Підручник з Захисту Вітчизни. 10 клас. Гнатюк - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 6. ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА. ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ ТА ЦИВІЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ

◄ МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ ТА ЦИВІЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ ►

Під «жертвами війни» МГП розуміє:

• поранених і хворих у діючих арміях;

• поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі;

• військовополонених;

• цивільних осіб.

Поранені і хворі в діючих арміях і поранені, хворі та особи, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (далі - поранені, хворі, особи, які зазнали корабельної аварії)

Захист поранених, хворих, осіб, які зазнали корабельної аварії, визначається відповідно Конвенціями I, II про захист жертв війни, а також Додатковими протоколами I, II 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р.

Потрапивши у владу ворога, поранені, хворі, особи, які зазнали корабельної аварії, розглядаються МГП як військовополонені (див. нижче).

Воююча держава, яка захопила цих осіб у полон, залежно від обставин, може залишити їх у себе, направити у свій порт, у нейтральний порт або в порт супротивника.

В останньому випадку військовополонені, які були повернуті своїй країні, не повинні продовжувати військову службу протягом усієї війни.

Під час воєнних дій держави, що перебувають у конфлікті, мають робити все можливе для того, щоб розшукати і підібрати поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, відгородити їх від пограбування і поганого поводження, забезпечити їм необхідний догляд.

Військова влада може звертатися до місцевих мешканців для того, щоб вони могли під її контролем добровільно підбирати цих людей та доглядати за ними, надаючи особам, які відгукнулися на цей заклик, необхідне заступництво і пільги. Якщо ворожа держава встановить або відновить свій контроль над цим районом, вона повинна надавати цим особам таке саме заступництво.

МГП встановлює, що військова влада дозволяє населенню і благодійним товариствам, навіть у районах вторгнення або на окупованих територіях, за власною ініціативою підбирати поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, незалежно від їхньої національності, і забезпечувати догляд за ними. При цьому цивільне населення повинно ставитися до них з повагою, не допускати актів насилля. Жодна особа не повинна переслідуватись, каратись або бути засудженою за те, що вона доглядала за пораненими, хворими, тими, що зазнали корабельної аварії.

За першої нагоди воюючі сторони укладають угоди про перемир’я або про припинення вогню для того, щоб підібрати поранених, хворих, які залишились на полі бою, і в разі згоди здійснюють їхній обмін. За потреби конфліктуючі держави укладають угоди щодо евакуації поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, вивезення їх морським шляхом з обложеної або оточеної зони, а також забезпечення перепустками в цю зону медичного і духовного персоналу.

Воюючі держави зобов’язуються зареєструвати всі дані, які сприяють встановленню особи поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, та померлих з ворожого боку, що опинилися в зоні їхнього контролю. Це такі дані:

• громадянство особи;

• військовий або особистий номер;

• прізвище та ім’я;

• дата народження;

• усі інші відомості, що містяться в посвідченні особи або в медальйоні;

• дата та місце взяття в полон або смерті;

• відомості щодо поранення, хвороби або причини смерті.

Зазначені дані повинні бути якомога швидше доведені до відома Довідкового бюро, передбаченого Женевською конвенцією III (12.08.1949 р.), а воно передає відомості державі, у якій значаться вказані особи, через посередництво держави-покровителя і Центрального довідкового агентства у справах військовополонених.

Держави, які перебувають у конфлікті, повинні готувати і відправляти одна одній через зазначене бюро свідоцтва про смерть або належним чином засвідчені списки загиблих (померлих), половину подвійного розпізнавального медальйона, заповіт та інші документи, що мають значення для сім’ї загиблого, гроші та взагалі всі предмети, які мають об’єктивну або суб’єктивну цінність, що належали загиблим.

Загиблих та померлих слід хоронити після констатації смерті медичним персоналом. Загиблі повинні бути похоронені з честю та, якщо це можливо, з дотриманням релігійних обрядів. Могили загиблих позначають таким чином, щоб їх завжди можна було відшукати.

Військовополонені

Правовий статус військовополонених визначається Гаазькою конвенцією IV 1907 р., Женевською конвенцією III та Додатковим протоколом І до неї 1977 р.

МГП зобов’язує гуманно поводитися з військовополоненими. Будь-яке діяння (дія або бездіяльність) з боку держави, що тримає в полоні, які призводять до смерті або загрожують здоров’ю військовополоненого, забороняються і розглядаються як серйозні порушення зазначених Конвенцій.

Над військовополоненими не можна ставити медичні або наукові досліди, які не виправдані міркуваннями лікування та їхніми інтересами. До них не можна застосовувати моральні й фізичні тортури та інші примусові заходи з метою отримання якихось відомостей. Тим військовополоненим, які відмовляються відповідати на запитання, не можна погрожувати, ображати їх, переслідувати або вводити певні обмеження.

Забороняється дискримінація військовополонених за ознакою раси, національності, релігії, політичних переконань. Вони мають право на повагу їхньої честі та гідності.

МГП застосовується до військовополонених з моменту потрапляння в полон і до моменту остаточного звільнення і репатріації (повернення на батьківщину).

Початок полону. Потрапивши в полон, кожний військовополонений під час допиту зобов'язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та військове звання, дату народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію. Допит повинен вестися мовою, яку розуміє полонений. Йому повинне видаватися спеціальне посвідчення особи. Військовополонений зобов'язаний надавати його за будь-якою вимогою, але воно не може в нього вилучатися.

