стін внутрішніх приміщень, біля вбудованих шаф, у коридорі, у ванних кімнатах, коморах, туалетах, у міцних шафах, під столами. Загасіть вогонь у печах, знеструмте будинок чи квартиру, закрийте крани на газових мережах.

У нічний час доби застосовуйте лампи, ліхтарі, свічки. Увімкніть радіоприймач для отримання інформації від служб цивільного захисту. За можливості перебувайте в заглибленому укритті, у сховищах, льохах тощо. Якщо ураган застав вас на вулицях населеного пункту, тримайтеся якомога далі від легких споруд, мостів, естакад, щогл електропередачі.

Намагайтеся швидше сховатися в підвалах, льохах і протирадіаційних укриттях, які є в населених пунктах. Не заходьте в ушкоджені будівлі, бо вони можуть обрушитися при нових поривах вітру.

Під час урагану не слід:

  • користуватися в будинку газовими плитами або будь-якими електричними приладами;
  • заходити всередину старих, пошкоджених будівель;
  • ховатися від вітру за рекламними щитами, деревами, парканами і старими будівлями;
  • перебувати поблизу щогл і стовпів, а також об’єктів з легкозаймистими і отруйними речовинами;
  • доторкатися до труб газопостачання, водопостачання, центрального опалення, а також до обірваних проводів ліній електропередачі;
  • перебувати на мостах, підвищеннях, а також поблизу ліній електропередачі та трубопроводів.

Після урагану потрібно:

  • остерігатися повалених дерев, а також тих, що гойдаються, транспарантів, вивісок, рекламних щитів, віконниць;
  • бути обережним, обходячи обірвані проводи ліній електропередачі, бо вони можуть бути під напругою;
  • остерігатися витоків газу в будинках, порушень в електричній мережі. Користуватися будь-якими електричними приладами дозволяється лише після того, як вони будуть перевірені й ретельно просушені.

Урагани прийнято називати людськими іменами. Така практика з’явилася на початку XX століття, а вже в 1955 році була офіційно закріплена на міжнародному рівні. На сьогодні загальноприйнятої системи іменування ураганів не дотримуються лише японці. Вони називають стихійні лиха назвами тварин, квітів і дерев. Першим, хто назвав ураган людським ім’ям, став австралійський метеоролог Клемент Рагг.

До 1979 року урагани носили виключно жіночі імена.

Дають імена ураганам для зручності та комунікації, особливо якщо в регіоні одночасно бушує кілька штормів. Сильні й руйнівні урагани входять в історію, і їхні назви стають загальними назвами.

Назви урагани отримують із заздалегідь приготованого списку, у який входить 21 ім’я. Список складається на основі алфавіту, окрім букв Q, U, X, Y і Z. Імена використовуються по порядку. У неблагополучні роки, коли потужних ураганів за сезон налічується більше 21-го, метеорологи починають використовувати грецький алфавіт.

Буває, що ім’я назавжди виключають зі списків назв для ураганів. Таке трапляється, коли шторм виявляється занадто руйнівним і забирає безліч життів. Наприклад, фахівці назавжди виключили зі списків ім’я Катрина (ураган 2005 року, що забрав 1836 життів), Сенді (ураган 2012 року, 148 життів) і Метью (минулорічний ураган, який призвів до загибелі понад 800 людей).

Затоплення - це покриття місцевості шаром води тієї чи іншої висоти (мал. 64).

Тут під затопленням будемо розуміти затоплення місцевості під час руйнування гідротехнічних споруд.

Затоплення прибережних територій, з населеними пунктами, що там розташовуються, та господарськими об’єктами, може наступити в результаті руйнування таких гідротехнічних споруд: гребель, дамб, перемичок, розташованих вище за течією річки або системи іригаційних споруд у зрошуваних районах. Найбільш небезпечні руйнування великих гребель та дамб біля водосховищ, у результаті чого виникає зона катастрофічного затоплення.

Мал. 64. Затоплення

Греблі і дамби є гідротехнічними спорудами, які створюють різницю в рівнях води. Характерна особливість таких споруд - утворення хвилі прориву під час їхнього руйнування й затоплення значних територій місцевості.

Прорив гребель та дамб може відбутися через стихійні явища (землетруси, урагани, обвали, зсуви тощо), конструкторські помилки, неякісне виконання будівельних робіт, порушення правил експлуатації, дію повеней тощо.

Для характеристики територій, охоплених затопленнями, використовуються терміни: зона затоплення та зона катастрофічного затоплення.

Зона затоплення - територія, у межах якої відбулося затоплення місцевості в результаті стихійного лиха або внаслідок руйнування гідротехнічних споруд.

Зона катастрофічного затоплення - територія, у межах якої внаслідок затоплення відбулися масові втрати людей і/або руйнування будівель та споруд, пошкодження або знищення матеріальних цінностей.

Основними характеристиками наслідків затоплень є чисельність населення, яке опинилося в зоні затоплення, кількість населених пунктів, які потрапили в цю зону, протяжність залізничних та автомобільних доріг у зоні тощо.

Під час затоплень можливе виникнення вторинних вражаючих факторів: пожежі (унаслідок обривів та короткого замикання електричних проводів та кабелів), руйнування будівель та споруд (під дією водяного потоку і внаслідок підмивання фундаментів), захворювання людей та тварин (унаслідок забруднення питної води та продуктів харчування) тощо.

Під час прориву гідротехнічних споруд основними вражаючими факторами є хвиля прориву та затоплення місцевості.

Дія хвилі прориву на об’єкти подібна до дії повітряної ударної хвилі вибуху, але відрізняється тим, що на об’єкт діє вода, а не повітря.

Хвилею прориву може бути зруйновано багато будівель і споруд. Ступінь їх руйнування залежить від висоти хвилі, швидкості течії, а також від характеристик самих споруд.

