Правознавство. Профільний рівень. 11 клас. Наровлянський

Тема 7. Податкова система України

§ 9-10. Податкова система

1. Поняття та принципи системи оподаткування

Однією з ознак будь-якої держави є податки, які забезпечують кошти для виконання державою її функцій, функціонування органів державної влади. Виконання цього завдання має забезпечити система оподаткування.

Система оподаткування — це сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету й державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку, а також правових механізмів їхнього справляння.

Система оподаткування діє на основі закріплених у законодавстві принципів.

  • Ознайомтеся з витягом з Податкового кодексу України. Визначте, які принципи оподаткування ним установлені.

З ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України

4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

4.1.1. загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної належності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності в разі порушення податкового законодавства;

4.1.4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

4.1.5. фіскальна достатність — установлення податків і зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

4.1.6. соціальна справедливість — установлення податків і зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

4.1.7. економічність оподаткування — установлення податків і зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

4.1.8. нейтральність оподаткування — установлення податків і зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

4.1.9. стабільність — зміни до будь-яких елементів податків і зборів не можуть вноситися пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

4.1.10. рівномірність і зручність сплати — установлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків і зборів — визначення на законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку.

2. Платники податків та об’єкти оподаткування

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, які мають, одержують, передають об’єкти оподаткування або провадять діяльність, що є об’єктом оподаткування згідно із законодавством України, і на яких покладено обов’язок щодо сплати податків і зборів. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або декількома податками та зборами. При цьому платниками податків можуть бути як ті, хто живуть і працюють в Україні (резиденти), так і ті, хто мешкають поза межами нашої держави (нерезиденти). Платниками податків є кожна людина, яка отримує доходи в нашій державі; підприємства, які отримують в Україні доходи, мають майно, яке обкладається податками тощо.

Об’єктами оподаткування називають майно, товари, дохід (прибуток) або його частину, обіги з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення в платника податкового обов’язку — обов’язку сплатити податки або збори.

Закон визначає обов’язки платників податків. Розпочинаючи підприємницьку діяльність, будь-яка особа зобов’язана стати на облік у податкових органах. Платники податків мають вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання протягом визначеного законом строку. Вони повинні вчасно подавати до державних податкових органів та інших державних органів документи, пов’язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів). Так, кожна юридична особа регулярно подає до податкових органів звіти й інші документи щодо своєї діяльності та податків, які має сплачувати. Важливим обов’язком платників податків є своєчасна сплата належних сум податків і зборів. Податкові органи мають право проводити перевірки, а платники податків зобов’язані забезпечувати їм умови для цього — допускати в приміщення, пов’язані з отриманням доходів (офіси, цехи, склади тощо); надавати необхідні документи.

Водночас закон визначає права платників податків і зборів. Відповідно до закону, вони мають право подавати документи про податкові пільги й отримувати ці пільги та необхідні роз’яснення від податкових органів. У разі проведення перевірок платники податків мають право ознайомлюватися з актами перевірок, оскаржувати прийняті податковими органами рішення та дії посадових осіб.

3. Податки та збори

Основою будь-якої податкової системи є податок.

Податок — це встановлений органом законодавчої влади обов’язковий платіж до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюється платниками в порядку й на умовах, які визначені законами України про оподаткування.

Податок в Україні встановлює лише Верховна Рада України. Характерною умовою податку є те, що його сплачують тільки до бюджету. У цьому полягає відмінність податку від збору, який може спрямовуватися до інших цільових державних фондів.

Податок є обов’язковим платежем. За порушення встановленого порядку сплати, його строків передбачена відповідальність, можливе примусове стягнення несплаченого податку.

Податок є регулярним платежем, тобто його сплачують не одноразово, а в строки, установлені законодавством, з певного періодичністю — раз на місяць, на квартал чи на рік.

Характерною ознакою податку є його індивідуальна безоплатність. Це означає, що, стягуючи податок, держава не бере на себе зобов’язань надати платникові певні державні послуги на відповідну суму.