Усі речі та предмети особистого користування, за винятком зброї, коней, військового спорядження та військових документів, залишаються в розпорядженні військовополонених, так само як металеві каски, протигази та подібні предмети особистого захисту. В їхньому користуванні залишаються також речі та предмети, необхідні для їхнього обмундирування або харчування, навіть якщо такі речі та предмети належать до офіційного військового спорядження.

Знаки розрізнення й знаки державної належності, нагороди та предмети, які мають насамперед особисту або суб’єктивну цінність, не можна відбирати у військовополонених.

Суми грошей, що їх мають при собі військовополонені, не можна вилучати в них, за винятком вилучення за наказом офіцера й лише після того, як у спеціальному реєстрі буде зафіксовано суму цих грошей та відомості про їхнього власника, а також після того, як останньому буде видано докладну розписку з розбірливо написаними прізвищем, званням та зазначенням військової частини особи, яка видала відповідну розписку.

Держава, що тримає в полоні, може вилучати у військовополонених коштовні речі лише з міркувань безпеки. Коли такі речі вилучають, застосовується процедура, установлена для сум грошей, які вилучаються.

Інтернування військовополонених. Держава, що тримає в полоні, може інтернувати (позбавити свободи пересування) військовополонених. Вона може зобов’язати їх не виходити за встановлену межу табору, в якому їх інтерновано, або, якщо цей табір огороджено, не виходити за огорожу.

Військовополонені повинні мати укриття від повітряних бомбардувань та інших небезпек війни. Щоразу, коли це дозволяють міркування воєнного характеру, табори для військовополонених удень повинні бути позначені літерами «PW» або «PG», розміщеними так, щоб їх добре було видно з повітря. Однак заінтересовані держави можуть домовитися про будь-яку іншу систему позначення.

Військові звання. Із самого початку бойових дій сторони конфлікту повідомляють одна одній посади та звання всіх осіб, зазначених у ст. 4 Женевської конвенції III (на той випадок, якщо вони потраплять у полон), щоб забезпечити однаковість поводження між військовополоненими, які мають однакові звання. З військовополоненими поводяться з повагою, належною їхньому званню та віку.

Розміщення військовополонених. Військовополонених розміщують в умовах настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. Ці умови створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в жодному разі не повинні бути шкідливими для їхнього здоров’я.

У будь-яких таборах, у яких розміщено військовополонених-жінок і чоловіків, для них передбачаються окремі спальні приміщення.

Харчування військовополонених. Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю, якістю й різноманітністю для того, щоб підтримувати добрий стан здоров’я військовополонених та запобігати втраті ваги або розвитку недостатності харчування. До уваги слід брати й звичний для військовополонених режим харчування.

Одяг військовополонених. Одяг, білизна та взуття видаються військовополоненим у достатній кількості державою, що тримає в полоні, з урахуванням кліматичних умов місцевості, де вони перебувають.

Гігієна та медична допомога військовополоненим. Держава, що тримає в полоні, зобов'язана вживати всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров’я, а також для запобігання епідеміям.

Військовополонені, які хворіють на тяжку хворобу або стан здоров’я яких вимагає спеціального лікування, хірургічного втручання або госпіталізації, повинні прийматися до будь-якої військової чи цивільної медичної установи, у якій може бути забезпечено таке лікування, навіть якщо їхня репатріація передбачається в близькому майбутньому. Сприятливі умови створюються для догляду за людьми з інвалідністю, зокрема з вадами зору, і для їхньої реабілітації, поки вони очікують репатріації.

Витрати на лікування, зокрема витрати на придбання будь-яких пристроїв, необхідних для підтримання здоров’я військовополонених, з-поміж іншого зубних протезів та інших штучних пристроїв, та окулярів, покладаються на державу, що тримає в полоні.

Медичні огляди військовополонених проводяться принаймні раз на місяць.

Відправлення військовополоненими релігійних обрядів. Військовополоненим надається повна свобода для виконання обрядів їхньої релігії. Служителям культу, які входили до складу військового духовенства та які опинилися під владою ворожої держави й залишаються або яких тримають з метою надання допомоги військовополоненим, дозволяється здійснювати богослужіння для них та вільно виконувати обов’язки священика серед військовополонених тієї самої релігії.

Листування військовополонених. Кожному військовополоненому з моменту взяття в полон, але не пізніше ніж через тиждень після його прибуття в табір, а також у разі захворювання або відправки в лазарет чи інший табір надається можливість надіслати поштову картку своїй сім’ї, Центральному агентству у справах військовополонених з повідомленням про взяття в полон, про стан здоров’я із зазначенням своєї адреси.

Військовополонені мають право одержувати поштою чи будь-якими іншими способами посилки, індивідуальні та колективні, які містять, зокрема, продукти харчування, одяг, медикаменти й предмети релігійного, освітнього або розважального характеру, які можуть задовольнити їхні потреби, зокрема книжки, предмети культу, наукове обладнання, екзаменаційні білети, музичні інструменти, спортивний інвентар і матеріали, що дають змогу військовополоненим продовжувати навчання або займатися мистецькою діяльністю.