Залежно від протяжності затоплення, швидкості течії води, висоти хвилі й відстані населеного пункту до зруйнованої чи пошкодженої гідротехнічної споруди прийнято визначати чотири зони катастрофічного затоплення:

  • перша. Примикає безпосередньо до гідротехнічної споруди. Простягається на відстань 6-12 км. Висота хвилі до кількох метрів зі швидкістю понад 30 км/год. Час проходження хвилі - 30 хв;
  • друга (зона швидкої течії зі швидкістю 15-20 км/год). Протяжність зони може досягати 15-25 км. Час проходження хвилі - 50-60 хв;
  • третя (зона середньої течії зі швидкістю 10-15 км/год). Протяжність зони 30-50 км. Час проходження хвилі - 2-3 год;
  • четверта (зона повільної течії (розливу) зі швидкістю 6-10 км/год). Протяжність зони може сягати 35-70 км.

Пожежа - неконтрольований процес горіння, що спричиняє матеріальні збитки, небезпеку життю і здоров’ю людей та тварин (мал. 65).

Простір, у якому розвивається пожежа, умовно поділяється на три зони.

  • 1. Зона активного горіння (осередок пожежі).
  • 2. Зона теплового впливу.
  • 3. Зона задимлення.

Мал. 65. Лісова пожежа

Практично встановити межі зон під час пожежі неможливо, бо відбувається їх безперервна зміна, і можна говорити лише про умовне їх розташування.

Зоною активного горіння називається частина простору, у якій перебігають процеси термічного розкладання або випаровування горючих речовин і матеріалів (твердих, рідких, газів, парів) в об’ємі дифузійного факела полум’я. Горіння може бути полум’яним (гомогенним) і безполум’яним (гетерогенним). При полум’яному горінні межами зони горіння є поверхня палаючого матеріалу й тонкий шар полум’я, який світиться (зона реакції окислення), при безполум’яному - розпечена поверхня палаючої речовини.

Прикладом безполум’яного горіння може бути горіння коксу, деревного вугілля або тління, наприклад, повсті, торфу, бавовни тощо.

Зона теплового впливу примикає до меж зони горіння. У цій частині простору перебігають процеси теплообміну між поверхнею полум’я, оточуючими огороджувальними конструкціями й горючими матеріалами. Передача теплоти в навколишнє середовище здійснюється: конвекцією, випромінюванням, теплопровідністю. Межі зони проходять там, де тепловий вплив призводить до помітної зміни стану матеріалів, конструкцій і створює неможливі умови для перебування людей без теплового захисту.

Зона задимлення - частина простору, що примикає до зони горіння, в якому неможливе перебування людей без захисту органів дихання і в якому утруднюються дії підрозділів протипожежної служби через недостатню видимість.

Ця зона може включати в себе всю зону теплового впливу і значно перевищувати її.

Межами зони задимлення вважаються місця, де щільність диму, видимість предметів, концентрація кисню в димі й токсичність газів не становлять небезпеки для людей, які перебувають без засобів захисту органів дихання.

Зона хімічного зараження - територія чи акваторія, у межах якої поширені або куди потрапили небезпечні хімічні речовини в концентраціях або кількостях, що створюють небезпеку для життя і здоров’я людей, для сільськогосподарських тварин і рослин протягом певного часу. Зона хімічного зараження включає в себе:

  • зону смертельних токсодоз (зона надзвичайно небезпечного зараження) - це зона, на зовнішній межі якої 50 % людей отримують смертельну токсодозу;
  • зону вражаючих токсодоз (зона небезпечного зараження) - це зона, на зовнішній межі якої 50 % людей отримують вражаючу токсодозу;
  • зону дискомфорту (порогова зона, зона зараження) - це зона, на зовнішній межі якої люди відчувають дискомфорт, починається загострення хронічних захворювань або з’являються перші ознаки інтоксикації.

Під токсодозою розуміють величину, яка характеризує дію на організм отруйної речовини. Вона вимірюється добутком концентрації отруйної речовини в повітрі на час перебування людини в певному місці без засобів захисту органів дихання, протягом якого проявляються різні ступені токсичного впливу отруйної речовини на людину (виражається в мг/л • хв або мг/м3 • хв).

Розміри зони хімічного зараження залежать від кількості застосовуваних ОР, їх типу, виду й кількості засобів доставки, метеорологічних умов, рельєфу й топографічних умов місцевості.

Довжина зони хімічного зараження визначається довжиною району застосування хімічної зброї (наприклад, довжиною шляху літака, з якого відбулося виливання ОР).

Глибина зони хімічного зараження визначається відстанню поширення хмари повітря, зараженого ОР в небезпечних концентраціях. Це відстань від навітряної межі району застосування хімічної зброї до рубежу, перебування на якому людей без засобів індивідуального захисту може призвести до початкових ознак ураження.

Зона поширення зараженого повітря утворюється за рахунок первинної хмари, тобто хмари парів аерозолів ОР, що утворюється в момент застосування хімічної зброї або розгерметизації ємностей, і вторинної хмари, тобто хмари парів ОР, що утворюється під час їх випаровування з поверхні споруд, техніки і місцевості. Ця зона відрізняється великими розмірами, які в багато разів перевищують розміри району застосування хімічної зброї. Глибина поширення первинної хмари в переважній кількості випадків більша, ніж вторинної.

Час існування зараженої ділянки в районі застосування хімічної зброї та тривалість вражаючої її дії визначаються стійкістю ОР, тобто часом, протягом якого ОР зберігає вражаючу дію на незахищених людей. Стійкість ОР залежить від її фізико-хімічних властивостей, метеоумов, характеру підстильної поверхні, засобів і способів застосування ОР та інших умов. З підвищенням температури ґрунту і зі збільшенням швидкості вітру стійкість ОР зменшується. Під час вибуху малогабаритних боєприпасів вона менша, ніж від вибуху великогабаритних. Твердий ґрунт полегшує випаровування ОР, пухкий - підвищує їх стійкість. У лісі й містах стійкість ОР вища, ніж на відкритій місцевості. Стійкість ОР типу VX, наприклад, може досягати взимку 3 місяців.

Радіоактивне зараження місцевості виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху.

Залежно від ступеня радіоактивного зараження і можливих наслідків зовнішнього опромінення в районі ядерного вибуху або на сліді радіоактивної хмари виділяють зони помірного (зона А); сильного (зона Б); небезпечного (зона В) і надзвичайно небезпечного (зона Г) зараження (таблиця 3).

