Підручник з Захисту Вітчизни. 10 клас. Гнатюк - Нова програма

§ 5. ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА

◄ ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ УРЕГУЛЮВАННЯ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ ЗА ДОПОМОГОЮ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ►

Міжнародне гуманітарне право (МГП), яке називається також правом збройних конфліктів або правом війни, - це сукупність норм, що забезпечують під час війни захист особам, які не беруть участі або припинили брати участь у воєнних діях, а також обмеження методів і засобів ведення війни.

Термін «міжнародне гуманітарне право», який запропонував швейцарський юрист Жан Пікте, з'явився в 50-х роках минулого століття і з того часу отримав широке розповсюдження. Раніше в документах ООН з питань ведення бойових дій вживався термін «право збройних конфліктів».

Чинне міжнародне право в цілому забороняє війну як засіб розв'язання міжнародних суперечок. Однак у деяких випадках звернення до військової сили вважається правомірним. Крім того, незважаючи на заборону, воєнні дії у світі все-таки ведуться. В останні роки XX от. у світі щорічно відбувалося в середньому більше ніж 30 збройних конфліктів. Тому, сприймаючи війну як об’єктивно існуючу реальність, МГП намагається звести до мінімуму негативні наслідки воєнних дій як щодо воюючих сторін, так і щодо осіб, які не беруть участі у воєнних діях.

Спроби регламентувати право війни робилися ще в стародавні часи. Закони Ману, зокрема, містили докладні настанови для воюючих сторін.

У відносинах між державами Давньої Греції існувала звичаєва норма, відповідно до якої війна не повинна була розпочинатися без її оголошення; смерть на полі бою давала право на поховання; при захопленні міст не можна було вбивати людей, що ховаються у храмах тощо.

Правила ведення війни знайшли відображення в релігійних писаннях - Біблії і Корані. Наприклад, у Біблії сказано: «Коли підійдеш до міста, щоб завоювати його, запропонуй йому мир; якщо воно погодиться на мир з тобою і відкриє тобі ворота, то весь народ, який знайдеться в ньому, буде платити тобі дань і служити тобі» (Второзаконня, гл. 20: 10-11). У Корані знаходимо: «І бийся з іменем Аллаха проти тих, хто б’ється проти тебе, але не будь агресивним. Вір, Аллах любить не агресорів» (Сура 2. Аят 190).

У Середні віки католицька церква забороняла використання метальних знарядь, отруєної зброї. Завдяки її позиції у війнах між християнськими народами припинилась практика перетворення полонених на рабів. Полонені звільнялися за викуп, інколи під чесне слово, до сплати викупу.

Протягом XVII—XVIII ст. у Європі створюються правила цивілізованої війни, відхилення від яких потребує виправдання особливими міркуваннями військової необхідності.

У XIX ст. проявилось намагання замінити хиткі й не завжди зрозумілі норми звичаєвого права війни точними правилами, зафіксованими в міжнародних договорах. Так, Паризькою декларацією 1856 р. були окреслені відносини воюючих та нейтральних держав у морській війні. Женевською конвенцією 1864 р. була визначена доля хворих та поранених воїнів під час сухопутної війни, а Санкт-Петербурзькою конвенцією 1868 р. було заборонено використання розривних куль.

Першим прикладом кодифікації права війни стала польова інструкція (Кодекс Лібера), яку склав у 1863 р. під час Громадянської війни в США за дорученням президента Лінкольна професор Франц Лібер.

Велике значення в розвитку МГП відіграли Гаазькі конференції миру (в 1899 та 1907 рр.). На них були розроблені основні норми МГП.

Гаазькі конвенції стали головними міжнародними актами, що регулювали право війни і миру та діють і зараз.

Новий етап у розвитку МГП схарактеризували Женевські конвенції 1949 р.: (І) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; (II) про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі; (III) про поводження з військовополоненими; (IV) про захист цивільного населення під час війни.

У наш час норми МГП закріплені в таких джерелах:

• міжнародно-правові договори (міжнародні конвенції);

• міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма. Міжнародний звичай розповсюджується в основному на ті відносини в період воєнного конфлікту, які не врегульовані конвенціями;

• судова практика Міжнародного суду ООН, Міжнародних військових трибуналів у Нюрнберзі й Токіо та інших судів, які можуть створюватися для розгляду конкретних кримінальних справ у сфері МГП;

• загальні принципи МГП (гуманізація збройних конфліктів, захист жертв війни, обмеження воюючих у виборі методів і засобів ведення війни, захист цивільних об’єктів, охорона навколишнього середовища, захист інтересів нейтральних держав, відповідальність держав і фізичних осіб за порушення норм МГП).

