Підручник з Основ правознавства. 9 клас. Наровлянський - Нова програма

Розділ 5. Якщо право — це професія

§ 24. Світ юридичних професій

У попередніх розділах підручника неодноразово йшлося про представників різних юридичних професій. Чим же вони займаються? Як здобути юридичну освіту й отримати професію?

• Пригадайте, про які спеціальності правознавців ішлося в попередніх параграфах, про які юридичні професії ви чули раніше.

1. Професія «юрист»

Право створюється органами держави, і тому не дивно, що чимало юридичних спеціальностей пов’язано з державною службою.

Однією з гілок влади в будь-якому демократичному суспільстві є суд. Діяльності судів в Україні присвячені спеціальні розділи Конституції України — «Правосуддя» і «Конституційний Суд України». Основна роль у будь-якому суді належить суддям, які від імені держави здійснюють правосуддя. Обов’язковою умовою зайняття посади судді є наявність юридичної освіти. Суди розглядають кримінальні справи, вирішують суперечки, пов’язані з цивільними, сімейними, трудовими й земельними відносинами. Існує також Конституційний Суд України, який розглядає питання відповідності нормативних актів Конституції України.

При розгляді справи суддя повинен бути неупередженим, підкорятися закону. Він приймає рішення від імені законів України, тому від його рішень значною мірою залежить авторитет України. Символом правосуддя є Феміда, яка тримає в руках ваги, а очі її зав’язані для забезпечення неупередженості.

Важливі функції покладено й на нотаріусів. Ці посадовці завіряють копії важливих документів, засвідчують заповіти, довіреності тощо. Нотаріус у своїй діяльності повинен бути дуже відповідальним, іноді навіть прискіпливим. Від того, як він виконує свої обов’язки, іноді залежить благополуччя людей. Засвідчуючи документи, нотаріус повинен перевірити їх відповідність до вимог закону, з’ясувати, чи розуміє особа зміст документів, які вона підписує, і пояснити їхній зміст. Якщо в нього виникає сумнів щодо законності документа або в тому, що він підписаний за власного волею, нотаріус має право й навіть зобов’язаний відмовити в його засвідченні.

Чимало юристів працює в державних адміністраціях, у податкових адміністраціях і багатьох інших державних органах і структурах.

Правознавці працюють не лише в державних організаціях чи структурах. Найвідомішою юридичною спеціальністю є робота адвоката. В Україні створено систему адвокатури.

Адвокатура — добровільне недержавне професійне об’єднання, яке забезпечує захист законних прав та інтересів людей, організацій і надає їм юридичну допомогу.

Саме до адвоката люди звертаються, коли необхідно допомогти скласти заяву, договір чи інший юридичний документ. Дуже важливим завданням адвокатів є захист людей у разі кримінального переслідування — як під час досудового слідства, так і в суді.

Чимало юристів працює в різноманітних фірмах, організаціях тощо. Будь-яка організація у своїй діяльності має справу з нормами права. Це укладання різноманітних договорів і з іншими організаціями, і з власними працівниками. Існують також суперечки, у яких юрист — представник фірми — повинен відстоювати інтереси своєї організації. Таких працівників, як правило, називають юридичними консультантами — юрисконсультами. Ця робота досить специфічна, адже юрист повинен не лише добре знати право, а й розумітися на тому бізнесі, у тій справі, якою займається фірма, організація.

2. Правоохоронні органи в Україні

Мабуть, кожному з вас доводилося бути свідком ситуації, коли хтось порушував закон. Юнак у нетверезому стані вчинив бійку на вулиці. Вашого знайомого неправочинно, на ваш погляд, звільнили з роботи. Порушено правила проведення виборів депутатів. Не в кожній із цих ситуацій для встановлення справедливості достатню лише ваших дій. Потрібна допомога держави, її органів. Таких ситуацій, на жаль, чимало. Отже, існують спеціальні органи, які спостерігають за дотриманням законів і в разі потреби допомагають людині. Серед внутрішніх функцій, що виконує держава, найважливіші — забезпечення законності й правопорядку, захист законних прав і свобод громадян та організацій. Для охорони правопорядку, суспільних відносин, контролю за дотриманням норм права створюють спеціальні правоохоронні органи. До них належать прокуратура, органи внутрішніх справ. Служба безпеки, органи Міністерства юстиції тощо. Усі правоохоронні органи у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, зобов’язані поважати права громадян. Під час виконання завдань вони взаємодіють між собою, а також із громадянами, їхніми об’єднаннями, трудовими колективами. Водночас співробітники правоохоронних органів повинні бути незалежними від політичного впливу, вони не мають права бути членами політичних партій.