Таблиця 3

Зона

Експозиційна доза випромінювання за час повного розпаду, Р

Рівень радіації на зовнішній межі зони

Діяльність працівників

Колір позначення

Через 1 год після вибуху, Р/год

Через 10 год після вибуху, Р/год

Зона

А

40-400

8

0,5

Роботи на об'єктах зазвичай не припиняються. Роботи на відкритій місцевості, розташованій у середині зони або біля її внутрішньої межі, повинні бути припинені на кілька годин.

Синій

Зона

Б

400-1200

80

5

Роботи на об'єктах припиняються до 1 доби, робітники і службовці ховаються в захисних спорудах.

Зелений

Зона

В

1200 (на внутрішній межі зони 4000)

240

15

Роботи на об'єктах припиняються на час від 1 до 3-4 діб, робітники і службовці ховаються в захисних спорудах.

Червоний

Зона

Г

4000

800

50

Роботи на об'єктах припиняються на чотири й більше діб, робітники і службовці ховаються в захисних спорудах.

Чорний

Зона бактеріологічного (біологічного) зараження - район місцевості, акваторії або повітряного простору, який підданий впливу засобів бактеріологічного нападу.

Збудники інфекційних захворювань можуть поширюватися, збільшуючи зону зараження, людьми, комахами, особливо кровосисними, тваринами, гризунами, птахами. Заражатися можуть люди, сільськогосподарські тварини, птиця, дикі звірі й птахи, повітря, місцевість, водойми, колодязі, резервуари з питною водою, фураж, сільськогосподарські посіви, запаси врожаю, продукти харчування, техніка, пасовища і житлові приміщення.

Зона біологічного зараження розповсюджується з осередку такого зараження.

При виникненні осередку біологічного зараження для запобігання поширенню інфекцій з осередку вводиться карантин і обсервація.

Карантин - це система найбільш суворих ізоляційно-обмежувальних заходів, що проводяться для попередження поширення інфекційних захворювань з осередку ураження і для ліквідації самого осередку.

Обсервація - спеціально організоване медичне спостереження за населенням в осередку бактеріологічного зараження, що включає низку заходів, спрямованих на своєчасне виявлення та ізоляцію з метою попередження поширення епідемічних захворювань.

◄ СУТНІСТЬ, ЗМІСТ І ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ РЯТУВАЛЬНИХ (АВАРІЙНО-РЯТУВАЛЬНИХ) ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ ►

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи (мал. 66) - дії з порятунку людей, матеріальних і культурних цінностей, захисту природного середовища в зоні надзвичайних ситуацій, локалізації надзвичайних ситуацій та усунення або доведення до мінімально можливого рівня впливу характерних для них небезпечних чинників.

Ці роботи проводяться формуваннями цивільного захисту з метою:

  • порятунку людей і надання допомоги ураженим;
  • локалізації аварій та усунення пошкоджень, що перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
  • створення умов для подальшого проведення відновлювальних робіт.

Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період включає:

  • 1) організацію та управління аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами;
  • 2) розвідку районів, зон, ділянок, об’єктів проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
  • 3) визначення та локалізацію зони надзвичайної ситуації;
  • 4) виявлення та позначення районів, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження (крім районів бойових дій);
  • 5) прогнозування зони можливого поширення надзвичайної ситуації та масштабів можливих наслідків;
  • 6) ліквідацію або мінімізацію впливу небезпечних чинників, які виникли внаслідок надзвичайної ситуації;

Мал. 66. Аварійно-рятувальні роботи

  • 7) пошук та рятування постраждалих, надання їм екстреної медичної допомоги і транспортування до закладів охорони здоров’я;
  • 8) евакуацію або відселення постраждалих;
  • 9) виявлення та знешкодження вибухонебезпечних предметів;
  • 10) санітарну обробку населення та спеціальну обробку одягу, техніки, обладнання, засобів захисту, будівель, споруд і територій, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження;
  • 11) надання медичної допомоги постраждалим, здійснення санітарно-протиепідемічних заходів, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в районі виникнення надзвичайної ситуації та місцях тимчасового розміщення постраждалих;
  • 12) запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину;
  • 13) надання психологічної та матеріальної допомоги постраждалим, проведення їх медико-психологічної реабілітації;
  • 14) забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної ситуації;
  • 15) проведення першочергового ремонту та відновлення роботи пошкоджених об’єктів життєзабезпечення населення, транспорту і зв’язку;
  • 16) здійснення заходів соціального захисту постраждалих унаслідок надзвичайних ситуацій;
  • 17) проведення інших робіт та заходів залежно від характеру та виду надзвичайної ситуації.

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи проводяться відповідно до порядку, що визначається інструкціями, правилами, статутами, іншими нормативними документами щодо дій у надзвичайних ситуаціях, які затверджуються відповідними центральними органами виконавчої влади.

Послідовність проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у зоні лиха багато в чому залежить від характеру обстановки, що склалася. Зазвичай вони виконуються у три етапи в певній послідовності і в мінімально короткі терміни.

Перший етап - вирішуються завдання з екстреного захисту персоналу об’єктів і населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу вражаючих факторів джерел аварій (катастроф) і підготовки до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. У першу чергу відбувається оповіщення персоналу об’єкта і населення про надзвичайну ситуацію.

Другий етап - основним завданням є безпосереднє виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. Одночасно продовжується виконання завдань першого етапу. У першочерговому порядку проводяться роботи із влаштування проїздів і проходів у завалах до захисних споруд, пошкоджених і зруйнованих будівель і споруд, де можуть перебувати потерпілі, місць аварії.

Після цього сили цивільного захисту висуваються до місць робіт і приступають до розшуку і порятунку людей, розкриття завалених захисних споруд, при необхідності до подачі в них повітря і до проведення інших робіт. Газорятувальні загони ведуть роботи в загазованих будинках і спорудах. У першу чергу перекривається газопровід, установлюються причини витоку газу і здійснюється їх усунення, провітрюються всі приміщення з метою запобігання вибухам і виникненню пожеж.