◄ ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ З УРАХУВАННЯМ НОРМ МГП ►

Держави, які воюють між собою, ведуть воєнні дії на певній території, що називається театром війни. Це поняття охоплює сухопутну, морську і повітряну територію держав, а також відкрите море й повітряний простір над ним, у межах яких може мати місце збройний конфлікт.

Територія нейтральних держав не може бути перетворена на театр війни. Не можуть бути театром війни нейтралізовані території і простори, правовий режим яких установлений спеціальними міжнародними угодами (прикладом нейтралізованої території є архіпелаг Шпіцберген).

З театру війни може бути виключена також частина державної території з метою розташування спеціальних зон, передбачених нормами МГП. Це, наприклад, спеціальні санітарні зони, організовані таким чином, щоб відгородити від воєнних дій поранених і хворих, а також персонал, на який покладено організацію і управління цими зонами, догляд за особами, які будуть там перебувати.

Воюючим сторонам забороняється вести воєнні дії в місцевостях, яким вони за домовленістю надали статус демілітаризованих зон. Сторона, під контролем якої перебуває ця зона, за узгодженням з іншою стороною позначає її обумовленими ясно видимими здалеку знаками.

МГП передбачає також інші винятки з театру війни. У випадку участі збройних сил у воєнних діях вони повинні застосовувати норми МГП.

Особи, які входять до складу збройних сил воюючої сторони (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. Медичний і духовний персонал є некомбатантами і не має права брати участь у бойових діях.

Норми МГП зобов'язують воюючих вести воєнні дії тільки проти комбатантів, які для цього повинні відрізнити себе від цивільного населення.

Комбатанти та некомбатанти мають різне правове становище. Комбатанти під час збройного конфлікту мають право застосовувати до противника вищу міру насилля, тобто знищувати його, у той час як некомбатанти лише обслуговують і забезпечують бойову і духовну діяльність збройних сил і мають право застосовувати зброю тільки з метою самооборони.

Законними учасниками збройних конфліктів є добровольці. Вони мають право брати участь у воєнних діях.

Не визнаються законними учасниками збройних конфліктів найманці.

Найманець - це особа, яка:

• спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб брати участь у збройному конфлікті;

• фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

• бере участь у воєнних діях з метою отримати особисту вигоду, матеріальне утримання якої значно перевищує винагороду, яка виплачується комбатантам;

• не є громадянином держави, яка перебуває у конфлікті, або не проживає на її території;

• не входить до особового складу збройних сил сторін, які перебувають у конфлікті;

• не послана державою, яка є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов’язків як особа, що входить до складу її збройних сил.

Відповідно до ст. 447 Кримінального кодексу України, найманство є кримінальним злочином.

МГП висуває низку вимог до військових командирів (начальників).

Командири, які організовують бойові дії, повинні давати своїм підлеглим певні вказівки, що стосуються норм МГП, наприклад, про поводження зі своїми пораненими та пораненими противника, загиблими чи полоненими; здійснення контактів із цивільним населенням тощо.

Приймаючи рішення на бій, командир повинен виходити з необхідності зведення до мінімуму втрат свого особового складу, а також цивільного населення, руйнування цивільних об'єктів, знищення культурних цінностей.

◄ ЗАБОРОНЕНІ ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ВЕДЕННЯ ВОЄННИХ ДІЙ ►

Відповідно до ст. 22 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Гаазька конвенція IV про закони і звичаї війни на суходолі 18.10.1907 р.), воюючі сторони не користуються необмеженим правом у виборі засобів завдання шкоди супротивнику. Із цього випливає, що сторони воєнного конфлікту мають право застосовувати тільки такі методи та засоби ведення воєнних дій, які викликані воєнною необхідністю з метою придушення військ противника й нанесення йому людських втрат на мінімально допустимому рівні.

