Підручник з Захисту Вітчизни. 10 клас. Гнатюк - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 2. Збройні сили України на захисті Вітчизни

§ 3. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ВІЙСЬКОВИХ ПИТАНЬ. ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА ТА ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ

◄ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ВІЙСЬКОВИХ ПИТАНЬ ►

До військових належать питання, які пов’язані з військовим будівництвом, підготовкою і діями Збройних Сил України в мирний і воєнний часта підготовкою населення країни на випадок війни. В Україні існує досить розвинена нормативно-правова база, що регулює відносини у військовій сфері діяльності нашої держави. Під цією базою будемо розуміти сукупність нормативно-правових актів (законів та підзаконних актів), ухвалених компетентними органами. Центральне місце серед нормативно-правових актів з військових питань посідає Конституція України. В її нормах викладено основні засади захисту суверенітету й територіальної цілісності України, військового будівництва, використання Збройних Сил України (ст. 17), закріплено конституційний обов'язок громадян щодо захисту Вітчизни (ст. 65), визначено повноваження Верховної Ради України (ст. 85) та Президента України (ст. 106) з військових питань тощо.

Основне навантаження щодо регулювання суспільних відносин у військовій сфері припадає на Закони України. До них, зокрема, належать:

• Закон України «Про оборону України». Він установлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони;

• Закон України «Про Збройні Сили України». Закон визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними;

Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби;

• Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Цей закон визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини в цій галузі.

Військові питання регулюються також такими Законами України: «Про альтернативну (невійськову) службу»; «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»; «Про державне оборонне замовлення»; «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»; «Про правовий режим воєнного стану»; «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»; «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та ін.

На виконання своїх повноважень Президент України видає два види правових актів з військових питань: укази і розпорядження.

Укази - це нормативно-правові чи індивідуально-владні акти, які видає Президент України на виконання Конституції та законів України, наприклад, Укази Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України»; від 30.04.2018 р. № 116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року “Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях”».

Розпорядженнями Президента України оформляються, зокрема, доручення Міністру оборони України, наприклад Розпорядження Президента України від 24.09.2014 р. № 1041/2014-рп. Цим розпорядженням доручено Міністру оборони України забезпечити направлення в район проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях для проходження військової служби військових комісарів районів, міст, областей, міста Києва та призначення на посади військових комісарів, що вивільняються, військовослужбовців - учасників антитерористичної операції, які зазнали поранення, іншого ушкодження здоров’я та визнані військово-лікарськими комісіями придатними за станом здоров’я для проходження військової служби.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з військових питань постанови і розпорядження, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 01.12.2016 р. № 921 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних»; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.01.2016 р. Ns 10-р «Про затвердження плану міжвідомчих заходів з адаптації до мирного життя учасників антитерористичної операції».

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Компетентні державні органи України уклали такі договори і з військових питань, наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо реалізації програм та проектів міжнародної допомоги у військовій сфері від 08.12.1999 р. (Угоду ратифіковано Законом від 02.11.2000 р. № 2079-14), Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї і про її знищення (Конвенцію ратифіковано Верховною Радою України 16.10.1998 р.).

До нормативно-правової бази з військових питань також належать численні накази міністерств та інших органів виконавчої влади, виданих у межах їхніх повноважень.

◄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ►

Згідно зі ст. 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

На виконання конституційних норм Верховною Радою України 25.03.1992 р. ухвалено Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі в цьому пункті - Закон).

Відповідно до ст. 2 Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби є складовою частиною виконання громадянами України військового обов’язку. Особи, які проходять військову службу, називаються військовослужбовцями. Як бачимо з визначення військової служби, військовослужбовцями можуть бути не тільки громадяни України, але й іноземці та особи без громадянства. Останні проходять військову службу на добровільних засадах (за контрактом), на них, на відміну від громадян України, не поширюється військовий обов’язок.

На військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань не поширюється дія Закону України «Про державну службу». Це, своєю чергою, означає, що військовослужбовці не є державними службовцями.