Скарги військовополонених. Військовополонені мають право подавати військовій владі, від якої вони залежать, клопотання стосовно умов полону.

Вони також мають необмежене право звертатися через довірену особу чи, якщо вони вважають це за потрібне, безпосередньо до представників держав-покровительок, щоб звернути їхню увагу на будь-які питання, з яких вони можуть мати скарги на свої умови полону.

Праця військовополонених. Працездатні військовополонені можуть бути використані як робоча сила з урахуванням їхніх віку, статі, звання, а також фізичних можливостей.

Держава, що тримає в полоні, використовуючи працю військовополонених, забезпечує дотримання національного законодавства про охорону праці і правил техніки безпеки. Жоден військовополонений не повинен виконувати небезпечну або загрозливу для його здоров’я роботу, якщо він не погоджується на це добровільно. Пошук і знешкодження мін або снарядів розглядається як небезпечна робота.

Тривалість робочого дня військовополонених, уключаючи час на дорогу до роботи й назад, не повинна перевищувати тривалості робочого дня, установленого для зайнятих на тій самій роботі цивільних робітників цього району із числа громадян держави, що тримає в полоні.

Грошове забезпечення військовополонених. Держава, що тримає в полоні, установлює максимальну грошову суму готівкою чи в будь-якій іншій аналогічній формі, яку військовополоненим дозволяється мати при собі. Будь-яку надлишкову суму, яку вони законно мали при собі та яку в них узяли або вилучили, зараховують на їхній рахунок разом з будь-якими іншими грошовими сумами, які вони здали на зберігання. Такі суми не можуть бути конвертовані в будь-яку іншу валюту без згоди військовополонених.

Держава, що тримає в полоні, виплачує всім військовополоненим щомісячний аванс грошового забезпечення.

Військовополонені одержують безпосередньо від властей, які тримають їх, справедливу винагороду за працю.

Дисциплінарна відповідальність військовополонених. Військовополонені повинні підпорядковуватися законам, статутам і наказам, які є чинними у збройних силах держави, що тримає в полоні.

За порушення дисципліни військовополонені притягуються до дисциплінарної відповідальності. У кожному випадку порушення ними дисципліни відбувається розслідування. Жодний військовополонений не може бути покараний більше ніж один раз за одне й те саме діяння або за одним і тим самим обвинуваченням.

На військовополонених накладають такі дисциплінарні стягнення:

1. Штраф.

2. Позбавлення пільг, наданих додатково до передбачених Женевською конвенцією III.

3. Позачергові наряди тривалістю не більше ніж дві години на день (на офіцерів не накладаються).

4. Арешт.

У жодному випадку дисциплінарні стягнення не повинні бути негуманними, жорстокими або небезпечними для життя військовополонених.

Окремо слід зупинитися на втечі. Утеча військовополоненого вважається такою, що вдалась, якщо:

1. Він приєднався до збройних сил держави, від якої він залежить, або до збройних сил союзної з нею держави.

2. Він залишив територію, яка перебуває під контролем держави, що тримає в полоні, або союзної з нею держави.

3. Він потрапив на судно, яке ходить під прапором держави, від якої він залежить, або союзної з нею держави, що перебуває в територіальних водах держави, що тримає в полоні, за умови, що це судно не перебуває під контролем останньої.

Військовополонені, які після вдалої втечі знову потрапляють у полон, не несуть будь-якого покарання за попередню втечу. Військовополонений, який намагається втекти і якого спіймано до здійснення втечі, підлягає за цю дію лише дисциплінарному стягненню, навіть у випадку рецидиву. Протиправні дії, скоєні військовополоненими з єдиною метою полегшити собі втечу і такі, що не супроводжуються будь-якими насильницькими діями проти життя і здоров’я людей або діями проти громадської власності, а також скоєння крадіжки без наміру збагатитися, виготовлення або використання підроблених документів, носіння цивільного одягу тягнуть за собою лише дисциплінарну відповідальність. До військовополонених, які були співучасниками втечі або спроби втечі, застосовуються дисциплінарні заходи. Якщо військовополоненого, який здійснив утечу, спіймано, то про це повідомляють державі, від якої він залежить.

Судове переслідування військовополонених. Щодо військовополонених, які скоїли злочини, держава, що тримає в полоні, порушує кримінальні справи. Про це вона повідомляє державі-покровительці якомога швидше, принаймні за три тижні до початку суду.

Правосуддя щодо військовополонених здійснюється тільки воєнними судами, за винятком випадків, коли законодавство держави, що тримає в полоні, надає цивільним судам спеціальне право судити осіб зі складу збройних сил цієї держави за такі самі злочини, у яких звинувачуються військовополонені.

Кожен військовополонений має право на оскарження винесеного вироку.

Військовополонені відбувають покарання, до яких вони були засуджені за вироками, що набрали законної сили, у тих самих закладах та в тих самих умовах, що й особи зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні.

Закінчення перебування в полоні. Військовополонених звільняють і репатріюють без зволікання після закінчення бойових дій.

В угоді, укладеній сторонами конфлікту для припинення бойових дій, або за відсутності такої угоди кожна з держав, що тримають у полоні, самостійно складає та без зволікання виконує план репатріації. Про вжиті заходи повідомляється військовополоненим.