Відповідно до норм МГП до заборонених методів ведення воєнних дій, зокрема, належать:

• віроломне вбивство або поранення осіб;

• використання у збройному конфлікті емблем, знаків розрізнення або форменого одягу нейтральних держав;

• захоплення заручників;

• використання не за призначенням емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця або Червоного Кристала та інших міжнародно визнаних знаків та сигналів;

• віддання наказу не залишати нікого живим, погрози цим або ведення воєнних дій на цій основі;

• здійснення нападів невибіркового характеру (до нападу невибіркового характеру належать напади, не спрямовані на конкретні воєнні об'єкти, напад шляхом бомбардування тощо);

• примушування осіб служити у збройних силах ворожої держави;

• спричинення великих, довготривалих і серйозних збитків природному середовищу;

• віроломство, тобто дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру в супротивника і примусити його повірити, що він має право на захист і зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, яке застосовується в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри. Прикладами віроломства є симулювання ведення перемовин під прапором перемир'я або симулювання капітуляції, симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта тощо. (Однак під час ведення воєнних дій нормами МГП не забороняються військові хитрощі - дії, спрямовані на те, щоб увести противника в оману або спонукати його діяти необачно, але які не порушують норм МГП, не є віроломними, оскільки вони не обманюють довіри супротивної сторони щодо захисту, який надається цим правом. До військових хитрощів, зокрема, належать використання маскування, пасток, обманні операції та розповсюдження дезінформації).

Складовою частиною сучасного МГП є положення декларацій, конвенцій, протоколів та інших документів щодо заборонених засобів ведення воєнних дій. До них, зокрема, належать такі засоби:

• кулі, які легко розвертаються або сплющуються в людському тілі (експансивні);

• снаряди, які мають єдине призначення розповсюджувати задушливі або шкідливі гази;

• отрути або отруєна зброя;

• різноманітні міни;

• задушливі, отруйні або інші подібні гази і бактеріологічні засоби.

Крім того, бактеріологічна зброя підлягає вилученню з арсеналів держав.

Забороняється також застосування засобів впливу на природне середовище, які мають великі, довготривалі або серйозні наслідки як способи руйнування, завдання збитків або спричинення шкоди.

МГП забороняє використання звичайної зброї невибіркової дії, застосування якої викликає надмірні ушкодження або страждання. Це зброя, основна дія якої полягає в завданні ушкоджень осколками, які не можна виявити в тілі людини рентгеном: касетні, кулькові бомби, міни-пастки.

Забороняються напади із застосуванням запалювальної зброї на цивільне населення. Цю зброю також забороняється використовувати при нападі на такі об’єкти, як ліси або інші види рослинного покриву, окрім випадків, коли такі об’єкти використовуються для того, щоб укрити, заховати або замаскувати комбатантів або воєнні об’єкти.

До заборонених засобів ведення воєнних дій належить зброя масового знищення, насамперед хімічна.

Відповідно до норм МГП забороняється застосовувати лазерну зброю з метою спричинення постійної сліпоти.

МГП висуває вимогу, відповідно до якої держави - сторони конфлікту несуть відповідальність за встановлення всіх мін, мін-пасток та інших пристроїв, які вони застосовують. Після припинення активних воєнних дій вони повинні проводити розмінування, знищення мінних полів, мінних районів, мін тощо або утримувати їх відповідно до вимог спеціальних документів.

Формуємо компетентності

Поміркуйте, чим продиктовані вимоги МГП щодо заборони певних засобів та методів ведення війни.

◄ ПРАВИЛА ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ МГП ЩОДО РОЗПІЗНАВАННЯ ОСІБ ТА ОБ’ЄКТІВ ►

Для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об’єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.

Відповідно до норм МГП для розпізнавання осіб та об'єктів використовуються спеціальні розпізнавальні знаки (емблеми).

Спеціальні розпізнавальні знаки: а - Червоний Хрест; б - Червоний Півмісяць; в - Червоний Кристал

Ці емблеми мають, крім розпізнавальної, ще й захисну функцію.

Емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала використовуються як розпізнавальний знак для позначення належності людини або об’єкта до Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. У цьому разі вони повинні бути меншими за розмірами порівняно з емблемами, що використовуються як захисний знак.

Під час війни або збройного конфлікту зображення емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала як захисного знака є видимим позначенням захисту, передбаченого Женевськими конвенціями та Додатковими протоколами до них для медичного персоналу, медичних формувань та санітарно-транспортних засобів. Емблеми повинні мати якомога більші розміри, щоб забезпечити можливість їх розпізнавання на великих відстанях.

Емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала слід використовувати виключно для захисту тих, хто має на це право. Тому застосування їх із метою викликати довіру противника і, скориставшись цим, знищити його або завдати його здоров’ю серйозної шкоди, згідно з нормами МГП, розглядається як акт віроломства. Тобто забороняється використання цих емблем на військових об’єктах, а також використання медичних об’єктів для укриття комбатантів, розміщення зброї і військової техніки.

Ураховуючи важливість питання про використання зазначених емблем, у нашій державі ухвалено Закон України «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала в Україні».