Податок виконує дві основні функції — фіскальну та регулюючу. Фіскальна функція полягає в забезпеченні доходів бюджету, основним джерелом яких є податки. Друга функція податків — регулююча. Держава, установлюючи ставки податків, а в окремих випадках навіть звільняючи платника від сплати податків, виявляє свою зацікавленість у розвитку тих чи інших галузей господарства, а отже, забезпечує регулювання економічних процесів. Так, установлюючи високі податкові ставки, держава робить невигідною діяльність у певних галузях, а податкові пільги, навпаки, сприяють розвитку в певних виробництвах, благодійності, захисту вразливих верств населення тощо.

Збір — обов’язковий платіж, який має відплатний компенсаційний характер і сплачується фізичними та юридичними особами за надані їм державою послуги чи права, надходить до бюджету або в спеціальні фонди.

Такими є збір за першу реєстрацію транспортного засобу, збір за спеціальне використання лісових ресурсів, збір за використання радіочастотного ресурсу України тощо.

4. Види податків

Законодавство України передбачає існування великої кількості податків, тому їх поділяють на певні категорії.

Платниками податків є юридичні особи: підприємства, організації, як правило, ті, які отримують прибуток від своєї підприємницької чи іншої господарської діяльності. Податки сплачують і фізичні особи. Основним податком для громадян є податок на доходи фізичних осіб. А податок на землю, податок на додану вартість і деякі інші сплачують як фізичні, так і юридичні особи.

Частину податків особа чи підприємство безпосередньо віддають зі своїх доходів: отримуючи заробітну плату чи інший дохід, особа має віддати державі 18 % від нього — це податок на доходи; підприємство сплачує державі зі свого прибутку 18 %. Податки, які сплачує той, хто отримав прибуток або має своє майно, називають прямими — платник безпосередньо (прямо) платить їх до бюджету. А коли в магазині покупець на фіскальному документі — чеку — бачить напис «20 % ПДВ», то це означає, що, крім ціни, він сплачує ще й 20 % податку на додану вартість. Ці кошти продавець, отримавши від покупця, одразу перераховує державі. Такі податки називають непрямими, адже вони потрапляють до бюджету через посередника (непрямо), до того ж вони «приховані» у ціні. Ще одним непрямим податком є акцизний податок, який сплачують ті, хто купує товари розкоші, які не є першою необхідністю, наприклад алкоголь, тютюнові вироби, шоколад, ювелірні вироби тощо.

Крім того, податки поділяють залежно від того, що обкладається, — отримані платником доходи чи певне майно, власником якого є платник.

  • Висловте свою думку, які з податків можна назвати податками на доходи, а які — податками на майно.

Податки є джерелом формування як бюджету України, так і місцевих бюджетів. Серед податків є такі, що встановлені Верховною Радою України для всієї держави, їх називають загальнодержавними податками, — і ті, які для певної місцевості, населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування, — місцевими податками.

  • Проаналізуйте витяг з Податкового кодексу України, порівняйте місцеві та загальнодержавні податки й збори та висловте свою думку, чому їх розподілено саме так.

З ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 8. Види податків та зборів

8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов’язковими до сплати на всій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад і рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. екологічний податок;

9.1.6. рентна плата;

9.1.7. мито;

Стаття 10. Місцеві податки

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на майно;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.2. туристичний збір.

10.3. Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок і податок на майно (у частині транспортного податку та плати за землю).

10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

10.5. Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

5. Податок на доходи фізичних осіб

Найпоширенішим податком, який сплачують фізичні особи, є податок на доходи фізичних осіб. Платниками цього податку є фізичні особи (як громадяни України, так і іноземці), які проживають як в Україні, так і за її межами. При цьому особи, які проживають в Україні, сплачують податок з будь-яких доходів — отриманих і в Україні, і за її межами. А ті, хто проживає за межами України, сплачують податки лише з доходів, отриманих на території України.

При нарахуванні податку беруть до уваги майже всі види доходів громадян — заробітну плату, авторську винагороду, подарунки, доход, отриманий від оренди майна. Доходом вважають навіть отримані працівником від роботодавця чи інших осіб безоплатне житло, майно, харчування, навіть знайдений скарб та отриманий хабар.

Водночас не вважають доходом державну матеріальну та соціальну допомогу — житлові й інші субсидії або дотації, компенсації, винагороди та страхові виплати, державні премії України, державні стипендії та нагороди. Не обкладається податком пенсія або щомісячне довічне утримання; виплати, отримані як відшкодування шкоди, завданої аварією на Чорнобильській атомній електростанції; кошти, які отримує працівник для відрядження.