Військовій службі притаманні такі особливості:

• відповідність військовослужбовця медичним вимогам;

• обов’язковість складання громадянином України Військової присяги (іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, бере офіційне зобов’язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов'язки військової служби);

• відносини, пов’язані з проходженням військової служби, регулюються Законом та іншими нормативно-правовими актами;

• підвищена обов’язковість вимог військової служби;

• більш сувора відповідальність за службові правопорушення;

• чітка службова підпорядкованість вимогам командирів і начальників;

• наявність військових звань;

• наявність військової форми одягу і знаків розрізнення.

Громадяни України проходять військову службу за призовом або в добровільному порядку (за контрактом).

У зв’язку із цим Закон визначає такі види військової служби:

а) за призовом:

• строкова військова служба. На строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров’я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років*, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Строки проведення призову громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Він публікується в засобах масової інформації. Призовники, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату на прибуття до призовної дільниці для проходження призовної комісії, зобов'язані прибути в пункт і у строк, зазначені в повістці.

Призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії надається відстрочка від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами, станом здоров’я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності. Закон також визначає випадки звільнення від призову на строкову військову службу в мирний час.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що замість проходження строкової військової служби деякі громадяни можуть проходити альтернативну (невійськову) службу. Право на таку службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, які діють згідно із законодавством України, віровчення яких не допускає користування зброєю;

* З 2030 р. - 19 років.

• військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Цей призов застосовується в разі виникнення кризової ситуації в державі, що загрожує її національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану;

• військова служба за призовом осіб офіцерського складу. Таку службу впроваджено з метою допідготовки та перепідготовки офіцерів запасу за визначеними військовими спеціальностями, набуття ними практичного досвіду;

б) за контрактом:

• військова служба за контрактом осіб рядового складу;

• військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

• військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Окремим видом військової служби, який не можна повною мірою зарахувати ані до служби за призовом, ані до служби за контрактом, є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки.

Іноземці та особи без громадянства проходять військову службу за контрактом.

Крім Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», правове регулювання військової служби закріплене в Законах України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інших законах України, а також ухвалених відповідно до них указах Президента України, нормативних актах Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, а також міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

◄ СТРУКТУРА ТА ЗАВДАННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ►

Сучасні Збройні Сили нашої держави являють собою могутню силу, здатну забезпечити захист України від зовнішніх загроз. Вони із честю виконують визначені завдання, зокрема щодо стримування збройної агресії проти України, прикриття важливих об’єктів держави, угруповань своїх військ від ударів противника.

Ефективному виконанню завдань, поставлених перед ЗСУ, сприяє продумана політика держави щодо структури, комплектування та забезпечення Збройних Сил.

Відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України», ЗСУ мають таку загальну структуру:

Організаційна структура Збройних Сил України

Генеральний штаб ЗСУ - головний орган військового управління.

Основними завданнями Генерального штабу ЗСУ є:

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони, стратегії воєнної безпеки;

• стратегічне планування застосування Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв'язку, координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони, організація стратегічного розгортання Збройних Сил, інших військових формувань, організація територіальної оборони та оперативного обладнання території держави;

• безпосереднє військове керівництво Збройними Силами;

• організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ (сил) Збройних Сил та інших військових формувань і правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв'язку в постійній бойовій та мобілізаційній готовності.

Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ - орган управління міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ (сил). На нього покладені функції з оперативного планування застосування, ведення поточних операцій і управління угрупованнями військ. Тобто функції формування, підготовки та розвитку військ покладаються на Генеральний штаб і командування видів (родів) ЗСУ, а функції застосування переданих у підпорядкування військ здійснює Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ.

Види ЗСУ

а) Сухопутні війська

Сухопутні війська є головним носієм бойової могутності Збройних Сил незалежної України. Вони були сформовані на підставі Указу Президента України в 1996 р.