З історії українського права

Корецький Володимир Михайлович (1890-1984) — видатний український правознавець, доктор юридичних наук, академік АН УРСР. Досліджував проблеми міжнародного права.

З усіх правоохоронних органів вам найбільше відома Національна поліція України. Кожного дня ми бачимо на вулицях патрульних поліцейських, багатьом доводилося спілкуватися з дільничними інспекторами. Діяльність поліції регулює Закон України «Про Національну поліцію».

Уперше фотографування злочинців для створення відповідної картотеки було запроваджено в Брюсселі (Бельгія) у 1843 р.

•

Перше вдале пізнання виявленого тіла загиблого, що дало змогу розкрити вбивство, було здійснено в 1889 р. в м. Ліоні (Франція).

•

Упізнавання злочинців за відбитками пальців рук уперше почали застосовувати в Аргентині в 1896 р.

•

Перша в історії екстрадиція — видавання підозрюваного або злочинця іншій країні для його притягнення до відповідальності — була здійснена в 1290 р. до н. е. за домовленістю між фараоном Рамзесом II і царем хеттів.

Основні завдання поліції — забезпечення публічної безпеки й порядку, охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства та держави, протидія злочинності.

Поліція здійснює досудове розслідування в кримінальних справах, регулює дорожній рух і здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху, правил і порядку зберігання й використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів.

Співробітникам поліції надано відповідні права. Вони мають право вимагати припинення правопорушень (ці вимоги обов’язкові для виконання), затримувати правопорушників для встановлення особи або в разі підозри в скоєнні ними злочину. Поліцейський може проводити особистий поверхневий огляд осіб, входити (у випадках, зазначених у законі) до житла й інших приміщень під час виконання своїх обов’язків, має право зберігати, носити й застосовувати зброю.

Застосовувати зброю дозволено тоді, коли є загроза життю та здоров’ю громадян або співробітника поліції, для відбиття нападу на об’єкти, що охороняються, для затримання злочинців, які намагаються втекти, тощо. Перед застосуванням зброї поліцейський повинен, відповідно до обставин, попередити про це. Зброя може бути використана також для зупинення транспортного засобу, водій якого створює загрозу для людей, для знешкодження тварини, що становить небезпеку. Крім того, поліція має право застосовувати спеціальні засоби — кайданки, гумові кийки, газові засоби, водомети тощо, а також службових собак і коней. Кожний випадок використання зброї та спеціальних засобів перевіряють керівники органів поліції, а застосування зброї — прокуратура. У разі порушення закону поліцейський, залежно від наслідків, може бути притягнутий до дисциплінарної або навіть кримінальної відповідальності.

З історії українського права

Недбайло Петро Омелянович (1907-1974) — український учений-правознавець, доктор юридичних наук, член-кореспондент АН УРСР.

На службу в поліцію можуть бути прийняті за власним бажанням громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, володіють українською мовою, мають належний стан здоров’я, високі ділові та моральні якості. Вступаючи на службу в поліцію, громадянин складає присягу.

Правоохоронним органом є також Служба безпеки України (СБУ) - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Її діяльність регламентує Закон України «Про Службу безпеки України». СБУ в інтересах держави здійснює розвідку й контррозвідку, організовує захист державних таємниць України, бере участь у боротьбі з корупцією, організованою злочинністю. У складі СБУ є спеціальні підрозділи, що виконують найскладніші завдання для боротьби з терористами — визволяють заручників, знешкоджують повітряних піратів, які захопили літак, тощо.

Особливе місце в правоохоронній системі держави посідають органи прокуратури. У Конституції України визначено завдання прокуратури в Україні. Саме представник прокуратури виступає в суді, обвинувачуючи злочинця, доводячи його вину. Прокуратура здійснює нагляд за дотриманням законів правоохоронними органами, під час виконання судових рішень. За Конституцією України, працівники прокуратури можуть представляти інтереси держави в суді. Важливим завданням прокуратури є також нагляд за діями всіх інших правоохоронних органів. Зокрема, прокурор перевіряє законність застосування зброї співробітниками правоохоронних органів.

До правоохоронних органів належать також державна прикордонна служба, митні органи. Вони забезпечують дотримання порядку на кордонах держави — контролюють його перетинання громадянами, забезпечують сплату мита — спеціальних виплат за вивіз з України чи ввезення товарів і матеріалів. Якщо вам доведеться перетинати кордон нашої держави, останніми, хто проводжатиме вас біля лінії кордону, будуть митники й прикордонники. Податківці — працівники Державної фіскальної служби — забезпечують виконання законів про податки громадянами, установами й організаціями.