Крім того, платник податку на доходи фізичних осіб має право отримати так званий податковий кредит. Це означає, що людина може повернути частину податків, зокрема, із сум, які вона сплатила за своє навчання, лікування, внесла до благодійних фондів чи неприбуткових організацій, витратила на придбання (будівництво) доступного житла. Для отримання податкового кредиту платник має протягом року, наступного за тим, коли він здійснив зазначені виплати, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи, документи, які підтверджують виплати, і заяву про повернення податкового кредиту.

Для забезпечення обліку платників податків, належних платежів, контролю за правильністю сплати податків та отриманням передбачених законодавством пільг запроваджено Єдиний реєстр фізичних осіб. Будь-яка особа, яка проживає на території України, незалежно від свого віку, громадянства й інших обставин, має можливість звернутися до податкової адміністрації, пред’явити паспорт чи свідоцтво про народження та отримати ідентифікаційний код. Він є унікальним для кожної людини: потрібен при влаштуванні на роботу чи вступі в інститут, відкритті банківського рахунку чи депозиту тощо.

Римський імператор Веспасіан (69-79) запровадив податок на туалети (звідси походить відомий вислів «гроші не пахнуть»).

Правитель Галлії Ліциній Ліциан (308-324) розділив рік на 14 місяців, щоб кожного року отримувати два додаткових податки з підданих — податок сплачували щомісяця.

У Китаї в II тис. до н. е. запровадили податок на сіль. Пізніше за допомогою цього податку римський консул Марк Лівій (254-204 рр. до н. е.) повністю покрив видатки на Другу пунічну війну. А в Індії британці довели ставку цього податку до 4 тисяч (!) відсотків від вартості товару.

У Візантії платили податок залежно від величини будинку. Тому його називали податком на повітря.

У середньовічній Німеччині існував податок на вбивство: що більше вбивств не розкрила громада на своїй території за певний строк, то вищою була сума податку.

З 1660 р. мешканці Великої Британії майже 300 років сплачували податок на утримання королівського замку Філлінгхем, який насправді ніколи не існував. Такий податок придумав Карл II.

У Великій Британії в 1797-1798 рр. усі власники годинників щорічно сплачували в казну 5 шилінгів.

На початку XVIII ст. в Башкирії було запроваджено податок на очі. Сума залежала від кольору очей: сірі оцінювали у 8 алтинів, чорні — 2-3 алтини (алтин у той час — 3 копійки).

6. Спрощені системи оподаткування

У багатьох державах малий та середній бізнес є важливим чинником формування бюджету, стабільності економіки та забезпечення зайнятості працівників. Саме тому передбачаються спеціальні заходи щодо підтримки малого та середнього бізнесу. У нашій країні також розуміють необхідність такої підтримки. Одним із заходів щодо підтримки малого та середнього бізнесу стало запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва — єдиного податку та фіксованого сільськогосподарського податку.

Закон визначає вимоги для зарахування суб’єктів підприємницької діяльності до платників єдиного податку.

Залежно від обсягів доходів і сфери діяльності для сплати єдиного податку підприємців поділяють на чотири групи.

Група єдиного податку

Обсяг доходу, обмеження доходу

Вид діяльності

Перша

Фізичні особи-підприємці, обсяг доходу протягом календарного року не перевищує 300 000 грн; не використовують працю найманих осіб.

Здійснюють лише роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або господарську діяльність щодо надання побутових послуг населенню.

Друга

Фізичні особи-підприємці, обсяг доходу протягом календарного року не перевищує 1 500 000 грн, не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними в трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб.

Здійснюють господарську діяльність щодо надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства.

Третя

Фізичні особи-підприємці та юридичні особи-суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5 000 000 грн.

Четверта

Сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 %.

Закон також установлює ряд обмежень щодо сфер діяльності, у яких не можуть працювати підприємці, які бажають сплачувати єдиний податок.