Сухопутні війська поділяють на роди військ: механізовані війська, танкові війська, ракетні війська та артилерія, армійська авіація, війська протиповітряної оборони Сухопутних військ, спеціальні війська (війська зв’язку, війська РХБЗ (радіаційного, хімічного та біологічного захисту України), війська радіоелектронної боротьби, інженерні війська).

Механізовані війська виконують завдання щодо утримання зайнятих районів, рубежів і позицій, відбиття ударів противника, прориву оборони противника, розгрому його військ, захоплення важливих районів, рубежів та об'єктів. Вони діють у складі морських і повітряних десантів. Механізовані з'єднання поряд з танковими використовуються для введення в прорив і розвитку успіху на велику глибину, для оточення й розгрому противника, переслідування ворога та виконання інших завдань.

Танкові війська є головною ударною силою сухопутних військ. Вони застосовуються переважно спільно з механізованими військами на головних напрямках і виконують такі основні завдання:

• в обороні - безпосередня підтримка механізованих військ при відбитті наступу противника й нанесенні контратак і контрударів;

• у наступі - нанесення потужних розсікаючих ударів на велику глибину, розвиток успіху, розгром противника в зустрічних боях і битвах.

На озброєнні механізованих і танкових військ перебувають танки (Т-64Б, Т-64БВ, Т-64БМ «Булат», Т-84У «Оплот», Т-84БМ «Оплот»), бронетранспортери (БТР-60, БТР-70, БТР-80, БТР-3, БТР-4), бойові машини піхоти (БМП-1, БМП-1У, БМП-2), бойові розвідувальні машини й бойові розвідувально-дозорні машини (БРМ-1, БРДМ-2)та інше озброєння.

Ракетні війська та артилерія призначені для ураження живої сили, танків, артилерії, протитанкових засобів противника, авіації, об'єктів протиповітряної оборони (ППО) та інших важливих об'єктів.

На озброєнні ракетних військ та артилерії є ракетні комплекси оперативно-тактичних і тактичних ракет («Скад», «Точка»), реактивні системи залпового вогню («Смерч», «Ураган», «Град»), самохідні гармати («Гіацинт», «Піон», «Акація», «Гвоздика»), протитанкові засоби («Штурм», «Конкурс», «Рапіра»),

Види бронетехніки: а - Т-64БМ «Булат»; б - БТР-4; в - БМП-1У; з - БРДМ-2

Ракетний комплекс «Точка-У» (а); реактивна система залпового вогню «Град» (б); самохідна гармата «Акація» (в); протитанковий засіб «Конкурс» (г)

Армійська авіація призначена для дій в інтересах сухопутних військ. Вона веде розвідку, знищує бойову техніку та живу силу противника, здійснює вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджує тактичні десанти, доставляє у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконує інші важливі завдання.

Армійська авіація має на озброєнні вертольоти типу Мі-8, Мі-24 та їх модифікації.

Війська ППО Сухопутних військ призначені для прикриття військ від ударів противника з повітря в усіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.

Вертоліт Мі-24

Зенітні комплекси: а - «Оса-АКМ»; б - «Тунгуска»; в - «Ігла»; з - «Шилка»

На озброєнні військ ППО Сухопутних військ Збройних Сил України перебувають зенітні ракетні комплекси «Оса-АКМ», «Стріла-10», зенітні гарматно-ракетні комплекси «Тунгуска», переносні зенітні ракетні комплекси «Ігла» та «Ігла-1», зенітні артилерійські комплекси «Шилка» та ЗУ 23-2, радіолокаційні станції й рухомі пункти управління.

Спеціальні війська призначені для забезпечення бойової діяльності Сухопутних військ, вони мають у своєму складі розвідувальні, інженерні, топографічні частини та підрозділи, військові частини зв'язку, радіохімічного й бактеріологічного захисту та радіоелектронної боротьби;

б) Повітряні Сили (ПС)

Цей вид збройних сил призначений, спільно з військами ППО, для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

До складу ПС належать роди авіації: бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна авіація - та роди військ: зенітні ракетні та радіотехнічні війська.