Цивільні особи

У період воєнних конфліктів часто страждають цивільні особи. Правове становище цивільного населення в цей період визначається Гаазькою конвенцією «Про закони і звичаї війни на суходолі» та Додатком до неї «Положення про закони і звичаї війни на суходолі» (18.10.1907 р.), Женевською конвенцією «Про захист цивільного населення під час війни» (12.08.1949 р.), Додатковими протоколами І і II 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р.

Правовий захист цивільного населення здійснюється у воєнних конфліктах як міжнародного, так і неміжнародного характеру. Воно та окремі цивільні особи не можуть бути об’єктом нападу.

До цивільного населення не повинні застосовуватися жодні заходи фізичного й морального примусу з метою отримання від нього якихось відомостей. Сторонам воєнного конфлікту забороняється заподіювати фізичні страждання цивільному населенню або застосовувати будь-які заходи, що ведуть до його загибелі: вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення, медичні, наукові досліди та інше грубе насилля. Крім того, заборонено: колективні покарання, використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни, терор, пограбування, взяття заручників.

Неприпустимі акти насильства або погрози насильством, основною метою яких є тероризування цивільного населення, а також напади не вибіркового характеру (див. вище).

Цивільні особи не повинні використовуватися для прикриття певних пунктів, воєнних об’єктів або районів бойових дій від нападу.

За МГП забезпечується недоторканність цивільних лікарень, створених для надання допомоги пораненим, хворим, тим, що зазнали аварії на морі, людям з інвалідністю та породіллям.

Захист цивільного населення повинен забезпечуватися і на тимчасово окупованій противником території, навіть якщо окупація не зустріне ніякого збройного супротиву. Окупаційна влада відповідно до норм МГП зобов’язана застосувати всі залежні від неї заходи для того, щоб, наскільки це можливо, відновити й забезпечити громадський порядок і громадське життя, поважаючи чинні в країні закони, честь і сімейні права, життя окремих осіб, їхні релігійні переконання.

Держава-окупант може реквізувати продовольство, медикаменти, що містяться на окупованій території, лише з урахуванням потреб цивільного населення.

Заборонені вигнання, висилка цивільного населення з окупованої території на територію держави-окупанта чи іншої держави. Неприпустимий тиск на цивільних осіб з метою добитися добровільного вступу в армію держави-окупанта.

Крім того, на окупованій території забороняється: знищення рухомого та нерухомого майна, що належить цивільним особам; зміна статусу посадових осіб або суддів, застосування до них санкцій або будь-яких заходів примусу, застосування дискримінації з тієї причини, що вони утримуються від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті; проведення всіляких заходів, спрямованих на те, щоб викликати безробіття або обмежити можливість роботи для громадян окупованої території з метою змусити їх працювати на державу-окупанта.

Окупант може залучати цивільне населення до трудової діяльності, окрім виконання роботи, яка змушувала би його брати участь у воєнних діях.

Кримінальне законодавство держави-окупанта може передбачати смертну кару цивільних осіб лише в тих випадках, коли вони визнані винними у шпіонажі, диверсійних актах, спрямованих проти військових об’єктів окупанта, або в умисних правопорушеннях, які стали причиною смерті однієї або кількох осіб, якщо норми кримінального права, що діяли на території до окупації, передбачали в таких випадках смертну кару.

Держави, які перебувають у ситуації воєнного конфлікту і які здійснюють інтернування цивільних осіб, зобов'язані забезпечити їх утримання, надання їм медичної допомоги. Розміщення інтернованих проводиться з урахуванням їхнього громадянства, володіння мовою та наявних звичаїв. Члени однієї сім'ї, особливо батьки й діти, розміщуються в одному місці інтернування, окрім випадків, коли виконання робіт, стан здоров’я або притягнення до відповідальності за скоєні правопорушення є причинами розлуки членів сім’ї. Табори інтернованих осіб позначаються літерами «IC», розташованими таким чином, щоб їх було чітко видно вдень з повітря. Інтерновані особи повинні розміщуватися окремо від військовослужбовців та осіб, позбавлених волі. Забезпечення інтернованих повинно бути достатнім за кількістю та якістю, харчування - різноманітним з метою забезпечення нормального стану здоров’я.

Із самого початку збройного конфлікту і в усіх випадках окупації кожна воююча сторона засновує офіційне Довідкове бюро, обов’язком якого є збір і передача відомостей про цивільних осіб, які опинилися під її владою. Воно направляє за посередництва Центрального агентства, а також держав-покровительок відомості державі, громадянами якої є інтерновані, або державі, на території якої вони проживали.

Інтерновані можуть відвідувати лікувальні заклади. За їхнім бажанням держава, під владою якої вони перебувають, може залучати їх до роботи. Забороняється залучати їх до роботи, яка має образливий або принизливий характер.

Спіймані після втечі або спроби втечі інтерновані підлягають лише дисциплінарному стягненню, навіть після багатьох утеч або спроб утеч.

Після закінчення воєнних дій або окупації воюючі держави вживають заходів для повернення всіх інтернованих у країну громадянства, постійного проживання або походження.

Захист цивільних об’єктів

МГП зобов’язує воюючі сторони розрізняти військові й цивільні об’єкти і вести бойові дії виключно проти військових об’єктів.

Визначення військових та цивільних об’єктів наводиться в Додатковому протоколі І від 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р.