У складі правоохоронних органів юристи займаються різною роботою. Слідчі проводять досудове розслідування кримінальної справи, збирають інформацію про скоєний злочин, установлюють винуватця злочину. Важливу роль відіграють оперативні працівники — ті, хто розшукує злочинців, затримує їх. Робота цих юристів не дуже помітна, вони не мають права афішувати свою роботу та досягнення, але вона надзвичайно важлива. Від успіху роботи кожного з них залежить безпека нашого з вами існування.

3. Як стати юристом

Щоб оволодіти однією з юридичних професій, насамперед потрібно здобути відповідну освіту. Перші кроки до оволодіння таємницями юридичної науки ви зробили на уроках з основ правознавства. Дехто з вас продовжить вивчення правознавства в старшій школі.

Однак справжнім професійним юристом можна стати, лише здобувши вищу юридичну освіту. Нині в Україні існує чимало вищих навчальних закладів, які готують юристів.

Ось деякі з них, найвідоміші й найавторитетніші:

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (м. Харків); юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Національний університет «Одеська юридична академія»; юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка; Національна академія Служби безпеки України (м. Київ);

Національна академія внутрішніх справ (м. Київ); Харківський національний університет внутрішніх справ; Університет державної фіскальної служби України (м. Ірпінь, Київська область).

Якщо ви бажаєте стати правоохоронцем, вам потрібно обирати шлях до навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. м. Харків

Завершивши навчання у вищому навчальному закладі юридичного профілю й здобувши відповідну вищу освіту, ви зможете розпочати шлях до вершин професійної майстерності.

Подивіться в Інтернеті:

https://www.npu.gov.ua/ru/ — сайт Національної поліції України;

http://www.gp.gov.ua/ua/dskon.html — сайт Генеральної прокуратури України;

https://ssu.gov.ua/ua/ — сайт Служби безпеки України.

Запам’ятайте: суд, Національна поліція, Служба безпеки України, прокуратура.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які правоохоронні органи ви знаєте?

2. Які функції виконує Національна поліція України?

3. Які завдання виконує Генеральна прокуратура України?

4. Висловте свою думку щодо того, чому Службу безпеки України називають спеціальною службою.

5. Порівняйте відомі вам правоохоронні органи (їхні функції, структури, порядок призначення чи обрання, форми діяльності й участі в правоохоронній діяльності). Для відповіді, крім тексту підручника, використайте додаткові джерела інформації (книжки, засоби масової інформації тощо).

6. На основі вашого життєвого досвіду, спілкування з батьками й іншими дорослими людьми, повідомлень засобів масової інформації проаналізуйте, як нині змінюється роль різних правоохоронних органів.

7. Знайдіть повідомлення в засобах масової інформації, які визначають діяльність правоохоронних органів України.

8. Користуючись витягом із Закону «Про Національну поліцію», зімітуйте ситуації спілкування із співробітниками поліції.

а) Ви за дорученням батьків ідете до бабусі. На вулиці неподалік від залізничного вокзалу (чи автобусної зупинки) вас зупинив співробітник поліції та вимагає пред’явити документи й дати оглянути ваші речі;

б) до вас додому ввечері подзвонив співробітник поліції, представившись дільничним офіцером, вимагає впустити його до квартири з метою її огляду;

в) ви з батьками їдете на автомобілі на відпочинок. На заміській дорозі вас зупиняє поліцейський і пропонує пред’явити документи на автомобіль і водійське посвідчення, а також дати можливість оглянути автомобіль, відкривши багажник;

г) ви йдете по вулиці до школи. На звичайному маршруті до школи вас зупиняє поліцейський, який пропонує пройти по сусідній вулиці у зв’язку з поліцейською операцією, яка проходить поруч. Однак, виконавши цю вимогу, ви запізнитеся до школи, тому ви просите пропустити вас.

Із Закону України «Про Національну поліцію»

Стаття 17. Поліцейський

1. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції та якому присвоєно спеціальне звання поліції.

2. Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень і спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України.

Стаття 18. Основні обов’язки поліцейського

2. (...) Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження й часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов’язаний ужити необхідних заходів із метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

3. Звертаючись до особи, або у разі звернення особи до поліцейського, поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією, не випускаючи його з рук. (...)

Стаття 29. Вимоги до поліцейського заходу

1. Поліцейський захід — це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права та свободи людини й застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

2. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. (...)