Також до складу Повітряних Сил входять окремі військові частини й підрозділи спеціальних військ, а саме - розвідувальні, інженерні, радіаційного, хімічного й бактеріологічного захисту, зв’язку, автоматизованих систем управління та радіотехнічного забезпечення, радіоелектронної боротьби, метеорологічного забезпечення, частини матеріально-технічного і медичного забезпечення та інші.

На озброєнні Повітряних Сил перебувають літаки МіГ-29, Су-27, Су-25, Су-24, Су-24МР, Іл-76, Ан-24, Ан-26, Ан-72, Л-39, зенітні ракетні комплекси С-300 та «Бук» різних модифікацій.

Підготовка фахівців для Повітряних Сил здійснюється в одному з провідних навчальних закладів Збройних Сил України - Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба;

в) Військово-Морські Сили (ВМС)

Військово-Морські Сили призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань флоту противника у своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

Організаційно ВМС включають Командування ВМС, військово-морські бази, надводні сили, морську авіацію, морську піхоту та артилерію, частини та підрозділи всебічного забезпечення, а також військові навчальні заклади.

Літаки: а - Су-25, б - Су-27, в - Ан-72; г - зенітний ракетний комплекс «Бук»

Десантно-штурмові війська (ДШВ) призначені для вертикального охоплення противника та дій у його тилу.

ДШВ спроможні швидко реагувати на різноманітні загрози та виклики, виконувати завдання за призначенням в умовах, що характеризуються високими маневреністю та автономністю дій.

Сили спеціальних операцій (ССО) - підрозділи спеціально навчених фахівців, які мають спеціальні можливості у сферах розвідки, прямих акцій та військової підтримки для виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих операцій, що проводить командування ССО.

До типових завдань ССО належать:

• рейди та сучасні бойові дії;

• психологічні операції (Psy-Ops);

• здобуття розвідувальної інформації за лінією фронту;

• робота «цивільної адміністрації» (залучення на свій бік населення);

• створення агентурних мереж;

• пошук, евакуація й доставка полонених, заручників;

• медична допомога;

• навчання іноземних армій, поліційних і безпекових сил (так зване «примноження сили»);

• упровадження в структуру спецслужб і військових організацій з метою шпигунства або знищення людей, що загрожують національній безпеці держави (у тому числі й на території інших держав);

• підготовка до переворотів, повалення режимів;

• виявлення, ідентифікація та визначення цілей для власних засобів ураження;

• антитерористичні операції.

◄ ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ УЧНІВ ►

Наказом Міністерства оборони України від 05.06.2014 р. № 360 затверджено Інструкцію про організацію та проведення військово-професійної орієнтації молоді та прийому до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів.

Відповідно до цього документа, військово-професійна орієнтація молоді (ВПО) - складова державної системи забезпечення зайнятості населення та військово-патріотичного виховання молоді, яка включає комплекс заходів соціально-психологічного, інформаційно-комунікативного характеру щодо формування військово-професійної спрямованості, поступового накопичення інформації та отримання нових даних про загальнолюдські, спеціальні здібності та професійну придатність громадянина до військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях держави, утворених відповідно до законів України.

Метою ВПО є надання майбутнім кандидатам на навчання у вищих військових навчальних закладах (ВВНЗ) та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів (ВНП ВНЗ) допомоги у виборі військової спеціальності, що найбільш відповідає їхнім здібностям, психологічним та особистісним якостям, які оцінюються у процесі військово-професійного відбору.

Військово-професійна орієнтація молоді включає: військово-професійне інформування; військово-професійні консультації; військово-професійний добір; військово-професійний відбір.

◄ ВІЙСЬКОВІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ, ПРАВИЛА ПРИЙОМУ, ПОРЯДОК ПІДГОТОВКИ ТА ВСТУПУ ДО НИХ ►

ВВНЗ та ВНП ВНЗ України приймають на навчання за ступенем (освітньо-кваліфікаційним рівнем) бакалавра (спеціаліста) осіб із числа цивільної молоді, військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців військової служби за контрактом та здійснюють підготовку для проходження військової служби за контрактом на посадах осіб офіцерського складу в Збройних Силах України.