Військові об’єкти обмежуються тими об’єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання роблять ефективний внесок у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за реальних у певний момент обставин дає явну воєнну перевагу.

Цивільними об’єктами є всі ті об’єкти, які не є військовими об’єктами, як вони визначені вище. У разі сумніву в тому, чи не використовується об’єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об’єкт використовується в цивільних цілях.

З метою впорядкування і полегшення розгляду питань, пов’язаних з міжнародно-правовим захистом цивільних об’єктів, існує їх класифікація за різними критеріями (ознаками).

Серед цивільних об’єктів, які потребують правового захисту під час збройних конфліктів, особливе місце належить культурним цінностям.

Норми щодо захисту цих об’єктів містяться в Гаазькій конвенції 1954 р., Женевських конвенціях 1949 р., Конвенції ООН 1954 р. та в інших документах.

Склад культурних цінностей за Конвенцією ООН 1954 р. наведено на с. 53.

Під захист МГП підпадають, з одного боку, цивільні об’єкти, які самі є культурними цінностями, а з другого - об’єкти, у яких зберігаються або експонуються культурні цінності.

Культурним цінностям повинен бути забезпечений як мінімум загальний захист, який включає в себе охорону і повагу до цих цінностей.

Під охороною розуміється комплекс заходів, призначених для збереження культурних цінностей (складання переліків цінностей, планування надзвичайних заходів щодо захисту від пожеж і руйнування конструкцій, підготовка до вивезення рухомих культурних цінностей, призначення компетентних органів для охорони культурних цінностей).

Під повагою культурних цінностей розуміється зобов’язання кожної держави:

• забороняти використання культурних цінностей з метою, яка може призвести до їх руйнування або пошкодження в разі воєнного конфлікту;

• утримуватися від будь-якого ворожого акту, спрямованого проти цих цінностей;

• забороняти, попереджувати і, якщо необхідно, припиняти будь-які акти крадіжок, грабежу або незаконного привласнення культурних цінностей у будь-якій формі, а також будь-які акти вандалізму щодо культурних цінностей;

• забороняти реквізицію рухомих культурних цінностей;

• утримуватися від вжиття будь-яких репресивних заходів, спрямованих проти культурних цінностей.

Загальний захист не має абсолютного характеру. МГП допускає можливість відходу від зобов'язань щодо поваги культурних цінностей, якщо цього вимагає воєнна необхідність.

Крім загального захисту, МГП передбачає режим спеціального захисту культурних цінностей, який надається цінностям, що мають велике значення для кожного народу, шляхом внесення їх у «Міжнародний реєстр культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом».

Суть спеціального захисту полягає в тому, що держави зобов’язуються з моменту внесення культурних цінностей у Міжнародний реєстр забезпечувати їх імунітет, утримуватися від будь-якого ворожого акту, спрямованого проти них, а також від використання таких цінностей і прилеглих до них ділянок у воєнних цілях.

Імунітет культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом, також не є абсолютним і може бути знятий в окремих випадках.

МГП передбачає посилений захист культурних цінностей, який застосовується до цінностей, занесених до Міжнародного списку культурних цінностей, що перебувають під посиленим захистом.

Посилений захист має більш високі параметри порівняно із загальним і спеціальним захистом.

МГП передбачає особливий захист об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення.

Сторонам воєнного конфлікту забороняється піддавати нападу або знищувати, вивозити чи доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди.

Захист об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, не є абсолютним. Посіви, худоба, іригаційні споруди, споруди для постачання води та інші об’єкти можуть перетворюватися в законні цілі нападу, якщо:

• вони використовуються противником для підтримання існування виключно особового складу його збройних сил або для прямої підтримки воєнних дій;

• проти цих об’єктів не вживаються заходи, у результаті яких можна очікувати, що цивільне населення залишиться без достатньої кількості продовольства і води, що викличе голод або примусить населення до виїзду.

МГП забороняє здійснення репресалій щодо об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення.

Сторона, що перебуває в конфлікті, виходячи з визнання життєво важливих потреб в обороні своєї національної території від вторгнення, може руйнувати об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, але тільки на контрольованій частині території, де цього вимагає воєнна необхідність.

З метою захисту об'єктів, необхідних для виживання цивільного населення, МГП забороняє використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни. Водночас застосування блокади або облоги, у процесі яких використовується голод, є законним за умови, що вони спрямовані виключно проти комбатантів, а не переслідують мету поширення голоду серед цивільного населення.

МГП надає режим спеціального захисту об'єктам, що містять небезпечні сили. Адже напад на ці об'єкти може призвести до вивільнення небезпечних сил і потягти за собою катастрофічні наслідки як для цивільного населення, так і для природного середовища.

У Додатковому протоколі І (1977 р.) до Женевських конвенцій 1949 р. зазначається, що заборонено напади на установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме греблі, дамби та атомні електростанції.

Водночас ряд установок і споруд, що містять небезпечні сили, не згадані в цьому документі. До таких об'єктів можна зарахувати хімічні заводи, заводи з виготовлення і переробки ядерного палива, сховища ядерних матеріалів тощо.