Стаття 31. Превентивні поліцейські заходи

1. Поліція може застосовувати такі превентивні заходи:

1) перевірка документів особи;

2) опитування особи;

3) поверхова перевірка й огляд;

4) зупинення транспортного засобу;

5) вимога залишити місце й обмеження доступу до визначеної території;

6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю;

7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; (...)

11) поліцейське піклування.

2. Під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.

Стаття 32. Перевірка документів особи

1. Поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:

1) якщо особа має зовнішні ознаки, подібні до зовнішніх ознак особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;

2) якщо існує достатньо підстав уважати, що особа вчинила або має намір учинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби й інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права по-іншому неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення. (...)

Стаття 34. Поверхова перевірка

1. Поверхова перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по вбранні особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу.

2. Поліцейський для здійснення поверхової перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав уважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб.

3. Поверхова перевірка здійснюється поліцейським відповідної статі. У невідкладних випадках поверхову перевірку може здійснити будь-який поліцейський лише з використанням спеціального приладу або засобу.

4. Поліцейський може здійснювати поверхову перевірку речі або транспортного засобу:

1) якщо існує достатньо підстав уважати, що в транспортному засобі знаходиться правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;

2) якщо існує достатньо підстав уважати, що в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб;

3) якщо існує достатньо підстав уважати, що річ або транспортний засіб є знаряддям учинення правопорушення та/або знаходиться в тому місці, де може бути скоєно кримінальне правопорушення, для запобігання якого необхідно провести поверхову перевірку.

5. Поверхова перевірка речі або транспортного засобу здійснюється шляхом візуального огляду речі та/або транспортного засобу або візуального огляду салону та багажника транспортного засобу. Поліцейський при здійсненні поверхової перевірки має право вимагати відкрити багажник та/або двері салону.

6. Під час поверхової перевірки речі або транспортного засобу особа повинна самостійно показати поліцейському вміст особистих речей чи транспортного засобу. (...)

Стаття 38. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

1. Поліція може проникнути до житла чи іншого володіння особи без умотивованого рішення суду лише в невідкладних випадках, пов’язаних із:

1) рятуванням життя людей та цінного майна під час надзвичайних ситуацій;

2) безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;

3) припиненням злочину, що загрожує життю осіб, які знаходяться в житлі або іншому володінні.

2. Проникнення поліцейського до житла чи іншого володіння особи не може обмежувати її права користуватися власним майном.

3. Про застосування вказаного поліцейського заходу обов’язково складається протокол. (...)

Стаття 41. Поліцейське піклування

1. Поліцейське піклування може здійснюватися щодо:

1) неповнолітньої особи віком до 16 років, яка залишилася без догляду;

2) особи, яка підозрюється у втечі з психіатричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де вона утримувалася на підставі судового рішення;

3) особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу й створює реальну небезпеку людям, які її оточують, чи собі;

4) особи, яка перебуває в публічному місці й унаслідок сп’яніння втратила здатність самостійно пересуватися чи створює реальну небезпеку тим, хто її оточує, або собі.

Поліцейське піклування має наслідком щодо:

1) осіб, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, — передання батькам або усиновителям, опікунам, піклувальникам, органам опіки та піклування;

2) осіб, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, — передання відповідному закладу;

3) осіб, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, — передання в спеціальний лікувальний заклад чи до місця проживання.

2. Поліцейський зобов’язаний негайно повідомити особі зрозумілою для неї мовою підставу застосування поліцейського заходу, а також роз’яснити право отримувати медичну допомогу, давати пояснення, оскаржувати дії поліцейського, негайно повідомити інших осіб про її місце перебування.

Повідомлення про права та їх роз’яснення поліцейським може не проводитися у випадку, коли є достатні підстави вважати, що особа не може усвідомлювати свої дії і керувати ними. (...)

6. Поліцейський зобов’язаний надати особі можливість негайно повідомити про своє місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

Поліцейський зобов’язаний негайно повідомити батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування про місце перебування неповнолітньої особи.

Стаття 42. Поліцейські заходи примусу

1. Поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу:

1) фізичний вплив (сила);

2) застосування спеціальних засобів;

3) застосування вогнепальної зброї.

2. Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.

3. Спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу — це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів і службових тварин.

9. Користуючись наведеними витягами з Кримінального процесуального кодексу України, зімітуйте судове засідання в одній з кримінальних справ.