Важливим завданням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, що вирішуються в початковій стадії розвитку хімічної аварії, є призупинення або обмеження викиду OP. Для цього перекривають крани і засувки на магістралях і ємностях, використовують бандажі, хомути, тампони, заглушки, перекачують рідину з аварійної ємності в запасну тощо. Групи знезараження в першу чергу локалізують осередок хімічного зараження, дегазують проходи до об’єктів, де необхідно вести гасіння пожеж, розшукують уражених і надають їм допомогу, а також виводять людей із зараженої місцевості.

Команди пожежогасіння підходять до місць пожеж. У першу чергу вони ведуть боротьбу з пожежами, що перешкоджають просуванню сил до ділянок (об’єктів) робіт та утруднюють проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. Надалі команди пожежогасіння локалізують і гасять пожежі в місцях розміщення апаратури, що перебувають під високим тиском, вибухонебезпечних і небезпечних хімічних речовин, рятують і евакуюють людей з палаючих будівель, споруд та зони пожежі.

Рятувальні формування з наявними в них засобами механізації, медичними працівниками після виходу на об’єкт робіт розосереджуються, розшукують уражених, витягають їх із завалів, розкривають захисні споруди, рятують людей з пошкоджених та палаючих будинків, надають їм першу медичну допомогу й виносять до місць завантаження на транспорт. Конструкції будинків і споруд, які загрожують обвалом та перешкоджають веденню рятувальних робіт, зміцнюють або руйнують.

На місцях завантаження на автотранспорт проводиться медичне сортування уражених за терміновістю евакуації, перевіряється правильність накладення джгутів, пов’язок, шин, уводяться знеболювальні засоби, перевіряється пристосування транспорту до перевезення уражених, їх правильне розміщення на транспорті, призначаються супроводжуючі із числа медичного персоналу або легко уражених. Перша лікарська допомога ураженим надається в загонах першої медичної допомоги і в лікувальних установах.

Третій етап - вирішуються завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення в районах, які постраждали в результаті аварії (катастрофи), і відновлення функціонування об’єкта. Здійснюються заходи щодо відновлення житла (або зведення тимчасових житлових будівель), енерго- і водопостачання об’єктів комунального обслуговування, ліній зв’язку, організації медичного обслуговування виробничого персоналу і населення, постачання продуктами і предметами першої потреби. При зараженні житлових масивів проводиться їх дезактивація, дегазація та дезінфекція. Після закінчення цих робіт повертаються евакуйовані виробничий персонал і населення. Одночасно із цими роботами починаються роботи з відновлення функціонування об’єктів економіки.

◄ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА ІНШИХ НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ ►

Під час аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт організовується і проводиться їх всебічне забезпечення - комплекс заходів, що здійснюються з метою створення умов для успішного виконання завдань силами, що здійснюють рятувальні та інші невідкладні роботи. До основних видів забезпечення належать: розвідка, інженерне, радіаційне, хімічне, біологічне, гідрометеорологічне, психологічне, матеріально-технічне та медичне забезпечення.

Залежно від фізичної природи вражаючих факторів, характеру надзвичайної ситуації та її масштабу деякі види забезпечення можуть стати не забезпечувальними, а основними заходами аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт. Так, розвідка в більшості видів надзвичайних ситуацій є складовою частиною аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, інженерні заходи займають важливе місце у складі цих робіт при масштабних руйнуваннях, великих площах забруднень тощо. При радіаційних і хімічних аваріях заходи радіаційного та хімічного захисту становлять важливу частину ліквідаційних заходів, а при пожежах цю роль виконують протипожежні заходи. У разі значних санітарних втрат найважливішою складовою частиною аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт є заходи медичного захисту.

Разом з тим деяким заходам завжди притаманний тільки забезпечувальний характер.

Під час організації розвідки вказуються час, мета її проведення та райони (об’єкти, ділянки), порядок спостереження і контролю за станом навколишнього середовища та змінами обстановки в місцях проведення робіт, порядок подання сигналів та надання донесень.

Інженерне забезпечення вирішує завдання щодо виконання спеціальних інженерних робіт, використання засобів механізації робіт, обладнання пунктів водопостачання.

Радіаційне, хімічне і біологічне забезпечення здійснюється з метою створення підрозділам оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (далі - ОРС ЦЗ) умов для виконання поставлених завдань в обстановці радіаційного і хімічного забруднення та біологічного зараження, захисту населення в зоні забруднення шляхом евакуації, укриття в захисних спорудах та проведення спеціальної обробки.

Гідрометеорологічне забезпечення включає передання органам управління та керівникам підрозділів ОРС ЦЗ інформації про гідрометеорологічні умови в районі проведення робіт, а також термінової інформації щодо небезпечних метеорологічних і гідрологічних явищ та прогнозу їх розвитку.

Психологічне забезпечення полягає в організації та наданні екстреної психологічної допомоги постраждалим.

Матеріально-технічне забезпечення включає технічне та матеріальне постачання.

Технічне забезпечення передбачає організацію роботи спеціальних підрозділів щодо своєчасного проведення технічного обслуговування і ремонту машин та механізмів, евакуацію несправної техніки до ремонтних підрозділів, її використання після ремонту, а також порядок забезпечення запасними частинами та агрегатами.

Матеріальне забезпечення передбачає забезпечення залучених до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт підрозділів ОРС ЦЗ продовольством, питною водою, технічними засобами, засобами індивідуального захисту, медичним майном, спеціальним одягом, будівельними і пально-мастильними матеріалами, а також обладнання місць (пунктів) прийому їжі, відпочинку, спеціальної обробки та санітарно-гігієнічних умов.

Медичне забезпечення передбачає проведення заходів щодо збереження здоров’я та працездатності особового складу органів управління та підрозділів ОРС ЦЗ, своєчасного надання домедичної та медичної допомоги постраждалим під час надзвичайної ситуації.

◄ ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ РЯТУВАЛЬНИХ РОБІТ ►

Умови проведення рятувальних робіт вимагають від особового складу сил цивільного захисту суворого дотримання заходів безпеки. Це дозволяє запобігти нещасним випадкам, втратам особового складу і населення.