Під час проведення оборони об'єктів, що містять небезпечні сили, дозволяється використовувати зброю, здатну лише відбити напад противника на установки і споруди, що користуються захистом. Тому заборонено розташовувати поблизу об’єктів, що містять небезпечні сили, зброю, за допомогою якої можна здійснити напад на сили противника, які проходять на деякій відстані від цих об’єктів.

З метою впізнання гребель, дамб, атомних електростанцій, воєнних об’єктів, розташованих у цих установках або спорудах чи поблизу від них, сторони, які перебувають у конфлікті, можуть позначати їх спеціальним знаком (див. с. 53). Відсутність такого позначення не звільняє жодну зі сторін конфлікту від її зобов’язань щодо захисту зазначених об'єктів.

Режим спеціального захисту надається не лише окремим цивільним об’єктам, але й особливим територіям: демілітаризованим зонам, необоронюваним місцевостям, нейтралізованим місцевостям, санітарним зонам і місцевостям, санітарним і безпечним зонам і місцевостям.

Створення цих спеціальних районів, захищених від нападу, слугує додатковим засобом забезпечення захисту цивільного населення й цивільних об’єктів.

Санітарні зони та місцевості - це зони і місцевості на території сторони, яка перебуває в конфлікті, або на окупованій території, організовані таким чином, щоб відгородити від дій війни поранених, хворих у діючих арміях, а також персонал, на який покладено організацію та управління цими зонами і догляд за особами, які будуть там сконцентровані.

МГП пропонує державам передбачити створення таких місцевостей ще в мирний час і укладати спеціальні угоди з противником про взаємне визнання створених зон і місцевостей як на початку воєнних дій, так і в ході їх.

Санітарні і безпечні зони - це зони й місцевості на території сторони, яка перебуває в конфлікті, або на окупованій території, організовані таким чином, щоб відгородити від дій війни поранених і хворих, людей з інвалідністю, людей похилого віку, дітей до 15 років, вагітних жінок і матерів з дітьми до 7 років, а також персонал, на який покладено організацію та управління цими зонами.

Ці зони можуть створюватися ще в мирний час, а після початку воєнних дій заінтересовані сторони можуть укладати угоди про взаємне визнання таких зон і місцевостей.

Нейтралізовані зони - зони, створені в районах, де відбуваються бої, для захисту від пов'язаних з боями небезпек: хворих і поранених комбатантів і некомбатантів, цивільних осіб, які не беруть участі у воєнних діях і не виконують жодної роботи воєнного характеру під час їхнього перебування в цих зонах.

Такі зони можуть створюватися за ініціативи будь-якої сторони конфлікту або нейтральної держави і гуманітарної організації.

Сторони, що перебувають у конфлікті, повинні укласти письмову угоду про місцезнаходження, керівництво, постачання і контроль нейтралізованої зони з визначенням початку і тривалості її нейтралізації.

Необоронювана місцевість - населений пункт, який міститься в зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї, який відкритий для його окупації противником з метою запобігання воєнним діям і руйнуванню.

Сторонам, які перебувають у конфлікті, заборонено нападати на такі місцевості. Щоб місцевість могла бути оголошена необоронюваною, вона повинна відповідати таким умовам:

• усі комбатанти, а також мобільні бойові засоби і мобільне воєнне спорядження, повинні бути евакуйовані;

• стаціонарні воєнні установки або споруди не повинні використовуватися у ворожих цілях;

• ні влада, ні населення не повинні здійснювати ворожих дій;

• не повинні здійснюватися жодні дії на підтримку воєнних операцій.

Ворожій стороні робиться заява, у якій якомога точніше зазначається місцезнаходження та опис меж необоронюваної місцевості.

Сторона, яка перебуває у воєнному конфлікті, може сама в односторонньому порядку оголосити відповідний населений пункт необоронюваною місцевістю. Визнання цієї місцевості з боку інших держав не вимагається.

Демілітаризовані зони - зони, на які сторонам конфлікту забороняється розповсюджувати свої воєнні операції.

Угода про визнання таких зон повинна бути чітко виражена і може бути укладена в мирний час, а також після початку воєнних дій.

Щоб зона була визнана демілітаризованою, вона повинна відповідати таким умовам:

• усі комбатанти, а також мобільні бойові засоби і мобільне воєнне спорядження повинні бути евакуйовані;

• стаціонарні воєнні установки або споруди не повинні використовуватися у ворожих цілях;

• ні влада, ні населення не повинні здійснювати ворожих дій;

• усяка діяльність, пов'язана з воєнними зусиллями, повинна бути припинена.

Жодна сторона конфлікту не має права в односторонньому порядку анулювати статус демілітаризованої зони.

Необоронювана місцевість та демілітаризовані зони мають дещо подібні ознаки. Однак є й такі відмінності:

• демілітаризована зона утворюється за домовленістю, а необоронювана місцевість може утворюватися в результаті одностороннього волевиявлення сторони, що перебуває в конфлікті;

• статус необоронюваної місцевості втрачається з припиненням окупації, а статус демілітаризованої зони має постійний характер, який зберігається незалежно від того, яка сторона конфлікту її контролює.

ООН має право створювати з гуманітарною метою зони безпеки і безпечні гуманітарні зони. Вони перебувають під захистом розміщених у них збройних сил ООН.

◄ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ТА ЖІНОК В МГП ►

На доповнення до загального захисту, яким користуються всі цивільні особи, жінкам забезпечується, зокрема, захист від будь-яких форм непристойних посягань. Норми МГП спрямовані на те, щоб сприяти дітям у пом’якшенні страждань, породжених війною.