1. Громадянин Р. 25 жовтня 2016 р. близько 20.00 повертався з роботи додому. На перехресті вулиць до нього підійшли двоє молодиків (як пізніше з’ясувалося — 22-річний П. та 15-річний К.) і почали його бити, намагаючись відібрати мобільний телефон, гаманець та інші цінні речі. Поваливши Р. на землю, вони нанесли йому удари ногами, обшукали кишені й, забравши цінні речі, утекли. Громадянка, яка побачила подію з вікна, викликала «швидку допомогу» і поліцію, а невдовзі патруль поліції затримав підозрюваних. Зібрані під час досудового розслідування матеріали були передані до суду.

2. Пізно ввечері взимку Б. та Т. поверталися із сусіднього селища з кіно. За 3 км від селища вони зустріли С., який у нетверезому стані повертався додому. Вирішивши пограбувати С., вони вихопили в нього сумку, а потім, подолавши опір, забрали в нього одяг і взуття, після чого зникли з місця події. Наступного дня С. був знайдений мертвим, смерть настала від переохолодження. Слідство зібрало матеріали про подію та передало їх до суду.

Визначте учасників засідання (головуючий — суддя, секретар судового засідання, прокурор — державний обвинувачувач, адвокат, обвинувачений (чи обвинувачена), потерпілий, свідки тощо.

Для визначення порядку дій учасників скористайтеся витягом із кодексу.

З Кримінального процесуального кодексу України

Процедура судового розгляду

Стаття 342. Відкриття судового засідання

1. У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. (...)

Стаття 344. Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу

1. (...) головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання. (...)

Стаття 346. Заборона присутності свідків у залі судового засідання

1. Перед початком судового розгляду головуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання. (...)

Стаття 347. Початок судового розгляду

(...) 2. Судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта, якщо учасники судового провадження не заявили клопотання про оголошення обвинувального акта в повному обсязі.

Стаття 348. Роз’яснення обвинуваченому суті обвинувачення

1. Після оголошення обвинувачення головуючий установлює особу обвинуваченого, з’ясовуючи його прізвище, ім’я, по батькові, місце й дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз’яснює йому суть обвинувачення та запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного з них. (...)

Стаття 349. Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження

1. (...) головуючий з’ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту — у другу. (...)

4. Допит обвинуваченого здійснюється обов’язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань. (...)

Стаття 351. Допит обвинуваченого

1. Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом усього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення й доповнення його відповідей. (...)

Стаття 352. Допит свідка

1. Перед допитом свідка головуючий установлює відомості про його особу й з’ясовує стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим. Крім того, головуючий з’ясовує чи отримав свідок пам’ятку про права й обов’язки свідка, чи зрозумілі вони йому, і в разі необхідності роз’яснює їх, а також з’ясовує, чи не відмовляється він з підстав, установлених цим Кодексом, від давання показань, і попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.

2. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до присяги такого змісту:

«Я, (прізвище, ім’я та по батькові), присягаю говорити суду правду і лише правду». (...)

Стаття 355. Пред’явлення для впізнання

1. Свідкові, потерпілому, обвинуваченому під час судового розгляду можуть бути пред’явлені для впізнання особа чи річ.

2. Пред’явлення для впізнання проводиться після того, як особа, яка впізнає, під час допиту вкаже на ознаки, за якими вона може впізнати особу чи річ.

3. Під час пред’явлення особи чи речі для впізнання особа, яка впізнає, повинна зазначити, чи впізнає вона особу або річ і за якими саме ознаками. (...)

Стаття 357. Дослідження речових доказів

1. Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності — також іншим учасникам кримінального провадження. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов’язані з річчю та її оглядом. (...)

Стаття 364. Судові дебати

1. У судових дебатах виступають прокурор, потерпілий, його представник і законний представник, цивільний позивач, його представник і законний представник, цивільний відповідач, його представник, обвинувачений, його законний представник, захисник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. (...)

5. Учасники судового провадження мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з’ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

6. Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлення образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

7. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить обвинуваченому або його захиснику.

Стаття 365. Останнє слово обвинуваченого

1. Після оголошення судових дебатів закінченими суд надає обвинуваченому останнє слово.

2. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова обвинуваченого певним часом.

3. Ставити запитання обвинуваченому під час його останнього слова не дозволяється.

4. Якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з’ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому.

Стаття 366. Вихід суду для ухвалення вироку

1. Після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання. (...)

Стаття 369. Види судових рішень

1. Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

2. Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали. (...)

Стаття 373. Види вироків

1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) учинено кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

2. Якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.

3. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. (...)

Стаття 376. Проголошення судового рішення

1. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз’яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.