Навчання військових фахівців у ВВНЗ та ВНП ВНЗ здійснюється за схемами підготовки «курсант» або «студент-курсант». За схемою «курсант» підготовка військових фахівців здійснюється в статусі військовослужбовця протягом усього строку навчання. Схема «студент-курсант» передбачає підготовку військових фахівців у статусі студента на молодших курсах та в статусі військовослужбовця на випускному курсі.

Вступ до ВВНЗ та ВНП ВНЗ можливий із 17-річного віку.

Особи жіночої статі приймаються на навчання до ВВНЗ (ВНП ВНЗ) за спеціальностями підготовки, що відповідають військово-обліковим спеціальностям, визначеним у переліку військових посад осіб офіцерського складу, які можуть бути заміщені військовослужбовцями-жінками. Зазначений перелік спеціальностей визначається Міністерством оборони України.

Термін підготовки:

• офіцерів командного фаху - 4 роки;

• офіцерів інженерного та гуманітарного фахів - 5 років.

З переліком ВВНЗ та ВНП ВНЗ України можна, зокрема, ознайомитись на офіційному сайті Міністерства оборони України www.mil.gov.ua.

Правила прийому до ВВНЗ та ВНП ВНЗ затверджує керівник ВВНЗ (ректор ВНЗ, до складу якого входить ВНП ВНЗ) та погоджує директор Департаменту військової освіти та науки Міністерства оборони України.

Ці правила до 1 березня року вступу надсилаються до обласних військових комісаріатів та Київського міського військового комісаріату.

Особи із числа цивільної молоді, які виявили бажання вступити до ВВНЗ або ВНП ВНЗ, у період з 1 січня до 1 червня року вступу подають особисто заяву з додатками до районного (міського) військового комісаріату за місцем реєстрації. Попередня професійна діагностика та відбір вступників до ВВНЗ та ВНП ВНЗ із числа цивільної молоді та ліцеїстів проводяться у військових комісаріатах.

Документи на відібраних кандидатів, оформлені згідно з правилами прийому до ВВНЗ та ВНП ВНЗ, а також довідку про результати спеціальної перевірки районні (міські) військові комісаріати подають в обласні військові комісаріати, а останні - у відповідні ВВНЗ та ВНП ВНЗ в міру надходження, але не пізніше ніж 20 червня року вступу на навчання.

Приймальні (відбіркові) комісії ВВНЗ (ВНП ВНЗ) у тижневий строк після реєстрації документів розглядають документи кандидатів та приймають рішення про їх виклик для проведення вступних випробувань. Рішення оформляється протоколом засідання приймальної (відбіркової) комісії ВВНЗ (ВНП ВНЗ). Про прийняте рішення, часта місце прибуття для проходження вступних випробувань начальники ВВНЗ та ВНП ВНЗ повідомляють кандидатів до 25 червня року вступу особисто та через військові комісаріати.

Вступники із числа цивільної молоді направляються до ВВНЗ та ВНП ВНЗ районними (міськими) військовими комісарами. Після прибуття до навчального закладу вступники складають відповідні вступні випробування, визначені у правилах прийому (обов’язково проходять психологічне обстеження, оцінку рівня фізичної підготовленості та медичний огляд).

Накази про зарахування на навчання видають начальники ВВНЗ (ректори ВНЗ) з визначенням спеціальностей та спеціалізацій, за якими буде здійснюватися підготовка курсантів (студентів), на підставі рішення приймальної комісії до 15 серпня року вступу на навчання.

Формуємо компетентності

Робота в парах. Обговоріть, якими якостями має володіти особа, яка бажає вступити до вищого військового навчального закладу.