Діти ховаються від фашистського авіанальоту під час Другої світової війни

Воюючі сторони повинні забезпечити їм захист від будь-якого роду непристойних посягань, а також допомогу, якої вони потребують з огляду на їхній вік або з будь-якої іншої причини.

Мають застосовуватися всі практичні заходи для того, щоб діти, яким не виповнилося 15 років, не брали безпосередньої участі у воєнних діях. Якщо, у виключних випадках, такі діти беруть безпосередню участь у воєнних діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони продовжують мати особливий захист, що надається МГП, незалежно від того, є вони військовополоненими чи ні. У разі арешту, затримання чи інтернування з причин, пов'язаних зі збройним конфліктом, діти утримуються в приміщеннях, відокремлених від приміщень для дорослих.

У разі скоєння правопорушення особами, яким не виповнилося 18 років, смертний вирок не повинен виконуватися.

Воююча сторона не має права евакуйовувати дітей, крім своїх власних громадян, на територію іноземної держави, за винятком випадків тимчасової евакуації, викликаної станом здоров’я або необхідністю лікування.

З метою полегшення повернення у свої сім'ї й у свою країну евакуйованих дітей влада сторони, що здійснює евакуацію, і, коли це доцільно, влада приймаючої країни заповнюють на кожну дитину картку з фотографіями, яку вони надсилають у Центральне довідкове агентство Міжнародного комітету Червоного Хреста. У кожній картці міститься, якщо це можливо, інформація, за якою можна ідентифікувати дитину.

Жінкам забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань.

Справи вагітних жінок і матерів малолітніх дітей, від яких такі діти залежать, які піддаються арешту, затриманню чи інтернуванню з причин, пов’язаних зі збройним конфліктом, розглядаються в першочерговому порядку.

Максимально можливою мірою сторони, що перебувають у конфлікті, прагнуть уникати винесення смертних вироків за правопорушення, пов’язані зі збройним конфліктом, щодо вагітних жінок або матерів малолітніх дітей, від яких такі діти залежать. Смертний вирок за такі правопорушення щодо таких жінок не виконується.

◄ ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП ►

Правовою основою, яка запобігає порушенням норм МГП, є загальновизнаний принцип міжнародного права - добросовісне виконання взятих на себе зобов’язань. Наша держава неухильно його дотримується.

За ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це конституційне положення стосується і договорів у сфері МГП. Воно повинно виконуватися всіма державними органами, посадовими особами і громадянами.

З метою запобігання порушенням норм МГП міжнародні конвенції зобов’язують держави-учасниці:

• увести в дію законодавство, що необхідне для забезпечення ефективних кримінальних покарань для осіб, які здійснили або наказали здійснити ті чи ті серйозні порушення норм МГП. Так, Кримінальним кодексом України передбачено покарання, зокрема, за такі злочини: злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431); мародерство (ст. 432); насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433); погане поводження з військовополоненими (ст. 434); незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (ст. 435); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438); застосування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441); геноцид (ст. 442); незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445); найманство (ст. 447);

• розшукувати осіб, звинувачених у тому, що вони здійснили або наказали здійснити те чи те порушення норм МГП, і незалежно від громадянства віддавати до суду;

• передавати осіб, які скоїли порушення норм МГП, відповідно до положень національного законодавства, для суду іншої заінтересованої сторони, якщо є підстави для звинувачення цих осіб;

• уживати заходів, необхідних для припинення всіх інших дій, що суперечать вимогам МГП.

Запобіганню порушенням норм МГП сприяє міжнародний контроль за їх дотриманням. Він призначений для того, щоб шляхом перевірки переконатися, якою мірою дії держав відповідають прийнятим зобов’язанням за міжнародними договорами.

Методи проведення контролю можуть бути такими:

• спостереження;

• обмін інформацією;

• відвідування об'єктів;

• надання звітів і доповідей;

• розгляд скарг;

• встановлення контрольних постів; проведення консультацій.

Женевськими конвенціями і Додатковими протоколами до них передбачено різні організаційні форми контролю:

• проведення розслідувань сторонами збройного конфлікту з метою виявлення фактів порушення норм МГП. Кожен учасник конфлікту може вимагати такого розслідування. Якщо не буде досягнуто домовленості щодо його процедури, то сторони за взаємною угодою вибирають арбітра, який встановлює процедуру. Якщо в процедурі розслідування буде встановлено порушення норм МГП, то сторони вживають заходів щодо покарання винних;

• контрольна діяльність Міжнародної комісії зі встановлення фактів. Комісію засновано в 1991 р. Вона є постійним органом, основна мета якого полягає в розслідуванні заяв про серйозні порушення МГП.

Комісія має право:

а) розслідувати будь-які факти, які, як передбачається, являють собою серйозне порушення Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І до них;

б) сприяти шляхом надання добрих послуг відновленню поважного ставлення до Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І до них.

Комісія лише визначає, чи було серйозне порушення МГП. Вона не ухвалює жодних рішень і не дає правової оцінки встановленим фактам.

Комісія не може ініціювати розслідування. Приводом для його здійснення є отримання відповідного прохання від воюючої сторони або від іншої держави, яка визнала компетенцію Комісії.