Крім емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала, конфліктуючі сторони для розпізнавання медичних формувань та санітарно-транспортних засобів мають право використовувати розпізнавальні сигнали: світлові, радіосигнали і вторинного радіолокаційного розпізнавання поряд із загальновизнаними міжнародними кодами та сигналами.

Для допитливих

Історія появи знаків Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала

У жовтні 1863 р. на першій міжнародній Конференції Міжнародного комітету Червоного Хреста, у якій брали участь представники чотирнадцяти країн, було прийнято емблему Червоного Хреста. Вона являє собою зворотні кольори швейцарського прапора з поваги до батьківщини Руху Червоного Хреста (запропонував заснувати цей рух громадянин Швейцарії Жан Анрі Дюнан (1828-1910). У 1862 р. було опубліковано його книгу «Спогади про Сольферіно». У ній висловлено дві пропозиції: 1) створити в мирний час у кожній країні групу добровольців для надання допомоги жертвам під час війни; 2) добитися того, щоб країни дали свою згоду забезпечити захист добровольців служби першої допомоги, а також поранених на полі бою).

Під час Російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Османська імперія оголосила про те, що має намір використовувати замість емблеми Червоного Хреста емблему Червоного Півмісяця на білому тлі. Поважаючи емблему Червоного Хреста, влада Османської імперії, однак, обстоювала думку, що червоний хрест, за своєю природою, є образливим для мусульманських солдатів. Тоді емблему Червоного Півмісяця було тимчасово схвалено для використання до завершення конфлікту, а в 1929 р. Червоний Півмісяць було офіційно визнано як розпізнавальний та захисний знак.

Нині близько 150 національних товариств використовують емблему Червоного Хреста і близько 30 - емблему Червоного Півмісяця.

У грудні 2005 р. під час Дипломатичної конференції в Женеві держави ухвалили документ, що регламентує використання додаткової емблеми поряд з емблемами Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Нова емблема відома під назвою емблеми Червоного Кристала. Її використання дало змогу країнам, які не бажають використовувати емблеми

Червоного Хреста або Червоного Півмісяця, приєднатися до Руху і стати його повноправними членами.

У 2007 р. Червоний Кристал став емблемою для використання урядами і Міжнародним рухом Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Прапор Швейцарії

Знак Червоного Хреста

Міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони

Під час воєнних дій заходи щодо захисту цивільного населення організовує система цивільної оборони, яка виконує такі завдання:

• оповіщення;

• евакуація;

• надання сховищ та їх улаштування;

• вжиття заходів для світломаскування;

• рятувальні роботи;

• медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійна допомога;

• боротьба з пожежами;

• виявлення й позначення небезпечних районів;

• знезараження та інші подібні методи захисту;

• термінове надання притулку й постачання;

• термінова допомога у відновленні й підтриманні порядку в районах лиха;

• термінове відновлення роботи необхідних комунальних служб;

• термінове поховання трупів;

• допомога у збереженні об’єктів, украй потрібних для виживання;

• додаткова діяльність, необхідна для здійснення будь-якого з вищезазначених завдань, включаючи планування та організацію, але не обмежуючись ними.

Кожна сторона, що перебуває в конфлікті, уживає заходів для того, щоб її організації цивільної оборони, їх персонал, будівлі й матеріальна частина могли бути розпізнані в той час, коли вони призначені виключно для виконання завдань цивільної оборони. Аналогічним чином належить забезпечити розпізнавання сховищ, призначених для цивільного населення.

Міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони

Міжнародним розпізнавальним знаком цивільної оборони є рівнобічний голубий трикутник на оранжевому тлі.

Рекомендується, щоб:

• у разі якщо трикутник зображений на прапорі, пов’язці або накидці, оранжевим тлом служили прапор, пов’язка або накидка;

• один з кутів трикутника був направлений вертикально вгору;

• жоден з кутів трикутника не доторкався до краю тла.

Крім розпізнавального знака, сторони, що перебувають у конфлікті, можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків з метою розпізнавання цивільної оборони.