◄ ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПРИСЯГИ, БОЙОВОГО ПРАПОРА, ВІЙСЬКОВОЇ СИМВОЛІКИ ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ ►

Історія походження військової присяги

Ритуал складання військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. Ще в 480 р. до н. е. воїни спартанського царя Леоніда перед битвою з персами поклялися не відступати і в полон не здаватися. Усі вони загинули, але жоден з них присяги не порушив.

Обов’язкову присягу складали легіонери Риму. Перед головним знаменом воїн клявся вірно служити імператору, не покидати знамен легіону, шанувати римських богів, поважати традиції свого легіону.

На території сучасної України складання військової присяги започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

Ритуал складання військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном Січових Стрільців 3 вересня 1915 р. Вступивши до Легіону, який входив до складу австрійської армії, новобранці зобов’язані були присягнути на вірність австрійському цісарю Францу Йосифу. Але добровольці таємно складали й іншу присягу - на вірність Україні: «Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові».

Подібно, в умовах окупації під час Другої світової війни, присягали на вірність українському народу вояки Української Повстанської Армії.

Історія походження бойового прапора

Прапор завжди вважався військовою святинею, під якою об’єднуються вірні своєму обов’язку воїни, йдуть з ним у бій.

На сьогодні серед істориків нема єдиної думки щодо того, звідки до нас потрапила традиція використання бойового прапора. Одні з них вважають, що вона прийшла з кочівниками, інші - з варягами, треті є прихильниками теорії запозичення прапора у Візантії.

Бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР

У додержавний період східні слов’яни для відзначення місця в бою князя-воєначальника спершу користувалися «чілкою стяговою» - піднятим на високій жердині жмутом трави чи пасмом кінського волосся.

Прапори часів Київської Русі складалися з древка, прикріпленого до нього шматка тканини (полотна) чи іншого предмета і верхівки, або навершя, насадженого на древко. Навершя стяга відігравало велику роль у визначенні належності загону.

Нижче від навершя прикріплювали бунчук, або «чілку стягову», - велику китицю, що облягала древко з усіх боків. Низ древка мав спеціальне вістря, або «втік», щоб легше було ввіткнути стяг просто в землю.

Колір прапора на Русі міг бути різним, але перевагу віддавали червоному. Окрім червоних, були прапори білі й блакитні, рідко - жовті, існували також кольорові сполучення. У період входження українських земель до складу Великого князівства Литовського на прапорах дружин українських земель у широкому вжитку було поєднання жовтого та блакитного кольорів.

Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові, досить довгі.

Стяг зазвичай охороняв спеціально призначений дружинник, який був авторитетним воїном, котрого історичні джерела називають «стяговником». Втрата стяга ставала ганьбою.

Військові прапори за княжої доби виконували ряд важливих функцій. їх використовували передусім як умовні знаки: панування над країною, оволодіння містом чи фортецею, місцезнаходження полководця, управління битвою. Велике значення мали стяги на всіх етапах воєнних дій. Перед битвою, розміщені на видному місці, вони позначали пункт, де військо шикувалося в бойовий порядок.

Під час Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. козацьке військо використовувало прапори (корогви) різного забарвлення із зображенням зірок, хрестів, місяців, гетьманських або земельних гербів.

Від другої половини XVII ст. з утвердженням у Гетьманщині сотенно-полкового устрою використовувалися полкові, сотенні, курінні та інші корогви, знамена й значки. Ордером гетьмана Кирила Розумовського в 1755 р. було уніфіковано порядок зображень елементів на сотенних і полкових прапорах - з лицевого боку фігурував національний герб (козак з мушкетом), а зі зворотного - знак відповідної сотні чи полку.

У роки Першої світової війни прапор Українських Січових Стрільців був блакитним із зображенням архангела Михаїла з галицьким щитом у руках. На зворотному боці в обрамленому дубовим листям малиновому крузі - абревіатура «УСС».