Посадові особи сил цивільного захисту зобов’язані завчасно роз’яснити особовому складу характерні особливості майбутніх дій, ознайомити його з порядком проведення робіт і правилами безпеки, суворо стежити за їх виконанням. Конкретні заходи безпеки вказуються особовому складу на ділянці робіт одночасно з постановкою завдання.

Перед початком робіт необхідно уважно оглянути руйнування, установити небезпечні місця пошкоджених будівель і споруд. Рятувальні роботи в напівзруйнованих приміщеннях та в тих, що горять або задимлені, у завалах проводяться групами (не менше ніж дві особи) за взаємної страховки.

У ході рятувальних робіт пересування машин, евакуація уражених і населення організовуються розвіданими й позначеними шляхами. Небезпечні місця огороджуються попереджувальними знаками.

При проведенні робіт на загазованих ділянках (об’єктах) забороняється користуватися відкритими джерелами вогню. Роботи, як правило, ведуться в ізолювальних дихальних апаратах, інструментами з кольорових металів або покритими міддю. Для освітлення робочих місць застосовуються вибухобезпечні акумулятори.

Аварійні роботи на електромережах проводяться після відключення пошкоджених ділянок мережі на розподільчих пунктах (щитах), у гумових рукавичках і чоботах, з дотриманням при цьому заходів електробезпеки (установлення заземлення, вивішування попереджувальних знаків та ін.).

На місцевості, забрудненій радіоактивними речовинами, необхідно дотримуватися режиму, який регламентує допустимий час перебування під впливом опромінення. Весь особовий склад повинен бути забезпечений індивідуальними дозиметрами для контролю опромінення. При рівнях радіації 0,5 р/год і вище в умовах пилоутворення робота повинна проводитися у протигазах (респіраторах).

При ліквідації аварій на технологічних лініях (мережах) і ємностях з небезпечними хімічними речовинами, при знезараженні отруйних та агресивних рідин до місця аварії слід підходити з навітряного боку, в ізолювальних дихальних апаратах і захисному одязі. Фільтрувальні протигази можна використовувати за відсутності високих концентрацій небезпечних хімічних речовин. Залежно від температури повітря необхідно дотримуватися допустимого часу перебування в захисному одязі.

До дій в осередку бактеріологічного ураження допускаються тільки спеціально підготовлені формування, забезпечені необхідними засобами захисту.

При роботах у зонах пожежі й задимлення особовий склад забезпечується протигазами й додатковими патронами до них, що надають захист від оксиду вуглецю, а також спеціальним одягом і касками.

◄ РОЗШУК УРАЖЕНИХ У ЗАВАЛАХ, А ТАКОЖ У БУДИНКАХ, ЯКІ ПОШКОДЖЕНІ І ГОРЯТЬ ►

Розшук і рятування під завалами зруйнованих будівель (мал. 67) являє собою сукупність дій особового складу сил цивільного захисту, спрямованих на виявлення та уточнення місцезнаходження людей, їх функціонального стану й обсягу необхідної допомоги.

Пошук і рятування проводяться силами спеціально підготовлених пошукових підрозділів рятувальників після проведення рекогностування, інженерної розвідки осередку ураження та об’єкта робіт.

Завдання, що виконуються особовим складом підрозділів при проведенні пошуку постраждалих:

  • обстежити всю ділянку, визначену для пошуку;
  • визначити і позначити місця знаходження потерпілих і по можливості встановити з ними зв’язок;
  • уточнити функціональний стан постраждалих, характер отриманих травм та обсяг необхідної допомоги;
  • визначити шляхи вилучення постраждалих;
  • виявити наявність і небезпеку впливу на людей вторинних вражаючих факторів.

Залежно від наявності відповідних сил і засобів пошукові роботи можуть вестися такими основними способами:

  • суцільним візуальним обстеженням ділянки рятувальних робіт (об’єкта, будівлі);
  • з використанням спеціально підготовлених собак (кінологічний спосіб);
  • з використанням спеціальних приладів пошуку (технічний спосіб);
  • за свідченнями очевидців.

Пошук способом суцільного візуального обстеження ділянки рятувальних робіт здійснюють підрозділи (групи, розрахунки), спеціально організовані для цього. Склад підрозділу визначається виходячи з площі і висоти обстежуваного завалу, характеру руйнування будівлі, його функціональної належності, метеорологічної обстановки, пори року і доби в момент пошуку й ряду інших чинників.

У середньому слід виходити з розрахунку: одна пошукова група в кількості 20 осіб на один багатоповерховий будинок. На групу будівель може виділятися пошуковий підрозділ чисельністю до 60 осіб. Для безпосереднього обстеження території він розбивається на розрахунки по дві-три людини.

Ділянка пошуку ділиться на смуги, які призначаються кожному розрахунку. Ширина смуги залежить від характеру завалу, умов руху, видимості тощо і може складати 20-50 м. Розрахунок оснащують шанцевим інструментом, засобами позначення місць знаходження потерпілих (прапорці, ліхтарики, сигнальні ракети), засобами зв’язку, індивідуального захисту, а також надання першої медичної допомоги. У деяких випадках пошукові групи можуть мати альпіністське та пожежне спорядження.

Мал. 67. Розшук і рятування під завалами зруйнованої будівлі

Обстеження зруйнованої, напівзруйнованої або пошкодженої будівлі починається з огляду її зовнішніх сторін або по периметру завалу, що утворився. У першу чергу обстежуються вікна, балкони, що збереглися, і поверхи у провалах стін. У цих місцях можуть перебувати люди, позбавлені можливості самостійно покинути небезпечну зону через відсутність шляхів евакуації.

Внутрішні приміщення оглядаються по окремих секціях (під’їздах, цехах) будівель шляхом послідовного переміщення розрахунків з поверху на поверх з одночасним обходом усіх збережених приміщень на обстежуваному рівні будівлі, включаючи ті, доступ до яких може бути забезпечений силами пошукового розрахунку.

У місцях, де є реальна загроза обвалення нестійких елементів конструкцій, просування і огляд слід проводити з дотриманням відповідних заходів безпеки.