Знаки захисту культурних цінностей

Конвенцією ООН «Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту» від 14.05.1954 р. встановлено розпізнавальний знак, який полегшує ідентифікацію цих цінностей. За Конвенцією культурними цінностями вважаються незалежно від їх походження і володільця:

а) цінності, рухомі або нерухомі, котрі мають велике значення для культурної спадщини кожного народу, такі як пам’ятки архітектури, мистецтва або історії, релігійні або світські, археологічні місцезнаходження, архітектурні ансамблі, що як такі становлять історичний або художній інтерес, вироби мистецтва, рукописи, книжки, інші предмети художнього, історичного або археологічного значення, а також наукові колекції або важливі колекції книжок, архівних матеріалів або репродукцій цінностей, зазначених вище;

б) будівлі, головним і справжнім призначенням яких є збереження або експонування рухомих культурних цінностей, зазначених у пункті (а), такі як музеї, великі бібліотеки, сховища архівів, а також укриття, призначені для збереження на випадок збройного конфлікту рухомих культурних цінностей, зазначених у пункті (а);

в) центри, у яких є значна кількість культурних цінностей, зазначених у пунктах (а) і (б), так звані центри зосередження культурних цінностей.

Розпізнавальний знак є щитом, загостреним знизу, який розділений на чотири частини синього і білого кольору (щит складається з квадрата синього кольору, один з кутів якого вписаний у загострену частину щита, і синього трикутника над квадратом. Квадрат і трикутник розмежовуються з обох боків трикутниками білого кольору).

Знак вживається одноразово або триразово у вигляді трикутника (один знак унизу).

Розпізнавальний знак застосовується триразово для ідентифікації тільки:

а) нерухомих культурних цінностей, які перебувають під спеціальним захистом;

б) транспортів з культурними цінностями;

в) імпровізованих укриттів.

Розпізнавальний знак може застосовуватися одноразово для ідентифікації тільки:

а) культурних цінностей, які не перебувають під спеціальним захистом;

б) осіб, на яких покладено функції з контролю;

в) персоналу, призначеного для охорони культурних цінностей;

г) посвідчень особи.

Під час збройного конфлікту забороняється застосовувати знак в усіх інших випадках, крім тих, що були зазначені вище, або застосовувати для будь-якої мети знак, подібний до розпізнавального знака, передбаченого Конвенцією.

Міжнародний спеціальний знак для установок і споруд, що містять небезпечні сили

Установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби й атомні електростанції, - не повинні ставати об'єктами нападу навіть у тих випадках, коли такі об’єкти є військовими об'єктами, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і подальші тяжкі втрати серед цивільного населення.

Воєнні об'єкти, розміщені в цих установках або спорудах чи поблизу них, також не повинні ставати об'єктами нападу, якщо такий напад тягне за собою так само тяжкі наслідки для цивільного населення.

Для того щоб полегшити розпізнавання установок і споруд, що містять небезпечні сили, сторони, що перебувають у конфлікті, можуть позначати їх спеціальним знаком у вигляді групи яскраво-оранжевих кругів однакового розміру, розміщених на одній осі. Відстань між кожним з кругів має становити один радіус.

Білий прапор

Особливий правовий статус під час збройних конфліктів мають парламентери, тобто особи, спеціально уповноважені військовим командуванням воюючої сторони на ведення переговорів з військовим командуванням ворога. Згідно з положеннями Гаазької конвенції про закони і звичаї суходільної війни 1907 р., парламентер і сурмач або барабанщик, які супроводжують його, особа, що несе прапор, і перекладач користуються правом недоторканності. Відмітний знак парламентера - білий прапор.

Знак захисту культурних цінностей

Міжнародний спеціальний знак «Установки та споруди, що містять небезпечні сили»

Парламентер може бути прийнятий військовим командуванням ворога або відісланий назад, проте в будь-якому випадку йому повинна бути гарантована безпека повернення в розташування своїх військ.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Що таке міжнародне гуманітарне право? Чому виникла потреба в його появі? Назвіть джерела МГП.

2. Назвіть винятки з театру війни.

3. Поясніть різницю між комбатантами та некомбатантами.

4. Кого МГП визнає найманцем?

5. Поясніть різницю між віроломством та військовими хитрощами.

6. Які правила використання емблем Червоного Хреста, Червоного Півмісяця та Червоного Кристала? У яких випадках використання їх заборонено?

7. У яких випадках використовується міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони? Чи можна його використовувати в мирний час?

8. Назвіть правила використання знака для установок і споруд, що містять небезпечні сили.

9. У яких випадках під час збройного конфлікту використовується білий прапор? Коли його використання заборонено?

Формуємо компетентності

1. Створіть мультимедійну презентацію на одну з тем: «Історія Міжнародного Червоного Хреста», «Міжнародний Червоний Хрест: милосердя на полі бою».

2. Поміркуйте. Які норми МГП ви б доповнили або замінили?

3. Які з перелічених об’єктів слід позначати знаком захисту культурних цінностей під час війни: житлові будинки, школи, музеї, територія античного міста, територія заводу?