У квітні 1918 р. Військова рада УНР в Києві запровадила для всіх військових частин малиновий прапор. До сьогодні збереглося кілька таких знамен із синьо-жовтою частиною (криж). На малюнку зображено бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР 1919 р. У крижі на прямокутнику із синьої і жовтої смуг зображено тризуб.

Солдати УПА під час Другої світової війни ходили в бій з жовто-блакитними прапорами та інколи використовували червоно-чорний.

Історія походження військової символіки збройних формувань

Під поняттям «військова символіка» розуміють усе, що використовується у військовій справі та має не конкретно-предметний, а символічний зміст. Військову символіку поділяють на декілька великих груп:

• військова емблематика;

• військова вексилологія;

• військова геральдика;

• військова сфрагістика.

Військова емблема (від грец. emblema - «вставка», «опукле зображення») - це символічне умовне зображення, що відображає певне поняття й означає належність військовослужбовців або військового майна до відповідного виду збройних сил, роду військ (сил), окремих об'єднань, з'єднань, військових частин, установ, закладів тощо, а також до окремих категорій військовослужбовців-спеціалістів. Часто військова емблема вказує також на державну належність військовослужбовця.

Іншими військовими символами є різноманітні прапори. Спеціальна історична дисципліна, об'єктами дослідження якої є військові прапори, корогви, знамена, штандарти тощо, називається військовою вексилологією.

До військової геральдики належать герби військових з'єднань, частин, установ, закладів, підрозділів.

Під військовою фалеристикою розуміють весь комплекс військових нагород, заохочувальних та ювілейних відзнак, знаків кваліфікації, що виконані у вигляді металевих нагрудних знаків.

Військова сфрагістика охоплює весь комплекс військових печаток, що використовується у Збройних Силах.

Українська військова символіка має давню і складну історію.

За часів Київської Русі великого поширення набув такий військовий символ, як прапор.

У XVI—XVIIІ ст. до козацьких військових символів (клейнодів) належали: полкові прапори, сотенні значки, гетьманські бунчуки; військова музика - литаври; атрибути влади козацької старшини - булави гетьманів, пірначі полковників; тростини військових суддів, каламарі писарів.

У козаків у 1576 р. з'являється також печатка із зображенням козака з мушкетом. На печатках двадцяти гетьманів упродовж 1595-1764 рр. вирізьблювали цей образ. За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно набуває ознак загальнонаціонального символу й утверджується як державний герб.

У період козацтва костюм не був носієм військових символів.

Військові емблеми використовувались Українськими Січовими Стрільцями в роки Першої світової війни.

Нагрудний знак розробив до другої річниці Легіону Січових Стрільців художник і фотограф Юліан Буцманюк. Знак уособлює прагнення січовиків об’єднати всі українські землі в одну унітарну державу. На знаку використано зображення двох гербів: галицького - із зображенням лева та київського - з архангелом Михаїлом.

Січові стрільці носили на головних уборах кокарди та «чічку». Вона мала вигляд круглої розетки з тканини двох кольорів - синього і жовтого.

Емблеми містилися на пряжках ременів січовиків.

У період Визвольних змагань за державність України (1917-1921 рр.) символіка української армії розвинулася від простої форми - жовто-блакитних пов’язок на рукаві - до цілком завершеного комплексу: було запроваджено однострій, розроблялася система нагород, прапори.

Нагрудний знак «Українські Січові Стрільці». 1916 р.

«Чічка» на головний убір

Кокарда Українських Січових Стрільців

Символіка УПА опрацьовувалася у процесі збройної боротьби паралельно зі становленням організаційної структури армії. В основу військової символіки закладено ідею української державності, яку символізували тризуб і жовто-блакитний прапор.

Деякі сучасні українські військові символи наведено на Форзаці 1 підручника.

◄ ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА - КЛЯТВА НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ, її ЗНАЧЕННЯ, ПОРЯДОК СКЛАДАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ►

Кожен громадянин України, уперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.

ВІЙСЬКОВА ПРИСЯГА

Я, (прізвище, ім’я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю.

Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.

Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!

Військова присяга - документ юридичної сили, що має велике державне значення. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які воїн має неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України.

Формуємо компетентності

Користуючись мережею Інтернет, знайдіть і порівняйте перший текст військової присяги ЗСУ з нинішнім текстом.

З моменту складання присяги на військовослужбовця покладається вся повнота відповідальності за дотримання службових обов’язків, передбачених Конституцією України, законами, військовими статутами, наказами командирів і начальників. У разі невиконання цих обов’язків настає відповідальність, передбачена законодавством України.

Ст. 128 Статуту гарнізонної та вартової служб та ст. 335 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України забороняють призначати до варти та на бойове чергування військовослужбовців, які не склали Військової присяги.

Військову присягу складають військовослужбовці після проходження ними програми підготовки, вивчення основних положень військового законодавства України, військових статутів стосовно їхніх прав та обов’язків, виконання вправи стрільби зі стрілецької зброї.

День складання Військової присяги є святковим для військової частини. На цей урочистий захід за рішенням командира частини можуть бути запрошені близькі родичі військовослужбовців, які складають Військову присягу, а також інші гості.

◄ БОЙОВИЙ ПРАПОР ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ - СИМВОЛ ЧЕСТІ, ДОБЛЕСТІ ТА СЛАВИ ►

Бойовий Прапор військової частини ЗСУ є символом честі, доблесті, слави й зобов’язує кожного військовослужбовця віддано служити Українському народові, мужньо, уміло й непохитно боронити Українську державу, не шкодуючи свого життя. Крім того, він є почесним знаком, що свідчить про належність військової частини до ЗСУ, визначає особливості її бойового призначення, історії та заслуг.

Базовий зразок Бойового Прапора військової частини (з’єднання) Збройних Сил України

Бойовий Прапор вручається від імені Президента України після їх сформування таким військовим частинам: дивізіям, бригадам, полкам, окремим батальйонам, дивізіонам, авіаескадрильям, військово-навчальним закладам і навчальним частинам. Під час вручення військовій частині видається Грамота Президента України.

Бойовий Прапор закріплюється за військовою частиною на весь час незалежно від зміни її найменування і номера. Він завжди знаходиться зі своєю військовою частиною, а на полі бою-у районі бойових дій, у яких частина бере участь. Бойовий Прапор завжди перебуває під охороною варти, а під час винесення його до військової частини - під охороною прапороносного взводу.

Кожен військовослужбовець зобов'язаний як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини. У разі його втрати командир військової частини і військовослужбовці, що є безпосередніми винуватцями цього, несуть відповідальність згідно із законом.

Указом Президента України від 20.06.2006 р. № 550/2006 затверджено опис і малюнок базового зразка Бойового Прапора військової частини (з'єднання) Збройних Сил України.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Яка існує ієрархія нормативно-правових актів з військових питань?

2. Поясніть особливості проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства.

3. Чи є військовослужбовці державними службовцями? Відповідь обґрунтуйте.

4. Назвіть і схарактеризуйте види військової служби.

5. Поясніть структуру Збройних Сил України.

6. Назвіть види і роди Збройних Сил України. Схарактеризуйте кожен з них.

7. Назвіть основні напрями військово-професійної орієнтації учнів.

8. Який порядок підготовки до вступу до ВВНЗ та ВНП ВНЗ?

9. Розкажіть історію походження військової присяги, Бойового Прапора, військової символіки збройних формувань України.

10. Яким військовим частинам вручається Бойовий Прапор після їх формування?

11. Знайдіть опис Бойового Прапора військової частини й назвіть символ українського народу, зображений на ньому.

Формуємо компетентності

1. Користуючись мережею Інтернет, знайдіть ВВНЗ та ВНП ВНЗ, які готують офіцерів для кожного з видів і родів військ ЗСУ.

2. Використовуючи додаткові джерела інформації, дізнайтеся, яку відповідальність несе призовник за ухиляння від призову на військову службу.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.