Виявлених потерпілих опитують про їх стан, отримані травми, умови, у яких вони опинилися, і про наявність поруч з ними інших постраждалих. По можливості їм надають першу медичну допомогу. Після цього пошук триває.

Місцезнаходження виявлених потерпілих і загиблих позначається спеціальними покажчиками.

Пошук кінологічним способом (мал. 68) здійснюється розрахунком у складі інструктора-кінолога (вожатого) і собаки. Спосіб ґрунтується на використанні високої чутливості органів нюху тварин, за допомогою яких вони встановлюють місця виходу запаху постраждалих на поверхню завалу. Спеціально підготовлений собака позначає такі місця характерною поведінкою - гавкотом або виконанням команди «Сидіти!».

Залежно від характеру завалу, його розмірів, наявності пустот тощо кінологічний пошук може бути одиночним, груповим і послідовним.

Мал. 68. Інструктори-кінологи та собаки-рятувальники

Одиночний пошук може не дати результату. Тому пошукові роботи із застосуванням спеціально навчених собак найкраще здійснювати груповим або послідовним чином. При груповому варіанті на територію завалу повинні випускатися всі наявні розрахунки, які, розділивши завал на окремі ділянки, поступово обстежують весь його обсяг. Такий підхід доцільний при великій кількості кінологічних розрахунків, щодо малих обсягів завалів (одна-дві будівлі) та в стислих термінах пошуку.

При великомасштабних руйнуваннях, коли терміни пошукових робіт можуть перевищити одну зміну (10-12 год), доцільно застосовувати послідовний варіант пошуку. Із цією метою особовий склад пошукових підрозділів ділиться на групи по три-п’ять розрахунків у кожній. Пошук ведеться за графіком, згідно з яким розрахунки змінюють один одного приблизно через 40-45 хв, при цьому постійно в роботі перебувають два-три розрахунки, а один-два вожатих відпочивають. Такий підхід дозволяє підтримувати високий темп пошуку за рахунок свіжого резерву, який відпочив.

Пошук постраждалих з використанням спеціальних приладів. Можливість виявлення та ідентифікації людини в завалі за допомогою технічних засобів заснована на реєстрації приладами характерних для життєдіяльності людини проявів, таких як дихання, серцебиття, рух, електромагнітне випромінювання тощо. Ці чинники лягли в основу створення приладів пошуку декількох типів, що розрізняються за способом фіксації людини: акустичні, оптичні, радіохвильові, ті, що реєструють продукти метаболізму (гниття, розкладання).

Найбільшого розвитку й поширення набули акустичні прилади, принцип дії яких заснований на реєстрації оператором акустичних і сейсмічних сигналів, які генеруються постраждалими (крики, стогони, удари по елементах конструкцій). Вони зазвичай складаються з трьох основних елементів: приймального пристрою (мікрофона, датчика), підсилювача-перетворювача, вихідного пристрою (головних телефонів, індикаторів тощо). Сейсмічні прилади від акустичних відрізняються тим, що з ними працюють у середовищах, що мають пружність форм (гірські породи, будівельні конструкції). Прилади мають, крім акустичних, ще й сейсмічні датчики, які у процесі роботи встановлюються на тверду поверхню.

У наш час найбільш досконалі сейсмічні прилади дозволяють уловлювати сигнали, що подаються постраждалими, на відстані більше ніж 100 м.

Пошук постраждалих за свідченнями очевидців полягає в опитуванні осіб, здатних дати інформацію про місцезнаходження потерпілих, яких вони самі бачили (чули), або про найбільш імовірне їх місцезнаходження.

У ході опитування очевидців з’ясовуються:

  • кількість і місця знаходження потерпілих, найкоротші й найбільш безпечні шляхи (маршрути) доступу до них;
  • їх стан і те, яка допомога їм потрібна;
  • умови в місцях розташування постраждалих, наявність небезпеки впливу вторинних вражаючих факторів.

За результатами пошуку будь-яким з розглянутих вище способів старший підрозділу (групи, розрахунку) складає доповідь у вигляді схеми (плану) району або ділянки з описом, що включає відомості про місця та умови перебування постраждалих (у тому числі - загиблих), їх кількість і стан, небезпеки впливу на них вторинних вражаючих факторів, про можливі способи й орієнтовні обсяги надання постраждалим необхідної допомоги.

◄ СПОСОБИ РЯТУВАННЯ ЛЮДЕЙ З-ПІД ЗАВАЛІВ, З ВЕРХНІХ ПОВЕРХІВ НАПІВЗРУЙНОВАНИХ БУДІВЕЛЬ З ВИКОРИСТАННЯМ ТАБЕЛЬНИХ І ПІДРУЧНИХ ЗАСОБІВ ►

Спосіб порятунку конкретного потерпілого визначається на основі даних розвідки та оцінки обстановки на місці знаходження потерпілого.

Постраждалі, що перебувають під уламками будівельних конструкцій, залежно від структури завалу, глибини їх знаходження, а також від можливостей наявних технічних рятувальних засобів, деблокуються шляхом розбирання завалу зверху, або суцільним горизонтальним розбиранням, або влаштуванням лазу у завалі.

При завалі з дрібних уламків для виконання роботи з розбирання завалу зверху призначається підрозділ (5-6 рятувальників) з аварійно-рятувальним інструментом (гідравлічні кусачки, ручна відрізна машина, шанцевий інструмент). Робота ведеться по черзі, 2-3 рятувальники розбирають і витягують уламки, 2-3 - відносять їх у відвал.

При знаходженні потерпілого в завалі з великих уламків залізобетонних, бетонних конструкцій і цегляних брил для виконання робіт з деблокування призначається підрозділ (6-10 рятувальників) із засобами механізації робіт та аварійно-рятувальним інструментом (автокран з великим вильотом стріли або лебідка, бульдозер, самоскид, компресорна станція з комплектом пневмоінструменту, гідравлічні кусачки або ручна відрізна машина, домкрати, шанцевий інструмент, піддон для виносу дрібних уламків). При досягненні можливості подальшого проникнення рятувальників до потерпілого без застосування засобів механізації їх робота негайно припиняється і деблокування здійснюється вручну.