Розслідування проводиться палатою Комісії, яка складається із семи членів. Жоден із членів палати не може мати громадянства сторони, яка бере участь у збройному конфлікті.

Комісія інформує заінтересовані сторони про результати проведеного розслідування у своїх рекомендаціях, а також доводить до їхнього відома побажання і пропозиції з метою забезпечення дотримання норм МГП учасниками збройного конфлікту;

• контрольна діяльність держав-покровительок. Представникам держави-покровительки дозволяється відвідувати всі місця, де перебувають військовополонені, зокрема місця інтернування, ув’язнення і роботи, і вони мають доступ у всі приміщення, що використовуються військовополоненими. їм дозволяється відвідувати місця відправки, транзиту або прибуття полонених, яких переводять з одного місця в інше. Крім цього, вони мають повну свободу щодо вибору місць, які вони побажають відвідати. Тривалість і кількість цих відвідувань не обмежується. Вони можуть бути заборонені лише в разі воєнної необхідності та на певний час;

• контрольна діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). МКЧХ застосовує такі методи контролю:

а) відвідування делегатами МКЧХ місць, регіонів, які становлять для них інтерес;

б) розгляд скарг на порушення норм МГП.

Сприяє запобіганню порушень норм МГП наявність відповідальності за такі порушення. Виділяють політичну і матеріальну відповідальність держав та відповідальність фізичних осіб.

Формами політичної відповідальності держав є:

• сатисфакції. Вони полягають у тому, що держава-порушник надає задоволення нематеріального характеру постраждалій державі. Наприклад, висловлює жаль щодо відповідних подій, приносить вибачення, обіцяє покарати винних осіб тощо;

• санкції. Це система заходів воєнно-політичного характеру, які є покаранням за скоєння порушень норм МГП.

Санкції включають примусові заходи воєнного і невоєнного характеру. До перших належать демонстрації, блокада та інші операції повітряних, морських або сухопутних сил держав - членів ООН. До других - повний або частковий розрив економічних відносин, припинення залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- та інших засобів сполучення, а також розрив дипломатичних відносин;

• репресалії. Це правомірні примусові дії у відповідь на порушення державою норм міжнародного права.

Матеріальна відповідальність держав має дві основні форми:

• репарації. Це відшкодування матеріальної шкоди грошима, товарами, послугами;

• реституції. Це форма матеріального відшкодування збитків шляхом відновлення стану, який був до порушення норм міжнародного права (наприклад, повернення награбованого на окупованих територіях).

Національні законодавства держав, зокрема й України, передбачають кримінальну відповідальність фізичних осіб за злочини, пов’язані з порушенням норм МГП (див, вище).

Крім того, на підставі міжнародного договору 1 липня 2002 р. був заснований постійно діючий судовий орган - Міжнародний кримінальний суд (м. Гаага, Нідерланди), який здійснює юрисдикцію щодо осіб, які скоїли міжнародні злочини таких категорій:

• геноцид;

• злочини проти людяності;

• воєнні злочини;

• агресія.

Словник термінів

Геноцид (від грец. γένος - «рід» і «...цид») - винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами; один з найтяжчих злочинів проти людства. Геноцид органічно пов’язаний з фашизмом.

Держава-покровителька - держава, яка представляє та захищає інтереси сторін, що перебувають у конфлікті, забезпечує їх взаємодію та виконання зобов’язання.

Екоцид - (від грец. οικος - «будинок» і лат. caedo - «вбиваю») - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Інтернування (від лат. internus - «внутрішній», фр. interner - «встановлювати на проживання») - примусове затримання іноземних громадян воюючою державою під час озброєного конфлікту. Інтернованих поміщають у певній місцевості, яку їм забороняється покидати.

Реквізиція (від лат. requisitio - «вимога») - примусове вилучення державою майна власника в державних інтересах з виплатою йому вартості майна.

Репатріація (від. лат. repatriate - «повернення на батьківщину») - повернення на батьківщину, з поновленням їхніх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною.

Репресалії (від лат. repressalial - «утримувати, зупиняти») - дипломатичний термін, вид міжнародно-правових санкцій, односторонні примусові заходи, що застосовуються однією державою у відповідь на неправомірні дії іншої з метою примусити припинити їх і прийняти запропоновані вимоги. Сучасне міжнародне право забороняє збройні репресалії - бомбардування, інтервенцію, мирну блокаду тощо, а також погрози такими репресаліями.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

Продовжіть речення.

I. Військовополоненого, який намагався втекти з полону, можна...

А притягнути до кримінальної відповідальності

Б притягнути до дисциплінарної відповідальності

В піддати фізичному покаранню

II. Населений пункт, що міститься в зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї, який відкритий для його окупації противником з метою запобігання воєнним діям і руйнуванню, є...

А нейтралізованою зоною

Б демілітаризованою зоною

В необоронюваною місцевістю

III. Тривалість робочого дня військовополонених не повинна перевищувати...

А тривалості робочого дня, установленого для зайнятих на тій самій роботі цивільних робітників із числа громадян держави, що тримає в полоні

Б 8-ми годин

В 12-ти годин

IV. Норми МГП участь у воєнних діях дітей віком до 15 років...

А схвалюють

Б не схвалюють

В не регулюють



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.