Фіксований сільськогосподарський податок повинен сприяти розвитку сільськогосподарських підприємств. Сплачувати такий податок мають право підприємства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробленням і збутом сільськогосподарської продукції, а також підприємства, які займаються розведенням, вирощуванням і виловом риби у внутрішніх водоймах, у яких не менше 75 % доходу отримано саме від сільськогосподарського виробництва. Фіксований сільськогосподарський податок заміняє податок на прибуток підприємств, плату (податок) за землю та деякі інші. При цьому сума фіксованого податку встановлюється залежно від земельної ділянки, якою користується платник, і не змінюється протягом року незалежно від результатів господарської діяльності.

7. Відповідальність за порушення податкового законодавства

Кожен платник податків самостійно повинен обчислювати й сплачувати належні податки та звітувати податковій адміністрації в установленому законом порядку. Особи, які не сплатили податки, можуть бути притягнуті до адміністративної, кримінальної та фінансової відповідальності за податкові правопорушення.

Адміністративна відповідальність за податкові правопорушення передбачена як штраф, застосовується податковими органами й накладається як на фізичних осіб (громадян) — окремих платників податків, так і на керівників і бухгалтерів платників податків — юридичних осіб. Справи про порушення податкового законодавства, які є адміністративними правопорушеннями, розглядає начальник державної податкової інспекції чи його заступник за місцем скоєння правопорушення.

У разі скоєння більш тяжких правопорушень, які Кримінальним кодексом України визначено як злочини, особа підлягає кримінальній відповідальності.

  • Ознайомтеся з витягами з Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України. Визначте податкові правопорушення, передбачені цими нормативними актами, і порівняйте їх.

З КОДЕКСУ УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 163-1. Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків

Відсутність податкового обліку, порушення керівниками й іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку (...) тягне за собою накладення штрафу в розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 163-2. Неподання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)

Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 163-3. Невиконання законних вимог посадових осіб органів доходів і зборів Невиконання керівниками й іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій, уключаючи установи Національного банку України, комерційні банки й інші фінансово-кредитні установи, законних вимог посадових осіб органів доходів і зборів тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафує розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 163-4. Порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб і подання відомостей про виплачені доходи

Неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 212. Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введениху встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, — карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, — караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах, — караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

4. Особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) (...)

Примітка. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Важливо зазначити, що податкові порушення, зокрема неповна сплата податків, зборів, інших обов’язкових платежів, передбачають відповідальність навіть тоді, якщо вони сталися через помилкове застосування законодавства, недбалість, недосвідченість чи розрахункову помилку.

У цьому випадку особу може бути притягнуто до фінансової відповідальності. При цьому суб’єктом фінансової відповідальності є не лише фізичні, а й юридичні особи. Порядок накладання фінансових санкцій регулюється законами України. Захід фінансової відповідальності має на меті не лише покарання правопорушників, а й компенсацію майнових втрат бюджетів і державних цільових фондів унаслідок ненадходження або несвоєчасного надходження податків і зборів.

Така відповідальність передбачена, зокрема, за несвоєчасну реєстрацію особи, яка зобов’язана зареєструватися як платник податків, за порушення платником податків правил оподаткування тощо.

Як захід фінансової відповідальності, законодавство передбачає плату у фіксованій сумі як відсоток від суми податкового зобов’язання або пеню, що сплачується в разі несвоєчасної сплати податків.

Ці санкції застосовують контролюючі органи, а в окремих випадках їх самостійно нараховують і сплачують платники податків. Рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає керівник податкового органу або його заступник.

Бюджетна система, бюджет, податок.

  • 1. Поясніть поняття «бюджетна система», «бюджет», «податок».
  • 2. Наведіть приклади податків, які належать до різних видів.
  • 3. Які права й обов’язки мають платники податків?
  • 4*. Висловте свою думку щодо позитивних і негативних наслідків зменшення або, навпаки, збільшення податків.
  • 5*. Висловте свою думку щодо доцільності скасування чи зміни існуючих податків або запровадження нових.
  • 6. Дізнайтеся, які податки сплачують ваші батьки, родичі чи знайомі.
  • 7. Які місцеві податки встановлено у вашому населеному пункті?
  • 8. Обґрунтуйте важливість податків для існування держави. Висловте думку щодо можливих наслідків скасування податків.
  • 9. Які види відповідальності передбачено для порушників податкового законодавства?