Спосіб деблокування потерпілих із завалу шляхом суцільного горизонтального розбирання застосовується при знаходженні постраждалих на значній глибині від поверхні завалу і відсутності в завалі порожнин, що дозволяють деблокувати постраждалих шляхом розширення цих порожнин або пророблення лазу в тілі завалу.

Для виконання завдання призначається підрозділ рятувальників, посилений засобами механізації (автокран, бульдозер, самоскид, компресорна станція з комплектом пневмоінструменту, фронтальний автонавантажувач, аварійно-рятувальний інструмент).

Роботи з деблокування потерпілих шляхом розбирання завалу повинні вестися в поєднанні із заходами щодо запобігання зсуву елементів завалу, фіксації нестійких елементів (застосовуючи домкрати, штанги зі змінними розмірами, розпірки тощо), збереження їх у положенні стійкої рівноваги з метою забезпечення безпеки рятувальників і постраждалих у завалі.

Засоби механізації, робота яких супроводжується ударними навантаженнями або вібрацією, слід застосовувати на початку розбирання завалу. На завершальному етапі робіт деблокування потерпілого здійснюється тільки за допомогою ручного інструменту.

Спосіб деблокування потерпілих шляхом влаштування лазу в завалі застосовується в основному при знаходженні постраждалих у завалах, що складаються з великих уламків будівельних конструкцій.

Основним методом деблокування в цих умовах є розширення наявних порожнин у тілі завалу з використанням спеціальних засобів і з одночасною фіксацією нестійких елементів.

Основні способи розширення порожнин:

  • розширення у вертикальному напрямку з використанням домкратів;
  • розширення в горизонтальному напрямку (одностороннє і двостороннє) за допомогою домкратів і подушок;
  • розширення у сферичному напрямку - по радіусах півсфери, центром якої є осьова лінія лазу, - за допомогою домкратів і подушок.

З урахуванням характеру завалу зазначені способи можуть застосовуватися в комплексі.

Роботи з розширення лазу проводяться в комплексі з фіксацією переміщених уламків і зміцненням зводу лазу з використанням табельних засобів фіксації (штанги зі змінними розмірами), а також підручними засобами (уламки конструкцій).

Рятування постраждалих з верхніх поверхів (рівнів) зруйнованих будівель, залежно від обстановки і наявних технічних засобів порятунку, здійснюється:

  • із застосуванням автодрабин (мал. 69), автовишок та автопідйомників;
  • з використанням гелікоптера;
  • по збережених або тимчасово відновлених сходових маршах;
  • з використанням канатної дороги;
  • із застосуванням рятувального рукава;
  • з використанням альпіністських засобів.

Мал. 69. Порятунок постраждалих з верхнього поверху зруйнованої будівлі з використанням пожежної автодрабини

Порятунок постраждалих з верхніх поверхів (рівнів) зруйнованих будівель з використанням пожежних автодрабин застосовується при знаходженні постраждалих на висоті до 30 м і наявності майданчика для розгортання автодрабини.

Рятування постраждалих по збережених або відновлених сходових маршах застосовується в основному для порятунку людей, блокованих у внутрішніх приміщеннях зруйнованого будинку, а також потерпілих, які отримали травми і нездатних або обмежено здатних самостійно рухатися, при неможливості використання інших способів порятунку.

Способи порятунку людей з верхніх поверхів будівель з використанням канатної дороги або рятувального рукава застосовуються при блокуванні людей на верхніх поверхах (рівнях) зруйнованих будівель, до 10-го поверху включно, при неможливості використовувати інші способи порятунку.

Спосіб порятунку людей з верхніх поверхів (рівнів) будівлі з використанням мотузяних драбин або рятувальної мотузки застосовується для порятунку постраждалих з верхніх поверхів зруйнованих будівель висотою 3-5 поверхів при неможливості застосувати інші способи порятунку. Порятунок здійснюється із застосуванням альпіністської страхованої системи типу «бесідка», грудної обв’язки або косинки.

◄ РЯТУВАННЯ ЛЮДЕЙ ІЗ ЗАВАЛЕНИХ І ПОШКОДЖЕНИХ ЗАХИСНИХ СПОРУД ►

Існує кілька способів пошуку завалених захисних споруд. Один з них - за схемою об’єкта з нанесеними на ній сховищами (укриттями). Така схема є складовою частиною плану цивільного захисту об’єкта. На ній наноситься територія об’єкта, усі будівлі і споруди, а також кожне сховище і укриття.

Відшукання завалених захисних споруд можна вести і за допомогою карток прив’язки сховищ і укриттів (азимутальних карток). На цих картках наносяться захисні споруди і стійкі (ті, що важко зруйнувати) споруди та місцеві предмети (орієнтири). Від орієнтирів указується азимут на сховище (укриття) і відстань до нього в метрах. Щоб знайти завалену захисну споруду, розвідники повинні за допомогою компаса взяти напрямок від орієнтиру на споруду і відміряти вказану на картці відстань.

Завалені споруди можна відшукати також за збереженими вказівниками їх розташування. Вони наносяться в мирний час на нижніх поверхах будівель і показують напрямки руху до сховищ і місця входу в них. Оскільки нижні поверхи будівель навіть у зонах сильних руйнувань зазвичай зберігаються, за збереженими вказівниками і написами на них можна встановити місце розташування заваленого сховища. І, нарешті, завалені сховища і укриття можна відшукати по зруйнованих сходових маршах, що ведуть у підвали, а також за збереженими оголовками аварійних виходів.

Стан захисної споруди визначається зовнішнім оглядом. При цьому встановлюється, які ушкодження отримало безпосередньо саме сховище, ступінь його завалення, чи немає пошкоджень системи подачі повітря.

Стан фільтровентиляційного обладнання захисної споруди встановлюється перш за все шляхом переговорів з особами, що перебувають у сховищі. Якщо зв’язок з ними встановити не вдасться, то потрібно відшукати вхідний отвір і за зовнішніми ознаками визначити, чи працює фільтровентиляційна система. Ознакою її роботи є шум вентиляційного апарата, що прослуховується через вхідний отвір, і слабкий рух повітря біля отвору.

Якщо в районі сховища пошкоджені комунально-енергетичні мережі (водо-, газо-, тепло-, електропостачання, каналізація), то перш за все потрібно визначити, яку загрозу вони можуть являти для тих, хто перебуває у сховищі, та рятувальників.

Одночасно з визначенням стану сховищ робляться спроби проникнути в них і встановити зв’язок з розташованими в них людьми.

Зв’язок зі сховищем встановлюється по радіо, телефону (якщо сховище було забезпечено радіостанцією і зберігся телефонний зв’язок), через повітрозабірні отвори, шляхом відкриття дверей. Коли жодним із цих способів зв’язок установити не вдасться, його встановлюють шляхом простукування по трубопроводах, що проходять у сховище.

Відкопування і розкриття завалених захисних споруд найбільш доцільно проводити із застосуванням машин - бульдозерів, екскаваторів, підйомних кранів, пневмокомпресорних станцій з набором пневматичного інструменту. Однак можуть бути випадки, коли застосування цих засобів виявиться неможливим. Тому на деяких об’єктах відкопування і розкриття завалених захисних споруд може проводитися вручну із застосуванням найпростіших інструментів.

До початку робіт з відкопування заваленої захисної споруди повинні бути локалізовані аварії на комунально-енергетичних мережах, які можуть скласти загрозу як для тих, хто перебуває у спорудах, так і для рятувальників, а також погашені осередки пожежі поблизу заваленого сховища (укриття).

Залежно від характеру руйнування будівлі, під якою розміщено сховище (укриття), висоти і характеру завалу відкриття сховища (укриття) може проводитися різними способами.

Сховища можуть відкриватися шляхом: відкопування заваленого оголовка або люка аварійного виходу; розбирання завалу у стіні будівлі над приямком аварійного виходу; улаштуванням отворів у стінах або перекриттях заваленого сховища з поверхні землі або влаштуванням отворів у стінах сховищ з підземної галереї.

Відкриття сховища шляхом відкопування оголовка або люка аварійного виходу є найменш трудомістким, бо аварійний вихід знаходиться на відстані від будівлі і висота завалу тут, як правило, менша, ніж стіни зруйнованого будинку.

Відкриття сховища шляхом розбирання завалу у стіні будівлі над приямком аварійного виходу проводиться в тому випадку, коли відсутні аварійні виходи (частіше в укриттях підвального типу) і коли влаштування отворів у стінах і перекриттях сховища буде більш трудомістким.

Слід пам’ятати, що за потреби люди, які перебувають у заваленому сховищі, не чекаючи допомоги рятувальних підрозділів, намагаються самі організувати вихід із заваленої захисної споруди.

При встановленні рятувальниками зв’язку з постраждалими їх дії з розкриття захисної споруди повинні бути узгодженими.

Під час порятунку людей із завалених захисних споруд насамперед установлюється зв’язок з ними, з’ясовується їх стан, ступінь пошкодження фільтровентиляційного обладнання. За потреби в першу чергу подається повітря.

При загрозі затоплення водою і нечистотами або загазування сховища негайно відключаються пошкоджені комунально-енергетичні мережі. За потреби вживаються заходи щодо локалізації та знезараження джерел хімічного зараження, нейтралізації виливів хімічно небезпечних речовин і нечистот.

Перша медична допомога ураженим надається в порядку само-, та взаємодопомоги, а також особовим складом медичних формувань сил цивільного захисту безпосередньо на місці виявлення постраждалих. При цьому перш за все допомогу надають ураженим хімічно небезпечними речовинами (надягають протигази, за потреби вводять антидоти, з відкритих ділянок тіла змивають отруйну рідину), а також ураженим з асфіксією, кровотечею, проникаючими пораненнями живота і грудей.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Охарактеризуйте зони стихійного лиха (ураганів, затоплень, пожеж, хімічного, радіаційного та бактеріологічного зараження).

2. Що включає проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період?

3. Яка послідовність проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у зоні лиха?

4. Назвіть заходи забезпечення рятувальних та інших невідкладних робіт.

5. Якими способами ведуться пошукові роботи?

6. Які використовуються способи рятування людей з-під завалів, з верхніх поверхів напівзруйнованих будівель?

Формуємо компетентності

1. Поясніть заходи безпеки при проведенні рятувальних робіт.

2. Об'єднайтесь у групи по 2-3 учні. Використовуючи наказ Міністерства внутрішніх справ від 26.04.2018 р. № 340, підготуйте повідомлення про особливості дій підрозділів ОРС ЦЗ під час ліквідації наслідків різних надзвичайних ситуацій (небезпечних подій).

Словник термінів

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності. Він передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Деконтамінація (від лат de - префікс, що означає видалення, і contaminatus - «нечистий», «заражений») - процес проведення медико-санітарних заходів з метою усунення хімічних, радіаційних чинників та біологічних агентів з поверхні тіла людини, в продукті або на продукті, приготовлених для споживання, на інших предметах, включаючи транспортні засоби, які можуть становити ризик для здоров'я населення.

Дифузійне горіння - горіння, під час якого змішування компонентів горючої суміші (горюча речовина і окислювач) відбувається в зоні горіння.

Зворотна вода - вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Мультитул (англ. multi-tool, multitool, від multifunctional tool - «багатофункціональний інструмент»), багатофункціональний інструмент - позначення різних видів портативних інструментів, які сполучують у собі кілька функцій, заміняючи набір звичайних інструментів (мал. 70).

Мал. 70. Мультитул

Цільова мобілізація - мобілізація, яка проводиться з метою ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру державного рівня та їх наслідків у порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» та іншими нормативно-правовими актами.

Шкала Бофорта - шкала для наближеної оцінки сили (швидкості) вітру, яку створив у 1805 році британський адмірал і гідрограф Френсіс Бофорт. Сила вітру за шкалою Бофорта визначається за його дією на оточуючі предмети й вимірюється в балах (від 0 до 17 балів). Спочатку система була тринадцятибальною, а в 1955 році, щоб розрізняти ураганні вітри різної сили, Бюро погоди США розширило шкалу до 17 балів.